Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 icon

Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5


Скачать 59.78 Kb.
НазваниеЛексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5
Размер59.78 Kb.
ТипДокументы




ЛЕКСИКОЛОГІЯ, ЛЕКСИКОГРАФІЯ ТА ФРАЗЕОЛОГІЯ У ПРОФЕСІЙНОМУ СПІЛКУВАННІ

Семінарсько-практичне заняття №5


План

  1. Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін та термінологію.

  2. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення.

  3. Лексика сучасної української мови з погляду її походження.

  4. Стилістична диференціація української лексики.

  5. Професійна лексика. Канцеляризми та штампи.

  6. Фразеологія у діловому мовленні.

  7. Українська лексикографія. Основні типи словників.


Рекомендована література:

  1. Волкотруб Г.Й. Стилістика ділової мови / Г.Й. Волкотруб. – К., 2002.

  2. Волощак М. Неправильно – правильно: довідник з українського слововживання / М. Волощак. – К.: Українська видавнича спілка, 2003. – 160 с.

  3. Головащук С.І. Складні випадки наголошення: словник-довідник / С.І. Головащук. – К.: Либідь, 1995. – 192 с.

  4. Загнітко А.П. Українське ділове мовлення: професійне і непрофесійне спілкування / А.П. Загнітко, І.С. Данилюк. – Донецьк: БАО, 2004. – 480 с.

  5. Капелюшний А.О. Стилістика й редагування: практ. Словник-довідник журналіста / А.О. Капелюшний. – Л.: ПАІС, 2002. – 575 с.

  6. Мацько Л.І. Українська мова: Посібник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко. – К.:, Либідь. – 1996.

  7. Юрчук О.Ф. Українська мова для юристів / О.Ф. Юрчук. – К., 1995.


Лексика сучасної української літературної мови становить досить струнку та надзвичайно розгалужену систему, яка складається з численних підсистем і взаємопов’язаних мікроструктур. Термінологічний шар національної лексики відображає існуючі концепції наукової картини світу за допомогою термінів.

На жаль, фактично за всю свою історію українська наукова мова не мала сприятливих умов для свого розвитку. Численні заборони української мови як засобу літературного і громадського спілкування затримували її стильову диференціацію, а водночас формування термінологічної лексики. Проте бурхливий розвиток термінологічних систем переконливо довів, що українська мова досить гнучка і придатна для творення термінологічних назв.

Особливої актуальності у зв’язку із зростанням значущості національної проблематики у сфері термінологічної лексики набувають дослідження, спрямовані на з’ясування національно-специфічного в лексиці, у тому числі й робота з укладання галузевих термінологічних словників, зокрема навчальних.

Термін виробляється і виходить на стандарт внаслідок частоти його вживання в певній фаховій сфері. Спрацьовує зручність термінологічної моделі і його словотворча гнучкість.

Робота юриста потребує спеціальної професійної підготовленості та обізнаності передусім з юридичної термінології, а також галузевої ділової документації, чому активно сприяє відповідна література, переважно термінологічна. У звязку з цим для забезпечення професійного навчання у закладах освіти вкрай необхідні термінологічні словники малих форм (тобто навчальні) для нефілологів, зокрема словники особливого, комбінованого, типу з актуалізованою спрямованістю, які мінімізовані відповідно до навчальної мети, конкретних завдань.


^ 1. Загальне поняття про лексику, лексикологію, термін та термінологію. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його лексичне значення

У сучасному світі налічується близько шести тисяч мов. Наша, українська мова, як і будь-яка інша, посідає своє унікальне місце. Вона, як і будь-яка інша, складається зі слів.

Розділ мовознавства, який вивчає слово як основну одиницю мови, а також словниковий склад мови як систему, називається лексикологією.

Усі слова, наявні у мові, становлять лексику. У ній переважають тер­міни.

Термін – це слово чи словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з будь-якої галузі знання – науки, техніки, суспільно-політичного життя. Термін позбавлений емоційно-експресивного забарвлення. Кожній галузі властиві свої терміни, серед яких багато запозичених слів, наприклад, віза, кліше, реквізит, академія, міліція, держава, право, особова справа, покарання, науково-дослідна установа, адміністративні правопорушення, юридична техніка тощо.

Словом термінологія позначають сукупність термінів певної галузі науки або всі терміни даної мови.

^ Найважливішою ознакою термінів є їх однозначність. Усі носії мови повинні вживати терміни з одним і тим самим значенням. Проте, іноді буває так, що в одній галузі знань той самий термін має одне значення, а в іншій – інше.

Наприклад, операція (у медицині, фінансових справах, військових); криза (у політиці, у медицині – переломний момент у хворобі) тощо.

Найбільше у мові термінів спеціальних, які характерні для певної галузі науки, знання (юридичні: опікун, особа, підсудність, позов, побутова травма, покарання).

Cеред юридичних термінів можна вирізнити групи термінів кримінального, адміністративного та цивільного права, криміналістики, кримінології тощо. Чим більше людина знає слів, уміє їх правильно вживати у межах тематичних груп, тим вільніше вона володіє мовою взагалі.

Лексика найтісніше пов’язана із життям народу. Вона постійно реагує на зміни у соціально-виробничому та культурному житті нації виникненням нових слів і зникненням старих. Це зумовлює наявність у мові постійно двох шарів вживання лексики: активної та пасивної.

^ До активної лексики належать слова, які широко й повсякденно вживаються. Це звичайні слова, без яких не можливо висловити жодної розгорнутої думки. Вона об’єднує спеціальні терміни, що постійно вживаються у середовищі людей певних професій, спеціальностей: юрист, суддя, прокурор, рядовий, карний розшук, вулична злочинність, особовий склад, посвідчення особи, штатний розклад тощо.

^ Активна лексика поділяється на дві групи:

а) загальновживані слова, зрозумілі всім мовцям;

б) незагальновживані – терміни і професіоналізми, що активно використовуються не всіма мовцями, а представниками певних спеціальностей.

^ До пасивної лексики перейшли ті слова, які не належать до постійного вжитку, тобто рідко вживаються чи мають певні обмеження.

    1. Слова, які застаріли і витіснилися новими - архаїзми (рать -військо, злато - золото, перст - палець, чоло - лоб, ректи - говорити тощо).

    2. Слова, що називають реалії минулого – історизми (рекрут, кріпацтво, тюремник, волость, прохач, присяжний засідатель)

    3. Нові слова, покликані до життя потребами суспільства, що відображають сучасність – неологізми (конвенція, дискримінація, ексклюзивний, рейтинг, консенсус, електорат, менталітет, кон'юнктура, дистриб’ютор, магістр, бакалавр, ліцей, престиж тощо).

Неологізми сприймаються як нові доти, поки ці слова ще не повністю засвоїлися в активній частині мови. Коли вони стануть загальновживаними, звичними, то перестануть бути неологізмами, ввійдуть до загальновживаної лексики.

У мові є слова, що мають лише одне значення, тобто називають лише одну істоту, предмет, явище, дію тощо. їх називають однозначними. Наприклад:

міліціонер - той, хто служить у міліції;

майор - офіцерський чин, військове звання;

провокатор - підбурювач, який діє зі зрадницькою метою;

мародер - грабіжник, що краде речі вбитих на полі бою.

Крім однозначних у мові є слова багатозначні.

Багатозначність – наявність в одного слова двох або кількох пов’язаних між собою значень, що виникли у процесі розвитку первинного значення. Одне із значень багатозначного слова є прямим, усі інші – переносними.

^ Пряме значення – це основне значення слова, що найменш залежне від контексту.

Наприклад, речові докази, озброєна охорона, викликати до суду, службовий злочин, судова справа - пряме значення;

розірвати договір, взяти на поруки, ввести в оману, відкласти розгляд справи - переносне значення.

Переносні значення є похідними від прямого й асоціюються з ним. Переносні значення закріпилися у мові й фіксуються словниками.

^ Незагальновживана лексика використовується представниками відповідних спеціальностей. До неї належать нелітературні прошарки –діалектизми, жаргонізми та арготизми.

Діалектизми – слова або словосполучення, характерні лише для певних територій, на яких функціонує загальнонародна національна мова.

Жаргонізми – слова, якими користуються люди, об’єднані спільними інтересами, захопленням, професією, віком, ситуацією. Використовуються вони для надання експресивного забарвлення назвам предметів, явищ, важливих для членів даної соціальної групи. Наприклад: кльово, кайф, супер, бабки, тусівка, бухло, бодун тощо.

Існують також професійні жаргони – неофіційні назви предметів чи понять у сфері тієї чи іншої професії: вікно (у вчителів), фанера (у му­зикантів) тощо.

Жаргони швидко застарівають і замінюються новими словами-синонімами: хавати, ксива, квасити тощо.

^ Різновидом жаргону є арготизми. Це спеціальні слова, що вжива­ються представниками окремих соціальних груп з метою засекретити свою мову, зробити її незрозумілою для інших. Арготизмами користуються злочинці, наркомани, мафіозний світ. Наприклад, у злодійському арго слово кафедра - могила, помити - украсти, замочити - вбити.

Жаргон та арго належать до вузьковживаної, просторічної лексики, нечітко розрізняються між собою. Вживання цих слів у звичайному мовленні недопустиме, проте допустиме як особливий стилістичний засіб у роботі правоохоронних органів з метою встановити діловий контакт зі злочинним світом.

В українській мові використовуються екзотизми – слова, запозичені українською мовою з інших мов для позначення реалій життя іншого народу чи країни. Екзотизмами можуть бути:

- назви установ: меджліс, хурал, бундестаг;

- посад, професій: полісмен, шериф, тореадор, гейша;

- грошових одиниць: динар, юань;

- житла, поселень: аул, кишлак, вігвам;

- звертань до людей: мадам, містер, сеньйор, сеньйора, міс, леді.

Отже, основною одиницею лексики та лексикології є слово.


^ 2. Слово як найменша самостійна одиниця мови, його значення

Кожна мова складається зі слів, і слово є однією з основних одиниць мови. Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова виявляють себе лише у слові. Отже, слово – одна з основних одиниць мови, що вільно відтворюється у мові, називає всі, пізнані людиною предмети, явища природи і суспільства, відношення і залежності, виконує основну інформацію у спілкуванні між людьми, за допомогою якого людина висловлює свої почуття. Кожен, хто володіє мовою, легко вирізняє у ній слова і визначає їх звукові межі в потоці мовлення.

Слово - це найменша самостійна одиниця мови, що складається як з одного звука, так і з граматично оформленого звукового комплексу, за яким суспільною практикою закріплене певне значення і якому властива відтворюваність у процесі мовлення.

^ Головна функція слова - номінативна (називна). Слова української мови групуються:

- за значенням – однозначні, багатозначні;

- за мовним стилем – загальновживані, специфічно побутові, наукові терміни та професіоналізми, ділові штампи, образно-художні тощо;

- за емоційним забарвленням – нейтральні, емоційні;

- за сферою вживання – літературні, діалектні, знижені;

- за активністю вживання – активні та пасивні;

- за походженням – власне українські та запозичені.

Лексичне значення слова реалізується у контексті, у вільному спо­лученні з іншими словами. Із слів складається речення основний засіб вираження думки.


^ 3. Лексика сучасної української мови з погляду її походження

Лексика сучасної української мови склалась у процесі тривалого історичного розвитку. її формування та розвиток тісно пов’язані з історією українського народу.

За своїм походженням лексика неоднорідна. Найбільша частина її належить до корінної української лексики, яка включає всі слова, що ведуть від індоєвропейської мовної спільноти, слова, що виникли у спільнослов’янській мові та слова давньоруського походження, а також весь лексичний фонд, створений на українському грунті. Решту лексичного складу сучасної української мови становлять запозичення з індоєвропейських, зокрема й слов’янських та неіндоєвропейських мов; іншомовні лексичні елементи засвоювались українською мовою протягом усього її історичного розвитку. Тому серед слів, що вживаються у практиці спілкування, можна виокремити слова різні за часом виникнення і походженням. Усі вони відкладаються у словниковому складі нашої мови ніби певними шарами.

^ Перший шар становлять найдавніші слова, що дійшли до наших часів з індоєвропейської мови. Наприклад: сонце, вода, брат, мати та ін.

Другий шар становлять слова, що належать до спільнослов’янської мови, яка розпалась як єдина мова всіх слов’ян приблизно у V-VI ст. нашої ери. Ці слова живуть багато століть, хоч зазнали деяких фонетичних змін і вимовляються тепер у різних мовах не так, як вони вимовлялися у часи спільнослов’янської єдності. Наприклад: мать (рос), мати (укр.), маці (біл.), матка (польс).

Третій шар вирізняється у лексиці сучасної української мови переважно пізнішого походження і становить спільні східнослов’янські слова, які в інших слов’янських мовах не вживаються. Наприклад: урожай, шабля, дядько, сьогодні, ненароком та ін.

^ Четвертий шар становлять лише українські слова, поширені тільки в українській мові. Наприклад: година, рада, повітря, коханий, чарівний та ін.

Ці слова можуть бути різного походження і різної давності, але закріпилися лише в українській мові у період її формування та розвитку і виражають специфіку української мови, саме те, чим вона вирізняється у лексиці від інших східнослов’янських мов.

^ П’ятий шар - слова іншомовного походження, що в лексичному складі сучасної української літературної мови займають певне місце. У світі немає жодної мови, у лексиці якої не було б запозичень з інших мов, тому що ні один народ, носій і творець своєї мови, не живе ізольовано, відокремлено від інших народів. Процес засвоєння слів будь-якою мовою з інших мов є одним з істотних шляхів збагачення її словникового складу, робить її гнучкішою та виразнішою. Запозичуються як цілі слова та вирази, так і окремі їх елементи. Активно вживаються міжнародні словотворчі елементи, запозичені з латинської та грецької мов. Без знання цих елементів неможливе розуміння багатьох термінів, адже поєднуючись із коренями інших слів, вони утворюють нові слова. Наприклад, націо- (грец. народ), моно- (грец. один), полі- грец. багато), гідро- (грец. вода), крим- (лат. той, що має відношення до злочину), анти- (грец. проти): національний, монографія, монотонний, антидержавний, полісемія, гідродинаміка, гідроелектростанція, антибіотики тощо.

До найдавніших запозичень з інших мов належать старослав 'янізми –слова, що сформувалися у IX ст. на грунті македонського діалекту староболгарської мови. Старослов’янською мовою користувалися майже всі слов’яни. Наприклад: мудрість, влада, вождь, страждання, юродивий, святиня, битва, молитва, злочин, творець, образ, благородний тощо.

^ Запозичення з грецької мови – це слова, засвоєні ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх торгово-економічних зв’язків східних слов’ян із Грецією та її колоніями на північному узбережжі Чорного моря. Після прийняття християнства була засвоєна значна кількість власних імен людей, наприклад, Василь, Євген, Микола, Кузьма, Олена, Петро, Віктор, Ольга, Софія, Олександр, Федір, Анастасія та багато ін.

Запозичення з грецької мови відбувалося здебільшого через посередництво інших мов. їх поширення зумовлювалося розвитком науки, культури, мистецтва. Так з’являється в українській мові грецька за походженням лексика на запозичення нових суспільно-політичних відносин, терміни з медицини, біології, хімії, мовознавства, філософії, логіки, спорту, наприклад: політика, хартія, аристократія, анемія, мікроб, клімат, критика, атлетика, гімнастика тощо. Оскільки ці та інші слова вживаються у переважній більшості мов світу, їх називають інтернаціоналізмами.

Крім грецьких лексичних запозичень, українська мова збагачується латинізмами, які відіграли значну роль у збагаченні лексики – наукової і політичної термінології, наприклад, конспект, колегіум, нація, детектор тощо. Серед запозичень із західноєвропейських мов є чимало слів з французької (дуель, пальто, турне, реформа, режим, прем’єр, десант, парад, саботаж тощо)

англійської (джентельмен, мітинг, офіс, парламент, ринг, футбол, рекорд, хокей, теніс, спортсмен тощо),

німецької (броня, князь, командир, штаб, офіцер) та інших мов.


^ 4. Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика. Канцеляризми та штампи

Лексика сучасної української літературної мови з погляду її стиліс­тичної диференціації поділяється на дві великі групи. До першої належить стилістично нейтральна, або міжстильова лексика, тобто така, що вільно, без будь-якого обмеження вживається в усіх стилях, а до другої належить лексика, стилістично забарвлена.

Залежно від того, яка мовна функція реалізується, лексика української мови поділяється на певні шари: загальновживана, розмовна, офіційно-ділова, виробничо-професійна, науково-термінологічна, побутова тощо.

^ Загальновживана лексика не обмежена ні діалектами, ні професійними рамками. Це слова, що вживаються на всій території представниками верств суспільства, де функціонує українська мова.

^ Розмовна лексика використовує слова, які вживаються в усному невимушеному спілкуванні. Вони не можуть використовуватись у діловому стилі, бо мають стилістичне забарвлення неофіційності: швидко-хутко, говорити – балакати, кричати – репетувати, іти – плентатися, гарний – ловкий, нещасний – бідолаха тощо.

^ Науково-термінологічна лексика обслуговує сферу науки, наукової та професійно-виробничої діяльності. У ній переважають терміни.

Офіційно-ділова лексика використовується в офіційно-діловому стилі та його підстилях: законодавчому, дипломатичному, адміністративно-канцелярському. Вона, власне, і є термінологічною, бо однозначна, позбавлена емоційно-експресивного забарвлення, має чітко визначену сферу використання. Прикладом офіційно-ділової лексики є слова: ділова мова, офіційно-діловий стиль, протокол, постанова, акт, подання, розпорядження, декларація, комюніке, протокол, наказ, референдум, документ, реквізит тощо.

^ Професійна лексика – це спеціальна лексика, вживана людьми однієї професії.

До професійної лексики належать терміни, професіоналізми, професійно-жаргонні слова.

Професіоналізми, професійні та вузькоспеціальні слова – це слова або вислови, що виступають як неофіційні, розмовні синоніми термінів.

Для мови моряків: кок (кухар), камбуз (кухня); для водія: руль - бублик, пиляє - їде; для cтудента: плаває - погано навчається, пара - двійка, шпора - шпаргалка, «шапка» - адресат тощо.

Чим більше людині доводиться мати справу з певною галуззю практичної діяльності, тим інтенсивніше вона засвоює спеціальні слова, безпосередньо пов’язані з її професійними інтересами. Саме практична за­цікавленість породжує відповідну лексику. Найчастіше професіоналізми застосовуються в усному неофіційному мовленні людей певної професії.

^ Професійно-жаргонна лексика розглядається як форма професійного просторіччя. Розмовне мовлення будь-якого професійного середовища містить певну кількість емоційно-забарвлених слів вузького вжитку, що відображають професійну спеціалізацію, наприклад, кримінальна справа із вбивством - мокруха тощо.

Отже, словникове багатство сучасної української літературної мови визначається її розвитком. Наскільки повно, багато фахівець володіє лексикою, наскільки правильно і грамотно керується нею у спілкуванні, настільки легко буде йому знайти, використати слово у діловій сфері для ділового листування, для спілкування з громадянами, засобами масової інформації, по телефону. Від цього залежатиме успіх у практичній роботі.

^ Канцеляризми і штампи

В українську літературну мову досить часто потрапляють слова і вирази – словесні штампи, позбавлені образності, часто й одноманітно повторювані без урахування контексту, які збіднюють мову. Велика кількість таких слів міцно утвердилася у нашій мові. Наприклад: має організаторські здібності, людина з великої літери, знаходити спільну мову, гарний економіст (господарник), люди в білих халатах, ініціативний керівник, приділяє велику увагу, талановитий керівник тощо.

^ Штампові фрази мають місце у привітаннях, зокрема: зичимо всіляких гараздів, творчих успіхів, людського щастя, сімейного благополуччя, кавказького довголіття, сибірського здоров’я тощо.

Як зазначає Г. Волкотруб, тексти, насичені штампами, не викликають емоцій та почуттів, вбивають живий інтерес у читачів та слухачів. Саме у цьому їх шкідливий вплив.

Канцеляризми – слова та мовленнєві звороти, що позбавляють образності, яскравості та індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значення.

^ Канцеляризми здебільшого вживаються у ділових паперах. Наприклад: взяти на контроль, на роздум керівництва, взяти до уваги, здійснити контроль, приділити увагу, надати матеріальну допомогу, вжити заходів тощо.

^ Мають місце канцеляризми, що вживаються із прийменниками: згідно з, відповідно до, з метою посилення контролю, прошу вас, зважаючи на, у зв’язку з, з боку керівництва, незважаючи на та ін.

^ У діловому мовленні такі конструкції називаються кліше і сприймаються однозначно, тобто допомагають лаконічно передати будь-який зміст документа. А це полегшує створення документа і сприйняття інформації, тобто сприяє результативності ділового спілкування. Саме тому ці слова та мовленнєві звороти у діловому мовленні є доречними. Та коли канцеляризми вживаються в усному діловому мовленні, їх на­мірне вживання знижує ефективність спілкування.


^ 6. Фразеологія у діловому мовленні

Фразеологія – розділ мовознавства, що вивчає фразеологізми.

Мовні одиниці, що складаються з кількох роздільно оформлених компонентів, характеризуються стійкістю лексичного складу та синтаксичної будови і, як окремі слова, позначають поняття, називаються фразеологічними одиницями, фразеологічними зворотами, чи просто фразеологізмами.

Фразеологічні звороти кожної мови характеризуються стійкістю лексичного складу, відтворюються і зберігаються у нашій пам’яті, а використовуються при потребі.

Фразеологізми – це стійкі словосполучення, що характеризуються семантичною злитістю компонентів, цілісністю значення й автоматичним відтворенням у тексті:

нуль на масу - байдужість;

бити байдики - лінуватись;

як сніг на голову - несподівано;

нечистий на руку - нечесний.

Авгієві конюшні - так говорять про щось надзвичайно грязне (і в пря­мому і в переносному значенні);

Ахілесова п’ята - саме уязвиме місце людини;

^ Геростратова слава - слава, здобута злочинним і позорним способом;

Розрубати Гордіїв вузол - знайти вихід із важкого становища;

Дамоклів меч - бути на волосинці від смерті так кажуть про небезпеку, що є поруч;

Танталові муки - безкінечні страждання, нестерпні муки від стремління досягти бажаної мети і неможливості її досягти;

Народитися вдруге - так кажуть про людей, що чудом врятувалися від смерті;

^ Пуп землі - іронічний відзив про того, хто вважає себе важливішим за інших.

Пальма першості - символ перемоги над будь-ким;

Лопнути від заздрощів — вираження, пов'язане з Богом злості і негараздів;

Канути в Лету - забути назавжди (з міфології ^ Лета - річка у підземному царстві, що дає забути все земне).

Драконові закони - синонім жорстокості. Дракон - афінський зако­нодавець, який склав у 621 р. до н.е. кодекс законів. Правила судочинства і покарань були настільки суворі, що Солону прийшлося їх відмінити чи змінити.

^ За джерелом виникнення фразеологізми в українській літературній мові можна класифікувати таким чином:

- виробничо-професійні вирази, що набули метафоричного значення: сім разів відміряй, а раз відріж; взяти під обстріл; виконувати завдання на відмінно;

- вислови з античної культури: альфа й омега (початок і кінець), золотий дощ (несподіване багатство), крокодилячі сльози (удаваний плач), сади Семіраміди (прекрасні місця) тощо.

Фразеологізми, як і слова, можуть бути багатозначними, вступати у синонімічні, омонімічні, антонімічні відношення з іншими фразеологізмами.

Наприклад, багатозначний фразеологізм роззявити рота може означати розкрити рота, розпочати розмову, базікати, сперечатись;

гнути спину - тяжко працювати, принижуватись тощо.

^ Омонімічні - закрити очі - вмерти, не звернути на щось уваги.

Синонімія у фразеологізмах – явище поширене: давати наганяй -давати прочухана, милити шию, милити чуба, давати жару, наганяти холоду, знімати стружку, вставляти клепку, обібрати до нитки, обдерти як липку, пустити по світу тощо.

^ Антонімічними є фразеологізми, що протиставляються за значенням: співати деферамби - поливати помиями, ні пари з вуст розпустити язика, кури не клюють - як кіт наплакав, кидати в жар - кинути в холод.

Фразеологічні одиниці є досить важливим семантичним та стилістичним засобом. Одні фразеологізми є спільними для багатьох мов. До таких належать давньогрецькі: Яблуко розбрату - причина сварки, ворожнечі, євангельські (шлях на Голгофу), біблійні (дух і буква), літературні (Спинись, хвилино, гарна ти!).

І в офіційно-діловому, і в розмовному мовленні зловживають висловом давати добро. (Наприклад, Президент дав добро на підготовку проекту указу про... Але насправді Президент дав згоду на підготовку (по­годився з підготовкою, схвалив підготовку) проекту.

^ Фразеологізми різняться між собою щодо залежності значення фразеологізму від семантики його компонентів. Тут вирізняють чотири типи:

1. Фразеологічне зрощення – це семантично неподільний фразеоло­гізм, цілісне значення якого ніяк не пов'язане із значенням слів-складників: дати дуба, сміятися на кутні, скакати у гречку.

2 Фразеологічні єдності – семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких метафорично вмотивоване значенням їх компонентів: у рот води набрати, прикусити язика, вивести на чисту воду, дивитися крізь пальці.

3. Фразеологічні сполучення – семантично подільні фразеологізми, характерною ознакою яких є те, що один із компонентів виступає з вільним, незв’язаним лексичним значенням, інший – із фразеологічно зв’язаним: брати участь, завдавати клопоту, зачіпати інтереси, ставити питання, надавати допомогу. Слова участь, клопіт, інтереси, питання, допомога мають вільне, незв’язане лексичне значення).

4. Фразеологічні вирази – це стійкі звороти, всі компоненти яких мають вільне значення, проте у процесі мовлення ці звороти відтворюються як цілісні мовні одиниці. До них, зокрема, належать прислів’я, приказки, народні порівняння, мовні кліше: дешево й сердито; як з хреста знятий; курчат по осені рахують; дивиться, як баран на нові ворота; біла ворона; крокодилячі сльози; нуль на масу; гострий на язик тощо.


^ 7. Українська лексикографія. Основні типи словників

Лексикографія – розділ мовознавства, що розробляє теорію та практику укладання словників.

Словниковий склад мови відображається у словниках.

Перші лексикографічні спроби були вже за часів Київської Русі. Так, «Повість врем’яних літ» має кілька місць, які можна назвати тлумаченням імен: пояснення імені Феодосій, назви міста Переяслав тощо.

Словники української мови почали з'являтися ще у XVI ст. Першими такими словниками були «Лексис» Лаврентія Зизанія і словник Памви Беринди «Лексикон словенороський», видані 1627 р. у Києві, в якому слова

cтарослов’янської мови перекладалися на тогочасну українську книжну мову.

Чимало словників видано у XIX – XX ст. Сьогодні вони – пам’ятки минулого.

Визначним явищем української лексикографії був грунтовно під­готовлений 4-томний «Словарь української мови» (1907–1909 pp.), упорядкований Б. Грінченком. У ньому понад 70 тис. слів, які перекладаються і пояснюються російською мовою. Цей словник не втратив свого значення і нині. Ним користуються, коли виникає потреба з’ясувати значення слів застарілих і особливо діалектних.

^ Словники бувають двох типів: енциклопедичні і лінгвістичні.

В енциклопедичних словниках подаються відомості про предмети, явища, історичні події, видатних політичних діячів, провідних учених, діячів культури, різні поняття тощо.

Насамперед слід назвати «Юридичну енциклопедію» - 6 т. та «Між­народну поліцейську енциклопедію»/

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження, правопису, наголошування тощо. Вони бувають 1, 2 та кількамовними.

У перекладних словниках до кожного слова, що перекладається, подається відповідне слово іншої мови. До найважливіших перекладних словників належить Російсько-український словник.

^ Тлумачні словники з’ясовують основні прямі та переносні значення слів певної мови, належність їх до певних стилів, частоту вживання тощо.

Найцінніший Словник української мови в 11-ти томах містить 134 тис. слів (1970-1980 pp.), значення яких пояснюється.

^ Єтимологічні словники з’ясовують походження слів, їх найдавніші корені, а також розвиток значення слів, зміни у їх будові (7 т.).

Історичні словники подають у текстах і пояснюють слова, що вжи­валися у мові раніше і зафіксовані в її писемних пам’ятках.

^ Орфографічні словники подають нормативне написання слів. Найбільшим є Великий зведений орфографічний словник української мови (2003 р.) – 253 тис. слів.

Словник іншомовних слів дає пояснення близько 25 тис. слів і термінів іншомовного походження, що ввійшли до складу української літературної мови. У словнику зазначено з якої мови походить слово, з яких елементів утворилось, з яким лексичним значенням вживається.

Синонімічні словники подають згруповані в синонімічні ряди слова –синоніми. У 1960 р. видано короткий словник синонімів, де близько 4,5 тис. синонімічних рядів, до складу яких входять загальновживані слова, іншомовні, діалектизми тощо.

Фразеологічні словники пояснюють значення і вживання стійких сполучень слів, термінологічні – подають значення термінів з певних галузей знань.

Відомі й інші типи словників: мови письменників, власних імен, прізвищ, топонімічні словники, словник антонімів, паронімів тощо.

Похожие:

Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconЛексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5
Волощак М. Неправильно – правильно: довідник з українського слововживання / М. Волощак. – К.: Українська видавнича спілка, 2003....
Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconПрактичне заняття № науковий стиль І його засоби у професійному спілкуванні
Завдання Запам'ятайте формули мовного етикету української науки і продовжіть речення, використовуючи тематику вашого фаху
Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconСтилістичні особливості виражальних засобів мови. Типові помилки у тексті документа семінарсько-практичне заняття №11
Важливу роль у піднесенні мовної культури тексту документа відіграє стилістика як розділ лінгвістики, що допомагає використовувати...
Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconУкраїнська юридична термінологічна система. Труднощі при перекладі юридичних термінів з російської на українську мову семінарсько-практичне заняття №4
Юридична термінологічна система. З історії розвитку мови пра­ва. Поняття юридичного терміна. Класифікація юридичних тер­мінів
Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconПрактичне заняття на тему: «Нівелювання будівельного майданчика по квадратах»

Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconІсторія української журналістики 3 курс денне відділення Практичне заняття №2

Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconКультура усного ділового спілкування семінарсько-практичні заняття №12-14
Телефонна розмова. Етичні питання використання мобільних телефонів. Культура перемовин
Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconПоложення про недоговірні зобов’язання Практичне заняття: Загальні положення про недоговірні зобов’язання
Навчальна мета заняття: на практичному занятті студент повинен засвоїти питання щодо загальної характеристики недоговірних відносин....
Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconПрактичне заняття тема заняття: створення моделі оптимізації розподілу персоналу підприємства
Мета: Засвоїти основні принципи роботи надбудови “Поиск решения” для оптимізації планування використання персоналу підприємства....
Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconПропедевтика терапевтичної стоматології модуль №2: Пломбувальні матеріали та ендодонтія
Практичне заняття №12: «Анатомо-топографічні особливості порожнини зуба та кореневих каналів молярів.»
Лексикологія, лексикографія та фразеологія у професійному спілкуванні семінарсько-практичне заняття №5 iconПрактичне заняття №3 на тему: «Медсестринські підходи до вирішення проблем пацієнта при хронічних гепатитах»
«Антиснід», протишоковий набір, бікси зі стерильним матеріалом, ємкості з дезрозчинами
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы