41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів icon

41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів


Скачать 190.14 Kb.
Название41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів
страница2/4
Размер190.14 Kb.
ТипДокументы
1   2   3   4

підручником прийнято називати навчальне видання із систематизованим викладом дисципліни (її розділу, частини), що відповідає навчальній програмі та офіційно затверджене як таке. Натомість, навчальний посібник є своєрідним додатком до

підручника. Призначення навчальних посібників — розширювати, доповнювати, поглиблювати знання, передбачені програмою нормативного курсу.Проте, незважаючи на специфіку різних типів навчальних видань, практика видавничої справи виробила загальну методику роботи редактора над підготовкою їх до друку.

^ Способи застосування цієї методики під час роботи над оригіналом доцільно розглядати в такій послідовності:

а) структурування змістової частини;

б) забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту;

в) забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу.

^ Структурування змістової частини. Роботу редактора над структурою підручника чи навчального посібника можна розділити на два етапи:

1. Загальне ознайомлення з оригіналом та зіставлення його із затвердженою навчальною програмою з цього предмета. Зміст і побудова підручника мають відповідати змісту

програми. У випаду, якщо не всі розділи чи теми з цієї програми належно представлені в поданому оригіналі, його варто повернути авторові на доопрацювання.

2. Відпрацювання такої структури видання, яка б відповідала типовій схемі для підручника. обов'язковими складовими структури цих видів видань

мають бути:

• зміст (перелік розділів);

• вступ (передмова);

• основний текст;

• питання, тести для самоконтролю;

• обов'язкові та додаткові задачі, приклади;

• довідково-інформаційні дані для розв'язування задач (таблиці, схеми тощо);

• матеріали для орієнтації в книзі (предметний, іменний покажчики).

Зміст. Заголовки змісту повинні точно відтворювати такі самі заголовки, що подані в тексті. Не вносяться до змісту лише заголовки, набрані впідбір тексту. Заголовки у змісті не можна редагувати, скорочувати чи подавати в абревіатурі, якщо це не зроблено в основному тексті. На відміну від радянської практики видавничої справи, зміст у навчальному виданні доцільно розміщувати на його початку, після звороту титульної сторінки видання. Це відразу орієнтує читача і в загальній проблематиці видання, і в пошуку потрібної теми.

Вступ є обов'язковим для навчального видання. Тут зазначається його актуальність, місце курсу серед інших дисциплін; формулюються основні завдання, що ставляться перед тими, хто вивчатиме предмет; подаються поради щодо самостійного опрацювання підручника.

^ Основний текст. На цьому етапі робота з текстом полягає в чіткому і рівномірному поділу його структурних елементів згідно з обраною автором системою рубрикації. Скажімо, може бути така послідовність рубрикації: частина, розділ, параграф, "ліхтарик". Якщо головним структурним елементом даного підручникаобрано розділ, то в цілому

зміст його має бути певною сходинкою для школяра чи студента в оволодінні матеріалом усієї книги й охоплювати завершений об'єкт вивчення. Відпрацювавши за визначеною схемою перший розділ, редактор зобов'язаний витримати таке підпорядкування тексту (і в приблизно такій пропорції за обсягом) в усіх наступних розділах майбутнього видання.

Інформаційно-пошуковий текст. Йдеться про добре продуману систему покажчиків та додатків, наявність яких вказує на високий методичний рівень підготовки навчального видання. Бажаними в підручнику є іменний, предметний, географічний покажчики, глосарій, список умовних скорочень. Будь-які зміни в тексті підручника після завершення формування покажчиків (скорочення, доповнення, правки, що неминуче призводять

до зміни пагінації сторінок) складають загрозу їх точності. Про це редактору необхідно пам'ятати на останніх стадіях роботи над оригіналом.

^ Забезпечення належного навчально-методичного рівня тексту. Працюючи над текстом, редактор повинен знати найважливіші завдання конкретного навчального видання: по-перше, дати учневі (студентові) певну систему знань; по-друге, допомогти йому легко засвоїти навчальну дисципліну; по-третє, активізувати творчий потенціал; по-четверте, сприяти формуванню особистісних начал. Виконанню цих завдань має бути підпорядкований наскрізь відпрацьований належний навчально-методичний

рівень тексту. Критерії: системність викладу, науковість, цілісність, повнота, логічність, доступність. Тут важливо відпрацювати в усіх розділах і параграфах єдиний стиль

викладу тексту. Особливо це стосується введення в текст і використання термінів та понять, окреслення контрольних запитань і завдань, постановки проблем та розгортання

міркувань довкола них, наявності сюжетного розвитку подій, формулювання висновків.

Так, подвоєну увагу мають викликати в редактора терміни і поняття, які вводить до оригіналу видання автор. Чи не несе в собі даний термін двозначності (а то й

багатозначності), яка форма визначення терміна (скорочена чи повна) використана, чи доцільно в одному параграфі вводити таку кількість термінів? — ось запитання, які не

просто має поставити перед собою автор, а й дати на них однозначну відповідь. Визначенням переліку контрольних запитань і завдань має завершуватися кожна тема (розділ, частина) навчального видання. Уважний аналіз випущених різними видавництвами навчальних видань цих своєрідних розділів, які нерідко називаються "Запитання і завдання для самоконтролю" і виділяються відмінними від основного тексту шрифтом та розташуванням на шпальті, дає підстави робити висновки про неоднакове ставлення авторів та редакторів до цього важливого елементу внутрішньої частини видання. Натомість правильно роблять ті редактори, які розбавляють запитання й завдання складнішими формами, що спонукають того, хто вивчає дисципліну, застосовувати складніші мисленнєві та практичні дії, а відтак глибше й повніше розуміти проблему, залучати більшу кількість самостійно опрацьованих джерел. Йдеться про постановку запитань і завдань у форматах: чому, як, назвіть характерні тенденції, дайте

порівняльну характеристику, аргументуйте тезу..., ваша думка з приводу... тощо.

^ Забезпечення взаємозв'язку текстового та ілюстративного матеріалу. варто лише наголосити, що в навчальних виданнях найбільш фотографії, карти, діаграми, схеми, таблиці, графіки. Функції, які виконують ілюстрації в навчальному виданні, — найрізноманітніші. З-поміж найголовніших слід виділити наочну, доповнювальну, поглиблювальну, пояснювальну, виховну, естетичну. Про кількість і характер ілюстрацій у майбутньому виданні треба вести мову ще на підготовчому етапі редакційно-видавничого процесу. Робота редактора на цьому етапі полягає в наступному.

1. Визначення критеріїв відбору ілюстративного матеріалу. Залежно від адресного призначення видання визначається концепція зображального ряду: в підручниках для початкових і частково для середніх класів будуть домінувати образні малюнки, зображення предметів, виконані в кольорі. У підручниках з літератури й історії

доцільно використовувати портрети авторів творів та їх героїв, репродукції відомих художників. Підручникам для ВНЗ більше властивий комбінований підхід до подачі

ілюстративного матеріалу. В них домінуватимуть схеми, таблиці, графіки.

2. Визначення місця розміщення ілюстрацій за текстом. Важливо, аби ілюстрації були максимально "прив'язані" до тексту. Ця вимога є абсолютною для шкільних

підручників. Тут зображення і пояснювальне його слово чи фраза мають однозначно збігатися.. Окремої уваги заслуговує редагування текстівок. Вони мають бути лаконічними, конкретними і точними. Кінець заголовка чи підзаголовка, не виділяється крапкою.


45. Особл редагув. рекламних текстів.

редакторові передусім належить ретельно засвоїти кілька важливих блоків відправних понять з цієї проблематики. З-поміж найважливіших виділимо такі:

• форми існування реклами (слухова, зорова, зорово- слухова);

• предмет рекламних повідомлень (різноманітні товари та послуги, ідеї, політичні особистості);

• характер інформації у рекламних: повідомленнях (комерційна, політична, соціальна, прихована);

• цільове призначення реклами (реклама товарів та послуг; реклама ідей; комерційна та некомерційна реклама; реклама благодійних фондів, політичних чи релігійних організацій; спонукальна реклама — скажімо, у вигляді купонів з обіцяними знижками, що спонукає до покупки, тощо);

• об'єкти авторського права в рекламних виданнях (логотип фірми, товарний знак, слоган, рекламний девіз, текстовий та ілюстративний матеріали);

• типологічна структура видань з рекламними текстами (власне рекламні періодичні видання; рекламні Інтернет-сайти; проспекти; каталоги; видання, що розповсюджуються поштою, — такі, як листи, прейскуранти, бланки; періодичні видання нерекламного характеру; рекламна продукція, вміщувана на зовнішніх носіях із метою привернення уваги найширшого кола потенційних споживачів, — рекламні щити, афіші,

транспаранти, світлові вивіски, електронні табло). Розібравшись у такій розмаїтій інформації щодо сутності та видово-типологічної характеристики рекламних

видань, варто з'ясувати, в яких жанрах найчастіше створюють рекламні тексти.

Не буде перебільшенням стверджувати, що такі тексти в останні роки активно стали проникати практично в усі три групи жанрів журналістики — інформаційні, аналітичні,

художньо-публіцистичні. Сьогодні, скажімо, нікого вже не дивує поява на шпальтах масової газети чи журналу рекламного нарису, рекламної рецензії, рекламного репортажу

чи рекламної статті. На противагу звичайним матеріалам, написаним у цих жанрах, рекламні матеріали не містять

жодного критичного факту — пропонується суцільний набір переваг і позитивів. Зорово виокремити такі матеріали можна: вони подаються на відповідних рекламних шпальтах

або позначаються рубрикою типу "Вміщується на правах реклами".

Особливої специфіки в підготовці та редагуванні таких текстів немає. Вона виникає в суто рекламних матеріалах таких жанрів:

• рекламної замітки;

• рекламного оголошення;

• рекламного рядка (на газетній шпальті чи на екрані телевізора);

• матеріалів зовнішньої реклами.

Що ж це за специфіка?

1. Творцями реклами виступають одночасно кілька

осіб: замовник реклами, автор тексту (він же — й редактор), художник-дизайнер.

2. Елементи реклами (текст, ілюстрація, заголовковий ряд, слоган, логотип чи марка) є рівноправними складовими єдиного цілого і відповідно впливають один на одного.

Отож, творчий задум редактора тексту може бути доповнений або уточнений несподіваною знахідкою художника. І навпаки: художник під впливом удало дібраного

текстового ряду змушений змінити свою попередню концепцію і врахувати задум автора чи редактора.

3. Ефективність реклами досягається не лише успішно скомпонованими всіма її елементами, а й психологічним впливом на потенційного покупця чи споживача. Таким

чином, творці реклами, окрім уміння писати і оформляти написане, мають бути також і знавцями психології покупця (споживача). Тепер коротко про сутність самого редагування подібних текстів. Зусилля редактора спрямовуються передусім на вилучення зайвих фраз і слів загального характеру. Перевага надається знаходженню своєрідної родзинки тексту — "сторожових" слів, які можуть легко запам'ятатися і на певний час надійно "засісти" в пам'яті того, хто прочитав такий текст. Рекламні тексти, призначені на масову аудиторію,

виграють від того, якщо в них звести до мінімуму специфічні, маловідомі терміни.

Редагуванню підлягають довгі підрядні речення. Це ж стосується вставних слів чи й цілих словесних конструкцій, уточнюючих фраз типу у відповідності з, як відомо, за

останніми даними. Фрази мають бути максимально лаконічними, але влучними, оригінальними, дотепними. Особлива вимога: створення тексту добірною літературною мовою. Зайве переконувати, що високий рівень культури мови — ознака серйозності рекламодавця, його глибокої поваги до читача. Натомість, грубі граматичні чи

стилістичні помилки свідчать, що мовна безграмотність у цій фірмі цілком ймовірно може доповнювати й безграмотність професійну. Скажімо, чи може викликати повагу

в потенційних замовників нового житла новоутворена у Києві будівельна фірма, логотип якої періодично з'являється не лише на рекламних щитах столиці, а й на шпальтах

періодичних видань — "Познякижилбуд"? Адже будь-який школяр відразу віднайде грубу помилку, бо українською мовою назва цієї фірми звучатиме як "Познякижитлобуд".

Отак і вийшло, що затверджений, до речі, в державному органі, текстовий логотип фірми, що претендує на солідність, має неприємний мовний покруч — він виконаний

і не українською, і не російською мовами. Зрозуміло, що виконував його безграмотний працівник, а затверджував такий же безграмотний керівник. Низький рівень культури керівництва організацій, що за родом своєї діяльності обслуговують людей (на

транспорті, в торговельних, медичних закладах, а нерідко й у державних установах), засвідчують рекламні тексти усіляких повідомлень чи оголошень, де словесно фіксується

зневажливий до людини репресивно-наказовий тон. Саме там не вистачає вправної руки або бодай консультації професійного редактора. Дотримання принципу уніфікації й однакового стилю представлення особливо важливе в рекламних текстах.


47. Особл. редагув. текстів худ. літ.

Художні видання. Необхідно, по-перше, знати специфіку літературної праці, по-друге, легко орієнтуватися в типології художніх творів та їх видань. Типологія художніх творів та їх видань Будь-який літературно-художній твір має свої жанрові особливості. В літературознавстві прийнято розділяти такі твори за родами — епос, лірика, драма. Кожному з цих родів властиві свої жанри. За складом тексту видання художньої літератури можна поділити на:

• моновидання (в основі — окремий твір конкретного автора);

• збірники (альманахи, антології);

• літературно-художні журнали;

• вибрані твори (в одному чи двох томах);

• зібрання творів (у багатьох томах).

Цільове призначення. Тут існує поділ на такі типи видання:

• масове;

• науково-популярне;

• наукове.

^ Редагування творів класичної літератури

Принциповими тут є кілька позицій:

1. З'ясування джерел текстів.

2. Вироблення прийнятної орфографії та пунктуації

текстів.

Щодо джерел тексту. Готуючи до друку твори класичної літератури, солідний видавець завжди прагне взяти в основу такі тексти, які не викликають сумнівів з приводу їх

автентичності, попередніх цензурних втручань, механічних скорочень чи й свідомих спотворень тексту попередніми видавцями — здебільшого це робилося з ідеологічних

причин. Найнадійніші, звичайно, є автографи самого автора — первинні оригінали або підготовлені й виправлені ним верстки. За ними йдуть авторизовані примірники, виконані

іншою людиною, на яких є сліди авторської правки. Ще одне переконливе джерело — журнальні чи газетні публікації творів автора, що побачили світ за життя автора. Всі інші видання мають викликати в редактора професійне чуття недовіри. Класичним прикладом об'єктивно викликаної недовіри редактора до тексту може слугувати неоднакове звучання деяких творів Тараса Шевченка у різних виданнях його "Кобзаря".Орфографія та пунктуація текстів. Ця проблема набула особливої гостроти для українського книговидання на початку 90-х років минулого століття, коли видавництва різних форм власності навперебій стали продукувати твори десятків раніше заборонених тоталітарним режимом українських авторів. Після "золотої ери препринтів", яка тривала недовго, але яка встигла буквально завалити книжковий ринок значною кількістю перевиданих фототипним способом (без будь-якого втручання в текст) видань, до видавців поступово приходило розуміння необхідності приведення таких текстів до певних літературних

і мовних норм. Що правити, а що залишати без змін? — ось запитання, які виникали в редакторів щоразу, як тільки вони бралися за перевидання творів, що побачили світ у 20-30-х роках минулого століття в Україні. Ще більше проблем виникало з діаспорними перевиданнями, де в основу брався не лише репресований у 20-х роках більшовицькою владою "скрипниківський" правопис, а й багато інших мовних нововведень. У цій ситуації правильно робили ті редактори, які приводили текст таких книг у відповідність із сучасним правописом, одночасно зберігаючи лексичні, морфологічні та фонетичні особливості мови автора. Беззастережному виправленню слід піддавати друкарські помилки. У випадках різночитання, строкатості, різнобою лексичних форм перевага, безумовно, має надаватися літературній нормі. Якщо видання не академічне, а розраховане на масову аудиторію, важливо уникати правописних анахронізмів. Зокрема застарілих форм на зразок наріду ріжний, жадних, манастир. Осучаснюються також і такі форми слів, як aптикар, голосования, інженірний архив. Узгоджуючи із сучасними правописними нормами пунктуацію книги, редактор, однак, має подбати про збереження

індивідуального характеру авторського синтаксису.

^ Редагування творів сучасних письменників

У цьому блоці видань завдання редактора може виявитися дещо простішим. Надто ж тоді, коли автор наполягає практично не втручатися в текст. Із ствердженням ринкових

засад у розвитку сучасної видавничої справи, коли менш талановиті, але амбітні і"пробивні" щодо фінансового забезпечення видання автори дедалі частіше стализ'являтися у видавництвах, це явище набуває загрозливого характеру.

У таких випадках, остерігаючись втратити вигідного з фінансової точки зору замовника і з метою убезпечення своєї доброї репутації, видавництво пропонує такому авторові

компроміс: на звороті титульної сторінки проставляє фразу "Видається в авторській редакції". Однак серйозний видавець не стане формувати свій редакційний портфель саме з таких авторів. У більшості випадків редактор знаходить розуміння з автором. Своїми

толерантними і водночас професійними зауваженнями й порадами він таки переконує автора в необхідності редакторського опрацювання оригіналу.


48. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази

Будь-яке повідомлення можна передати безконечною кількістю способів. При цьому їх будують, використовуючи певні параметри, списки, шаблони, структури (моделі) та положення. Проте кожне суспільство накладає на повідомлення певні конвенційні обмеження (на мову, композицію, стиль і т. п.). Та й реципієнт сприймає його найефективніше тоді, коли воно має строго визначену одну чи кілька можливих варіантів форми, тобто особливості сприйняття реципієнта також накладають на повідомлення обмеження. Таким чином, внаслідок наявності перелічених обмежень з усієї безконечної множини варіантів залишають лише якусь мінімальну їх кількість. Ця мінімальна кількість повідомлень є оптимальною. Такі оптимальні варіанти повідомлень вважають нормативними і з них виділяють самі норми. Норма — це параметру список, шаблон, структура (модель) чи положення, які в оптимальних повідомленнях служать для вираження компонентів їх структури. Види норм: загальні(постулати) та конкретні, суб’єктивні та об’єктивні, Встановлені та невстановлені, зафіксовані та незафіксовані. Типи норм: парематри, списки, шаблони, положення, структури(моделі). Структура норм. — агент норми (той, хто встановив норму; наприклад, суспільство, Національна Академія Наук, Книжкова палата, Держстандарт, дослідники редагування тощо); — адресат норми (виконавець норми; наприклад, автор, редактор, конструктор, художник); — зміст норми (дія, яку повинні або не повинні виконати; наприклад, повинні чи не повинні виправити текст); — характер норми (норма зобов'язує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобов'язують подавати вихідні відомості, дозволяють поміщати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі не евфонічні слова); — умови норми (обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників на в є лівосторонній та правосторонній контекст — наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах); — санкції (можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, через неправильне визначення читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим). Наявність такої структури норм вимагає вироблення єдиного спільного підходу до всіх норм редагування незалежно від їх специфіки. Види нормативних баз. Норми редагування досліджені й каталогізовані поки що не в повному обсязі. Навіть у довідковій та навчальній літературі часто нема вичерпних переліків груп норм, що їх повинні контролювати редактори. Особлива трудність каталогізації норм редагування полягає в тому, що частина з них взагалі ніде не зафіксована. У ЗМІ виділимо нормативні бази: а) конкретних видань; б) конкретних ЗМІ; в) об'єднану нормативну базу всіх ЗМІ, що функціонують у конкретний час у конкретному суспільстві (нормативну базу суспільства). Часто перед нормативною базою ставлять вимогу щодо її несуперечливості. Це означає, що вона не повинна включати норми, які суперечать одна одній. Чи можливе створення на основі такої несуперечливої нормативної бази абсолютно безпомилкових повідомлень? Існування самого поняття "відредаговане повідомлення"передбачає, що, по-перше, існує модель редагування, до якої входить мова, нормативна база, методи і правила редагування, і, по-друге, авторське повідомлення, опрацьоване цією моделлю. Результатом такого опрацювання повинно бути повідомлення, правильне з точки зору використаної нормативної бази, тобто таке, в якому нема жодної помилки. Очевидна наявність суперечливих ситуацій на

рівнях морфем, слів, словосполучень і т. д., де паралельних конструкцій значно більше. Отже, принципово неможливо отримати абсолютно безпомилковий текст. Оскільки неможливо отримати абсолютно безпомилковий текст, випливає ще один висновок: неможливо створити модель редагування, яка усувала б з тексту абсолютно всі помилки. Подібні суперечності в науці зараховують до числа парадоксів. Називатимемо

виявлену суперечність основним парадоксом теорії редагування. Будь-яка несуперечлива нормативна база є неповною, а в разі її розширення до повної вона стає суперечливою. Це означає, що в повідомленнях, опрацьованих на основі будь-якої системи редагування, завжди буде якась кількість помилок чи невиправлених ланцюжків знаків, правильність чи неправильність котрих в рамках цієї нормативної бази довести неможливо. Потужність нормативної бази Потужністю нормативної бази будемо називати кількість норм, які входять до неї. Нині нам не відомі дослідження, де було б підраховано, скільки норм містить, наприклад, об'єднана нормативна база суспільства чи нормативна база конкретних систем редагування. Звичайно, у видавничих працівників час від часу виникає спокуса збільшити потужність нормативної бази, щоб отримати повідомлення вищої якості. Але при цьому часто не враховують, що зростання потужності нормативної бази веде до ускладнення методів виявлення помилок і появи в нормативній базі нових внутрішніх суперечностей, усувати які, відповідно, стає дедалі важче. Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що максимізація потужності нормативної бази є недоцільною. Звідси випливає висновок: потужність нормативної бази слід вибирати оптимальною відповідно до прийнятих критеріїв оптимізації та вибраних обмежень. Динамічність нормативної бази Нормативні бази, хоч як би цього хотіли редактори, не є статичними. Причиною їх змін найчастіше бувають зміни в житті суспільства, часі, просторі, поява нових науково обґрунтованих норм та інші фактори. На норми впливає й фактор території, навіть у межах однієї мови. Вплив фактора часу на норми ще очевидніший. Наприклад, тексти Т. Шевченка публікують за нинішніми правилами орфографії, а не тими, що діяли в середині XIX ст. Проте динамічно змінюються не лише нормативні бази суспільства. Ще помітніший цей процес, коли йдеться про ЗМІ: модифікація напряму їх діяльності (жанрової палітри видань, тематики, читацької адреси тощо) змінює їх нормативні бази.

Іноді динамічним змінам піддають і нормативні бази конкретних видань. Проте такі зміни вкрай небажані й свідчать про низьку кваліфікацію редактора, який не зумів правильно спрогнозувати особливості опрацювання повідомлення. Приклад. Редактори мають можливість доповнювати нормативні бази безпосередньо в процесі самого редагування (коли під час опрацювання рукопису виявляють, припустімо, що

вибраний спосіб оформлення переліків не придатний для решти тексту). Отже, бази є не статичними, а динамічними. Проте це не заперечує того, що під час опрацювання конкретного повідомлення його нормативна база повинна мати максимально фіксований і незмінний перелік норм. Кількаразова зміна норм редагування упродовж одного робочого дня різко знизить продуктивність роботи редактора.


49. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.

Реципієнт (читач, слухач, глядач) повідомлень — це фізична особа, яка через аналізатори (органи сприйняття) послідовно сприймає повідомлення. Реципієнт повинен знати мову конкретного суспільства, в якому живе (одну чи краще кілька), володіти тезаурусом, що дає йому змогу сприймати й розуміти повідомлення певної складності. Крім того, звичайно, бажано, щоби реципієнт умів інтерпретувати повідомлення, тобто здійснювати ті чи інші операції, наприклад логічні, над вжитими в повідомленні знаками

(словами) та їх зв'язками. Повідомлення, як відомо, готують не для одного реципієнта, а для певної їх кількості — окремих груп, які ще називають реципієнтськими (читацькими, глядацькими чи слухацькими) аудиторіями. Групи реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної складності. Синтаксичну складність повідомлень найчастіше визначають, виходячи з довжин слів (у кількості літер) та довжин речень (у кількості слів), яку нормально можуть сприймати реципієнти певної групи. Показовою тут є класифікація рівнів складності за Флешем, яка передбачає поділ реципієнтів на сім груп. На її підставі поділимо реципієнтів на групи, які можуть сприйняти: — дуже складні слова й речення; — складні слова й речення; — не дуже складні слова й речення; — звичайні слова й речення; — не дуже легкі слова й речення; — легкі слова й речення; — дуже легкі слова й речення. Групи реципієнтів за рівнем знань структури повідомлення. Повідомлення можуть мати композицію та апарат видання різного ступеня складності. Очевидно, що реципієнти повинні розуміти їх і вміти користуватися ними. Проте залежно від віку та освіти в них різні знання цієї структури та вміння нею користуватися. Тому, наприклад, деякі типи видань ("дорослі" газети) не рекомендують читати першокласникам, а позатекстові примітки роблять лише у наукових виданнях. Поки що не розроблено поділу реципієнтів на групи залежно від рівня їх знань про структуру повідомлень. На нашу думку, за цією ознакою щонайменше можна виділити три групи: реципієнти, які можуть сприймати лише найпростішу композицію без будь-якого апарату видання; — реципієнти, які можуть сприймати композицію середнього ступеня складності й невеликого обсягу, достатньо простий апарат видання; —реципієнти, які можуть сприймати повідомлення будь-якої композиційної складності з максимально складним апаратом видання. Ймовірно, що тут також може бути виділено сім груп реципієнтів, як це зроблено стосовно синтаксичної та семантичної складності.

^ Групи реципієнтів за професійним рівнем. Кожна галузь знань має свою специфічну галузеву термінологічну лексику, якою володіють спеціалісти лише цієї галузі. Наприклад, спеціалісти-геологи володіють геологічною термінологією, проте не знають термінологій інших галузей — фахової музичної, лінгвістичної і т. д. Таких галузей достатньо багато — близько сотні. Враховуючи рівень знань галузевої термінології, реципієнтів можна поділити на три групи: — реципієнти, які не є спеціалістами в описуваній галузі знань; — реципієнти, які є спеціалістами в описуваній галузі знань; — реципієнти, які є експертами в описуваній галузі знань. Кожна з цих трьох груп послідовно входить у наступну, утворюючи три вписаних одне в одне кола. Найбільшу кількість становлять реципієнти-неспеціалісти, меншу — спеціалісти і найменшу — експерти. Число останніх у кожній країні, як правило, сягає від одного до кількох десятків. Вибираючи кандидатуру на рецензування повідомлень, редактори повинні намагатися, щоби рецензентами ставали саме такі реципієнти-експерти.


50. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.

Реципієнт (читач, слухач, глядач) повідомлень — це фізична особа, яка через аналізатори (органи сприйняття) послідовно сприймає повідомлення. Реципієнт повинен знати мову конкретного суспільства, в якому живе (одну чи краще кілька), володіти тезаурусом, що дає йому змогу сприймати й розуміти повідомлення певної складності. Крім того, звичайно, бажано, щоби реципієнт умів інтерпретувати повідомлення, тобто здійснювати ті чи інші операції, наприклад логічні, над вжитими в повідомленні знаками

(словами) та їх зв'язками. Повідомлення, як відомо, готують не для одного реципієнта, а для певної їх кількості — окремих груп, які ще називають реципієнтськими (читацькими, глядацькими чи слухацькими) аудиторіями. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезауруса. Однією з найпростіших моделей тезауруса реципієнтів є їх словник пасивної лексики. Складнішою є така модель, в якій між словами словника встановлено семантичні зв'язки. Такі тезауруси існують, проте у видавничій практиці їх поки що не застосовують. Як модель тезаурусів для визначення складності тексту використовують словник-мінімум конкретної мови, утворений за певними методиками. За рівнем семантичної складності тезаурусів реципієнтів доцільно ділити на сім груп: — з дуже складним тезаурусом; — зі складним тезаурусом; — з не дуже складним тезаурусом; — зі звичайним тезаурусом; — з не дуже простим тезаурусом; — з простим тезаурусом; — з дуже простим тезаурусом. Очевидно, що чим складнішим є повідомлення, тим, як правило, вищим є середній освітній рівень тої групи реципієнтів, для якої воно призначене. Однак, знаючи про такий загальний зв'язок, не слід забувати, що завдяки тренуванням (наприклад, самостійному регулярному читанню) реципієнти і без відповідного освітнього рівня можуть сприймати повідомлення високої складності.

Крім того, існує зв'язок між групами реципієнтів та їх віком: чим складнішими є повідомлення, тим у середньому старші за віком реципієнти можуть їх сприймати. Хоча, знову ж таки, й тут є винятки: реципієнти молодшого віку з вищою освітою можуть сприймати складніші повідомлення, ніж реципієнти старшого віку з початковою освітою. Звернемо увагу й на те, що класифікації реципієнтів за синтаксичною та семантичною складністю в певних випадках можуть потребувати більшої деталізації, тобто поділу на кількість груп більшу семи (наприклад, під час редагування дитячої літератури для дітей трьох, чотирьох і п'яти років або роботи над підручником для другого, третього чи четвертого класу). Групи реципієнтів за довільністю сприймання: — реципієнти, які добровільно, згідно з власними бажаннями сприймають повідомлення і не хочуть припиняти сприймання до завершення повідомлення (наприклад, діти, які читають "Робінзона Крузо" Д. Дефо ще до того, ніж це передбачено шкільною програмою); —реципієнти, які вимушено, всупереч власним бажанням сприймають повідомлення, знаючи, що зобов'язані це зробити (наприклад, певна частина учнів або студентів, які студіюють навчальну літературу, або ж особи, які вивчають технічну інструктивну літературу — "Правила дорожного руху" — на курсах водіїв автотранспорту); —реципієнти, які випадково, всупереч власним бажанням сприймають повідомлення, але знають, що можуть припинити сприймання в будь-яку мить (наприклад, люди, які випадково через присутність біля радіо чи телевізора сприймають агітаційні або рекламні повідомлення). Групи реципієнтів за мотивами сприймання (для добровільного сприйманняI: — реципієнти, які бажають задовольнити емоційні потреби (наприклад, перечитати вірші про кохання, щоб отримати заряд позитивних емоцій); —реципієнти, які бажають задовольнити естетичні потреби (наприклад, переглянути альбом з репродукціями полотен Дувру); — реципієнти, які бажають задовольнити пізнавальні потреби (наприклад, дізнатися з радіоновин про результат футбольного матчу); — реципієнти, які бажають задовольнити навчальні потреби (наприклад, на основі порад навчитися готувати консерви в домашніх умовах). Задоволення бажань відбувається через сприймання нової інформації. Тому будь-які мотиви завжди пов'язані з отриманням нової інформації. За межами цієї класифікації додатково слід виділити групу реципієнтів, які бажають придбати повідомлення як об'єкт споживання, тобто, наприклад, книжки модних авторів "для оформлення книжкової полиці" чи дорогі престижні журнали "для журнального столика".


51. Робота редактора над оповідною композицією тексту.

Оповідна композиція Цей тип композиції базується на тому, що композиційні одиниці, які описують певні

сюжети, співвідносять із відрізками часу, в яких розгорталися ці сюжети, а далі розташовують усі одиниці за певними правилами (нормами).

Оповідна композиція — це упорядкована за часом послідовність (кортеж) композиційних одиниць: М= K1 K2, К3... К>. Розглянемо основні типи оповідної композиції. Особливістю прямої хронологічної композиції є те, що послідовність розташування композиційних одиниць у повідомленні відповідає послідовності описуваних подій: із двох одиниць, що описують дві послідовні в часі події, першою в тексті розташовують ту, яка описує подію, що в часі відбулася першою. Крім того, до хронологічної композиції ставлять ще дві вимоги: по-перше, вона повинна мати лише один сюжет і, по-друге, прогалини (пропуски) в часовому розгортанні подій заборонені. Типовими зразками прямої хронологічної композиції є казки для дошкільнят. Крім того, таку композицію мають драми епохи класицизму (у них події мали тривати не більше однієї доби й не повинні були перериватися іншими). Складнішим варіантом прямої хронологічної композиції є така, в якій у часовій послідовності подій є прогалини, її застосовують значно частіше. Приклад. Пряму хронологічну композицію з прогалинами в часі використав О. Пушкін у віршованому романі "Євгеній Онегін", де головний герой двічі — з інтервалом у часі близько десяти років — зустрічається і спілкується з героїнею — Тетяною Лариною. Зворотна хронологічна композиція характеризується тим, що в ній події розгортаються у зворотній часовій послідовності: із двох одиниць, що описують дві послідовні в часі події, першою в тексті розташовують ту, яка описує подію, що в часі відбулася пізніше. Як правило, зворотна хронологічна композиція є односюжетною. Вона може бути як без, так і з прогалинами у часовому розгортанні подій. Особливістю одночасової багатосюжетної композиції є те, що події різних сюжетних ліній (наприклад, героїв А, В, С та ін.), які відбуваються в один і той самий час (паралельно), в повідомленні подають послідовно Таким чином, реципієнт може правильно (в "реальному" часі) стежити лише за однією сюжетною лінією (А), а всі інші (В, С та ін.) він сприйматиме лише послідовно — після сприйняття першої, хоча в часі всі вони відбувалися паралельно. Тому таку композицію можна називати ще "паралельною". Багагосюжетні композиції можуть бути як без, так і з прогалинами в часі, як із прямою, так і зі зворотною хронологією подій. Типовим зразком одночасової двосюжетної зворотної композиції є фільми, в яких спершу показують розлучення сімейної пари, а далі герої послідовно (кожен — окремо) починають пригадувати історію свого кохання, одруження і сімейного життя аж до моменту розлучення. У фільмі першу половину часу показують сприйняття сімейного життя чоловіком, а другу — жінкою, чи навпаки. Іншим типовим зразком одночасової прямої, але багатосюжетної композиції є епопея Л. Толстого "Війна і мир". Багаточасові композиції бувають одно- й багатосюжетними. Особливість багаточасової односюжетної композиції та, що події різних часових періодів (століть чи навіть епох) у повідомленні подають послідовно. Приклад. Зразком такої композиції може служити роман П. Загребельного "Я, Богдан", у якому головний герой — Богдан Хмельницький — розглядає одні й ті ж події свого життя з двох різних точок на часовій осі: XVII і XX ст. Особливість багатосюжетної композиції цього типу полягає в тому, що події різних часових періодів (століть чи епох) і різних сюжетних ліній в повідомленні подають послідовно (в часі), але переплітаючи сюжети. Приклад. Роман П. Загребельного "Диво" описує події, що відбуваються на одній і тій самій території (в Україні), але на початку і в кінці другого тисячоліття з різними дійовими особами. Багаточасові композиції можуть бути як без, так і з прогалинами в часі, як із прямою, так і зі зворотною хронологією. Змішана хронологічна композиція дає змогу поєднувати в довільному порядку всі перелічені вище типи композиції. Для реципієнтів сприйняття такого типу композиції найскладніше.

Оповідна композиція текстів притаманна художній літературі та публіцистиці. Зокрема, пряму хронологічну односюжетну композицію використовують у творах для дітей, багатосюжетну — в класичних творах художньої літератури, зворотну хронологічну — в детективних жанрах, а багаточасову й змішану — в творах різних жанрів XX ст. В оповідній композиції виділяють також такі одиниці композиції, які належать до експозиції, зав'язки, розгортання, кульмінації та розв'язку подій. Типовою помилкою в оповідній композиції є випадки, коли автори порушують обрану пряму чи зворотну хронологію.


52. Робота редактора над текстами наукової композиції

На рівні НФЄ(над фразових єдностей), підрозділів та розділів наукова композиція визначається будовою доведення. У доведенні розрізняють такі його складові: тезу, яку треба довести чи заперечити; базу доведення (множину суджень, що констатують факти, закони, положення, аксіоми тощо); сукупність аргументів (висновків) для виведення з бази — тези. Наукова композиція відповідно до будови доведення може набувати однієї з трьох форм: 1) індуктивну (опис бази доведення; сукупність висновків; формулювання тези); 2) дедуктивну (формулювання тези; опис бази доведення; сукупність висновків); 3) індуктивно-дедуктивну (короткий виклад тези доведення; опис бази доведення; сукупність висновків; розширений виклад тези доведення). Наукову композицію може мати як увесь твір, так і його фрагменти. Найчастіше наукову композицію використовують у науковій, науково-популярній та навчальній літературі. Крім того, наукову композицію іноді використовують і в публіцистичній літературі. На рівні речень наукова композиція визначається будовою висновку. Простим силогізмом називають вивід, в якому з двох тверджень (засновків), об'єднаних спільним терміном, отримують третє твердження (висновок). Шаблонні методи контролю базуються на таких нормах. • В силогізмі повинно бути не менше і не більше трьох термінів. • Середній термін повинен бути взятим у повному обсязі не менше ніж в одному засновку. • Термін, не взятий у засновках в повному обсязі, не може бути поданим у висновку в повному обсязі. • На основі двох заперечних тверджень не обчислюється ніякий висновок. • Якщо один із засновків є заперечним твердженням, то й висновок повинен бути заперечним твердженням. • На основі двох часткових тверджень не виводиться ніякий висновок. • Якщо один із засновків є частковим твердженням, то й висновок повинен бути частковим твердженням. Індуктивним називають вивід, в результаті якого на основі знань про об'єкти підмножини отримують загальний висновок, що містить знання про об'єкти всієї множини. Норми контролю індуктивних виводів. Застосування положеннєвого контролю базується на основі таких норм. • Кількість об'єктів для індукції повинна бути максимально можливою. • Об'єкти, зафіксовані в висновку, повинні належати до одного класу. • Ознака, стосовно якої здійснюють висновок, повинна бути суттєвою. • Принцип відбору для неповної індукції повинен базуватися на імовірнісній основі. Норми контролю аналогових виводів. • Кількість спільних ознак у порівнюваних об'єктах повинна бути максимальною, а відмінних — мінімальною. • Ознака, стосовно якої роблять висновок, повинна бути суттєвою. • Об'єкт, стосовно якого роблять висновок, не може мати ознак, що унеможливлюють наявність тої ознаки, яка повинна випливати з висновку. • Виявлені в об'єктах спільні ознаки повинні стосуватися різних, а не якогось одного аспекту цих об'єктів. Норми для контролю доведень. Для контролю доведень використовують низку норм, які поділяють на норми для тези, для аргументів і для демонстрації. Перелічимо норми для контролю тези. • Теза повинна бути точно і ясно сформульована. • Під час доведення теза не може змінюватися. • Теза не повинна містити в собі логічної суперечності. • Теза не повинна суперечити раніше встановленим істинним твердженням. Подамо норми для контролю аргументів. • У доведенні аргументи повинні бути істинними твердженнями. • Істинність аргументів повинна бути доведена незалежно від тези. • Аргументи повинні бути достатньою основою для доведення тези. • Аргументи не повинні суперечити один одному. Для демонстрації використовують лише одну норму. • Демонстрація повинна відповідати всім правилам, переліченим вище для висновків, означень та класифікацій.


^ 53. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.

Трансляція повідомлень полягає в тому, що редактор повинен повідомлення:


а) „перекласти" з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;


б) проконтролювати на основі нормативної бази;


в) „прив’язати" до конкретних умов акту передачі (часу, місця, обставин тощо);


г) оптимізувати за низкою параметрів.


Трансляція - від латин. мови означає перенесення. Трансляцію здійснюють, вносячи в повідомлення виправлення.


Редактор повинен встановити, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення;


перевірити істинність тих тверджень повідомлення, значеннями модальності яких є „реальність" (істинність лише найважливіших тверджень).

1.4.2 Завдання для трансляції повідомлення


Редактор повинен досягати вказаної мети шляхом виконання низки завдань. Найважливіші з них:


Адаптація повідомлень (пристосувати мову повідомлення та інформацію до мови тої групи реципієнтів, для якої воно призначене).


(Реципієнт - фізична особа, яка сприймає повідомлення: читачі, слухачі, глядачі).


Адвербіалізація повідомлень - пристосувати інформацію до того місця, часу, ситуації, в яких реципієнти сприйматимуть повідомлення.


Нормалізація повідомлень - привести норми повідомлення, реалізовані автором, у відповідність до тих норм, якими користується реципієнт (лінгвістичні, орфографічні, орфоепічні, граматичні, пунктуаційні).


Рецепціація повідомлень - реалізувати в повідомленні лише механізми сприйняття інформації, відкинувши норми її породження.


Інтерпретація повідомлень - (тексти класиків, тексти деяких документів) - дати коментарі до повідомлення, щоб пояснити незрозумілі речення. Редактор не має права вносити виправлень у сам текст.


Уніфікація - для понятійних повідомлень. Дати елементи повідомлення згідно зі стандартами.


Політизація - надати або усунути певне політичне забарвлення.


Естетизація - привести у відповідність із нормами прекрасного.


Етизація - узгодити повідомлення з нормами моралі, нормами професійної етики.


Мімізація - зменшити кількість відхилень у повідомленні.


Фоновая информация - это социокультурные сведения характерные лишь для определенной нации или национальности, освоенные массой их представителей и отраженные в языке данной национальной общности.


Принципиально важно, что это не просто знания, например, повадок животных, обитающих лишь в одной географической зоне, или музыкальных ритмов данной этнической группы, или рецептов приготовления национальных блюд, хотя все это в принципе тоже составляет часть фоновых знаний, важно, что это только те знания (сведения), которые отражены в национальном языке, в его словах и сочетаниях.


Содержание фоновой информации охватывает прежде всего специфические факты истории и государственного устройства национальной общности, особенности ее географической среды, характерные предметы материальной культуры прошлого и настоящего, этнографические и фольклорные понятия и т. п. - т. е. Все то, что в теории перевода обычно именуют реалиями. Правда, терминологическая неупорядоченность, характерная для многих разделов современной филологии, коснулась и этого термина. Под реалиями понимают не только сами факты, явления и предметы, но также их названия, слова и словосочетания, И это не случайно, потому что знания фиксируются в понятиях, у которых одна форма существования - словесная.


Большинство понятий являются общечеловеческими, хотя и воплощенными в различную вербальную форму. Однако те понятия, которые отражают реалии, носят национальный характер и материализуются в так называемой безэквивалентной лексике (термин не очень-то удачный, так как при переводе подобные слова находят те или иные эквиваленты).


Кроме обычных реалий, маркируемых безэквивалентной лексикой, фоновую информацию содержат в себе реалии особого вида, которые можно назвать ассоциативными. Эти реалии связаны с самыми различными национальными историко-культурными явлениями и весьма своеобразно воплощены в языке. Ассоциативные реалии не нашли своего отражения в специальных словах, в безэквивалентной лексике, а «закрепились» в словах самых обычных. Они находят свое материализованное выражение в компонентах значений слов, в оттенках слов, в эмоционально-экспрессивных обертонах, в внутренней словесной форме и т. п., обнаруживая информационные несовпадения понятийно-сходных слов в сравниваемых языках. Таким образом, оказывается, что словам солнце, луна, море, красный и т. п. сопутствуют в художественных текстах того лли иного языка страноведческие фоновые знания, фоновая информация, Название романа панамского писателя Хоакина Беленьо "Luna verde"3 переведено на русский язык дословно «Зеленая луна». У русского читателя такой образ вызывает лишь недоумение или ложные ассоциации. Для жителя Панамы или Чили - это символ надежды, доброе предзнаменование, образ наступающего утра, ибо для многих латиноамериканцев зеленый цвет олицетворяет все молодое и прекрасное, символизирует радость бытия, а понятие луны ассоциируется с духовным состоянием человека, его настроением, его судьбой (ср. употребление слова луна во фразеологизмах estar de buena (mala) luna - быть в хорошем (плохом) настроении; darle (a alguien) la luna - он не в себе, на него нашло помрачение; quedarse a la luna (de Valencia) - остаться ни с чем, обмануться в своих надеждах; dejar a la luna (de Valencia) - оставить ни с чем, обмануть и др.).


54. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.

Повідомлення складається з композиційних одиниць. Цим одиницям дають імена, які називають рубриками. Утворену зі всього повідомлення множину рубрик, подану в порядку розташування композиційних одиниць, називають рубрикацією. Така рубрикація є моделлю композиційної будови (структури) повідомлення. Рубрикаційні моделі класифікують за певними основами поділу. По-перше, за часом створення. Відповідно виділяють попередню рубрикацію, що створена до написання повідомлення, або план, а також фактичну рубрикацію, укладену на основі вже написаного повідомлення, або зміст. По-друге, за ступенем деталізації. При цьому виділяють рубрикації: звичайні, які охоплюють лише рівень розділів; деталізовані, які охоплюють рівень розділів і рівень НФЄ; детальні, які охоплюють рівень розділів, НФЄ і навіть речень. По-третє, за наявністю в рубрикації даних про обсяги кожної з композиційних одиниць. Відповідно, виділяють: рубрикації, що не містять даних про обсяги композиційних одиниць, і такі, що містять їх. По-четверте, за наявністю рубрикації в складі повідомлення. Виділяють: рубрикації, які не публікують разом із повідомленням, а використовують лише під час редагування повідомлень (їх називають робочими); рубрикації, що винесені в окремий додаток до повідомлення, виступають як окремий елемент його видавничої структури і в яких вказано координати кожної композиційної одиниці (їх називають змістом). На основі рубрикації можна визначити вид композиційної структури повідомлення.

^ Види рубрик Класифікація рубрик частково вже була подана). Крім того, рубрики класифікують і за іншими ознаками. Залежно від того, куди входить рубрика (в основний текст чи апарат видання), їх ділять на системні та позасистемні. Системні рубрики відтворюють лише основний текст; позасистемні — елементи апарату видання: передмови, списки літератури, покажчики, додатки, післямови тощо, які не належать до наскрізної нумерації композиційних одиниць основного тексту. Залежно від того, чи відтворює рубрика тему композиційної одиниці, їх ділять на тематичні, напівнімі та німі В
1   2   3   4

Похожие:

41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів icon41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів
Перед журналістом і редактором періодичних видань найперше висуваються дві вимоги
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconЗвіт про виконання лабораторної роботи №1 з дисципліни: "Офісне програмне забезпечення" на тему : Редагування текстів у редакторі ms word
Як знайти слово з урахуванням регістру символів, а також відрізняти слова від частини слів?
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconМ.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут» М. Д. Волчанська, І. Л.Іванова, Л.І. Волчанська збірник технічних текстів навчальний посібник
Волчанська М. Д. Збірник технічних текстів: навч посібник / М. Д. Волчанська, І. Л. Іванова, Л.І. Волчанська. – Х.: Нац аерокосм...
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconЛабораторна робота №11 Тема: Побудова і редагування малюнка за допомогою графічного редактора Paint. Мета: Набути вміння та навички роботи з Paint
Мета: Набути вміння та навички роботи з Paint: відкриття, створення, збереження малюнка; редагування виділеного фрагмента малюнку,...
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconОсобливості дворівневої схеми когнітивних процесів Структура діяльності фахівця юридичної сфери
Особливості професійної само реабілітації для психологів, працюючих в організації
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconПравила переносу слів. Засоби милозвучності української мови. Особливості правопису власних імен людей. Прізвища іменникові. Граматичні особливості відмінювання іменникових прізвищ
Орфографічні норми: вживання апострофа, правопис префіксів, вживання великої літери
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconНавчальна дисципліна «Рекламознавство та розробка рекламних текстів» Семінар 1

41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconРоди І жанри літератури
«співавторами» змін до текстів, всі твори обмежені традицією i спираються на неї
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconДата Пiдпис № докум
Тема роботи: Введення управляючої програми в пристрій чпу багатоцільового верстату її контроль та редагування
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconТема: Методика перевірки й оцінювання творчих робіт
Значення навчального редагування у запобіганні помилок у письмових зв’язних висловлюваннях учнів
41. Особливості редагування журнальних і газетних текстів iconПсихолінгвістичний текстовий аналіз
Метод психолінгвістичного текстового аналізу (плта) спрямований на дослідження вербальних характеристик текстів. До уваги беруться...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы