1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн icon

1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн


Скачать 41.85 Kb.
Название1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн
Размер41.85 Kb.
ТипЛекція

Лекція 1.  Історія держави іі права зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна

План:

1. Предмет і завдання курсу історії держави та права зарубіжних країн. 

2. Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін.

3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн. 

4. Виникнення держави і права. Характерні риси рабовласницької держави і права.


1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн.


Починаючи вивчення ІДПЗК, насамперед, доцільно з’ясувати суть понять “держава” та “право”. Держава – це організація політичної влади, система органів управління, за допомогою яких здійснюється управління в інтересах усього суспільства чи певної його частини. Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою. Історія держави і права, дотримуючись принципу хронології, вивчає структуру, компетенцію, функції органів держави, а також розвиток головних галузей права

Ця дисципліна вивчає право як єдине ціле, державно-правові інститути і правове становище населення у конкретних умовах окремих держав. У літературі є й інші визначення історії держави і права як науки та навчальної дисципліни.У цьому курсі розглядаються організація влади, державний устрій і становище в ньому особистості, а також первісні основи юриспруденції деяких держав давнини; прослідковується зв'язок права з іншими соціальними нормами, їх вплив на юридичний побут давніх цивілізацій.

Знання політичних систем, законів минулого підносить правову культуру, розвиває правосвідомість, дає можливість краще зрозуміти значення державно-правових інститутів у житті суспільства. Таким чином, завданням курсу історії держави і права зарубіжних країн є:

  • загальна підготовка студентів у питаннях держави і права, вироблення в них особливого юридичного мислення, необхідного для засвоєння та застосування права;

  • створення необхідних передумов для найкращого засвоєння таких дисциплін, як теорія держави і права, історія політичних вчень, державне та міжнародне право, а також .інших юридичних дисциплін, включаючи цивільне, кримінальне право і процес;

  • сприяння формуванню наукового підходу до процесів, які відбуваються в іншій країні і в усьому світі;

  • розвиток вміння вірно і гуманно оцінювати поведінку людей, які за своїм волевиявленням або випадково стали об'єктом чи суб'єктом державно-правової діяльності.

^ Предметом ІДПЗК – є загальні і специфічні закономірності виникнення, розвитку держави і права окремих країн в конкретних історичних умовах в хронологічній послідовності. Її специфіка полягає у тому, що її основою виступають: документи, пам’ятки права, свідчення історії та інші юридичні джерела, їх наявність дає змогу списати попередні форми юридичного побуту, простежити генетичний зв’язок законів.

Серед своїх найважливіших проблем (ІДПЗК) вивчає виникнення і розвиток правової держави, організації політичної влади, територіального устрою, народного представництва в інститутах публічного і приватного права.

^ Головне призначення ІДПЗК – надати глибоке розуміння сучасних державних і правотворчих процесів, які відбуваються в Україні та інших державах світу. Сформувати вміння прогнозувати тенденції їх розвитку на сьогодні і на майбутнє.

Методологія – це сукупність методів, прийомів, процедур пізнавальної діяльності, а також загальні принципи підходу до навчання, дослідженню певного предмету тою чи іншою наукою.Загальною методологією ІДПЗК – є діалектика, яка досліджує історичні явища через розвиток їх суперечностей і боротьби стосовно історичного розвитку людства дозволяє відмітити такі періоди:

  • історія держави та права стародавнього світу;

  • історія держави і права середньовіччя;

  • держава і права нового часу;

  • держава і право новітнього часу.

Загальнонаукові методи:

  • аналіз – це поділ предмета, який досліджується, на складові частини.

  • синтез – поєднання одержаних в результаті аналізу частин.

  • узагальнення – поєднання в одне ціле різних предметів за якоюсь ознакою. 

Спеціальні методи:

  • історико-хронологічний. Полягає в дослідженні та вивченні предметів державних і правових інститутів в історико-хронологічній послідовності

  • порівняльний. Полягає у розгляді різноманітних державно-правових явищ з метою виявлення у них подібних ознак або відмінностей лише явищами.

  • системний. Полягає у розгляді державно-правових інститутів як певних систем, що складаються із зв’язків з різними елементами цієї системи. 


2. Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін 

Історія як наука виникає на початку цивілізації, щоб стати незмінним супутником людини, її вчителем, вихователем. Вже стародавні автори намагались не тільки описати відомі їм факти історії, але і пояснити їх. Разом з тим історія ставала засобом боротьби класів і партій.

Історичне знання досягло великих успіхів протягом XVIII, і особливо XIX століть. Завдяки працям вчених-істориків ми дізнались про стародавні цивілізації Сходу, Греції і Риму, про велич Київської Русі.Місце історії держави і права в системі юридичних дисциплін в основному визначають реалії об'єкта дослідження.

Вона визначає різноманітність першопричин виникнення і розвитку держави і права. При цьому особливе значення надається зміні організаційно-виробничої структури суспільства. Стан суспільства значно ускладнюється в період розкладу і первіснообщинного ладу, коли виникає загроза його послаблення, розпаду і навіть загибелі. У зв'язку з цим виникає необхідність в особливій, регулюючій силі, яка стоїть над суспільством, забезпечує його життєздатність і цілісність. Цією силою стала держава.

У міру поглиблення соціального розшарування населення механізм держави все більше контролюється верхівкою суспільства, яка ставить його на службу в першу чергу, власним інтересам.

Надалі необхідність держави і права обумовлюється всією сукупністю причин найрізноманітнішого, перш за все, загальнонаціонального характеру. Навіть у країнах, де державна влада особливо інтенсивно використовувалась чи використовується з вузько класовою, інколи клановою метою, держава, як і основна частина права, зберігає і, суспільне призначення: захист від стихійних лих, епідемій, боротьба з кримінальною злочинністю, оборона держави та інші заходи, що відповідають інтересам більшості.

Отже, історія держави і права разом з теорією держави і права та історією політичних і правових вчень утворюють групу так званих теоретико-історичних наук, які є теоретичною основою галузевих юридичних наук.

3. Періодизація історії держави і права зарубіжних країн


Історія держави і права зарубіжних країн хронологічно вивчає історію державно-правових інститутів окремих держав у рамках чотирьох основних періодів:

  • історії держави і права Стародавнього світу;

  • історії держави і права в епоху Середньовіччя;

  • історії держави і права Нового часу;

  • історії держави і права Новітнього часу. 

Ця періодизація відповідає чотирьом основним епохам розвитку світової цивілізації, найважливішою частиною якої є держава і право.

Кожна з даних епох характеризується складністю і неоднозначністю соціально-економічних і державно-правових процесів. До прикладу, у часи Стародавнього світу поряд з рабовласницькими Грецією і Римом існували країни з іншим способом виробництва, що в науці називаються "азіатським". Це ряд країн Стародавнього Сходу. У багатьох регіонах світу панував первіснообщинний лад. Лише подальший розвиток історії показав, що "азіатський спосіб виробництва" виявився дуже застійним щодо більш динамічного ладу країн Середземномор’я.

У підсумку, провідною тенденцією розвитку ^ Стародавнього світу ( IV тис. до н.е. - V ст. н.е.) стало становлення і розвиток рабовласницького суспільства, для Середніх віків (V – XVII – XVIII ст.) – феодального суспільства, для Нового часу (XVII - XVIII - кінець XIX ст.) - буржуазного суспільстваНовітній час(XX ст.) - це початковий етап сучасної епохи з недостатньо чіткою основною магістральною лінією, але вже відзначеною соціалістичними революціями, появою соціалістичної державності, падіння колоніальних імперій, структурною трансформацією “західного суспільства”.

У межах кожного з цих періодів і у даному курсі розглядається історія держави і права окремих країн На жаль, проблема періодизації ще досі не отримала остаточного вирішення. Насамперед необхідно визначити критерій, що буде покладений в основу періодизації історії держави і права зарубіжних країн. Вибір тут досить широкий.

Свого часу в основу періодизації історичного розвитку людства вже намагалися покласти і місце знаходження столиці, і перелік династій, що правили в державі, і класову боротьбу і т. ін. Дуже поширеною, а з часом і єдиною в радянські часи стала періодизація, критерієм якої було марксистське вчення про суспільно-економічні формації.

Відмова від марксистсько-ленінських догм призвела до того, що поняття суспільно-економічної формації було відкинуте. На зміну прийшла періодизація, яка виникла ще у XVIII столітті і була популярною серед істориків. У її основу покладено критерій часу:

  • стародавня історія;

  • середньовічна історія;

  • нова історія;

  • новітня історія. 

Однак ця проста і зручна, на перший погляд, періодизація має істотні вади. Адже вона побудована на європейській історії і тому зовсім не відповідає розвиткові держави і права країн Азії, Африки або Латинської Америки. Повністю ігнорує вона і соціальні критерії. Тому, беручи за основу таку періодизацію, доводиться доповнювати її такими категоріями, як рабовласництво, феодалізм, буржуазне суспільство тощо, а також зважати на серйозну своєрідність і особливості державно-правового розвитку Китаю, Індія, Японія і т.д.

Щодо публічного права, то в цій галузі римські юристи розробляли правове становище святинь і жерців, повноваження державних  магістратур, і окремих посадових осіб, поняття влади, громадянства і т. ін. У своєму розвитку римське право пройшло три важливі історичні доби, а саме:

  • найдавніший період (УЇ-ІІІ ст. до н.е.), коли римське право характеризувалося національно-полісною замкнутістю, строгим формалізмом, архаїчністю, його інститути були ще досить примітивні;

  • класичний період (Ш ст. до н.е.— Ш ст. н.е.). Саме в цей час римське право досягає свого розквіту, в ньому розвиваються найважливіші інститути, що забезпечують успішний розвиток приватної власності, товарно-грошових відносин;

  • посткласичний період (IV-VI ст.), коли право несе на собі відбиток загальної кризи. Однак найважливішим для цього періоду є те, що відбувається систематизація всього римського права, провадиться його кодифікація.



4. Виникнення держави і права. Характерні риси рабовласницької держави і права.


Первісна історія має три основні етапи розвитку общини як форми організації людей:

  • праобщину (первісне людське стадо)

  • родову общину

  • проселянську общини.

Уже в період існування первісного стада, коли тільки формувалася цілеспрямована діяльність з використанням відповідних засобів праці, завершувався біологічний розвиток людини, виникали перше примітивне житло та знаряддя праці, люди об'єднувалися в досить сталі колективи. Незначним за своєю чисельністю (20-30 чоловік та декілька десятків дітей і підлітків) праобщинам була властива наявність основ соціальної організованості, яка базувалася на владі вожака, мала безпосередній характер, існувала у вигляді візуального чи звукового спілкування, відображала спільність інтересів первісних людей.

Більш чи менш упорядкована форма соціальної організації виникла за добу родової общини. В її основі були колективізм у виробництві та споживанні, загальна власність і зрівняльний розподіл засобів до життя. В умовах, коли єдиною формою усвідомлення соціальних зв'язків було відображення у свідомості людей спільності інтересів у вигляді родинних зв'язків, провідну роль у піклуванні про сім'ю та веденні господарства відігравали жінки. При безладді статевого спілкування відносини спорідненості визначалися лише за кожною жіночою лінією, родова община існувала як материнський рід, пов’язаний спільним походженням за матір'ю.

Об'єднання родів у племена здійснювалося на основі шлюбних зв'язків внаслідок заборони їх усередині роду. Спільною власністю роду була земля - головний засіб для полювання, збирання врожаю, виготовлення примітивних знарядь праці тощо. Низька ефективність виробництва забезпечувала лише необхідні життєві потреби на основі зрівняльного розподілу в інтересах усіх членів роду незалежно від участі у спільній трудовій діяльності, але за індивідуальними потребами. Ці обставини обумовили і відповідну організацію влади – первісне народовладдя.

Суспільні справи вирішувалися волевиявленням усіх дорослих членів роду на їх зібраннях. Роди очолювалися старійшинами - найбільш поважними і досвідченими людьми. Усі були рівними, ніхто не мав привілеїв. Старійшини, поряд з іншими членами роду, брали участь у спільній трудовій діяльності. Їх влада засновувалася на особистому авторитеті, інтелектуальних та емоційних чеснотах, добровільному виконанні їх рішень іншими членами роду. Важливим є те, що влада старійшин спрямовувалася на забезпечення інтересів роду, була конкретним та повсякденним втіленням його волі і тому могла підтримуватися реальними діями членів роду. Ця влада поєднувалася з родовою общиною, не відокремлювалася від неї, уособлювала господарську, військову і наглядову (за виконанням звичаїв) функції. У разі порушення звичаїв, суспільний примус застосовувався у вигляді лайки, фізичного покарання, вигнання з роду. Міра покарання визначалася старійшинами і виконувалася ними або ж сородичами.

З розвитком родових общин змінювалася й організація влади, переважно в напрямі ієрархізації органів влади. Замість зібрань усіх членів роду все частіше проводилися збори тільки чоловіків. Велике значення надавалося єдності суджень, а не рішенням більшості. Запроваджується принцип представництва: голови господарств входять у родові общинні ради, а їх голови - у ради фратрій і племен. Кожному рівню влади властива своя сфера компетенції, коло питань, що ним вирішується. Орган вищого рівня мав певні повноваження щодо нижчого. Відбувається поділ влади на світську, військову, релігійну.

Поряд зі старійшинами, військовими вождями, жерцями з’являються інші лідери – так звані “великі люди”. Це чоловіки, які за рахунок своїх особистих якостей та багатства, що почало з’являтися внаслідок виникнення надлишкового продукту, набували авторитету серед сородичів, користувалися їх підтримкою. Багатство, знання та вміння передаються прямим нащадкам, які також, здебільшого, стають багатими.Держава, як вже говорилося раніше, є формою організації суспільного життя, системою соціального управління, що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування. Тому її виникнення обумовлено відповідними потребами у зміні його станів, у першу чергу, ускладненням власне соціального життя, якісний стрибок якого виявив неспроможність "первинної демократі" у нових умовах ефективно виявляти, забезпечувати та охороняти загальні інтереси.

Виявлення причин виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут тлумачать як державність, його сутність та призначення. Необхідність виникнення держави, здебільшого пов'язується із виникненням у суспільстві нерівності серед його членів, диференціацією на певні соціальні верстви (класи, стани), зміною форми і характеру зв'язків між ними та суспільством, якісними змінами у суспільному виробництві, свідомості людей тощо. Майже кожна з наведених причин має підхід до державогенезу:

  • класовий

  • теологічний

  • патріархальний

  • договірний

  • психологічний

  • насильницький. 

Наприклад, при класовому розумінні сутності держави як знаряддя класового пригноблення основну причину її виникнення вбачають у поділі суспільства на антагоністичні класи, потребі пануючого класу зберегти і закріпити своє становище придушенням боротьби пригноблених класів за визволення від експлуатації.

Разом з цим, історія людства має факти виникнення держави у суспільствах, в яких ще не існували класово-антагоністичні протиріччя (стародавньоіндійські, Київська та Новгородська у ранній період їх розвитку, перші держави-міста Дворіччя, китайські держави Шань-Інь і Західне Чжоу, держави майя, інків, ацтеків тощо).

У кожному окремому суспільстві виникнення держави обумовлювалося своєрідним "набором" цих причин, у свою чергу, залежних від особливостей існування попереднього стану суспільства (географічних, кліматичних, етнічних, виробничих та ін.). Крім того, виникнення і формування держави - це суспільний процес, який має власну історію та відповідні стадії становлення.

З цієї точки зору доцільно розрізняти типовий і нетиповий державогенез, розглядати виникнення держави і соціальне розшарування суспільства на верстви (класи, стани) як тривалі, суперечливі та взаємозумовлені .процеси. Виникнення держави обумовлено потребою суспільства зберегти свою цілісність під час розшарування на нерівні за своїм соціальним становищем верстви, у здійсненні ефективного соціального управління за умов збільшення населення, заміни безпосередніх родоплемінних зв'язків на опосередковані продуктами виробництва, що є проявом ускладнення суспільного життя

Усі ці та інші зміни в розвитку суспільства , призводять до необхідності у поділі суспільної праці на матеріальну та ідеологічну, а також остаточного виокремлення зі сфери матеріального виробництва прошарку населення, який за своїми якостями та здібностями міг би адекватно осмислити закономірності розвитку суспільства, збереження його цілісності та нормальних умов функціонування.

Етап поділу суспільної праці призводить до розшарування суспільства на два угруповання, різних за джерелом виникнення, функціями, закономірностями розвитку. Дійсно, угруповання членів суспільства, що були зайняті безпосередньо у матеріальному виробництві, виникали та об'єднувалися на основі єдності матеріально-виробничих і соціальних інтересів, а ті, що займалися управлінням, - соціальних і політико-управлінських.

Подальше збільшення населення, розвиток продуктивних сил, утворення спільності більш високого порядку, ніж община, та обумовлене цими процесами зростання конфліктних ситуацій призводять до того, що охоронна діяльність із безпосередньо суспільної трансформується у професійну. Для виконання охоронних функцій в общинах і племенах утворювалися відповідні посади, що й було первинною формою державної влади. Завершення розпаду влади родового ладу і утворення власної держави пов'язано з установленням публічної влади, що є суттєвою ознакою. Якщо армія і флот як первинна форма публічної влади існували у вигляді озброєної сили пануючого класу, що безпосередньо зливалася з ним, і тому протистояла тільки більшості населення, то створення поліції є наступним етапом відчуження держави від суспільства.

Держава виступає вже як озброєна влада, що відокремлюється і стоїть не тільки над більшістю населення, але й над кожним окремим членом пануючого класу. Публічна влада не зливається повністю з державою - це особливим чином організована влада фізичного примусу у вигляді армії, флоту, поліції, в'язниць тощо.Особливості місця і ролі публічної влади в державі визначають матеріальністю, що якісно відрізняє її від ідеологічної сили держави, яку значною мірою формує чиновництво.

Із виникненням писемності з'являється можливість втілення велінь і рішень чиновників у письмову форму, що робить можливим їх доведення до загального відома усіх членів суспільства. Розвиток держави як самостійної ідеологічної сили суспільства призвів до відокремлення права у формі письмових законів від безпосередньо матеріального життя, перетворення звичаєвого права у загальнообов'язкове, здійснення якого забезпечувалося методами фізичного та економічного примусу


ВИСНОВКИ 

Таким чином, розмаїття держав, що мали місце в історії розвитку людства та існують нині, потребує їх певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками. Основною класифікацією держав є їх поділ і об'єднання за типами, тобто сукупністю найбільш суттєвих ознак. За критерій історичної типізації держав найчастіше береться поняття суспільно-економічної формації, яке включає сукупність усіх суспільних відносин у їх взаємозв'язку з домінуючим способом суспільного виробництва.

Наукова класифікація історичних типів держав виходить з тих положень, що:

  • по-перше, певним історичним етапам розвитку людства відповідають притаманні тільки їм спосіб виробництва та характер виробничим відносин;

  • по-друге, економічний лад обумовлює всі інші суспільні відносини і разом з ними утворює історичний тип суспільства;

  • по-третє, кожному історичному типу суспільства властивий тільки свій тип державної організації. Історичний тип держави - це сукупність найбільш суттєвих ознак, властивих державам, що існували на певних етапах історії людства.

Згідно з класифікацією суспільно-економічних формацій усі держави в історичному контексті поділяються на держави рабовласницького, феодального, буржуазного та сучасного типів. Рабовласницький - це перший в історії людства тип держави, який не мав загального поширення і був перехідним. Це обумовлює наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючою в ньому є тенденція до державної організації суспільства. Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу становила приватна власність і на такий засіб виробництва, як раб. Членами держави визнавалася меншість населення - передусім рабовласники та деякі представники інших прошарків (селяни-общинники, ремісники, торгові люди).

Таким чином, причинами утворення держав є: поява приватної власності, майнової нерівності, рабства, обміну, торгівлі, формування соціально-економічних класів.

Похожие:

1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн icon1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн
Лекція Історія держави іі права зарубіжних країн як наука і навчальна дисципліна
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconПрограма державного іспиту з історії для студентів окр 020302 «бакалавр історії» вступ. Історія України: основні теоретичні проблеми
Предмет і завдання курсу історії України. Історія України як складова частина загальносвітової історії. Місце вітчизняної історії...
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconПитання на іспит з історії історичної науки
Предмет, мета і завдання історії історичної науки Предмет і завдання історіографічного дослідження
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconКафедра історії і теорії держави та права
Семінар Поняття, предмет та система господарського процесу України Претензійний порядок врегулювання господарських спорів
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconПерелік програмних питань для підготовки до іспиту з курсу теорії держави і права
Визначення методології і методів теорії держави і права, їх класифікація і характеристика
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconПитання до екзамену з методології та історіографії історії
Методологія історії як наука. Предмет, завдання, місце в системі історичних та філософських дисциплін
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconФінансова діяльність держави, її правові аспекти Предмет, метод, система і джерела фінансового права
Навчальна мета: розкрити особливості правового регулювання фінансової діяльності держави
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconКонституційний контроль в зарубіжних країнах: моделі, форми, способи контролю; порядок формування органів конституційного контролю
Політичні партії зарубіжних країн: поняття, види, функції і цілі. Інституціоналізація політичних партій
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconПрограма на 2011- 2012 навчальний рік з «теорії держави та права» для спеціальності 060101 Правознавство
Україні, а також виходячи з необхідності закріплення ідеї пріоритету права в юридичній діяльності вивчення навчальної дисципліни...
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconЗ нової історії країн європи та америки
Поняття нової історії, його історичний зміст. Проблеми періодизації нової історії
1. Предмет і завдання курсу історії держави і права зарубіжних країн iconТема Друга світова війна
Семінари й творче завдання для курсу ні країн Західної Європи та Північної Америки, ІІ період
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы