Історія філософської icon

Історія філософської


Скачать 134.18 Kb.
НазваниеІсторія філософської
страница2/3
Размер134.18 Kb.
ТипПротокол
1   2   3
Тема 6

Емпірична та сенсуалістська

філософська психологія XVII–XVIІI ст.

Душа як власна печера та її ідоли за Ф. Беконом. Соціальна психологія тілесності Т. Гоббса. Дж. Локк як філософський опонент Р. Декарта. Дж. Берклі про душу як орган сприйняття. «Ментальна географія» та феноменологічні дедукції Д. Юма в контексті його «науки про людську природу». Образи застиглих душі й тіла в філософії Ж. Ламетрі та Е. Кондил’яка: людина-машина та людина-статуя. Функціалістська психологія П. Кабаніса.


План семінарського заняття

1. Душа як знання за Дж. Локком

2. Душа як сприйняття за Дж. Берклі

3. Чинники відмови Д. Юма від теорії душі як «жмута перцепцій»

4. Механіцистські потрактування душі Ж. Ламетрі та Е. Кондил’яка

5. Душа як функція мозку за П. Кабанісом


Джерела:

Беркли Дж. Теория зрения, или зрительного языка // Беркли Дж. Сочинения. М., 1978.

Кабанис П. Отношения между физической и нравственной природой человека // Кабанис П. Соч.: в 2-х т. СПб., 1895. Т. І.

Кондильяк Э. Опыт о происхождении человеческих знаний // Кондильяк Э. Соч.: в 3-х т. М., 1980. Т. І.

Ламетри Ж. О. де Человек-машина // Ламетри Ж. О. де Сочинения. М., 1983.

Локк Дж. Опыт о человеческом разумении // Локк Дж. Соч.: в 3-х т. М., 1985–1988. Т. І–ІІ.

Юм Д. Соч.: в 2-х т. М., Т. І. С. 62-326; Т. ІІ. С. 4-92, 129-176, 689-697.??? Трактат о человеческой природе.


Література:

Васильев В. В. «“Высшее проникновение” новоевропейской философии» // Вопросы философии. 1997. № 1.

Васильев В. В. Учение о душе в метафизике XVIII века. М., 2000.

Заиченко Г. А. Джон Локк. М., 1988.

Мазин В. Человек-машина или Аниматрикс Ламетри // Кабинет π: Человек-машина. Mensch-mashine. СПб., 2003.

Нарский И. С. Философия Давида Юма. М., 1967.

Рахман Д. Джон Локк. Его учение: о познании, праве и воспитании. Субъективная и объективная психология. Б. м., 1924.

Тема 7

Просвітницька філософська психологія

Евдемонічні філософсько-психологічні концепції французьких просвітників. Просвітницькі витоку психології освіти. Раціональна та емпірична психологія у вченні Хр. Вольфа. Сутність «людської природи та її розвитку» за І. Тетенсом. Вчення про душу І. Канта та його місце в трансцендентальній філософії. Лібертенська філософська психологія.


План семінарського заняття

1. Просвітницька психологія розвитку

2. Раціоналістська програма психологічної редукції

3. Специфіка гіпотетико-раціональної психології та її критика

4. Психологічні підвалини можливості апріорних синетичних суджень

5. Сердечні почуття як наслідок безсилля глузду


Джерела:

Вольф Хр. Разумные мысли о силах человеческого разума. СПб., 1765.

Гассенди П. Свод философии Эпикура // Гассенди П. Соч.: В 2-х т. М., 1966. Т. I.

Кант И. Критика чистого разума // Кант И. Соч.: В 6-ти т. М., 1964. Т. III.

Кант И. Лекции по рациональной психологии // Историко-философский ежегодник (1997). М., 1999.

Маркиз де Сад. Философия в будуаре. М., 1992.

Руссо Ж.-Ж. Эмиль, или О воспитании // Руссо Ж.-Ж. Педагогические сочинения: В 2-х т. М., 1981. Т. I.

Тетенс И. Н. Из сочинения «О всеобщей спекулятивной философии» // Вопросы философии. 2002. № 12.


Література:

Васильев В. В. Учение о душе в метафизике XVIII века. М., 2000.

Делёз Ж. Критическая философия Канта: учение о способностях. Бергсонизм. Спиноза. М., 2000.

Жижек С. Кант и Сад: идеальная пара // anthropology.ru/ru/texts/translab/texts/zizec/zizec.html

Хоркхаймер М., Адорно Т. В. Диалектика просвещения. Философские фрагменты. М.-СПб., 1997.

Прокофьев А. В. Парадоксальный гуманизм и критика морали. Опыт этического анализа «Философии в будуаре» Д. А. Ф. де Сада // Вопросы философии. 2001. № 1.

Тевзадзе В. Г. Структура трансцендентальной апперцепции // Вопросы философии. 1971. № 5.

Тема 8

Некласична філософська психологія

Некласичні вчення про конвенціональність понять душа та суб’єкт. Психологія суб’єктивної волі А. Шопенгауера. Ф. Ніцше про психологічні теорії як частини життєвої перспективи. Мораль contra психологія. Граматика суб’єкта. Психологічні аспекти філософської антропології. Ordo amoris та душевний склад людини. Феноменологія як сутнісна психологія.

План семінарського заняття

1. Рух від об’єктивізму до конструктивізму в філософській психології

2. Ф. Ніцше про душу та суб’єкт як силу

3. Ressentiment як психологічний концепт

4. Життєва перспектива та життєвий світ

5. Розгалуження «описової» та «пояснювальної» психологій


Джерела:

Авенариус Р. О предмете психологии. М., 1911.

Больцано Б. Парадоксы бесконечного. Одесса, 1911.

Брентано Ф. Избранные работы. М., 1997.

Гуссерль Э. Картезианские размышления. СПб., 1998.

Дильтей В. Описательная психология. СПб., 1996.

Мах Э. Познание и заблуждение. Очерки по психологии исследования. М., 2003.

Мерло-Понти М. Феноменология восприятия. М., 1999.

Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. Казус Вагнер. Ecce homo. Сумерки идолов, или как философствуют молотом // Ницше Ф. Соч.: в 2-х т. М., 1997. Т. II.

Шелер М. Ordo amoris // Шелер М. Избранные произведения. М., 1994.

Шопенгауэр А. О четверояком корне… Мир как воля и представление // Шопенгауер А. Полное собрание сочинений в 4 х т. М., 1993. Т. IV. Критика кантовской философии.

Література:

Васильев В. В. Учение о душе в метафизике XVIII века. М., 2000.

Данто А. Ницше как философ. М., 2001.

Делёз Ж. Ницше и философия. М., 2003.

Деррида Ж. Шпоры: стили Ницше. Философские науки. 1991. № 2–3.

Прехтль П. Введение в феноменологию Гуссерля. ?

Проблема сознания в современной западной философии. М., 1989.

Феноменологическая концепция сознания: проблемы и альтернативы. М., 1998.

Шелер М. Ресентимент в структуре моралей. СПб., 1999.

Тема 9

Персонологічна та екзистенціалістська

філософська психологія та психотерапія

Особливості персонологічної та екзістенціалістської філософської психології. Філософська психологія У. Джемса: між прагматизмом та релігійним почуттям. Спірітуалістсько-еволюціоністська психологія інтуїції А. Бергсона. Екзістенціальні аспекти соціально-філософської психології та психотерапії франкфуртської школи. Екзістенціальна психотерапія.


План семінарського заняття

1. У. Джемс про «чистий досвід»

2. Розуміння перцепції А. Бергсоном

3. Соціальна психотерапія

4. Філотерапія безсмисленності

5. Логотерапевтична практика


Джерела:

Бергсон А. Психо-физиологический паралогизм. СПб., Б. г.

Джемс У. Многообразие религиозного опыта. М., 1910.

Джемс У. Психология. М., 1991.

Киркегор С. Наслаждение и долг. Р. н/Д., 1998.

Киркегор С. Страх и трепет. М., 1993.

Левинас Э. Философская интуиция // Интенциональность и интертекстуальность. Томск, 1998.

Маркузе Г. Эрос и цивилизация. М., 1995.

Франкл В. Человек в поисках смысла. М., 1990.

Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. М., 1998.

Фромм Э. Душа человека. М., 1992.

Хабермас Ю. Понятия индивидуальности // Вопросы философии. 1989. № 2.


Література:

Бурлачук Л. Ф., Кочарян А. С., Жидко М. Е. Психотерапия. Спб.; М.; Х.; Минск, 2003.

Делёз Ж. Бергсонизм // Делёз Ж. Критическая философия Канта: учение о способностях. Спиноза. М., 2000.

Малахов В. А. Поліфонія страху в філософській творчості Сьорена К’єркегора // Українська К’єркегоріана. Сьорен К’єркегор і його роль в житті Європи. Львів, 1998.

Проблема сознания в современной западной философии. М., 1989.

Радугин А. А. Персоналистский интуитивизм как разновидность неотомической апологетики // Философские науки. 1982. № 2.

Тема 10

Посткласична філософська психологія

Філософська психологія Ж. Лакана. Постструктуралістські концепції психіки. Психологічні аспекти концепції «смерті людини». Семіотична психологія. Філософські витоки психосинтетичного проекту. Трансперсональна психогеографія в контексті деконструкції особистісної вертикалі. Квантова психологія та сучасна філософія науки.


План семінарського заняття

1. Любов як форма самогубства

2. Текстуальна природа психіки

3. Шизоаналітичне тлумачення взаємовідносин бажання та тілесності

4. Переваги та вади психосинтетичного проекту

5. Трансперсональна та квантова психологія: спільне та відмінне


Джерела:

Ассаджоли Р. Психосинтез. М., 1997.

Барт Р. Фрагменты речи влюбленного. М., 1999.

Бланшо М. Умирать довольным // Родник. 1992. № 4.

Гроф С. За пределами мозга. Рождение, смерть и трансценденция в психотерапии. М., 1993.

Делёз Ж. Логика смысла. М., 1995.

Делёз Ж. Мишель Турнье и мир без Другого // ?

Кристева Ю. Душа и образ // Интенциональность и интертекстуальность. Томск, 1998.

Лакан Ж. Функция и поле речи и языка в психоанализе. М., 1995.

Лэнг Р. Д. Расколотое «Я». СПб., 1995.

Маслоу А. Психология бытия. М., 1997.

Уилбер К. Проект Атман. Трансперсональный взгляд на человеческое развитие. М., 1999.

Уилсон Р. А. Квантовая психология. М., 1999.

Фуко М. Герменевтика субъекта. // Социо-логос. М., 1991. Вып. 1.

Щербаков М. А. Структура глубоких уровней сознания. ?


Література:

Биндер Б. С. Эстетический катарсис и проблемы самоактуализации личности // Журнал практикующего психолога. 1997. Вып. 3.

Гароди Р. Структурализм и «смерть человека» // Философия и общество. 1998. № 2.

Логика, психология и семиотика: аспекты взаимодействия. К., 1990.

Спивак Л. И., Спивак Д. Л. Измененные состояния сознания: типология, семиотика, психофизиология // Сознание и физическая реальность. 1996. № 4.

^ РОЗДІЛ VІ

Самостійна робота студентів


Підрозділ 4. 1

Теми та питання, що виносяться

на самостійне опрацювання.


1. Психологія як філософська дисципліна

2. Філософські аспекти психосоматики

3. Єдність та множинність душі в архаїчних уявленнях

4. Міфологічні погляди на зв’язок душі та тіла

5. Уявлення про душу в містеріальному контексті

6. Гносеологія Платона та наукова психологія мислення

7. Біблейські уявлення про душу

8. Психологічні аспекти арабської філософської думки

9. Душа та субстанціальний дуалізм

10. Психічність монади

11. Зв’язок душі та бога в новочасовій філософії

12. Психологічні мотиви в творчості Б. Паскаля

13. Роль концепції каузальності Д. Юма в доказах безсмертя душі

14. Ассоціаністська психологія Д. Гартлі

15. Емпіріокритицистська та конвенціоналістська психологія

16. Марксистська філософська психологія

17. Прагматична філософська психологія У. Джемса

18. Психоаналіз як філософсько-психологічне вчення

19. Структуралістська психологія

20. Філософські аспекти антипсихіатрії


Підрозділ 4. 2

Тематика рефератів


1. Стихія душевного життя за С. Л. Франком

2. Соборність свідомості за С. Н. Трубецьким

3. Уявлення про душу в міфах народів світу

4. Уявлення про душу в народних релігіях світу

5. Розвиток концепції душі в філософії Платона

6. Кінічні погляди на природу душі

7. Самосвідомість за Плотіном: термінологія та сутність

8. Інтелектуальна душа за Фомою Аквінським

9. Душа та суб’єкт за Р. Декартом

10. Ієрархія афектів в контексті етики Б. Спінози

11. Вирішення психофізіологічної проблеми за Д. Юмом

12. Душа та психіка в контексті філософії французського Просвітництва

13. Раціональна психологія Хр. Вольфа та І. Канта

14. Психологія волі А. Шопенгауера

15. Психологічні підвалини філософії Ф. Ніцше

16. Психологія інтуїції А. Бергсона

17. Філософська психологія між марксизмом і психоаналізом

18. Соціально-антропологічна психологія М. Хоркхаймера та Т. Адорно

19. Психологічні аспекти трансгресії за Ж. Батаєм та М. Фуко

20. Віхи розвитку психіки за К. Уілбером


Підрозділ 4. 3

Завдання та вправи


1. С. Л. Франк питає: «ким і коли було дійсно доведено, що „душа” завжди залишається для нас чимось прихованим, неприступним для досвіду?». Які ви знаєте відповіді на це запитання? Чи ви згодні з негативною риторичністю цього питання, яку в нього вкладає автор?

2. «Ми увесь час ходимо по колу: розум – це еманація тіла та тіло – винахід розуму. – зауважував Б. Рассел. – Звісно, це не може бути цілком вірним, і нам доводиться звертатись до чогось, що не становить ані тіло, ані розум, і з чого й те, й інше може розпочинатись». Чи можливо вийти з цього кола й визначити розум і тіло, свідомість і матерію, душу і плоть?

3. «Заняття філософією та навчання плеканню себе приписані мені Богом у пророцтвах та снах», – говорить вустами Сократа Платон. З іншого боку, даймоніон забороняє йому робити певні речі. Як, на вашу думку, ця ситуація відображує взаємовідносини між релігією та мораллю, духом і душею.

4. Аристотель відзначав: «...душа становить нібито початок живих істот. Так ось, ми бажаємо дослідити та пізнати її природу й сутність, відтак її проявлення, з яких одні, потрібно уважити, складають її власні стани, інші ж властиві – через душу – й живим істотам». Які з проявлень душі Аристотель мав на увазі під її власними станами, а які вважав властивими через душу живим істотам?

5. «Багато разів відбувалось: виступив з тіла, стаючи іншими речами та зосередженим в собі, созірцав дивну красу; – говорить Плотін, – та все ж настає мить нисходження з інтелекту до розмірковування, й після цього співперебування в божественному я питаю себе, як відбулося, що я тепер можу нисходити, та як могла душа війти в моє тіло, – душа, що навіть усередині тіла є вище, як вона себе показала». Як Плотін відповідає на своє питання? Яку відповідь на нього ви можете запропонувати?

6. Міф про Психею, що розповідає Апулей, закінчується такою метаморфозою: «Психея, стань безсмертною. Нехай ніколи Купідон не відлучається з обіймів твоїх та хай буде цей союз навіки-віків». Як ця ціль душевного путі змінюється в християнських уявленнях?

7. Фома Аквінський стверджував: «людська душа становить певну форму, з’єднану з тілом, але все ж таким чином, що постає не повністю пов’язаною з тілом, не якби зануреною в нього, як інші матеріальні форми, а перевершує спроможність тілесної матерії, таким чином, в душі присутня спроможність до осягання розумом, що відноситься можливістного інтелекту». Які нові нюанси вносить в розуміння душі Фома в порівнянні з Аристотелем? Як він визначає можливістний інтелект?

8. Алхімік Ріхтел так характеризував трансформацію типу альбедо: «цим поновленням ми не тільки набуваємо нову душу, але й нове тіло... Воно походить від Слова Божого, вірніше, небесної Мудрості... Це тіло – духовне, тонкіше повітря, подібно променям Сонця пронизує усі тіла, й настільки ж відмінне від старого тіла, наскільки Сонце, сяюче зі Сходу, відмінне від похмурої землі. Правда, воно залишається в старому тілі, яке його не може зрозуміти, а лише іноді може відчути». Які ці погляди співвідносяться з біблейськими уявленнями про душу?

9. «Не вір, Пілігриме, що цураючись натовпу, становлячись відшельником, скриваючись в ізоляції, уходячи до скиту, – ти тим самим знаходиш шлях до довершеності. – писав К. Салютаті. – Те, що надає твоїй праці ступінь довершеності, знаходиться в тобі; в тобі – здібність не приймати ті зовнішні речі, що не торкаються тебе, але вони не можуть не торкнутися тебе, якщо тільки твій розум і твоя душа зосереджено зупиняється та звертається к цим зовнішнім речам. Якщо душа твоя не допускає їх в себе, то посеред ринка, в суді, на форумі, в місцях самих пожвавлених в місті, ти будеш як в скиту». Виходячи з цього, як він розуміє активність душі?

10. «Якщо б моя душа змогла б набути сталість, спроби мої не були б настільки боязкими і я був б більш рішучим, але вона все ще перебуває у вченні та ще не пройшла спокуси, що їй покладена», – зауважував М. Монтень. Чи є принциповим для його філософської психології звернення до буденних проявів душі?

11. Р. Декарт стверджував, що «власне мое Я, душа, що робить мене тим, що я є цілковито відмінною від тіла, та її легше пізнати ніж тіло. Якщо б тіла зовсім не було, душа не покинула б бути тим, що вона є». Чи виходить з цього твердження, що він ототожнює душу та суб’єкт?

12. За Б. Спінозою «в душі не має ніякої абсолютної або вільної жаги, душа визначена так, щоб бажати чогось через причину, а та, в свою чергу, – ще однією. Й так – до нескінченності». Що, в такому разі, пояснює природу афекту?

13. «Поширена гадка, що в інтелекті містяться певні уроджені принципи, первинні поняття, обриси, які вдруковані в людський дух, з якими душа народжується й несе з собою в світ», писав Дж. Локк. Чи погоджувався він з цією гадкою? Які аргументи на користь своєї точки зору він наводив?

14. Дж. Беркли стверджував, що «поряд з різноманіттям ідей міститься дещо пізнавальне або сприймальне, що продукує різноманітні дії, наприклад, бажання, уявлення, спогад. Цю діяльну істоту, що пізнає я називаю розумом, духом, душею або певним Я». Чому в контексті концепції буття як сприйняття поняття душі ототожнюється з цілою низкою понять?

15. «Я, як істота, що мислить, становить предмет внутрішнього відчуття та називаюсь душею; те, що становить предмет зовнішніх відчуттів, називається тілом. Тому термін Я, як істота, що мислить, означає вже предмет психології, що може називатися раціональною психологією, якщо я хочу знати про душу тільки те, що може бути виведено незалежно від будь-якого досвіду (що визначає мене точніше та in concrete) з поняття Я, оскільки воно наявне у будь-якому мисленні», – визначає І. Кант межі філософської психології. Чи можливо, виходячи з цього, визначити душу як субстанцію?

16. «Виховайте розум – серце негайно відступить», – закликав Д. А. Ф. де Сад, вкладаючи свою думку в уста героя ^ Філософії в будуарі: «я не знаю, що таке серце, я називаю серцем безсилля глузду». Як, за думкою представників франкфуртської школи, ці твердження вписуються в загальний контекст просвітницької філософської психології?

17. Ф. Ніцше зазначав, що «навіть “суб’єкт” становить продукт творчості, таку само “річ”, як і всяка інша: деяке спрощення для позначення сили, що покладає, винаходить, мислить на відміну від кожного одиничного акту покладання, винаходу, мислі». Якщо мати на увазі, що він розглядає “душу” також в якості речі, з якого поняття він виходить у своїй психології?

18. «Я незламне, – пише А. Бергсон, – коли відчуває себе вільним у безпосередньо даному. Але як тільки воно намагається довести власну свободу, воно не може зробити це інакше ніж через просторові рефракції. Саме через це механічний символізм не в змозі ані підтвердити, ані спростува叔и принцип вільної жаги». Як від цього твердження від переходить до доказу того, що свідомість не становить річ серед речей?

19. Як можна прокоментувати твердження Ж. Лакана: «Я мислю там, де мене немає, і я там, де вже не мислю»?

20. М. Босс був впевнений, що «ніхто ще не був в змозі виявити, як дві настільки фундаментальні речі – метафізична життєва сила та бездушна хімічна субстанція – можуть з’єднатися одна з однією для того, щоб утворити таку єдність, як людська тілесність». Виходячи з цього, як він розумів поняття тілесність?

^ Підрозділ 4. 4

Тести для самоконтролю


Блок 1


Проект філософської психології розробляв

а) С. Л. Франк,

б) С. Н. Трубецькой,

в) С. Л. Рубінштейн.


Концепція соборності свідомості належить

а) С. Л. Рубінштейну,

б) С. Л. Франку,

в) С. Н. Трубецькому.


«Психеї властивий і самозростаючий логос» стверджував

а) Емпедокл

б) Геракліт;

б) Сократ.


Твердження «людина – це її душа» характеризує погляди

а) Сократа;

б) Платона;

в) Аристотеля.


Згідно з Платоном, в структурі «фіри» душі ведучу роль відіграє

а) розум-візниця;

б) непокірний кінь як вітлення алогічності;

в) покірний кінь як вітлення благородних потягів.


Підвалини наукової психології пов’язують з творчістю

а) Демокрита,

б) Аристотеля,

в) Плотіна.


Відкриття індивідуальної душі приписують

а) стоїкам;

б) епікурейцям;

в) кінікам.


Твердження «душа за природою християнка» належить

а) Оригену;

б) Тертулліану;

в) Августину.


Містична філософська психологія стала основою

а) психології волі;

б) психології мислення;

в) психології інтуїції.


Душу як підвалину формування образу людини розумів

а) М. Кузанський;

б) Дж. Піко делла Мірандола;

в) Л. Валла.


Засновником соціальної філософської психології можна вважати

а) Платона;

б) Н. Макіавеллі;

в) Дж. Віко.


За Р. Декартом душа належить до субстанції

а) мислячої;

б) протяжної;

в) обох субстанцій.


Згідно з Ф. Беконом з душі походять

а) ідоли роду;

б) ідоли печери;

в) ідоли площі;

г) ідоли театру.


Визначення «суб’єкт – це жмут асоціацій» належить

а) Дж. Локкові;

б) Дж. Берклі;

в) Д. Юму.


За Дж. Берклі головна функція душі – це

а) відчуття;

б) сприйняття;

в) мислення.


Засновником асоціативної психології був

а) Аристотель;

б) Т. Гоббс;

в) Д. Гартлі.


Образ людини-статуї ввів в філософську психологію

а) Ж. Ламетрі;

б) Е. Кондил’як;

в) П. Кабаніс.


Г. Лейбниць вважав, що психічна монада здійснює

а) перцепцію;

б) апперцепцію;

в) трансцендентальну апперцепцію.


На необхідності відмови від психологізму в філософії наполягав

а) А. Бергсон;

б) Е. Гуссерль;

в) У. Джемс.


Екзістенціально-зорієнтовані психотерапевти розуміли екзистенцію як

а) виділення, появу;

б) становлення;

в) існування.


Блок 2


С. Л. Франк вважав, що дослідне пізнання душі неможливе у зв’язку з

а) атомістичною розподіленістю психіки;

б) відсутністю раціонального підгрунтя;

в) можливе в формі пізнаннявласного Я.


Згідно Б. Раселу, сучасна наука не дає вказівок щодо сутності душі адже

а) невідомою залишається також сутність матерії;

б) світ в цілому й душа зокрема складаються не з речей, а з подій;

в) немає доказів на користь безсмертя душі.


Найбільш виразно поняття душі подано в

а) архаїчних уявленнях про душу;

б) філософській психології;

в) науковій психології.


В архаїчних уявленнях душа пов’язувалась з

а) диханням як метафорою життя;

б) кровообігом як метафорою енергії;

в) тінню як метафорою здоров’я.


В апулеївському міфі про Психею та Купідона висвітлюється взаємозв’язок

а) души й тіла;

б) души й серця;

в) души й любові.


У сновидінні Чжуан Чжоу душа це

а) Чжуань Чжоу, якому наснился метелик;

б) метелик, якому наснился Чжуань Чжоу;

в) можливість розрізнення між Чжуань Чжоу та метеликом.


В античній філософії душа та ум трактувалися у першу чергу як

а) суб’єктивно-людські;

б) об’єктивно-космічні;

в) чуттєво-матеріальні.


Сутність концепції метемпсихозу Платона передається твердженням:

а) Боги доступні тільки культиваваним філософією душам;

б) кількість душ обмежена, тому вони циклічно падають в тіла;

в) круговоріт душ підкорений тисячелітньому циклу парадигм життя.


Біблейські уявлення про душу зміщують акцент

а) з пізнання на любов;

б) з метемпсихозу на тілесне воскресіння;

в) з еросу на агапе.


«Метафізика душевних глибин» Августина має на передбачає

а) відкриття особистості;

б) дослідження самого себе;

в) увагу дот конкретної душі.


За М. Фічіно душа спричиняє

а) сходження;

б) нисходження;

в) опосередкування.


П. Помпонацці актуалізував інтерпретацію аристотелівського розуміння душі

а) Аверроеса;

б) Фоми Аквінського;

в) Александра Афродісійського.


Поняття «глупоти» Е. Ротердамського стосується

а) серйозне ставлення до «комедії життя»;

б) натхнення християнським благочестям;

в) «божевілля Хреста» за св. Палом.


Згідно Я. Беме душа людина та дух янгола мають єдину

а) сутність;

б) суть;

в) єство.


Пристрасть за Б. Спінозою це

а) неадекватна ідея;

б) непевна ідея;

в) тілесний потяг.


Б. Паскаль називав дивертисментом

а) розвагу та гру;

б) душевну анестезію;

в) втечу від себе.


Згідно з І. Кантом психологія – наука про

а) майбутнє душі, її безсмертя;

б) трансцендентальну єдність апперцепції;

в) трансцендентальну людину.


Свідомість за У. Джемсом це

а) струмінь асоціацій;

б) струмінь мислі;

в) мисль, відмінна від наступної.


Вдалою альтернативою психоаналізу можна вважати

а) психосинтез;

б) екзистенціальну психологію;

в) шизоаналіз.


Ж. Дельоз скасовує можливість автономного суб’єкта на підвалині

а) безперервності виробництва бажання;

б) Другого як структури перцептивного поля;

в) анонімності номадичної сингулярності.


РОЗДІЛ V

Контрольні питання до курсу


1. Проект філософської психології: С. Л. Франк С. Н. Трубецькой та ін.

2. Уявлення про душу в давньогрецької міфології та передфілософії.

3. Платоничні та неоплатоничні тлумачення поняття душі.

4. Концепція душі Аристотеля.

5. Філософсько-психологічні мотиви в патрістичній філософії.

6. Томістське вчення про душу.

7. Поняття людської душі в добу Відродження та в гуманістичній психології.

8. Раціоналістичні тлумачення понять душа, психіка, суб’єкт та їх критика.

9. Емпіричні та сенсуалістичні погляди на природу душі, психіки та суб’єкта.

10. Душа та психіка у світлі філософії французського Просвітництва.

11. Вчення по душу в німецькій просвітницький метафізиці.

12. Соціальна психологія в історії філософії: головні віхи.

13. Психологічні підвалини філософії А. Шопенгауера та Ф. Ніцше.

14. Філософська психологія А. Бергсона та У. Джемса.

15. Антипсихологізм феноменологічної думки.

16. Екзістенціальна психологія та психотерапія.

17. Філософська психологія франкфуртської школи.

18. Психосинтетична проект: переваги та вади.

19. Трансперсональна філософська психологія.

20. Шизоаналіз: теорія та практика.

^ РОЗДІЛ VІ


1   2   3

Похожие:

Історія філософської iconІсторія філософської
Курс становить один з аспектів цілісної історико-філософської підготовки майбутніх фахівців. Також при вивченні курсу має важливе...
Історія філософської icon58. Становлення філософської думки в Україні. 61. Розвиток філософської думки від Г. Сковороди до нашого часу
Становлення філософської думки в Україні. 61. Розвиток філософської думки від Г. Сковороди до нашого часу
Історія філософської iconВступ до курсу Історія України
На питання чи є історія наукою, однозначної відповіді немає. Історична наука відрізняється від інших наук тим, що має свою специфіку,...
Історія філософської iconМетодичні рекомендації до вивчення дисципліни "Історія України"
Савченко С. В. Історія незалежної України (1991-2008 рр.): Матеріали та методичні рекомендації до вивчення дисципліни “Історія України“....
Історія філософської iconІсторія української культури
Кравченко Г. В., Клепалов Б. Я., Піддубська І. В., Шаповалова Н. П. Історія української культури: конспекти лекцій, хрестоматія,...
Історія філософської iconПрограма державного іспиту для студентів окр 02030201 «спеціаліст»
Окр 02030201 «спеціаліст», спеціальність «історія», спеціалізація «нова та новітня історія»
Історія філософської iconПрограма державного іспиту для студентів окр 02030201 «спеціаліст»
Окр 02030201 «спеціаліст», спеціальність «історія», спеціалізація «історія України»
Історія філософської iconПрограма державного іспиту для студентів окр 02030201 «спеціаліст»
Окр 02030201 «спеціаліст», спеціальність «історія», спеціалізація «історія Росії»
Історія філософської iconПрограма для загальноосвітніх навчальних закладів «Історія України. Всесвітня історія. 5-9 класи»
Міністерством освіти і науки України для використання в основній і старшій школі у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням...
Історія філософської iconПрограма державного іспиту з історії для студентів окр 020302 «бакалавр історії» вступ. Історія України: основні теоретичні проблеми
Предмет і завдання курсу історії України. Історія України як складова частина загальносвітової історії. Місце вітчизняної історії...
Історія філософської iconМіністерство освіти І науки україни
К.,1993. Методичних посібників: Історія української літератури І половини ХХ століття Ужгород, 1999; Українська література ХХ-ХХІ...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы