Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів icon

Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів


НазваниеМетодичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів
страница4/13
Размер0.63 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
^


РОЗДІЛ І (модуль А) ФОРМУВАННЯ НАУКИ ЕСТЕТИКИ В ІСТОРІЇ ФІЛОСОФСЬКОГО ЗНАННЯ


Тема 1. Предмет естетики. Естетика в структурі міжпредметних звۥязків.

Зміст


    1. Визначення предмету естетики.

    2. Історична мінливість предмету естетики

    3. Естетика ХХ – ХХІ століть в структурі міжпредметних звۥязків



Ключові слова: естетика, мистецтво, краса, почуття, естетичне пізнання, естетична свідомість, естетика і філософія, естетика і етика, естетика і мистецтвознавство, естетика і психологія,

Цілі і завдання вивчення розділу.

Вивчення даного розділу дозволяє Вам:

  • одержати теоретичні уявлення щодо предмету естетики як науки, розділу філософського знання

  • ознайомитися з історією формування поняття «естетика», визначити історичну мінливість предмету естетики та місце естетики в структурі міжпредметних звۥязків;

  • володіти ключовими поняттями естетика, мистецтво, краса, почуття, естетичне пізнання, естетична свідомість

  • Методичні рекомендації до вивчення теми 1.


При вивченні теми 1 слід звернути увагу на походження поняття «естетика», зۥясувати предмет і завдання науки естетики, виявити причини історичної мінливості предмету естетики, акцентувати звۥязок естетики ХХ – ХХІ століть з філософією, етикою, психологією, мистецтвознавством, визначити сучасний стан естетики як «відкритої» науки, що подовжує свій розвиток у відповідності до духовних потреб суспільства.

Вивчаючи пункт 1.1. зверніть увагу на зміст поняття «естетика». Спробуйте відповісти на питання: у чому полягає значення естетичних почуттів в житті окремої людини? У чому полягають відмінності естетичних почуттів від інших форм людської чуттєвості? В якому виді діяльності естетичні почуття набувають домінуючого значення? Для відповіді на дані запитання зверніться до підручника: Левчук Л.Т. Естетика. - К.: Изд-во ПАРАПАН, 2003. – Розд. 1, гл. 1-2.

Вивчаючи пункт 1.2. спробуйте прояснити причини історичної мінливості предмету естетики. Чи можна звۥязати питання історичної мінливості предмету естетики з субۥєктивними факторами (продукування нових ідей мислителями-естетиками або митцями)? Чи можна вважати, що історичну мінливість предмету естетики слід повۥязувати виключно із комплексом обۥєктивних причин (виникнення нових видів і жанрів мистецтва, ускладнення мови мистецтва тощо)? Для відповіді на дані запитання зверністься до підручника: Бичков В. В.. Естетика. – М.: Гардарики, 2002. – Розділ 1, гл. 1.

Вивчаючи пункт 1.3. проаналізуйте звۥязок естетики ХХ – ХХІ століть з суміжними дисциплінами. Зверніть увагу на ускладнення естетичної проблематики, що відбувалося в ХХ - ХХІ століттях. Чим можна пояснити множинність міжпредметних звۥязків естетики ХХ – ХХІ століть? Чи можна вважати, що естетична проблематика в ХХІ столітті «розчинилася» в множині суміжних наук? Чи можна вважати, що мистецтво ХХ – ХХІ століть є настільки самодостатнім, що не потребує ніякої наукової критики або наукового оцінювання з боку науковців-естетиків? Для детального опрацювання даних питань зверніться до підручника: Левчук Л. Західноєвропейська естетика ХХ століття. – К. : Либідь, 1997. – Розд. 9.

Навчальний матеріал.

Прочитайте і законспектуйте основні положення теми. Зверніть особливу увагу на пояснення змісту опорних понять.

Естетика ( від. грец. aisthetikos - чуттєвий, здатний відчувати) – наука про загальні закони художнього освоєння та пізнання дійсності на основі почуттів, про закономірності розвитку мистецтва та роль мистецтва в житті суспільства. Естетика охоплює всю сферу людських почуттів, вивчає стосунки між людиною і світом, між людиною та іншими людьми, впливає на формування естетичної культури особистості.

Поняття естетика традиційно пов’язують із грецьким словом ейсетікос — чуттєвий, повۥязаний із людською чуттєвістю. Поняття естетика є невіддільним також від грецьких термінів: естаномай, естесі, естаноме - почуття, процес вироблення людиною власного ставлення до предмета, якісна оцінка предмету сприйняття і бажання повторити сприйняття. Усі вказані терміни охоплюються поняттями «чуттєвий», «чуттєвість» як ключовими. Крім того зазначені терміни вказують на значущість та складність історичного процесу розвитку чуттєвого ставлення до предметів оточуючого світу, орієнтують людину на дані зору, слуху як джерела інформації, наголошують на необхідності довіряти даним власних почуттів. Пізніше терміни естаномай, естесі, естаноме втратили прямий зв'язок з естетикою і відійшли на другий план. Предмет естетики почали осмислювати за допомогою більш змістовних та складних філософських понять. Такими поняттями були: "гармонія, "міра", "пропорція", "симетрія" та ін.

Естетика є філософською наукою, її предметом є два феномена: 1) естетичне як вияв чуттєвого (ціннісного) становлення людини до предметів і явищ оточуючого світу, до інших людей; 2) художня діяльність людини, що історично набувала найбільш досконалого вигляду в мистецтві. Відтак предмет естетики можна розглянути в подвійному вимірі: з одного боку, естетика є наукою про історичний розвиток чуттєвої культури людства, форм пізнання та оцінювання життєвих явищ за допомогою почуттів; з іншого, естетика функціонує як теорія мистецтва, наука про закономірності та форми художньої творчості. Обидві складові є тісно повۥязаними одна з іншою, проте є відносно самостійними. У першій складовій предмету естетики розглядаються питання природи, специфіки і творчого потенціалу естетичного, аналізуються категорії естетики як такі, що узагальнюють на теоретичному рівні процеси чуттєвого пізнання й оцінки життєвих явищ. Головними естетичними категоріями є парні категорії прекрасного і потворного, піднесеного й низького, трагічного і комічного, героїчного й драматичного. Друга складова предмету естетики вивчає походження та розвиток художньої діяльності людини, її структурну і функціональну своєрідність у порівнянні з іншими видами людської діяльності; естетика намагається розкрити творчу природу художнього таланта, людського генія, аналізує процеси виникнення видів, жанрів і стилей мистецтва.

^ Прочитайте наступний матеріал, зробіть висновки щодо причин історичної мінливості предмета естетики

Предмет естетики, зберігаючі загальну спрямованість на вивчення форм чуттєвого пізнання, одночасно є історично рухливим і мінливим. Предмет естетики ускладнюється в процесі суспільно-історичної практики, трансформується під впливом обۥєктивних і субۥєктивних факторів. На кожному новому історичному етапі розвитку естетики виявляється неповнота сформованих уявлень про естетичне відношення людини до світу і самої себе, невідповідність історично набутого змісту естетичних категорій реальному стану мистецької практики. Ці та багато інших суперечностей між теорією естетичного та практикою мистецтва слугують поштовхом щодо розширення предмету науки естетики. Упродовж віків, починаючи від доби античності та Середньовіччя предмет естетики повۥязували з прекрасним. Відтак історично першим визначенням предмету есетики було таке: естетика є наукою про прекрасне. Поняття прекрасного разом із поняттями істини та добра посідало важливе місце в стуктурі філософських та богословських понять. Починаючи від доби Відродження поряд із питаннями прекрасного як філософської категорієї не менш важливе місце в естетиці посіла проблематика мистецтва. На основі спостережень за творчістю митця естетики звернули увагу на питання практики мистецтва, звернули увагу на проблему естетичного смаку та естетичного сприйняття творів мистецтва. У ході подальшого розвитку естетика як наука узагальнила прояви естетичного в природі, матеріальній діяльності, різноманітних галузях духовного життя. Починаючи з доби Нового часу естетика сформувала розвинутий понятійний апарат, і на зрілих етапах розвитку (ХІХ-ХХІ ст.) в структурі естетичної проблематики виокремились кілька відносно самостійних дисциплін: теорія художньої творчості, теорія естетичного сприйняття, теорія естетичного виховання, психологія мистецтва, естетика виробничої діяльності та ін.

Предмет естетики постійно розширюється за рахунок розвитку видів людської діяльності, ускладнення форм творчості, виникнення інноваційних мистецьких стратегій. Можна сказати, що в історичній перспективі предмет естетики є відкритим, таким, що більш-менш синхронно реагує на зміни в художньому житті суспільства, на оновлення сфер художньої культури. На сучасному етапі розвитку суспільства сфера естетичного пізнання поширилася на різні види діяльності людини: труд, освіта, спілкування, відпочинок, розваги, спорт, реклама. Ці види діяльності виходять за межі художньої творчості, тим не менш підлягають процесам естетичного осмислення. На цій основі виникають такі напрямки естетичної науки, як виробнича естетика, технічна естетика, дизайн, естетика спорту, естетична організація середовища, естетика буденного життя та ін. Активне розширення предмету естетики почалося на початку ХХ століття. На сучасному етапі продовжується процес перетворення науки естетики на самостійну область гуманітарного знання за рахунок подолання меж філософії та мистецтвознавства, в руслі яких тривалий час відбувався розвиток класичної естетики. Як наука, естетика, безумовно, носить філософський характер, але має свою специфіку, свій особливий предмет із властивими цьому предмету закономірностями – закономірностями естетичного освоєння дійсності. Оскільки закони естетичного освоєння світу найбільш повно, концентровано і безпосередньо виявляються в мистецтві, то естетику правомірно розглядати також і як науку про сутність і закони художньої творчості. Мистецтво як генератор естетичних цінностей впливає на розвиток естетики в цілому, розширює межі естетичної проблематики шляхом продукування нових ідей, створення нових мистецьких форм. Зі своєї сторони естетика має значення загальної теорії (метатеорії) відносно окремих мистецтвознавчих наук, таких як літературознавство, образотворче мистецтво, театрознавство, музикознавство та ін. Як метатеорія мистецтва естетика досліджує зв’язки і відносини між окремими мистецтвознавчими дисциплінами, аналізує методи дослідження і межі їхнього застосування, вивчає способи введення нових мистецтвознавчих понять.

У ході вивчення наступного розділу зверніть особливу увагу на питання специфіки естетики ХХ – ХХІ століть, спробуйте зробити узагальнення щодо місця сучасної науки естетики в структурі міжпредметних зв'язків. Для цього уважно прочитайте наступний матеріал і складіть схему міжпредметних зв'язків естетики ХХ – ХХІ століть.

^ Естетика і філософія. Історично естетика виникла і довгий час розвивалася в межах філософського знання. Зв'язок естетики з філософією визначався, з одного боку, характерною для давнього світу загальною синкретичністю форм духовного пізнання; з іншого боку, зв'язок естетики з філософією був опосередкований наявністю спільних проблем, а відтак – наявністю спільних методів розвۥязання цих проблем. Такий стан речей зберігався впродовж всього періоду розвитку класичної філософії і класичної естетики, починаючи від доби античності до початку ХХ століття. У період філософсько-естетичної класики естетичні концепції існували як органічна складова загальнофілософської системи того чи іншого мислителя. Методологія естетичних досліджень була тісно пов'язаною із філософською методологією, обумовлена специфікою гносеологічного підходу до питань художньої творчості. Розмежування естетичної проблематики з філософською проблематикою почалося в кінці ХУШ століття завдяки працям німецького вченого О. Баумгартена. Саме цей науковець запропонував надати естетиці статусу окремої самостійної науки і визначив предмет естетики наступним чином: естетика є наукою про досконалість чуттєвого пізнання. О. Баумгартен наголосив на значущості пізнання на основі почуттів, тим не менш вказав, що такий вид пізнання є «неясним», «непевним», а отже нижчим порівняно з чітким логічним пізнанням на основі розуму. Чуттєве пізнання, на думку О. Баумгартена, здійснюється за допомогою смаку. В історію естетичної думки як класичні увійшли естетичні концепції представників німецької класичної філософії: І. Канта, Ф. Шеллінга, Г. Гегеля. У наш час дискусійним залишається питання про доцільність повного відокремлення естетики від філософії, продовжуються дискусії щодо визначення предмету сучасної естетики.

^ Естетика й етика Етика, подібно до естетики є складовою філософського знання. Якщо регулятором естетичних почуттів людини є уявлення щодо прекрасного, то регулятором моральних почуттів є уявлення стосовного доброго. І естетична проблематика, і етична проблематика є тісно повۥязаними зі сферою людських почуттів, ширше – зі сферою людського життя. Етичні ідеї відіграють особливу роль в мистецтві. Можна сказати, що та чи інша етична ідея в той чи інший спосіб, за певних історичних умов набувала художнього втілення в мистецтві, а тим самим ставала більш зрозумілою та доступною. І навпаки, кожна естетична ідея, зокрема ідея прекрасного певною мірою містить етичну ідеї, зокрема ідею доброго. Концепції естетичного виховання, педагогічні мистецькі технології обовۥязково враховують здатність мистецтва щодо образного втілення та культурної трансляції моральних ідей.

^ Естетика і мистецтвознавство Слід ще раз зауважити, що історично естетика виникла як розділ філософського знання, і довгий час в своєму розвитку дуже опосередковано торкалася питань мистецтвознавства. Так само і мистецтвознавчі проблеми поставали на тлі спостережень стосовно закономірностей того чи іншого виду мистецтва. В історії культури досить довго існували як самостійні, з одного боку, наука естетика як розділ філософії, а з іншого, комплекс мистецтвознавчих дисциплін як узагальнення практики художньої творчості, система нормативних правил певного виду художньої діяльності. Тенденція щодо взаємопроникнення естетичної та мистецтвознавчої проблематики виникла і почала розвиватися в добу Відродження. Сучасна естетика виступає як метатеорія мистецтва. Естетичні висновки і спостереження мають сутєєве значення для вивчення мистецтва. Естетика володіє комплексом фундаментальних категорій, котрі використовуються для аналізу мистецтва, його окремих видів, художніх творів. Це насамперед категорії гармонії, мірі, пропорції, симетрії як загальнонаукові й загальноестетичні; важливими для аналізу мистецтва є суто естетичні категорії прекрасного та похідні від даної категорії поняття піднесеного, трагічного, героїчного, драматичного тощо; безпосередньо повۥязаними з аналізом мистецтва є поняття виду мистецтва, жанру мистецтва і стилю мистецтва; категорії художнього образу, форми і змісту художнього твору, поняття драматургії і композиції.

^ Естетика і психологія Стосунки між естетикою та психологією не відмічені давньою історією, подібно до стосунків між естетикою та мистецтвознавством. Питання психології сприйняття творів мистецтва, психології творчості досить тривалий час опрацьовувались науковцями, але оформлювалися або як складова загальної естетичної теорії, або як практичні поради щодо роботи митця, або як узагальнення естетико-педагогічного плану. Психологія сприйняття творів мистецтва оформилась як самостійна наукова теорія тільки на початку ХХ століття завдяки роботам Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, Б. М. Теплова. Подальшим поштовхом щодо встановлення міжпредметних звۥязків між естетикою та психологією були роботи засновника психоаналізу З. Фрейда. Ідеї Фрейда щодо складної будови людської свідомості, відкриття ним сфери підсвідомого в стуктурі індивідуальної психіки виявилися плідними для аналізу мистецтва. На основі ідей Фрейда аналізувалися процеси художньої творчості, науковці намагалися виявити в змісті твору прихований конфлікт між свідомістю та підсвідомим митця. Вважалося, що подібний конфлікт, будучи закладеним у дитинстві, постійно відтворюється в змісті твору і слугує джерелом творчості митця. Наступним кроком щодо встановлення міжпредметних звۥязків між естетикою та психологією були ідеї К. Юнга щодо існування колективного підсвідомого. Ключовим поняттям в теорії К. Юнга слугувало поняття архетипу, прадавнього міфологічну образу. Згідно ідеям К. Юнга вважалося, що архетип функціонує як прихована структура вже не індивідуальної, а масової свідомості. За даними естетичних спостережень масове мистецтво ХХ - ХХІ століть активно пропонує користувачам знайомі образи давніх героїв або героїнь в осучасненому вигляді. У наш час ідеї З. Фрейда та к. Юнга заклали основу методики «психодрами», тобто методики лікування психічно хворих або неврівноважених людей за допомогою театралізації життєвих конфліктів. Вважається, що застосування методик «психодрами» здатне допомогти людині не тільки розумово проаналізувати, але й реально пережити патологічний життєвий конфлікт в театральному інсценуванні, в певному сюжеті театральної дії. Театральне інсценування, на думку фахівців, допомагає людині позбутися болісних відчуттів, і тим самим гармонізувати власне життя.

Питання для самостійної роботи


  1. Розкрийте значення поняття «естетика».

  2. Назвіть складові предмету естетики.

  3. Які функції виконує естетика по відношенню до мистецтва?

  4. Визначте звۥязок між естетикою та мистецтвознавством.

  5. Складіть схему міжпредметних звۥязків естетики ХХ – ХХІ століть. Поясніть процеси розширення міжпредметних звۥязків сучасної естетики.


Висновки по темі 1. У ході викладення темі 1 розкрито значення поняття «естетика», проаналізовані процеси історичного формування предмету естетики. Показано, що естестика виникає історично як розділ філософського знання в добу античності і довгий час зберігає звۥязок з філософією завядки спільній проблематиці та спільним методам наукового пізнання. У минулому предмет естетики визначається за допомогою категорії прекрасного. Тим не менш в ході історичного розвитку предмет естетики постійно розширювався внаслідок дії обۥєктивних та субۥєктивних причин. До обۥєктивних причин слід віднести загальний рух культури та історії, ускладнення форм людської практики, труда, розширення видів мистецької діяльності. До субۥєктивних причин відноситься інноваційна діяльність естетиків-науковців, мислителів-філософів, що впродовж віків здійснювали наукові відкриття, пропонували нові ідеї і тим самим сприяли накопиченню естетичного знання, оформленню естетичних теорії. У наш час загальноприйнятим є подвійне визначення предмету естетики, згідно з яким естетика, по-перше, є наукою про цінністе ставлення людини до оточуючого світу, до інших та до самої себе, тобто естетика є наукою про генезис та історичний розвиток чуттєвої культури людства; по-друге, естетика є метатеорією мистецтва, теорією художньої творчості і сприйняття творів мистецтва. Особливо слід наголосити на тому, що естетика є відносно молодою наукою, що виокремилась в кінці ХУШ століття завдяки роботам О. Баумгартена. Саме О. Баумгартен акцентував значущість чуттєвого пізнання, але в той же час підпорядкував форми чуттєвого пізнання як «непевні» формам чіткого логічного пізнання. Упродовж наступного ХІХ століття естетика існувала в структурі філософського знання, будучи обовۥязковим елементом впливових філософських концепцій класичної філософії. Естетика ХХ – ХХІ століть вважається некласичною наукою й існує в структурі міжпредметних звۥязків. За рахунок таких звۥязків проблемне поле естетичної науки значно розширилося. У ході викладення теми були проаналізовані стосунки естетики ХХ – ХХІ століть з філософією, естикою, мистецтвознавстовом та психологією.


Тема 2.Історичні етапи формування науки естетики

Зміст

2.1. Естетика античної доби

2.2. Естетика християнського Середньовіччя

2.3. Естетика Нового часу


Ключові слова: калокагатія, гармонія, міра, катарсис, досконале, мімесис, образ, архетип, знак

Цілі і завдання вивчення розділу: вивчення даного розділу дозволяє Вам:

  • одержати знання щодо історичних етапів розвитку науки естетики, еволюції естетичної думки

  • ознайомитися з історію виникнення естетичних концепцій доби античності, християнського Середньовіччя та Нового часу, виявити особистий вклад діячів культури у формування науки естетики

  • володіти ключовими поняттями калокагатія, гармонія, катарсис, досконале, мімесис, образ, архетип, знак

^ Методичні рекомендації до вивчення теми 2. При вивченні теми 2 слід звернути увагу на специфіку історичних етапів розвитку естетичної думки та формування тих чи інших естетичних концепцій. Слід уяснити, що довгий час, зокрема в добу античності та в добу християнського Середньовіччя естетична проблематика розвивалася як підпорядкована більш загальним філософським або богословським концепціям. Тільки починаючи з доби Нового часу починається формування естетики як самостійної науки, націленої на теоретичний аналіз питань художньої творчості та проблем художнього життя.

Вивчаючи пункти 2.1. зۥясуйте історичний звۥязок між давніми космологічними уявленнями та змістом філософсько-естетичних понять гармонії, міри, краси, симетрії та пропорції в добу античності. Зверніть увагу на зміст понять калокагатії, катарсису, досконалого як таких, що слугують теоретичному виокремленню власне естетичної проблематики в структурі філософського знання доби античності. Для більш детального опрацювання зазначених питань зверніться до посібника: Афонін В. О., Шелупахіна Т. В. Етика. Естетика. – Навчальний посібник для організації самостійної роботи студентів. – луганськ: «Елтон-2», 2009. – 275 с. – Розд. 1У.

Вивчаючи пункт 2.2. зверніть увагу на естетичні ідеї середньовічних філософів. Спробуйте встановити звۥязок між ідеями античної та середньовічної естетики. Проаналізуйте спільні моменти та моменти відмінності між естетичними ідеями античних та середньовічних філософів. Зверніть увагу на зміст поняття «алегорія». Поясніть причини змін у ставленні до мистецтва та мистецької діяльності, до особи митця з боку філософів-богословів часів християнського Середньовіччя. Для пошуку відповіді на ці запитання зверніться до роботи: Бычков В. В. Эстетика Аврелия Августина. – М. : Искусство. 1984. – 264 с.

Вивчаючи пункт 2.3., проаналізуйте комплекс культурних і суспільних змін, що відбуваються в добу Нового часу. Зверніть увагу на значне оновлення форм мистецького життя і повۥязане з ним оновлення естетичної проблематики. Проаналізуйте естетичні погляди Ф. Шеллінга та Г. Гегеля. Чи можна стверджувати, що естетика новочасної доби є цілком самодостатньою наукою, такою, що повністю присвячена вивченню питань мистецтва та мистецького життя? Аргументуйте свою відповідь матеріалами першоджерел. Для відповіді на ці запитання зверніться до підручника: Гулыга А. В. Немецкая классическая философия. – М. : Мысль, 1986. – Гл 2, п. 3; гл. 5.; гл. 6.

Навчальний матеріал.

Прочитайте і законспектуйте основні положення. Зверніть особливу увагу на пояснення змісту опорних понять, на імена філософів, представників естетичної думки античної доби. Випишіть назви філософсько-естетичних творів доби античності, проаналізуйте основні естетичні ідеї, викладені в творах.

Становлення перших естетичних ідей в античну добу відбувалося в контексті натурфілософії, націленої на дослідження природного середовища, пошук природних першоелементів, закладених в основу будови природного Космосу. Намагання виявити закономірності будови Космосу були основою розробки загальнофілософських уявлень про красу, гармонію, міру, пропорцію, симетрію. Разом із тим в філософії Геракліта, Піфагора, Сократа, Платона, Арістотеля містився аналіз людських почуттів, спроби класифікації рис характеру, темпераментів, пошук протилежних почуттів. Засновуючись на міркуваннях щодо природи людських почуттів, давні філософи намагалися диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного. Антична філософія історично була представлена у вигляді численних шкіл, що існували впродовж віків, починаючи від доби грецької античності до часів руйнування Римської імперії. Філософську думку греко-римської античності уособлювали також і окремі філософи, видатні мислителі. Відтак кожна школа або кожен окремий філософ опрацьовували власні філософські концепції, а разом із ними пропонували і певні естетичні ідеї. Слід зробити висновок, що філософсько-естетична думка доби античності не була однорідною, а навпаки, була відмічена значними суперчностями та ідейними розбіжностями.

^ Піфагорійська школа. Перші спроби використовувати числові абстракції як основу для осмислення естетичних явищ здійснили піфагорійці, представники філософськоі школи, заснованоі філософом та математиком Піфагором у VI ст. до н.е. Піфагор ототожнював поняття гармонії, досконалості, краси, а основою гармонії вважав число. Космос, на думку Піфагора був живим втіленням числової гармонії та числової краси. І навпаки, числові пропорції були тим засобом, за допомогою якого можна було наочно представити прекрасний Космос, дослідити пропорцію та симетрію як виміри будови Космосу. Серед видів мистецтва вищим носієм космічно-числової гармонії вважалася музика. Підкреслювалася чуттєва природа музичного мистецтва, зв’язок її зі слуховим сприйняттям людини. Піфагор зробив багато корисного для розробки проблем музичної естетики. Музика в його розумінні поставала носієм душевної та сердечної рівноваги, засобом набуття душевного спокою. Важливе місце у філософських поглядах Піфагора займало вчення про безсмертя душі і можливості її втілюватися в будь-яке тіло (метемпсихоз). Однак для «переселення» душі людині, на його думку, треба пройти через духовне очищення (катарсис), вищою формою якого є розумове оволодіння музично-числовою структурою Космосу.

Сократ. Починаючи з У-го століття до н.е. на зміну космологічним уявленням як головним щодо естетичної проблематики (уявлення про Космос як втілення краси, гармонії міри) приходять питання антропологічного спрямування. Ці питання націлені на вивчення людини, закономірностей людського пізнання, моралі, життєвої мудрості, необхідності накопичення знань. На тлі антропологічної проблематики виникає потреба знайти засадничі теоретичні принципи, котрі допомагали б переосмислити уявлення про красу як феномен, повۥязаний не тільки зі світом речей, але й людиною, з людським життям, людським розумом та почуттями. На новій теоретичні основі слід було по-новому систематизувати вже існуючі на той час естетичні ідеї та створити нові. Особливе місце тут належить філософу Сократу (470— 399 р. до н.е.).

Прекрасне, на думку Сократа це те, що, по-перше, корисно, а по-друге, те, що має сенс по відношенню до людини, до її практичного життя. Тим самим Сократ заклав основи підходу до прекрасного як до утилітарного, тобто як до корисного. Сократ вважав, що прекрасною є та річ, що повністю відповідає своєму практичному призначенню. Наприклад, оздоблений зовнішньо бойовий щит є прекрасним з точки зору зовнішньої краси. Але якщо такий щит не захищає свого власника в бою, тобто не відповідає прямому призначенню, то він не є прекрасним. Побутова річ, скажімо, простий кошик, який слугує господарям і добре виконує свої функції, є прекрасним. У своїй теорії Сократ особливе місце відводив прекрасному в людині. Гармонія духовних і фізичних сил в людині є прекрасною. Завданням мистецтва є втілення духовної та фізичної краси людини в їх єдності. Сократ намагався прояснити звۥязок між прекрасним і корисним. Для цього він використовував одне з найголовніших понять античної естетики, поняття калокагатії. Даний термін можна перекласти як «прекрасно-добре». Давньогрецьке поняття калокагатії вказує на добро, моральність як суттєву складову людської краси в її духовному вимірі. Згодом поняття калокагатії трансформувалося в сферу вихованості людини.

Після Сократа поширеною серед грецьких філософів стала думка, що калокагатія як стан гармонії зовнішього, фізичного і внутрішнього, духовного має стати нормою людського життя, визначати людське існування в його вищому призначенні. Якщо людина в своєму житті не спроможна досягти подібної гармонії, та їй слід принаймні тяжіти до такого стану через самовдосконалення, через розумове усвідомлення глибокої едності краси і добра, естетичного й етичного. Мистецьким втіленням образів, досконалих як фізично, так і духовно стали скульптурні зображення богів роботи давньогрецьких скульпторів Мирона, Поліклета, Фідія.

Платон (427—347 р. до н.е.). Естетична спадщина цього давньогрецького філософа пов’язана із дослідженням питань прекрасного, мистецтва, художньої творчості. Особливу увагу філософ приділяв вивченню мистецтва. Платон чітко розумів, що вплив мистецтва на людину є потужним, але суперечливим. Під впливом мистецтва формуються як позитивні, так і негативні риси людського характеру. Від цієї думки бере початок подвійне ставлення філософа до мистецтва: визнаючи виховний вплив мистецтва, Платон у своїх філософських творах указував на ті види мистецтва, котрим можна дозволити існування в суспільному житті міста-полісу. В ідеальному місті-полісі, проект якого Платон запропонував в роботі «Держава» для робітників-селян дозволялись тільки хоровий спів і колективні танці в часи відпочинку. Крім роздумів про мистецтво в роботах Платона містяться думки про тимчасову земну красу, про необхідність пошуків абсолютно прекрасного як вічного, незмінного. Одним із перших давньогрецьких філософів Платон припинив пошуки прекрасного в мінливому світі речей і визначив прекрасне як вічну ідею, що вказує людині шлях до морального вдосконалення. Визначення прекрасного у Платона візьме до уваги християнська естетика. Платон також наголосив на тому, що абсолютну красу створив Бог, а окремі предмети, в тому числі й твори мистецтва є лише блідими, недосконалими копіями універсальної божественної краси.

Аристотель (384—322 р. до н. э). Теоретичну спадщину Аристотеля складають роботи «Поетика», «Риторика», «Політика», «Метафізика», «Етика». У цих роботах задіяне широке коло естетичних проблем, порушений комплекс мистецтвознавчих проблем, опрацьовані поняття мистецтва, виду мистецтва, катарсису. Крім того в роботі «Поетика» отримали подальше теоретичне опрацювання питання прекрасного, мимезису, катарсису, розроблені питання піднесеного, трагічного, комічного. Естетичні ідеї, викладені Аристотелем у роботі «Поетика» на довгий час визначили теоретичну основу розвитку європейської естетики класичної доби.

У поглядах Арістотеля можна прослідкувати характерне для античної філософської думки захоплення Космосом, Космічним Розумом як вічними взірцями прекрасного, носіями гармонії, порядку, досконалості. Космос у Аристотеля часто постає у вигляді прекрасного художнього творіння. Мистецтво Аристотель розглядає, з одного боку, як відображення Космічної краси, а з іншого, як людську діяльність наслідування, мімезис. Від інших видів наслідування мистецтво відрізняється предметом наслідування. Аристотель вважав, що, на відміну від історії, яка наслідує тому, що було, мистецтво наслідує тому, що могло б бути. Тим самим в структуру мистецької діяльності, крім пасивного наслідування космічним взірцям прекрасного, Аристотель увів моменти творчої уяви, активність людської фантазії. Мистецьке наслідування має бути досконалим за якістю виконання. Завдяки цьому зауваженню Аристотелем був зроблений наголос на значущості мистецтва як досконалої праці, техніки створення прекрасних речей. В основу мистецтва як виду діяльності людини покладені, по-перше, розумові знання законів мистецької праці, а по-друге, навички практичної роботи. Важливим поняттям, застосованим Аристотелем до естетичного аналізу мистецтва, було поняття катарсису. Катарсис з точки зору Аристотеля є специфічним видом духовної насолоди, що виникає як наслідок сприйняття твору мистецтва. Розробка питань катарсису здійснювалася Аристотелем в контексті його теорії трагедії, в якій поняття катарсису вказувало на морально-психологічний та виховний вплив трагедійної вистави на глядача.

Прочитайте наступний текст, зверніть увагу на суспільно-політичні зміни та культурні відмінності, що виникають під час переходу від доби античності до Середніх віків.

В історії естетики важливе місце посідає етап християнського Середньовіччя. Вивчення естетичних ідей часів християнського Середньовіччя доцільно розпочати з аналізу тих змін, що відбувалися в суспільому житті під час тривалого переходу від доби античності до Середніх віків. Починаючи з періоду ІУ – УІ століть до н.е. на зміну римській цивілізації поступово став приходити християнський світ з його ідеями політичної й духовної спільності, заснованими на вірі. Середньовічне християнство прагнуло до перетворення на всесвітню релігію, до поширення свого впливу на світ через особливий інститут – церкву. Ставши державною релігією, християнство стало відповідати духовним потребам феодального суспільства, що народжувалося. Культура християнського Середньовіччя з самого початку пов’язала традиції Заходу і Сходу, в ній в трансформованому вигляді знайшли місце і східні містичні культи, і давні легенди, і релігійна поезія Ізраїлю, і філософські вчення античних філософів, перш за все Аристотеля. Разом з тим Церква, яка набирала силу, особливо її чернече крило, відкидали мистецтво античного світу. На межі двох епох, у боротьбі ідеологій народжувалась християнська культура, виникала храмова архітектура, церковна музика, церковна література, твори християнського живопису і скульптури.

Опрацюйте матеріал з естетики християнського Середньовіччя, зробіть висновок стосовно моментів спадковості та моментів відмінностей між естетичними ідеями античних та середньовічних авторів.

Ідеї Космічного Розуму та космічної краси продовжують своє існування в трансформованому вигляді в умовах середньовічної естетики. Космічний Розум античних філософів перетворюється на Розум Божественний, якому, на відміну від людського, притаманна досконалість. Середньовічні філософи-естетики багато попрацювали над тим, щоб пристосувати певні естетичні ідеї античності у нові ідеї християнського вчення.

^ Аврелій Августин (354-430 роки н. е.) - один із перших християнських філософів. Августин був мислителем, добре освіченим і добре обізнаним в ідеях античних філософів. Відтак Августин вбачав свою культурну місію в переосмисленні античної спадщини у відповідності до нових ідеологічних потреб. Звернемо, наприклад, увагу на одну із головних біблейських ідей – ідею творіння. За християнською міфологією Бог творив світ впродовж шести днів із «ніщо». Антична традиція вважала, що творити, тобто надавати форму можна лише «чомусь», насамперед матерії. Із теоретичного протиріччя між творінням із «ніщо» та творінням на основі «чогось» вийти було важко, майже неможливо. Тим не менш божественний атрибут творіння заперечувати та «обходити» було не можна.

Августин вважав, що божественне творіння – це таки процес надання форми матерії відповідно до законів мистецтва і краси. Тому він часто називає Бога Митцем (artifex) і порівнює його з земним художником. Божественний та земний митці працюють у відповідності до одних правил: закон єдності керує принципами формоутворення. Єдність зумовлює гармонію всіх елементів новостворених речей. Августин вбачав сутність творчості в наданні матерії міри, числа, рівноваги, тобто всього того, що існує в самій божественній істоті. Тому й божественну істоту Августин називає «міра без міри», «число без числа»», «вага без ваги», підкреслюючи тим самим, що Бог містить в собі всі ідеї міри, числа та ваги. В Розумі Творця перебувають всі без винятку ідеї всіх без винятку творчих форм. Своїми міркуваннями стосовно божественного творця Августин порушив важливу для естетики проблему Ідеального (Божественного) Художника, суть якої визначається так. Ідеальний Художник містить в своєму розумі сукупність творчих ідей, задумів, котрі він втілює в художніх творах. Творчість здійснюється на основі розуму за допомогою вольового імпульсу. Вольові зусилля спонукають творчі ідеї до втілення в матеріалі. Мета творчості – це краса і благо. Ці ідеї виникли в Августина як наслідок спостережень за роботою справжніх художників.

^ Фома Аквінський, також важливий представник епохи християнського Середньовіччя, використовував теоретичні розробки Августина і далі розширював естетичну проблематику. У центрі уваги Фоми Аквінського перебували теоретичні питання прекрасного, що опрацьовувались з богословської точки зору. Фома Аквінський вважав, що для визначення прекрасного потрібно три умови: досконалість, пропорція, ясність. Філософ стверджував, що краса є тим, що задовольняє людину в процесі чуттєвого споглядання речей або творів мистецтва. Причиною виникнення почуття задоволення є довершеність форми предмета, пропорціональне співвідношення частин.

В естетичних теоріях християнського Середньовіччя, поряд із традиційними поняттями прекрасного, досконалого, гармонійного, пропорції та міри отримували розробку також і нові естетичні поняття. На основі спостережень за творчою діяльністю митця виникли поняття поняття образу (imago), архетипу, знаку. Пояснимо зміст цих понять, як їх розуміли середньовічні філософи-богослови. Поняття образу за духовним змістом є близьким поняттю «образ Бога». «Образ Бога», в свою чергу, притаманний внутрішньому духовному стану людини, його розуму й інтелекту. Зовнішні ознаки людини (вертикальна хода, краса та цілісність тіла) також вказують на спорідненість з «образом Бога». Образ пов'язаний з архетипом, архетип – джерело образу, між ними існує генетичний зв'язок. Наявністю генетичного зв'язку із архетипом образ відрізняється від знака. Знак має варіативний зміст, який не обов'язково походить від архетипу; образ бере початок від архетипу, тобто має божественне (істинне) походження. Архетип може механічно відбитися в образі (подібно дзеркальному відображенню), а може свідомо створити свій образ.

^ Прочитайте наступний матеріал. Зробіть висновки щодо значення доби Нового часу для перетворення естетики на самостійну наукову дисципліну.

Термін «естетика» ввів у науковий обіг у 1735 році німецький філософ Олександр Готліб Баумгартен (1714-1762). Поняттям «естетика» Баумгартен позначив філософську науку про досконалість чуттєвого пізнання, за допомогою якого людина розуміє і творить прекрасне. Результати чуттєвого пізнання втілюються в образах мистецтва. Використавши вже знайомі нам давньогрецькі поняття ейсетікос, естаномай, естаноме, узагальнивши багатовіковий шлях розвитку естетичної проблематики в структурі філософського знання О.Баумгартен окреслив поняттям «естетика» самостійну сферу філософського знання. Потреба у виокремленні естетичної проблематики в самостійну наукову галузь викликана ускладненням форм мистецької діяльності в новочасну добу, з одного боку, та накопиченням естетичних знань, з іншого. Відтак потреби теорії і практики мистецької діяльності доби Нового часу опосередкували наступний, більш складний етап формування науки естетики. У своїх роботах Баумгартен розглядав естетику як науку, повۥязану із «непевним», чуттєвим пізнанням. Основним засобом здійснення естетичного пізнання є судження смаку, тобто естетична оцінка. Найпростішими з естетичних оцінок є судження стосовно певного предмету на основі власного смаку: «красиво» - «не красиво», «подобається – «не подобається» тощо.

Важливим етапом у розробці питань естетики став період, повۥязаний із розвитком німецької класичної філософії. Безпосередній розробці естетичної проблематики приділили багато уваги німецькі філософи І. Кант, Й. Г. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель.

Іммануїл Кант (1724—1804 р.) був переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тільки людство «може бути ідеалом досконалості». Отже, поняття досконалості використовується Кантом як важлива ознака естетично прекрасного, довершеного. Класичним стало визначення Кантом прекрасного як «цілевідповідного без цілі». У даному визначенні підкреслена, по-перше неутилітарна природа краси, а по-друге, творча, ігрова природа мистецтва

Йоган-Готліб Фіхте (1762—1814 р.) у розумінні естетики тяжів до ототожнення предмета естетики з теорією мистецтва. Розглядаючи специфіку мистецтва в порівнянні з наукою і мораллю, він вважав, що саме мистецтво сприяє становленню цілісної людини. Ця думка спрямувала науковий інтерес Й. Г. Фіхте до проблем художньої геніальності.

Особливої уваги заслуговує філософько-естетична концепція Ф. Шеллінга (1775-1854 р.), автора грунтовної праці «Філософія мистецтва». У даній роботі Шеллінг виходить із ідеалістичного розуміння мистецтва як особливого етапу розвитку абсолютного духу. Крім філософських міркувань праця «Філософія мистецтва» є цінною завдяки детальній розробці кола естетичних категорій, опрацюванню питань видів мистецтва, зокрема поезії, деталізації питань трагедії й комедії як жанрів драматичного мистецтва, аналізу творчості італійського поета і письменника доби Відродження Данте.

Додаткового опрацювання естетична проблематика отримала в теоретичній спадщині Г. Гегеля (1770—1831 р.). У роботі «Лекції з естетики» Г. Гегель вказав, що предметом науки естетики є «царина прекрасного», інакше кажучи, «сфера мистецтва, або, ще точніше,— художня творчість». Г. Гегель увів у визначення предмета естетики поняття прекрасне, котре в його концепції було обмежене сферою мистецтва. Зв’язок естетики виключно з «цариною прекрасного» звужував естетичну проблематику, обмежував її лише мистецтвом. Естетичні проблеми людського життя в концепції Г. Гегеля залишалися поза увагою, що, без сумніву, звужувало предмет і завдання науки естетики. Новочасна доба, зокрема період кінця ХУШ – початку ХІХ століть є періодом, коли естетика із розділу філософського знання перетворюється на самостійну науку із власним предметом, завданнями, категоріальним апаратом, колом специфічних питань, що потребують опрацювання.

Питання для самостійної роботи


  1. Поясніть вплив античної космології на формування естетичних понять

  2. Поясніть вплив антропологічної проблематики на формування естетичних понять

  3. Розкрийте значення ідеї прекрасного, як її розумів Платон.

  4. Розкрийте зміст естетичних понять доби християнського Середньовіччя.

  5. Укажіть роль німецьких філософів доби Нового часу у формування естетики як самостійної науки.


Висновки по темі 2. У ході викладення матеріалу теми 2 були розглянуті найбільш важливі етапи становлення естетики як науки, починаючи від доби античності до Нового часу включно. Були проаналізовані перші спроби античних мислителів теоретично виокремити естетичну проблематику в структурі філософії природи (натурфілософії0, а пізніше – в структурі антропологічної проблематики як такої, що повۥязана з проблемами людського життя, діяльності, виховання й освіти. Поступовий поворот античної філософської думки від питань філософії природи до питань філософії людини стимулював розробку категорії прекрасного в її подвійному вимірі: як характеристики світу речей з точки зору їх користі для людини і як характеристики людської досконалості з точки зору гармонії фізичного і духовного.

Аналіз естетичних надбань доби християнського Середньовіччя дозволив указати на моменти ідейно-естетичної спадковості між античною та Середньовічною добою. У той же час середньовічна доба була якісно новим кроком з точки зору розробки нових естетичних категорій образу, архетипу, знаку та ін. Розробка даних категорій, попри богословське підгрунтя, виявилася важливим кроком на шляху розвитку теорії класичної естетики.

Аналіз естетичних ідей доби Нового часу засвідчив початок етапу перетворення естетики на самостійну галузь філософського знання. Початок розвитку науки естетики в добу Нового часу ми повۥязали з іменем німецького філософа О. Баумгартена та його роботою «Естетика». О. Баумгертен визначив предмет естетики як досконалість чуттєвого пізнання, чинником зазначеного типу пізнання було визнано судження смаку. Ідеї О. Баумгартена були розвинуті в працях представників німецької класичної філософії, кожний з яких доклав певних зусиль щодо подальшого теоретичного оформлення естетичної проблематики та надання їй певної самостійності. ХІХ століття в особі представників німецької класичної філософії і. Канта, І. Г. Фіхте, Ф. Шеллінга та Г. Гегеля завершує етап класичної естетики. Попри безсумнівні надбання, класична естетика повۥязувала предмет естетичної науки з прекрасним, вбачала завдання естетики у створення філософії мистецтва або філософії художньої творчості. Німецька класична філософія по суті не виходила за межі ідеалістичного світогляду, відтак розцінювала мистецтво як певний етап розвитку абсолютного (світового) духу. Подібне обмеження предмету і завдань естетики проблематикою прекрасного, звۥязок з ідеалістичними концепціями мистецтва спричинили кризу класичної естетики на початку ХХ століття. На початку ХХ століття остаточно зۥясувалося, що стан розробки естетичних теорій не відповідає інноваційному стану мистецтва початку ХХ століття, його новітнім формам (кіномистецтво), революційним напрямкам. На початку ХХ століття мистецтво авангарду, наприклад, наголосило на рішучому розриві з класичним мистецтвом, як застарілим і спрямувало свої зусилля на творення принципово нових форм мистецтва й мистецького життя. Вихід із кризового стану вбачався у поширенні естетичної проблематики на галузь людського життя, дослідження проблематики естетичного в контексті життєвого світу людини, зокрема в буденній сфері, в масовій культурі, в інноваційних формах мистецтва ХХ століття тощо. Звернення естетики на початку ХХ століття до проблематики філософії життя, з одного боку, та вихід теорії естетичного за межі питань мистецтва, з іншого, знаменували початок нового, некласичного етапу розвитку естетичної думки ХХ – ХХІ століть.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Похожие:

Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів
«Англійська мова і література»; 020303 «Українська мова і література»; 010102 «Початкова освіта» напрямів підготовки 0203 «Філологія»...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів
«Культурологія», 020203 «Кіно-, телемистецтво», 020204 «Музичне мистецтво», 020200 «Музичне мистецтво* (Художня культура)» напрямів...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні рекомендації організації самостійної роботи студентів, критерії оцінювання. Призначено для студентів спеціальності «Правознавство» окр «Бакалавр»
Гринюк Р. Ф., Щебетун І. С., Нікітенко Л. О., Нікольська О. В., Багрій О.І. Навчально-методичні матеріали з дисципліни «Комунальне...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні матеріали з написання курсової роботи з дисципліни «Політична економія»
Курсова робота – одна із найважливіших форм самостійної роботи студентів по оволодінню нормативним курсом “Політична економія”, яку...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні рекомендації до проведення практичних занять та індивідуальної роботи з дисципліни
Методичні вказівки до проведення практичних занять та самостійної роботи з дисципліни “Бухгалтерський облік” для студентів спеціальності...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні вказівки до виконання курсової роботи з дисципліни " хімічний захист рослин" для студентів окр «Бакалавр»
Викладено методичні рекомендації щодо виконання курсової роботи студентами окр «Бакалавр» напряму підготовки 09010501 «Захист рослин»...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні вказівки щодо виконання самостійної роботи курсантів мета самостійної роботи курсантів: Подальше розширення та поглиблення знань, отриманих на аудиторних заняттях
Формування навичок та вмінь в організації самостійного вчення нового матеріалу, з яким курсанти не знайомились у ході аудиторних...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconКафедра загальноправових дисциплін навчально-методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «Адміністративний процес»
Навчально-методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «Адміністративний процес» для студентів за напрямом підготовки (спеціальністю)...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМ. П. Драгоманова Кафедра культурології " затверджую " Проректор з навчально-методичної роботи " " 20 р. Робоча програма
Робоча програма навчальної дисципліни для студентів за Галуззю знань 0201, напрямом підготовки 020105 «Документознавство та інформаційна...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні рекомендації до написання та оформлення курсової роботи з дисципліни «екологічна безпека» для курсантів І студентів напряму підготовки
Екологічна безпека. Методичні рекомендації до написання та оформлення курсової роботи для курсантів і студентів напряму підготовки...
Методичні рекомендації щодо роботи з курсом Робоча навчальна програма курсу з потижневим плануванням самостійної роботи студентів iconМетодичні вказівки до виконання самостійної роботи з дисципліни «Економіка підприємств» для студентів напряму «Економіка І підприємництво»
Методичні вказівки до виконання самостійної роботи з дисципліни «Економіка підприємств та фінанси» 050104 «Фінанси» усіх форм навчання...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы