Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту icon

Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту


НазваниеРеферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту
страница1/6
Дата публикации10.08.2013
Размер1.33 Mb.
ТипРеферат
  1   2   3   4   5   6

Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Інститут психології, історії та соціології


Реферат

з дисципліни «Цивільний захист»

на тему


Основні положення Женевської конвенції

з цивільного захисту


Виконала: студентка 531групи

заочного відділення

Журавльова Л.С.


Херсон 2013


Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть щодо ворога. Ці норми викладені, головним чином, у чотирьох Женевських Конвенціях від 12 серпня 1949 р. і які мають силу до цього часу:

— “Про поліпшення долі поранених та хворих у діючих арміях”;

— “Про поліпшення долі поранених, хворих та осіб зі складу збройних сил на морі, які потерпіли корабельну аварію”;

— “Про поводження з військовополоненими”;

— “Про захист цивільного населення під час війни”.

В умовах сучасних воєн Женевські Конвенції не завжди спроможні надати жертвам увесь необхідний захист. Тому 8 червня 1977 року, за. ініціативою МКЧХ (Міжнародного комітету Червоного Хреста), в Женеві представниками 102 країн на дипломатичній конференції було прийнято два Додаткових Протоколи Женевської конвенції 1949 року.

За основу у Женевських Конвенціях береться принцип поваги до людської особистості та людської гідності. Конвенціями висуваються вимоги: осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, а також осіб, недієздатних внаслідок хвороби, поранення, взяття у полон чи внаслідок іншої причини, — потрібно поважати, надавати захист від наслідків війни, а також усім, хто потребує, надавати необхідну допомогу чи необхідний догляд.

Через Додаткові Протоколи цей захист поширюється на кожну особу, що постраждала через збройний конфлікт. Окрім цього, сторони, які беруть участь у конфлікті, та комбатанти зобов’язані утримуватися від нападу на цивільне населення та цивільні об’єкти, а також вести свої воєнні операції відповідно до загальновизнаних правил та законів гуманності. Усі чотири Женевські Конвенції та Додаткові Протоколи спрямовані на захист жертв війни. Але кожний із цих документів має свої повноваження та сфери застосування..

Перша та Друга Женевські Конвенції забезпечують захист поранених, хворих, та осіб, які потерпіли корабельну аварію. Всі ці особи повинні користуватися заступництвом та захистом за будь-яких обставин. Забороняється посягати на їхнє життя та завдавати їм будь-якої шкоди, їх повинні підбирати, поводитися з ними гуманно та надавати їм максимально можливий та у найкоротші терміни медичний догляд, якщо цього вимагає їхній стан.

У випадку взяття у полон поранених, хворих чи осіб зі складу збройних сил ворога, які потерпіли корабельну аварію, кожен із противників повинен надавати їм такий догляд, як і власним пораненим.

Жодне тіло померлого не повинно бути віддане землі, морю чи спаленню без належного попереднього, пізнавання та констатування смерті за допомогою, якщо можливо, медичного огляду.

Цивільне населення, згідно з цими Конвенціями, повинно ставитися з повагою до поранених, хворих та осіб, які потерпіли корабельну аварію, навіть якщо вони належать до ворожої сторони, а також не повинно допускати актів насильства до них. Цивільним особам дозволяється підбирати та доглядати поранених та хворих без різниці між ними, за що вони не повинні зазнавати ні покарання, ні переслідувань. Навпаки цим особам належить виказувати підтримку в їхніх діях.

Окрім питань захисту хворих та поранених, Перша і Друга Женевські Конвенції надають особливу увагу питанням захисту медичного та духовного персоналу, обладнання, та споруд, а також персоналу (адміністраторів, водіїв, кухарів, та інших). Останній використовується постійно або тимчасово виключно для адміністративно-господарського забезпечення медичних формувань або санітарно-

транспортних засобів. Персонал, згідно з Конвенцією, користується розпізнавальною емблемою Червоного Хреста або Червоного Півмісяця на білому фоні і посвідченнями. Він може мати зброю для самооборони чи захисту своїх поранених та хворих..

Потрапивши до рук ворога, особи зі складу духовного чи медичного персоналу повинні мати можливість продовжувати виконання своїх функцій щодо догляду за пораненими та хворими.

Особи, затримання яких не є необхідним для догляду за військовополоненими, будуть підлягати репатріації. Затримані таким чином особи не вважатимуться військовополоненими і будуть користуватися значними пільгами для виконання своїх обов’язків. На окупованій території ресурси цивільного персоналу можуть бути реквізовані тільки в тому випадку, якщо забезпечується належне медичне обслуговування населення та догляд за пораненими та хворими, які вже проходять лікування.

Третя Женевська Конвенція визначає ” статут комбатанта та військовополоненого. Згідно з Конвенцією, особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатантами (окрім медичного. та духовного персоналу), а будь-який комбатант, котрий потрапляє під владу іншої сторони, стає військовополоненим.

Такі збройні сили повинні бути організовані і знаходитися під командуванням особи, яка несе відповідальність перед іншою стороною за поведінку своїх підлеглих, а також підкорятися внутрішній дисциплінарній системі, яка забезпечує дотримування норм міжнародного права, яке застосовується під час збройних конфліктів. Варто згадати про ще одне дуже важливе положення: військовополонені знаходяться під владою ворога, а не окремих осіб чи військових частин, які захопили їх у полон.

Щодо поведінки з військовополоненими, то Конвенція вимагає з усіма військовополоненими поводитися однаково. Випадки привілейованого режиму можуть бути встановлені виключно залежно від стану здоров’я, звання чи кваліфікації військовополонених. Військовополонені зобов’язані повідомити на допиті своє прізвище, ім’я, вік, звання та особистий номер. Але їх не можна примушувати давати будь-яку іншу інформацію.

Держава, що утримує військовополонених, зобов’язана безкоштовно забезпечити їх достатньою кількістю їжі, обмундируванням, а також такими житловими умовами, які надаються її військам і відповідною медичною допомогою, якщо цього буде потребувати здоров’я військовополонених.

Військовополоненим, за винятком офіцерів, може бути поставлена вимога виконувати роботу за невелику винагороду в умовах, які не гірші від умов праці громадян держави, яка утримує полонених. Однак їх не повинні примушувати до діяльності військового характеру, а також до небезпечних робіт, які загрожують їхньому здоров’ю, або до принизливих робіт. На початку полону військовополонені повинні отримати можливість сповістити свої сім’ї та Центральне агентство розшуку МКЧХ.

Військовополонені, що визнані тяжко хворими та тяжко пораненими, підлягають негайній репатріації. Після закінчення воєнних дій військовополонені повинні бути негайно звільнені.

І ще одне положення, на яке доцільно звернути увагу: “Текст Конвенції буде вивішений у кожному таборі військовополонених для того, щоб надати військовополоненим можливість у будь-який час довідатися про свої права та обов’язки. Четверта Женевська Конвенція наголошує на певних елементарних нормах захисту, які стосуються кожної особи, яку зачепить збройний конфлікт, незалежно від її національності чи території, на якій вона проживає. Особливу увагу Четверта Конвенція приділяє цивільним особам (що знаходяться під владою ворога), які поділяють на дві категорії:

— цивільні особи, які знаходяться у країні ворога;

— населення на окупованій території.

Обидві ці категорії за будь-яких обставин мають право на повагу до їхньої особистості, честі, сімейних прав, релігійних переконань, обрядів, звичок та звичаїв. Із ними завжди повинні. поводитися гуманно, до них не повинні застосовуватися

заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення. Усіляке залучення до праці у примусовому порядку обмежується суворими правилами. Так, ні за будь-яких обставин не можна залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18 років, а працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка б змушувала їх брати участь у воєнних операціях.

Сторона, яка окупувала, зобов’язана піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби та служби гігієни, а також слідкувати за постачанням населення.

Щодо цивільних осіб, які знаходяться у країні ворога, то вони можуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній виїзд не відбувся з певних об’єктивних причин або ж їх просто затримали — ставлення до цих осіб повинно бути таким же, як і до іноземців загалом.

Дуже багато доповнень до Четвертої Конвенції стосовно захисту цивільного населення і цивільних об’єктів внесено з прийняттям Додаткових Протоколів, і зокрема Першого — міжнародні воєнні конфлікти. На деяких Положеннях цього Протоколу необхідно зупинитися більш конкретно.

У статті 50 другого розділу дається визначення цивільних осіб і цивільного населення. “Цивільною особою” є кожна особа, яка не належить до жодної з категорій осіб згідно з переліком статей 1, 2., З, 4 і б Третьої Конвенції і статті 43 Першого Додаткового Протоколу. У згаданих статтях мова йде про особи, які підпадають під категорію комбатантів. Таким чином, кожна особа, яка не є комбатантом, є цивільною особою. Населення, яке складається лише з цивільних осіб, є цивільним населенням.

Згідно із статтею 51 “Захист цивільного населення” цивільне населення і окремі цивільні особи не повинні бути об’єктами нападу. Забороняється насильство та загроза насильством.

З метою захисту цивільного населення забороняється:

— напад, не спрямований на конкретні військові об’єкти;

— напад із застосуванням засобів (зброї), який не може бути спрямований на конкретні військові об’єкти;

— напад на цивільне населення і цивільних осіб з метою репресій;

— використовувати присутність чи пересування цивільного населення та окремих цивільних осіб з метою захисту військових об’єктів від нападу.

Велика увага приділяється питанням захисту цивільних об’єктів. Цьому присвячено третій розділ Протоколу. Всі цивільні об’єкти не повинні бути об’єктами нападу і репресій.

Згідно зі статтею 52 Протоколу до військових об’єктів відносяться ті об’єкти, які в силу свого характеру розташування, призначення чи використання можуть внести значний ефективний вклад у військові дії, а їх повне чи часткове руйнування, захоплення чи нейтралізація на даний момент обставин дає наявну військову перевагу.

У кожному випадку, коли існує сумнів з приводу того, чи використовується об’єкт для підтримки бойових дій (школа, житловий будинок), необхідно вважати, що вони відносяться до цивільних об’єктів.

Відносно цивільних об’єктів забороняється:

— здійснювати будь-які ворожі акції проти історичних пам’яток, творів мистецтва та місць відправлення культу, які є культурною і духовною спадщиною народів;

— напади на об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення та використання голоду серед цивільного населення у вигляді методу ведення війни. Це стосується таких об’єктів, як запас продуктів харчування, сільськогосподарські райони, які виробляють продукти харчування, посіви, худоба, споруди для постачання та забезпечення запасів питної води, іригаційних споруд.

Окремо обговорюється захист природного середовища. Ці питання порушено у статті 55 “Під час бойових дій необхідно ретельно піклуватися про захист навколишнього середовища від великих та серйозних пошкоджень”. Заборонено використання методів і засобів ведення війни, які шкодять здоров’ю та виживанню населення.

Крім того необхідно звернути увагу на статтю 56 “Захист обладнання та споруд, які несуть у собі небезпечні сили”. Згідно з Протоколом, до них відносяться: греблі,

дамби і атомні електростанції. Вони не повинні бути об’єктами нападу навіть у тих випадках, коли віднесені до військових об’єктів, якщо під час нападу можливе звільнення небезпечних сил, внаслідок чого можливі великі і тяжкі втрати серед цивільного населення. Навіть інші військові об’єкти, розташовані поблизу споруд, які несуть у собі небезпечні сили, також не підлягають нападу, якщо немає гарантії або існує загроза звільнення небезпечних сил із цих об’єктів.

Для полегшення розпізнавання таких об’єктів конфліктуючі сторони повинні (мають право) позначати їх спеціальним міжнародним знаком у вигляді трьох кіл яскраво-оранжевого кольору однакового розміру, розташованих на одній осі, на відстані одне від одного рівній одному радіусу кола (рис. 1.1).

http://phone.energy.gov.ua/go/www/co_m/wp-content/uploads/2012/01/1_1-1.png

Рис. 1.1. Міжнародний спеціальний знак для обладнання споруд, які несуть у собі

івбезгєчні сили

Розділ 5 Протоколу регламентує діяльність конфліктуючих сторін відносно місцевостей і зон, які знаходяться під особливим захистом. До них відносяться незахищені місцевості та демілітаризовані зони. Сторонам, які знаходяться у конфлікті, забороняється здійснювати напад на незахищені місцевості і демілітаризовані зони будь-якими засобами.

Відповідна влада сторони, що знаходиться у конфлікті, може оголошувати незахищеною місцевістю будь-який населений пункт, який знаходиться у зоні зіткнення збройних сил або поблизу неї. Він повинен бути відкритий для окупації іншою стороною.

Демілітаризовані зони повинні проголошуватися відповідною згодою конфліктуючих сторін в усній чи письмовій формі безпосередньо або через посередництво держави-оборонниці, чи безпосередньої гуманітарної організації у вигляді взаємної узгодженої заяви. Така згода може бути досягнута і укладена у мирний час, а також після початку бойових дій. У ній повинні бути чітко визначені кордони демілітаризованої зони і, при необхідності, встановлені методи контролю. Зони, що знаходяться під особистим захистом, повинні відповідати таким умовам: —усі комбатанти та мобільні військові засоби, військове оснащення повинні бути евакуйовані;

— стаціонарні військові установки і споруди не повинні використовуватися з ворожою метою;

— влада і населення не повинні здійснювати ворожих дій;

— не повинні виконуватися жодні дії з метою підтримки військових операцій. Дозволяється присутність у цих зонах осіб, які користуються, згідно з

Конвенцією, особистим захистом і поліцейських сил, що залишені з метою підтримки законності і правопорядку. Сторона, під контролем якої знаходиться така зона, зобов’язана, наскільки це можливо, позначити її знаками, узгодженими з конфліктуючою стороною, по периметру на шосейних дорогах та інших місцях.

Ці головні Положення Конвенції і Додаткових Протоколів повинні знати не лише керівники усіх рівнів влади, а й кожен громадянин будь-якої країни.


Завдання та діяльність цивільної оборони згідно з Женевською Конвенцією та Додатковими протоколами.

Розділ 6 Четвертої Конвенції цілком присвячений цивільній обороні і доповнений Першим Додатковим Протоколом. У статті 61 дається визначення і сфера застосування Цивільної оборони.

Цивільна оборона є виконанням деяких або всіх названих нище гуманітарних завдань, спрямованих на захист цивільного населення від небезпеки і допомогу в усуненні безпосередніх наслідків воєнних дій або лиха, а також створення умов, необхідних для його виживання.

Такими завданнями є:

—оповіщення;

— евакуація;

— надання сховищ та їх обладнання;

— проведення заходів із світломаскування;

— рятувальні роботи;

— медичне обслуговування, включаючи першу допомогу, а також релігійну допомогу;

— боротьба з пожежами;

— виявлення та визначення небезпечних районів;

— знезараження та інші подібні заходи захисту;

— термінове надання житла та постачання;

— термінова допомога у встановленні та підтриманні порядку в районах лиха;

— термінове поновлення необхідних комунальних служб;

— термінове поховання трупів;

— допомога у збереженні об’єктів, суттєво необхідних для виживання;

— додаткова діяльність, що є необхідною для здійснення будь-якого з вище наведенних завдань, а також планування і організація їх виконання та інші.

“Організації цивільної оборони”— це ті установи та інші організаційні одиниці, які організовані або уповноважені компетентною владою сторони, що знаходиться у конфлікті, виконувати будь-яке з цих завдань і які використовуються виключно для їх виконання.

“Персонал” організацій Цивільної оборони визначає таких осіб, які призначені стороною, що знаходиться у конфлікті, виключно для виконання завдань ЦО.

“Матеріальна частина” організацій Цивільної оборони — це обладнання, матеріали, транспортні засоби, які використовуються цими організаціями для виконання завдань цивільної оборони.

У статті 62 йдеться про загальний захист цивільних організацій ЦО.

1. Цивільні організації Цивільної оборони і їх персонал користуються повагою і захистом відповідно до Протоколу, особливо згідно з положеннями цього розділу. Вони мають право виконувати доручення та завдання Цивільної оборони за винятком випадків військової необхідності.

2.. Положення пункту 1 застосовуються також до цивільних осіб, які хоч і не є членами цивільних організацій Цивільної оборони, але за призовом компетентної влади та під їх контролем виконують завдання Цивільної оборони.

3. Об’єкти, які використовуються для ЦО, не можуть бути знищеними або використаними не за їх прямим призначенням, окрім як стороною, якій вони належать.

Стаття 63 передбачає діяльність Цивільної оборони на окупованих територіях.

1. На окупованих територіях цивільні організації Цивільної оборони одержують від влади сприяння, необхідне для здійснення ними завдань. Ні за яких обставин їх персонал не може бути примушений до виконання невластивих для них завдань. Від цих організацій не вимагається надання пріоритету громадянам або інтересам цієї держави.

2. Держава, що окупувала, не повинна примушувати або спонукати цивільні організації Цивільної оборони виконувати їх завдання таким чином, щоб це в чомусь негативно відбивалося на інтересах цивільного населення.

3. Держава, що окупувала, може роззброїти персонал Цивільної оборони з міркувань безпеки.

4. Держава, що окупувала, не повинна змінювати прямого призначення будівель або матеріальної частини, які належать організаціям Цивільної оборони або використовуються ними, ні реквізувати, якщо такі зміни у призначенні або реквізиції завдають шкоди цивільному населенню.

5. За умови, що загальне положення, визначене у пункті 4 дотримується, держава, що окупувала, може реквізувати або змінити призначення цих ресурсів за наявністю конкретних умов:

— якщо, ці будівлі або матеріальна частина необхідна для інших потреб цивільного населення;

— якщо реквізиція або зміни призначення застосовуються лише до того часу, доки існує така необхідність.

Наданий захисту може припинятися у випадках передбачених у статті 65 Надання захисту, на який мають право цивільні організації Цивільної оборони, їх персонал., будівлі, сховища і матеріальна частина, припиняється лише в тому

випадку, якщо вони окрім власних завдань вживають дії, які завдають шкоди ворогу або використовуються для застосування таких дій. Однак надання захисту може припинитися лише після того, як буде зроблено попередження, яке встановлюватиме кожен раз, якщо це необхідно, розумний термін, і після того, якщо таке попередження не візьметься до уваги.

До дій, які вважаються діями, що завдають шкоди ворогові не відносяться:

— виконання завдань Цивільної оборони під керівництвом або контролем військової влади;

— співробітництво цивільного персоналу Цивільної оборони з військовим особовим складом у виконанні завдань Цивільної оборони або залучення деякої кількості військовослужбовців до цивільних організацій Цивільної оборони;

— обставини, за яких виконання завдань Цивільної оборони стає корисним для жертв із складу військовослужбовців, тим, які мають поранення та втратили працездатність.

Носіння легкої зброї цивільним персоналом Цивільної оборрни з метою підтримання порядку або самозахисту також не вважається за дію, яка завдає шкоди ворогові. Однак у районах на суші, де мають місце, або, вірогідно, будуть мати місце бої, сторони, які знаходяться у конфлікті, застосовують необхідні заходи щодо обмеження цієї зброї такою ручною зброєю, як пістолети або револьвери, щоб було легше відрізнити персонал Цивільної оборони від комбатантів. Навіть, якщо персонал Цивільної оборони носить інші види легкої особистої зброї в таких районах, він тим не менше, користується захистом і повагою, як тільки буде визначений таким. Формування цивільних організацій Цивільної оборони за військовим зразком та обов’язкова служба в них також не позбавляють їх захисту, який надається цією статею.

Кожна сторона, яка знаходиться в конфлікті, намагається вжити заходів для того, щоб організації Цивільної оборони, їх персонал, будівлі, захисні споруди і матеріальна частина могли бути розпізнані, тобто на них розміщується міжнародний розпізнавальний знак Цивільної оборони (ЦО).

На окупованій території в районах бойових дій персонал Цивільної оборони розпізнається за допомогою міжнародного розпізнавального знака ЦО та посвідченням особи, яка підтверджує її статус.

Міжнародним розпізнавальним знаком ЦО є рівносторонній блакитний трикутник на оранжевому фоні (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Міжнародний розпізнавальний знак ЦО Крім розпізнавального знака сторони, які знаходяться в конфлікті,

можуть домовитися про використання розпізнавальних сигнальних знаків

Цивільної оборони.

Високі Домовлюючі Сторони, які знаходяться в конфлікті, вживають

необхідних заходів щодо забезпечення контролю над використанням

міжнародного розпізнавального знака Цивільної оборони і для запобігання та

припинення зловживань ним.

Стаття 67. Особовий склад збройних сил і військові підрозділи, які призначені

в організації Цивільної Оборони, користуються повагою та захистом за умов:

— особовий склад і такі військові підрозділи, що постійно призначені і займаються виключно виконанням будь-якого завдання ЦО, наведено у статті 61;

— якщо цей особовий склад не виконує інші військові обов’язки під час конфлікту;

— особовий склад чітко відрізняється від інших осіб, що входять до складу збройних сил міжнародним розпізнавальним знаком ЦО, який носиться на видному місці і має бути настільки великим, наскільки це можливо, і цей особовий склад забезпечується посвідченнями осіб, що підтверджують їх статус;

— особовий склад і такі військові підрозділи мають лише легку особисту

http://phone.energy.gov.ua/go/www/co_m/wp-content/uploads/2012/01/1_1-2.jpg

зброю для підтримання порядку і самооборони;

— особовий склад не бере участі безпосередньо у воєнних діях і не здійснює дій, які завдають шкоди іншій стороні.

Особи, які входять до складу збройних сил і служать в організаціях Цивільної оборони, якщо вони попадають до влади іншої сторони, є військовополоненими. На окупованій території у випадку, якщо в цьому виникне необхідність, вони можуть бути використані для виконання завдань ЦО, але тільки в інтересах цивільного населення цієї території, а якщо така робота небезпечна, то лише за умов, коли вони добровільно погоджуються виконувати її.

Будівлі, обладнання і транспортні засоби військових підрозділів, які призначені в організації Цивільної оборони повинні бути чітко визначені міжнародним розпізнавальним знаком Цивільної оборони.

Матеріальна частина і будівлі військових підпрозділів, які постійно передбачені в організації Цивільної оборони і призначені виключно для виконання завдань ЦО, у випадку, якщо вони потрапляють до рук іншої сторони, продовжують підкорятися законам війни.

Вони не можуть бути використаними з іншою метою, крім як для мети Цивільної оборони, до того .часу, поки вони потрібні для виконання завдань з ЦО, за винятком випадків військової необхідності, якщо тільки завчасно було вжито заходів для достатнього забезпечення потреб цивільного населення.

Окремо розглядаються питання стосовно захисту жінок і дітей. Цьому захисту присвячена 76 і 77 статті. Згідно з цими статтями жінки користуються особливою повагою і їм забезпечується захист від зґвалтування, примушення до проституції та інше.

Справи вагітних жінок і жінок з малолітніми дітьми, від яких ці діти залежать, які підлягають арешту чи затриманню з причин, пов’язаних з військовим конфліктом, розглядаються в першу чергу.

Стосовно таких жінок сторони, які знаходяться у конфлікті, запобігають винесенню смертного вироку і він не виконується. Особливою повагою і захистом користуються діти.

Сторони, які знаходяться у конфлікті, повинні прийняти всі необхідні заходи для того, щоб діти які досяглй п’ятнадцятирічного віку, не брали безпосередньої участі у воєнних діях, а також утримуватись від вербування їх у свої збройні сили. При вербуванні осіб, які досягли 15 років, але не мають 18 років, перевага під час вербування повинна надаватися особам старшого віку.

Навіть при затриманні за безпосередню участь у бойових діях осіб, які не досягли 15 років, вони продовжують користуватися особливим захистом. У випадку їх арешту чи затримання вони повинні розміщуватися у приміщенях окремо від дорослих чи в складі сім’ї. Стосовно них не застосовується і не приводиться у виконання смертний вирок.

Стаття 78 розглядає питання евакуації дітей. Жодна із сторін, яка знаходиться у конфлікті, не застосовує заходів щодо евакуації дітей, окрім евакуації власних громадян до іноземних країн та крім випадків, коли йдеться про тимчасову евакуацію з невідкладних причин, пов’язаних зі станом здоров’я дітей або їх лікуванням чи, якщо вони на цей час не знаходяться на окупованій території, з їх безпекою.

В усіх випадках повинна бути письмова згода батьків або законних опікунів цих дітей. Якщо таких немає, необхідно мати письмову згоду від осіб, які за законом чи звичаєм несуть головну відповідальність за опікування над цими дітьми.

Кожна така евакуація здійснюється під наглядом Держави-заступниці за згодою зацікавлених сторін, тобто країною, яка здійснює евакуацію і яка приймає дітей. У кожному випадку сторони, які знаходяться у конфлікті, приймають усі практичні заходи з метою запобігання загрози для евакуації. Під час евакуації, по змозі, повинно продовжуватись безперервне навчання дітей, враховуючи їх релігійне і моральне виховання.

З метою полегшення виконання заходів з повернення дітей у свою країну і сім’ї, влада країни, яка здійснює евакуацію і коли доцільно, з владою приймаючої сторони, заповнюють на кожну дитину анкети з фотокартками, які залишаються в цих країнах і надсилаються до Центрального довідкового агентства

Міжнародного Комітету Червоного Хреста.

У кожній анкеті має бути наступна інформація:

— прізвище, ім’я;

— стать;

— місце і дата народження (якщо дата невідома, то приблизний вік);

— повне ім’я батька;

— повне ім’я і дівоче прізвище матері, якщо така є;

— найближчі родичі дитини;

— національність;

— рідна мова дитини або інша мова, якою вона розмовляє;

— адреса сім’ї дитини;

— особистий номер дитини;

— стан здоров’я;

— група крові;

— особисті прикмети;

— дата і місце, де була знайдена дитина;

— дата виїзду дитини зі своєї країни і назва місця, звідки вона виїхала;

— релігія дитини;

— адреса країни, яка приймає дитину (у випадку, коли дитина померла до свого повернення);

— дата, місце, обставини загибелі та місце її поховання.

Міжнародне гуманітарне право, яке захищає людину від наслідків війни, стосується кожного з нас, однак воно ще недостатньо відоме людям. За яких обставин можна посилатися на це право, і який захист може воно забезпечити?

“Гуманітарне право є гілкою міжнародного суспільного права, воно проникло духом людяності та зосереджене на захист особи”. Ця цитата, запозичена у Жапа Піке, визначає обсяг застосування цього права, мета якого — “пом’якшити страждання всіх жертв збройних конфліктів, які потрапили до рук ворога — поранені, хворі, потерпілі корабельної аварії, військовополонені та цивільні особи”.

До середини XIX століття угоди, які були спрямовані на захист жертв війни, мали лише випадковий характер і накладали зобов’язання, що грунтувалися на суворій взаємності, тільки на договірні сторони. По суті, мова йшла про угоди, які стосувалися воєнної капітуляції, які були дійсні найчастіше під час продовження конфлікту.

Виконання гуманітарного права різко змінило це положення: відтепер держави були пов’язані загальною угодою, яка застосовується за будь-яких обставин. Для людства це стало значним кроком вперед.

Таким чином, при розробці законодавчих актів, які стосуються діяльності Цивільної оборони, неохідно враховувати основні положення цих важливих міжнародних документів і керування ними під час своєї практичної діяльності.

Оригінали Женевських Конференцій опубліковано в Женеві 12 серпня 1949 року, оригінали Додаткових Протоколів до Женевських Конвенцій опубліковано в Женеві 8 червня 1977 року французькою та англійською мовами; оригінали справжніх Конвенцій та Додатки до них зберігаються в архівах у Швейцарській Конфедерації, а засвідчені копії надані Швейцарською Федеральною Радою кожній Державі, яка підписала її або приєдналася до них.


Використані джерела

Александровский Ю.А. Пограничная психиатрия и современные социальные проблемы. - Ростов-на- Дону: Феникс, 1996. - С.29-46.

Алексеев А.В. Себя преодолеть. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: ФИС, 1985. - 192 с.

Бурно М.Е. Клиническая психотерапия. - М.: Академ. проект; ОППЛ, 2000. - 719 с.

Вільямс К. Тренинг по управлению стрессом. - М., 2002. - С.5-23.

Горбунов Г.Д. Учитесь управлять собой. - Л., 1976.

Корольчук М.С., Крайнюк В.М. Соціально-психологічне забезпечення діяльності в звичайних та екстремальних умовах. - К.: Ніка-Центр, 2006. - 580 с.

Психология здоровья / Под ред. Г.С.Никифорова. - СПб.: Питер, 2003. - 607 с.

Психология состояний: Хрестоматия / Составители Т.Н. Васильева, Г.Ш. Габдреева, А.О. Прохоров / Под ред. проф. А.О. Прохорова. - М.: ПЕР СЭ; СПб.: Речь, 2004. - 608 с.

Психология экстремальных ситуаций: Хрестоматия / Сост. А.Е. Тарас, К.В.Сельченок. - М.: АСТ; Минск: Харвест, 2002. - 480 с.

Ромек В.Г., Конторович В.А., Крукович Е.И. Психологическая помощь в кризисных ситуациях. - СПб.: Речь, 2004. - 256 с.

Ромек В.Г. Поведенческая психотерапия. - М.: Академия, 2002. - 396 с.


Міністерство освіти і науки України

Херсонський державний університет

Інститут психології, історії та соціології


Реферат

з дисципліни «Цивільний захист»

на тему


Законодавча база цивільного захисту в Україні


Виконала: студентка 531групи

заочного відділення

Журавльова Л.С.


Херсон 2013

^ ЗАКОН УКРАЇНИ

Про правові засади цивільного захисту

Із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 25 березня 2005 року N 2505-IV, від 3 листопада 2006 року N 328-V, від 11 травня 2007 року N 1014-V, від 28 грудня 2007 року N 107-VI (зміни, внесені Законом України від 28 грудня 2007 року N 107-VI, діють по 31 грудня 2008 року,
зміни, внесені пунктом 77 розділу II Закону України від 28 грудня 2007 року N 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008), від 24 вересня 2008 року N 588-VI, від 5 листопада 2009 року N 1706-VI, від 17 лютого 2011 року N 3038-VI, від 13 березня 2012 року N 4499-VI,  від 13 квітня 2012 року N 4652-VI
 від 17 травня 2012 року N 4711-VI




1 липня 2013 рокуцей Закон втратить чинність згідно з Кодексом цивільного захисту України від 2 жовтня 2012 року N 5403-VI)


Цей Закон визначає правові та організаційні засади у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру, повноваження органів виконавчої влади та інших органів управління, порядок створення і застосування сил, їх комплектування, проходження служби, а також гарантії соціального і правового захисту особового складу органів та підрозділів цивільного захисту.

Розділ I
^ ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ


Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

цивільний захист - система організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, які здійснюються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підпорядкованими їм силами і засобами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, добровільними рятувальними формуваннями, що забезпечують виконання цих заходів з метою запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період;

єдина державна система цивільного захисту населення і територій (далі - єдина система цивільного захисту) - сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, на які покладається реалізація державної політики у сфері цивільного захисту;

підсистеми єдиної системи цивільного захисту - сукупність підпорядкованих спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади функціональних та територіальних органів управління, на які покладаються визначені законом завдання у конкретних сферах цивільного захисту;

служба цивільного захисту - державна служба особливого характеру, пов'язана із забезпеченням пожежної безпеки, запобіганням і реагуванням на інші надзвичайні ситуації техногенного, природного та військового характеру, ліквідацією їх наслідків, захистом населення і територій від їх негативного впливу;

Оперативно-рятувальна служба цивільного захисту - спеціальне воєнізоване формування, на яке покладається захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного, природного і військового характеру, участь у заходах територіальної оборони, а також міжнародних рятувальних та інших гуманітарних операціях;

сили і засоби цивільного захисту - особовий склад і працівники органів та підрозділів цивільного захисту, добровільні рятувальні формування, пожежна та аварійно-рятувальна техніка, пожежно-технічне та аварійно-рятувальне обладнання, засоби пожежогасіння та індивідуального захисту, інше майно, призначене для гасіння пожеж, ліквідації наслідків аварій, повеней, землетрусів та інших катастроф техногенного, біологічного, радіаційного, хімічного або екологічного та військового характеру, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи;

зона можливого ураження - окрема територія або об'єкт, на яких внаслідок надзвичайної ситуації техногенного, природного чи військового характеру виникає загроза життю або здоров'ю людей чи заподіяння матеріальних втрат;

ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій - проведення комплексу заходів, які включають аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, що здійснюються в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та військового характеру (далі - надзвичайні ситуації), і спрямовані на припинення дії небезпечних факторів, рятування життя та збереження здоров'я людей, а також на локалізацію зон надзвичайних ситуацій;

аварійно-рятувальні роботи - роботи, спрямовані на пошук, рятування і захист людей (включаючи надання їм невідкладної медичної допомоги), захист матеріальних і культурних цінностей та довкілля під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, із залученням працівників, які мають спеціальну підготовку, засоби індивідуального захисту та оснащення;

першочергові заходи з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації - оперативне здійснення організаційно-технічних та інших невідкладних заходів, спрямованих на забезпечення мінімальних потреб життєзабезпечення населення, яке постраждало внаслідок надзвичайної ситуації;

техногенна безпека - стан захищеності населення, території, об'єктів від негативних наслідків надзвичайних ситуацій техногенного характеру;

несприятливі побутові або нестандартні ситуації - ситуації, що виникають у побуті, невиробничій сфері, які не набули масштабу надзвичайної ситуації, але являють собою загрозу життю та здоров'ю людей чи заподіяння матеріальних збитків.

Стаття 2. Правова основа цивільного захисту

Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, цей Закон, закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру", "Про Цивільну оборону України", "Про правовий режим надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про пожежну безпеку", "Про об\'єкти підвищеної небезпеки", "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства.

^ Стаття 3. Мета цивільного захисту

Цивільний захист здійснюється з метою:

реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки та захисту населення і територій, матеріальних і культурних цінностей та довкілля від негативних наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період;

подолання наслідків надзвичайних ситуацій, у тому числі наслідків надзвичайних ситуацій на територіях іноземних держав відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

^ Стаття 4. Принципи цивільного захисту

Цивільний захист здійснюється на принципах:

гарантування державою громадянам конституційного права на захист життя, здоров'я та їх майна, а юридичним особам - права на безпечне функціонування;

добровільності при залученні людей до здійснення заходів у сфері цивільного захисту, пов'язаних з ризиком для життя і здоров'я;

комплексного підходу до вирішення завдань цивільного захисту;

створення системи раціональної превентивної безпеки з метою максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ймовірності виникнення надзвичайних ситуацій і мінімізації їх наслідків;

територіальності та функціональності єдиної системи цивільного захисту;

мінімізації заподіяння шкоди довкіллю;

гласності, вільного доступу населення до інформації у сфері цивільного захисту відповідно до законодавства.

^ Стаття 5. Завдання цивільного захисту

Основними завданнями цивільного захисту є:

збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;

прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;

здійснення нагляду і контролю у сфері цивільного захисту;

розроблення і виконання законодавчих та інших нормативно-правових актів, дотримання норм і стандартів у сфері цивільного захисту;

розроблення і здійснення запобіжних заходів у сфері цивільного захисту;

створення, збереження і раціональне використання матеріальних ресурсів, необхідних для запобігання надзвичайним ситуаціям;

розроблення та виконання науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям;

забезпечення функціонування системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112;

(статтю 5 доповнено новим абзацом дев\'ятим згідно із Законом України від 13.03.2012 р. N 4499-VI, у зв\'язку з цим абзаци дев\'ятий - п\'ятнадцятий
 вважати відповідно абзацами десятим - шістнадцятим
)

оперативне оповіщення населення про виникнення або загрозу виникнення надзвичайної ситуації, своєчасне достовірне інформування про обстановку, яка складається, та заходи, що вживаються для запобігання надзвичайним ситуаціям та подолання їх наслідків;

організація захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, надання невідкладної психологічної, медичної та іншої допомоги потерпілим;

проведення невідкладних робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;

забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільного захисту до запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків;

надання з використанням засобів цивільного захисту оперативної допомоги населенню в разі виникнення несприятливих побутових або нестандартних ситуацій;

навчання населення способам захисту в разі виникнення надзвичайних, несприятливих побутових або нестандартних ситуацій та організація тренувань;

міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту.

Розділ II
^ ОСНОВНІ ЗАХОДИ У СФЕРІ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ


Стаття 6. Основні заходи у сфері цивільного захисту

З метою ефективної реалізації завдань цивільного захисту, зменшення матеріальних втрат та недопущення шкоди об'єктам, матеріальним і культурним цінностям та довкіллю в разі виникнення надзвичайних ситуацій центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підпорядковані їм сили і засоби, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, добровільні рятувальні формування здійснюють оповіщення та інформування, спостереження і лабораторний контроль, укриття у захисних спорудах, евакуацію, інженерний, медичний, психологічний, біологічний, екологічний, радіаційний та хімічний захист.

  1   2   3   4   5   6



Похожие:

Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconРеферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту
Під час війни людина повинна дотримуватися певних норм гуманності навіть щодо ворога. Ці норми викладені, головним чином, у чотирьох...
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconІнформації про надзвичайні ситуації; В. Міжнародне співробітництво у сфері цивільного захисту. Який з названих заходів не належить до завдань цивільного захисту?
А. Надання допомоги населенню у разі виникнення несприятливих умов чи нестандартних ситуацій
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconПрактична робота №4 з дисципліни «Цивільний захист»
Для оцінки стійкості цеху до дії ударної хвилі при вибуху газо повітряної суміші необхідно
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconМодуль №1 тематичний план практичних занять з дисципліни «цивільний захист»
Організація Цивільної оборони в сучасних умовах. Система Цивільної оборони України та її основне завдання
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconЛабораторна робота № з дисципліни „фізика модуль № (назва роботи) Допуск до виконання Допуск до захисту захист

Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconМетодичні вказівки для виконання практичних робіт з курсу «Цивільний захист»
«Аварії на радіаційно небезпечних об’єктах». Студентам надаються практичні навички в розв’язанні задач з радіаційної обстановки,...
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconПоложення про інтелектуальну власність (ІВ). Право ів в Україні. (лк 1) Об’єкти ів. Об’єкти науково-технічної інформації (лк 2) Об’єкти нетрадиційних рішень. Суб`єкти права ів. (лк 3)
Визначення об’єкту ів для захисту. Державний захист об’єкту ів. Оформлення відповідних документів. (пз 1)
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconЗакон україни про Дисциплінарний статут Збройних Сил України Верховна Рада України постановляє: Затвердити Дисциплінарний статут Збройних Сил України (додається)
Статтю 3 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав І основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів...
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconКонтрольна робота на тему: «внесення змін до актових записів цивільного стану» Головний спеціаліст Орджонікідзевського
Документи, що посвідчують важливі факти життя особи, видають відділи реєстрації актів цивільного стану
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconЗакон України «Про Цивільну оборону України» (1999р.) Повноваження органів виконавчої влади з питань захисту населення. Закон України «Про правові засади цивільного захисту»
Евакуація та розосередження. Визначення понять. Порядок проведення. Організація медичного забезпечення населення
Реферат з дисципліни «Цивільний захист» на тему Основні положення Женевської конвенції з цивільного захисту iconНавчальна дисципліна «Методологія захисту інформації» є нормативним курсом при підготовці фахівців за напрямом «Національна безпека»
«Методологія захисту інформації» є нормативним курсом при підготовці фахівців за напрямом «Національна безпека» і покликаний сформувати...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы