Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах icon

Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах


Скачать 97.64 Kb.
НазваниеЛекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах
Размер97.64 Kb.
ТипЛекція

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ




ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ВНУТРІШНІХ СПРАВ


Кафедра цивільно-правових дисциплін


Лекція


з дисципліни «Цивільний процес»

Тема № 25

Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах

(2 години)




Для студентів 4-го курсу

денної форми навчання

юридичного факультету


Кривий ріг –2012




Лекція обговорена і схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін 01 вересня 20 12 р. Протокол № 1.


Лекція обговорена і схвалена на засіданні навчально-наукового комплексу з цивільно-правових дисциплін _______________20___ р.. Протокол № ____.


^

План лекції:





              1. Процесуальний порядок звернення судових рішень до виконання.

              2. Підстави для застосування негайного виконання судових рішень.

              3. Виконавчий лист. Вимоги до змісту виконавчого документа.

              4. Повноваження суду у процесі виконання судового рішення.


РЕКОМЕНДОВАНА Література


Нормативно-правові акти

  1. Конституція України. Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості ВРУ. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

  2. Цивільний процесуальний кодекс України № 1618-ІV від 18 березня 2004 р. // ВВР. – 2004. - № 40-41, 42. – Ст. 492 ( у редакції від 03.08.2010 на пiдставi ЗУ 2453-17).

  3. Про державну виконавчу службу. Закон України від 24 березня 1998 р. № 202/98 - ВР (із змінами).

  4. Про затвердження Положення про Державну виконавчу службу України. Указ Президента України вiд 6 квітня 2011 р. № 385/2011.

  5. Про виконавче провадження. Закон України від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ // ВВР. - 1999. - № 24. – Ст. 207 (у редакції вiд 04.11.2010, згідно з законом 2677-17).

  6. Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб). Закон України № 2677-VI від 4 листопада 2010 р. // Інтернет – ресурс.

  7. Інструкція про проведення виконавчих дій. Затверджено наказом Міністерства юстиції України 15 грудня 1999 р. № 74/5 (із змінами).

Постанови Пленуму Верховного Суду України

  1. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14.

Підручники

  1. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Ю.С. Червоного. – К.: Істина, 2007.

  2. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс: Підруч. для студ. спец. вищ. навч. закл. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2005.

Навчальні посібники, інші дидактичні та

методичні матеріали

  1. Луспеник Д.Д. Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ (складання судових процесуальних документів за новим ЦПК України). – Х.: Харків юридичний, 2005.

  2. Процесуальні документи у цивільних справах (теорія, методика, практика) : Наук.-практ. посіб. / За заг. ред. С.Я. Фурси ; Центр правових досліджень Фурси. - К. : Видавець Фурса С.Я., КНТ, 2007. - 1088 с.

  3. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. Є.О.Харитонова, О.І.Харитонової, В.В.Васильченка, Н.Ю.Голубєвої. – Х.: Одісей, 2009.

  4. Фурса С.Я., Фурса Є.І., Щербак С.В. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. С.Я.Фурси. – К. – Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2006.
^

Монографії та наукові видання


  1. Богля С.С. Судові рішення та їх виконання в частині судових витрат у цивільному судочинстві // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2007. - Вип 37. - C. 324-331.

  2. Васильєв С.В. Цивільний процес: Навч. посібник. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2007.

  3. Тарасенко Л. Судовий контроль за виконанням судових рішень // Вісник Львівського університету : Серія юридична / Міністерство освіти і науки України. Львівський національний університет ім. І. Франка : ВЦ Львівського національного університету ім. І. Франка. - 2006. - Вип. 42. - C. 209-216.

  4. Хотинська О. Загальні аспекти відкриття виконавчого провадження // Право України. – 2003. - № 2. – С. 92-96.

  5. Хотинська О. Процесуальне становище сторін виконавчого провадження // Право України. – 2004. - № 3. – С. 85-87.


Мета лекції:


Мета лекції полягає у формуванні знань про примусове виконання рішень суду, про виконавче провадження як завершальну стадію цивільного судочинства, про повноваження суду у процесі виконання судових рішень.


Вступ


До прийняття Закону України від 24 березня 1998 р. «Про державну виконавчу службу» судова влада мала ознаки не тільки суто судової, а й виконавчої влади. Останнє положення зумовлювалось виконанням судових рішень під юрисдикцією суду, підпорядкованістю виконавців при здійсненні ними своїх повноважень суддям, що постановили відповідні рішення. Таке становище певним чином не узгоджувалося з доктриною розподілу влади у демократичному суспільстві, негативно впливало на судові рішення. З виведенням виконавчого провадження з-під безпосередньої влади суду почався новий період державної функції щодо виконання судових рішень, які передбачається реалізувати у примусовому порядку.

Виконанням рішення суду та інших юрисдикційних органів завершується процес захисту суб’єктивних майнових і особистих немайнових прав громадян та юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України.

Предметом вивчення цієї лекції є коло питань, що характеризують стадію звернення судового рішення до виконання, повноваження суду, пов’язані з виконавчим провадженням з примусового виконання його рішень, органи Державної виконавчої служби, учасників виконавчого провадження, виконавчі документи, процесуальні строки пред’явлення документів до примусового виконання, поворот виконання.


^ 1. Процесуальний порядок звернення судових рішень до виконання


Виконанням рішення суду завершується процес захисту прав, свобод чи інтересів фізичних і юридичних осіб, територіальних громад та держави шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України.

Звернення судового рішення до виконання визначається наукою цивільного процесуального права як завершальна стадія цивільного судочинства, без реалізації якої втрачається сенс усієї юрисдикційної діяльності суду. Примусове виконання рішень судів гарантує здійснення прав сторін, визнаних судом, і підтверджених ним обов’язків.

Рішення та ухвали суду в цивільних справах, які не виконуються боржником добровільно у встановлений строк, а також такі, щодо яких допущено негайне виконання, виконуються примусово органами Державної виконавчої служби України, що входять до системи органів Міністерства юстиції України, в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 р. № 606-ХІУ (у редакції вiд 4 листопада 2010 р.).

У примусовому порядку виконуються рішення суду в цивільних справах, якими задоволені вимоги заявника про присудження майна, грошових коштів, відібрання дитини, поновлення на роботі, виселення, вселення, примусовий обмін житла тощо.

Рішення про відмову в задоволенні позовів про присудження, за позовами про визнання і встановлення фактів і правовідносин та перетворення правовідносин (перебування громадянина на утриманні, визнання договору недійсним, розірвання шлюбу тощо) не потребують примусового виконання, але в частині стягнення судових витрат вони можуть виконуватися в примусовому порядку. В іншій частині рішення про визнання і перетворення правовідносин не потребують примусового виконання внаслідок їх загальної обов’язковості (ст. 14 ЦПК) і є підставами для їх реалізації іншими способами, зокрема, реєстрацією компетентними органами держави встановлених судом правовідносин (Бюро технічної інвентаризації – видачею свідоцтва про право власності на жилий будинок), чи правового статусу громадянина (органи реєстрації актів цивільного стану – свідоцтво про розірвання шлюбу, про смерть громадянина тощо).

Підлягають примусовому виконанню і ухвали суду у випадках, передбачених законом, які за змістом характеризуються реалізованістю і вимагають примусового виконання, зокрема про забезпечення позову (ч. 9 ст. 153 ЦПК), про привід свідка (ч. 3 ст. 94 ЦПК), про поворот виконання (ст. 380 ЦПК) та ін.

У цивільному процесі вирізняються такі види виконання:

  • виконання за загальними правилами;

  • негайне виконання.

^ Виконання за загальними правилами застосовується у разі відсутності підстав для застосування негайного виконання.

Висновок з першого питання лекції:

Виконанням рішення суду завершується процес захисту прав, свобод чи інтересів фізичних і юридичних осіб шляхом їх фактичної реалізації у спосіб та порядок, визначений Конституцією та законами України. Звернення судового рішення до виконання є завершальною стадією цивільного судочинства, без реалізації якої втрачається сенс усієї юрисдикційної діяльності суду.


^ 2. Підстави для застосування негайного виконання судових рішень


Негайне виконання – це виконання судового рішення ще до вступу його у законну силу. Застосовується таке виконання, як правило, за результатами попередньої судової діяльності у формі відправлення правосуддя (вирішення цивільної справи) або гарантувальної діяльності суду (забезпечення позову, застосування запобіжних заходів).

У чинному процесуальному законодавстві чітко передбачені підстави для застосування негайного виконання, причому їх розділяють на:

  • підстави для обов’язкового (імперативного) застосування негайного виконання;

  • підстави для факультативного (імперативно-диспозитивного) застосування негайного виконання.

Негайне виконання судових рішень врегульовується статтею 367 ЦПК. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК рішення суду підлягає обов’язковому негайному виконанню у справах про:

  1. стягнення аліментів – у межах суми платежу за один місяць;

  2. присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць;

  3. відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, - у межах суми стягнення за один місяць;

  4. поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника;

  5. відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала;

  6. розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Так, у справі про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи, відповідно до ч. 3 ст. 290 ЦПК ухвалене судом рішення підлягає негайному виконанню. Копії рішення суд надсилає банку, що обслуговує юридичну або фізичну особу, заявнику та особі, щодо якої надається інформація. Особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник мають право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення до апеляційного суду в установленому порядку. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.

Відповідно до ч. 9 ст. 153 ЦПК негайному виконанню підлягає також ухвала про забезпечення позову. Така ухвала виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень. У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про забезпечення позову звертається до виконання негайно після внесення предмета застави в повному розмірі.

Факультативне негайне виконання допускається судом у разі стягнення з відповідача усієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої ст. 367.

Питання, пов’язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує місцевий суд, який розглянув справу.

^ Висновок з другого питання лекції:

Питання, пов’язані із зверненням судового рішення до виконання, вирішує Місцевий суд, який розглянув справу вирішує питання із звернення судового рішення до виконання, призначаючи за наявності підстав негайне виконання. Це виконання судового рішення ще до вступу його у законну силу, застосовується за результатами вирішення цивільної справи або гарантувальної діяльності суду (забезпечення позову, застосування запобіжних заходів).


^ 3. Виконавчий лист. Вимоги до змісту виконавчого документа

Для примусового виконання рішення чи ухвали суду видається виконавчий лист. Це – письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції і зобов’язує боржника, інших юридичних і фізичних осіб точно і своєчасно виконати рішення суду чи сприяти державному виконанню судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 368 ЦПК, за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалене, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним листом.

На виконання рішення про відшкодування заподіяної шкоди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, з метою повного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для покладання звернення стягнення на заробітну плату чи інший заробіток боржника за місцем роботи чи відбуття покарання. У справах, за якими шкода завдана різними злочинами, виконавчі листи виписуються окремо.

За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих листів за кількістю боржників для виконання рішення, яке передбачає їх солідарну матеріальну відповідальність.

У кожному виконавчому листі обов’язково зазначається загальна сума стягнення і перелічуються всі боржники із зазначенням їх солідарної відповідальності.

Якщо рішенням задоволені різні вимоги, то за кожною з них видається окремий виконавчий лист, наприклад, один лист про передачу грошей кредитору і другий – про стягнення судових витрат в дохід держави. Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦПК виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби, які у подальшому виступають стягувачами.

Частиною 4 ст. 368 ЦПК встановлено обов’язок суду видати разом із виконавчими листами копії документів, які підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову. Зазначене правило зумовлено необхідністю вирішення питання про доцільність вжиття державним виконавцем запобіжних заходів під час виконавчого провадження. Це правило поширюється на випадки, коли під час розгляду справи судом було вжито заходів із забезпечення позову за заявою тих осіб, на користь яких у подальшому ухвалено судове рішення.

Виконавчі документи можуть видаватися також за заявами правонаступників стягувача.

Варто звернути увагу на те, що виконавчі листи не видаються за заявами осіб, що перелічені у ст. 45 ЦПК, у тому числі і прокурора, навіть тоді, коли вони порушували справу в інтересах інших осіб. Разом з тим, відкриття виконавчого провадження може здійснюватися і за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

До виконавчих документів Закон «Про виконавче провадження» висуває конкретні вимоги, яким вони мають відповідати. Так, відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК і ст. 18 цього Закону, у виконавчому листі повинні бути зазначені:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище та ініціали посадової особи, що його видали;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові за наявності) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника за наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання законної (юридичної) сили рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавчий документ повинен бути підписаний уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплений печаткою. Скріплення виконавчого документа гербовою печаткою є обов'язковим у разі, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, за законом зобов'язаний мати печатку із зображенням Державного Герба України (ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»). Виконавчі листи, що видані судом, підписуються суддею і скріплюються гербовою печаткою.

Визначено також, що законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів.

Виконавчий лист видається після набрання судовим рішенням законної сили, а у справах, у яких допущено негайне виконання, – у день його постановлення.

^ Ухвали суду також можуть бути виконавчими документами у встановлених законом випадках, що передбачено п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження». Так, ухвала суду про забезпечення позову виступає одночасно і виконавчим документом (ч. 9 ст. 153 ЦПК).

^ Самостійним різновидом виконавчого документа є судовий наказ (п. 3 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження»). Слід пам’ятати, що судовий наказ, перш за все, є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених ст. 96 ЦПК. Після набрання судовим наказом законної сили суд видає його стягувачеві для пред’явлення до виконання (ч. 1 ст. 106 ЦПК). За правилами ч. 2 ст. 103 ЦПК судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, що встановлені ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» та обов'язково містити положення про дату видачі судового наказу стягувачеві, дату набрання судовим наказом законної сили та строк пред'явлення судового наказу до виконання. Зазначені відомості вносяться до судового наказу у день його видачі стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Виконавчий лист реєструється в суді, про що одночасно робиться відмітка в самому листі, і видається стягувачеві чи іншій уповноваженій особі під розписку на зворотній стороні судового рішення.

Виконавчий лист може бути пред’явлений до примусового виконання до органу державної виконавчої служби протягом одного року, якщо інше не встановлено законом (п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження»).

Пунктом 1 частини 2 ст. 22 цього Закону визначено, що перебіг зазначеного строку починається з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, – з наступного дня після його постановлення. Згідно з частиною 3 ст. 22 цього Закону рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Законом встановлено, що строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо (ч. 4 ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження»).

Разом з пред’явленням виконавчого документа до виконання відбувається переривання строку давності. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження» строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у випадках: 1) пред'явлення виконавчого документа до виконання; 2) часткового виконання рішення боржником; 3) надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється, а час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, – з моменту закінчення дії відповідної заборони (ч. 3 ст. 23 Закону України «Про виконавче провадження»).

Якщо виконавчий документ пред’явлено для примусового виконання після закінчення строку, визначеного у ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відмовляє стягувачу у прийнятті до провадження цього виконавчого документа, про що виносить відповідну постанову (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»).

Разом з тим, стягувач, який пропустив строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, може звернутися із заявою до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання про поновлення пропущеного строку (ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження») Така заява розглядається судом у 10-денний строк, в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі, проте їхня неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку (ч. 2 ст. 371 ЦПК). За наслідками розгляду постановляється відповідна ухвала. Ухвала суду про відмову у поновленні строку може бути оскаржена.(п. 19 ч. 1 ст. 293 ЦПК)

Суд, який видав виконавчий лист, відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом.

Зазначеною нормою встановлено повноваження суду на виправлення помилок у виданому ним виконавчому листі як виняток із загального правила. Так, метою внесення відповідних виправлень є узгодження змісту виконавчого листа з рішенням суду, ухваленим у справі. При видачі виконавчого листа помилка може свідчити про видачу його без достатньої на те правової підстави, або з порушенням порядку видачі, або у зв'язку із виникненням обставин, що виключають виконання постановленного рішення суду.

^ Виконавчий лист визнається таким, що не підлягає виконанню, якщо неможливо виправити наявну в ньому помилку. Підставами для цього є, зокрема, отримання судом апеляційної скарги, направленої апелянтом без порушення строку, втім фактично отриманої із значним простроченням. Також у випадку добровільного виконання рішення боржником поза виконавчим провадженням тощо.

Слід звернути увагу на відмінність норми цієї статті (стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом) від повороту виконання рішення суду (ст. ст. 380-383 ЦПК). Стягнуте за судовим рішенням, що у подальшому було скасовано, підлягає поверненню боржнику, оскільки за відсутності належної правової підстави одержане стягувачем до зміни свого становища слід вважати безпідставно отриманим.

Питання про виправлення помилки, допущеної при оформленні виконавчого листа або видачі, чи визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом вирішується за відповідною заявою у судовому засіданні. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом (ч. 4 ст. 369 ЦПК).

У разі втрати оригіналу виконавчого листа або судового наказу відкриття виконавчого провадження можливе на підставі його дубліката (ст. 370 ЦПК). Право на видачу дубліката виконавчого листа замість втраченого оригіналу належить суду, який ухвалив відповідне рішення. Заява до суду про видачу дубліката виконавчого листа може бути подана стягувачем або це може бути подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа. Заява стягувача чи подання державного виконавця про видачу дубліката виконавчого листа розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і заінтересованих осіб, проте їх неявка не перешкоджає вирішенню цього питання. Суд має точно встановити, що сума, яка присуджена стягувачу, ще не стягнута, та що строк давності для пред’явлення виконавчого листа не пропущено. У разі його пропуску дублікат виконавчого листа не може бути видано, а вирішується питання про поновлення пропущеного строку. При задоволенні заяви про видачу дубліката виконавчого листа суд поновлює його зміст згідно з резолютивною частиною судового рішення, враховуючи погашений розмір стягнення, щодо якого робляться відмітки у дублікаті. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу, якою задовольняє заяву про видачу дубліката виконавчого листа або відмовляє в її задоволенні. На ухвалу суду з питань видачі дубліката може бути подано апеляційну скаргу (п. 18 ст. 293 ЦПК). Дублікат виконавчого листа видається після набрання ухвалою суду законної сили про його видачу.

^ Висновок з третього питання лекції:

Виконавчий лист – це письмовий документ встановленої форми і змісту, який видається судом загальної юрисдикції і зобов’язує боржника точно і своєчасно виконати рішення суду чи сприяти державному виконанню судового рішення. Порядок видачі виконавчого листа встановлений у ЦПК, Законі України «Про виконавче провадження».


^ 4. Повноваження суду у процесі виконання судового рішення


Окремі питання, пов’язані з примусовим виконанням судових рішень, розглядаються в порядку цивільного судочинства, зокрема про:

  • виправлення помилки, допущеної при оформленні або видачі виконавчого листа, чи визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, та стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом (ч. 2 ст. 368 ЦПК);

  • видачу дубліката виконавчого листа замість втраченого оригіналу (ст. 370 ЦПК);

  • роз’яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК, ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження»);

  • поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання (ст. 371 ЦПК, ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»);

  • відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення (ст. 373 ЦПК, ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження»);

  • розгляду питання про визнання мирової угоди та відмови від примусового виконання рішення (ст. 372 ЦПК, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»);

  • вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК, ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження»);

  • вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини (ст. 375 ЦПК; п. 10 ч. 3 ст. 11, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»);

  • вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК, п. 10 ч. 3 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження»);

  • вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377 ЦПК);

  • заміни сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК; ч. 5 ст. 8 Закону «Про виконавче провадження»);

  • визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379 ЦПК);

  • розгляд скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця (Розділ УІІ ЦПК; ст. 82 Закону «Про виконавче провадження»);

  • вирішення питання про поворот виконання (ст. 380-382 ЦПК).

Постановлене судом рішення повинно бути визначеним – давати чітку і зрозумілу відповідь на всі позовні вимоги, які розглядалися судом в цивільній справі. Ст. 34 Закону «Про виконавче провадження» надає право державному виконавцю і сторонам виконавчого провадження у разі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз’яснення відповідного рішення.

Суд роз’яснює своє рішення за правилами, встановленими ст. 221 ЦПК, які надають право звернутися до суду з заявою особам, які брали участь у справі, і державному виконавцю. Право на звернення до суду з заявою про роз’яснення рішення може бути реалізоване, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого виконавчий лист на його виконання може бути пред’явлений до примусового виконання.

Заява про роз’яснення рішення розглядається судом з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розгляду. За наслідками розгляду суд постановляє відповідну ухвалу про роз’яснення рішення, яка може вирішувати лише питання більш повного і ясного викладення тих положень резолютивної частини рішення, розуміння яких викликає труднощі. При цьому зміст рішення не змінюється і не вирішуються питання, які не були розв’язані в ньому. На ухвалу суду про роз’яснення рішення може бути подано апеляційну скаргу (п. 12 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

У разі пропуску строку пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання (виконавчої давності) стягувач може звернутися до суду із заявою про його поновлення ( ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»). Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який видав виконавчий лист, або до суду за місцем виконання і розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін, які беруть участь у справі, проте їх неявка не є перешкодою для вирішення питання про поновлення пропущеного строку. Суд розглядає заяву в 10-денний строк. На ухвалу суду з питання поновлення строку може бути подано апеляційну скаргу (ст. 371 ЦПК).

Суд, який ухвалив рішення, може надати відстрочку або розстрочку виконання, а також змінити чи встановити спосіб і порядок виконання (ст. 373 ЦПК, ст. 36 Закону «Про виконавче провадження»). Відстрочка виконання полягає в тому, що на вчинення виконавчих дій встановлюється перерва на точно зазначений строк. Розстрочка виконання провадиться не одразу в повному обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного судом строку.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку виконання, можуть мати суб’єктивний та об’єктивний характер, але бути єдиними в своїй суті – ускладнювати виконання рішення або робити виконання неможливим. Відстрочка і розстрочка виконання може бути застосована при врахуванні не тільки інтересів як боржника, так і стягувача. Для вирішення питання про відстрочку або розстрочку необхідно брати до уваги відсутність вини боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою для таких наслідків; тимчасове знаходження боржника у такому стані, коли виконання може мати для нього особливо несприятливі наслідки; щоб відстрочка або розстрочка не завдали шкоди стягувачу.

Відстрочка або розстрочка виконання вирішується судом, як правило, одночасно з ухваленням рішення у справі (ст. 217 ЦПК). Якщо питання про відстрочку або розстрочку не порушувалось перед судом, а у виконавчому провадженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, то державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони можуть звернутися із заявою до суду, що видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку виконання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 373 ЦПК). Така заява може бути подана до суду протягом строку пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання (одного року), якщо до цього часу ще не відбулося стягнення.

У законі не визначено конкретної форми і змісту такої заяви. Але виходячи з норм ЦПК, за формою вона має бути письмовою, оскільки в тих випадках коли допускається усна заява, про це зазначається в самій нормі права. В заяві належить зазначити, до якого суду вона подається, від кого, адреса заявника, у якій справі, в чому суть прохання і чим воно викликане, докази, які стверджували б наявність обставин, що ускладнюють його виконання або роблять неможливим, дата подання заяви і підпис особи, яка її подала.

Заява розглядається за загальними правилами, передбаченими ЦПК, у 10-денний строк з постановленням ухвали. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання рішення може бути подана апеляційна скарга (п. 20 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

У разі, якщо наданий судом строк для відстрочки або розстрочки виконання пройшов, а обставини, що ускладнюють виконання, не змінилися і стягнення не відбулося, заінтересовані особи вправі знову подати до суду заяву про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду. Після закінчення відстрочки виконання провадження з примусового виконання рішення здійснюється в порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження».

Суд, який видав виконавчий лист на виконання ухваленого ним рішення, може встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Зміна способу і порядку виконання настає у разі, якщо за визначеним у судовому рішенні порядком виконання неможливо провести стягнення внаслідок відсутності, збезцінення об’єкта стягнення чи з інших причин; коли суд присудив відповідачу передати позивачеві певні індивідуальні речі, а вони були знищені чи обезцінилися або вибули з володіння відповідача.

Отже, для відстрочки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку виконання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки – обставини, що ускладнюють виконання, для зміни способу і порядку виконання – обставини, що роблять виконання неможливим. Надання відстрочки і розстрочки виконання, зміна способу і порядку виконання – компетенція суду, який видав виконавчий документ (ст. 373 ЦПК, ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження»).

Стягувач має право відмовитись від стягнення (ч. 2 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження»). ^ Сторони мають право укласти мирову угоду про закінчення виконавчого провадження, яка визнається судом (ч. 3 ст. 12 Закону). Процесуальний порядок визнання мирової угоди сторін чи вирішення питання про відмову стягувача від стягнення передбачений ст. 372 ЦПК.

Заява стягувача про відмову від примусового виконання, мирова угода сторін з заявою про її визнання подаються в письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше 3-денного строку передає її до суду за місцем виконання рішення для визнання. До прийняття відмови від примусового виконання та до визнання мирової угоди суд роз’яснює стягувачеві або сторонам наслідки відповідних процесуальних дій.

Суд вправі перевірити і не визнати відмову стягувача від примусового виконання, не визнати мирову угоду сторін, якщо такі дії суперечать закону або порушують чиїсь права, свободи чи інтереси. Про прийняття (відхилення) судом відмови від примусового виконання, про визнання (відмову у визнанні) мирової угоди суд постановляє ухвалу (ст. 175, 372 ЦПК). Ухвали суду, прийняті з цих питань, згідно з п. 8 ч. 1 ст. 293 ЦПК можуть бути оскаржені.

До повноважень суду відноситься вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу (ст. 374 ЦПК, ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження»). За поданням державного виконавця суд у 10-денний строк розглядає це питання в судовому засіданні з викликом сторін та з обов’язковою участю представників органів опіки та піклування. На ухвалу суду про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу може бути подано скаргу (п. 21 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

За правилом ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування чи місцезнаходження боржника – фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. У разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ (ст. 375 ЦПК; п. 10 ч. 3 ст. 11, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»).

Процесуальний порядок оголошення розшуку боржника або дитини врегульовано ст. 375 ЦПК. Подання державного виконавця про оголошення розшуку боржника – фізичної особи і дитини можуть бути подані до суду відповідно за місцем виконання рішення або останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача (ч. 2 ст. 40 Закону, ст. 375 ЦПК). Про оголошення розшуку боржника або дитини суддя постановляє ухвалу, виконання якої покладається на органи внутрішніх справ.

Розшук фізичної особи – боржника або дитини та розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника – юридичної особи, а також іншого майна боржника здійснює державна виконавча служба (ч. 3 ст. 40 Закону).

Ухвала суду про оголошення розшуку боржника або дитини може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 22 ч. 1 ст. 293 ЦПК).

Примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 376 ЦПК, п. 10 ч. 3 ст. 11 Закону «Про виконавче провадження»). Конституцією України (ст. 30) закріплено принцип недоторканності житла, згідно з яким не допускається проникнення до житла або до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Цивільним процесуальним кодексом (ст. 376) передбачено процесуальний порядок розгляду судом питань, пов’язаних із проникненням до житла чи іншого володіння боржника – фізичної особи або особи, у якої знаходиться майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, або дитина, щодо якої є виконавчий документ про її відібрання, при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням житла чи іншого володіння особи за поданням державного виконавця. Такі питання вирішуються судом негайно за поданням державного виконавця, за участю державного виконавця, без виклику чи повідомлення сторін чи інших заінтересованих осіб.

Вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках (ст. 377 ЦПК). У порядку цивільного судочинства вирішуються питання про звернення стягнення на належні боржнику від інших осіб грошові кошти, що знаходяться на рахунках цих осіб в установах банків та інших фінансових установах, а також на грошові кошти боржника, що знаходяться на його рахунках в установах банків та інших фінансових установах, за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Таке подання суд розглядає негайно без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Заміна сторони виконавчого провадження (ст. 378 ЦПК). У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою сторони суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Питання розглядається в судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб, неявка яких не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження.

Визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами (ст. 379 ЦПК). У разі звернення стягнення на майно, яке перебуває у спільній власності, постає потреба визначення у ній частки боржника. За поданням державного виконавця суд у десятиденний строк вирішує питання про визначення частки майна боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Про час і місце розгляду цього питання в судовому засіданні повідомляються сторони та заінтересовані особи, неявка яких не перешкоджає його вирішенню.

Вирішення питання про поворот виконання (ст. 380-382 ЦПК). Поворот виконання – інститут процесуального права із захисту майнових прав відповідача. Як цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав відповідача поворот виконання полягає у поверненні позивачем (стягувачем) відповідачу (боржнику) всього одержаного майна та коштів за скасованим рішенням.

Для настання повороту виконання необхідно: одержання позивачем (стягувачем) майна або грошових сум в порядку виконання рішення суду; скасування такого рішення суду і закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, або відмова у задоволенні позову чи зміна рішення шляхом задоволення позовних вимог у меншому розмірі, або скасування рішення з поверненням справи на новий розгляд, при якому позовні вимоги задовольняються в меншому розмірі, або має місце відмова в їх задоволенні. У зазначених випадках, ухвалюючи рішення, суд повинен зобов’язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим рішенням.

Питання про поворот виконання вирішується судом вищої інстанції, що розглядає справу в апеляційному, касаційному порядку, який скасовує або змінює рішення, чи судом, рішення якого було скасовано при новому розгляді ним справи. Якщо поворот виконання не був вирішений зазначеними судами, відповідач у межах загальних строків позовної давності може звернутися до суду першої інстанції, в якому знаходиться справа, з заявою про повернення коштів, майна та інших стягнень з нього за скасованим рішенням. Заява розглядається з викликом сторін і суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. При неможливості повернення майна натурою відшкодовується вартість останнього в розмірі суми, одержаної від його реалізації (ч. 3 ст. 380 ЦПК). За судовим рішенням про поворот виконання видається виконавчий лист у порядку, встановленому ЦПК.

Поворот виконання в окремих категоріях справ має особливості, передбачені ст. 382 ЦПК. У разі скасування у зв’язку з нововиявленими обставинами рішень у справах про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, поворот виконання допускається, якщо скасоване рішення було обгрунтоване на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.

У справах про стягнення аліментів, а також у справах про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання не допускається незалежно від того, у якому порядку ухвалено рішення, за винятком випадків, коли рішення було обгрунтоване на підроблених документах або на завідомо неправдивих відомостях позивача.

У порядку цивільного судочинства розглядаються інші питання, пов’язані з виконавчим провадженням.

Майнові права осіб, порушені у виконавчому провадженні шляхом накладання на їх майно арешту, забезпечуються правом на звернення таких осіб до суду з вимогою про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Статтею 60 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Проте строк, протягом якого особа, яка вважає, що її право порушено, може звернутися до суду з позовом, не визначено.

Для реалізації цього права подається позовна заява, належно оформлена (ст.ст. 119, 120 ЦПК) з дотриманням правил про підсудність, – за місцезнаходженням майна, на яке накладено арешт, або його основної частини (ч. 2 ст. 114 ЦПК). Відповідачами у справах про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту притягуються боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, і в необхідних випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. У тих випадках, коли арешт накладається на майно, яке підлягає стягненню на користь держави, як відповідач притягується відповідна державна податкова інспекція.

Справа розглядається за правилами цивільного судочинства, які врегульовують позовне провадження в суді першої інстанції, з ухваленням рішення, на яке може бути подана апеляційна скарга.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

На захист прав стягувача, боржника та інших осіб у виконавчому провадженні спрямовані правила, що зосереджені у главі 9 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» оскарження рішень, дій або бездіяльності посадових осіб державної виконавчої служби здійснюється за такими правилами:

рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду;

боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку;

рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, – до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Процесуальні питання судового провадження за скаргами у процесі виконання судових рішень визначені у розділі УІІ ЦПК.

Так, відповідно до ст. 383 ЦПК учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК, порушено їх права чи свободи.

Статтею 384 ЦПК визначено, що скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. Про подання скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше наступного дня після прийняття її судом.

Скарга подається до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом (ст. 385 ЦПК).

Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються. Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників. У випадках, якщо особа, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, суд залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст. 386 ЦПК).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу, в якій у разі встановлення обґрунтованості скарги визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо ж оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (ст. 387 ЦПК).

Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.


Отже, чинним законодавством до компетенції суду віднесені численні питання, пов’язані з виконавчим провадженням, із звернення рішення до виконання, які розглядаються у порядку цивільного судочинства, що забезпечує захист прав, свобод та інтересів сторін і учасників виконавчого провадження, його законність та обгрунтованість.

^ Висновок з четвертого питання лекції:

У процесі виконання судових рішень за виконавчими листами законодавством визначено певний обсяг повноважень суду, який видав виконавчий лист. Такі повноваження суду визначені у ЦПК і спрямовані на сприяння органу виконання і особам, які беруть участь у виконавчому провадженні, здійснення мети і завдань цивільного судочинства, дотримання процесуальних прав і обов’язків учасників виконавчого провадження.


висновки З ТЕМИ:


Виконання завдань цивільного судочинства залежить, у першу чергу, від всебічного розгляду і вирішення цивільних справ у повній відповідності до чинного законодавства. Досягнення такої мети забезпечується цивільними процесуальними гарантіями, до яких можна віднести і гарантувальну процесуальну діяльність суду, який видав виконавчий лист, у процесі виконання судових рішень, спрямовану на досягнення мети і завдань цивільного судочинства із захисту прав, свобод та інтересів заінтересованих осіб.


^ МЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ЩОДО ПІДГОТОВКИ ДАНОЇ ТЕМИ:


1. Вивчаючи дану тему, студенти повинні навчитися:

характеризувати повноваження суду у процесі виконання судових рішень, розуміти зміст процедурних питань; складати процесуальні документи (заяви, клопотання): заяву про видачу виконавчого листа; ухвалу про видачу дубліката виконавчого листа; заяву про зміну способу і порядку виконання рішення; ухвалу про заміну сторони виконавчого провадження та ін.

2. Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань:

  1. Виконавчий лист як процесуальний документ.

  2. Вимоги до змісту виконавчого документа.

  3. Види виконавчих документів згідно з чинним законодавством.

  4. Процесуальний порядок звернення судових рішень до виконання.

  5. Підстави для застосування негайного виконання судових рішень.

  6. Повноваження суду у процесі виконання судового рішення.

  7. Повноваження суду з роз’яснення рішення суду.

  8. Повноваження суду з поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання.

  9. Повноваження суду з відстрочки або розстрочки виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання рішення.

  10. Повноваження суду з розгляду питання про визнання мирової угоди та відмови від примусового виконання рішення.

  11. Повноваження суду з вирішення питання про тимчасове влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу.

  12. Повноваження суду з вирішення питання про оголошення розшуку боржника або дитини.

  13. Повноваження суду з вирішення питання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи.

  14. Повноваження суду з вирішення питання про звернення стягнення на грошові кошти, що знаходяться на рахунках.

  15. Повноваження суду із заміни сторони виконавчого провадження.

  16. Повноваження суду з визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

  17. Повноваження суду з вирішення питання про поворот виконання.



Похожие:

Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconЛекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах
Лекція обговорена і схвалена на засіданні кафедри цивільно-правових дисциплін 01 вересня 20 12 р. Протокол №1
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconПовідомлення до закладів епідеміологічної служби та пов’язані з ними документи обліку, журнали санітарної обробки речей хворих та ін
...
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconПитання для державного іспиту з «Цивільного процесу України»
Резолюції та рекомендації Комітету Міністрів ради Європи щодо доступності правосуддя у цивільних справах
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconМетодичні вказівки з виконання індивідуальної роботи з дисципліни «Цивільний процес»
Робота має бути виконана І оформлена охайно. Будь-який процесуальний документ є обличчям його
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconЛекція №4 з патофізіології на тему: «Алергія»
Актуальність: Багато явищ, які супроводжують людину в процесі життєдіяльності, так чи інакше пов'язані з її працездатністю, здоров'ям,...
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconПитання до іспиту з дисципліни «Політична економія»
Розкрити суть собівартості продукції і як вона пов’язана з доходами підприємства
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconХарактеристика юнацького віку в контексті формування життєвих перспектив Твердоступ Ольга
В сучасних умовах, коли процес особистісного та професійного становлення молодої людини, отримання бажаної освіти, а згодом і роботи...
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconНаказ №6гн 28 листопада 2012 року м. Київ
Про організацію роботи органів прокуратури щодо представництва інтересів громадянина або держави в суді та їх захисту при виконанні...
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconТема прийняття управлінських рішень
У науковій літературі зустрічається як розширене, так і вузьке розуміння процесу прийняття рішень в управлінні
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconТема: Основи веб-дизайну Мета
Такі вміння вже не пов'язані з певною професією, вони необхідні для будь-якого активного члена сучасного суспільства, і тому навчання...
Лекція з дисципліни «Цивільний процес» Тема №25 Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових рішень у цивільних справах iconПроцес прийняття рішень і релевантність облікової інформації. Рішення стосовно запасів. Рішення стосовно ціноутворення
Значну частину робочого часу менеджер витрачає на прийняття різних управлінських рішень. Ці рішення можуть стосуватися як довгострокових...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы