Конспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Скачать 184.81 Kb.
|
Харків 2011 Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня 2011 р., протокол № . Рекомендується для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” спеціальності “Економіка підприємства” всіх форм навчання. Укладачі: доц. І.Л. Назаренко доц. В.О. Маслова доц. О.М. Синіговець Рецензент: ^ План 1 Особливості потенціалу підприємста як об'єкту оцінки 2 Поняття вартості. Історія оцінної діяльності в Україні 3 Законодавча база оцінної діяльності в Україні. Міжнародні стандати оцінки 4 Принципи оцінки майна 5 Види вартості, їх сутність ^ Підприємство, бажаючи зайняти свою власну ринкову нішу, формує певний потенціал, який потребує кількісної оцінки, при чому основною характеристикою потенціалу в процесі оцінки повинна бути його цінність для досягнення мети підприємства. Найбільш універсальною представляється концепція вартісної оцінки, тому що вона враховує всі необхідні вимоги до потенціалу, як до об'єкту оцінки, а саме: 1) комплексність; 2) поточні і майбутні результати для діяльності підприємства; 3) поточний стан і перспективи розвитку зовнішнього середовища. Початковою передумовою вартісної оцінки потенціалу підприємства, є те, що підприємство можна оцінювати, як товар, оскільки підприємство володіє споживчою цінністю. Властивості підприємства як товару: 1) корисність для покупця; 2) витрати на створення, отримання доходу, а також відтворення елементів потенціалу (оновлення основних фондів) або створення нового підприємства супроводжується певними витратами. Специфічні особливості: 1) це товар інвестиційний (капіталовкладення здійснюються з метою віддачі в майбутньому); 2) підприємство є системою, але продаватися може як система в цілому, так і окремі її елементи, в цьому випадку руйнується взаємозв'язок між елементами, і вони стають основою формування іншої, нової системи; фактично товаром стає не саме підприємство, а окремі його складові; 3) потреба в цьому товарі (підприємстві) залежить від процесів тих, що відбуваються усередині підприємства, так і в зовнішньому середовищі. При чому нестабільність в суспільстві обумовлює нестійке положення самого підприємства. А з іншого боку, збільшення кількості нестабільних підприємств проводить до наростання нестабільності в суспільстві. Звідси випливає ще одна особливість підприємства як об'єкту ринкових операцій - потреба в регулюванні купівлі – продажі. ^ Перш ніж розглядати питання оцінки вартості, власності слід визначитися з поняттям «вартість». У Великому тлумачному словнику сучасної української мови приведено три визначення вартості: 1) вартість - виражена в грошах ціна чого-небудь; 2) позитивна якість, цінність; 3) вартість – економічна категорія, властива товарному виробництву, яка становить втілену й уречевлену в товари суспільно необхідну працю. Якщо третє визначення більшою мірою відноситься до політекономії, перше – до сфери людських відносин, то перше - до конкретної економіки, у тому числі і до економіки нерухомості і бізнесу. Тому, щоб «виразити в грошах цінність чого-небудь або визначити витрати на створення чого-небудь» необхідно оцінити це саме «що-небудь», тобто провести оцінку його вартості. Об'єктами оцінки можуть бути нерухомість, бізнес і майнові права на власність. Формування і розвиток оцінки землі та нерухомості як дисциплінарної науки припадає на ХХ століття. У 30-ті роки ХХ ст. в США та в інших розвинутих країнах світу, як необхідність розвитку ринкової економіки, появилася професія оцінника нерухомості. До сорокових років ХХ століття в багатьох розвинутих країнах були розроблені переважно подібні між собою принципи і методики оцінки, проте тільки у другій половині ХХ століття почав розвиватися підхід до поняття оцінки як до професії. Це пов’язано з тим, що: - в умовах ринку неможливо ефективно керувати будь-якою компанією без реальної оцінки її бізнесу; - оцінка вартості підприємства виступає універсальним показником ефективності будь-яких управлінських стратегій; - реальна оцінка об’єктивно необхідна: при купівлі та продажу майна, при переоцінці основних фондів, при здійсненні амортизаційної політики та при здійсненні значної кількості інших ринкових дій. Щоб розібратися в тих напрямах оцінки, які сьогодні практикуються в Україні, слід звернутися до історії питання. Ще кілька років тому в Україні мало хто знав про експертну оцінку і усвідомлював необхідність проведення такої. Проте трансформація економіки України у напрямку ринку створила передумови для введення в сферу ринкових відносин такого поняття як оцінка нерухомості, бізнесу, майнових прав. Тому навіть в колі фахівців з оцінки існує думка, що українська оцінна діяльність існує всього декілька років, тоді як за кордоном вона існує більш за півстоліття. Цю думку можна прийняти, але лише частково, тільки щодо відновлення оцінної діяльності. Історія свідчить про те, що в Російській Імперії успішно функціонував ринковий механізм господарювання і склався стабільний ринок нерухомості, яка оцінювалася переважно на базі прибуткового підходу. У архівах збереглися матеріали про функціонування ринків нерухомості в Києві, Катеринославі (нині Дніпропетровську), Харкові та інших українських містах. Після Жовтневої революції і ліквідації приватної власності на землю і засоби виробництва, оцінна діяльність практично припинила своє існування. У радянський період оцінка об'єктів державної власності проводилася з використанням нормативних методів, заснованих на розрахунку кошторисної і балансової вартостей, типових для економіки командно-адміністративного типу, тобто методів, не пов'язаних з ринковими умовами господарювання. З отриманням Україною незалежності і появою ознак ринкової економіки почала відроджуватися і українська оцінна діяльність. З набуттям незалежності в нашій країні булі започатковані економічні перетворення, основні напрямки яких тісно пов'язані із майновімі відносинами та власністю. Поштовхом до цього стало прійняття в 1991 році Верховною Радою Закону України "Про власність", який задекларував рівність поряд із державною інших форм власності: приватної і колективної. Істотним імпульсом для становлення і розвитку оцінної діяльності в Україні з'явилося ухвалення в березні 1992 року Законів України «Про приватизацію майна державних підприємств» і «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малій приватизації)», а також інших законодавчих і нормативних документів, що стосуються приватизації державного майна. Спочатку оцінна діяльність здійснювалася окремими ентузіастами, не базуючись практично ні на якій нормативно-правовій основі. Істотним поштовхом до офіційної появи професії оцінювачів і розвитку оцінної діяльності в Україні багато в чому сприяв початок «малої приватизації», законодавчі основи якої вимагали оцінки будівель, споруд, приміщень, цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств, незавершених будівництвом об'єктів і т.д. В подальшому, у зв'язку з приватизацією крупних державних підприємств (особливо з переходом до її грошової форми), з'явилася реальна потреба в експертній оцінці бізнесу діючих підприємств, пакетів акцій (долей, паїв в господарських суспільствах відкритого і закритого типів, а також нематеріальних активів). Перехід до формування ринкових умов обумовив потребу розробки нових підходів і методик до оцінки майна і нерухомості. В листопаді 1992 р. був створений пакет нормативних документів і перша Методика оцінки вартості об’єктів приватизації і оренди на основі використання даних бухгалтерського обліку. Ця методика загалом задовольняла вимоги швидкої приватизації з метою створення в країні прошарку власників і вторинного ринку засобів виробництва. Одночасно вона потребувала вдосконалення, бо вартість оцінюваних об’єктів була дуже низькою. У 1995 році розроблена нова Методика оцінки вартості об’єктів приватизації (18.01.95 р.). В основу методики було покладено застосування при оцінці об’єктів, які приватизуються шляхом викупу, експертної оцінки, котра визначалася з врахуванням світового досвіду. У цьому ж році розроблені та затвердженні ФДМУ положення про проведення експертної оцінки державного майна при приватизації. У 1995 році створюється ^ УСО), першим головним напрямком якої було розроблення Норм професійної діяльності оцінника, в яких найшли відображення етичні норми і професійні прийоми роботи оцінника, а також навчання спеціалістів основам оцінки майна, майнових і немайнових прав, та бізнесу, їх сертифікація. УСО – всеукраїнська громадська організація, яка об’єднує спеціалістів в області оцінки. Головні задачі УСО полягають у наступному:
Також УСО займається підготовкою посібників з оцінки майна і розповсюдженням відповідної навчальної літератури, проведенням науково-практичних конференцій оцінників. У 1996 році утворений Український інститут оцінки, що об'єднав на добровільних засадах юридичних осіб, що займаються оцінною діяльністю. Органом державної влади, який здійснює державне регулювання оціночної діяльності в Україні, є Фонд державного майна України (ФДМУ), створений в 1992 році. ФДМУ забезпечує широке інформування суспільства з питань оціночної діяльності, стану та особливостей ціноутворення на майно та майнові права в Україні, в тому числі й нерухомість. Представники УСО є консультантами ФДМУ, ними разом здійснюється підготовка і сертифікація експертів-оцінників, підписаний договір про сумісну діяльність цих організацій. ^ З червня 2001 року оціночна діяльність в Україні регульована - прийнято Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, з 1 січня 2002 року вступив в дію Земельний Кодекс, з 11 грудня 2003 року Закон України „Про оцінку земель” з 1 січня 2004 року – Цивільний кодекс і Закон про іпотеку. Розглянемо основні положення головного нормативного акту, що регламентує оцінну діяльність в Україні - Закону України „Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” (із змінами). Цей Закон визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні, її державного та громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав та використання її результатів. Положення цього Закону поширюються на правовідносини, які виникають у процесі здійснення оцінки майна, майнових прав, що належать фізичним та юридичним особам України на території України та за її межами, а також фізичним та юридичним особам інших держав на території України та за її межами, якщо угода укладається відповідно до законодавства України, використання результатів оцінки та здійснення професійної оціночної діяльності в Україні [1, Стаття 1. Сфера дії Закону]. Оцінка майна, майнових прав та професійна оціночна діяльність регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами з оцінки майна, що не суперечать йому. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правові норми щодо оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності, застосовуються правила міжнародного договору [1, Стаття 2. Законодавство про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність]. Оцінка майна проводиться у випадках, встановлених законодавством України, міжнародними угодами, на підставі договору, а також на вимогу однієї з сторін угоди та за згодою сторін. ^
Проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю, визначення збитків або розміру відшкодування, під час вирішення спорів та в інших випадках, визначених законодавством або за згодою сторін [1, Стаття 7. Випадки проведення оцінки майна]. Не обов'язкові випадки оцінки майна:
Методичне регулювання оцінки майна здійснюється у відповідних нормативно-правових актах з оцінки майна: положеннях (національних стандартах) оцінки майна, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, методиках та інших нормативно-правових актах, які розробляються з урахуванням вимог положень (національних стандартів) і затверджуються Кабінетом Міністрів України або Фондом державного майна України. Розроблення нормативно-правових актів з оцінки майна здійснюється на засадах міжнародних стандартів оцінки. До їх розроблення Фонд державного майна України залучає інші органи державної влади, саморегулівні організації оцінювачів, найбільш авторитетних оцінювачів, наукові та інші установи. Нормативно-правові акти, які регулюють питання вартості (ціни) майна, не повинні суперечити положенням (національним стандартам) оцінки майна [1, Стаття 9. Методичне регулювання оцінки майна]. Національне законодавство в галузі оцінки майна базуються на міжнародних стандартах оцінки. Розглянемо їх зміст докладніше. У 2000 р. в світі завершився важливий етап глобальної гармонізації у сфері фінансового менеджмента. Глобальна гармонізація досягнута в результаті розумного компромісу між представниками різних дисциплін, складових в цілому фінансовий менеджмент фахівцями з цінних паперів, бухгалтерами і оцінювачами. Наслідком цього, зокрема, стали опубліковані восени 2000 року нові редакції Міжнародних і Європейських стандартів оцінки (МСО 2000, ЄСО 2000), до яких внесені істотні зміни, пов'язані із змінами і доповненнями до Міжнародних стандартів фінансової звітності в редакції 1999 р. (МСФО), які, у свою чергу, узгоджені з міжнародною організацією, об'єднуючою регіональні і національні комісії з цінних паперів (МОКЦБ). ^ Теоретичним фундаментом процесу оцінки є система оцінних принципів, на яких ґрунтується розрахунок вартості об'єктів нерухомості. Принципи оцінки формують вихідні погляди суб'єктів ринку на величину вартості об'єкта нерухомості. Згідно з Національним стандартом №1, принципи оцінки – це покладені в основу методичних підходів основні правила оцінки майна, які відображають соціально-економічні фактори та закономірності формування вартості майна. У світовій практиці, а також у Національних стандартих оцінної діяльності України прийнято виділяти чотири групи оцінних принципів (рис. 6.1): 1) принципи, засновані на уявах потенційного власника; 2) принципи, що випливають із процесу експлуатації нерухомості; 3) принципи, обумовлені дією ринкового середовища; 4) принцип найкращого і найбільш ефективного використання.  Рисунок 6.1 - Принципи оцінки нерухомості Використання тих чи інших принципів залежить від конкретної ситуації, яка складається на момент оцінки. До першої групи входять такі принципи:
До другої групи принципів входять:
Третя група принципів включає:
Принципом, що узагальнює вплив зазначених раніше трьох груп принципів оцінки, є принцип найкращого і найбільш ефективного використання. Принцип найкращого і найефективнішого використання передбачає розумне і можливе використання об’єктів нерухомості, шляхом перевірки відповідності варіантів, що розглядаються, критеріям: а) фізично можливо – ділянка або об’єкт нерухомості технологічно придатні для використання; б) юридично дозволено – використання цього об’єкту нерухомості не суперечить законодавству країни, де здійснюється відповідна оцінка; в) фінансово виправдано - обґрунтовано з погляду окупності інвестиційного капіталу; г) забезпечує найвищу вартість чи прибутковість нерухомості – який із запропонованих варіантів принесе максимальний чистий доход. На практиці принцип найкращого і найбільш ефективного використання є вихідною передумовою, на якій ґрунтується вибір конкретного виду вартості нерухомості, що оцінюється, і будується висновок про її величину. |
