Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті icon

Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті


НазваниеЦе питання не на іспти це питання, що були в інтернеті
страница1/11
Размер0.56 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті:

Культура як духовний та суспільний феномен.
Світова та національна культура, їх взаємодія
Українська національна культура як самобутній соціокультурний феномен, її характерні риси та ознаки. 
Предмет історії української культури
5Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури
Історичні та духовні складники української культурної самобутності
Джерела формування української культури
8Періодизація історії української культури. 
9Етногенез українського народу, основні етапи його становлення. 
Кімерійсько-скіфсько-сарматський культурний симбіоз як автохтонне джерело української культури
Автохтонна та міграційна теорії походження українського народу
Трипільська культура ІV-ІІІ тис. до н.е
Пантеон слов’янських богів як світоглядна модель язичницьких релігійних вірувань
Зарубинецька та Черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі. 
Запровадження християнства у Київській Русі, його вплив на духовну культуру
Київська Русь як соціокультурна система
Розвиток писемності, освіти та літератури в добу Київської Русі
Іларіон Київський Слово про Закон, Благодать та істину: зміст, значення та основні проблеми твору
віантійський канон та його інтерпретація у мистецтві Київської Русі. 
архітектура Київської Русі. 
Образотворче мистецтво та іконопис Київської Русі. 
Галицько-Волинська Русь як культурна спадкоємниця Київської Русі. 
Ренесанс 
Поширення ідей раннього гуманізму в Україні (Юрій Дрогобич, Павло Русин, Станіслав Оріховський
Розвиток української культури на початку XIV—першої половині XVII ст. відбувався у складних суспільно-політичних та історичних обставинах
Основоположниками гуманістичної культури в Україні у XV—XVI ст
Настанови польському королеві Сигизмунду Августу" 
письменників давньої української літератури 
Епоха Ренесансу 
озвиток книгодрукування в Україні ХVІ ст
Відродження 
Українці в освітніх центрах Західної та центральної Європи
Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку
ультурно-просвітницька діяльність братських шкіл. 
Полемічна література України ХVІ – перша половина ХVІІ ст. 
Книгодрукування в Україні ХVІ ст. 
Культура Запорізької Січі та її самобутні риси. 
Музична культура і театральне мистецтво України епохи Ренесансу. 
Львівський архітектурний Ренесанс. 
Українське бароко в літературі, архітектурі та образотворчому мистецтві
Музична культура і театральне мистецтво другої половини ХVІІ-ХVІІІ ст. 
Діяльність Ф.Прокоповича
Значення творчості Г.Сковороди для розвитку української культури
Своєрідність та особливості українського Просвітництва
Класицизм в архітектурі та живописі українського Просвітництва
Суспільно-політичні й історичні обставини розвитку української культури
Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
Дворянський період національно-культурного відродження та його особливості
Істо́рія Ру́сів
період національно-культурного відродження 
Політичні ідеї Кирило-Мефодіївського товариства
Діяльність громад
представниками когорти українців-незалежників 
Національне відродження
Руська трійця
Романти́зм
Тарас Григорович Шевченко 
Книга буття українського народу
Розвиток науки і освіти в Україні ХІХ ст
Львівський університет та його значення для української культури ХІХ ст. 
Харківський університет, його внесок у розвиток науки, української філософії. 
Розвиток науки та філософської думки у Київському університеті св. Володимира
Архітектура України ХІХ ст
Розвиток музичної культури і театрального мистецтва в Україні ХІХ ст. 
Періодизація духовної культури ХХ ст., головні тенденції і розвитку
Здобутки української культури у період її національно-культурного відродження (1917-1933 р.р.). 
М.Грушевський і процеси державотворення в Україні у період національно-демократичної революції 1917-1918 рр.
Розстріляне відродження 20-30-х років ХХ ст. та його трагічні наслідки для української культури 
^ ДІЯЧІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ В ЕМІГРАЦІЇ
Лесь Курбас – визначний діяч українського театрального мистецтва
Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва
Музична культура і театральне мистецтво України ХХ ст. 
Національно-культурне відродження в Україні у середині 80-х – на початку 90-х років ХХ ст. 
Культура України в умовах нової соціальної реальності. 
Особливості соціокультурних процесів у незалежній Україні
Головні чинники, тенденції та риси сучасної української культури. 
Художня культура та її особливості

Це відповіді:

  1. Культура як духовний та суспільний феномен.

Слово "культура" останнім часом — одне з найчастіше вживаних. Воно не сходить зі сторінок газет і журналів, вживається у промовах політичних діячів, філософських і наукових трактатах. Уже стали звичними заклики до підвищення культури парламентських і політичних дискусій, відродження духовної і національної культури, зростає неспокій з приводу занепаду загальної культури населення тощо. Мабуть, не існує політичних партій і громадських рухів, що у перспективних програмах не передбачали б заходів, спрямованих на піднесення культури. Проте "культура" — не тільки широко вживане слово, але й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного знання про суспільство, тим паче на сучасному етапі, коли об'єктивні процеси суспільного розвитку проблематику культури висувають на передній план.
Що ж таке культура? З'ясовуючи зміст цього поняття, на нашу думку, важливо врахувати два моменти: динаміку становлення і розвитку поглядів на культуру в історії філософсько-культурологічної думки та складність змісту культури як феномена суспільного життя. Начало формы

Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. За свідченням німецького лінгвіста І. Нідермана, термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, наслідок і вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права тощо. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась, і це не випадково. Адже матеріальне виробництво у ті часи мало переважно традиційний характер, становило собою працю багатомільйонної маси селян та ремісників і не створювало належного простору для творчої активності людини. Натомість духовна діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошуком науковця, фантазією і натхненням митця, незалежним від навколишніх обставин внутрішнім світом філософа або священика, тобто з тим, що підносить людину, робить її досконалішою і сильнішоюУ сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох основних значеннях. По-перше, для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного, духовного розвитку. По-друге, словом "культура" користуються тоді, коли йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. В цьому значенні поняття "культура" збігається з поняттям "цивілізація". По-третє, під "культурою" розуміють спосіб життя людей, притаманний певній спільності (молодіжна культура, професійна культура тощо), нації (українська, японська, німецька тощо), історичній добі (антична культура, культура Ренесансу, культура Бароко та ін.). Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої діяльності людей у галузі літератури, музики, живопису, театру, кіномистецтва тощо. Культура інтегрує людей у суспільну цілісність. Не слід, мабуть, забувати, що генетична спадкоємність ще не робить індивіда людиною. Він стає людиною лише засвоївши певну соціальну інформацію, накопичену і передану за допомогою культури.Отже, аналіз розвитку уявлень про культуру, сучасні інтерпретації культури дають змогу дійти певних висновків. По-перше, культура являє собою створену людиною "другу природу". Це світ, надбудований над незайманою природою. Іншими словами, культура не може виступати щодо людства як щось зовнішнє. Там, де є суспільство, там існує і культура, безперечно, якщо розуміти під суспільством не будь-яке угруповання людей, а лише таке, що виникає й існує на ґрунті суспільно корисної діяльності. По-друге, культура виступає як система спільних цінностей, матеріальних або духовних, ідеальних. Цінність — це те, що має сенс для людини. Культура — це світ, наповнений людським смислом. Якщо культура завжди є виявом певного рівня розвитку людини, то і сама людина як суб'єкт, носій культури формується в процесі культурно-творчої діяльності.


2) Світова та національна культура, їх взаємодія.

Співвідношення світової та національних культур — одна з найскладніших проблем сучасної культурології. її розв'язання передбачає з'ясування самого факту існування світової культури як певної цілісності. Серед прихильників існування світової або загальнолюдської імена таких відомих мислителів, як В.Вернадський, А.Швейцер Р.-Дж.Коллінгвуд Визнання феномена світової культури притаманне насамперед тим філософам, які сприймають людину і людство не як випадкове, а як закономірне і необхідне явище в еволюції Землі та Всесвіту, визнають існування найвищої мети і сенсу в історії людства, що розглядають як фактор космічної ваги.

Передусім зазначимо, що в сучасній культурології розрізняються поняття "етнічна" та "національна культура". Перша є предметом вивчення етнографії (або етнології) — однієї з культурологічних дисциплін. Приналежність до етнічної культури визначається спільністю походження — кровним спорідненням. Ця культура патріархальна, позбавлена розвинутої індивідуальної самосвідомості.
Світову та національну культури розмежовують в залежності від носіїв. Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдськими надбаннями. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства. Національна культура стає відомою в світі лише тоді, коли цінності, розвинуті в ній, стають досягненнями всього людства. Перш за все світове значення здобула культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В наш час таке значення притаманне культурам Англії, Франції, Німеччини, Америки. Національна культура охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність. Своїми структурними складовими – мовою, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності – національна культура об’єднує національне життя, в одне ціле і забезпечує подальший національно-культурний прогрес. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії. національна культура українського народу розвивалася не ізольовано від культур інших народів, а перебувала в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Характерною особливістю української культури є її відкритість в стабільність, здатність сприймати й українізовувати чужі культурні впливи. Завдяки цьому українська культура протягом своєї історії двічі змогла відродитись і зберегти духовний генофонд нації в умовах колоніального гніту.


3Українська національна культура як самобутній соціокультурний феномен, її характерні риси та ознаки.

Для "соціологічного" типу визначень культури характерне її ототожнення з певною стороною життя людини і суспільства. Наведемо такі приклади "соціологічного" підходу до культури: це "винаходи, речі, технічні процеси, ідеї, звичаї і цінності, що успадковуються" (Б.Малиновський); "мова, вірування, естетичні смаки, знання, професійна майстерність і різноманітні звичаї" "спільний і прийнятий спосіб мислення" "міцні вірування, цінності та норми поведінки, які організують соціальні зв'язки й уможливлюють спільну інтерпретацію життєвого досвіду" (У.Л.Беккет).

Отже, культура охоплює не все життя суспільства, а тільки певні його сторони. Водночас із явищами культури існують і вияви антикультурні. Тому історія культури має свій об'єкт, який не збігається з предметом історичної науки загалом.
"Філософський" підхід до культури пов'язаний з високим рівнем абстракції, коли культура розглядається не як синонім суспільства, не як певна частина або сфера суспільного розвитку, а як явище, що вирізняється з процесу лише аналітично. Культура трактується при цьому як "зміст" або "вираження" суспільства. Наприклад: "Культура є відносно постійний нематеріальний зміст життя, який передається у суспільстві за допомогою процесу соціалізації"; "культура — це вираження суспільства у формі літератури, мистецтва або мислення"; "культура є символічне вираження, що коріниться у підсвідомому і привноситься у суспільну свідомість, де воно зберігається і залишається в історії" (Д.Реджін).
За характером українська культура належить до культур слов'янського типу, проте генетична спорідненість українців з іншими слов'янськими народами не виключає не лише культурної, а й етнічної унікальності тубільного населення. Як визнано сучасними вченими, "культурний етногенез стародавнього населення України вирізнявся складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець — не одвічна біологічна й історична данність, а наслідок тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічнонаціо-нального способу життя та світогляду".
Дослідники українського менталітету одностайно підтверджують його емоційно-почуттєвий характер, "кордоцентричність", що відносно зменшує роль раціонально-вольового компоненту в проявах національного характеру. Українська душа не схильна до такої активно-рефлексивної настанови, як аскеза — послідовне тривале зречення будь-якої втіхи, насолоди життям. Нація попри релігійну формацію душі, а також трагічний історичний досвід, демонструє величезну життєлюбність і життєздатність з орієнтацією на сьогодення, а не на трансцендентну далечінь.


4 Предмет історії української культури.

історія української вивчає конкретні унікальні творіння культурного генія в їх динаміці. Зі свого боку, історія культури як окрема наука, що досліджує конкретні феномени культури, є базисом культурології як найзагальнішої науки про культуру.

Історія української культури вивчає матеріальні та духовні цінності українського етносу на різних етапах його розвитку, які були втілені в різноманітних мистецьких, наукових, правових, політичних, суспільних, філософських, етичих надбаннях, справили визначальних вплив на світосприйняття, спосіб життя, суспільну та політичну діяльності, виробництво та міжкультурну діяльність українців.

Предметом іторії української культури є цілісний процес створення пам*ятків духовної та матеріальної культури, що включає вивчення самих цих пам*ятків як культурних явищ, історичних умов їх створення та вплив на подальший розвиток культури.

Історія культури вивчає та аналізує пам8ятки духовної культури , зафіксовані усною формою: казки. Міфи, легенди, пісні, думи. Прислів8я, приказки, де фіксуються історичні події, мудрість народу, узагальнюються явиа і зберігаються для прийдешніх поколінь.

Предмет історії української культури охоплює конкретні способи та результати діяльності українців у духовній та матеріальній сфері. Історія української культури – одна із суміжних історичних наук, що вивчає культурні явища життя українців в загальному контексті розвитку історичного процесу.


5Джерельна база та методологічні засади вивчення історії української культури.

Історична наука спирається на такі основні методологічні принципи:

1. Принцип об’єктивності. Він виходить передусім з цивілізаційного погляду на історію як об’єктивний процес. Зобов’язує історика і кожного, хто вивчає історію, знаходити історичну закономірність суспільного розвитку, його зумовленість насамперед матеріальними й духовними чинниками. Водночас цей принцип вимагає спиратися на факти у їхньому правдивому вигляді, без перекручувань, підгонок під наперед задані схеми.2. Принцип історизму. Він передбачає, по-перше, розгляд кожного явища з точки зору того, як воно виникло, які основні етапи пройшло в своєму розвитку. По-друге, вимагає, щоб кожне явище розглядалося у зв’язку з іншими, визначалось його місце в системі суспільних відносин, щоб чітко простежувались взаємовплив, взаємозумовленість історичних явищ. По-третє, він передбачає розгляд кожного явища крізь призму конкретного досвіду історії за умови збереження причинних зв’язків між різними явищами і подіями. Історизм дає можливість увійти в історію, зрозуміти її, оцінити мотиви вчинків і самі вчинки історичних діячів, з’ясувати їхнє значення.Ці принципи реалізуються через сукупність наукових дослідницьких методів — теоретично обґрунтованих способів пізнання. Історія України як галузь історичної науки використовує загальнонаукові методи, серед яких — історичний і логічний. Застосування першого дає змогу простежувати історичні явища на всіх етапах розвитку з урахуванням специфічності перебігу в конкретних умовах місця і часу. Логічний метод відкриває можливості для аналізу історичних подій, явищ на кінцевій стадії їх розвитку, коли всі їх основні властивості набули завершеного вигляду. Історичний і логічний методи пізнання взаємно переплітаються, доповнюють один одного.При вивченні історії України також використовуються (особливо зарубіжними істориками) міжнаукові або міждисциплінарні методи: метод конкретних соціальних досліджень, математичні методи, методи математичної статистики та ін.Джерелами історії України є матеріальні носії історичної інформації, що безпосередньо відображають той чи інший бік діяльності людей.Сукупність історичних джерел класифікують на п’ять основних типів:1)речові джерела — пам’ятки матеріальної культури, тобто археологічні знахідки: засоби виробництва, предмети побуту, монети та архітектурні пам’ятки;2)етнографічні джерела — пам’ятки, які містять дані про особливості буття, культури, звичаї певного народу;3)лінгвістичні джерела — дані з історії розвитку мови;4)усні джерела — народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, народні прислів’я, приказки та ін.;5)писемні джерела — літописи, документи тощо, які є основою історичних знань.

  1. Історичні та духовні складники української культурної самобутності.

Упродовж тисячоліть на планеті змінювалися і клімат, і довколишні ландшафти й у сучасному світі навряд чи можна знайти народ, який за останні тисячоліття хоча б раз не змінив місця проживання, не зазнав асиміляційних впливів від інших народів.
Таким чином, жоден фактор, що визначає нації сучасного світу, не може пояснити самобутність кожної національної культури. Тільки у неповторному комплексі природних, расово-етнічних, мовних та геополітичних факторів, що діяли в конкретному історичному часі, й формувалися народи теперішнього світу, а разом із 'ними зростали їх унікальні культури.
Не є винятком і культура України. її особливості, без сумніву, здебільшого зумовлені природно-географічними характеристиками регіону, і, з одного боку, надзвичайно сприятливого для землеробства. З іншого боку, різні ландшафтні зони українських земель та їх кліматичні умови завжди приваблювали різні народи. Це робило українську територію небезпечною для існування, прискорювало міграційні процеси, пожвавлювало культурний обмін між народами. Водночас це призводило і до винищення тих культур, які плідно розвивалися на наших землях упродовж тисячоліть. Не випадково, що такі високі культури, як трипільська, чорноліська та інші, які майже досягли у розвитку межі переходу до ранньокласової цивілізації, так і не здолали цього через нашестя диких і войовничих народів.
За характером українська культура належить до культур слов'янського типу, проте генетична спорідненість українців з іншими слов'янськими народами не виключає не лише культурної, а й етнічної унікальності тубільного населення. Як визнано сучасними вченими, "культурний етногенез стародавнього населення України вирізнявся складністю й багатолінійністю. В ідеологічному, етнопсихологічному, філософському, життєдіяльному планах східний слов'янин, а відтак і українець — не одвічна біологічна й історична данність, а наслідок тривалої еволюції людського життя на наших землях, спадкоємець усіх попередніх народів, котрі спільними зусиллями витворили підвалини його специфічнонаціо-нального способу життя та світогляду".


7)Джерела формування української культури.

З проблемою етногенезу слов'ян тісно пов'язана пробле¬ма прабатьківщини українського народу. Існують дві про¬тилежні теорії: міграційна і автохтонна. Перша з них по¬будована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною сло¬в'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн» а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслі¬док слов'яни поділилися на західних і південно-східних.
Друга теорія — автохтонізму стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту. Змінювались культури, але етнос залишався той самий. Отже, слов'яни — це автохтони-аборигени, а їх пра¬батьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я.

Приблизно в III тис. до н. е. на всій Україні, де розгор¬талася трипільська культура, появились нові поселенці. Пришельці вміли об¬робляти мідь (мідний вік на Україні датується 3300— 2800 рр. до н. е.), згодом до неї почали додавати олово і одержали бронзу — метал міцніший за мідь (бронзовий вік на Україні датується 2800—1200 рр. до н. е.).

На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор'ї кіммерійців — першого народу на українському терені, ім'я якого зберегла історія. Хроно¬логічно культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 рр. до н. е. Вони м'али укріплені городища. У кімме¬рійців були складні ритуальні обряди: вони ховали не-•біжчиків і мали некрополі. Кіммерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи та кера¬міки з кольоровими інкрустаціями, їх культуру слід вва¬жати продовженням трипільської.
З іранських племен, що побували в Україні у VIII— II ст. до н. е., найбільше культурних пам'яток залишили після себе скіфи. У південній право- і лівобережній Украї¬ні знайдені величезні кургани, де хоронили скіфських ца¬рів.

З початком грецької колонізації Причорномор'я (VII ст. до н. е.) на скіфів усе більшою мірою впливає антична культура. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматй, які витіснили скіфів з південних степів України.
Значний вплив на розвиток української культури мали античні традиції Риму. Ці впливи, зокрема, помітні в І— II ст. н. е., коли кордони Римської імперії наблизились до українських територій. В той час між Україною і Римом встановилися тісні торговельні й культурні зв'язки.

З IV ст. починається велика міграція народів зі сходу. Через Україну проходять тюркські племена гуннів, які роз¬громили Готську державу у 375 р. Східні слов'яни, що жи¬ли на території сучасної України, починаючи з IV ст., об'єдналися в державну формацію антів. Слід зазначити, що готський історик Йордан усіх слов'ян називає венеда¬ми," які діляться на склавінів (південно-західна група) і антів *. Отже, антів можна назвати предками українців.
Держава антів проіснувала три сторіччя — від кінця IV до початку VII ст. Вона впала під навалою тюркських племен аварів. Однак в середині VII ст. слов'яни почали звільнятися з-під влади завойовників. У процесі розкладу первіснообщинного ладу серед східних слов'ян формуються племінні союзи. Автор «Повісті временних літ» називає такі племена, від яких походять українці: поляни жили на правому березі Дніпра, біля Києва; сіверяни — над Дес¬ною і Сеймом; древляни ,— між Тетеревом і Прип'яттю;
дуліби або бужани — вздовж Бугу (їх називали також во-линянами); уличі — над Дністром і Бугом; тиверці — між Бугом і Прутом; білі хорвати — на Підкарпатті *. Серед усіх українських племен провідне значення набувають по¬ляни з центром у Києві, на яких у VII ст. вперше поширю¬ється назва «Русь».
Культура, як відомо, є визначальним фактором форму¬вання і розвитку етносу. Саме у народній культурі (тради¬ційному способі життя і виробництва, системі духовних, естетичних і етичних цінностей, мові тощо) знаходиться «генетичний код» етносу. Український етнокультурний ма¬сив існував у складі давньоруського народу як суперетніч-ної спільноти вже від початку утворення Київської держа¬ви і зберігав свої особливості протягом усього часу її іс¬нування.
Процес формування українського етносу зі своєю сві¬домістю та етнодиференційними ознаками прискорюється у другій половині XII ст., коли внаслідок феодальної роздробленості послаблюються доцентрові сили Київської дер¬жави та поглиблюються етнокультурні відмінності між Південною та Північною Руссю. Під 1187 роком в Іпаті-ївському літописі міститься перша згадка про Україну.


8Періодизація історії української культури.

Найчастіше зустрічаються три підходи до періодизації вітчизняної історії:
   I - хронологічний (первісна епоха), стародавній світ, середньовіччя, новий і новітній час;
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Похожие:

Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconЦе питання не на іспти це питання, що були в інтернеті
Українська національна культура як самобутній соціокультурний феномен, її характерні риси та ознаки
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconПитання для підготовки до іспиту
Питання та терміни за темами, які на 23. 05. 2013 не були ще викладені на лекції або не надсилалися/давалися викладачем, можуть ще...
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconЗакон України «Про рекламу та рекламну діяльність» Питання Неналежна реклама Питання Засоби реклами Питання Елементи засобів реклами Питання Теле- та радіореклама Питання Реклама в пресі
Питання Закон України «Про рекламу та рекламну діяльність» Питання Неналежна реклама
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconТема: «облаштування післявоєнного світу» мета
Міжнародні конференції 20-х років ХХ століття: суперечливі питання І питання та їх розв’язання
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconПротокол № від року
Розглянуто питання електроприводу, електрозабезпечення, викладені основи електровакуумних, фотоелектронних та напівпровідникових...
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconПитання 13 Телефонна розмова — це один із видів усного ділового мовлення
Телефон останнім часом став чи не найважливішим засобом комунікації. Ми не уявляємо свого життя без телефону вдома, ні на роботі....
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconЗміст технічного аналізу інвестиційного проекту
Аналіз ринку покликаний дати від­повідь на питання, що виробляти і за якою ціною продавати, а технічний аналіз — як виробляти і з...
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconПитання для іспиту
Олега з імператором Візантії у 911 р обумовлювалися митні питання між двома державами. Уже на той час у київ­ських слов'ян як норма...
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconПравославне сповідання віри кафоличної І Апостольської Східної Церкви. Питання Що має Православно Кафоличнийй Християнин робити, щоб осягнути вічне життя?
Собор., прав. 28, що всі члени Віри Кафолицької і Православної Церкви були передані їй від Господа нашого Ісуса
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconПитання про роль революцій. Якщо Маркс вважав їх «локомотивами історії»
При цьому саме Великобританія тривалий час являла світові зразки демократії, запровадивши загальне виборче право для чоловіків, створивши...
Це питання не на іспти це питання, що були в інтернеті iconМіжнародна науковО-практична конференція «Актуальні питання розвитку державності та правотворчої діяльності в Україні»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Актуальні питання розвитку державності та правотворчої...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы