2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи icon

2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи


Скачать 443.73 Kb.
Название2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи
страница1/3
Дата публикации25.10.2014
Размер443.73 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3

2. Процесуальний порядок розгляду і вирішення судом справ

окремого провадження


2.1. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи


Правовий статус громадянина характеризується його дієздатністю – тобто здатністю своїми діями набувати цивільні права та обов’язки. Згідно зі ст. 30 ЦК цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.

Фізична особа може бути обмежена у дієздатності лише в судовому порядку. Підставами обмеження цивільної дієздатності можуть бути: психічний розлад, що істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, внаслідок чого фізична особа ставить себе і свою сім’ю чи інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище (ст. 36 ЦК).

Визнання фізичної особи недієздатною може бути обгрунтованим лише за умов, якщо судом буде встановлено стійкий, хронічний психічний розлад, внаслідок якого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК).

^ Предметом судової діяльності є безпосереднє визначення наявності підстав для встановлення такого правового стану фізичної особи, як обмеження у дієздатності чи визнання її недієздатною.

^ Право на звернення з заявою до суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи мають: члени її сім’ї, орган опіки і піклування, наркологічні та психіатричні заклади. Заява про обмеження права неповнолітньої особи розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування. Із заявою про визнання фізичної особи недієздатною можуть звернутися члени її сім’ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки і піклування, психіатричний заклад (ст. 237 ЦПК). Фізичні особи, щодо яких ставиться вимога про обмеження їх у дієздатності чи визнання недієздатними, беруть участь у справі як заінтересовані особи.

Пленум Верховного суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № 3 “Про судову практику із справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” вказав, що справи про визнання громадянина обмежено дієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, зазначених у законі. Таким чином, коло цих осіб обмежене і розширеному тлумаченню не підлягає. Право на порушення справ про обмеження дієздатності громадянина, що зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, мають лише ті члени сім’ї, що проживають разом з цією особою і які внаслідок зловживання нею спиртними напоями чи наркотичними засобами виявляються у важкому матеріальному становищі. Працездатний один з подружжя, що проживає окремо, працездатні, проживаючі окремо батьки чи діти не мають права на порушення справи, оскільки громадянин не може ставити їх у тяжке матеріальне становище.

Підсудність. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, – за місцезнаходженням цього закладу (ст. 236 ЦПК).

^ Форма і зміст заяви мають відповідати загальним вимогам (ст. 119 ЦПК) та обставинам, передбаченим ст. 238 ЦПК. У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права. У заяві про визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

До заяви про обмеження цивільної дієздатності додаються акти, протоколи, постанови, довідки органів міліції, інших організацій тощо, а також свідків з їх адресами та інші докази. До заяви про визнання фізичної особи недієздатною слід додати довідки, виписки з історії хвороби, копії амбулаторних карток та інші документи. Достатніми даними про психічну хворобу або недоумство є документи лікувальних установ, які підтверджують наявність у фізичної особи психічної хвороби, знаходження її на спеціальному обліку, акти, що свідчать про відхилення від поведінки, не властиві психічно здоровій людині.

Питання про призначення судово-психіатричної експертизи є обов’язковим для визначення стану недієздатності, незалежно від попередніх висновків спеціалістів, наявності інших документів про стійкий розлад психіки фізичної особи (ч. 1 ст. 239 ЦПК). При цьому слід зазначити, що неприпустимим є призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про наявність у громадянина психічної хвороби. Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. № 3 “Про судову практику із справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним” вказує, які питання повинні бути поставлені суддею в ухвалі про призначення експертизи: 1) чи страждає даний громадянин психічною хворобою; 2) чи розуміє він значення своїх дій і чи здатний керувати ними.

У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (ч. 2 ст. 239 ЦПК).

У процесі досудового розгляду справи суддею вирішується питання про притягнення до участі у справі як заявників усіх повнолітніх членів сім’ї особи, щодо якої порушується питання про обмеження дієздатності чи визнання її недієздатною.

Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає у складі одного судді і двох народних засідателів за участю заявника та представника органу опіки і піклування (заінтересованої особи). Але попереднє судове засідання провадиться суддею одноособово, оскільки колегіальність складу суду передбачена лише для розгляду справи по суті. Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я.

Провадження у справі, відкрите органом опіки та піклування, психіатричним і наркологічним лікувальним закладом, не може бути закрите у зв’язку із запереченням члена сім’ї фізичної особи проти розгляду цієї справи. Суд не вправі також закрити провадження у справі через відмову таких суб’єктів захисту інтересу інших осіб від заявленої ними вимоги про обмеження дієздатності чи визнання недієздатною особи, якщо члени її сім’ї вимагають розгляду справи по суті (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

Судові витрати з провадження справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави. Заявник у справі сплачує лише судовий збір. Суд, встановивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ч. 2, 3 ст. 240 ЦПК).

Рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органу опіки і піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі – опікуна.

Згідно з СК України, п.п. 1.3, 1.4 Правил опіки і піклування, органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування у виконкомах районних (міських) рад покладено: відносно неповнолітніх – на відділи освіти; відносно осіб, визнаних судом недієздатними чи обмежено дієздатними, – на відділи охорони здоров’я; відносно дорослих дієздатних осіб, які потребують піклування за станом здоров’я, – на органи соціального захисту населення. У сільській місцевості і селищах ведення справ опіки і піклування безпосередньо покладені на виконавчі комітети селищних і міських рад.

Важливою процесуальною гарантією захисту прав обмежено дієздатних чи визнаних недієздатними фізичних осіб встановлюється порядок поновлення їх в дієздатності (ст. 241 ЦПК, ст. 38, 42 ЦК).

Рішення суду про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною може бути скасовано тим самим судом, який розглядав справу, при наявності підстави для поновлення такої особи у дієздатності. При цьому суд не переглядає своє рішення, а встановлює фактичні обставини, щоб підтвердити, чи існують підстави для поновлення такої особи в дієздатності. У разі ж сумніву у законності та обгрунтованості ухваленого рішення про обмеження цивільної дієздатності чи визнання фізичної особи недієздатною, таке рішення може бути оскаржене в установленому процесуальним законодавством порядку, а не шляхом скасування рішення самим судом, який це рішення ухвалив.

Правом звернення до суду із заявою про поновлення фізичної особи у дієздатності наділені сама фізична особа, її піклувальник, члени сім’ї або орган опіки і піклування – у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності (ст. 38 ЦК, ч. 2 ст. 241 ЦПК); опікун або орган опіки і піклування – у справах про визнання фізичної особи недієздатною (ст. 42 ЦК, ч. 3 ст. 241 ЦПК). Скасування рішення суду про обмеження фізичної особи у дієздатності здійснюється рішенням суду за заявою зазначених осіб, а скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною здійснюється рішенням суду у разі видужання або значного поліпшення психічного стану особи, визнаної недієздатною, на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна або органа опіки і піклування. У справах про поновлення громадянина у дієздатності обов’язково призначається судово-психіатрична експертиза. Справи розглядаються з обов’язковою участю органів опіки та піклування.

Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування. Таке рішення є підставою для зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.

У зазначений процесуальний порядок були внесені істотні зміни Законом України “Про внесення змін до Цивільного кодексу України” від 3 березня 2005 р. № 2450-ІУ. Відповідно до ст. 60 ЦК суд, у разі визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування, а у разі визнання фізичної особи обмежено дієздатною, втановлює піклування і призначає піклувальника за поданням органу опіки і піклування.


    1. . Надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.


За загальним правилом повна цивільна дієздатність наступає з моменту досягнення фізичною особою повноліття, тобто досягнення вісімнадцяти років, а також у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, – з моменту реєстрації шлюбу (ст. 34 ЦК). Надання неповнолітній фізичній особі повної цивільної дієздатності є новим інститутом у цивільному і цивільно-процесуальному праві. Відповідно до ст. 35 ЦК надання повної цивільної дієздатності до досягнення повноліття чи до одруження можливо у разі: якщо неповнолітня особа, яка досягла шістнадцяти років, працює за трудовим договором, а також якщо неповнолітня особа записана матір’ю або батьком дитини. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки і піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надана за рішенням суду (ч. 2 ст. 35 ЦК). Процесуальний порядок розгляду і вирішення цієї категорії справ визначений ст.ст. 242-245 ЦПК.

Набуття повної цивільної дієздатності фізичною особою, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю, здійснюється за письмовою згодою на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки і піклування. У такому разі цивільний закон не передбачає можливості надання повної цивільної дієздатності цій особі у судовому порядку. Фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця (ч. 3 ст. 35 ЦК).

^ Предметом судової діяльності в цій категорії справ є встановлення підстав для надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, визначення відповідності встановлення нового правового стану інтересам самої особи, якщо батьки (усиновлювачі), піклувальник не дають згоди на емансипацію.

^ Право на звернення до суду. Заява неповнолітньої особи, яка досягла шістнадцятирічного віку, про надання їй повної цивільної дієздатності подається до суду за місцем її проживання (ст. 242 ЦПК, ст. 29 ЦК). Заява повинна відповідати загальним вимогам ст. 119 ЦПК з урахуванням особливостей, передбачених ст. 243 ЦПК, зокрема в заяві повинні бути викладені дані про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або є матір’ю чи батьком дитини відповідно до актового запису цивільного стану.

Справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд розглядає за участю заявника, одного або двох батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а також представників органів опіки та піклування. Участь останніх у розгляді справи є обов’язковою (ст. 244 ЦПК). Справи розглядаються судом з додержанням загальних правил їх розгляду, встановлених для окремого провадження (ст. 235 ЦПК).

За результатами розгляду справи про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності суд ухвалює рішення, яким задовольняє або відмовляє у задоволенні вимоги заявника. Після набрання рішенням законної сили у разі задоволення заявленої вимоги, неповнолітній особі надається повна цивільна дієздатність. Рішення суду видається заявникові, а також надсилається органові опіки та піклування, зокрема для зняття піклування. Таке рішення поширюється на всі цивільні права і обов’язки особи, якій надана повна цивільна дієздатність (ч. 4 ст. 35 ЦК).


2.3. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою або

оголошення її померлою


Фізична особа може бути в судовому порядку визнана безвісно відсутньою, якщо протягом одного року за місцем її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування (ч. 1 ст. 43 ЦК). При неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а при неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК).

Фізична особа може бути в судовому порядку оголошена померлою, якщо в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними подіями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкрнетних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ч. 1, 2 ст. 46 ЦПК).

Судове визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (зміна її юридичного статусу) викликане необхідністю захисту інтересів інших осіб (громадян і організацій), які перебувають з цією особою у певних юридичних відносинах і для яких її тривала відсутність є перешкодою в здійсненні своїх суб’єктивних цивільних прав.

Статті 246-250 ЦПК врегульовують процесуальний порядок розгляду справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, про оголошення фізичної особи померлою, про скасування рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою.

Підсудність справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою визначена за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна (ст. 246 ЦПК, ст. 29 ЦК).

^ Справа у суді відкривається заявником, яким може бути особа, яка має цивільно-правову заінтересованість у зміні правового статусу фізичної особи (ст. 4 ЦПК). Заявниками можуть бути громадяни, яким це необхідно для здійснення суб’єктивних цивільних прав або охоронюваних законом інтересів, а також організації (наприклад, банк, який видав позику громадянину, у разі тривалої відсутності громадянина, щоб вирішити питання про списання чи одержання від спадкоємців суми виданої позики; фінансові органи – про його майно). Провадження у справі може бути відкрито за ініціативою органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи чи інтереси інших осіб (ст. 45 ЦПК).

На відкриття провадження у справі подається заява, яка має відповідати загальним вимогам, закріпленим ст. 119 ЦПК. Заява подається у письмовій формі і має містити: назву суду, до якого подається заява; точну назву заявника, його місце проживання або знаходження, а також назву представника заявника, коли ним порушується справа; чітко сформульовану вимогу, з якою звертається до суду заявник; виклад обставин, якими заявник обгрунтовує свої вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують ці вимоги, а також підпис заявника або його представника із зазначенням дати подання заяви. Обов’язково зазначається: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ст. 247 ЦПК).

Суддя в порядку підготовки справи до розгляду з’ясовує осіб (родичів, співробітників та ін.), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (житлово-експлуатаційні організації, органи внутрішніх справ або органи місцевого самоврядування) і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей щодо особи, місцеперебування якої невідоме.

Суддя повинен визначити коло осіб, які заінтересовані в розгляді справи, та з’ясувати їхнє процесуальне становище, допустити або залучити їх до участі в процесі та повідомити про місце і час розгляду справи. Коло таких осіб зумовлюється метою, з якою заявникові необхідно визнати особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою. Як заінтересовані особи можуть взяти участь у справі члени родини заявника та інші особи, що мають право на одержання пенсії у зв’язку з втратою годувальника, якщо справа порушена з метою призначення пенсії заявникові або його дітям.

Одночасно суд вживає заходів через органи опіки та піклування щодо встановлення опіки над майном фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, якщо опіку над майном ще не встановлено (ст. 248 ЦПК). Дії, спрямовані на опіку над майном, вчинюються згідно зі ст. 44 ЦК нотаріусом у порядку, встановленому Цивільним кодексом України, Законом України “Про нотаріат” та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Справи розглядаються у відкритому судовому засіданні судом у складі одного судді і двох народних засідателів з участю заявника та заінтересованих осіб, а також свідків та інших осіб, які сприяють здійсненню правосуддя. За наслідками розгляду справи ухвалюється рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або про оголошення її померлою (ч. 1 ст. 249, ч. 4 ст. 234 ЦПК).

У резолютивній частині рішення зазначаються відомості про особу, яка визнається безвісно відсутньою чи оголошується померлою, а також початок безвісної відсутності або день смерті фізичної особи. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутнього, початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані останні відомості про нього, а за неможливості встановити цей місяць – 1 січня наступного року (ч. 2 ст. 43 ЦК). Фізична особа вважається померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (ч. 3 ст. 46 ЦК).

Після набрання законної сили рішенням суду про оголошення фізичної особи померлою суд надсилає рішення відповідному органу державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, а також до нотаріуса за місцем відкриття спадщини, а в населеному пункті, де немає нотаріуса, - відповідному органу місцевого самоврядування для вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (ч. 2 ст. 249 ЦПК).

Визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою у певній мірі має умовний характер. Тому рішення суду скасовується, якщо фізична особа, щодо якої ухвалено рішення суду про визнання її безвісно відсутньою або оголошення її померлою, з’явилась або якщо одержано відомості про місце її перебування. Рішення скасовується судом, що його ухвалив, або судом за місцем перебування цієї особи (ст. 45, ч. 1 ст. 48 ЦК, ст. 250 ЦПК). Заяву про скасування рішення про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою може бути подано самою особою, яку було визнано безвісно відсутньою або померлою, або іншою заінтересованою особою. Розгляд справи відбувається за участю фізичної особи, заявника та заінтересованих осіб. Слід при цьому зазначити, що суд може скасувати не рішення, а визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим 1.

Копія рішення суду, після набрання рішенням законної сили, надсилається відповідному органу реєстрації актів цивільного стану для анулювання запису про смерть громадянина, а також нотаріусу для зняття заборони відчуження на нерухоме майно (ст. 47 ЦК, ч. 2 ст. 250 ЦПК).


2.4. Усиновлення


Правове регулювання умов усиновлення дітей або повнолітньої особи передбачено главою 18 СК України. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя (ч. 2 ст. 207 СК).

Розгляд судами справ про усиновлення визначений статтями 251-255 ЦПК.

Підсудність. Справи про усиновлення розглядаються судом в порядку виключної підсудності за місцем проживання особи, яка усиновлюється (ст. 251 ЦПК).

^ Право на звернення до суду з заявою про усиновлення мають особи, які бажають усиновити дитину. Письмова заява до суду може подаватися особисто однією особою або подружжям (спільна заява). Подання такої заяви через представників не допускається (ст. 223 СК), проте усиновлювач може користуватися при розгляді справи в суді послугами представника, при цьому участь усиновлювача є обов’язковою.

^ Заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Крім того заява може містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 252 ЦПК).

До заяви про усиновлення дитини за наявністю додаються документи: копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, – при усиновленні дитини одним із подружжя; медичний висновок про стан здоров’я заявника; довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи; документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням; інші документи, визначені законом (ч. 2 ст. 252 ЦПК).

До заяви про усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, додаються також згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина (ч. 4 ст. 252 ЦПК).

До заяви про усиновлення дитини іноземцями або особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, також додаються: дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок відповідного компетентного органу держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене у нотаріальному порядку, про надання представником дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною (ч. 3 ст. 252 ЦПК).

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально (ч. 5 ст. 252 ЦПК).

^ Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені у ч. 1 ст. 252 ЦПК, а також дані про відсутність матері, батька або піклувальника, а також згоду особи на усиновлення (ч. 6 ст. 252 ЦПК).

^ При підготовці справи до розгляду суддя вирішує питання про участь у справі органу опіки і піклування, а у справах, відкритих за заявами іноземних громадян, – уповноваженого органу виконавчої влади (Центру з усиновлення дітей Міністерства освіти і науки України). Відповідним органом опіки та піклування до суду подається висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку додаються: акт обстеження умов життя заявника за місцем його проживання; свідоцтво про народження дитини; медичний висновок про стан здоров’я дитини; про її фізичний і розумовий розвиток; згода батьків, опікуна, піклувальника дитини, закладу охорони здоров’я або навчального закладу, а також самої дитини на усиновлення; інші документи, установлені законом і визначені судом (ст. 253 ЦПК).

^ Суд розглядає справу про усиновлення дитини за обов’язковою участю заявника, органу опіки та піклування або уповноваженого органу виконавчої влади, а також дитини, якщо вона за віком і станом здоров’я усвідомлює факт усиновлення, з викликом заінтересованих осіб та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. При усиновленні повнолітньої особи обов’язковою є участь заявника (заявників), усиновлюваної особи з викликом заінтересованих та інших осіб (ст. 254 ЦПК).

Для забезпечення таємниці усиновлення суд розглядає справу у закритому засіданні (ст. 226 СК, ч. 3 ст. 254 ЦПК). Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, у тому числі наявність згоди усиновлюваної особи, якщо така згода є необхідною, і за наслідками розгляду справи ухвалює рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 СК суд, ухвалюючи рішення про усиновлення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема: 1) стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити дитину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини; 2) мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину; 3) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення; 4) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується вже дитиною; 5) особу дитини та стан її здоров’я; 6) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Ухвалюючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, суд враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров’я, а також інші обставини, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 224 СК).

У разі задоволення заяви, відповідно до ст. 255 ЦПК), суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи заявником (заявниками). За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками. Судові витрати відносяться на рахунок заявника (заявників).

Усиновлення вважається здійсненим з дня набрання законної сили рішенням суду. Для внесення змін до актового запису про народження усиновленої дитини або повнолітньої особи копія рішення суду надсилається до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення, а у справах про усиновлення дітей іноземцями – також до уповноваженого органу виконавчої влади – Центру з усиновлення дітей МОН України (ч. 7 ст. 255 ЦПК).

До моменту набрання законної сили рішення суду може бути скасоване судом, який його ухвалив, згідно з ч. 5, 6 ст. 255 ЦПК, у випадках:

    • відкликання батьками дитини своєї згоди на усиновлення. У такому разі суд скасовує своє рішення, поновлює розгляд справи і на цій підставі може відмовити в усиновленні;

    • відкликання заяви про усиновлення після ухвалення рішення про усиновлення. За цієї обставини суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду, що не перешкоджає заявнику (заявникам) звернутися до суду у загальному порядку в подальшому.

Справи про скасування усиновлення та визнання його недійсним вирішуються судом у порядку позовного провадження (ст. 240 СК).


2.5. Встановлення фактів, що мають юридичне значення


З наявністю або відсутністю юридичних фактів пов’язується можливість виникнення, зміни або припинення суб’єктивних (майнових чи особистих немайнових) цивільних прав. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значененя, може бути підтверджений відповідним документом у зв’язку з його втратою, знищенням тощо. Тому закон надає юрисдикції суду встановлювати факти, що мають юридичне значення. Порядок судочинства в цих справах урегульований статтями 256-259 ЦПК.

Справа про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть розглядатися в порядку окремого провадження при наявності наступних умов:

  1. факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян;

  2. чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Перелік юридичних фактів, що встановлюються у судовому порядку, наводиться у ст. 256 ЦПК і не є вичерпним;

  3. заявник не має іншої можливості одержати чи відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до цього він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому було відмовлено у цьому, а також зазначає причини відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

  4. встановлення факту не пов’язується з наступним вирішенням спору про право. Якщо при розгляді справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право, що відноситься до юрисдикції суду, або суд сам дійде висновку, що у даній справі встановлення факту пов’язане з необхідністю вирішення у судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює цим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК).

Відповідно з ч. 1 ст. 256 ЦПК суд розглядає справи про встановлення факту:

  1. родинних відносин між фізичними особами;

  2. перебування фізичної особи на утриманні;

  3. каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному державному соціальному страхуванню;

  4. реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

  5. проживання рднією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу;

  6. належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім’я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім’ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

  7. народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

  8. смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визнано іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 256 ЦПК). Суд може встановлювати факти визнання батьківства, володіння будинком на праві власності, прийняття спадщини тощо.

Не розглядаються в судовому порядку заяви про встановлення належності до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов’язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення навчального закладу і здобуття відповідної освіти, одержання урядових нагород та ін. Також не встановлюються судом факти належності особі документів, що посвідчують особу громадянина (паспорта, військового квитка тощо). Проте суди мають право розглядати справи про встановлення фактів належності громадянам довідок про поранення, перебування в госпіталях у зв’язку з пораненням, повідомлень військкоматів та інших органів військового управління про загибель або зникнення без вісти певних осіб у зв’язку з обставинами воєнного часу, також заповітів, страхових свідоцтв, полісів, ощадних книжок, трудової книжки та іншого документа про трудовий стаж, оскільки вони не належать до документів, які посвідчують особу 2.

Факту родинних відносин між фізичними особами встановлюється в судовому порядку, якщо його підтвердження необхідне заявнику, наприклад, для одержання в нотаріальних органах свідоцтва про право на спадщину, а також для оформлення права на пенсію у разі втрати годувальника. В заяві можна просити про підтвердження такого ступеня спорідненості, який може спричинити правові наслідки для заявника. Так, можливе встановлення факту походження особи від батьків, які перебували в шлюбі, що не може бути підтверджений відповідними документами, а органи РАЦС відмовилися відновити необхідний запис. В порядку окремого провадження не може встановлюватися факт родинних відносин, якщо заявник порушує справу з метою підтвердити надалі своє право на житло, приміщення або на його обмін (п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення” від 31 березня 1995 р. № 5).

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення факту батьківства у разі смерті особи, яку заявник вважає батьком дитини, з урахуванням обставин, передбачених ст. 130 СК. Суд також розглядає справи про визнання материнства та про встановлення факту материнства (ст. 131, 132 СК). У порядку окремого провадження можливе встановлення факту реєстрації батьківства, якщо така мала місце, а в органах реєстрації актів цивільного стану відповідні записи не збереглися і особі було відмовлено поновити ці записи.

Встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні може бути встановлено судом за відсутності документа про його підтвердження, виданого житлово-комунальними органами, виконкомами сільських і селищних рад та іншими організаціями чи у разі відмови у його видачі, а також у разі видачі документа, яким не підтверджується факт перебування на утриманні.

Встановлення факту перебування особи на утриманні померлого має значення для одержання свідоцтва про право на спадщину, призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування, навіть якщо утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Виникнення спадкоємних прав можливе за умови, якщо утриманець був непрацездатним на день смерті спадкодавця і перебував на утриманні останнього не менш як п’ять років до його смерті (ч. 2 ст. 1265 ЦК).

Право на відшкодування шкоди внаслідок втрати годувальника не пов’язане ні з наявністю родинних відносин між непрацездатним утриманцем і годувальником, ні зі строком перебування на його утриманні (ч. 1 ст. 1200 ЦК).

Встановлення факту каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню. Відповідно до Закону України “Про охорону праці” (у редакції Закону України від 21 листопада 2002 р. № 229-ІУ із змінами) справи про встановлення зазначених фактів не розглядаються у порядку окремого провадження. Питання, пов’язані зі встановленням факту каліцтва на виробництві, у разі виникнення з даного приводу спору, а також якщо у разі каліцтва у зв’язку з виконанням державних чи громадських обов’язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішується посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку (ст. 22 Закону № 229-ІУ).

Встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення. У судовому порядку встановлюється не факт шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, а його реєстрація в актових книгах, якщо в органах РАЦС не збереглися відповідні записи і ці органи відмовилися їх поновити, або записи можуть бути поновлені лише на підставі рішення суду про встановлення їх реєстрації. На підтвердження втрати запису подається довідка відповідного архіву органу РАЦС, де знаходилась актова книга з реєстрацією. Відмова цього органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення факту реєстрації.

Із заявою про відкриття справи можуть звернутися особа, з приводу якої встановлюється певний факт реєстрації, члени її сім’ї, законні представники, спадкоємці тощо. У заяві не зазначається мета встановлення певного факту реєстрації, оскільки факт реєстрації є загальною передумовою визначення правового статусу громадянина у сфері шлюбно-сімейних правовідносин.
  1   2   3



Похожие:

2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи icon2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи
Правовий статус громадянина характеризується його дієздатністю – тобто здатністю своїми діями набувати цивільні права та обов’язки....
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconПитання для державного іспиту з «Цивільнe правo України»
Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи. Визнання фізичної особи недієздатною
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconКарне право; кримінальне право галузі права
...
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconПитання на іспит з Цивільного права(особлива частина)
Загальні підстави відшкодування шкоди. Способи відшкодування шкоди. Врахування вини потерпілого матеріального становища фізичної...
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconЗаява № року
Найменування особи-чекодавця (юридичної особи, її структурних підрозділів та фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності)
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconКонтрольна робота на тему: «реєстрація зміни імені громадян україни, які постійно проживають за кордоном» Головний спеціаліст Орджонікідзевського
України, які постійно проживають за кордоном, провадиться консулом за їх заявою. Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України,...
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconОсоблива частина модуль №1 Змістовий модуль №2: Злочини проти життя та здоров’я особи. Злочини проти волі, честі та гідності особи Тема № Злочини проти життя та здоров’я особи Практичне заняття №1 Навчальна мета заняття
Змістовий модуль №2: Злочини проти життя та здоров’я особи. Злочини проти волі, честі та гідності особи
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи icon267 Платники збору
Платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують...
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconМикола Руденко
Енерґія проґресу” (Нариси з фізичної економії). – Тернопіль. В-во “Джура”, 2004 р
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconАвтоматизація процесу призначення ip-адрес вузлам мережі (dhcp)
Принципи фізичної реалізації передачі та прийому сигналів в локальній мережі (коди nrz та “Манчестер – іі”)
2 Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення дієздатності фізичної особи iconЗатверджую завідувач сектору з питань фізичної культури та спорту Тячівської державної адміністрації
Проведення відкритого Фестивалю здорового способу життя «Не межа…» серед молоді та населення Тячівського району
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы