Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» icon

Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія»


Скачать 91.57 Kb.
НазваниеЛекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія»
Размер91.57 Kb.
ТипЛекція

Лекція №4 з патофізіології


на тему: «Алергія»


для ІІІ ЛД (ІІ р.)


Тип лекції: засвоєння нових знань.


Мета лекції: сформувати уяву про поширеність алергічних захворювань, причини та умови виникнення алергій, розуміння різноманітності механізмів розвитку алергічних реакцій: знання їх класифікацій, особливостей розвитку найпоширеніших нозологічних форм, шляхи здійснення імунокорекції та профілактики даної патології; сформувати усвідомлене ставлення до алергії, як до захворювання, яке легше запобігти, ніж лікувати і уяву про особливу роль у цьому гіпоалергічної дієти.

Актуальність: Багато явищ, які супроводжують людину в процесі життєдіяльності, так чи інакше пов'язані з її працездатністю, здоров'ям, тривалістю життя. До них належить алергізація організму, що викликається численними факторами екзо- та ендогенної природи.

Проблема алергії сьогодні - одна з найважливіших для медицини, так як щонайменше кожен десятий житель планети страждає від неї, а у деяких країнах дана захворюваність сягає 50%. Крім того, тенденція до зростання кількості хворих така явна, що алергія, за даними експертів ВООЗ, у недалекому майбутньому може стати найпоширенішою патологією у світі.


План лекції


  1. Алергія як медична та соціально-економічна проблема.

  2. Причини алергічних реакцій.

  3. Класифікація алергічних реакцій.

  4. Патогенез алергічних реакцій.

  5. Особливості розвитку алергічних реакцій різних типів.

  1. Псевдоалергічні захворювання.

  2. Загальні принципи діагностики алергічних станів.

8. Основні принципи активної імунопрофілактики та імунокорекції.


Алергія як медична та соціально-економічна проблема

Алергічні захворювання вивчаються клінічною дисципліною алергологією, яка як наука виникла відносно недавно. Точкою відліку є опис Ч. Річета та П. Портера в 1902 р. явища, названого ними анафілаксією, тобто відсутністю захисту. Правда, аналогічні спостереження в експерименті до цього було зроблені Мажанді в 1839 р. Річет та Портер вводили собакам нешкідливі дози токсичної речовини, яку отриму-вали з екстракту щупальців морських актиній для того, щоб виробити в них імуні-тет. У той час явище імунітету і способи його отримання були вже відомими. Після повторного введення вищеназваного екстракту собаки гинули. Таку реакцію органі-зму тварин на повторне введення чужорідного екстракту назвали анафілаксією, тоб-то відсутністю захисту. В 1913 р Ч. Річет за це відкриття отримав Нобелівську пре-мію. І хоча автори не пояснили природи анафілаксії, її опис став фундаментом для розвитку алергології.

Після опублікування результатів цих досліджень швидко почали накопичувати-ся численні факти, які свідчили про своєрідну реакцію тварин і людини на повторне введення однієї і тієї ж речовини. В 1906 р., узагальнивши дані подібних спостере-жень, австрійський педіатр К. Пірке ввів термін "алергія", який походить від двох грецьких слів: "аллас" -"інший", "ергон" - "дія".

Те, що алергологія як наука почала активно розвиватися на початку XX століт-тя, не означає, що алергологічні проблеми не турбували людство до того. Надгробі-вцевий надпис свідчить, що один з фараонів помер від бджолиного жала, тобто від анафілактичного шоку. Але численні алергічні захворювання залишались рідкістю і лише на протязі останніх десятиріч почали прогресивно збільшуватись. Хоча осно-вна кількість цих захворювань не відноситься до вкрай важкої патології, вони мають велике значення у зв'язку з високою частотою днів непрацездатності за їх рахунок. Згідно даних японських вчених, алергічні хвороби вже зараз займають перше місце по нанесеним економічним збиткам. Враховуючи також те, що ріст алергій спосте-рігається в першу чергу у високорозвинених країнах, а міське населення хворіє да-ною патологією у 3-5 р. частіше сільського, їх можна поставити у ранг не лише ме-дичних, а й соціально-економічних проблем, які потребують якнайглибшого вивче-ння з метою проведення ефективного лікування і, особливо, профілактики, так як алергії легше запобігти, ніж вилікувати.

І так, у сучасній науці терміном "алергія" позначають підвищену чутливість організму до дії тих чи інших речовин при повторному контакті з ними. На думку більшості спеціалістів, в основі розвитку алергії лежать механізми, по яких розвиваються імунні реакції, тобто створюється імунітет. Істотними відмінностями алергічних реакцій від імунологічних є те, що перші супроводжуються пошкодженням власних тканин, а другі - ні.

^ Причини алергічних реакцій

Причинами алергічних реакцій є або попадання в організм надмірної кількості алергенів, або спадкове чи набуте порушення однієї з ланок імунної відповіді. Прикладом останнього може бути або підвищення утворення в організмі Ig Е або недостатність систем, які відповідають за механізми супресії, тобто пригнічення імунної відповіді, або підвищена проникність природних бар'єрів для алергенів тощо.

Що ж таке алергени ? Алергенами вважають речовини антигенної будови, які здатні викликати алергію. Це високомолекулярні алергічні сполуки, в основному білкової будови, алергенність яких залежить від особливостей хімічного складу, маси, здатності проникати в організм, місця попадання тощо.

Що ж таке антигени ? Це речовини як екзо-, так і ендогенного походження, які можуть викликати імунну відповідь, тобто вироблення специфічних антитіл і (або) лімфоцитів, які здатні взаємодіяти з антигеном, інактивувати його та виводити з організму. Наприклад, еритроцити деяких людей мають на собі антиген А і це робить їх приналежними до II групи крові по системі AB0. Якщо при певних умовах на цей антиген починають вироблятися або попадають готові антитіла, то він стає алергеном, взаємодіє з антитілом, утворюючи на еритроциті імунний комплекс (ІК), який сприяє руйнуванню цього еритроциту.

Крім повноцінних АГ, які несуть у собі речовину білкової природи і описаних вище, існують неповні антигени, тобто гаптени (від гр. hapto - захоплювати). Гаптенами є низькомолекулярні речовини небілкової природи (полісахариди, наприклад). Вони можуть спричинити алергію при об'єднанні з білковими макромолекулами організму. При цьому антитіла здатні утворюватися або лише специфічно проти гаптену або до комплексу гаптену та макромолекули організму.

Згідно класифікації, запропонованої одним з корифеїв алергології А.Д.Адо, алергени по походженню поділяються на екзо- та ендоалергени. До екзоалергенів належать групи алергенів, які потрапляють в організм ззовні. Вони поділяються на:

І. Інфекційні (мікроорганізми, грибки, токсини).

ІІ. Неінфекційні:

  1. Рослинні (пилок, тополиний пух).

  2. Тваринні (лупа тварин, шерсть, пух, луска риби і т. д.).

  1. Побутові (домашній порох, у складі якого може бути до 60 алергічних компонентів, найактивнішими з яких є випорожнення мікроскопічних кліщів Dermatophagoides pteryonyssinys: сам кліщ надто великий і йому важко попасти у легені).

  1. ^ Прості хімічні речовини (пральні порошки, дезодоранти, косметика, бензин, анілінові барвники і т. д.)

  2. Медикаментозні засоби, серед яких найпоширенішим алергеном е пеніцилін, а також новокаїн, сульфаніламідні препарати і т. д. (практично всі штучно створені препарати).

  3. Харчові (казеїн коров'ячого молока, яєчний білок, риба, цитрусові, цукор, шоколад і т. д.). Так як харчування є видоспецифічним, тобто для кожного виду живих організмів притаманне своє генетично зумовлене харчування, то вживання не властивих для конкретного виду продуктів може привести до значних патологій з боку цих організмів, в т. ч. і алергій.

  4. ^ Змішані фактори.

Ендоалергени - це алергени, які знаходяться в організмі. Вони поділяються на дві групи:

  1. Природні (кришталик ока, колоїд щитоподібної залози, статеві залози, біла речовина мозку).

ІІ. Набуті. 1. Неінфекційні. 2. Інфекційні.

Неінфекційні ендоалергени утворюються внаслідок дії фізичних (тепло, холод іонізуюче випромінювання і т. д.) та хімічних (медикаменти) факторів на структури організму, внаслідок чого змінюються їх антигенні властивості або відбувається демаскування прихованих антигенів.

Інфекційні ендоалергени утворюються при дії на компоненти тканин чи клітин мікроорганізмів або їх токсинів. Вони бувають простими, якщо, наприклад, під впливом токсину змінюються антигенні структури клітини-господаря, та комплексними, коли антиген токсин) приєднується до зміненого антигену клітини.

По біохімічній структурі антигени поділяються на 2 види:

  1. Білки та білковмісні структури. Найбільш імуногенними € високомолекулярні білки, меншу імуногенність мають гліко-, нуклео-, ліпопротеїди.

  2. Небілкові сполуки (гаптени) - полісахариди, ліпіди, деякі синтетичні полімери, неорганічні речовини (сполуки йоду, брому, вісмуту), лікарські засоби. Імуногенни-ми вони стають лише після їх взаємодії з білками або клітинами організму.

^ Класифікації алергічних реакцій

Особливості протікання алергічних захворювань залежать від типу алергічної реакції. В залежності від виду імунної системи, яка переважає в реалізації імунної відповіді, алергічні реакції поділяють на негайного (АРНТ) і сповільненого (АРСТ) типів. АРНТ розвиваються за участю гуморального імунітету, тобто синтезованих В-лімфоцитами антитіл, АРСТ - за участю клітинного імунітету, тобто за допомо-гою сенсибілізованих Т-лімфоцитів.

Згідно сучасної патогенетичної класифікації, якою широко користуються у світі і запропонованої Джеллом і Кумбсом, алергічні реакції поділяються на п'ять типів.

  1. ^ Анафілактичний тип. Належить до АРНТ, характеризується фіксованими на клітинах-мішенях (тканинних базофілах) антитілами (АТ), до яких при повторно-му попаданні приєднуються антигени. Єдиний тип, при якому синтезуються IgЕ (ре-агіни) та IgG4. По цьому типу розвиваються анафілактичний шок, полінози, атопічна бронхіальна астма, кропив'янка, набряк Квінке, набряк від укусу комах і т. д.

  2. ^ Цитотоксичний тип. Теж належить до АРНТ. Характеризується фіксовани-ми антигенами, які знаходяться на поверхні власних клітин або є компонентами ін-ших структур, що по тій чи іншій причині змінили свої антигенні властивості. З ан-титіл приймають участь IgG1-3, IgM. По цьому типу розвиваються імунні гемолітич-ні анемії, в т. ч. гемолітична хвороба новонароджених, деякі види гломерулонефри-ту, які супроводжують інфекційні захворювання, викликані β-гемолітичним стреп-тококом групи А (це пояснюється подібністю антигенних структур даного стрепто-коку до базальної мембрани нирки), а також аутоалергії.

  1. Імунокомплексний тип (типу феномена Артюса). Належить до АРНТ. Ха-рактеризується тим, що ні АГ, ні АТ не фіксовані, а утворюються циркулюючі імун-ні комплекси (ЦІК), які здатні пошкоджувати судинні стінки різних органів і збіль-шувати їх проникність. З антитіл в утворенні ЦІК приймають участь IgG i IgM. По даному типу розвиваються сироваткова хвороба, імунокомплексний гломерулонеф-рит, деякі види дерматиту, червоний системний вовчак, ревматоїдний артрит, фено-мен Артюса і т. д.

  2. ^ Гіперчутливість сповільненого типу (ГСТ). Характеризується сенсибілі-зацією Т-лімфоцитів, які безпосередньо або за допомогою лімфокінів викликають цитотосичну дію. По цьому типу розвиваються всі інфекційні захворювання, в т. ч. інфекційно-алергічна бронхіальна астма, аутоалергії, туберкулінова проба, контак-тний дерматит, колагенози (червоний системний вовчак, та інші).

  3. ^ Рецепторно - опосередкований тип, який належить до АРНТ і характери-зується найчастіше стимуляцією функції клітини, внаслідок дії на неї аутоантитіл. Наприклад, при токсичному зобі виявлено антитіла до залозистих клітин щитоподі-бної залози, які після їх сполучення з клітинами-мішенями активізують у них проду-кцію тиреоїдних гормонів (тироксину та трийодтироніну).

^ Патогенез алергічних реакцій

Всі алергічні реакції розвиваються у три стадії, які іноді накладаються одна на одну.

I. Імунологічна.

II. Патохімічна або біохімічна.

^ III. Патофізіологічна.

Імунологічна стадія алергічних реакцій характеризується розпізнаванням алер-гену імунокомпетентними клітинами організму і формуванням імунної відповіді у вигляді накопичення специфічних антитіл (для АРНТ) або сенсибілізації Т-лімфоци-тів (для АРСТ). Іншими словами, в організмі утворюється підвищена чутливість до конкретного алергену. Такий стан називається сенсибілізацією і клінічно нічим не проявляється. Сенсибілізація буває активною і пасивною.

^ Активна сенсибілізація виникає при первинному попаданні або утворенні але-ргену в неімунізований організм і реалізується через активне вироблення і накопи-чення в ньому антитіл. Алерген, який є чужорідною речовиною, розпізнається і за-хоплюється макрофагом і перетравлюється ним. Інформація про його антигенні вла-стивості експресується (виставляється) на поверхні макрофага. Т-хелпери зчитують цю інформацію і переносять її на В-лімфоцити, які перетворюються на плазматичні клітини (плазмоцити) і починають синтезувати специфічні антитіла до даного анти-гену.

Доза алергену, яка спричинює активну сенсибілізацію називається сенсибілізуючою. Вона значно нижча (щонайменше в 10 разів) від завершальної (розрішуючої), тобто тієї дози, що викликає розвиток алергічної реакції.

^ Пасивна сенсибілізація також виникає в неімунізованому організмі, але внас-лідок введення в нього готових антитіл чи лімфоцитів з сенсибілізованого організ-му. Через кілька годин, необхідних для розподілу антитіл в організмі та фіксації їх на клітинах-мішенях, організм стає здатним відповідати алергічною реакцією на введення завершальної дози алергену.

Для виникнення наступної, патохімічної стадії, необхідним є повторне проник-нення алергену або контакт з ним. При цьому в АРНТ накопичені антитіла зв'язую-ться з алергенами і утворюють так звані імунні комплекси (ІК), за допомогою яких нейтралізується антиген і які одночасно спричиняють подальший розвиток алергіч-ної реакції через вивільнення або активізацію медіаторів алергії.

^ Медіатори АРНТ

Медіаторами алергії НТ є біологічно активні речовини, які в процесі розвитку алергічної реакції, тобто внаслідок утворення ІК або виділяються з клітин (наприклад тканинних базофілів, тобто опасистих клітин) або активуються з неактивних попередників, що постійно знаходяться у плазмі. Т. ч. медіатори АНТ поділяються на клітинні та гуморальні.

^ Характеристика клітинних медіаторів.

З тканинних базофілів (опасистих клітин), на яких фіксуються IgЕ, можуть ви-ділятися 2 групи медіаторів: 1) ті, що знаходяться у гранулах - гістамін, серотонін, гепарин, брадикінін, фактор хемотаксису нейтрофілів, ферменти і т. д.; 2) ті, що утворюються в процесі дегрануляцїї з компонентів мембран - лейкотрієни, до яких належать повільно реагуюча субстанція анафілаксії (ПРС-А), фактор хемотаксису еозинофілів, простагландини (ПГ), фактор агрегації тромбоцитів (ФАТ) і т. д.

Гістамін, брадикінін, дещо слабше - серотонін, діючи на Н1-рецептори, розширюють судини периферійного русла, підвищують проникність клітинної стінки, скорочують гладкі м'язи кишківника, бронхів, матки, спричинюють свербіж, біль, печію. Всі ці явища можуть вести до розвитку шоку та некрозу. Одночасно вплив цих речовин на Н2-рецептори можуть спричинювати протилежну дію.

Основну роль у розвитку довготривалого спазму бронхів при бронхіальній астмі відіграє ПРС-А, ефект якої розвивається поступово. Гістамін, який здатний швидко викликати скорочення непосмугованих м'язів, швидко розпадається під впливом ферменту гістамінази, що виділяється у вогнищі алергії з еозинофілів.

Гепарин перешкоджає зсіданню крові, гальмує вироблення антитіл, хемотаксис, а ФАТ навпаки сприяє тромбоутворенню.

Біологічно активні речовини також можуть виділятися з інших гранулоцитів: нейтрофілів, а також з тромбоцитів, лімфоцитів, клітин зруйнованих тканин і т. д.

^ Характеристика гуморальних медіаторів. З гуморальних медіаторів алергії найбільше значення мають кініни - група поліпептидів, які регулюють судинний то-нус. Вони утворюються в каскаді біохімічних реакцій, який починається з активації фактору Хагемана (XII плазмового фактору згортання). Як наслідок, утворюються калікреїн, брадикінін та калідин. Дані кініни розширюють дрібні артеріоли та збіль-шують проникність стінок капілярів, викликають біль та свербіж, впливають на реологічні властивості крові (в'язкість), можуть сприяти випадінню ниток фібрину та утворенню тромбів, викликають спазм гладких м’язів.

Іншою групою гуморальних медіаторів алергії є система компонентів компле-менту, яких є 9 і вони також активуються у каскаді реакцій. Найбільшого значення у розвитку імунного запалення набувають три компоненти: С5, який здатний фіксува-тися на сенсибілізованих та несенсибілізованих антитілами клітинах та руйнувати їх мембрани, С3а і С5а, які зумовлюють хемотаксис лейкоцитів, С3в, який сприяє опсонізації, що веде до фагоцитозу об'єкту.

^ Медіатори АРСТ

Медіаторами алергії сповільненого типу є лімфокіни, які виробляються Т-лімфоцитами після їх контакту з алергеном, тобто їх сенсибілізації. За допомогою лімфокінів Т-лімфоцити регулюють функцією інших лейкоцитів: стимулюють їх абс гальмують і в залежності від впливу на вид лейкоцитів поділяються на групи:

1. Група А - впливають на макрофаги: фактор хемотаксису макрофагів,
фактор агрегації макрофагів, фактор інгібування міграції макрофагів і т. д.

2. Група Б - впливають на лімфоцити: фактор бласттрансформації лім- фоцитів (зумовлює перетворення незрілих лімфоцитів у необхідні для реалізації ал-ергії види лімфоцитів, наприклад, Т-кілери), фактор хелперів, який сприяє залучен-ню в імунну відповідь Т- і В-лімфоцитів, фактор супресії, який гальмує ім..відповідь

  1. Група В - впливають на гранулоцити: хемотаксичний фактор, фактор інгібіції і т. д.

  2. Група Г - впливають на клітинні культури: інтерферон, який пригнічуй синтез нуклеїнових кислот вірусних інфекцій, фактор, який пригнічує проліферацію клітин культури тканин і т. д.

  3. Група Д - діють на цілісний організм: фактори, що спричинюють шкірну реакцію і сприяють підвищенню проникності стінки судин, розвитку набряку, проникненню лейкоцитів у тканину.

Внаслідок дії лімфокінів навколо антигену за декілька годин накопичуються лейкоцити і біологічно активні речовини, змінюється проникність судинних стінок та розвивається таким чином третя патофізіологічна стадія АРСТ.

Патофізіологічна стадія алергічних реакцій "негайного типу розвивається в першу чергу в так званих шокових органах. Шоковими називаються органи, у яких спостерігається найбільш виражена концентрація тканинних базофілів, що мають рецептори до IgЕ. Реагіни (IgЕ), які накопичуються в імунологічну стадію алергічних реакцій анафілактичного типу, осідають на тканинних базофілах цих органів. При повторному поступленні алергени приєднуються до фіксованих антитіл, утворюючи на поверхні опасистих клітин ІК. Внаслідок цього запускається каскад біохімічних реакцій і виділяються та активізуються медіатори алергії. Ними зумовлюється розвиток третьої стадії алергії.

Шокові органи є видоспецифічними, тобто специфічними для різних видів живих організмів. Для людини шоковим органом в першу чергу є шкіра, тому, найчастішими проявами алергій є шкірні реакції. На другому місці знаходяться гладкі м'язи бронхів, шлунково-кишкового тракту та судин. Для собак - це сфінктери печінкових вен, магістральні судини, а для кролів - легеневі артерії.

Проявами алергії зі сторони шкіри найчастіше є червоні висипання різних роз-мірів, які супроводжуються свербінням. Вони виникають внаслідок розширення дрі-бних судин, збільшення проникнення судинної стінки, що зумовлює розвиток наб-ряку, а також виділення медіаторів, які подразнюють нервові рецептори в ушкодже-них ділянках.

З боку дихальної системи найчастіше може виникнути спазм бронхів і утруднений видих, тобто експіраторна задишка, що викликають гіповентиляцію легень та розвиток гіпоксії в організмі.

Шлунково-кишковий тракт найчастіше реагує посиленням перистальтики і ви-никненням діареї, нудоти, блювоти, хоча можуть розвиватися і закрепи. Крім того, внаслідок вивільнення медіаторів збільшується проникність слизової кишківника і всмоктування алергену, що поглиблює розвиток алергічних процесів. При цьому у крові можуть утворюватися комплекси з антитілами, які дифундують у суглоби, шкіру, легені та інші органи, викликаючи місцеві анафілактичні реакції. Так, у сен-сибілізованих людей полуниці можуть викликати кропив'янку, а яйця - напад брон-хіальної астми.

Розширення магістральних судин може привести до різкого падіння артеріаль-ного тиску, впритул до розвитку калапсу чи шоку і втрати свідомості чи смерті. У магістральних судинах при цьому може спостерігатися гіпокоагуляція, зумовлена гепарином, а в дрібних судинах, навпаки, мікротромбоз через викид факторів згор-тання крові.

^ Особливості розвитку алергічних реакцій різних типів

Алергічні реакції анафілактичного типу

Алергічні реакції анафілактичного типу можуть розвиватися на попадання мінімальної кількості алергену (сенсибілізуючої дози). При цьому утворення специфічних антитіл (IgЕ) починається на 3-й день, а завершується приблизно на 12-й день. Накопичені імуноглобуліни можуть вільно циркулювати y рідких середовищах організму або осідати на тканинних базофілах шокових органів.

Анафілактичний шок (АШ) - найбільш важка форма алергічних захворювань, в основі якої лежить алергічна реакція І типу. Найчастіше виникає медикаментозний (на пеніцилін, сульфаніламіди, анальгетики, вітаміни, інсулін і т. д.) АШ, а рідше АШ на укуси перетинчастокрилих, при вживанні деяких харчових продуктів, при різкому переохолодженні тіла у людей з холодовою алергією, при невдалій специфічній діагностиці або терапії алергічних захворювань.

Картина анафілактичного шоку дуже різноманітна, що пояснюється широким спектром його патофізіологічних механізмів. Спазм гладких м'язів бронхів і кишки зумовлюють у хворого експіраторну задишку, блювоту пронос, розширення перифе-рійних судин - судинний колапс, венозний та артеріальний стаз, порушення мозко-вого та коронарного кровообігу, гіпоксію мозку та інфаркт міокарду, підвищення судинної проникності - набряк гортані, мозку, легень.

Важкість клінічної картини АШ визначається в основному ступенем і швидкіс-тю розвитку гемодинамічних порушень. Бронхоспазм відіграє важливу роль в кліні-чній картині АШ і його наслідках, але незворотні зміни в організмі наступають вна-слідок судинного колапсу, а також набряку мозку, гортані, легень.

Для людини, в першу чергу, алергічними є тваринні продукти, насичені високо-молекулярними білковими сполуками. За свідченнями закордонних дослідників, близько 60% дітей мають підвищену чутливість до різних компонентів коров'ячого молока. Широко відомі алергічні ускладнення і від введення в організм тваринних препаратів, таких як інсулін, наприклад. Крім того, харчові алергії викликаються штучними продуктами. Алергічними також і можуть виявлятися продукти, пошире-ння яких не є характерним для даного регіону. Важливо знати, що вживання проду-ктів-алергенів не завжди здатне викликати виражені клінічні прояви у людини, але вимагає посиленого включення специфічних імунних механізмів, в першу чергу шлунково-кишкового тракту, що виснажує його. Доказом цього є ефективність від призначення загальної гіпоалергенної дієти не лише при будь-якій харчовій алергії, але й при інших її видах (наприклад, полінозах).

Атонічна бронхіальна астма (АБА) - одна з форм бронхіальної астми неінфекційно-алергічного генезу, зумовлена побутовими, грибковими, рослинними і харчовими алергенами, яка розвивається по анафілактичному типу (І).

У підслизовому шарі бронхів зосереджена велика кількість тканинних базофі-лів, особливо на рівні периферійних дихальних шляхів, що сприяє розвитку анафі-лаксії та бронхоспазму. При цьому хворий може зробити вдих, так як він є актив-ним, але не може видихнути, бо видих - пасивний. Це веде до розвитку експіратор-ної задишки.

Полінози - класичне алергічне захворювання, яке викликається гіперчутливіс-тю до пилку рослин і розвивається по анафілактичному типу (І). Найчастіше прояв-ляється свербінням у носі, очах, повіках, нападами чихання, закладеністю носа, ви-діленнями з нього. До полінозів належать такі нозологічні одиниці, як кон'юктивіт, кератит, риніт, синусит, назофарингіт, аденоїдит, ларингіт, трахеїт, бронхіт, бронхі-альна астма, кропив'янка, набряк Квінке.

Кропив'янка (К) - синдром, який проявляється характерними шкірними елементами (уртикаріями), що мають швидку динаміку.

Набряк Квінке (ангіоневротичний набряк) (НКв) - обмежений, з чіткими края-ми набряк з переважною локалізацією в ділянці обличчя, кінцівок, геніталій. Пато-генез НКв пов'язаний з розширенням судин глибокого шару дерми, переважно ве-нул.

Найпоширенішими серед алергізованого населення є кропив'янка і набряк Квін-ке, які розвиваються у відповідь на побутові, харчові, пилкові, епідермальні, меди-каментозні фактори. Крім того, дані синдроми можуть розвиватися по цитатоксич-ному типу (II) при дії, наприклад, холоду; як псевдоалергічні реакції, коли прийом свіжоморожених продуктів, цитрусових, переїдання, вживання вина, прийому ряду препаратів, особливо в жовтій облатці, кровозамінників безпосередньо спричиняють вивільнення гістаміну та інших медіаторів без утворення імунних комплексів. Вна-слідок дії вищеперерахованих факторів у хворих розвивається свербіж, на фоні гіпе-ремії з'являються папули розміром від декількох мм до гіганського набряку, кожна з яких утримується 1-3 дні. Цей стан може супроводжуватися підвищенням to тіла.

Харчова алергія (ХА) - непереносимість харчових продуктів, викликане

імунологічними механізмами і яка розвивається по анафілактичному типу (І) або як псевдоалергічна реакція. Особливого значення набуває у дитячому віці, зумовлюю-чи переважаючу більшість респіраторних і нереспіраторних алергій. Треба розрізня-ти ХА і непереносимість їжі, зумовлену ферментопатіями, псевдоалергічними реак-ціями, захворюваннями шлунково-кишкового тракту, психогенними факторами. Практично будь-який харчовий продукт може викликати алергію.

Структура клінічних проявів ХА у дорослих (за даними Пухлик Б.М., 1992) виглядає наступним чином: шлунково-кишкові прояви реєструються у 70,9% випадків, шкірні -13,2%, неврологічні 11,6%, серцево-судині - 2,2%, респіраторні - 2,1%. У літературі описані анафілактичні харчові реакції, викликані вживанням в їжу горіхів, риби, молока.

У механізмі розвитку ХА має значення те, що контакт харчових алергенів зі специфічними IgЕ-антитілами розташованими на опасистих клітинах шлунково-ки-шковогo тракту може привести не лише до місцевих анафілактичних реакцій, таких як блювота і діарея, але і до підвищеного всмоктування алергену, викликаного під-вищеною проникністю слизової кишківника внаслідок дії медіаторів.

Алергічні реакції цитотоксичного типу

Є три категорії антигенів, які викликають розвиток цитотоксичної алергії:

1) компоненти клітинної мембрани (клітини крові, сперматозоїдів і деяких органів: нирок, печінки, серця, мозку, ока, щитовидної залози і т.д.);

2) неклітинні антигени, вторинно фіксовані на поверхні клітин організму – деякі медикаментозні засоби, можливо компоненти або метаболіти мікроорганізмів;

3) неклітинні структури тканини (наприклад, базальні мембрани клубочків нирок, колагену, мієліну).

Після зв'язування антитіл зі своїм чи чужорідним антигеном, який знаходиться на поверхні клітини, і приєднання до клітини компоненту комплементу С3 клітина з'єднується з активованим макрофагом, який спричиняє її пошкодження. За таким механізмом розвиваються алергічні форми гемолітичної анемії, тромбоцитопенії, медикаментозні алергії, деякі види гломерулонефриту і т. д.


Алергічні реакції імунокомплексного типу

При тривалому контакті організму з надлишком антигену (ін'єкції сироватки і плазми крові, множинні укуси комах, кокові та вірусні інфекції, гельмінтози, пухли-нний ріст і т.д.) виробляються преципітуючі антитіла типу IgG i IgМ, які при взає-модії з антигеном утворюють імунні комплекси, циркулюючі в крові (ЦІК). ЦІК зда-тні відкладатися у визначених тканинах і викликати гострі запальні реакції. З таки-ми комплексами можуть зв'язуватися компоненти комплементу С3 і С5. Це приво-дить до вивільнення БАР опасистих клітин, які підвищують проникність судин і приваблюють у зону запалення лейкоцити, які здатні фагоцитувати ІК.

^ Сироваткова хвороба виникає при введенні відносно великої дози сироватки з лікувально-профілактичною метою. Якщо сироватку вводити в уже сенсибілізова-ний організм, розвивається реакція анафілактичного типу (І). При первинному вве-денні іноді у хворого на 7-9 день після ін'єкції виникає симптомокомплекс, який ха-рактеризується підйомом температури, лімфоаденопатією, генералізованою кропи-в'янкою, болючістю набряклих суглобів (артритом). Все це - результат утворення розчинних циркулюючих комплексів (ЦІК) при надлишку антигену, до складу яких входять антитіла класу G та М (III тип).

Внаслідок дегрануляції тканинних базофілів, що супроводжується виділенням гістаміну та лейктотрієнів, ендотеліальні клітини відокремлюються одна від другої і оголюється базальна мембрана, до якої приєднується ІК відповідного розміру. При цьому особливо уражуються шкіра, нирки, суглоби і серце. Зі збільшенням продук-ції антитіл антиген поступово виводиться і хворий, зазвичай, видужує.

Алергічні реакції гіперчутливості сповільненого типу

Цей тип реакцій відносять до Т-лімфоцитозалежного механізму. До антигенів, які викликають дану реакцію належать:

а)деякі мікроорганізми (пневмококи, стрептококи, мікобактерії), паразити, грибки, гельмінти;

б)чужорідні білкові речовини (в т.ч. і у вигляді парентеральних вакцин);

в)гаптени, наприклад, лікарські засоби (сульфаніламіди, новокаїн), прості хімічні сполуки (динітрохлорфенол), рослинні препарати.

Т-клітини розпізнають антиген при первинному його контакті на поверхні мак-рофагу і сенсибілізуються. При повторному контакті антиген взаємодіє зі специфіч-ними рецепторами цих Т-лімфоцитів. Вони піддаються бласттрансформації та про-ліферації з наступним утворенням різних клонів клітин, в т.ч. і Т-кілерів. Т-кілери можуть пошкоджувати клітини-носії антигену як безпосередньо, так і за допомогою фагоцитів. Інші, стимульовані антигеном, Т-лімфоцити продукують і вивільняють в позаклітинне середовище лімфокіни, які забезпечують подальший розвиток алер-гічної реакції і її ознак.

Клінічно ці реакції проявляються у вигляді аутоалергічних захворювань: реакцій відторгнення трансплантату; інфекційно-алергічних реакцій та захворювань (туберкулінове реакція, інфекційно-алергічна бронхіальна астма і т.д.), контактно-алергічних реакцій (контактний дерматит, кон'юктивіт).

Контактний дерматит - запальне алергічне пошкодження шкіри, яке розвивається на місці безпосереднього контакту речовини, до якої організм був сенсибілізований, і протікає як реакція гіперчутливості сповільненого типу (IV).

Кількість речовин з потенційними властивостями контактних алергенів дуже велика. Але лише визначені хімічні субстанції є відповідальними за виникнення контактного дерматиту і належать вони до гаптенів, які мають низьку молекулярну масу, легке проникають у шкіру і здатні ковалентно зв'язуватися з хімічними еле-ментами білків організму. В окремих випадках в якості гаптенів можуть виступати не самі речовини, а продукти їх метаболізму. Дана алергічна реакція може бути ре-зультатом системного застосування медикаменту у осіб, попередньо сенсибілізова-них відповідними препаратами або хімічною речовиною, яка має подібні антигенні детермінанти. До контактних алергенів можна віднести косметичні засоби (фарба для волосся, рум'яна, духи, дезодорант і інші), барвники, мила і миючі засоби, одяг тваринного походження, метали (мідь, золото і т.д.), ліки (анестетики, антисептики, алкалоїди), інсектициди, масла, смоли (лаки, фарби, білила), гумові вироби тощо. Алергізація може наставати через 7-10 днів після першого контакту з потенційними алергеном, але частіше для розвитку контактної алергії необхідний повторний три-валий контакт з сенсибілізуючим агентом, навіть роками ( у випадку професійної алергізації).

Аутоімунні захворювання (АІЗ) - стани, при яких відбувається накопичення антитіл або сенсибілізація Т-лімфоцитів до антигенів власних тканин. Вони розвиваються одночасно по II (цитотоксичному) та IV (ГСТ) типах.

В нормі до АГ власних тканин існують досить низькі рівні відповідних антитіл та сенсибілізованих Т-лімфоцитів, що швидше підтримує їх імунний гомеостаз.

До факторів, які сприяють розвитку АІЗ належить демаскування антигенів. Во-но і виникає при порушенні гістогематичних бар'єрів природних ендоалергенів (кри-шталика ока, колоїду щитоподібної залози) при дії шкідливих факторів.

Інший механізм аутоалергії запускається при знятті імунологічної толерант-ності до нормальних компонентів тканин. Є компоненти тканин людського організ-му, які виступають гаптенами, і їм потрібний білковий носій. Якщо носієм цих гап-тенів стає високомолекулярна чужорідна сполука, то Т-лімфоцити починають реагу-вати на носіїв антигенів і кооперуватися з B-лімфоцитами, які виробляють антитіла до комплексу гаптену з носієм. Т. ч. починають розвиватися аутоімунні хвороби.

Аутоалергії можуть виникнути і внаслідок соматичних мутацій у деяких клонах лімфоцитів, які починають сприймати власні клітини організму за чужі та сприяти розвитку алергічної реакції.

^ Трансплантаційний імунітет

Трансплантаційний імунітет є одним із видів гіперчутливості сповільненого типу і полягає у здатності організму до відторгнення пересаджених генетично чужо-рідних тканин. Розрізняють аутотрансплантати, взяті у самої тварини, якій прово-диться пересадка тканини; гетеротрансплантати (ксеногенні) - при пересадці від тварини іншого виду, гомотрансплантати (алогенні) - при пересадці тканини між тваринами одного виду, які відрізняються хоча б по 1 гену гістосумісності, та ізотрансплантати (сингенні) - при повній тотожності донора та реципієнта (при пересадці від однояйцевого близнюка або експерименті при роботі на тваринах однієї генетично чистої лінії - імбредних тваринах).

Після трансплантації алогенного органу, якщо операція пройшла успішно, від-бувається приживлення органу, встановлюється загальне кровопостачання, віднов-люється функція. Через 6-7 днів після операції пересаджений орган набрякає, роз-вивається макрофагальна та лімфоцитарна інфільтрація, крововиливи і тромбози, особливо у ділянці приживлення, порушується кровопостачання трансплантату, роз-вивається його некроз і відбувається відторгнення органу. Ця реакція пов'язана з імунною відповіддю Т-лімфоцитарної системи, а недільний термін необхідний для того, щоб під впливом антигену трансплантату стимулювалася імунна відповідь, утворився і розмножився специфічний клон Т-лімфоцитів з наступним диференці-юванням в ефекторні клітини (кілери та ефектори гіперчутливості сповільненого ти-пу). Перші пошкоджують чужорідні клітини, безпосередньо з ними взаємодіючи, другі - виділяють медіатори ІВ. Повторна трансплантація тканини від того ж донора викликає її більш раннє відторгнення (у перші 3-4 дні) без періоду приживлення, так як в організмі уже містяться сенсибілізовані Т-лімфоцити і цитотоксичні анти-тіла. Трансплантат не проростає судинами, процеси деструкції починаються відра-зу після його пересадки.

При пересадці клітин кісткового мозку може також виникнути патологічна ре-акція, яка отримала назву "трансплантат проти господаря". Суть її полягає в то-му, що для алогенних клітин кісткового мозку або лімфоїдної тканини, які прижи-лися, клітини організму – господаря виявляються генетично чужорідними і проти них починають вироблятися пересадженим кістковим мозком антитіла та сенсибілі-зовані лімфоцити. Комплекс змін, які проявляються некрозом, агрегацією мононук-леарів, їх проліферацією, змінами в лімфатичних вузлах, селезінці, тимусі, назива-ється хворобою "рант". Реакція проти господаря виникає у більшій половині ви-падків пересадки кісткового мозку, при чому у 20% вона може закінчитися деталь-но. У зв'язку з цим обов'язково повинна проводитись комплексна імуносупресивна підготовка реципієнта, яка включає рентгенівське опромінення та імунодепресанти.

Необхідно зауважити, що в механізмах розвитку і клінічних проявах алергічних реакцій одночасно реалізується, як правило, не одна, а декілька типів гіперчутливос-ті. Хоча при кожному захворюванні (або на його визначеному етапі) можна виділи-ти домінуючий в патогенезі тип алергічної реакції.

^ Медикаментозна алергія

Медикаментозну алергію (МА), яка по багатьом причинам виходить на перше місце в стуктурі алергічних захворювань, треба виділяти серед групи побічних ме-дикаментозних реакцій. Практично будь-які ліки можуть стати алергенами, маючи достатню власну молекулярну масу або з'єднуючись з білками крові чи тканин. Але-ргенність ліків залежить від їх фізико-хімічного складу, якості очищення, способу введення, кількості одночасного використання, тривалості введення і т. д. Звичайно, найбільш алергенними є білкові препарати - антибіотики, сироватки, гормони і т. д.

МА може протікати по будь-якому з перших 4-х типів алергічних реакцій. Так, по-першому типу може розвинутися анафілактичний шок на введення пеніциліну чи іншого антибіотика. По II типу формується імунна відповідь на введення наприклад, сульфаніламідних препаратів, які виступають у ролі гаптенів і потребують білка-носія в організмі людини. ІІІ-й, імунокомплексний тип, розвивається при введенні сироваток, а IV-й - при тривалому контакті медиків з одними і тими ж препаратами (у медсестер на стрептоміцин, який вводиться туберкульозним хворим).

Крім того, МА може розвиватися і як псевдоалергічна реакція, яка за даними деяких авторів не поступається істинним алергічним реакціям.


^ Псевдоалергічні реакції

Псевдоалергічні реакції (алергоїдні реакції, несправжня алергія) - це група ре-акцій, які за клінічними проявами та способами відтворення подібні до алергії, але відрізняються від неї відсутністю імунологічної стадії та процесів утворення комп-лексу антиген-антитіло. Подібність клінічних проявів псевдоалергії до алергії зумо-влена здатністю без утворення комплексу антиген-антитіло активувати клітини-мі-шені (тканинні базофіли) з наступним викидом і активацією біологічно активних ре-човин. Несправжню алергію можуть викликати мікроорганізми та їх токсини, висо-комолекулярні колоїди та ін. Важливо, що в основі цього ефекту лежить сумарна дія лібераторів чи збудників хвороб на клітини-мішені при повторному їх попаданні в організм.

Псевдоалергічні реакції поділяють на гетеро- та параалергію. Параалергія ви-кликається однією і тією ж речовиною, а гетероалергія розвивається в організмі, підготовленому однією речовиною на провокуюче введення іншої речовини. При-кладом місцевої параалергії є феномен Швартцмана, який викликається введенням тварині фільтрату культури збудників черевного тифу у шкіру в кількості 0,1 мл, а через добу - 1 мл внутрішньовенно. На місці першого введення виникає геморагіч-но-некротичне запалення.

До загальних гетероалергій належить феномен Санарелі, який відтворюється при внутрішньовенному введенні нелетальної дози ендотоксину холерних вібріонів, а через добу - фільтрату культури кишкової палички. Як наслідок, розвивається тяжка загальне шокова реакція.

Кількість псевдоалергій в останні десятиліття різко зростає. Однією з причин

цього є, очевидно, висока чутливість клітин-мішеней, які знаходяться в стані пості-йної активності, що зумовлено впливом на імунологічну реактивність багатьох не-сприятливих факторів довкілля.

^ Загальні принципи діагностики алергічних станів

Схема діагностики АС включає: - алергологічний анамнез; - клінічне обстежен-ня; - тести безпосередньо на хворому; - лабораторне алергологічне обстеження.

Основною задачею збору алеоргоанамнезу є вияснення зв'язку захворювання зі спадковістю та дією алергенів зовнішнього середовища.

Внаслідок клінічно-лабораторного обстеження у хворого можна виявити еозинофілію, лейкоцитоз, прискорення ШОЕ, тенденцію до зростання γ-глобулінів.

Передумовами проведення алергологічного обстеження є вилучення алергенів те ремісія після захворювання. В усіх випадках гострих алергічних реакцій ще до специфічного обстеження призначають гіпоалергенну дієту.

Алергологічне обстеження включає в себе 2 види методів:

1) провокаційні тести на хворому;

2) лабораторні методи.

^ Провокаційні тести поділяють на алерген-специфічні та неспецифічні. Алер-ген-специфічні базуються на появі відповідних алергічних реакцій шокових тканин та органіві за умови впливу даних специфічних алергенів. Неспецифічні прово-каційні тести дозволяють виявити стан гіперчутливості різних тканин у хворих до медіаторів алергічних реакцій (гістаміну, ацетилхоліну) або неспецифічних факто-рів (холоду).

До провокаційних тестів відносять шкірні проби, які поділяються на:

  1. нашкірні (крапельні, аплікаційні, компресійні, електрофоретичні);

  2. скарифікаційні;

  3. тест уколом;

  4. внутрішньошкірні.

Позитивні шкірні проби свідчать про наявність сенсибілізації до алергену. Тіль-ки при співпадінні результатів шкірних проб з анамнезом, клінікою та даними про-вокайних тестів на шоковому органі етіологічний діагноз ставиться без сумніву. На-шкірні аплікаційні та компресійні тести часто застосовуються для виявлення про-фесійних алергій до різних хімічних речовин, а також до ліків. При "+" пробі в місці нанесення алергену з'являється еритема, свербіж, набряк, ущільнення, везикуляція, поодинокі висипання. Реакція оцінюється в балах або плюсах : Негативна - 0 балів, сумнівна з невеликою гіперемією - "+-" - 0,5 бала і т.д.

^ Крапельна проба - застосовується при підозрі на високу сенсибілізацію, особливо до ліків, з можливістю анафілактичного шоку.

Скарифікаційна проба ставиться при середньому ступені сенсибілізації з пилковими, побутовими, лікарськими, хімічними, харчовими та іншими алергенами.

^ Проба уколом полягає в уколі шкіри на глибину близько 1 мм через краплю алергену.

Внутрішньошкірні проби застосовують, коли вищеперераховані реакції нега-тивні. Необхідно враховувати , що чутливість шкіри високо розміщених ділянок шкіри на руці вища, аніж нижче лежачих. Негайні реакції реєструються через 20-30 хв, проміжні через 6-12 год, а сповільнені через 24-48 год.

Провокаційні тести можна проводити і на слизових. ^ Кон'юктивальний тест полягає в тому, що алерген у вигляді екстракту або порошку наносять на кон'юктиву ока. Пробе буде "+", якщо через 15-20 хв, у хворого виникне алергічне запалення, що супроводжується печією, свербінням, сльозоточивістю. Тоді треба промити кон'юктиву ока і ввести туди 2 краплі 0,1% розчину адреналіну.

^ Назальний провокаційний тест використовується для діагностики алергічних риносинусопатій, бронхітів, бронхіальної астми. Для цього в середній носовий хід вводять 0,2 мл алергену. Тест вважається "+" , якщо виникає утруднене дихання че-рез ту половину носа, в яку вносили алерген, або коли з'явилися свербіж, печія, пчи-хання.

До лабораторних методів алергологічного обстеження належать визначення рі-внів IgG, IgМ, IgА при первинній та вторинній імунологічній недостатності, загаль-ного те специфічного Іg Е (при бронхіальній астмі, кропив'янці, непереносимості деяких харчових продуктів), компонентів комплементу, ЦІК, титру аутоантитіл (хронічний тиреоїдит), рівня Т- і В-лімфоцитів, тести на фагоцитоз.

^ Основні принципи активної імінопрофілактики та імунокорекції

Імунопрофілактика може бути специфічною і неспецифічною. Специфічна імунопрофілактика (імунізація) проводиться проти інфекційних захворювань за допомогою численних вакцин, анатоксинів, імунних сироваток. Вона може бути активною і викликатися вакцинами, отриманими з живих або вбитих мікробів, а також анатоксинами з введенням яких викликає вироблення в організмі специфічних антитіл проти мікробного збудника, до якого проводилась імунізація.

Специфічна імунопрофілактика буває і пасивною, коли в організм вводяться готові антитіла, імунні сироватки, протигрипозний, протиправцевий γ-глобуліни і т.д. У першому випадку імунітет розвивається через 7-10 днів і триває протягом кількох місяців або років, у другому - несприйнятливість виникає практично відразу після введення препарату, але є короткочасною.

^ Неспецифічна імунопрофілактика - укріплення системи клітинного та гумо-рального імунітетів, стимуляція та нормалізація функціонального стану централь-них та периферійних органів імунітету, продукції Т- і В-лімфоцитів, вироблення імуноглобулінів, комплементу, функціональної активності нейтрофілів і моноцитів - забезпечується перш за все раціональним способом життя, фізичним загартовуван-ням організму, якісно повноцінним, але кількісно помірним харчуванням і т.д.

До неспецифічних засобів профілактики алергічних захворювань належать та-кож максимальне подовження тривалості грудного вигодовування дітей; знаходже-ння годуючої матері, а також всіх, у кого розвинулась алергія, особливо по анафіла-ктичному типу, на гіпоалергенній дієті; боротьба за чистоту атмосферного повітря; обмеження поступлення хімічних речовин в організм з їжею, особливо дітям; обме-ження використання хімікатів у побуті для осіб з обтяжливим алергічним анамне-зом; використання медикаментів; заходи по усуненню шкідливостей на роботі тощо.

Імунотерапія - вид лікування, який діє на імунну систему організму для відновлення імунологічного гомеостазу, регулювання або тимчасового заміщення функції окремих ланок імунітету. Серед численних методів специфічної імунотерапії особливої уваги заслуговує специфічна гіпосенсибілізація (СГ), суть якої полягає у зменшенні гіперчутливості до специфічного алергену.

Принцип СГ включає введення хворому алергену, який відповідає за сенсибілі-зацію, починаючи з субпорогових доз, з поступовим, строго індивідуальним їх під-вищенням через, поступово збільшуючі інтервали часу. Показом для СГ є всі істин-но алергічні захворювання без іншої супроводжуючої патології та без органічних змін в ураженому органі. Найчастіше СГ застосовують при полінозі та бронхіальній астмі, рідше - при нейродерматиті, екземі, гіперчутливості до укусу комах, алергіч-них ринітах.

Хоча СГ дістала широке розповсюдження, та її складний імунологічний меха-нізм до кінця не вивчений. Встановлено, що в сироватці хворих, які підлягають лі-куванню методом СГ, з'являються блокуючі антитіла IgG4, які перешкоджають ре-акції антигенів з фіксованими на опасистих клітинах IgЕ-антитілами, а, отже, і роз-витку анафілаксії. Збільшення титрів блокуючих антитіл проходить поступово, че-рез 1-8 тижнів після початку лікування і продовжується по мірі його проведення. Але цим механізм СГ не обмежується.

В кінцевому результаті внаслідок проведення СГ організм хворого стає нечутливим до дії специфічних алергенів, а базофіли та опасисті клітини знижують свою здатність вивільняти гістамін та інші медіатори алергії.

Принцип СГ первинно був закладений у способі введення чужорідних сирова-ток, запропонованому М. Безредкою. Згідно методу хворому спочатку в/шк вводять 0,1 мл сироватки у розведенні 1:100. Якщо виникає «+» реакція, то це свідчить про протипокази до введення сироватки. Якщо існують життєві покази для її введення, то необхідно використати прикриття антиалергічними засобами впритул до глюко-кортикоїдів і наркозу. При «-» реакції на первинне введення препарату, через 20-30 хв п/шк вводять 0,1 мл нерозведеної сироватки. Лише при відсутності будь-якої реакції вводять решту необхідної дози.


^ СПИСОК НАВЧАЛЬНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Основної:

  1. Патологічна фізіологія. За ред. Проф. М.Н. Зайка і проф..Ю.В. Биця. -К.: Вища школа, 2008.- 616 с.

  2. Бондар Я.Я., Файфура В.В. Патологічна анатомія і патологічна фізіологія людини. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. -495 с..


Додаткової:

1. Атаман О.В. Патологічна фізіологія в запитаннях і відповідях.-Вінниця:Нова книга, 2007.-512 с.

2. Патологическая физиология. Под ред. А.Д. Адо. - М.: ТріадаХ, 2000.

3. Руководство по клинической и лабораторной диагностике. Т.1. Т.2.Т.З. Под ред. проф. М.А.Базарновой. - К.: Вища школа,1986.



Похожие:

Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconЛекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія»
Актуальність: Багато явищ, які супроводжують людину в процесі життєдіяльності, так чи інакше пов'язані з її працездатністю, здоров'ям,...
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconЛекція №1 з патофізіології на тему: «Загальне вчення про хворобу. Етіологія. Патогенез»
«патологічні процес, стан, реакція»; сформувати розуміння та знання механізмів періодів розвитку хвороби; викласти в історичному...
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconЛекція на тему pr супровід спеціальних подій від Анастасії Широкової
Тараса Шевченка відбудеться відкрита лекція на тему «pr-супровід спеціальних подій» продюсера групи ефірного мовлення нового суспільно-інформаційного...
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconЛекція з бжд на тему
Де підстерігає небезпека нас і наших дітей? Найкраще на це питання можуть відповісти лікарі опікових центрів. Саме їм припадає ліквідовувати...
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconЛекція на тему "Вища освіта у Польщі: виші, спеціальності, рейтинги, ступені навчання"
Краківським передмістям та старим містом (костели, президентський палац, серце Шопена, королівські поховання)
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconЛекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах
Лекція обговорена і схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін 01 вересня 20 12 р. Протокол №1
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconВ. Дорофєєв “ ” 2012 р. Розклад занять архітектурно-художнього інституту на 1 семестр 2012-2013 навчального року
Об`ємно-просторова композиція лекція 8 год. Мельник н. В. А202 Філософія лекція 8 год з 05. 11 Рибка а360
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» icon29. 09. 2011 року (четвер) о 17 год
Ла №2 відбудеться організаційне засідання студентського наукового гуртка кафедри фізіології І патофізіології
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconЛекція 12 Лекція 12. Основи інформаційної безпеки
Мета: Ознайомити студентів з основами інформаційної безпеки; розвивати пам'ять, логічне мислення, увагу; розвивати інтерес студентів...
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconУченые и спорт
Предупреждаю сразу я пишу эссе на тему ученых и спорта, а не на тему того как ученые этот самый спорт поддерживают и восхваляют....
Лекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія» iconЛекція Загальна характеристика інформаційних технологій. Інформаційних ресурсів та систем. Загальні поняття про інформацію. Характеристика інформаційних ресурсів > 3
Лекція Загальна характеристика інформаційних технологій. Інформаційних ресурсів та систем
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы