1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю icon

1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю


Название1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю
страница2/15
Размер0.67 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

^ 8. Політичний устрій Київської Русі за князів Володимира і Ярослава.Роль князя,дружини.Боярська рада.

Князювання Володимира Великого (980—1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий стіл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою. Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов'янських земель, Володимир військовими походами 981—993 pp. на ятвягів, в'ятичів та хорватів завершив тривалий процес формування території Київської держави. Наявність величезної підвладної території диктувала суттєву зміну зовнішньої політики(означало,що Володимиру слід захищати власну територію,а не захоплювати нові землі). Наприкінці X ст. Володимир розпочинає тривалу та запеклу боротьбу з печенізькими ханами, які загрожували Русі з півдня.(Саме тому 7 переможних війн Володимира з печенігами,про які повідомляють «Повість минулих літ» та інші джерела,принесли Київському князеві військову славу)

Входження до Київської Русі за часів Володимира основних союзів давньоруських земель не означало ліквідації їхнього автономізму. Величезні простори держави, слабкість князівського адміністративного апарату робили владу племінних вождів та князів на місцях майже безмежною. Намагаючись зміцнити великокнязівську владу, Володимир провів адміністративну реформу, суть якої полягала в тому, що землі князівства, де правили залежні від нього місцеві правителі, передавалися дванадцятьом синам князя, великокнязівським посадникам та наближеним боярам. Військова реформа була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Її суть полягала в ліквідації «племінних» військових об'єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння. Володимир активно роздавав «мужам лучшим» земельні володіння в прикордонних районах Русі, зобов'язуючи їх до військової служби. Ця реформа мала кілька важливих наслідків: вона дала змогу надійно укріпити південні рубежі від нападів кочівників; сформувати боєздатне, віддане князю військо; створити нову, або молодшу, знать-дружину, цілком залежну від великого князя, яка стала своєрідною противагою місцевому боярству. Незважаючи на те, що Володимир був сильним і войовничим правителем, у відносинах з сусідніми державами він спирався не лише на силу зброї, а й на активні дипломатичні контакти з багатьма державами, постійно застосовував традиційну для того часу практику династичних шлюбів.

Роки князювання Ярослава (1019—1054) — час найвищого розвитку і найбільшого піднесення Київської Русі. Всі свої зусилля великий князь спрямував на продовження справи Володимира — посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію.З правлінням Ярослава пов’язують розквіт культури,писемності й наукових знань.

У налагодженні зовн.зв’язків з різними країнами Ярослав віддавав перевагу дипломатичним методам.Щоправда,у 1030-1031р Київський князь здійснив низку походів для зміцнення кордонів своєї держави.За Я.Мудрого почалося велике будівництво в Києві.Було збудовано «Золоті ворота», «Софіївський собор»,Я.Мудрий заснував в Києві першу бібліотеку.На етапі становлення Давньоруської держави утворилася дружинна форма державності.Вона виконувала роль не тільки війська,а й радників.Центральною фігурою є князь,і на рішення князя впливає лише частина старших дружинників-бояри.У період феодальної роздрібленості відбувається ще одна зміна форми державного устрою-федеративна монархія(тобто долю вирішує не великий князь,а група найвпливовіших князів,що шукали компромісних рішень).Розвиток державності К.Р. у 2 напрямках:від системи управління,що випливала з військової організації,до цивільних форм правління.

Основні елементи правління були:князь,боярська рада та віче(збори міського населення).Повною мірою на політичне рішення князя впливала боярська рада.Князь-був головним носієм держ влади,гарантом функціонування всіх органів управління,символом держ стабільності.Дружина-постійне військо,що виконувало роль апарату примусу.Боярська рада-після смерті князя,бояри ставали основним органом влади,саме вони обирали наступника.Мали право «вето».Але не був юридично оформлений і не став повноцінним інститутом з чітко визначеними цілями. Боярська р́ада— в часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції Б.Р. був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.


^ 9. Економічне життя Київської Русі в ХІ – першій половині ХІІ ст.

Політична могутність і військова потуга Давньоруської держави трималися на міцному фундаменті: розвинутій і багатій економіці. Землеробство і скотарство не тільки були спроможні прогодувати населення країни, а й виробляли продукти харчування й сировину на експорт. Промисли забезпечували потреби держави, їх продукція користувалась постійним попитом у країнах Півдня і Заходу. Міста були заселені переважно ремісниками, вироби яких користувалися попитом на Русі й за рубежем. Спустошливі вторгнення кочовиків причорноморських степів, виснажливі, майже безперервні громадянські війни між князями хоч і завдавали шкоди, але не могли підірвати економічного життя Русі. Надто розвиненими були продуктивні сили держави, а її люди відзначались працьовитістю, витривалістю й були здатні до прогресивних змін у виробництві. Сільське господарство було провідним у давньоруській економіці і досягло високого рівня розвитку. Землеробство. Основними зерновими культурами в Київській Русі були жито, просо, ячмінь, пшениця й овес. У Київській Русі був великий набір ручних землеробських знарядь — заступи, мотики, серпи, коси. Скотарство. У літописах та інших пам'ятках писемності постійно згадуються різні свійські тварини і продукція тваринництва. Великими стадами корів і кіз, табунами коней, отарами овець володіли князі й багаті бояри. Мисливство й рибальство. Полювання на лісових і степових тварин і птахів забезпечувало м'ясом, а продаж шкурок куниць, лисиць, бобрів, білок давав добрі доходи. Цінне хутро було однією з головних статей давньоруського експорту, розходячись у багато країн Європи і Сходу. Чималу роль серед промислів відігравали бортництво та бджільництво. Ремесло. Значного поширення й високого рівня розвитку досягло на Русі ремісниче виробництво. Основною його галуззю була металургія що поряд із землеробством заклала фундамент господарського прогресу Давньоруської держави. Давньоруські міста були культурними осередками. У них діяли школи й книгописні майстерні, існували бібліотеки, писалися ікони, виготовлялися твори прикладного мистецтва. У містах, насамперед Києві, Новгороді, Владимирі-на-Клязьмі, складалися літописи, створювалися пам'ятки агіографії та художньої літератури. Між різними землями Русі відбувався економічний обмін, що сприяло забезпеченню продуктами харчування, сировиною й ремісничими виробами тих районів, в яких вони не вироблялися. Міста і великі торгові села мали ринки. У значних міських центрах вони діяли постійно, а в Києві, Новгороді Великому, Чернігові, Галичі, Смоленську, Владимирі-на-Клязьмі та ін. збиралися мало не щодня.

Першим з укр князів Володимир почав карбувати срідні й золоті монети на зразок візантійських. На монетах були зображені образи Христа й князя Володимира та його моногранний знак-тризуб.


^ 10. Соціальна структура суспільства КР в ХІ -ХІІ ст.

У X ст. в землеробському суспільстві Київської Русі переважали вільні смерди і невелика група племінної знаті на чолі з князем у кожному племені. Але у зв'язку зі швидким зростанням Київської держави збільшується кількість різних соціальних груп, розширюється етнічний склад. Соціальна верхівка складалася з князівської дружини, так званих «княжих мужів». Дружинники служили князю добровільно, тобто мали право перейти до іншого. Поряд з ними існувало місцеве боярство. У XI ст. вони злилися і створили єдину соціальну групу, політично впливові роди якого спадково займали вищі чиновничі посади у державі і були опорою князя. Значна частина їх володіла великими землями, на яких працювали вільні, напіввільні смерди та раби. У кінці XI — на початку XII ст. завершується формування класу феодалів і утверджуються феодальні відносини. Однак верства бояр не була ізольованою кастою, її поповнювали смерди, які отримали цей привілей завдяки своїм заслугам, діти і онуки «поповичів».

За боярством йшла міська знать: багате купецтво, промисловці, які займалися торгівлею. Часто вони були у родинних стосунках з боярами, займали провідні позиції у житті міст і разом впливали на діяльність віче. До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали «молодшими людьми», належали ремісники, дрібні торговці та ін. Останнє місце в соціальній ієрархії міста займала чернь — ті, хто не мав власності і наймався на «чорну роботу». Юридично вони були вільні, але фактично залежали від міської знаті.

Переважну більшість населення країни становили селяни. Вони мали власне господарство, поле, худобу, платили податки, відбували військову і шляхову повинності. Тобто були незалежними. У XI—XIII ст. ппоширюється боярське землеволодіння, і у зв'язку з цим зменшується кількість незалежних селян, що мають власність, і зростає група, що працює на боярській землі, залишаючись вільними.

У X—XII ст. на Русі існувала досить чисельна група напіввільних людей — закупів, які тимчасово втратили свободу, але могли її відновити. Ці люди брали наперед плату за свою працю або позику і потім відробляли. Кредитори (як правило, боярин, купець або лихвар) мали право його бити «про діло», накладати кару за пошкодження реманенту чи якісь збитки у господарстві. Закон захищав закупа, і він мав право звернутися до суду, якщо феодал його несправедливо покарав. Однак кредитор мав багато можливостей переслідувати цих людей.

На самому низу суспільної піраміди перебували раби, або холопи. Джерела холопства: народження від холопів, полон на війні, втеча закупа, продаж збанкрутілого купця та ін. Холоп міг стати вільним, якщо викупиться на волю або феодал звільнить його. Закон прирівнював його до худоби. Він не мав власності. З поширенням християнства становище холопів трохи покращилося. Церква закликала до пом'якшення у ставленні до рабів, радила відпускати їх на волю. Ці «відпущеники» отримали назву «ізгої», бо їм важко було пробитися навіть до такої соціальної групи, як смерди.

Окрему соціальну групу становили служителі церкви. Виключно церкві підлягали парафіяльні священики, диякони зі своїми сім'ями, ченці та черниці. Церква намагалася внести у відносини між класами та соціальними групами примирення, пом'якшення стосунків, брала під свій захист найбільш знедолених, розбитих невдачами людей. Вона постійно отримувала підтримку і допомогу влади, мала «десятину», судове мито та ін. Князі, бояри, купці часто дарували їй великі багатства, в тому числі землі, села, навіть міста. Церква швидко збагачувалася, перетворювалася у великого землевласника, а тому підтримувала і виправдовувала соціальний устрій Київської держави.

Таким чином, Київська держава мала феодальний характер, однак її суспільно-політичний і соціально-економічний устрій мав низку своєрідних рис і особливостей та етапів розвитку.


^ 11. Юридично-правові засади функціонування суспільства Київської Русі. «Руська правда». «Правда Ярославичів».

У Київський державі законодавство вперше зявилося з Х ст. Особливе значення мають статути князів Володимира Великого та Ярослава, які внесли важливі нововведення у фінансове, сімейне та кримінальне право. За князювання Ярослава Мудрого був створений перший збірник законів “Руська правда”, який згодом доповнювався іншими князями; таким чином, всього склалися чотири редакції “Руської правди”.

Головним джерелом “Руської правди” було звичаєве право, що своїми початками сягало родоплемінних часів. Норми звичаєвого права в окремих випадках доповнювалися князівськими постановами, а також практикою судових вироків.

Первісний, найкоротший, текст “Руської правди” не дійшов до нашого часу, але вважають, він був складений десь у 30-х роках ХІ ст. Норми цієї найдавнішої “Правди” відображають суспільні відносини ранньофеодального періоду. Зберігається, хоч і зі значними обмеженнями, інститут помсти. Предметом правового захисту є переважно життя, тілесна недоторканість і честь дружинної знаті та її військового спорядження, челядь. Відсутні норми, спрямовані на захист феодального землеволодіння.

“Правду Ярославичів” складено у 50-60-х роках ХІ ст. синами Ярослава Мудрого. В ній вже чітко визначено феодальну сутність регульованих нею суспільних відносин. Майже всі норми спрямовані на захист князівського феодального маєтку, земельної власності князя тощо. Тут чітко виражено специфіку феодального права як права-привилею, тобто, неоднакового підходу до захисту інтересів різних соціальних груп. Панівні класи забезпечувалися правовою охороною значно краще, ніж інші верстви населення. Так, за вбивство селянина чи холопа сплачувався штраф у 5 гривень, а за князівського дружинника – 80.

Не можна обійти й той історичний факт, що на розвиток правової системи Київської держави значною мірою вплинуло запровадження християнства. Церква почала застосовувати різноманітні норми канонічного права, передусім візантійського, яке виникло на основі римського рабовласницького права, пристосованого до потреб феодального розвитку...

Мабуть, помилково було б бачити у юридичних памятках тільки правові документи, що регулювали майнові відносини, карний кодекс. Вони також доносять до нас і певну картину політичного розкладу сил у Київській державі, певні норми ієрархії підпорядкування, матеріальні основи людських свобод у ранньофеодальному суспільстві.


^ 12. Міжнародні зв’язки КР за князів Володимира і Ярослава

Початок нового етапу розквіту і піднесення пов*язаний з князюванням Володимира Великого. Він виявив себе як мужній воїн, авторитетний політик, тонкий дипломат. Він установив дружні стосунки з : Поляками Мадярами Чехами. В основі його західної орієнтації- прагнення підпорядкувати собі головні торгові шляхи на захід, а також прокласти інші шляхи на Константинополь.

В наслідок цих надбань володіння Володимира стали найбільшими в Європі, охоплюючи 800 тис. км. квадрат. Та найбільше досягнення Володимира- запроваджня християнства на Русі. Та це пояснювалося насамперед політичними причинами: У 987 за допомогу Візінтії Володимир вимагав видати за нього сестру імператора Анну. Але шлюб із варваром не подобався Візантії, тому Володимир повинен хреститися.

Ярослав Мудрий-син Володимира. Під час його правління КР пертвор-ся на могутню Європ. державу. Час його правління – час найвищого розквіту і розвитку КР. Всі свої сили він спрямовував на посилення єдності, централізації держави, її європеїзацію.

Зовнішньополіт. діяль-ть Яросл. спир-ся на слово дипломата, а не на меч воїна. Важливе місце у міжнар політиці відіграв. «сімейна дипломатія», тобто уклад-ня вигідних союзів та угод шляхом династ. шлюбів: Сам він був одружений з дочкою швед. короля Інгігердою, син Всеволод- з дочкою віз ант. імператора, Ізяслав-з сестрою поль. князя, Святослав- з дочкою нім. цісаря. Три доньки заміж за європ. королів: франц., норвезь., угорськ.

«Сімейна дипломатія» Я. Мудрого дала змогу йому стати впливовим європ. політиком, якого історики часто називають «тестем європи»


^ 13. Формування феодальних соціально-класових відносин, їх вплив на тенденції розвитку КР.

Виникнення і розвиток феодалізму виявляються насамперед у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку ЇХ ст. та археологічні пам'ятки. Феодальні відносини розвивалися у Київській Русі нерівномірно. Були центри, де цей процес відбувався швидше (наприклад, Київська, Галицька, Чернігівська землі), але були й такі, де він тільки розпочинався (землі в'ятичів, дреговичів). Первісною формою реалізації феодальної земельної власності було полюддя, в якому у відкритій формі виступають відносини панування та перехід землі у феодальну власність. Полюддя — процедура об'їзду князями підвладних земель з метою збирання данини; пізніше — подать, яку їм сплачували.

У IX ст. формується панівний клас феодалів, у який входили київські князі, місцеві князі, бояри.

Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Відбувався процес формування духовенства, верхівку якого становили митрополит, єпископи та ігумени монастирів. Духовенство ділилося на чорне (монашеське) й біле (мирське).

Розвиток феодалізму призвів до того, що тільки феодали — князі, бояри і церква — володіли правом власності на землю. Феодали не платили данини. Вони, очевидно, мали й інші привілеї, які не були зафіксовані у правових пам'ятках, але існували у реальному житті. Все це вирізняло феодалів серед решти населення.

Отже, поряд із класовим поділом суспільства відбувався процес формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп.

Крім феодалів, існували вільні селяни-общинники, вільне міське населення, феодально залежне населення, раби.


^ 14. Релігійне життя КР. Історичне значення прийняття християнства. Роль монастирів

Запровадження християнства -- це епохальний поворот в історії Давньоруської держави, який не тільки суттєво вплинув на всі сфери тогочасного суспільного життя, а й надовго визначив характерні особливості вітчизняної моделі історичного розвитку.

Прийшовши до влади, Володимир Великий спробував провести релігійну реформу, суть якої полягала в модернізації язичництва, запровадженні на Русі культу єдиного бога - громовержця Перуна. Проте навіть модернізована стара релігія не відповідала потребам часу: вона гальмувала процес державотворення; не захищала багатств і привілеїв феодальної верхівки, що набирала сили; ускладнювала розвиток зв'язків з християнськими країнами. Тому запровадження нової державної монотеїстичної релігії стало життєвою необхідністю. Вибір було зупинено на християнстві візантійського зразка. Після офіційного хрещення киян у 988р. християнство стає державною релігією Київської Русі.

Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:

1.Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов'ян.

2. Православ'я стало надійним ґрунтом для створення могутньої, централізованої самодержавної країни.

3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави.

4. Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвитку писемності, літератури, архітектури та мистецтва.

Водночас прийняття християнства візантійського зраз-ка спричинило появу низки негативних явищ, тенденцій та процесів:

1.Православна церква не стала справжнім гарантом захисту різних соціальних верств, вагомою противагою самодержавній владі.

2. Прилучення до багатств світової культури було об-межене

3. Цивілізуючий вплив Візантії на Русь був затухаючим

Отже, запровадження християнства на Русі, безумовно, було явищем прогресивним. Воно сприяло формуванню та зміцненню феодальних відносин, розвитку державності, зростанню міжнародного авторитету, розвитку культури. Однак візантійська модель християнства згодом стала підґрунтям не тільки позитивних, а й низки негативних зрушень, процесів і тенденцій.

Велику роль у підвищенні культурного рівня населення відіграли монастирі, де велося літописання, створювались бібліотеки, школи, малювання, ікони. В Київській Русі існувало до 30 монастирів. Першим і найбільшим була Києво-Печерська Лавра заснована у 1051 році. Назву «Печерський» монастир отримав від печер, де мешкали його перші поселенці. Засновниками монастирі вважалися ченці Антоній та Феодосій. Тут працювали Нестор-Літописець,, чернець-живописець Алімпій, чернець-лікар Агапіт.


^ 15. Суспільно-політичні рухи. Ідеологія правителів Київської Русі.

Утвердження князівської влади в київській метрополії вимагало відповідного ідеологічного забезпечення. Дати його могла нова релігія, покликана замінити традицію виборності князя, залежності його від волі віча та забезпечити станові привілеї соціальним верствам, що служили опорою монархії. Такою новою релігією стало християнство.

Олег був талановитим і рішучим правителем. Орієнтувався на розширення території та встановлення авторитету КР.

Ігор князював не так вдало, як його попередник Олег. з початку свого князювання він утверджував свою владу над підлеглими племенами. Лише після відновлення влади у своїх землях Ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи — торговельні чи теж грабіжницькі — на зразок тих, що проводив Олег.

Ідеологія Ольги була спрямована на встановлення податкової системи, У зовнішніх зносинах вона віддає перевагу дипломатії перед війною. У 957 р. Ольга їде до Константинополя для переговорів із візантійським імператором. Хоч у літописах багато йдеться про те, як вона перехитрила імператора, за іншими джерелами переговори виявилися не дуже вдалими. Але вже те, що наймогутніший правитель християнського світу взагалі погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва.

Святослав мав на меті зміцнення кордонів, захоплення нових територій. Він був насамперед князем-воїном. Після смерті Святослава Київська Русь уперше зазнала того, що згодом розвинеться в хронічну виснажливу політичну недугу: чвари між членами династії Рюриковичів за верховну владу в країні.

Володимир Великий започаткував нову добу в історії Київської Русі. Володимир упровадив далеко конструктивніший підхід до управління державою. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Власне за його князювання Русь почала підноситися як цілісне суспільство й держава. Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на землях КР християнства.

Ярослав Мудрий. Тривале князювання Ярослава прийнято вважати апогеєм могутності Київської Русі. Він розвинув і вдосконалив багато з того, що започаткував Володимир. Як і його батько, Ярослав продовжував розширювати кордони своїх володінь: він відвоював на заході землі, захоплені поляками в період внутрішньої смути, підкорив нові прибалтійські племена й нарешті розгромив печенігів. Але досягненням, з яким чи не найтісніше пов'язується ім'я Ярослава і за яке його прозвали Мудрим, стало зведення загальноприйнятих у ті часи законів у єдину «Руську правду», яка стала правовим кодексом усієї країни


  1. ^ Централізація Київської Русі за часи Володимира Мономаха.

Володимир Мономах-син князя Всеволода Ярославича. За часи його правління на Русі відновилася одноосібна князівська влада. Мономах зробив 83 великі походи, 19 разів уклад. угоди з половцями, полонив 300 половець. князів. Мономах удосконалив управління державою, вніс зміни і доповнення до «Правди Ярославичів»

Він захищав права селян:

- Бояри,що дали кому-небудь у борг, не мають права перетворити боржника на раба

- Лихварі не мають права брати великі відсотки за борги

- Податки городян повинні зменшитися

Мономах зосередив у своїх руках ¾ земель руських. Він відстоював нордони від зазіхань.

Ініціатор Любецького з\'їзду 1097 р., де була проведена радикальна реформа порядку спадкоємства (прийнято засаду прямого родового успадкування замість складної системи сеньйорату та зміни уділів) та Витечівського з\'їзду 1100 р. Відновив великокнязівську владу на більшій частині давньоруських земель і тимчасово затримав процес остаточного роздроблення Давньоруської держави.

Володимир Мономах — автор вміщеного в Лаврентіївському літопису «Повчання» своїм дітям — видатного давньоруського літературного світського твору, в якому засуджувалися князівські міжусобиці і закликалося до об'єднання давньоруських земель.

  1. ^ Причини та наслідки феодальної роздробленості Київської Русі.

30ті рр. 12 ст. – Київ втрачає своє значення як центр русь. Земель => новий період в історії КР- існування самостійних удільних князівств=роздробленість політична або феодальна=перехід від ранньофеодальної держави до зрілого феодального сусп-ва.

У 12 ст. окремі самостійні княз-ва і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Ростово-Суздальське,Чернігово-Сіверське тощо.

На чолі кожної-князь із дружиною

Причини:

1)Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.

2) Зростання великого феодального землеволодіння.

3) Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

4) Зміна торговельної кон'юнктури, частковий занепад Києва як торгового центру, поява поліцентрії в зовнішній торгівлі.

5) Посилення експансії степових кочівників (печенігів, половців та ін.).

Наслідки: плюси

+ Форм-ня великого землеволод-ня, прогрес у сільсь госп-ві

+Розбудова міст + Повиш-ня чисель-ті насел-ня + Розв-к східнослов культ

Мінуси:

-Втрата держ єд-ті - Князівські міжусобиці -Ослаблення держави

-Зниження оборонозда-ті держ -Посил-ня тиску з боку сусід держав


  1. ^ Зародження передумов формування української народності.

Народність — це форма спільноти людей, яка історично виникає за родоплемінною спільністю і формується на певній території при натурально-господарчій діяльності у процесі злиття, консолідації різних племен завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Віддавна живучи племенами, слов'яни час від часу об'єднувались у значно більші спілки - племінні об'єднання, або союзи племен. Проіснувавши трохи, такі союзи розпадалися, а замість них згодом утворювалися нові. Власне, великими об'єднаннями слов'янських племен були і венеди, і анти, і склавіни. Назви східнослов'янських племінних союзів, що дожили до часів утворення КР, зберіг літопис «Повість минулих літ». Так на території України, за літописом, мешкало сім племінних об'єднань: поляни, деревляни, волиняни хорвати, уличі, ти- в ер ці та сіверяни. Звертаємо вашу увагу, що поряд із назвою «волиняни» літописець вживає іще дві - дуліби та бужани. Більшість сучасних дослідників переконані, що всі три назви стосуються одного племінного союзу, при цьому «дуліби» - найдавніша назва, а дві наступні виникли згодом. Що ж до узвичаєних нині термінів «племінні об'єднання» або «союзи племен», то їх не вживав літописець, а послуговувався словом «княжіння» - тобто володіння князя.

Племінні княжіння були своєрідними зародками держав, у них лише складався примітивний апарат влади, а спадкоємна знать, очолювана князем, ще не виділилася в окрему соціальну групу, Сучасні дослідники підкреслюють, що союзи східнослов'янських племен на території України вже в 7 ст. являли собою одну етнокультурну, мовну і політичну групу, яка за названими ознаками виразно відрізнялася від північних східнослов'янських племен. За наступних століть об'єднувальні тенденції у цій групі лише посилювалися, що сприяло виникненню в 9 ст. держави з центром у Києві, а також формуванню українського народу та його мови.


  1. ^ Культура, освіта Київської Русі.

Високий злет культури Київської Русі був зумовлений суттєвими зрушеннями в різних сферах суспільного життя — розвитком феодальних відносин; становленням давньоруської державності; відокремленням ремесла від сільського господарства; виникненням міст; пожвавленням торгівлі; активізацією та розширенням міжнародних контактів; запровадженням християнства та ін.

Феномен культури КР мав такі характерні риси та особл-ті:

1. Домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром, у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер — архітектури, живопису, музики, скульптури, літератури. Культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів

2. Запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів. Іконопис, наслідуючи візантійські зразки, відрізняється абстрактністю і статичністю. В архітектурі набуває поширення візантійський стиль зодчества, запозичується техніка цегляної та кам'яної кладки, переймається досвід створення фресок та мозаїк.

3. Існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої самобутньої культури. Роль візантійського впливу на розвиток культури Русі була значною, але не вирішальною, оскільки все візантійське в процесі «ослов'янення» творчо переосмислювалося, якісно видозмінювалося під впливом місцевих традицій.

4. Форсоване піднесення культури, поява нових культурних явищ. Виникнення і становлення Давньоруської держави сприяло помітному культурному поступу східних слов'ян, збагаченню новими здобутками.

Існування власної писемності та освіти є основною ознакою цивілізованості народу. Про високий рівень розвитку освіти свідчить існуюча в той період диференціація навчальних закладів: палацова школа підвищеного типу (державний навчальний заклад, що утримувався за рахунок князя); школа «книжного вчення» (для підготовки священиків); світська (приватна) школа домашнього навчання (головним чином, для купецького та ремісничого міського населення).

Накопиченню знань, обміну інформацією, розвитку шкільництва сприяло заснування при храмах, монастирях та князівських дворах бібліотек.

Отже, феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними рисами та особливостями розвитку культури Київської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої культури; піднесення культури, поява нових культурних явищ.


  1. Історичний вплив держави Київська Русь на формування європейської цивілізації.

КР є спільною для українців, білорусів, росіян. КР відігр. надзвич. важл. роль у між нар. житті і посід. важл. місце у системі тогочасного світу і активно впливав на хід розвитку світ. історії.

Вона відбивала наліти степових кочівників, які вторг-ся зі сходу в причорноморські степи і мали намір рухатися на захід. КР була своєрідним щитом для Європи.

У КР був ввисокий рівень екополітики, культури, на той час навіть вищий, ніж у Європейських странах. Культура КР позитивно вплив. на розв. культ. в Європі.

На приклад, дочка Яросл. Мудрого, коли вийшла за франц. короля, то навчила його письму, читанню, привила основи культури. Бо у той час француз. культ. була на дуже низькому рівні. Навіть король був неписемний і підпис-ся хрестиком.


  1. Історичні та політичні обставини утворення Галицько-Волинської держави. Князь Роман Мстиславич.

Виникненню та піднесенню Галицько-Волинської держави сприяла низка чинників:

1) вдале географічне положення (віддаленість від Києва послаблювала вплив центральної влади, природні умови робили ці землі важкодоступними для степових кочівників, крім того, князівство розташовувалося на перехресті стратегічно важливих торгових шляхів);

2) необхідність спільної боротьби двох князівств проти агресії з боку Польщі та Угорщини, а згодом проти монгольського нашестя та іга;

3) енергійна об'єднавча політика князів Романа Мстиславича (1199—1205) та Данила Романовича Галицького (1238—1264);

4) існування на території князівства багатих родовищ солі, що сприяло економічному зростанню та інтенсифікації торгівлі.

Державний розвиток Галицько-Волинського князівства відбувався в кілька етапів.

—І етап (1199—1205) — утворення та становлення.

Спираючись на середнє і дрібне боярство та міщан, волинський князь Роман у 1199 р. придушує опір великих бояр і об'єднує Галичину й Волинь. Він веде активну зовнішню політику. Переможні походи проти Литви та Польщі помітно підняли його авторитет та посилили вплив на Русі. Вже 1202 р. Роман оволодіває Києвом і стає великим князем. Літописець називає його «самодержцем всея Русі».

Оволодівши значною частиною київської спадщини, Галицько-Волинське князівство на зламі XII—XIII ст. за розмірами своїх володінь не поступалося Священній Римській імперії. Центром своєї держави Роман обрав не орієнтований на Візантію Київ, а близький до кордонів західних держав Галич. Потужна торговельна артерія Буг—Дністер витісняє занепадаючий шлях «із варягів — у греки».

— II етап (1205—1238) — тимчасовий розпад єдиної держави. Зі смертю Романа розпочинається майже 30-річний період боротьби за галицький стіл. Характер. риси державного життя у цей час:

- прогресуюче свавілля бояр

-безперервне втручання у внутрішні справи західнорусь. земель сусідніх держав - Угорщини та Польщі

- зростаюча монгольська загроза

- енергійна боротьба за відновлення державної єдності Данила Галицького, яка успішно закінчилася 1238 р.

—III етап (1238—1264) — об'єднання та піднесення, активна боротьба із золотоординським ігом.

Відновивши єдність, Галицько-Волинське князівство набирає сили та відвойовує втрачені позиції. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену під Дорогочином. Одержавши 1245 р. у битві під галицьким містом Ярославом перемогу над військами Ростислава, Данило знову відновлює єдність Галицько-Волинського князівства. Водночас з політикою внутрішнього зміцнення князівства Данило Галицький у зовнішньополітичній сфері намагається створити антиординську коаліцію. Князь не тільки примирюється, а й налагоджує союзницькі відносини зі своїми колишніми ворогами — Польщею, Угорщиною та Литвою.

—IV етап (1264—1323) — стабільність та піднесення. Після смерті Данила Галицького князівство знову втрачає свою єдність. Його землі поділено між трьома нащадками князя — Левом, Мстиславом і Шварно. Але за їх правління територія Галицько-Волинської держави стала найбільшою за всю свою історію. Спостерігалося піднесення.

—V етап (1323—1340) — поступовий занепад

Період правління Юрія II став поступовим занепадом Галицько-Волинського князівства. Після його смерті протягом короткого часу держава занепала та розчленувалася, її землі опинилися під владою чужоземців: Галичина — під Польщею, Волинь — під Литвою, Буковина — у складі Молдавського князівства.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Похожие:

1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю icon1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю
Предметом навчального курсу "Історія України" є наука про появу людей на території сучасної України, їх розселення і спосіб життя,...
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconПрограма державного іспиту з історії для студентів окр 020302 «бакалавр історії» вступ. Історія України: основні теоретичні проблеми
Предмет і завдання курсу історії України. Історія України як складова частина загальносвітової історії. Місце вітчизняної історії...
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю icon1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн
Лекція Історія держави іі права зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconНавчальна дисципліна «Методологія захисту інформації» є нормативним курсом при підготовці фахівців за напрямом «Національна безпека»
«Методологія захисту інформації» є нормативним курсом при підготовці фахівців за напрямом «Національна безпека» і покликаний сформувати...
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconРозвиток у школярів інтересу до предмета та мотивації до його вивчення
Курс історії у 5 класі має пропедевтичний характер, що визначає принципи відбору змісту та стилістичні особливості його подачі. П’ятикласники...
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconПитання з курсу «Національна економіка» для заочної форми навчання для написання контрольних робіт та для підготовки до іспиту (заліку)
Предмет, мета і завдання курсу «Національна економіка». Зв’язок курсу з іншими науками
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconІсторія філософської
Курс становить один з аспектів цілісної історико-філософської підготовки майбутніх фахівців. Також при вивченні курсу має важливе...
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconЕвристичні питання з курсу «Політологія» на 2010/2011 рр
Охарактеризуйте рівень політичної конфліктності українського соціуму. Які саме політичні конфлікти – конфлікти інтересів, конфлікти...
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconПетро Федун. "Елементи Революційности Українського Націоналізму"
По можливості точно вияснити зміст понять “революція”, “революційний” у випадку українського націоналістичного руху, репрезентованого...
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconПідсумкові питання з курсу «Маркетинг» Загальне поняття маркетингу та історія його розвитку
Види маркетингу та їх характеристика масовий, товарно-диференційний та цільовий маркетинг
1. Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю iconВступ до курсу Історія України
На питання чи є історія наукою, однозначної відповіді немає. Історична наука відрізняється від інших наук тим, що має свою специфіку,...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы