Розділ розпланування території icon

Розділ розпланування території


Скачать 57.35 Kb.
НазваниеРозділ розпланування території
Размер57.35 Kb.
ТипДокументы

Розділ 4. РОЗПЛАНУВАННЯ Території


4.1. Загальні визначення


Розпланування території - це проектна та наукова діяльність, головною метою якої є опрацювання проектної документації для раціональної організації господарювання на визначеній території.


Метою розпланування території у містобудівному сенсі є забезпечення просторових умов для розвитку виробництва, містобудування, збереження та покращення навколишнього середовища, збереження пам’яток матеріальної культури при умові ефективного використання природних, економічних та трудових засобів та ресурсів.


У європейських країнах відповідником українського поняття „розпланування територій” є проектна та наукова діяльність, яка має назву просторове планування» або «регіональне планування». Під цим поняттями розуміється сукупність заходів, що мають на меті забезпечення збалансованого розвитку тих чи інших територій країни з врахуванням їх взаємних пов’язань та загальнодержавних інтересів.


В умовах ринкової економіки просторове планування у розвинутих країнах є способом узгодження державними органами територіальних інтересів різних груп населення та різних суб’єктів господарської діяльності. При цьому перевага віддається громадським інтересам, інтереси спільноти ставляться вище інтересів окремого суб’єкта (організації, фірми, особи).


Прикладами великих загальноєвропейських урбаністичних проектів можуть служити проекти спорудження залізничних тунелів під протокою Ла Манш у 1994 р. і подібного тунелю під протокою Босфор у 2008 р. Обидва ці тунелі можна назвати „міжконтинентальними”, адже перший з них з’єднав європейський континент з острівною Англією, а другий з’єднав європейський континент з азійським.


В Україні у 1950-1960-х роках побудовано каскад водосховищ на Дніпрі (Київське – площею 922 кв.км, Канівське – площею 582 кв. км, Кременчуцьке – 2252 кв. км, Дніпродзержинське – 567 кв. км, Дніпровське – 410 кв. км, Каховське – 2155 кв. км). Водосховища перетворили Дніпро у судноплавну ріку для великотонажних суден, однак при цьому було затоплено численні поселення, величезні площі родючих українських чорноземів у степовій зоні, течія ріки сповільнилася і утворилися місця застійної води.


До великомасштабних заходів територіального розвитку відноситься будівництво у 1930-х роках мережі автострад у США та Німеччині. Автостради Німеччини стали прикладом для спорудження у 1960-х роках швидкісних автошляхів у Швейцарії, Франції, Австрії, Італії, Іспанії.

Потреби координації розвитку територій у сусідніх країнах – членах Європейської спільноти - у 1990-х роках розпочато будівництво автострад у Греції, Португалії, Туреччині, Словенії, Чехії, Словаччині, Угорщині, Польщі, Румунії, Болгарії


^ 4.2. Територіальні рівні


Основні завдання розпланування територій - оцінка природних, економічних і трудових засобів та ресурсів і виявлення потенційних можливостей розвитку значних за розмірами територій (держави, регіону, області).

Згідно «Земельного кодексу України» землі нашої країни за цільовим призначенням поділяються на наступні категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

д) землі рекреаційного призначення;

е) землі історико-культурного призначення;

ж) землі лісового фонду;

з) землі водного фонду;

і) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.


В Україні процес розпланування територій має визначену ієрархію і складається з трьох рівнів:

а) загальнодержавного; б) регіонального; в) місцевого.


Розпланування території на загальнодержавному рівні- розроблення Генеральної схеми планування території України, якою передбачається раціональне використання території, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, охорони здоров’я населення´охорони пам’яток історії та культури, визначення державних пріоритетів розвитку систем розселення, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури.

У склад генеральної схеми входить:

- аналіз стану використання території України та функціонування систем розселення;

- аналіз намірів та потреб використання окремих територій, визначених у загальнодержавних програмах соціального, економічного розвитку, інших державних програмах, схемах розвитку галузей економіки;

- аналіз екологічного стану регіонів і реалізації відповідних цільових програм, а також аналіз заходів, спрямованих на поліпшення стану довкілля;

- аналіз диспропорцій використання територій;

- визначення територій за видами переважного використання;

- напрями вдосконалення систем розселення та сталого розвитку поселень.


Розпланування територій на регіональному рівні - розроблення схем планування територій адміністративних областей, районів, Автономної Республіки Крим, регулювання використання їх територій.

У схемах планування територій на регіональному рівні визначаються заходи реалізації державної політики та враховуються державні інтереси під час розпланування цих територій,їх історичні, економічні, екологічні, географічні і демографічні особливості, етнічні та культурні традиції.


Сюди входить:

- опрацювання пропозицій щодо перспективного функціонального зонування території;

- визначення територій найбільше сприятливих для промислового, транспортного, цивільного будівництва, сільського господарства, масового відпочинку, резервних майданчиків;

- визначення перспектив розвитку існуючих та розміщення нових промислових вузлів; - визначення перспективної чисельності населення району проектування в цілому та окремих населених місць;

- опрацювання планувальних принципів організації та розміщення місць масового відпочинку населення;

- опрацювання заходів інженерного забезпечення території; - опрацювання заходів щодо охорони навколишнього середовища проектованої території.


Схеми планування територій на місцевому рівні визначають:

  • потреби у зміні меж поселень (міст, селищ міського типу, сіл);

  • зонування територій для забудови та іншого використання;

  • просторову структуру розпланування території.

Схемами планування територій на місцевому рівні може визначатися також опрацювання генеральних планів окремих поселень (міст, селищ міського типу, сіл).


^ 4.3. Комплексна оцінка території


Природні чинники. Комплексна оцінка території складається з кількісних та якісних показників майже всіх природних компонентів, тобто сюди відносяться і елементи географічного визначення природного середовища.

Природні умови та засоби у схемах розпланування територій оцінюються з екологічної, інженерно-геологічної, архітектурно-естетичної точки зору.

До природних засобів районів проектування відносяться:

- засоби територіальні, - повітряного басейну,

- біологічні (рослинний і тваринний світ),

-мінеральні (природні копалини),

- водні (водойми, джерела питної води), естетичні (краса ландшафту).


Оцінка клімату території, її рельєфу, ґрунтових умов, наявність лісових масивів, водойм, сільськогосподарських земель.


Антропогенні чинники. Результати діяльності людини - можуть інколи переважати природні чинники.

До основних антропогенних чинників відносяться:

- інженерне забезпечення території;

- умови транспортного обслуговування території;

- санітарно-гігієнічні умови території.


Ступінь інженерного забезпечення оцінюється шляхом визначення віддаленості окремих майданчиків та ділянок від головних інженерних споруд (водопостачання, каналізація, енергопостачання, переробка та складування відходів виробництва та побуту).


Ступінь транспортного обслуговування території звичайно оцінюється залежно від віддаленості її окремих ділянок від транспортних споруд та мереж (станцій, вокзалів,портів, залізниць, автодоріг,водних шляхів сполучення). Результатом оцінки є схема транспортного обслуговування території.


Оцінка санітарно-гігієнічних умов показує кількість та якість обмежень санітарно-гігієнічних нормативів та вимог охорони природи.

Виділяються наступні елементи території:

- санітарно-захисні зони промислових підприємств;

- санітарні розриви зон можливого задимлення;

- зони самоочищення рік місця скиду стічних вод;

- охоронні води водозаборів питтєвої води;

- шумові зони вздовж основних транспортних магістралей та навколо аеропортів;

- існуючі та потенціальні заповідники, заказники, ландшафти під охороною, охоронні території.


Економічна оцінка земель. Це оцінка землі як природного ресурсу і засобу виробництва у сільському і лісовому господарстві та як просторового базису в суспільному виробництві. Проводиться за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та прибутковість з одиниці площі. Дані економічної оцінки земель є основою грошової оцінки окремої земельної ділянки різного функціонального використання.

Грошова оцінка земельних ділянок - може бути нормативною і експертною. Нормативна оцінка використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель. Грошова оцінка використовується при здійсненні цивільно-правових угод (оренди, продажу, відчуження) щодо земельних ділянок.


Архітектурно-ландшафтна оцінка. Архітектурно-ландшафтна оцінка території враховує об’єктивну естетичну цінність природних та антропогенних ландшафтів, відображену у їх мальовничості та різноманітності, а також можливість зорового сприйняття окремих ландшафтів великою кількістю людей. Ступінь мальовничості та різноманітності ландшафту оцінюється залежно від виразності рельєфу, різноманіття зелених територій, характеру водних просторів.


^ 4.4. Соціальні передумови


Програми соціально-економічного розвитку - мета - збалансований розвиток територій (наприклад, локальних систем розселення в межах внутріобласних адміністративних районів).

До основних розділів програм належать:

- характеристика населення (показники чисельності, структури віку та природного руху населення, міграційних процесів, структури трудових ресурсів);

- програма розвитку промислового виробництва, сільського та лісового господарства, науки та освіти, транспорту та зв’язку;

- програма розвитку сельбищної території з комплексом її обслуговування, створення сприятливого санітарно-гігієнічного та соціально-культурного середовища;

- програма охорони та відтворення природних засобів території.


Соціально-економічна ефективність проектованих заходів може бути забезпечена шляхом дотримання наступних вимог:

- раціональне нормування використання територіальних засобів для різних видів діяльності;

- розташування функцій на території стосовно до розташування відповідних засобів;

- просторова раціональна організація та взаємозв’язок функціональних процесів на проектованій території;

- інженерне забезпечення території.


Екологічні вимоги - врахування границь природних комплексів у містобудівному районуванні з метою зменшення «натиску» на природні комплекси конкретних промислових, сільськогосподарських та міських об’єктів. Екологічний чинник суттєво обмежує територіальний розвиток господарської діяльності і вимагає більш інтенсивного використання вже освоєних територій.


Вказана ситуація характерна для України, оскільки у недавньому минулому посилене господарське використання території практично без екологічних обмежень привело у багатьох випадках до деградації природних систем у значних масштабах. Наприклад, добування відкритим способом сірчаної сировини поблизу Новояворівського та Нового Роздолу у Львівській області привело до повної зміни ландшафту на ділянках видобутку внаслідок влаштування глибоких (до 60 -80 метрів глибини, що відповідає висоті 20 - поверхового будинку) кар’єрів, а також до забруднення сірчаним пилом території у кілька десятків тисяч гектарів.


Нормування споживання (використання) території безпосередньо пов’язане з показниками ефективності її використання. Норми використання території визначаються рівнем розвитку виробництва і загально соціальними цілями. Відомо, що у розвинутих країнах Західної Європи за останні два десятиліття внаслідок удосконалення технологічних процесів скоротилися території, зайняті гірничо-добувними та промисловими об’єктами. Наприклад, вивільнені території у Рурській агломерації у Німеччині та у районі Глазго у Великобританії були зайняті для потреб житла та відпочинку.


^ 4.5. Екологічні вимоги


Охорона навколишнього середовища у світлі екологічних вимог складає важливий розділ схем планування територій. Охорона природи в Україні здійснюється комплексом різноманітних заходів : законодавчими, організаційними , технічними та ін.


У схемах планування територій виділяють наступні природоохоронні зони: 1 - заповідники, 2 - національні парки, 3 - заказники, 4 - природні парки, 5 - зони масового відпочинку, 6 – водоохоронні і грунтоохоронні зони лісу, 7- санаторно-курортні зони, 8 - пам'ятні місця.


Вирішення конкретних питань екології у процесі розпланування територій означає підпорядкування загальній світовій концепції т. зв. «сталого», «врівноваженого» розвитку ( англ. – sustainable development), яка активно пропагується ООН з 1992 р. «Сталий розвиток» можна визначити як такий , що відповідає потребам сучасного покоління і не завдає шкоди умовам проживання наступних поколінь людей. Тобто, врівноважений або сталий розвиток забезпечує послідовне зростання якості життя та розвиток особистості у сприятливому довкіллі.


Під екологічною рівновагою в розплануванні територій розуміється такий динамічний стан природного середовища району, при якому забезпечується саморегуляція основних її компонент: атмосферного повітря, водяних ресурсів, ґрунтового покриву, рослинності, тваринного світу.

Неодмінними умовами такого стану повинне бути: відтворення (репродукція) основних елементів природного середовища і збереження екологічного балансу; відповідність рівня біологічної активності і фізичної стійкості природного середовища рівню антропогенного впливу, для біологічної переробки забруднень, для стабілізації впливу транспортних, інженерних і рекреаційних навантажень на ландшафт.

Охорона атмосферного повітря над визначеною територією має на меті захист від шкідливих виробничих та транспортних викидів, які шкідливо впливають на організм людини і навколишнє середовище .


Забруднення повітря сьогодні має глобальний характер. Наприклад , забруднення повітря окисами сірки у південній Швеції тільки на 20% походить з місцевих викидів, біля 21% переноситься вітром з Німеччини , 13% - з Данії , а 10% - з Англії. Відповідно , частка забрудненого повітря зі Швеції переноситься на інші країни.


До захисних заходів належать правові, адміністративні, економічні та планувальні обмеження. Відповідними документами (нормативами та ін.) регламентуються допустимі межі викидів забруднень до атмосфери. У розвинутих країнах такі обмеження постійно зростають, наприклад, у США, Японії та країнах Європейської спільноти у найближчі роки буде практично заборонено використання автомобілів без каталізаторів викидних газів.

Слід зауважити, що дійове покращення стану чистоти атмосферного повітря вимагає докорінних змін у технологіях промислового виробництва та конструкції транспортних засобів, те ж стосується і чистоти водойм. У галузі районного розпланування необхідно кваліфіковано використовувати суто планувальні засоби: орієнтацію за сторонами світу та згідно переважаючих напрямків вітрів , взаємне розташування забудованих і не забудованих території, особливості рельєфу , озеленення та обводнення місцевості .

Охорона водойм повинна запобігати їх забрудненню. Забруднення водойм (рік , озер , ставів тощо) збільшує санітарно-гігієнічну небезпеку на оточуючій території та зменшує засоби води , придатні для використання у промисловості , сільському господарстві та для комунально-побутових потреб .


Згідно земельного кодексу до земель водного фонду в Україні належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами;

в) береговими смугами водних шляхів.


Земельним кодексом України встановлено ширину прибережних захисних смуг з метою охорони поверхневих водних об’єктів від забруднення та засмічення. Ширина смуг встановлена наступною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га – 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га – 50 м; в) для великих рік, водосховищ на них та озер – 100 м. При крутизні прибережних схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.


Охорона ґрунтів і природного ландшафту передбачається у схемах і проектах планування території на регіональному і місцевому рівнях у приміських зонах і на незабудованих територіях між містами, виробничими об’єктами та сільськогосподарськими угіддями .

Схеми розпланування територій передбачають заходи з охорони лісів, головним чином від зайвих вирубувань у процесі будівництва, витоптування трав’яного покриття в зонах масового відпочинку тощо .


Відновлення (рекультивація) деградованих внаслідок господарського використання територій сьогодні є актуальною проблемою урбаністики країн з розвинутим виробництвом.

Це означає здійснення комплексу заходів щодо приведення територій до попереднього або якісно кращого стану з метою їх подальшого ефективного використання і відтворення гармонійного вигляду місцевості.

Проведення рекультиваційних заходів звичайно передбачає зміни щодо функціонального використання і зонування території та її планувальної організації. Наприклад, міські звалища сміття у Швеції внаслідок цілеспрямованого створення штучного рельєфу та озеленення послідовно перетворюються у лісопаркові зони або у ландшафтно-рекреаційні міські території.


^ 4.6. Просторово-естетичні аспекти

Гарні краєвиди і природні умови є важливим і цінним чинником у сучасній та перспективній організації території. Гарний краєвид та можливість його споглядання також підвищує економічну цінність території.


При складанні схем розпланування територій ведучими положеннями повинно буди виявлення та вдосконалення архітектурно-ландшафтної структури об’єкту проектування. Це стосується як промислових так і сільськогосподарських територій.

Окремі ландшафти за характером зорового сприйняття можна класифікувати наступним чином :

  • за ступенем антропогенних змін природного середовища;

  • за характером та кількістю елементів ландшафту, що одночасно сприймаються ;

  • за ступенем виразності і гармонійності пейзажів.

Видові майданчики як місця споглядання пейзажів можна розрізняти:

- за розташуванням;

- за естетичною цінністю пейзажів;

- за кількістю глядачів у різний час.

Видові маршрути, шляхи і комунікації, з яких глядачі можуть сприймати оточуючі пейзажі, також можна виокремити:

- за видами руху;

- за інтенсивністю потоків пішоходів (або пасажирів);

- за місцем даної траси у структурі об’єкту районного розпланування .


Головне завдання архітектора - урбаніста - збереження цінностей сформованих архітектурно-ландшафтної структури та опрацюванні заходів щодо її покращення і вдосконалення .


Особливе місце при опрацюванні схем розпланування сьогодні повинні зайняти проблеми охорони культурної спадщини.

Згідно Закону про охорону культурної спадщини України об’єкти культурної спадщини за типами поділяються наступним чином :

а) споруди (твори архітектури та інженерного мистецтва разом з природними чи створеними людиною елементами);

б)комплекси (ансамблі);

в) визначні місця.

За видами об’єкти поділяються на :

а) археологічні;

б) історичні;

в) монументального мистецтва;

г) архітектури та містобудування;

д) садово-паркового мистецтва;

ж) ландшафтно-природні території.

Згідно Земельного кодексу України в окрему категорію виділяються землі історико-культурного призначення. До них належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові кладовища), могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам’ятні місця, пов’язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам’ятнв скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару, укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших поселень, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.


^ 4.7. Природно-заповідні території


З метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу , підтримання загального екологічного балансу визначаються ділянки суші і водного простору, які становлять природно-заповідний фонд.

До природно-заповідного фонду належать (за Т. Панченко, О. Сімоновою):

- природні території та об’єкти – біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;

- штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.


До об’єктів природно-заповідного фонду, в яких дозволяється рекреаційна діяльність, належать: національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, біосферні заповідники, а також штучно створені об’єкти.


Національні природні парки створюються на територіях з унікальними природними і найбільш цінними історико-архітектурними комплексами та об’єктами, які призначаються для проведення природоохоронної, відпочинкової, науково-дослідної та освітньо-виховної діяльності. За основною функцією національні парки поділяються на природоохоронні (ландшафтні), відпочинкові (спортивно-туристичні), історико-архітектурні (археологічні, етнографічні, меморіальні).

Першим національним природним парком у світі вважається Національний парк Йеллоустоун, створений з метою охорони унікальних природних ландшафтів у 1872 р. у США. Сьогодні у США налічується 51 національний природний парк, наприкінці ХХ ст. таких парків у світі існувало 3514.

Першим національним природним парком в Україні був Карпатський (площею 50,5 тис. га), утворений у 1980 р. у верхів’ї Пруту в межах Івано-Франківської області. Метою створення парку було збереження унікальних для Центральної Європи природних ландшафтів, рідкісних букових пралісів, ефективне використання відпочинкового потенціалу і підтримання екологічного балансу в регіоні.

З подібною метою утворено Синевірський національний природний парк (площею 40,4 тис. га) в околиці озера Синевір у Закарпатській області.

Національний природний парк “Сколівські Бескиди” створений у 1989 р. на території земель держлісфонду, розташованих у межах Сколівського, Дрогобицького та Турківського районів Львівської області.

Тут збереглися характерні ландшафти Сколівських Бескидів (частина гірської системи Українських Карпат) та різноманітна історико-архітектурна спадщина: дерев’яні церкви, залишки давньоруської фортеці Тустань біля села Урич, залишки доменної печі в с. Майдан, долина з могилою князя Святослава. Тут розташовані популярні осередки гірськолижного туризму і спорту Славсько, Тисовець, Орявчик.

У природно-географічній зоні Полісся у 1983 р. утворено Шацький національний природний парк (площею 32,5 тис. га), розташований у Любомльському районі Волинської області. Парк створено для збереження унікальних природних комплексів Швацьких озер (22 озера), найбільші з них: Світязь (2705 га), Пулемецьке (1560 га), Пісочне (180 га), Кримне (144 га).


Регіональні ландшафтні парки створюються на територіях з типовими (або унікальними) природними і історико-архітектурними комплексами та об’єктами і призначаються для проведення природоохоронної, відпочинкової, спортивно-туристичної та освітньо-виховної діяльності.

За розмірами територій національні і регіональні парки поділяються на малі ( 1 – 40 тис. га), середні ( 40 – 75 тис. га), великі ( 75 – 250 тис. га).

На території національних і регіональних парків виділяються відповідні функціональні зони:

  1. заповідна, яка формується на основі природних заповідників, заказників, заповідних урочищ та пам’яток природи і призначена для їх охорони і відновлення;

  2. регульованого відпочинку, яка призначається для короткочасного відпочинку населення, обладнання туристичних маршрутів і екологічних стежок, розташування наметів тощо;

  3. стаціонарного відпочинку, яка призначається для розміщення курортно-відпочинкових закладів (готелі, мотелі, кемпінги тощо), підприємств обслуговування, місць для ночівлі (приюти, хижі, бівуачні місця), відпочинку та огляду місцевості. У цій зоні можуть знаходитися комплекси споруд з високим рівнем інженерного обладнання (туристичні, гірськолижні, водні тощо);

  4. господарська, яка призначена для розташування поселень, комунальних об’єктів, земельних ділянок інших власників

При розрахунку рекреаційної ємності національних і регіональних парків приймаються наступні нормативи допустимого навантаження на територію:

  1. на всій території парку – 1 особа/5 га;

  2. в зоні регульованого відпочинку – 1 особа/1 га;

  3. в зоні стаціонарного відпочинку – 50 осіб/1 га.

В Україні до відомих ландшафтних та дендрологічних парків належать Софіївка, Олександрія, Тростянець.


Ландшафтний парк Софіївка (площа 160 га) сформований на зламі ХУІІІ-ХІХ ст. в Умані в долині річки Кам’янки. У композиційній побудові парку використано характерні особливості ландшафту місцевості, які доповнено архітектурно-скульптурними композиціями на теми давньогрецької міфології. Парк Олександрія (201 га) закладений наприкінці ХУІІІ ст. у Білій Церкві на природній основі степового ландшафту, який утворюють дубовий ліс у поєднанні з галявинами, заплавними луками та водними об’єктами.


У досить специфічних просторових умовах північно-східної частини Львова функціонує регіональний ландшафтний парк “Знесіння” (площею 312 га). Тут сформувалася унікальна для лісостепової зони України різноманітність природних умов на порівняно невеликій території, у парку можна знайти рідкісну степову рослинність, вкриті лісом пагорби, мальовничі долини зі ставками і потоками. Все це доповнюється слідами давньоруських городищ, пам’ятками архітектури ХІV – ХХ ст., музеєм народної архітектури “Шевченківський гай” і традиційною для колишніх околиць Львова малоповерховою забудовою.


Створення такого типу заповідного об’єкту у Львові і його околицях – це перша спроба в Україні взяти під опіку природоохоронного законодавства цілий комплекс культурного ландшафту. Охоронним режимом охоплено значну частину складного комплексу великого міста. Функціонування ландшафтного парку “Знесіння” дозволяє накопичити досвід і створює практичні підстави для опрацювання методів збереження довкілля в умовах великих сучасних міст.


Біосферні заповідники створюються з метою збереження типових комплексів біосфери на базі природних заповідників і призначені для природоохоронної, міжнародної науково-дослідної діяльності та відпочинку.


Природні заповідники являють собою ділянки землі та водного простору з унікальними або типовими для даної ландшафтної зони природними комплексами, які повністю вилучаються з господарського використання і мають тільки природоохоронні, науково-дослідні та освітньо-виховні функції.

До природних заповідників належить Поліський (площею 20097 га, в тому числі лісів 17087 га), розташований у Овруцькому і Олевському районах Житомирської області. В заповіднику охороняється рослинний і тваринний світ, проводяться дослідження радіоактивного забруднення довкілля після катастрофи на Чорнобильській АЕС у 1986 р.


Заказники – це цінні природні території з розповсюдженням корінних видів рослинного і тваринного світу, збереження яких здійснюється шляхом обмеження або заборони не властивої для них господарської діяльності.

До ботанічних заказників відноситься Панівецька дача (площею 923га) поблизу Кам’янця-Подільського в долині ріки Смотрич. Тут підлягає охороні дубово-грабовий ліс а також ділянки степової рослинності на південних схилах.


Пам’ятки природи – це унікальні природні утворення (озера,водоспади, скелі, печери, групи дерев тощо), мають особливе естетичне та пізнавальне значення і вимагають захисту від деградації та збереження їх у первісному стані. Унікальною пам’яткою природи є відкрита львівськими спелеологами у 1966 р. найбільша у світі (загальною довжиною понад 160 км) гіпсова печера Оптимістична у Тернопільській області.


Заповідні урочища являють соблою відокремлені цілісні ландшафти (лісові, степові, болотні та інші), що мають важливе природоохоронне, наукове та естетичне значення, на території яких забороняється будь-яка діяльність, що порушує природні процеси.

До заповідних урочищ належить Подільська бучина (площею 20 га) у Борщівському районі Тернопільської області, де охороняється унікальний для Подільської височини лісовий масив природної бучини.

На природно-заповідних територіях необхідно дотримуватися наступних містобудівних обмежень:

- забороняється прокладання комунікацій транзитного транспорту (автошляхи, залізниці), потужних підземних інженерних мереж (трубопроводи), влаштування повітряних ліній електропередач, спорудження веж ретрансляторів тощо;

- встановлення рекламних споруд, що порушують сприймання природних та історичних краєвидів;

- проведення будь-яких будівельних робіт (добудови, перебудови) в існуючих історично цінних спорудах, крім реставраційно- консерваційних заходів.





Похожие:

Розділ розпланування території iconРозділ розпланування території
Розпланування території це проектна та наукова діяльність, головною метою якої є опрацювання проектної документації для раціональної...
Розділ розпланування території iconРозділ Районування території Фізико-географічне районування
Рельєф, геологічна будова, клімат, води, грунти, рослинність і тваринний світ території країни перебувають у складному взаємозв'язку,...
Розділ розпланування території iconРозділ Розселення Мережі і системи розселення
Розселення означає процес заселення території в ході її господарського освоєння розселення є результатом заселення
Розділ розпланування території icon2. Найдавніші землеробські та скотарські племена на території сучасної України. Трипільська культура
Формування людської цивілізації на території сучасної України в епоху палеоліту-неоліту
Розділ розпланування території iconРозпорядження №15 від 16. 01. 2012р. «Про надання дозволу на розробку детального плану території для будівництва міжрегіональної університетської клініки»
На території Лісопарку планується вирубка лісу на площі 6,8 Га для будівництва Університетської клініки, поблизу вулиць Максимовича,...
Розділ розпланування території iconЗакон україни про забезпечення прав І свобод громадян на тимчасово окупованій території України
України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною...
Розділ розпланування території iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни "Електричні машини" Розділ "Трансформатори"
Електричні машини”. Розділ “Трансформатори” (для студентів спеціальностей 090601 “Електричні станції”, 090602 “ Електричні системи...
Розділ розпланування території iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни "Електричні машини" розділ "Асинхронні машини"
Електричні машини”. Розділ “Асинхронні машини” (для студентів спеціальностей 090601 “Електричні станції”, 090602 “Електричні системи...
Розділ розпланування території iconЗміст частина теоретико-методолопчні засади та зміст розвитку мовлення дітей розділ Теоретико-методологІчнІ засади дошкільної лінгводидактики
Розділ Завдання, зміст, засоби, форми, методи і прийоми розвитку мовлення дітей
Розділ розпланування території icon3 Розділ 1
Передмова
Розділ розпланування території icon1млн рр до н. е Поява першої людини на території України

Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы