Муніципальне право icon

Муніципальне право


НазваниеМуніципальне право
страница1/47
Дата публикации02.02.2014
Размер8.62 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Муніципальне


право

України

Підручник

За редакцією В. Ф. Погорілка, О. Ф. Фрицького

Затверджено Міністерством освіти і науки України

Київ

Юрінком Інтер 2006

ББК 67.9(4УКР)301я7 М90

Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей

вищих навчальних закладів

(лист № 14/18.2-1836 від 28 липня 2005р.)

Рекомендовано Вченою радою Київського університету права

^ Рекомендовано Вченою радою Інституту держави і права

ім. В. М. Корецького НАН України

Колектив авторів:

В. Ф. Погорілко, член-кореспондент НАН України, академік АПрН України, доктор юридичних наук, професор, завідувач відділу Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України -передмова, розділ І;

^ О. Ф. Фрицький, доктор юридичних наук, професор кафедри консти­туційного права Юридичної академії МВС України, м. Дніпропетровськ, заслужений діяч науки і техніки України - розділи VI, VII, VIII; М. О. Баймуратов, доктор юридичних наук, професор кафедри пра­вознавства Маріупольського державного гуманітарного універси­тету - розділи V, XIII, XIV, XV;

^ М. І. Корнієнко, кандидат юридичних наук, професор, заслуже­ний юрист України, професор МАУП - розділи III, X;

Б. А. Пережняк, кандидат юридичних наук, доцент, декан факуль­тету Одеської національної юридичної академії - розділ II (у співавторстві з О. В. Батановим), розділ IX;

^ Н. К. Ісаєва, кандидат юридичних наук, ст. науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України -розділ XII;

О. В. Батанов, кандидат юридичних наук, науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України -розділ II (у співавторстві з Б. А. Пережняком), розділи IV, XVI.

Рецензенти:

^ В. М. Кампо, кандидат юридичних наук, завідувач кафедри муні­ципального права Академії муніципального управління; В. В. Кравченко, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри конституційного та адміністративного права Університету економіки і права «КРОК», заслужений юрист України; М. О. Пухтинський, кандидат юридичних наук, Голова Фонду сприяння розвитку місцевого самоврядування України.

І5ВИ 966-667-191-3

© Колектив авторів, 2006 © Юріпком Інтср, 2006

Передмова

Після проголошення незалежності України і прийнят­тя чинної Конституції України відбулися і продовжують відбуватися радикальні процеси демократизації суспіль­ства і держави. Складовою частиною цих процесів є ви­знання і гарантування місцевого самоврядування в Ук­раїні, яке нині стало реалією суспільного життя.

Донині тривають гарячі дискусії щодо його доціль­ності і природи, продовжується формування його систе­ми, яка тривалий час, на жаль, залишається незаверше­ною, але дедалі відчутнішими й очевиднішими стають ре­зультати його функціонування в селах, селищах і містах, дедалі більше поваги виявляють до органів і посадових осіб місцевого самоврядування органи державної влади та їхні посадові особи. Визнання територіальних громад первин­ним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень, надання якісно нового ста­тусу місцевим радам і утворення одноособових інсти­тутів місцевого самоврядування — сільських, селищних, міських голів змінило не лише механізм здійснення пуб­лічної влади на місцях, а й політичну систему всього сус­пільства. Нині на часі його реформування і реформування політичної системи в цілому.

Становлення місцевого самоврядування супрово­джується бурхливим розвитком законодавства в цій га­лузі, багатогранною локальною нормотворчістю і рати­фікацією відповідних міжнародно-правових актів. Законо­мірним наслідком цього нормотворчого процесу є становлення якісйо нового інституту конституційного права та нової галузі права муніципального права Ук­раїни, основними джерелами якої є чинна Конституція України, Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997р.), Європейська Хартія про місцеве само­врядування, Конституція Автономної Республіки Крим

та Закон України «Про столицю України — місто-герой Київ» та низка інших нормативно-правових актів.

Реалізація муніципального права, його подальший роз­виток і вдосконалення залежать значною мірою від роз­витку відповідної галузі науки та навчальної дисципліни.

Мета цього підручника — допомогти не лише студен­там, а й усім, кого цікавить історія муніципального права в Україні, а також зміст, сутність, правова природа й ха­рактерні ознаки місцевого самоврядування.

Розділ І

Муніципальне право як галузь права України

§ 1. Поняття муніципального права України

Муніципальне право України — галузь права Украї­ни, норми якої виражають волю й інтереси її народу, держави та територіальних громад і регулюють суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування.

^ За своєю суттю муніципальне право є виразником волі й інтересів територіальних громад, усього народу та держави, оскільки муніципальні норми встановлюють або санкціонують як суб'єкти місцевого самоврядування (територіальні громади), так і народ й держава, приймаючи Конституцію та за­кони, якими визнається і гарантується місцеве само­врядування.

^ За своїм змістом муніципальне право виступає регу­лятором суспільних відносин у сфері місцевого самовря­дування, тобто відносин, пов'язаних з виникненням і існуванням місцевого самоврядування в межах певних адміністративно-територіальних одиниць, оскільки воно має у своїй основі природний, громадський характер, а також з його організацією і здійсненням.

^ За формою муніципальне право являє собою галузь права, джерелами якого є акти як локальних (статути територіальних громад, регламенти рад тощо), так і за­гальних, загальнонаціональних (Конституції, законів, підзаконних актів) норм права.

У системі права муніципальне право належить до публічного права, оскільки стосується насамперед і го­ловним чином самостійного виду публічної (політичної) влади (демократії), яка, у свою чергу, належить

територіальним громадян і здійснюється ними безпосередньо або через утворювані ними органи (ради та інші органи).

Ця галузь права — комплексна, оскільки її норми регулюють або об'єктивно мають регулювати суспільні відносини, що є предметом впливу ряду традиційних та інших загальновизна­них галузей права, насамперед конституційного, адміністратив­ного, фінансового, цивільного, земельного та ряду інших галу­зей публічного і приватного права.

Отже, муніципальне право в системі права України являє со­бою комплексну галузь публічного права, норми якої регулю­ють насамперед і головним чином організацію і здійснення вла­ди територіальними громадами та утворюваними ними органа­ми в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Проблемність назви «муніципальне право» полягає передусім у тому, що в Конституції України використаний термін «місце­ве самоврядування» і не вживається термін «муніципалітет»1, під яким, зазвичай, розуміють сукупність виборних органів сис­теми місцевого самоврядування, «муніципальне утворення» як міське чи сільське поселення, в межах якого здійснюється місце­ве самоврядування і існує муніципальна власність, місцевий бюджет, виборні органи місцевого самоврядування. Разом з тим у Конституції України як одна з форм власності закріплюється комунальна власність — власність територіальних громад сіл, селищ, міст. Тому деякі вчені пропонують називати нову галузь права комунальним правом, яке по суті є правом місцевого са­моврядування2.

Але термін «комунальне право» з ряду причин не сприймаєть­ся в Україні. В юридичній, науковій, навчальній та іншій літе­ратурі все частіше вживається термін «муніципальне право». Відповідну назву мають навчальні дисципліни у вищих навчаль­них закладах.

1 Муніципалітет — 1) автономна адміністративна одиниця, що об'єднує
спільноту громадян з певними інтересами або 2) населений центр «з орга­
нізованим будівництвом, комунальним обслуговуванням і своєю власною
адміністрацією» (Європейська хартія міст. Страсбург, 17—19 березня 1992
року. Ст. 3.1) // Місцеве самоврядування в Україні: муніципальне право:
Навч. посібник для вищих навчальних закладів,— К.: Атіка, 2000. — С. 73.

2 Див.: Коммунальное право Украиньї: Учеб. пособие / В. Д. Волков,
А. Г. Бобкова, Н. А. Захарченко и др. — Изд-во Донецкого гос. ун-та, 1999. -
С. 18.

Отже, назва відповідної галузі «муніципальне право Украї­ни» є значною мірою умовною, запозиченою з інших національ­них правових систем. Аналогічну назву має ця галузь у Великій Британії, Іспанії, Російській Федерації, США та інших країнах.

Основні ознаки будь-якої галузі права — це наявність насам­перед її предмета і методу (методів). Чи має муніципальне пра­во самостійний предмет і метод (методи)?

^ Предметом муніципального права є місцеве самоврядування як відносно самостійний вид суспільних відносин, пов'язаних з організацією і здійсненням влади територіальними громадами.

Місцеве самоврядування як предмет муніципального права — багатогранне явище. За своєю суттю воно є одним з основних принципів конституційного ладу і складових його системи, фор­мою народовладдя, що властива територіальним спільнотам сус­пільства — територіальним громадам.

Зміст місцевого самоврядування полягає насамперед і голов­ним чином у самостійному вирішенні територіальними спільно­тами питань місцевого значення. У ст. 140 Конституції України зазначено, що «місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селищ та міста — самостійно вирі­шувати питання місцевого значення в межах Конституції і за­конів України».

Слід також зазначити, що територіальні громади й утворю­вані ними органи вирішують ще питання, делеговані їм органа­ми державної влади.

За формою місцеве самоврядування — це насамперед воле­виявлення територіальних громад, що здійснюється шляхом ви­борів, референдумів чи в інших формах або через утворювані ними органи.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною грома­дою у встановленому законом порядку як безпосередньо, так і че­рез органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст.140 Конституції України).

Отже, місцеве самоврядування опосередковує собою відносно самостійний вид влади в системі народовладдя, влади народу, а саме — муніципальну владу як владу територіальних спільнот.

Це дає, на наш погляд, достатні підстави стверджувати, що муніципальні норми мають відносно самостійний предмет сво-

го впливу, регулювання, а їх система утворює самостійну галузь права України — муніципальне право1.

Разом з тим муніципальне право як самостійна галузь права тісно пов'язана з іншими галузями права і насамперед з консти­туційним, адміністративним, фінансовим та іншими, норми яких в певних межах і формах регулюють відносини державної вла­ди і народовладдя і частково входять до системи норм муніци­пального права.

^ Предмет муніципального права являє собою певну систему. Ос­новними складовими цієї системи є відносини:

  • що пов'язані з організацією і проведенням місцевих ви­
    борів, референдумів та з іншими формами безпосереднього во­
    левиявлення територіальних громад;

  • що пов'язані з діяльністю представницьких органів місце­
    вого самоврядування (рад) і депутатів місцевих рад;

  • що пов'язані з діяльністю виконавчих органів місцевого са­
    моврядування та муніципальних службовців;

  • що пов'язані з діяльністю сільських, селищних і міських
    голів;

  • що пов'язані з діяльністю органів самоорганізації населення;

  • органів місцевого самоврядування з органами державної
    влади, з іншими органами місцевого самоврядування, з об'єднан­
    нями громадян, а також з підприємствами, установами й орга­
    нізаціями;

  • фінансові, цивільні, земельні, соціальні, трудові, житлові
    та інші.

Це досить розгалужена система, яка до того ж постійно зміню­ється, розвивається і вдосконалюється за формою і змістом. З розвитком і утвердженням якісно нових відносин в системі

1 Ця галузь права знайшла визнання як у вітчизняній, так і в зарубіжній літературі. Див., наприклад: Постовой Н. В. Муниципальное право России. -М.: Новий юрист, 1993. - 348 с; Муниципальное право Российской Феде-рацин: Учебник / Под ред. Ю. А. Дмитриева. — М.: Методологический центр учебной и практической литературьі, 1999. — 512 с; ВидринИ. В., Кокотов А.Н. Муниципальное право России: Учебник для вузов.— М.: Изд-во НОР­МА, 1999. — 368 с; КорнієнкоМ. І. Муніципальне право України. Концепту­альні та організаційно-правові питання: Навч. посібник. — К.: Алерта, 2005. — 144 с; Кравченко В. В., Пітцик М. В. Муніципальне право України: Навч. посібник. - К.: Атіка, 2003. - 672 с; Кутафин О. Е., Фадеев В. И. Муници­пальное право Российской Федерации: Учебник. - 2-е изд. — М.: Юристь, 2000. - 552 с.

8

місцевого самоврядування, особливо муніципальної (комуналь­ної) власності й місцевих бюджетів, розвивається і утверджуєть­ся муніципальне право.

^ Метод муніципального права, як і метод будь-якої галузі, є способом її впливу на суспільні відносини, зокрема на відноси­ни в системі місцевого самоврядування. Кожній галузі права вла­стивий, як правило, ряд методів. Це притаманно і муніципаль­ному праву. Розрізняють такі провідні методи муніципального права: імперативний, диспозитивний, рекомендаційний і декла­ративний.

Пріоритетним є імперативний метод, оскільки норми цієї га­лузі регулюють передусім відносини державної влади і народов­ладдя, яке опосередковує собою місцеве самоврядування. Вплив муніципального права на суспільні відносини у сфері місцевого самоврядування здійснюється шляхом застосування відповідних правових норм муніципального права в ході безпосереднього во­левиявлення (місцевих референдумів, виборів тощо), а також органами та посадовими особами місцевого самоврядування.

Власне імперативний метод характеризується зрештою тим, що відповідні норми права не передбачають альтернативної по­ведінки чи діяльності, а в разі невиконання рішень місцевого са­моврядування, прийнятих в межах компетенції відповідних суб'єктів місцевого самоврядування, настає відповідальність згідно з чинним законодавством.

Диспозитивний метод переважно запозичений з галузей при­ватного права і є засобом впливу в основному на відносини, суміжні з муніципальними (владними) відносинами. Як юри­дичні особи суб'єкти місцевого самоврядування укладають до­говори з іншими юридичними особами, а також з органами дер­жавної влади.

Територіальні громади мають у своїй власності рухоме й не­рухоме майно. Органи місцевого самоврядування, що управля­ють цим майном, можуть укладати різні договори щодо розпо­рядження ним чи набуття його.

Поряд з цими методами поширення набули методи рекомен­дацій (порад) і декларацій (проголошення принципів тощо), які характерні, зокрема, для міжнародно-правових актів (хартій, дек­ларацій тощо) і статутів (хартій) територіальних громад.

Муніципальне право є складовою частиною системи права України. Воно тісно пов'язано з іншими галузями права. Найті­сніший зв'язок існує з конституційним правом, за рахунок норм якого формується поперед усього муніципальне право.

9

Муніципальне право як комплексна галузь тісно пов'язане акож з рядом галузей приватного права, зокрема цивільним, рудовим, житловим та іншими.

і 2. Історія муніципального права України

Місцеве самоврядування кожної країни, так само як і органі-іація та здійснення в країні державної влади, всебічно відобра-кає традиції народу, його ментальність, рівень розвитку сус-іільства та умови його існування. Це стосується і місцевого са­моврядування України, яке існувало з найдавніших часів і сарактеризувалось, як правило, реальним демократизмом.

Адже, як писав грецький історик Прокопій, слов'янами і ан-гами не править один муж, а здавна вони живуть громадським травлінням і всі справи, добрі чи лихі, вирішують спільно1.

Найбільш відомими формами місцевої демократії в історії місцевого самоврядування часів Київської Русі були віче (міські, територіальні) та збори (сходи) верв (жителів кількох сіл чи нших населених пунктів).

Віче — це, як правило, збори (зібрання) дорослого вільного заселення міст і навколишніх територій, що скликалися для ви­рішення найважливіших питань. Це були найвищі органи само­врядування міських громад. Поряд з військовими і господарсь­кими справами, віче нерідко вирішувало й долю князя та інших державних посадових осіб і органів.

Збори (сходи) верв — територіальних спільнот, громад — яв­ляли собою органи самоврядування жителів кількох сіл чи інших населених пунктів. їх роль була, як правило, багатогранною.

Верв в особі дорослого чоловічого населення захищала членів общини і представляла їх інтереси у взаємовідносинах з органами й посадовими особами державної влади та сусідніми общинами2. Отже, на вічах та інших зборах громад вирішувалися пере­важно найважливіші питання. Для вирішення решти питань оби­ралися війти або інші посадові особи.

1 Полонська-ВасиленкоН. Історія України: В 2т. — Мюнхен 1972—1976 —
Т. 1.-С.77.

2 Місцеве самоврядування в Україні: Навч. посібник. — С. 18.

10

З відомих причин з середини XIV століття українські землі починають поступово входити до Польської і Литовської дер­жав. Із входженням українських земель до Великого Князівства Литовського місцеве самоврядування в містах отримало розви­ток у формі війтівства відповідно до Литовських статутів 1529, 1566, 1688 рр. Міська громада («копа», «купа») обирала війтів на міських віче.

З середини XIV століття в українських містах починає зап­роваджуватися магдебурзьке (німецьке, саксонське) право. Воно передбачало надання міськими громадами права запроваджува­ти міське самоврядування на зразок управління німецьким містом Магдебургом. Першим українським містом, якому було надане магдебурзьке право, був Сянок (1339 р.). Києву було на­дане магдебурзьке право в 1498 р., Львову — в 1356, а Вінниці — в 1640 р.

Систему органів міського самоврядування (магістратів) скла­дали ради, які були представницькими органами міської влади, і лави, які були органами судової влади. Ради обирали на один рік. Очолювали їх один або два бургомістри, які обиралися ко­легіями радників. Ради були не лише представницькими орга­нами міської влади, а й судами по розгляду і вирішенню цивіль­них справ.

Лави як органи судової влади розглядали кримінальні спра­ви міщан. Очолював лаву війт, що призначався королем, хоча в окремих містах (наприклад у м. Києві) дозволялось його обира­ти. Війт вважався вищою посадовою особою в місті.

Магдебурзьке право було запроваджено в українських містах ще до входження українських земель до складу Російської дер­жави. Останнім в Україні втратив магдебурзьке право Київ (1834 р.), де воно проіснувало понад 300 років.

У Запорізькій Січі, яка виникла в середині XVI століття, ви­щим органом влади була військова рада, яка, природно, вирішу­вала, як правило, лише найважливіші питання. Військова рада обирала старшину. Вища влада — військова, адміністративна, су­дова й духовна — належала кошовому отаману. Нижчу ланку по­садових осіб очолював курінний отаман. Вищою судовою інстан­цією в Запорізькій Січі був кошовий отаман, а іноді й весь кіш.

З утворенням козацьких полків і сотень, які були одночасно військовими й адміністративно-територіальними одиницями, система органів публічної влади складалася з трьох урядів: ге-

11

терального, полкового і сотенного. До складу генерального уря-іу входив гетьман і генеральна старшина. Полковий уряд скла­дався з полковника і полкової ради, яка обирала полкову і со-генну старшину.

У сотнях владу здійснював сотник і його помічники. У містах зладу здійснювали міські старшини, а в селах — сільські отама-чи. У деяких містах влада належала магістратам1.

Після підписання в 1654 р. Договору між Україною та Мос­ковською державою розпочинається процес поступової ліквідації українських форм місцевого самоврядування2, але політична і правова думка в Україні демонструє стійку прихильність до них. Місцеве самоврядування у властивих Україні формах знайшло визнання й закріплення в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. З метою упередження зловживань з боку гетьмана і його адмі­ністрації, а також для підтвердження традиційних прав козацт­ва в Конституції закріплюється принцип розподілу влад на за­конодавчу, виконавчу та судову, визначаються основи взаємо­відносин між центральною владою й органами місцевого самоврядування.

Але в цілому розвиток місцевого самоврядування в Україні визначався розвитком місцевого самоврядування в Росії.

У першій половині XVIII століття Росія, як відомо, перетво­рюється на імперію, що супроводжується значними змінами в системі органів державної влади і місцевого самоврядування. Ук­раїнська державність поступово ліквідується: у 1764 р. — геть­манство, у 1775 р. — Запорізька Січ, згодом — полково-сотен-ний територіальний устрій, а з ним і національна система місце­вого самоврядування2. У 1782—1783 рр. на деяких українських територіях запроваджується губернський поділ і російська сис­тема органів місцевого самоврядування.

Земська реформа 1864 р. зумовила створення системи органів самоврядування на основі станового принципу виборів. Представницькими органами цієї системи були губернські й повітові збори, а їх виконавчими органами — управи відповід­ного рівня. Члени повітових земських зборів — гласні — оби-

1 Див.: Коммунальное право Украиньї: Учеб. пособие. — Изд-во Донец-
кого гос. ун-та, 1999. — С. 43.

2 Див.: Місцеве самоврядування в Україні. Муніципальне право: Навч.
посібник для вищих навчальних закладів. — К.: Атіка, 2000. — С. 21.

3 Комунальне право України. — С. 44.

12

ралися трьома куріями (виборними групами, які відрізнялися соціальним станом).

На волосних зборах обирали представників повітів, а ті потім — гласних повітових земських зборів.

Але в Україні дія цієї системи поширювалася тільки на тери­торію Лівобережної України. (У Правобережній Україні орга­ни земського самоврядування були створені лише в 1911 р.) У 1870 р. реформа місцевого самоврядування була здійснена і в містах Росії, зокрема було створено міські представницькі орга­ни — міські думи. Думи обирали виконавчі органи — міські уп­рави, які очолював міський голова.

Тимчасовий уряд Росії, який прийшов до влади внаслідок лютневої революції 1917 р., залишив органи земського самовря­дування Російської імперії без змін, замінивши губернаторів ко­місарами, які стали головами губернських і повітових земських управ.

Центральна рада України з моменту свого створення приділяла значну увагу місцевому самоврядуванню, про що свідчать її ос­новоположні акти та універсали, Конституція УНР тощо. Так, у III Універсалі (листопад 1917 р.) Центральна рада звертала ува­гу генерального секретаріату внутрішніх справ на необхідність вжити всіх заходів щодо закріплення і розширення прав місцево­го самоврядування, а в IV Універсалі (листопад 1918 р.) вказува­лося на необхідність переобрання органів місцевого самовряду­вання і їх злиття з радами робітничих, селянських і солдатських депутатів. Збереження місцевого самоврядування передбачала і Конституція УНР. Зокрема, в ній передбачалося вирішення пи­тань місцевого значення покласти на ради й управи громад воло­стей і земель, яким передавалася вся влада на місцях.

Але більшість положень актів УНР та її Центральної ради не були реалізовані. У цей час масового характеру набуло створен­ня рад робітничих, солдатських і селянських депутатів.

«Закон про тимчасовий державний устрій України. Про геть­манську владу» гетьмана П. Скоропадського, хоча і передбачав право українських козаків і громадян об'єднуватися в громади і союзи з метою, що не суперечить законам, не забезпечив рефор­мування системи місцевого самоврядування і певною мірою об­межив його.

Директорією УНР, і зокрема доопрацьованою нею Консти­туцією УНР, передбачалося створення органів місцевого само-

13

врядування на рівні громад, волостей, селищ, міст, повітів та інших одиниць. Ці органи наділялися широкими повноважен­нями в числі податкової сфери.

Радянська влада не визнавала місцеве самоврядування.

За Конституцією УРСР 1919 р. органами влади на місцях (у селах і містах) були ради, а у волостях, повітах і губерніях — з'їзди рад і обрані ними виконавчі комітети.

Конституція УРСР 1937 р. перетворила ради на представ­ницькі органи на всіх рівнях, а Конституція 1978 р. закріпила принцип єдності системи рад як органів державної влади.

Реальне місцеве самоврядування об'єктивно можливе лише в умовах суверенітету держави, оскільки саме вона виступає його гарантом, а іноді й творцем його системи. Природно, що і в Ук­раїні самоврядування поступово склалося лише після здобуття Україною незалежності.

Відродженню місцевого самоврядування в Україні переду­вала чергова спроба підвищення ролі рад як місцевих органів державної влади шляхом вдосконалення їх структури.

Відповідно до рішень союзних органів, прийнятих у
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47



Похожие:

Муніципальне право iconМуніципальне право
Затверджено Міністерством освіти і науки України як підручник для студентів юридичних спеціальностей
Муніципальне право iconМуніципальне право україни
Рекомендовано до друку вченою радою Академії муніципального управління (протокол №4 від 16 квітня 2008 р.)
Муніципальне право iconМетодичні рекомендації організації самостійної роботи студентів, критерії оцінювання. Призначено для студентів спеціальності «Правознавство» окр «Бакалавр»
Гринюк Р. Ф., Щебетун І. С., Нікітенко Л. О., Нікольська О. В., Багрій О.І. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Комунальне...
Муніципальне право iconIii. Право: основные категории. VIII. Понятие, функции, принципы, ценность права. Понятие и признаки права
Право это сложное явление общественной жизни. С ним имеет дело каждый человек. В теории государства и права термин «право» употребляется...
Муніципальне право iconЭкзаменационные темы (+ вопросы)
Древнеегипетское государство и право (гос и обществ строй; источники права; имущественные отношения (вещное право + обязательственное);...
Муніципальне право iconСоциального регулирования. Право как нормативный регулятор Лекция Основные концепции происхождения и сущности права
Право есть наука о добром и справедливом. Так определяли право древнеримские юристы. Право происходит от латинского слова «justitia»...
Муніципальне право iconДидактическая единица: "09Медицинское право РФ (у;мв,мт,мэ,мо,ат,авм,аи,амс,см,смт,смэ,смд,смн,э,эа,уп,дфк,дмэ,гср,гст;эб;и;)"
Каждый гражданин Российской Федерации имеет право на охрану здоровья и медицинскую помощь. Это право относится к группе прав
Муніципальне право iconКонституционное право на бесплатную квалифицированную юридическую помощь в российской федерации 12. 00. 02 конституционное право; муниципальное право
Работа выполнена в Федеральном государственном бюджетном образовательном учреждении высшего профессионального образования «Саратовский...
Муніципальне право iconПонятие права. Право в системе социальных норм Право: понятие, признаки, функции
Нормативный. Право – это система общеобязательных норм поведения, установленных или санкционированных государством и обеспеченных...
Муніципальне право iconМария Васильевна Семенова Право на поединок
Роман «Волкодав. Право на поединок» является продолжением ставшего национальным бестселлером «Волкодава». Вновь опасные приключения...
Муніципальне право iconПраво ребенка на жилище, право частной собственности, право на социальное обеспечение
Задание: возьмите 5 листьев дерева и напишите на нем, что, по вашему, надо сделать, чтобы наша страна стала примером государства....
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы