1. Стародавня\nісторія України icon

1. Стародавня історія України


Название1. Стародавня історія України
страница1/13
Размер0.73 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
34761e59.png" NAME="WordPictureWatermark20034752" WIDTH=623 HEIGHT=971 BORDER=0>





1. Стародавня історія України

2. Виникнення та розквіт Київської Русі

  • ОЛЕГ (р. н. невід. - п. за Лаврентіївським літописом, 912; за Новгородським першим літописом, 922) - київський князь. Походив з норманів. З 879 князював у Новгороді, де за літописними даними, після смерті Рюрика був вихователем і правителем при малолітньому Ігорі.

  • У 882 О. разом з великою дружиною оволодів Смоленськом та Любичем, а тоді, вбивши київських князів ^ Аскольда і Дира, захопив і Київ. У 883-885 О. підкорив древлян, сіверян, радимичів та інші слов'янські племена. Успішно воював проти хозар. Організував спротив угорським племенам, що приходили з Уралу в Подунав’я. Будував нові міста і фортеці.

  • У 911 здійснив вдалий похід проти Візантії. Взяв у візантійського імператора велику контрибуцію (48 тис. гривнів золота) і заключив 2.9.911 вигідний для Русі торговельний та політичний договір з Візантійською імперією. Цей договір складався з 15 статей і передбачав встановлення дружніх зв'язків між обома державами та безмитну торгівлю з Візантією; руські купці мали право жити у передмісті Константинополя (біля церкви св. Мами) протягом 6 місяців; виходити до міста групами не більше 50 чол. без зброї і в супроводі візантійських чиновників; русичі отримували право служити в імператорському війську; визначався порядок викупу полонених та ін.

  • Значення діяльності:

  • об’єднав Північну та Південну Русь, що стало основою для загально руської державності

  • сприяв централізації Русі

  • укріпив військову могутність Русі,активізував її зовнішньополітичну діяльність.

  • ІГОР (р.н. невід-п. 945) - великий князь київський (913-945).

  • І., будучи, за повідомленням літопису, нащадком Рюрика (сином або онуком), став фактичним засновником династії Рюриковичів.

  • Підкорив племена древлян, уличів та ін.. які відокремилися від Києва на початку його князювання. За І. відбулися перші напади печенігів на Русь (915,920), з якими було укладено мирну угоду.

  • В 941 І. здійснив похід проти Візантії, під час якого київський флот був знищений за допомогою т.зв. грецького вогню. В 944 відбувся другий похід І. на Візантійську імперію, який завершився укладенням в 945 договору між Київською державою і Візантією. За умовами договору київський князь зобов'язався не нападати на володіння Візантії у Криму (Корсунь): не утримувати військових гарнізонів у гирлі Дніпра: Київська держава і Візантійська імперія зобов'язувалися надавати одна одній у випадку потреби воєнну допомогу; обумовлювалися правила торгівлі і обміну посольствами. В 913 і 943 І. здійснив два походи на Кавказ, які дозволили київським купцям торгувати на Сході. Захопив Дербент та Бердаа.

  • Загинув під час повстання древлян 945.

  • Значення діяльності:

- продовжив об’єднання слов’янських племен

- жорстоко укріплював центральну владу

  • ОЛЬГА (християнське ім'я-Олена; р. н. невід. -п. 969) - Велика княгиня Київська (945-957), дружина князя Ігоря.

  • Управляла Київською державою в роки неповноліття свого сина Святослава Ігоровича.

  • О. жорстоко розправилася з древлянами, які під час повстання 945 вбили її чоловіка, князя Ігоря.

  • Упорядкувала збір данини:встановила устави(порядок збору данини)і погости(місця для збору данини- полюддя).

  • Податки поділено на князівські та державні.

  • Підтримувала політичні і торговельні зв'язки з Візантією. Відновила привілеї для руських купців. В 957 їздила до Константинополя, де прийняла християнство (за ін. джерелами, в 955 у Києві).

  • О. зав'язала політичні зв'язки з німецьким королем Отгоном І.

  • Канонізована православною церквою.

  • Значення діяльності:

  • сприяла створенню єдиної держави

  • у зовнішній політиці надавала перевагу дипломатії перед військовою силою

  • підвищила міжнародний авторитет Київської Русі

  • ^ СВЯТОСЛАВ ІГОРОВИЧ (Хоробрий; н. бл. 939 - п. 972 або 973) - великий князь київський (945-972), полководець. Син князя Ігоря та княгині Ольги.

  • За C. державою переважно управляла княгиня Ольга (до 969), адже він більшість часу перебував у військових походах. Літописні дані засвідчують, що самостійна військова діяльність C.I. розпочалась бл. 964.

  • У 964-966 C. підкорив слов'янське плем'я в'ятичів, що проживало у басейні Оки, завдав поразки волзько-камським болгарам, а бл. 965 - розгромив Хозарський каганат і зруйнував його столицю м. Ітиль. Вів війни на північному Кавказі, де захопив хозарську фортецю Семендер і переміг племена ясів та косогів.

  • Закріпив владу Київської Русі на Таманському і Керченському п-овах (Тмутараканське князівство). У 967 за пропозицією візантійського імператора Никофора Фоки C. розпочав воєнні дії у Болгарії, підкоривши собі майже всю територію цієї держави. У Болгарії C. місцем свого перебування обрав Переяславець на Дунаї, висловлював думку про перенесення сюди столиці Київської Русі. Занепокоєний успіхами C. у Подунав'ї, візантійський уряд підмовив кочові племена печенігів напасти на Київ. Однак напад не вдався - ще до прибуття C. з Болгарії печеніги зазнали поразки і змушені були відступити. Після смерті матері (969) C., прагнучи продовжити війну на Балканах, призначив своїх синів намісниками в окремих землях: Ярополка - у Києві, Олега - у Древлянській землі, Володимира - у Новгороді.

  • Після повернення до Болгарії C. у 969 спільно з болгарами та угорцями розпочав війну з візантійським імператором Іоанном І Цимісхієм. Після героїчної оборони Доростола (тепер м. Сілістра, Болгарія) C. змушений підписати у липні 971 з Візантією мирний договір, за яким відмовився від придунайських земель.

  • Навесні 972, повертаючись до Києва, дружина C. потрапила у засідку, організовану біля Дніпрових порогів печенігами, яких підмовили візантійці. У ході бою князь C. загинув. Печенізький хан Куря наказав виготовити з черепа С. чашу. Автор “Повісті временних літ” високо оцінив моральні якості князя, який, розпочинаючи війну, попереджував своїх ворогів словами “Іду на Ви”. Візантійський історик Лев Диякон описав його зовнішній вигляд. М.Грушевський назвав C. “козаком на престолі”.

  • Значення діяльності:

  • численні війни знесилили Русь

  • розгром Хозарського каганату відкрив шлях кочовикам на Русь

  • втрачені дипломатичні зв’язки із західноєвропейськими державами

  • більшість завойованих територій після смерті С. були втрачені

  • ^ ВОЛОДИМИР СВЯТОСЛАВИЧ (Володимир Великий; після хрещення Василій; р. н. невід. - п. 1015) - великий князь Київський (бл. 980-1015; за ін. даними - 978-915), один з найвизначніших державних діячів Київської держави. Син Святослава Ігоровича.

  • В 969-78 князював у Новгороді. В 980, перемігши свого брата Ярополка, B., став великим князем у Києві.

  • Значно розширив і зміцнив кордони Київської Русі. У 981 здійснив похід на Захід проти польських князів, які намагались захопити руські землі та зайняв Перемишль і Червенські міста. За B. до складу Київської держави входили також Закарпатська Русь і Тмутаракань. B.C. воював з в’ятичами (982), ятвягами (983), радимичами (984), волзькими болгарами (985) і хорватами (993).

  • Для захисту від кочівників (печенігів, чорних клобуків) збудував укріплену лінію з містами-фортецями по р. Стугні, Десні, Ірпені, Трубежі й Сулі.

  • Завершив об'єднання всіх руських земель у складі Київської держави.

  • Своїх синів та вірних дружинників посадив у містах для контролю над місцевою знаттю; на зміну родоплемінному поділу суспільства остаточно прийшов територіальний.

  • Політичне об'єднання держави вимагало проведення релігійної реформи. Здійснив невдалу спробу запровадити єдиний пантеон язичеських богів і зробити обов'язковим поклоніння Їм. В кінці 987 або на початку 988 охрестився. В 988-89 запровадив християнство як державну релігію Київської Русі. Впровадження християнства сприяло розвиткові культури Русі, поширенню писемності, створенню перших шкіл і бібліотек.

  • За B. територія Києва була розширена і захищена новими валами з кам'яними вежами, побудована Десятинна церква, князівський кам'яний палац та інші споруди.

  • B. розвивав політичні, економічні і культурні зв'язки з Візантією. Польщею, Угорщиною. Чехією, західноєвропейськими країнами. Намагався зміцнити міжнародні позиції Київської держави. У відповідь на прохання візантійського імператора Василя Н Болгаробійці допомогти придушити повстання полководця Фоки Варди у Малій Азії, вимагав укласти союз з Київською державою і скріпити його шлюбом з дочкою імператора Анною. Коли ж руські війська придушили повстання, Василь II відмовився виконувати свої зобов'язання. У відповідь на це війська B. в 989 зайняли Херсонес-Корсунь у Криму і примусили Візантію дотримуватись умов договору.

  • За B. Київська держава досягла найбільшої політичної могутності. Діяльність B. сприяла розквіту Київської держави і зміцненню її міжнародного авторитету. канонізований церквою.

  • Першим почав карбувати золоті та срібні монети.

  • Значення діяльності:

  • в основному завершив формування єдиної держави

  • укріпив князівську владу, створив сильну централізовану державу

  • охрестив Русь, зрівняв її з провідними європейськими державами

  • ^ ЯРОСЛАВ МУДРИЙ (бл. 978 - 2.2.1054) - видатний державний діяч і полководець Київської Русі, великий князь Київський (1019-54). Син Володимира Святославича і полоцької княжни Рогніди Рогволодівни.

  • За життя батька управляв Ростовом, згодом - Новгородом. У 1014 відмовився сплачувати данину Києву і тільки смерть Володимира Святославича запобігла війні.

  • Протягом 1015-19 Я.М. вів запеклу боротьбу за київський престол з братом Святополком Окаянним. У 1019 остаточно розбив його війська в битві на р.Альті й став великим князем Київським.

  • Я.М. воював і з братом Мстиславом, який княжив у Тмуторокані (з 988). У Лиственській битві 1024 Я. М. зазнав поразки, внаслідок якої змушений передати Мстиславу Чернігівську та ін. землі на схід від Дніпра (ці землі перейшли під владу Я.М. лише у 1036, після смерті Мстислава).

  • Період князювання Я.М, позначився новим піднесенням Київської держави. У 1030-31 війська Я.М. і Мстислава Володимировича відвоювали Червенські міста, які в 1018 захопив польский князь Болеслав І Хоробрий. Уклав союз з польським королем Казимиром І Обновителем, видавши за нього свою сестру Добронігу і оженивши свого старшого сина Ізяслава з сестрою Казимира. У 1031 Я.М. на відвойованих у Польщі українських землях заснував над р. Сян місто Ярослав, яке стало форпостом Київської держави на Заході. Я.М. здійснив ряд походів проти племен естів (1030) і ятвягів (1038).

  • У 1030 заснував над Чудським озером м. Юр'єв (тепер Тарту). Здійснював енергійні заходи щодо зміцнення південних кордонів держави. За Я.М. для захисту кордонів від нападу кочівників споруджена нова оборонна лінія вздовж річок Сули, Стугни, Росі, Трубежа.

  • У 1036 руські війська вщент розгромили печенігів біля Києва. На честь цієї перемоги закладено в 1037 Софійський собор. У 1043 організував похід київської дружини під проводом сина Володимира на Візантію.

  • За князювання Я.М. значно розширилися і зміцнилися міжнародні зв'язки Київської держави. Русь підтримувала тісні відносини з Візантією, Німеччиною, Угорщиною, Францією та скандинавськими країнами. Міжнародне становище держави Я.М. закріпив родинними зв'язками з багатьма європейськими правителями - сам Я.М. був одружений з донькою шведського короля Олафа - Інгігердою, а згодом - з Анною, дочкою візантійського імператора; дочка Я.М. Єлизавета Ярославна вийшла заміж за норвезького короля Геральда Суворого, друга дочка - Анна Ярославна за французького короля Генріха II, третя дочка Анастасія була дружиною угорського короля Андрія І (Андраша І). Я.М. приділяв велику увагу організації внутрішнього життя країни.

  • За Я.М. укладено збірник законів, т.зв. “^ Правду Ярослава”, що становить найдавнішу частину “Руської правди”.

  • За правління Я.М. християнство остаточно утвердилося в Київській державі. У 1039 засновано Київську митрополію, яка підпорядковувалась Константинопольському патріарху. У 1051 Я.М., щоб звільнитися з-під опіки Візантії у церковних справах, всупереч канонові собором руських єпископів обрав митрополитом київського церковного діяча і письменника Іларіона.

  • За Я.М. у Київській Русі засновано перші монастирі - св. Юрія, св. Ірини та Києво-Печерський монастир, які стали великими церковними і культурно-освітніми центрами. Будучи високоосвіченою людиною, Я.М. дбав про розвиток освіти в державі. За його розпорядженням створено школу і бібліотеку при Софійському соборі; зібрано перекладачів, які переклали на давньоруську мову багато грецьких книг.

  • За правління Я.М. Київська держава зберегла свою могутність і міжнародний авторитет. Помер Я.М. у Вишгороді. Похований у Софійському соборі в Києві.

  • Значення діяльності:

  • Русь досягла розквіту і стала однією з провідних держав Європи

  • сприяв посиленню єдності та централізації Русі.

  • ^ ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (Володимир-Василій Всеволодович; 1053-1125) - видатний державний і політичний діяч Київської Русі, великий князь київський (1113-1125), воєначальник і письменник. Син Всеволода Ярославича і дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха.

  • В 1078 його батько став великим князем київським, а він отримав у володіння Чернігів. З 1093 вів боротьбу проти половців та їх союзника Олега Святославича, якому змушений був віддати Чернігів (1094).

  • Князь жив у Переяславській землі, яка зазнавала найбільш спустошливих набігів кочівників.

  • Виступав за припинення князівських усобиць і згуртованих сил для відсічі половцям. Став ініціатором Любецького з'їзду 1097, Витечівського з'їзду 7100, Долобського з'їзду 1103. В 1103,1107, 1111 організовував спільні походи князів проти половців, завдав їм ряд поразок, після яких вони надовго припинили напади на руські землі.

  • Запрошений на князювання у Київ під час Київського повстання 1113. Придушивши повстання, В.М. видав ряд законів (відомі під назвою “Статут Володимира Всеволодовича”), в яких скасовувалося холопство за борги та обмежувалися проценти на позики.

  • В.М. зумів тимчасово об'єднати під своєю владою більшу частину території Київської держави і припинити князівські усобиці. Відомий як високоосвічена людина. Автор вміщеного в Лаврентіївському літописі “Повчання”, адресованого його дітям і чернігівському князю Олегу Святославичу, в якому різко засуджував князівські усобищ і закликав до єдності всіх князівських земель. У літописі є легенда про те, що В.М. отримав від свого діда по матері, візантійського імператора Костянтина Мономаха барми і корону (Шапка Мономаха). Похований в Софійському соборі в Києві.

  • Значення діяльності:

  • загальмував процес розпаду держави

  • Забезпечив її обороноздатність

  • Відновив міжнародний авторитет



3. Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава

  • ^ ЯРОСЛАВ ОСМОМИСЛ (1130 роки - п. 1.10.1187)-князь галицький (1153-1187). Син Володимирка Володаровича (див. Володимирко). Названий у “Слові о полку Ігоревім” Осмомислом, тобто мудрим, розумним (той, хто має “вісім мислів”).

  • На початку свого правління змушений обороняти Галицьке князівство від нападів київського князя Ізяслава Мстиславича і свого племінника Івана Ростиславича Берладника.

  • Прагнучи зміцнення князівської влади, Я.О. боровся проти боярської опозиції, яка намагалася втрутитись в управління державою і навіть у родинні справи князя. У 1172 внаслідок цього конфлікту частина бояр разом з дружиною Я.О. княгинею Ольгою, дочкою Юрія Долгорукого, залишила Галичину.

  • За правління Я.О. Галицьке князівство значно розширило свою територію, приєднавши землі між Карпатами і Дністром, пониззям Дунаю.

  • Брав участь у боротьбі за Київ.

  • Спільно з іншими князями вів боротьбу проти половців.

  • Уклав союзницькі договори з Угорщиною і Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою. У 1167 союзницькі відносини з Угорщиною Я.О. зміцнив завдяки шлюбу своєї дочки з угорським королем Стефаном III.

  • За правління Я.О. у Галицькому князівстві збудовано і укріплено багато міст, а 1153-57 у Галичі споруджено Успенський собор. У “Слові о полку Ігоревім” згадується про могутність Галицького князівства за Я.О., який “підпер гори Угорські своїми військами” і “зачинив ворота Дунаю”.

  • ^ РОМАН МСТИСЛАВИЧ (н. бл. 1152-п. 19.6. 1205) - галицько-волинський князь (1199-1205), видатний український державний діяч і полководець. Був князем новгородським (1168-70), Володимир-волинським (1170-87, з 1188), галицьким (1188, з 1199). Син великого князя київського Мстислава Ізяславича та Агнеси, доньки польського князя Болеслава III Кривоустого.

  • У 1168-69 правив у Новгородському князівстві. Після смерті Мстислава Ізяславича волинські землі були поділені між його синами: P.M. одержав Володимир-Волинський, Всеволод-Белз, Святослав - Червен, Володимир - Берестя. Невдовзі, завдяки своїм особистим якостям, P.M. вдалося добитися домінуючого впливу в усіх волинських землях. Після смерті Ярослава Осмомисла P.M. передав Володимир-Волинське князівство своєму братові Всеволоду, а сам включився в боротьбу за Галицький князівський престол.

  • У 1188 P.M. вдалося оволодіти Галичем, але невдовзі був змушений під натиском військ угорського короля Бели III залишити галицькі землі. З допомогою Ростислава Рюриковича повернув собі Володимир-Волинське князівство. Від свого тестя, великого князя Київського Рюрика Ростиславича, у володіння одержав ряд міст по річці Рось. У 1195-96 приєднав до Волині Болохівську волость (землі у верхів'ях рік Південний Буг та Случ).

  • Після смерті у 1198 останнього з роду Ростиславичів Володимира Ярославича P.M. у 1199 вдалося встановити свою владу в Галичі і об'єднати Волинські й Галицькі землі в єдину Галицько-Волинську державу.

  • Намагаючись зміцнити князівську владу, вів гостру боротьбу з боярством. Вигнав з галицьких земель впливовий боярський рід Кормильчичів.

  • У своїй діяльності опирався на волинське боярство та городян. У 1202 здійснив похід на київське князівство і оволодів Києвом (протягом 4.5.1203-19.6.1205 фактично був великим князем київським).

  • P.M. ініціював проведення реформ т. зв. доброго порядку, які мали зупинити процес розпаду Київської держави на дрібні удільні князівства. Однак через опір ін. князів пропозиції P.M. не були реалізовані.

  • P.M. прославився як полководець, відзначався особистою хоробрістю. Організував ряд походів проти ятвягів, а в 1201-02 та 1203-04 очолив два великих походи проти половців.

  • Вів активну зовнішню політику. Підтримував контакти з Тевтонським орденом, з ним рахувалися правителі Візантії, Угорщини та ін. держав. Римський папа Інокентій III запропонував P.M. королівську корону за умови прийняття ним католицтва. P.M. був активним учасником князівських міжусобиць у Польщі. У 1190 разом з братом Всеволодом допоміг князеві Казимиру II Справедливому утвердитися в Кракові. Під час міжусобної війни у 1195 P.M. був поранений у битві під Муравою.

  • Загинув 19.6.1205 у сутичці неподалік від міста Завихвост (тепер м. Завихост, Польща). Похований у Володимирі-Волинському (за ін. даними-у Галичі). Оцінюючи діяльність P.M., польський хроніст 13 ст. писав: “За короткий час він так піднявся, що правив над усіма землями і князями Русі”, а давньоруський літописець назвав засновника Галицько-Волинської держави “самодержцем всієї Русі”, “царем в Руській землі”, “великим князем”. 

  • ^ ДАНИЛО РОМАНОВИЧ ГАЛИЦЬКИЙ (бл. 1201-1264) - волинський та галицький князь, король - з 1253. Син засновника Галицько-Волинської держави князя Романа Мстиславовича. Після смерті батька (1205) був проголошений князем у Галичині, але під час міжусобної війни змушений разом з матір'ю та братом Васильком Романовичем перебувати у Польщі та Угорщині.

  • Бл. 1213 Д.Р.Г. знову на короткий час був визнаний боярами князем галицьким. Разом з загоном дружинників брав участь у поході проти боярина-узурпатора Володислава Кормильчича. Згодом спільно з братом одержав в управління міста Тихомль та Перемишль, а з 1215 -Володимир-Волинський. У 1219 здійснив похід проти поляків і повернув до Волині Берестя та Забужжя. Д.Р.Г, прагнув зосередити в руках Романовичів усі волинські землі, що йому вдалося зробити у 1234.

  • Спільно з іншими руськими князями взяв участь у битві на Калці (1223), під час якої був поранений. Вів довготривалу боротьбу за Галицьке князівство, яке остаточно здобув у 1238.

  • У 1239 поширив свою владу на Київ, де залишив воєводою тисяцького Дмитра Єйковича, який очолив оборону міста від орд хана Батия у грудні 1240. Приділяв значну увагу зміцненню західних кордонів Галицько-Волинської держави.

  • У 1238 розгромив німецьких рицарів, очолюваних магістром Бруно, які захопили м.Дорогичин.

  • У 1243-44 здійснив походи на Польщу, в ході яких підкорив Люблінську землю.

  • Успішною для Д.Р.Г. була і війна з Угорщиною. 17.8.1245 об'єднані дружини Романовичів завдали поразки під Ярославом військам угорських та польських загарбників і загонам бунтівних галицьких бояр.

  • Напруженими були відносини Д.Р.Г. з монголо-татарами, які після спустошення Батиєм Галицько-Волинського князівства, прагнули встановити тут своє панування. Наприкінці 1245 Д.Р.Г. здійснив поїздку до столиці Золотої Орди м.Сарай, де зустрівся з ханом Батиєм і, завдяки своїм дипломатичним здібностям добився підтвердження своїх прав на князювання у Галичині та Волині. Після повернення готувався до подальшої боротьби з татарами. Для цього прагнув створити широку коаліцію володарів європейських держав: Апостольського Престолу, Тевтонського ордену, Угорщини, Польщі, Литви. Однак ці спроби завершилися невдало. Розпочав воєнні дїї самостійно. У 1254-55 вів війну з загонами татарського темника Куремси, яка закінчилась приєднанням до Галицько-Волинської держави земель по р.Случ, Тетерів та Південний Буг. Однак у 1259 татарський хан Бурундай змусив Д.Р.Г визнати зверхність Золотої Орди і зруйнувати міські укріплення.

  • Активною була дипломатична діяльність Д.Р.Г. 31247 він встановив мирні відносини з Польщею. У цьому ж році уклав договір про дружбу з Угорщиною, який був довершений шлюбом його сина Льва Даниловича з принцесою Констанцією. Впродовж І пол. 50-х років 13 ст. брав участь у боротьбі за австрійські володіння, які хотів закріпити за своїм сином Романом. Напруженими були відносини Д.Р.Г. з литовськими племенами. У 1254-55 було підкорене одне з них - ятвяги. Тоді ж було укладено договір з Тевтонським орденом.

  • Д.Р.Г, сподіваючись одержати від країн Західної Європи необхідну допомогу проти ординців, погодився на укладення церковної унїї з Римським Престолом, прийняв від папи Інокентія IV королівську корону. Коронація відбулася у 1253 в м.Дорогичині. Але сподівання на одержання допомоги не справдилися і згодом зв'язки з Римом були розірвані.

  • Д.Р.Г проявив себе як здібний державний діяч. Реформував військо та державний апарат Галицько-Волинської держави, приборкав бунтівне галицьке боярство. Особливої уваги надавав розбудові міст. Заснував Холм(бл. 1237), Львів (1256) та ін. Переніс столицю держави з зруйнованого татарами Галича до Холма, де і був похований після смерті у 1264.

  • ^ ЛЕВ ДАНИЛОВИЧ (бл. 1228 -бл. 1301)-галицько-волинський князь, син Данила Романовича Галицького. В 1247 (за ін. дан., 1251-52) Л.Д. для зміцнення союзу з Угорським королівством одружився з дочкою Бели IV - Констанцією.

  • В 1252 допомагав батькові воювати з монголо-татарськими ордами на чолі з Куремсою. Після смерті Данила Галицького (1264) успадкував Перемишльське князівство і Львів (ім'ям Л. названо місто), а після смерті брата Шварна Даниловича (бл. 1269) - Перемиське, Холмське, Волзьке, Дорогочинське князівства і Галич. В 1272 переніс столицю Галицько-Волинської держави до Львова. Підтримував жваві дипломатичні зв'язки з Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом. Після смерті краківського князя Болеслава Соромливого (1279) Л.Д. в союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків. Підтримуючи в боротьбі за краківський престол Болеслава Мазовєцького (сина сетри Предслави), вів тривалу війну з польським князем Лєшком Чорним.

  • Приєднав до Галицько-Волинського князівства частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).

  • ЮРІЙ І ЛЬВОВИЧ [24.2.1252; за ін. дан. 1257 - 24.4.1308; за ін. дан. 1315] - галицько-волинський князь (1301-1308, можливо 1315). Син Лева І Даниловича та Констанції, дочки угорського короля Бели IV. У 1269-1301 правив на Холмщині, був князем белзьким. У 1282 одружився з дочкою тверського князя Ярослава Ярославича. В 1287 одружився вдруге з дочкою куявського князя (Польща) Казимира Конрадовича, Після смерті батька об'єднав усі землі Галицько-Волинської держави під своєю владою. Переніс столицю до Володимира-Волинського. За правління Ю.І Л. Польща захопила Люблінську землю (1302), а Угорщина - частину Закарпаття. Проте внутрішнє становище князівства в цей період було стабільним, що сприяло швидкому економічному розвитку. В 1303 Ю. І Л. домігся утворення Галицької митрополії, до складу якої увійшли: Галицька, Володимирсь-ка, Перемиська, Луцька, Холмська, Турівська єпархії. У 1312-13 угорські феодали висували Ю.І Л. претендентом на угорський престол. Ю.І Л., бажаючи підкреслити могутність Галицько-Волинської держави і наслідуючи свого діда Данила Романовича Галицького, прийняв титул “короля Русі”.

  • ^ ЮРІЙ II БОЛЕСЛАВ Тройденович (бп. 1306-7.4.1340)-галицько-волинський князь (1323-40). Син мазовецького князя Тройдена II і Марії, дочки Юрія І Львовича. Будучи католиком, прийняв православну віру й ім'я Юрій. Намагаючись протистояти експансії Польщі й Угорщини, підтримував союзні відносини з Тевтонським орденом і Литвою. Робив спробу повернути Люблінщину, яку в 1303 захопила Польша. Ю.ІІ Б. був одружений з донькою Великого князя Литовського Гедиміна. Прагнучи зміцнити князівську владу, вів боротьбу проти бояр, в якій спирався на міщан. Ю.ІІ Б. підтримував розселення німецьких колоністів, задумав запровадити католицтво. Ці заходи Ю.ІІ Б. підривали значення місцевої аристократії. У 1340 бояри організували проти Ю.ІІ Б. змову і отруїли його у Володимирі. Невдовзі після смерті Ю.ІІ Б., останнього представника династії Романовичів, Галицько-Волинське князівство перестало існувати як незалежна держава.

^ 4. Політичний устрій, соціально-економічний, культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави у ІХ-ХІV ст.

  • НЕСТОР (бл. 1055 - бл. 1113) - видатний український письменник і літописець. У 1074-78 -ченець, ієродиякон Києво-Печерського монастиря. В “Читанні про життя і згублення... Бориса і Гліба” Н. закликав князів боротись за єдність українських земель. Н. - автор твору “Житіє Феодосія, ігумена Печорського” (бл.1091). На думку М. Грушевського, І. Крип'якевича, Д. Дорошенка Н. був автором і упорядником “Повісті минулих літ” (бл. 1113-14). Помер і похований в Києво-Печерському монастирі.

  • АЛІМПІЙ (Аліпій, Олімпій) ПЕЧЕРСЬКИЙ (бл. 1050-17.8.1114) - київський мозаїст і живописець, монах Києво-Печерського монастиря. Навчався у візантійських майстрів. За даними Києво-Печерського Патерика з 1084 брав участь у розписі Успенського собору у Києво-Печерській лаврі. Існує припущення, що А. виконував мозаїчні роботи для Михайлівського Золотоверхого собору в Києві (зруйнований у 1934). Малював ікони, які до наших часів не збереглися.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Похожие:

1. Стародавня\nісторія України iconСтародавня історія України. 1 млн років тому
Розселення кіммерійців між Дністром і Доном та на Кримському і Таманському півостровах
1. Стародавня\nісторія України icon1млн років тому V от стародавня історія України V ст. – початок XVI ст
Близько 800 тис. Років тому – вік найдавнішої з відкритих археологами стоянок на території України (с. Королеве в Закарпатті)
1. Стародавня\nісторія України icon1. Стародавня історія України
Археологічна культура – сукупність схожих речових решток, здобутих під час археологічних розкопок, що належать до одного історичного...
1. Стародавня\nісторія України icon1. Стародавня історія України Терміни, поняття
Археологічна культура – сукупність схожих речових решток, здобутих під час археологічних розкопок, що належать до одного історичного...
1. Стародавня\nісторія України iconСтародавня історія України IV середина III тис до н е
Археологічна культура — термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться...
1. Стародавня\nісторія України iconСтародавня історія України IV середина III тис до н е
Археологічна культура — термін, уживаний для позначення спільності (комплексу) подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться...
1. Стародавня\nісторія України icon1. Стародавня історія України
Олег (р н невід п за Лаврентіївським літописом, 912; за Новгородським першим літописом, 922) київський князь. Походив з норманів....
1. Стародавня\nісторія України iconМетодичні рекомендації до вивчення дисципліни "Історія України"
Савченко С. В. Історія незалежної України (1991-2008 рр.): Матеріали та методичні рекомендації до вивчення дисципліни “Історія України“....
1. Стародавня\nісторія України iconПрограма державного іспиту з історії для студентів окр 020302 «бакалавр історії» вступ. Історія України: основні теоретичні проблеми
Предмет і завдання курсу історії України. Історія України як складова частина загальносвітової історії. Місце вітчизняної історії...
1. Стародавня\nісторія України iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів «Історія України. Всесвітня історія. 5-9 класи»
Міністерством освіти і науки України для використання в основній і старшій школі у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням...
1. Стародавня\nісторія України iconВступ до курсу Історія України
На питання чи є історія наукою, однозначної відповіді немає. Історична наука відрізняється від інших наук тим, що має свою специфіку,...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы