1. сучасна українська літературна мова icon

1. сучасна українська літературна мова


Скачать 140.91 Kb.
Название1. сучасна українська літературна мова
страница1/3
Размер140.91 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3

1.СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА МОВА — мова сучас. засобів масової інформації, ділового спілкування, науки, освіти, худож. творчості, розм. стилю. У широкому розумінні ототожнюється з новою українською літературною мовою (у сучас. нормат. словниках, граматиках саме в такому розумінні використовуються тексти нової укр. літ. мови, що сприймаються сучас. читачами як нормативні). У вузькому розумінні — літературна мова, яку вживають три останні покоління учасників мовної комунікації, тобто часові межі її охоплюють 60 років.

^ Мовна норма — сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі спілкування. Головна ознака мовної норми —обов'язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність.

Типи норм

  1. орфоепічні норми (вимова); Наприклад: (молод'ба)

  2. акцентуаційні норми (визначають правильний словесний наголос); Наприклад: вихо!дити- ви!ходити

  3. лексичні норми (розрізнення значень і семантичних відтінків, закономірності лексичної сполучуваності);

  4. словотвірні норми (регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова);

  5. морфологічні норми (регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами);

  6. синтаксичні норми (регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень);

  7. стилістичні норми (доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування);

  8. орфографічні норми (написання слів);

  9. пунктуаційні норми (вживання розділових знаків).

2.






3. Функціонально-стилістична диференціація мови відбувається за формами мови (письмова та усна) і її видами (монологічний і полілогічне). Прийнято виділяти 5 базових функціональних стилів: діловий, науковий, публіцистичний, художній та розмовний

4. ^ Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція. Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна розмова. Має три типи: 1) момент встановлення зв’язку (привітання відповідно до мовного етикету, звертання); 2) виклад справи; 3) заключні слова.


5. ^ Офіційно-діловий стиль —різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві. Належить до виразно-об'єктивних стилів; Основною одиницею офіційно-ділового стилю є документ.

^ Особливості офіційно-ділового стиля:

- слова вживаються виключно в прямому значенні;

- переважають слова-терміни, пов'язані з діловодством;

- відсутні художні засоби, пестливі та згрубілі слова, питальні, неповні і незакінчені речення.

^ Мовне кліше — це мовний стереотип, готовий зворот, що вживається в текстах офіційно-ділового стилю. Наприклад: з метою підвищення якості продукції.


6. Документ — це будь-яке джерело інформації, передання людської думки, знань незалежно від того, чи втілене воно в матеріально фіксованій формі або є провідником (передавачем) інформації в часі.

Властивості:

1) атрибутивність, тобто наявність невід'ємних складових, без яких він не може існувати;

2) функціональність — призначення для передачі інформації в просторі й часі;

3) структурованість — тісний зв'язок елементів і підсистем, що забезпечує єдність і цілісність документа.

^ Вимоги до складання. Приступаючи до складання документа, насамперед слід визначити його доцільність, впевнитись у відповідності змісту, що має у ньому бути, компетенції даного суб'єкта, правильно вибрати вид документа для фіксації управлінської дії.

Вид документа в багатьох випадках передбачає його стиль, характер викладу тексту. Однак у практиці документування існують загальні вимоги, які ставляться до всіх документів.

Головними з них є вимоги достовірності та об'єктивності, максимальної стислості при повноті інформації, точності, що виключає можливість двоякого розуміння тексту. Службовий документ повинен спрямовувати до певної дії, переконувати (що досягається аргументованістю та логічністю фактів та доказів). Його формулювання повинні бути бездоганними в юридичному відношенні.

Стислість та виразність викладу передбачають точність, правильність розуміння інформації, викладеної в документі, що досягається, перш за все, добором достатньої інформації, уникненням повторень та зайвих подробиць. Кожне слово в тексті документа повинне нести смислове навантаження. Досягти виразності у тексті допомагає смислова точність та прямий порядок слів у реченні, коли присудок іде за підметом, означення стоїть перед означуваним словом. Але в тих випадках, коли смислове навантаження припадає на дію, використовується зворотній порядок слів.


7. ^ ДЕРЖАВНА МОВА — закріплена традицією або законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах держ. управління та діловодства, громад. органах та організаціях, на підприємствах, у держ. закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики. Термін з’явився у часи виникнення нац. держав. В однонац. державах немає необхідності юрид. закріплення Д. м. В багатонац. Країнах конституцією (законодавством) статус державної, як правило, закріплюється за мовою більшості населення. У деяких країнах відповідно до їхнього тер.-етн. складу статус державних надано двом і більше мовам (напр., у Канаді — англійській та французькій). У дем. країнах із статусом однієї мови як державної забороняється дискримінація громадян за мовною ознакою, носії ін. мов мають право користуватися ними для задоволення своїх потреб. Українці мають більш як тисячолітню історію уживання рідної мови в різних сферах громад. і культур.

^ Державна мова,це інструмент держави, який покликаний виконувати наступні функції:

- Функцію державного управління

-Функцію міжнаціонального спілкування.

-Функцію загального інформаційного еквівалента.
-Функцію державного кордону в інформаційному просторі.
-Функцію об’єднання народу країни. 


16. Мовостилістичні та структурні особливості наукових робіт (реферат, наукова стаття, курсова, дипломна, магістерська робота)

^ Науковий стиль – один з функціональних стилів кодифікованої літературної мови. Обслуговує науку й освіту.

Основне призначення стилю – повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез і класифікацій, роз’яснення явищ, систематизація знань.

Наукові роботи повинні відповідати вимогам ДСТУ 3008-95. ДОКУМЕНТАЦІЯ. ЗВІТИ У СФЕРІ НАУКИ І ТЕХНІКИ. Структура і правила оформлення.

Титульний аркуш

найменування наукової організації або вищого навчального закладу, де виконана дисертація;

прізвище, ім'я, по батькові автора; індекс УДК; назву дисертації;

На титульному аркуші дисертації обов'язково зазначається “На правах рукопису” та гриф обмеження розповсюдження відомостей (за необхідності).

Композиційно будь-який науковий твір, незалежно від галузі науки і жанру, містить дві взаємозалежні частини - описову (оглядову) і основну.

В описовій (оглядової) частині відображається хід наукового дослідження, при цьому у вступі дається обґрунтування актуальності наукового дослідження, формулюється предмет і обраний метод дослідження, викладається історія питання (якщо потрібно) і очікуваний результат.

В основній частині наукового твору висвітлюються методика і техніка дослідження, досягнутий результат.

Усі матеріали, що не є суттєво важливими для розуміння проблеми, виносяться в додаток.

Вибір композиції наукового твору, її деталізація залежать від виду розв'язуваного наукового завдання, обраного методу дослідження, галузі науки, жанру, традицій, індивідуального стилю автора і т.п.

Лексичні особливості наукового тексту

1. Домінує абстрактна, стилістично нейтральна лексика.

2. Перевагу має українська не термінологічна лексика, напр.: на фоні подій, вплинули фактори.

3. Запобігання русизмам: Новизна дослідження полягає у наступних положеннях; Доведення тезису про необхідність усунення прогалин; попередження злочинів; У той же час як минула, так і теперішня практика свідчать про те, що; Авторська трактовка вчення; в межах однієї наукової області; угони автотранспортних засобів; Багаточисленні прояви; виховання в учбових закладах.

4. Неправильне використання слів-паронімів: Цей недолік у роботі органів юстиції обумовлений, зокрема, недосконалістю кримінального законодавства; Мета і задачі дослідження; часто приводить до вчинення правопорушень; серйозні нестачі системи.

5. Дотримання фразеологічних норм наукового мовлення (неприпустимість дослівного перекладу фразеологізмів і вживання емоційно забарвлених): Перший підрозділ представляє собою розгорнутий аналіз; підняте питання; сприяють скоєнню правопорушень; Співробітники інституту приймали активну участь у виконанні наукових досліджень; поклало початок участі співробітників (давати початок).


9.^ Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні:

Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Правописні пошуки, що почалися наприкінці XVIII ст. із зародженням сучасної літературної мови, закінчилися на початку XX ст. виданням «Словаря» Бориса Грінченка. Праця Грінченка стала неформальним правописом і зразком для українських письменників та видань від 1907 р. аж до створення першого офіційного українського правопису 1918 року. Сьогодні попри існування офіційного правопису української мови, він не є єдиноприйнятим. Навіть в Україні чимало видавництв та видань використовують інші версії правопису, які або схиляються до «скрипниківки», або відрізняються від офіційного правилами передачі слів іншомовного походження.


10.^ Функції мови в суспільстві

1.Інформаційна функція полягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності. Різновидами цієї функції є функція збереження інформації, контактна функція, функція оформлення культурних цінностей.

2.Комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум. Комунікативна функція може виступати як самовираження особистості.

3.Емотивна функція охоплює величезний діапазон у мовленнєвій поведінці людини. Ця функція мови реалізується в художній літературі, ораторському мистецтві, у дискусійному мовленні — суперечці, полеміці, пісні, опері тощо.

4.Когнітивна функція. Це і спогади, роздуми у хвилини відпочинку, підготовка до усних висловлювань і формування письмового тексту, творча діяльність та ін.


11. Лексикологія - це розділ науки про мову, в якому вивчається лексика (від гр. lexis - слово) мови, тобто її словниковий склад. Терміном "лексика" прийнято позначати всю сукупність слів у мові і всю сукупність значень, які закріпилися за словами в процесі багатовікового всенародного користування мовою.

Вивчає словниковий склад мови з різних точок зору: досліджує внутрішнє членування словника мови, виявляючи в ньому лексику споконвічну й лексику запозичену, інтернаціональну й національну, загальновживану і професійну, нейтральну і емоційно забарвлену, активну й пасивну, нову й застарілу; в лексикології вивчаються також однозначні й багатозначні слова, омоніми й синоніми, пароніми й антоніми, а також інші групи слів.

Лексикологія, в свою чергу, поділяється на такі розділи:

1) семасіологію - вчення про семантику (лексичне значення) слів;

2) етимологію - вчення про походження мовних одиниць, переважно слів;

3) ономастику - вчення про власні назви людей (імена, прізвища), географічні назви (назви країн, міст, сіл, озер, рік, морів, океанів);

4) термінологію - вчення про терміни (однозначні слова з галузі науки, техніки тощо).

Серед успадкованих найдавнішими є слова індоєвропейського походження. Вони поширені у певних фонетичних і словотворчих видозмінах майже в усіх європейських мовах. Це назви частин тіла, явищ природи, рослин, тварин, найнеобхідніших дій і процесів: мати, син, брат, сестра, кров, жінка, дочка, око, зуб, робота, язик, ніс, сонце, дерево, дім, день, небо, сидіти, життя, стояти, їсти, олень, свиня, журавель тощо.

Слова спільнослов'янського походження вживаються в усіх слов'янських мовах, зазнаючи певних фонетичних змін: плем'я, чоловік, чоло, шия, рот, тіло, мило, весло, дар, душа, дума, кінь, пес, віл, ведмідь, пшоно, вікно, холодний, гіркий, кислий, сад, межа, берег, сторона, борода, там, тут та ін.

Назви абстрактних понять мають також спільнослов'янське походження: диво, гріх, душа, правда, кривда, честь.


12. Мовленнєвий етикет-невідємний елемент професійної культури

^ Мовний етикет – важлива складова культури мовлення. Відзначається стійкістю і консервативністю, і в цьому стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися сталим і непорушним. Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу, в певних ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної які поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби. Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають між-особистюні стосунки. Залежно від цього може йтися про 5 тональностей:

  1. спілкування високе. відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).

  2. Нейтральна. функціонує у сфері офіційних установ. Вона найближча до здійснення службових повноважень працівника органів внутрішніх справ.

  3. Звичайна. характерна для спілкування на побутовому рівні

  4. Фамільярна. забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві

  5. Вульгарна. спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна.


13. Правовою основою для здійснення державної мовної політики в Україні є Конституція, Закон України “Про мови в Українській РСР”, рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року щодо застосування державної мови органами державної влади, органами місцевого самоврядування та використання її у навчальному процесі в навчальних закладах України, а також інші законодавчі акти.

Актуальним питанням розвитку і застосування української мови були присвячені парламентські слухання: “Про функціонування української мови в Україні”, які відбулися у березні 2003 року. Верховна Рада України схвалила постанову “Про Рекомендації парламентських слухань “Про функціонування української мови в Україні”, а Кабінет Міністрів дав відповідне доручення заінтересованим центральним органам виконавчої влади, організаціям та установам.

На виконання зазначеного доручення Комітетом та іншими центральними органами виконавчої влади проведено значну роботу. Урядом затверджено Державну програму розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 рр. Разом із проектом Закону “Про розвиток і застосування мов в Україні” - це базові документи, які визначатимуть тактику і стратегію реалізації державної політики у мовній царині.

Крім того, розробляється Концепція державної мовної політики, яка визначить основні засади та напрямки розвитку української мови та мов національних меншин.


15. ^ Мовленнєва діяльність як один з видів діяльності людини характеризується цілеспрямованістю і складається з декількох послідовних етапів: орієнтування, планування (у формі внутрішнього програмування), реалізації та контролю. Відповідно до цих етапами здійснюється кожне окреме мовне дію.

Вихідним моментом будь-якого мовного дії є мовна ситуація, то є таке збіг обставин, який спонукає людину до висловлювання, наприклад, необхідність відповісти на питання, зробити доповідь про результати роботи, написати лист, поговорити з одним і т.п. В реалізації мовного дії виділяються наступні фази:

1. Підготовка висловлювання. 2. Структурування висловлювання..

3. Перехід до зовнішньої мови.

14. Абревіатура (лат.скорочую) — складноскорочені слова,утворення з перших літер або з інших частин слів, що входять до складу назви чи поняття.

Складноскорочені слова можуть утворюватися наступним чином:

- складанням частин кожного із твірних слів, що входять до базового словосполучення: завмаг — завідуючий магазином

- складанням частини твірного слова і цілого твірного слова: держадміністрація — державна адміністрація,

- складанням назв початкових букв твірних слів:

^ Основні правила скорочення

1. Скороченню підлягають різні частини мови. Одне й те саме скорочення застосовується для всіх граматичних форм одного й того самого слова, незалежно від роду, числа, відмінка й часу.

2. Неприпустиме одне скорочення для двох різних за значенням слів без додаткового пояснення.

3. У скороченому слові слід залишати не менше ніж дві букви.

4. Скорочення слова до однієї початкової літери припускається тільки для загальноприйнятих скорочень: к. (карта), м. (місто), с. (сторінка) та ін.

5. Якщо скороченню підлягає тільки одна літера, то слово не скорочують: вищий – вищ., але вища – не скорочують, учений – учен., але вчена – не скорочують і под.

6. Якщо відсіченій частині слова передує апостроф, то слід зберігати наступний за ним голосний і приголосний: торф'яний – торф'ян., слов'янський – слов'ян і под.


8. ^ Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика. Канцеляризми та штампи:

Мова поділяється на функціональні стилі, кожен із яких характеризується особливостями на всіх рівнях мови — лексичному, морфологічному, синтаксичному тощо. Найяскравіше стилістична диференціація мовних засобів виявляється на рівні лексики.

У лексичній системі наукового стилю виділяють так звану загаль-нонаукову лексику, уживану у будь-якій науковій галузі: дослідження, гіпотеза, умова, апробація, інтерпретація, дефініція, функція, кількість, класифікація, аналіз, синтез, аргумент, тотожність, систематизація, диференціація тощо. Особливістю лексики наукового стилю є також наявність термінів, тобто слів чи словосполучень, які вживаються для точного позначення спеціальних понять.

Офіційно-ділова лексика переважає в ділових документах. Основними групами такої лексики є назви ділових паперів — заява, інструкція, доповідна, пояснювальна записка, накладна, протокол, витяг з протоколу, клопотання і т. ін., номенклатурні назви (назви установ, службових осіб тощо) — міністерство, генеральна дирекція, генеральний прокурор, директор, інспектор, начальник відділу збуту, диспетчер служби руху, завідувач лабораторії, секретар-референт, менеджер з персоналу тощо, абревіатури для позначення номенклатурних назв — МЗС (Міністерство закордонних справ), В А Т (відкрите акціонерне товариство), ЗА Т (закрите акціонерне товариство), НДІ (науково-дослідний інститут), БМУ (будівельно-монтажне управління), ДОК (деревообробний комбінат), АГЧ (адміністративно-господарська частина), КБ (конструкторське бюро), ПММ (пально-мастильні матеріали), ДСП (деревностружкова плита). Прикладами офіційних слів і словосполучень є також реквізит, обсяг коштів, довіритель, позивач, відповідальний наймач, ухвалити, уповноважувати, визнати недійсним, рекомендувати, зобов'язати, передати повноваження, оголосити подяку, оголосити догану, реєстраційний номер, подати у відставку.

Розмовна лексика. Це слова, що мають знижене (порівняно з нейтральною лексикою) стилістичне забарвлення і використовуються в усних різновидах мови — невимушеній бесіді, побутовій розмові тощо, як-от: акуратист, балакун, балда, гармидер, глухомань, жердь, капость, коверзуха, набакир, нетіпаха, норов, опер, осоружний, офіцерша, патли, персоналка, прочухан, пузатий, путній, п 'ятихвилинка, резон, репетувати, рівня, роботяга, рюмати, спромога і под. Розмовні слова надають мові неофіційного звучання, отже, вони є неприпустимими для офіційно-ділового та наукового стилів, але можуть використовуватися в публіцистиці та в художній літературі. Багато розмовних слів не лише називають предмет, явище тощо, а й дають йому експресивно-емоційну оцінку — позитивну чи негативну. До слів із позитивною оцінкою належать, наприклад, матуся, сестричка, дітлахи, ніженьки, будиночок, голосочок, рибчина, веселенький тощо. Негативна оцінка пов'язана з передаванням іронічного, фамільярного, зневажливого ставлення до предмета висловлювання, як-от: балаканина, волоцюга, гаврик, йолоп, математичка, телепень, замазура, ледарюга, старезний, ротатий, писака, теревенити, базікати, сіпатися, псюра, притьопатися, пустирище, достобіса.

Незважаючи на стилістичну зниженість, розмовні слова належать до літературної лексики. Поза її межами перебуває просторічна лексика, до якої належать грубі, вульгарні слова (жерти, тріскати ("їсти"), морда, паскуда, злодюга, осточортіти, варнякати, червономордий, товстопузий, свинюка, сволота тощо) і "неправильні", "перекручені" слова, які порушують норми літературної мови (охтобус, радіво, тухвель, шохвер, транвай, спінжак, завсіди, тудою, сюдою, просють, ходють). Основною сферою функціонування просторіччя є усне мовлення малоосвічених осіб.

Про функціональні особливості слів нас інформують насамперед тлумачні словники української мови. Характеристика додаткового стилістичного значення дається за допомогою системи позначок: розм. (розмовне), прост. (просторічне), книж:. (книжне). Ці три позначки іноді доповнюються іншими. Наприклад, до позначки "книж." можуть додаватися такі, що конкретизують галузь вживання того чи іншого слова: мат. — математика, лінгв. — лінгвістика, мед. — медицина, біол. — біологія, дипл. — дипломатія, канц. — канцелярське тощо. Характеристика стилістично маркованих слів дається також такими позначками, як: жарт. — жартівливе, вульг. — вульгарне, ірон. — іронічне, зменш.-пестл. — зменшено-пестливе, зневажл. — зневажливе, лайл. — лайливе, нар.-поет. — народно-поетичне, уроч. — урочисте, фам. — фамільярне. Відсутність біля слова стилістичних позначок означає можливість його вживання в будь-якій комунікативній сфері чи ситуації.

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик.
  1   2   3

Похожие:

1. сучасна українська літературна мова icon1. сучасна українська літературна мова
У вузькому розумінні — літературна мова, яку вживають три останні покоління учасників мовної комунікації, тобто часові межі її охоплюють...
1. сучасна українська літературна мова iconВикладач: доцент Л. В. Лучкіна
Українська мова національна мова українського народу. Літературна українська мова. Державна українська мова
1. сучасна українська літературна мова iconСучасна українська літературна мова як засіб професійного спілкування
Функціональні стилі української літературної мови. Ознаки офіційно-ділового та наукового стилю
1. сучасна українська літературна мова iconПитання до іспиту з української мови за професійним спямуванням
Українська мова – державна мова України. Українська мова серед мов народів світу
1. сучасна українська літературна мова iconМетодичні вказівки до практичних занять з курсу «Українська мова (за професійним спрямуванням)» для студентів ІІІ курсу спеціальності
Тема: Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мовлення під час дискусії
1. сучасна українська літературна мова iconПитання 3 Літературна мова. Мовна норма
Літературна мова — це оброблена, унормована форми загальнонародної мови, яка в писемному та усному різнови­дах обслуговує культурне...
1. сучасна українська літературна мова iconУкраїнська мова
К64 Конкурсні тестові завдання для вступників: Українська мова / Г. І. Вов­чен­ко, А. М. Галас, О. Д. Пискач, Т. М. Розумик, М. І....
1. сучасна українська літературна мова iconЗагальні засади мовностилістичної правки тексту
Поняття "літературна мова", "національна мова", "загальнонародна мова", "мовна норма", "культура мовлення". Писемна та усна форми...
1. сучасна українська літературна мова iconПрактичні заняття з курсу «Сучасна українська мова за професійним спрямуванням» для студентів 4 курсу спеціальності «Початкова освіта» (9) Старобільського факультету
Основні реквізити ділового документа. Вимоги укладання та оформлення документів. Формуляр
1. сучасна українська літературна мова iconСумський державний педагогічний університет імені А.С. Макаренка
Робоча програма навчальної дисципліни «Українська мова за професійним спрямуванням» для студентів за напрямом підготовки 020303 Філологія....
1. сучасна українська літературна мова iconВульвич Марія Володимирівна дата народження: 18. 11. 1995
Російська мова (вільно), українська мова (рідна), англійська – базова (розмовна, письмова)
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы