Болеслав\nПрус\nФараон icon

Болеслав Прус Фараон


НазваниеБолеслав Прус Фараон
страница1/73
Размер2.55 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   73


Болеслав Прус

Фараон

Болеслав Прус

ФАРАОН

Болеслав Прус. Фараон. Роман. Пер. з польськ. — К., «Вища школа», 1982.— 568 с.

Переклад з польської Марії Пригари.

Скановано проектом польсько-українського електронного словникаfealsoft.com

Розділ перший

На тридцять третьому році щасливого царювання Рамзеса XII Єгипет святкував одразу дві урочисті події, що сповнили всіх правовірних єгиптян гордощами й радістю.

У місяці мехір, у грудні, повернувся до Фів обсипаний коштовними дарами бог Хонсу, який три роки й дев’ять місяців мандрував по країні Бухтен, де вилікував царську доньку, на ім’я Бент-рес, і вигнав злого духа не тільки з царської родини, а. й навіть з фортеці Бухтен.

А в місяці фармуті, в лютому, фараон Верхнього й Нижнього Єгипту, володар Фінікії і ще дев’яти народів, Мер-Амон-Рамзес XII, порадившись з богами, яким був рівний, оголосив ерпатром, тобто наступником трону, свого двадцятидвохлітнього сина Хем-Сем-Мерер-Амон-Рамзеса.

Цей вибір дуже втішив побожних жерців, достойних номархів, хоробре військо, і вірний народ, і все живе на єгипетській землі. Бо старших фараонових синів від хеттської царівни через якісь незбагненні чари посів злий дух. Одному з них, двадцятисемилітньому юнакові, коли він дійшов повноліття, відібрало ноги, другий перерізав собі жили і вмер, а третій пив отруєне вино, аж поки не спився з розуму, і, уявивши, що він мавпа, цілими днями просиджував на деревах.

Тільки четвертий син, Рамзес, народжений царицею Нікотріс, донькою верховного жерця Аменготепа, був дужий, як бик Апіс, відважний, як лев, і мудрий, як жрець. Він змалку оточував, себе військовими і, ще бувши звичайним царевичем, казав:

— Якби боги зробили мене фараоном, а не молодшим царським сином, я підкорив би, як Рамзес Великий, дев’ять народів, про яких в Єгипті ніколи не чули, збудував би храм, більший за цілі Фіви, а собі спорудив би таку піраміду, що проти неї Хеопсова була б мов кущ троянди біля високої пальми…

Діставши такий жаданий титул ерпатра, молодий царевич попросив батька ласкаво надати йому ще й звання начальника корпусу Менфі. На це його святість Рамзес XII, порадившись з богами, яким був рівний, відповів, що вволить його бажання, якщо наступник трону доведе своє вміння керувати великим військом на полі бою.

Для цього було скликано раду на чолі з військовим міністром Сен-Амон-Гергором, який був також верховним жерцем найбільшого в Фівах храму бога Амона.

Рада ухвалила:

Наступник трону в середині місяця місорі (початок червня) збере десять полків, розташованих уздовж дороги, яка з’єднує місто Мемфіс із містом Пі-Уто, що лежить у Себенітській затоці.

З цим десятитисячним корпусом, готовим до бою, з великим обозом і метальними машинами царевич рушить на схід, довеликого шляху, що тягнеться від Мемфіса до Хетема, помежі землі Госен та єгипетської пустелі.

Водночас полководець Нітагер, який очолює військо, що захищає Єгипет від нападу азіатських народів, має виступити від Гірких озер назустріч наступникові трону.

Обидва війська — азіатське й західне — зустрінуться поблизу міста Пі-Баїлос, у пустелі, щоб не перешкоджати працьовитим хліборобам землі Госен в їхній щоденній роботі.

Наступника трону буде визнано переможцем, якщо він не дасть Нітагерові захопити себе зненацька, тобто якщо стягне всі полки і встигне вишикувати їх у бойовому порядку до зустрічі з супротивником.

У таборі царевича Рамзеса перебуватиме сам військовий міністр, достойний Гергор, який і доповість фараонові про хід подій.

Межею землі Госен та єгипетської пустелі були два шляхи сполучення. Один — перевізний канал від Мемфіса до озера Тімзах, другий — великий шлях. Канал проходив ще в землі Госен, а шлях — уже в пустелі, яку обидві ці дороги огинали півколом. Зі шляху майже на всьому його протязі видно було канал.

Хоч межі були й штучні, але сусідні країни геть усім відрізнялися одна від одної. Земля Госен, незважаючи на трохи хвилясту поверхню, здавалася рівнинною, а в пустелі вапнисті узгір’я чергувалися з піщаними долинами. Земля Госен схожа була на велетенську шахівницю, зелені й жовті квадрати якої розрізнялися за кольором нив і були відмежовані пальмами, що росли поміж ними. А на рудому піску пустелі та на білих її узгір’ях клаптик зелені, купка дерев чи кущів скидалися на заблудлого подорожнього.

У родючій землі Госен на кожному пагорку буяв темний гай акацій, сикомор і тамариндів, здалека схожих на наші липи, а між ними ховалися невеличкі палаци з рядами присадкуватих колон або жовті мазанки селян. Де-не-де біля гаю біліло містечко з плосковерхими будинками або важко підносились пірамідальні пілони храмів, немов подвійні скелі, поцятковані якимись дивними знаками.

У пустелі з-за першого пасма пагорків з бідною рослинністю виглядали голі узгір’я, вкриті купами каміння. Здавалося, пересичена життям західна частина країни з царською щедрістю кидає на той бік каналу зелень і квіти, але вічно голодна пустеля пожирає їх і наступного року обертає на попіл.

Обрідна рослинність, витіснена на скелі й піски, трималася низин, куди через рови, прокопані в насипі дороги, можна було підводити воду з каналу. Поміж лисими узгір’ями, поблизу шляху, пили живлющу вологу затишні оазиси, де росли ячмінь і пшениця, виноградні лози, пальми й тамаринди.

У таких місцях жили і люди окремими родинами. Зустрівшись на ярмарку в Пі-Баїлосі, вони могли навіть не знати, що живуть по сусідству в пустелі.

Шістнадцятого місорі зосередження військ було майже закінчене. Десять полків наступника трону, які мали зустріти азіатське військо Нітагера, вишикувалися на шляху вище міста Пі-Баїлос з обозом і частиною метальних машин.

Пересуванням військ керував сам царевич. Він організував два загони розвідки, з яких передній мав стежити за рухом супротивника, а другий — охороняти своє військо від нападу, цілком можливого в цій місцевості з незліченними скелями та ущелинами. Рамзес за останній тиждень сам об’їхав і оглянув свої полки, які, посувалися до Пі-Баїлоса різними шляхами, щоб пересвідчитись, чи всі його воїни мають добру зброю й теплі плащі на ніч, чи є в обозах вдосталь сухарів, м’яса й сушеної риби. Крім того, він наказав, щоб жінок, дітей та рабів тих воїнів, які прямували на східний кордон, перевезли каналом. Це зменшило обоз і полегшило рух самого війська.

Найстарших воєначальників дивували знання, запал та обачність царевича, а особливо його працьовитість і простота. Свій численний почет, царський намет, колісниці й ноші він залишив у Мемфісі, а сам в одязі простого офіцера, верхи, як це роблять ассірійці, їздив від полку до полку в супроводі двох ад’ютантів.

Завдяки цьому зосередження корпусу закінчилося дуже швидко, і у визначений час військо стояло під Пі-Баїлосом.

Інакше було із штабом царевича, грецьким полком, що його супроводив, та кількома метальними машинами.

Штаб, зібраний у Мемфісі, мав іти найкоротшим шляхом, тим-то він виступив пізніше за всіх, тягнучи за собою величезний обоз. Майже кожен офіцер — а все то були знатні вельможі — мав при собі ноші з чотирма неграми, бойову колісницю, пишний намет, безліч скринь з одягом, з їжею та глеків з вином і пивом.

Крім того, за офіцерами подався численний гурт співачок і танцівниць з музикантами, що з них кожна, як поважна пані, хотіла мати при собі віз, запряжений однією чи двома парами волів, та ноші.

Коли вся ця безладна юрба посунула з Мемфіса, вона зайняла на дорозі більше місця, ніж усе військо наступника трону. А пересувалася вона так повільно, що метальні машини, залишені позаду, вирушили на цілу добу пізніше, ніж передбачалося. До того ж співачки й танцівниці, побачивши пустелю, хоч там не було ще нічого страшного, перелякались і почали плакати. Щоб їх заспокоїти, довелось завчасно стати на ночівлю, нап’ясти намети і влаштувати виставу, а після неї бенкет.

Нічні забави в прохолоді, під зоряним небом, на тлі дикої природи дуже сподобалися співачкам і танцівницям, і вони сказали, що віднині виступатимуть тільки в пустелі. Тим часом наступник трону, довідавшись по дорозі про витівки свого штабу, надіслав наказ негайно повернути жінок назад до міста і прискорити похід.

При штабі перебував військовий міністр, достойний Гергор, але тільки як спостерігач. Він не віз із собою співачок, але й не робив ніяких зауважень штабним. Він наказав винести свої ноші в голову колони і, пристосовуючись до її руху, або посувався вперед, або відпочивав у затінку під великим опахалом, яке тримав над ним ад’ютант.

Достойному Гергору було років за сорок. Це був чоловік кремезний, замкнутий. Він рідко коли озивався до когось і так само рідко дивився на людей з-під опущених повік.

Як і в кожного єгиптянина, руки й ноги в нього були голі, груди відкриті. На ногах у нього були сандалі, на стегнах — коротка спідничка, а спереду фартушок у білу та блакитну смужку. Як жрець, він голив бороду й голову і носив шкуру пантери, перекинуту через ліве плече. Нарешті, як воїн, мав на голові невеликий гвардійський шолом, з-під якого на плечі спадала теж смугаста, біла з блакитним, хустка.

На шиї в нього висів потрійний золотий ланцюг, а з лівого боку, на грудях, короткий меч у багато оздоблених піхвах.

Криті ноші Гергора, що їх несли шестеро чорних рабів, завжди супроводили три прислужники: один ніс опахало, другий — міністрову сокиру, а третій — скриньку з папірусами. Цей третій був Пентуер, жрець і писар міністра, худий аскет, який і в найбільшу спеку не покривав голеної голови. Він походив з простого люду, але завдяки своїм винятковим здібностям займав високу державну посаду.

Хоч міністр із своїми чиновниками перебував на чолі штабної колони і начебто не цікавився її рухом, проте не можна сказати, щоб він не бачив, що діється навколо. Щогодини, а то й частіше, до нош сановника наближався то простий жрець, звичайний собі «слуга божий», то воїн-мародер, то гендляр або невільник, які, ніби байдуже минаючи мовчазний почет міністра, ненароком кидали якесь слівце. Те слівце Пентуер іноді записував, але частіше запам’ятовував, бо пам’ять він мав надзвичайну.

На ці дрібниці в галасливій юрбі штабних ніхто не звертав уваги. Офіцери, вельможні юнаки, надто багато метушилися, галасливо розмовляли або співали, щоб стежити за кожним, хто підходив до міністра, тим більше що шляхом весь час снувало багато людей.

П’ятнадцятого місорі штаб наступника трону, разом із його достойністю військовим міністром, провів ніч просто неба в пустелі, за одну милю від полків царевича, що вже вишикувалися до бою впоперек шляху за містом Пі-Баїлос.

Близько першої години ранку, що відповідає нашій шостій, на узгір’я пустелі ліг фіолетовий відблиск. Із-за гір виглянуло сонце. Землю Госен залило рожеве сяйво, і містечка, храми, палаци багачів та мазанки селян враз спалахнули й заряхтіли поміж зеленню.

Незабаром весь обрій на заході залило золотом. Здавалося, в цьому золоті потопає вся зелена земля Госен, а в незліченних каналах замість води тече розтоплене срібло. Але узгір’я пустелі набрали ще густішої фіолетової барви; довгі тіні від них лягли на пісок, і рослини на цьому тлі здавалися зовсім чорними.

Вартові, які стояли вздовж шляху, могли вже добре розгледіти обсаджені пальмами поля за каналом. На деяких зеленіли льон, пшениця, конюшина, на інших — золотився майже достиглий ячмінь другого посіву. Тим часом з мазанок, що ховалися між деревами, почали виходити на роботу хлібороби. Мідно-червоні їхні тіла були майже голі, тільки стегна прикривала коротенька спідничка та на голові був чепець.

Деякі звернули до каналів і стали вичищати з них мул або черпали воду й виливали її на поля за допомогою пристроїв, схожих на наші колодязні журавлі. Інші, розсипавшись поміж дерев, збирали достиглі фіги й виноград. Тут-таки снували голі діти та жінки в білих, жовтих і червоних сорочках без рукавів.

Усе навколо рухалось. У небі хиже птаство пустелі полювало на голубів і галок землі Госен. Уздовж каналу хиталися рипучі журавлі з цебрами життєдайної води, а люди, що збирали овочі, то виринали, то зникали серед зелені дерев, наче барвисті, метелики. Тим часом у пустелі на шляху вже зароїлося військо та його обслуга. Промчав загін кінноти, озброєний списами. За ним пройшли лучники в наголовниках і спідничках; в руках у них були луки, за плечима — сагайдаки, а на правому боці висіли широкі тесаки. За лучниками, несучи торби з камінням, простували пращники, озброєні короткими мечами.

За сто кроків позад них ішли два невеличкі загони піхоти: один озброєний ратищами, другий — сокирами. У всіх піхотинців були прямокутні щити, цупкі нагрудники на взірець панцирів, а на головах — наголовники з хусточками, що захищали шию від сонця. Наголовники й нагрудники були в смужки: білі й блакитні або чорні й жовті, і через це воїни скидалися на величезних шершнів.

За передніми загонами, оточені сокироносцями, посувалися ноші міністра, а далі в мідних шоломах і панцирах ішли грецькі полки; їхній розмірений крок нагадував важкі удари молота. Позаду чути було рипіння возів, рев худоби та окрики погоничів, а узбіччям дороги, в ношах, підвішених між двома ослами, пробирався бородатий фінікійський купець. Над цим усім здіймалася золотава й гаряча хмара куряви.

Раптом з переднього загону розвідки примчав верхівець і повідомив міністра, що наближається наступник трону. Його достойність зійшов з нош, і в ту ж хвилину на шляху з’явилася купка вершників. Вони спинились і злізли з коней. Верхівець і міністр пішли назустріч один одному, через кожні кілька кроків зупиняючись і вклоняючись.

— Вітаю тебе, сине фараона, хай він живе вічно! — озвався міністр.

— Вітаю тебе і зичу довгого віку, святий отче, — відповів наступник трону і додав: — Ви тягнетесь так, наче безногі, а Нітагер щонайпізніше через дві години з’явиться перед нашим корпусом.

— Правду кажеш. Твій штаб посувається надто повільно.

— До того ж Євнана каже, — тут Рамзес кивнув на обвішаного амулетами офіцера, який стояв за ним, — що ви не висилали патрулів до ущелин. А тим часом, якби це була справжня війна, ворог міг би напасти на вас саме з того боку.

— Я не командувач, а тільки суддя, — спокійно відповів міністр.

— А що ж робить Патрокл?

— Патрокл з грецьким полком супроводить метальні машини.

— А мій родич і ад’ютант Тутмос? — Мабуть, ще спить.

Рамзес нетерпляче тупнув ногою й замовк. Він був гарний юнак з майже жіночими рисами обличчя, яке гнів і засмага робили ще привабливішим. На ньому була вузька накидка в блакитні й білі смужки, такого ж кольору хустка під шоломом, золотий ланцюг на шиї, а під лівим плечем — коштовний меч.

— Я бачу, — сказав він нарешті, — що тільки ти, Євнано, дбаєш про мою честь.

Обвішаний амулетами офіцер вклонився до самої землі.

— Тутмос просто ледар, — казав далі царевич. — Повертайся, Євнано, на своє місце. Нехай хоч у передньому загоні буде добрий начальник.

Потім, глянувши на почет, що оточив його, ніби вирісши з-під землі, він додав:

— Хай мені принесуть ноші. Я стомився, мов каменяр.

— Хіба боги можуть стомлюватись! — шепнув Євнана, який ще стояв позад царевича.

— Повертайся на своє місце! — звелів Рамзес.

— А може, ти, подобо місяця, накажеш мені зараз обдивитись ущелини? — тихо спитав офіцер. — Прошу, наказуй, бо, де б я не був, серце моє лине до тебе, щоб угадати твою волю та сповнити її.

— Знаю, що ти вірний слуга, — відповів Рамзес. — Іди ж і наглядай за всім.

— Святий отче, — звернувся Євнана до міністра, — я завжди буду найпокірнішим слугою вашої достойності.

Ледве встиг Євнана від’їхати, як у кінці колони зчинилася ще більша метушня. Шукали ноші наступника трону, але їх ніде не було. Натомість, розштовхуючи грецьких воїнів, з’явився дивний на вигляд юнак. На ньому була сорочка з прозорої тканини, розкішно гаптований фартушок і золота перев’язь через плече. Але найбільше впадала в око величезна перука, заплетена в дрібні кіски, і штучна борідка, схожа на котячий хвіст.

Це був Тутмос, найперший франт у Мемфісі, який навіть під час походу чепурився і обливав себе пахощами.

— Вітаю тебе, Рамзесе! — вигукнув юнак, енергійно розштовхуючи офіцерів. — Уяви собі, твої ноші зникли безслідно, тож доведеться тобі сісти в мої; вони, правда, не гідні такої високої особи, але не такі вже й погані.

— Ти розгнівив мене, — відповів йому царевич. — Спиш замість того, щоб пильнувати військо.

Чепурун аж зупинився з подиву.

— Я сплю?! — вигукнув він. — Бодай язик відсох тому, хто звів на мене такий наклеп. Адже я, знаючи, що ти прийдеш, цілу годину одягався та готував для тебе купіль і пахощі.

— А тим часом загін ішов без командира?

— Та чи ж можу я командувати загоном, в якому перебуває його достойність військовий міністр і такий полководець, як Патрокл?

Наступник трону замовк, а тим часом Тутмос, підійшовши до нього, шепнув:

— Який у тебе вигляд, сине фараона?.. Без перуки, волосся і одяг покриті пилом, шкіра чорна й порепана, як земля влітку… Найясніша цариця-матінка прогнала б мене з двору, якби побачила тебе таким нужденним.

— Я просто втомився.

— То сідай швидше в ноші. Там є вінки із свіжих троянд, смажена птиця та глек кіпрського вина. А крім того, — додав він ще тихше, — я сховав Сенуру в обозі.

— Вона тут? — спитав царевич. Його блискучі очі на мить затуманились.

— Хай військо йде вперед, — шепотів Тутмос, — а ми тут почекаємо на неї.

Рамзес неначе опам’ятався:

— Дай мені спокій, спокуснику. Адже через дві години бій.

— Та який там бій!..

— У всякому разі, він вирішить мою майбутню долю.

— Не сприймай цього серйозно, — усміхнувся чепурун. — Можу заприсягтися, що військовий міністр ще вчора надіслав його святості фараону рапорт з проханням віддати тобі корпус Менфі.

— Все одно. Сьогодні я не можу думати ні про що інше, крім війська.

— Який жахливий у тебе цей потяг до війни, де людина не вмивається місяцями, щоб одного дня загинути. Брр!.. Якби все-таки ти побачив Сенуру… Хоч би глянув на неї…

— Саме через це й не хочу, — рішуче відповів Рамзес. В ту мить, коли з-за грецьких лав восьмеро рабів винесли величезні Тутмосові ноші для наступника трону, від переднього загону охорони примчав вершник. Він скочив з коня і біг так швидко, що на грудях у нього бряжчали статуетки богів і таблички з їхніми іменами. Це був схвильований Євнана.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   73

Похожие:

Болеслав\nПрус\nФараон iconБолеслав Прус Фараон
Но больше всего Египет прославился грандиозными инженерными работами и колоссальными сооружениями, развалины которых вызывают удивление...
Болеслав\nПрус\nФараон iconБолеслав Прус Фараон
На тридцять третьому році щасливого царювання Рамзеса XII єгипет святкував одразу дві урочисті події, що сповнили всіх правовірних...
Болеслав\nПрус\nФараон iconМиссия 1 – Поцелуй Дракона
«Живущий Фараон работает с Клубом Адского Пламени над получением космической энергии, которая будет питать его разрушительной силой....
Болеслав\nПрус\nФараон iconВ. Ф. Галат, А. В. Бережний, М.П. Прус, Н. М. Сорока
Міністерством аграрної політики України як навчальний посібник для підготовки фахівців в аграрних вищих навчальних закладах ІІІ іу...
Болеслав\nПрус\nФараон iconО романе Болеслава Пруса «Фараон»
Тем не менее такой взгляд современников оказался крайне поверхностным и не нашел впоследствии подтверждения в реально свершившейся...
Болеслав\nПрус\nФараон iconПоложение о Международном Кинофестивале
Санкт-Петербурга, Комиссия по вопросам молодежи, спорта и туризма Законодательного собрания Санкт-Петербурга, Санкт-Петербургское...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы