41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів icon

41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів


Скачать 190.14 Kb.
Название41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів
страница1/4
Размер190.14 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3   4




41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів.

Перед журналістом і редактором періодичних

видань найперше висуваються дві вимоги:

1. Глибоке розуміння типології періодичних видань.

2. Досконале знання теорії і практики жанрів.

Типологія газетно-журнальних (або періодичних)

видань містить такий перелік: газети, журнали, бюлетені,

календарі, реферативні збірники, експрес-інформаційні

випуски. Кожен із цих видів має свою періодичність,

призначення, формат, стиль представлення матеріалів, наклад.

Предметом нашого розгляду стануть періодичні

видання різного тематичного спрямування, розраховані на

широку читацьку аудиторію. Про специфіку ж редагування

суто літературно-художніх та спеціальних періодичних

видань (до останніх належать наукові, науково-теоретичні,

науково-практичні та науково-технічні журнали), йтиметься

пізніше, коли аналізуватимемо літературно-художні та

наукові видання.

Що ж до жанрів (а це три групи: інформаційні,

аналітичні та художньо-публіцистичні), то ґрунтовне оволодіння

ними редактором необхідне для того, щоб на практиці

сповна використовувати можливості кожного з них, осмислено

втручаючись у відповідний текст. Редакторові важливо

також знати, що існуючий нині поділ жанрів не є догмою,

оскільки в теорії журналістики ми й досі можемо зустріти

різні підходи щодо їх класифікації. Тому тут головне —

оволодіння своєрідною схемою, за якою можна відчути

правильне чи непрофесійне використання можливостей

жанру, творчо привнести до редагованого твору свої жан-

роутворювальні відтінки.

Приступаючи до редагування газетно-журнальних

текстів, що починається, як правило, після обов'язкового

першого наскрізного читання, редактор передусім має оцінити ці

тексти з трьох позицій:

• фактажу;

• композиції;

• манери викладу

Коротко розглянемо змістове наповнення кожної з

цих позицій.

Фактаж. Головною складовою журналістського

матеріалу є факт (або група фактів). Він і береться автором

за основу для подальшого коментування, аналізу чи по яснення. Редакторові необхідно на початку з'ясувати

суспільну важливість для видання такого факту, його новизну.

Для цього, звичайно, слід бути обізнаним із випусками

останніх новин, публікаціями конкурентів. Цілком

зрозуміло, що, факт, про який було повідомлено днем раніше в

іншому друкованому органі, має викликати в редактора

подвійну увагу. Як для інформації, такий факт є вже

безнадійно застарілим. Інша річ — коментування його в

аналітичному жанрі.

Отож, наступним етапом редакторського аналізу є

рівень коментування фактів автором. Ідеться передусім про

глибину і всебічність такого аналізу, про наявність різних

точок зору, про авторську незаанґажованість, надто ж —

у критичних матеріалах.

Перевірка достовірності факту також входить до сфери

компетентності редактора.

Редакторові від початку слід виробляти скептичне

ставлення до поданих репортером фактів. У такому випадку

виникне потреба перевіряти усі складові їх достовірності:

точні посади, ініціали, імена героїв, назви політичних

організацій, географічні назви, адреси, дати і цифри.

Щодо останнього, то редакторові доцільно звіряти

перед підписанням до друку наведений у статті цифровий

ряд навіть з калькулятором — часто буває, що цифри не

сходяться.

Композиція. Йдеться про послідовність викладу

матеріалу, що забезпечує в подальшому необхідний логічний

взаємозв'язок та умотивовану співмірність усіх частин

твору: вступної, основної, заключної та службової.

Незавершеність попередньої думки, раптові перескакування

від одного факту до іншого без так званого цементування

"зв'язок", занадто розтягнутий вступ і зовсім відсутня

заключна частина — все це свідчить, що матеріал потрапив

до рук редактора сирим саме у структурному плані.

Цей етап роботи буде ефективнішим, якщо редактор

напочатку з'ясує, до якого жанру журналістики відноситься

текст і в якому дусі він написаний: описовому, теоретичному

чи пояснювальному. Для описових текстів якраз і

характерна наявність значної кількості фактологічного матеріалу,

який потребуватиме перевірки. У пояснювальних же

головним буде розкриття сутності явищ дійсності.

Тип тексту важливо враховувати перед застосуванням

правки ще й тому, що не скрізь можна робити механічну

перестановку його частин. Скажімо, в описових текстах така

перестановка може піти на користь і формі, і змісту. А от

у текстах, виконаних у пояснювальному ключі, найменша

перестановка може викривити зміст матеріалу. Адже тут

важлива послідовність смислових одиниць, які побудовані

на судженнях. Часом вони не рівноцінні і випливають у

строгій послідовності з попередніх.

Порушення такої послідовності відбувається не лише

через перестановку частин тексту, а й через непродумані

скорочення. Нерідко буває, що саме в скороченому абзаці

залишилося якесь ключове слово, без якого стає

незрозумілою суть наступного абзацу. У викинутих "ночвах з

водою" можуть бути прізвище, дата, аргумент,

інформаційний привід для тексту, що викладається далі. У цих

випадках редактор має пам'ятати про шкідливість механічних

скорочень.

Щоправда, у журналістській практиці без скорочень

обійтися ніяк не можна. Цю неприємну для авторів процедуру доводиться виконувати редакторам чи не найчастіше.

Складніше буває з бездоганно "збитими" матеріалами, які

не вміщуються на відведеній наперед площі шпальти. Тоді

скорочувати доводиться, образно кажучи, не за допомогою

сокири, а скальпеля. Тобто, видаляються не абзаци, а лише

окремі речення, фрази; для економії ж рядка, що "висить", —

лише окремі слова.

У більшості ж випадків редакторові доводиться мати

справу з елементарним багатослів'ям, словами і фразами,

невластивими тому чи іншому журналістському жанру.

Скорочення таких слів і фраз дає змогу зробити текст не лише

меншим за обсягом, а й яснішим за викладом думки.

Структура матеріалів інформаційних жанрів, як

правило, потребує наявності інтригуючого зачину. За рубежем це

називають "лід" інформації (від англійського lead —

головний). Коли ж у першому і в другому абзацах такого "ліду"

немає, а натомість є багато загальних фраз, що

відволікають увагу читача, роблять твір нудним, — вони підлягають

скороченню.

Манера викладу. Цим, власне, і займається літературне

редагування, яке передбачає удосконалення мови і стилю

твору, виправлення наявних граматичних, синтаксичних і

стилістичних помилок.

На цьому етапі роботи є також свої особливості.

Передусім редакторові слід розрізняти явні мовностилістичні

помилки, які виходять за межі правописних вимог, і

особливості індивідуальної манери письма автора. Коли така

різниця усвідомлюється, тоді легко буде уникнути

непорозумінь через занадто часті і не завжди виправдані смакові

редакторські правки.

Деякі редакції газет, у яких вправно працює

літературний редактор, нерідко "грішать" зайвим причісуванням

індивідуальної манери письма авторів. Це і є смакова

правка, яка усереднює, уніфікує, згладжує особливості викладу

матеріалу одного автора від іншого.

Натомість, слід лише вітати спроби редактора

спрощувати складні конструкції в тексті, уникати малопоширених

термінів. Якщо такий термін усе ж уводиться в текст, то

незайвим буде дати його доступне тлумачення.

Редактор має бути своєрідним вартовим, аби не

допустити на газетні шпальти невиправданих жанровими

особливостями матеріалу жаргонів, модних слоганів,

заїжджених штампів, канцеляризмів.

І, насамкінець, у цій частині роботи слід подбати про

"принцип однаковості" — дотримання так званого принципу

єдиного, виробленого практикою: однакового підходу до

написання скорочень, ініціалів, великих і малих літер, мір

величини, географічних назв тощо.


^ 42. Особливості редагування довідкових текстів.

Довідковими називають такі видання, в яких

різноманітна інформація наукового або прикладного характеру

розміщена в зручному для швидкого пошуку порядку і не

призначена для суцільного читання.

Типологічний ряд цих видань складають:

• словники (енциклопедичні, біографічні, мовознавчі,

перекладні, термінологічні, тлумачні);

• довідники (наукові, виробничо-практичні,

масово-політичні, навчальні, популярні, побутові);

• енциклопедії (універсальні, галузеві);

• довідково-інформаційні видання (каталоги,

покажчики, програми, телефонні довідники, розклади руху

транспорту тощо).

Незважаючи на розмаїття довідкової літератури щодо

змісту і форми подачі матеріалів, її можна умовно поділити

на дві великі групи:

• довідкові видання, в яких систематизовано подана

інформація за окремими галузями знань;

• довідкові видання універсального характеру, де

представлена інформація з різних галузей знань.

Розрізняють довідкові видання також за їх обсягом:

однотомні і багатотомні. Таким чином, кожен із видів

довідкових видань може бути і однотомним, і багатотомним.

Як також і універсальним, і галузевим.

Чітке засвоєння видо-типологічного складу довідкових

видань дає можливість редакторові легко орієнтуватися в

особливостях побудови кожного із зазначених блоків.

Коротко розглянемо ці особливості. Словники. Укладаються здебільшого у формі

упорядкованого за алфавітним принципом переліку заголовних

слів з їхнім поясненням, тлумаченням чи перекладом з

однієї мови на іншу. Самостійною одиницею такого видання

є словникова стаття, до якої входить заголовне слово та

його пояснення.

Довідники. На відміну від словника тут структурною

одиницею є довідкова стаття, яка чітко і конкретно дає

відповідь на винесене в заголовок словосполучення. Така

стаття відзначається прикладним характером і практичною

спрямованістю.

Енциклопедії. Основою структурної одиниці — також

статті — є конкретні дані і факти, поняття, закони, правила,

що характеризують заголовне слово. Подаються такі статті

за алфавітним або систематичним принципом. За обсягом

вони бувають короткими (в один абзац) і великими (кілька

абзаців, а то й сторінок).

У контексті редакційно-видавничої підготовки

довідкові видання є найскладнішими. Тому у видавництвах

доручають роботу з ними добре підготовленим редакторам.

З чого починається робота редактора? Можна

окреслити таку типову послідовність дій.

Розробка загальної концепції

довідкового видання

Йдеться про розв'язання напочатку цілого комплексу

організаційних і творчих питань. До організаційних можна

віднести: чітке з'ясування читацького призначення,

передбачуваного попиту на книговидавничому ринку,

економічних можливостей видавництва щодо забезпечення якості

майбутнього видання, підбір авторського колективу та

створення спеціальної редакторської групи. Серед творчих

питань найважливішими є: складання словника, розробка

методичних рекомендацій для авторів, з'ясування

загальних принципів відбору і систематизації матеріалу.

Повнота відомостей, тематичний діапазон, змістове

наповнення і вагомість майбутнього довідкового

видання значною мірою залежатиме від того, наскільки всесто

ронньо і ґрунтовно було відпрацьовано саме словникову частину — цей своєрідний "скелет", на який буде

нанизуватися згодом текстовий масив інформації. Тільки

уточнений після неодноразового перегляду й погодження

з редакційною колегією словник, що формується за

алфавітним принципом, дасть змогу визначити кількість статей,

їх обсяг і принцип розміщення (в одну, дві чи три колонки

на шпальті).

Для забезпечення уніфікації й полегшення майбутньої

редакційної обробки статей спочатку готується, як еталон,

типова стаття. Такий зразок доцільно робити і для

коротких, і для оглядових статей. У деяких видавництвах замість

типової статті готують для авторів типову схему підготовки

матеріалу відповідно до класифікації термінів за

тематикою — скажімо, про країну, місто, наукову дисципліну,

персоналію тощо.

^ Редакторська підготовка матеріалів

Після отримання статей від авторів, їх систематизації

у відповідності із словником, а також після рецензування

(потребу в цьому визначає редактор видання, керівник

редакторської групи чи головний редактор) починається

редакторське опрацювання. Варто окреслити лише

найважливіші моменти, які постійно мають бути в полі зору

редактора на цьому етапі.

• робота над фактологічним матеріалом (з'ясування

ступеня новизни інформації, врахування нових джерел,

що з'явилися друком у процесі підготовки матеріалу,

перевірка дат, цифр, прізвищ та ініціалів);

• удосконалення змісту (популяризація викладу,

вилучення повторів, малозрозумілих слів, уникнення

зайвої деталізації;

• уніфікація тексту (принцип однотипності скорочень,

дат за старим чи новим стилем, написання великих і

малих літер, абревіатур, оформлення бібліографічного

опису тощо);

• ретельна перевірка розробленої системи посилань,

відсилань та покажчиків.

Остання позиція для довідкових видань має особливо

принципове значення, оскільки допущена редактором через

неуважність будь-яка неточність, двозначність або

неповнота помітно знижує якість такого видання і згодом негативно

може вплинути на репутацію видавництва в цілому.

Характерний приклад такої поспішності й

непродуманості можна навести з інформаційно-довідковим каталогом

"Книги України".

Цим надзвичайно важливим для іміджу держави за

кордоном виданням, започаткованим 2000 року

Всеукраїнським благодійним фондом "Книги України" та

Книжковою палатою України, було реалізовано мрію вітчизняних

видавців і книгорозповсюджувачів представляти

новинки книгодруку в давно поширеному за кордоном режимі

"book in print", тобто книга напередодні її виходу в світ.

Однак тільки через те, що на останньому етапі

підготовки оригінал-макетів томів (а вийшло їх усього чотири)

редакційною групою не було звірено систему посилань,

відсилань і покажчиків, тут допущено цілий ряд прикрих

помилок і недоглядів. Скажімо, не уніфікований принцип

зазначення в іменних покажчиках авторів, упорядників і

редакторів видань: в одних випадках упорядники

зазначаються, в інших — ні, хоча їхні прізвища зазначаються в

каталожних картках (особливо цим "грішить" другий

випуск каталогу, третя частина, за 2002 рік). Позиція книги

"Українська культура" A523) подана чомусь без анотації.

При прискіпливому вивченні всього каталогу цю анотацію

віднаходимо... під каталожною карткою позиції 1570 —

книги С. Ярмуся "На нашій, не своїй землі...: Україна очима

канадського українця". Зрозуміло, що тут ця анотація не

має ніякого відношення до назви самої книги. Такий ряд

прикрих недоглядів можна продовжувати.


43. Особл. редагув. наукової л-ри.

Наукові видання є давнім, випробуваним і авторитетним в усьому світі засобом фіксації та поширення інформації, створеної творчою працею вчених. Такі видання одночасно виконують кілька функцій: підсумку результатів теоретичних чи експериментальних досліджень одного або цілої групи вчених; стимулу подальших наукових досліджень у зазначеній проблематиці; закріплення результатів наукового пізнання; передачі знань наступним поколінням і групам споживачів. За характером інформації наукові видання поділяємо на такі види:

• монографія;

• автореферат дисертації;

• стаття;

• наукова доповідь (тези доповіді).

За складом основного тексту:

• моновидання (в основі — один твір, скажімо, монографія або автореферат дисертації);

• тези доповідей чи повідомлень (наукової конференції, симпозіуму, з'їзду);

• матеріали конференції (симпозіуму, з'їзду);

• збірник наукових праць.

Практика редагування такого виду літератури виокремила кілька аспектів, на які повинен звернути редактор особливу увагу: ознайомлювальний, структурний, змістовий. Ознайомлювальний аспект: під час першого читання оригіналу редакторові важливо з'ясувати для себе кілька принципових позицій, від чого залежатиме прийняття рішення: випускати чи не випускати книгу в світ, якою буде міра авторського чи редакторського втручання в текст під час його підготовки до друку. А саме:

• актуальність та новизна теми;

• ступінь її розробки;

• адресне призначення;

• рівень використання автором найновішої літератури, залучення архівних матеріалів.

редактор може виявити, що принесене автором "наукове відкриття" вже давно відкрите його попередниками; що тема лише окреслена, але сповна не розроблена; що адресована, скажімо, аспірантам і викладачам книга нічого нового їм не дасть, оскільки базується на

застарілому, скомпільованому з чужих тестів, матеріалі; що значна частина розділів чи підрозділів запозичена з якихось Інтернет-сайтів тощо.

^ Структурний аспект: уважне прочитання та глибоке осмислення змісту оригіналу дає змогу редакторові визначити "плюси" й "мінуси" структурної його побудови. Саме з аналізу плану роботи, точніше, внутрішньої побудови складових її частин — вступної, основної та заключної — починається вивчення і вдосконалення структури майбутнього наукового видання. Поліпшити таку структуру можна шляхом:

• систематизації зібраного матеріалу;

• дотриманням приблизно однакового співвідношення обсягу структурних складових тексту (параграфів, розділів, частин);

• чіткого виокремлення в цих складових головного й другорядного;

• строгої логіки викладу;

• написання серйозних узагальнень;

• вироблення самостійних висновків;

• виявлення і ліквідації повторів, абзаців чи й цілих сторінок, написаних "не за темою".

^ Змістовий аспект:гармонійне поєднання форми і змісту будь-якого, надто ж наукового, твору досягається автором і редактором саме на цьому етапі. Редактор передусім має проявити чітке розуміння існуючих у науці методів викладу зібраного й узагальненого

автором матеріалу. Виділимо головні методи:

• індуктивний (від окремого до загального);

• дедуктивний (у зворотному, від загального, напрямку);

• логічний (так зване послідовне членування матеріалу на смислові фрагменти);

• історичний (аналіз розвитку подій та явищ у строго хронологічній послідовності). Чітке розуміння цих методів, що гарантує логічність, послідовність і доказовість викладу, завжди насторожуватиме редактора, скажімо, під час неминучих скорочень. Лаконічність і стислість абзаців чи цілих розділів тоді буде забезпечуватись не шляхом викидання якоїсь важливої складової в ланцюгу доказів, а найперше за рахунок "видавлювання води", На особливу увагу редактора заслуговує відстеження в наукових текстах порядку і частоти вживання спеціальної термінології. Важливо переконатися, аби при першомувживанні того чи іншого терміна давалося його пояснення, вказувалося на його етимологію чи джерело запозичення. У визначенні, скажімо, не можна допустити багатозначності терміна в межах одного твору, змішування термінів різних наукових шкіл чи дисциплін, уживання в значенні термша професіонального жаргону, неточного або помилкового тлумачення.

Наукові видання, як ніякі інші, потребують ретельної підготовки складових його службової частини. Ними, як відомо, є зокрема передмова, вступна стаття, примітки і

коментарі, система покажчиків, бібліографічний опис. Академічні видання праць видатних діячів науки, культури, мистецтва, будь-якого народу, надто ж багатотомники, які виходять у спеціалізованих наукових видавництвах (особливо коли вони здійснюються на високому професійному рівні, із відчуттям глибокої відповідальності авторів, редакторів та видавців), на багато десятиліть стають вагомим і неспростовним документом епохи. Висока наукова і видавничо-поліграфічна культура таких видань слугує певним еталоном для початкуючих видавців у їхньому нестримному прагненні зайняти свою нішу і міцно закріпитися на ринку одного із найскладніших, але й найбільш витребуваних та авторитетних сегментів видавничого ринку, яким була, є і буде наукова книга.


44. Особлив. редагув. підручникової л-ри

Приступаючи до редагування навчальних видань, редакторові належить передусім

розібратися в їх типології. Отож, навчальні видання поділяються на такі види:

• підручник;

• навчальний посібник;

• наочний посібник;

• курс лекцій;

• практикум;

• збірник вправ (або задач);

• хрестоматія;

• книга для читання.

Слід пам'ятати, що існують й інші види навчальних видань, які менш поширені у видавничій практиці:

• навчальна програма;

• методичні вказівки;

• методичні рекомендації.

Специфіка навчальних видань:

• послідовність і строга системність подачі матеріалу (від простого до складнішого);

• доступність викладу, зорієнтована на вікові особливості та освітній рівень читача;

• чітка й детальна структурованість усіх складових змістової частини;

• відповідність змісту та проблематики затвердженій програмі;

• відібраний і перевірений практикою фактичний матеріал;

• відсутність полеміки;

• наявність блоків для самостійних завдань, контрольних запитань і вправ;

• регламентоване державними стандартами художньо- технічне оформлення та високоякісне поліграфічне виконання.
  1   2   3   4

Похожие:

41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів icon41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів
Перед журналістом і редактором періодичних видань найперше висуваються дві вимоги
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconЗвіт про виконання лабораторної роботи №1 з дисципліни: "Офісне програмне забезпечення" на тему : Редагування текстів у редакторі ms word
Як знайти слово з урахуванням регістру символів, а також відрізняти слова від частини слів?
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconМ.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» М. Д. Волчанська, І. Л.Іванова, Л.І. Волчанська збірник технічних текстів навчальний посібник
Волчанська М. Д. Збірник технічних текстів: навч посібник / М. Д. Волчанська, І. Л. Іванова, Л.І. Волчанська. – Х.: Нац аерокосм...
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconЛабораторна робота №11 Тема: Побудова і редагування малюнка за допомогою графічного редактора Paint. Мета: Набути вміння та навички роботи з Paint
Мета: Набути вміння та навички роботи з Paint: відкриття, створення, збереження малюнка; редагування виділеного фрагмента малюнку,...
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconОсобливості дворівневої схеми когнітивних процесів Структура діяльності фахівця юридичної сфери
Особливості професійної само реабілітації для психологів, працюючих в організації
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconПравила переносу слів. Засоби милозвучності української мови. Особливості правопису власних імен людей. Прізвища іменникові. Граматичні особливості відмінювання іменникових прізвищ
Орфографічні норми: вживання апострофа, правопис префіксів, вживання великої літери
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconНавчальна дисципліна «Рекламознавство та розробка рекламних текстів» Семінар 1

41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconРоди І жанри літератури
«співавторами» змін до текстів, всі твори обмежені традицією i спираються на неї
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconДата Пiдпис № докум
Тема роботи: Введення управляючої програми в пристрій чпу багатоцільового верстату її контроль та редагування
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconТема: Методика перевірки й оцінювання творчих робіт
Значення навчального редагування у запобіганні помилок у письмових зв’язних висловлюваннях учнів
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconПсихолінгвістичний текстовий аналіз
Метод психолінгвістичного текстового аналізу (плта) спрямований на дослідження вербальних характеристик текстів. До уваги беруться...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы