Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” icon

Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право”


Скачать 386.16 Kb.
НазваниеМіністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право”
страница6/8
Размер386.16 Kb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8
ТЕМА № 3 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ДОГОВОРІВ (2 год.)

План:

  1. Поняття і юридична природа міжнародного договору.

  2. Класифікація міжнародних договорів.

  3. Структура договору. Депозитарій договору і його функції.

  4. Стадії укладення міжнародного договору:

а) договірна ініціатива;

б) переговори  основний метод узгодження тексту;

в) підписання;

г) ратифікація, реєстрація;

д) затвердження, прийняття, приєднання.

  1. Опублікування та реєстрація міжнародних договорів за законодавством України.

  2. Тлумачення міжнародних угод.

  3. Зупинення й призупинення дії угод.


^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми необхідно розкрити сутність і зміст міжнародних договорів, з’ясувати стадії укладання і їхню роль в процесі нормоутворення в міжнародному праві.

Розкриваючи перше питання слід відмітити, що право міжнародних договорів є однією з найстаріших галузей міжнародного права. Міжнародний договір розглядається як основне джерело міжнародного права і як засіб забезпечення мирного співробітництва між націями. При цьому необхідно дати саме визначення міжнародного договору і розкрити зміст Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року та Віденської конвенції про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 року.

Відповідь на друге питання має включати класифікацію міжнародних договорів в залежності від кількості учасників договорів (двосторонні і багатосторонні), за об’єктом регулювання (політичні, економічні, культурні, територіальні та ін.), за строком дії (строкові і безстрокові), за рівнем укладення (міждержавні, міжурядові і міжвідомчі). Розкриття змісту зазначених видів міжнародних договорів є предметом вивчення даного питання.

Третє питання плану присвячене з’ясуванню структури міжнародного договору, під яким слід розуміти його поділ на складові частини. Доцільно відмітити, що конкретний договір в силу специфіки його об’єкту і мети, процедури прийняття може мати специфічну структуру. Однак більшість міжнародних договорів складаються з преамбули, основної і заключної частини. В деяких міжнародних договорах присутні додатки і застереження. В межах даного питання також необхідно розкрити сутність і функції депозитарія - хранителя достовірного тексту договору.

Предметом вивчення четвертого питання є процес укладання міжнародного договору, який умовно поділяється на п’ять стадій (договірна ініціатива; переговори; підписання; ратифікація і реєстрація; затвердження, прийняття, приєднання). При цьому слід зауважити, що міжнародні договори повинні укладатися, діяти й припиняти свою дію за встановленими правилами, які закріплені у Віденській конвенції 1969 року.

Висвітлюючи п’яте питання плану насамперед необхідно зазначити, що реєстрація та офіційне опублікування міжнародних договорів на національному рівні здійснюється відповідно до внутрішнього законодавства держав учасниць. Для з’ясування порядку реєстрації і опублікування міжнародних договорів в Україні потрібно звернутися до Закону України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року.

Відповідаючи на шосте питання потрібно розкрити сутність тлумачення міжнародного договору, що зводиться до з’ясування точного змісту договору. Особливу увагу слід приділити видам тлумачення (внутрішньодержавне, міжнародне, неофіційне, словесне або граматичне, логічне, історичне, систематичне, звичайне).

Заключне питання передбачає з’ясування зупинення й призупинення дії міжнародного договору. Під призупиненням дії договору слід розуміти тимчасову перерву в дії договору на якийсь проміжок часу, а припинення дії договору передбачає втрату обов’язкової сили договору для його учасників. Крім того, необхідно вказати на можливі способи припинення дії міжнародних договорів, з поміж яких можна виділити денонсацію і анулювання.


^ ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

    1. Закон України “Про міжнародні договори України” від 29 червня 2004 року № 1906 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 50. – Ст. 540.

    2. Венская конвенция о праве международных договоров от 23 мая 1969 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 343 – 372.

    3. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями от 21 мая 1986 года.//Там же, С. 372 – 409.

    4. Регистрация и опубликование договоров и международных соглашений, правила для введения в действие статьи 102 Устава Организации Объединенных Наций. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН от 14 декабря 1946 года.// Там же, С. 428 - 432.

    5. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

    6. Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.

    7. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.

    8. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.

    9. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.

    10. Лукашук И. И. Субъекты права международных договоров // Государство и право. - 2004. - № 11. - С. 52 - 61.

    11. Лукашук И. И. Депозитарий международных договоров // Государство и право. - 2006. - № 7. - С. 66 - 75.

    12. Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть. Учебник / Российская Академия Наук. Институт государства и права. Академ. правовой университет. - М.: БЕК, 1997.

    13. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

    14. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

    15. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.

    16. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.

    17. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.

    18. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.

    19. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.



ТЕМА № 4 ПРАВО ЗОВНІШНІХ ЗНОСИН (2 год.)

План:

  1. Поняття і джерела права зовнішніх зносин. Органи зовнішніх зносин, повноваження.

  2. Дипломатичні представництва: порядок відкриття, структура. Функції. Дипломатичні привілеї та імунітети.

  3. Консульські установи. Види установ, що виконують консульські функції. Порядок формування консульських установ і призначення консулів. Привілеї та імунітети консульських установ і їх персоналу.

  4. Постійні представництва при міжнародних організаціях.

  5. Спеціальні місії, їх завдання та повноваження.


^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми необхідно визначити принципи і норми, покликані регулювати становище і діяльність представників держав у міжнародних відносинах, а також з’ясувати функції та організаційну структуру, привілеї та імунітети дипломатичних і консульських представництв.

Розкриваючи перше питання потрібно зауважити, що право зовнішніх зносин є одним із давніших галузей міжнародного права. Його витоки можна знайти ще в період родоплемінних відносинах людської цивілізації, що базувалися на віросповіданнях, традиціях і звичаях. Серед джерел сучасного права зовнішніх зносин слід відзначити Віденську конвенцію про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 року, Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, Віденську конвенція про консульські зносини і факультативні протоколи від 24 квітня 1963 року, Конвенцію про спеціальні місії і факультативний протокол від 8 грудня 1969 року. В межах даного питання слід визначити компетенцію державних органів у сфері зовнішніх зносин, їх систему, яким державним органам надано право здійснювати загальне керівництво і, які державні органи уповноважуються представляти свою державу за кордоном.

Відповідь на друге питання насамперед повинна містити визначення дипломатичного представництва, як постійного зарубіжного органу зовнішніх зносин держав з метою підтримки взаємних дипломатичних відносин. Вивчаючи порядок відкриття дипломатичних представництв слід з’ясувати сутність термінів “акредитування”, “агреман”, “вірча грамота”. Варто зауважити, що персонал дипломатичного представництва поділяється на певні категорії (дипломатичний, адміністративно-технічний, обслуговувальний). Зміст правого становища цих категорій осіб доцільно розкрити через їхні функції, привілеї та імунітети.

Третє питання присвячене висвітленню діяльності консульських установ – постійних державних органів зовнішніх зносин. Після визначення терміну “консульські установи”, слід вказати на їх розмежування на консульські відділи разом з керівниками і самостійні консульські установи. Варто звернути увагу на діяльність позаштатних (почесних) консулів. Встановити порядок формування консульських установ і призначення консулів можливо після ознайомлення з термінами “консульський патент”, “екзекватура”. З метою вивчення питань пов’язаних з привілеями і імунітетами доцільно звернутися до положень Віденської конвенції про консульські зносини і факультативні протоколи 1963 року. Варто відмітити, що вихід України на міжнародну арену в якості суверенної держави значно розширює сферу дипломатичних і консульських відносин з багатьма державами. При цьому бажано проаналізувати Закон України “Про дипломатичну службу” від 20 вересня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законами № 253 - IV (253-15) від 28.11.2002, ВВР, 2003, № 4, ст. 30; № 2105 – IV (2105-15) від 21.10.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 32), Закон України “про дипломатичні ранги України” від 28 листопада 2002 року.

Розглядаючи четверте питання плану потрібно звернутися до Віденської конвенцію про представництво держав у їх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру 1975 року, що регулює правове положення постійного представництва при міжнародних організаціях. При цьому слід дати характеристику двом категоріям місій держав при міжнародних організаціях: постійні представництва і постійні місії глядачів для виконання певних місій.

В заключному питанні плану необхідно розкрити міжнародно-правовий статус спеціальних місій. Насамперед варто зауважити, що спеціальні місії мають представницький характер і їх завдання має бути чітко визначеним. Значну увагу доцільно приділити питанням щодо складу, функцій і привілеїв та імунітетів спеціальних місій.


^ ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 г. // УРСР у міжнародних відносинах: міжнародні договори, конвенції, угоди та інші акти, учасником яких є Україна. – Київ, 1966.

  2. Віденська конвенція про консульські зносини 1963 г. // Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. – Київ, 1996. Вип. 1. – С. 43-68.

  3. Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 14 марта 1975 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 582 - 615.

  4. Конвенция о специальных миссиях и факультативный протокол от 8 декабря 1969 года. // Там же, С. 562 - 582.

  5. Конвенция о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 года. //Там же, С. 615 - 619.

  6. Конвенция о привилегиях и иммунитетах специализированных учреждений ООН от 21 ноября 1947 года. //Там же, С. 620 - 632.

  7. Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи // Офіційний вісник. (зі змінами). – 2006. - № 6. – Ст. 483.

  8. Закон України “Про дипломатичну службу” від 20 вересня 2001 року (із змінами, внесеними згідно із Законами № 253 - IV (253-15) від 28.11.2002, ВВР, 2003, № 4, ст. 30; № 2105 – IV (2105-15) від 21.10.2004, ВВР, 2005, №2, ст. 32).

  9. Закон України “Про дипломатичні ранги України” від 28 листопада 2002 року № 253 – IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. -№ 4. – Ст. 30.

  10. Консульський статут України від 2 квітня 1994 року Затверджений Указом Президента України від 2 квітня 1994 року № 127/94.

  11. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

  12. Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.

  13. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.

  14. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.

  15. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.

  16. Лукашук И.И. Международное право: Особенная часть. Учебник / Российская Академия Наук. Институт государства и права. Академ. правовой университет. - М.: БЕК, 1997.

  17. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

  18. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

  19. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.

  20. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.

  21. Миланко О. Дипломатичний захист: Загальний огляд // Юридичний вісник України. – 2002. - № 52. – С. 11.

  22. Сандровский К.К. Дипломатическое право : Учебник. - Киев: Вища школа, 1981.

  23. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.

  24. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.

  25. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.



ТЕМА № 5 ПРАВО МІЖНАРОДНИХ ОРГНІЗАЦІЙ (2 год.)

План:

  1. Поняття, джерела права міжнародних організацій.

  2. Юридична природа міжнародної організації. Похідна і функціональна правосуб’єктність. Ознаки міжурядової організації. Внутрішнє право міжнародних організацій. Види міжнародних організацій.

  3. Організація Об’єднаних Націй: Статут, цілі, принципи, членство. Система органів ООН. Спеціалізовані установи ООН.

  4. Регіональні міжнародні організації. Загальна характеристика регіональних організацій, їх різновиди.


^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ:

В межах даної теми потрібно розкрити функції, структуру, міжнародну правосуб’єктність і правові основи діяльності міжнародних організацій, дати класифікацію цих організацій і показати їхню роль у міжнародному співробітництві.

Відповідаючи на перше питання слід зауважити, що міжнародні організації відіграють значну роль в міжнародних відносинах і в міжнародному праві. Вони ефективно сприяють гармонізації міжнародних відносин, ліквідації напруженості в них і врегулюванню конфліктів. Після визначення права міжнародних організацій необхідно розглянути джерела права міжнародних організацій, до яких відносяться статути міжнародних організацій, інші міжнародні угоди, міжнародні звичаї, акти міжнародних організацій. При цьому увагу доцільно приділити Віденській конвенції про право договорів між державами й міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями від 21 травня 1986 року, Віденській конвенції про представництво держав у їхніх відносинах з міжнародними організаціями універсального характеру від 14 березня 1975 року, Статуту Організації Об’єднаних Націй 1945 року, Конвенції про привілеї та імунітети ООН від 13 лютого 1946 року, Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН від 21 листопада 1947 року та інші.

Розкриваючи друге питання слід зауважити, що міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій має похідний (вторинний) характер, оскільки міжнародні організації констатуються як суб’єкти міжнародного права на основі угод первинних суб’єктів – держав. Юридичною основою діяльності міжнародної організації є міждержавна угода (статут) або угоди (установчі акти), що представляють собою міжнародні договори. Особливу увагу потрібно приділити класифікації і основним ознакам, властивих будь-яким міжнародним організаціям: участь у них суверенних держав, договірна основа, наявність визначених цілей, система постійно діючих органів, володіння міжнародною правосуб’єктністю, відповідність міжнародному праву.

Третє питання присвячене вивченню діяльності Організації Об’єднаних Націй, що є універсальною міжнародною організацією з питань підтримки міжнародного миру і безпеки та розвитку співпраці між державами. Аналіз діяльності ООН не буде повним без розкриття правової природи цієї організації, її цілей (ст. 1 Статуту ООН) та принципів (ст. 2 Статуту ООН). Розглядаючи головні органи ООН і спеціалізовані установи ООН потрібно приділити увагу організаційній структурі, функціям та повноваженням. Необхідним є визначення ролі України в створенні та участі в діяльності ООН.

Завершуючи розкриття теми слід зазначити, що у системі міжнародних об’єднань особливе місце належить регіональним організаціям. Питання про правомірність їх створення є особливо важливим, оскільки тепер Україна є членом таких регіональних організацій, як Рада Європи, ОБСЄ, СНД тощо. Крім того, стратегічною метою України є набуття членства в найвпливовіших європейських регіональних організаціях. Вивчаючи міжнародні регіональні організації потрібно дати їх характеристику і вказати на їх різновид.


^ ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 14 марта 1975 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 582 - 615.

  2. Венская конвенция о праве договоров между государствами и международными организациями или между международными организациями от 21 мая 1986 года. //Там же,  С. 372 – 409.

  3. Устав Организации Объединенных Наций 1945 года. Организация Объединенных Наций: Сборник документов / Сост. В.Н. Дурденевский, С.Б. Крылов. - М.: Госиздат юридической литературы, 1956.

  4. Конвенция о привилегиях и иммунитетах ООН от 13 февраля 1946 года. //Действующее международное право. В 3-х томах. Сост. Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 1.- М.: Изд-во Московского независимого института международного права, 1996. – С. 615 - 619.

  5. Конвенция о привилегиях и иммунитетах специализированных учреждений ООН от 21 ноября 1947 года. //Там же, С. 620 - 632.

  6. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

  7. Баймуратов М.А. Международное Публичное право. – Х.: Одиссей, 2003.

  8. Барсукова Н. Б. ООН: цели и задачи в современный период // Держава і право. - 2001. - № 13. - С. 8 - 13.

  9. Бекяшев К.А., Волосов М.Е. Международное публичное право. Практикум, схемы. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Проспект, 2004.

  10. Боглов О. Нова глобальна геополітична ситуація і реформа ООН // Право України. – 1998. - № 9. – С. 80 – 85.

  11. Блищенко И.П. Проблемы ООН надо решать // Московский журнал международного права. – 1996. - № 3. – С. 112 – 120.

  12. Бутрос Бутрос-Гали. Укрепление потенциала Организации Объединенных Наций // Мировая экономика и международные отношения. – 1993. - № 4. – С. 5 – 15.

  13. Валеев Р.М. Организация Объединенных Наций – 6о лет // Московский журнал международного права. – 2005. - № 4. – С. 39 – 55.

  14. Глебов И.Н. Международное право. Нагляд. конспект лекций для студентов и слушателей вузов. – М.: Изд-во «Щит – М», 2004.

  15. Гуменюк Б. Міжнародні організації // Політика і час. – 1998. - № 2 (лютий). – С. 61 – 62.

  16. Калмакарян Р.А., Мигачев Ю.И. Международное право: Учебник. – М.: Изд-во “ЭКСМО”, 2004.

  17. Костенко Н.И. Роль Организации Объединенных Наций и эффективные меры по борьбе с транснациональной организованной преступностью // Государство и право. – 2006. - № 7. – С. 76 – 82.

  18. Муфак З.Т. Роль ООН у розв’язанні спорів і конфліктів // Право України. – 2003. - № 1. – С. 135 – 138.

  19. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

  20. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

  21. Млінішин В.Б. Роль України у створенні ООН // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 3. – Одеса: Вид-во Одеського інституту внутрішніх справ. – С. 20 – 25.

  22. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.

  1. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.

  2. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. - Харьков: Консум. Университет внутренних дел, 1999.

  3. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

  4. Щокін Ю., Свояк Д. Юридична природа привілеїв та імунітетів міжнародних міжурядових організацій та їх персоналу // Вісник Академії правових наук України. – 2002. - № 4. – С. 132 – 142.

  5. Шкуратенко О. Співпраця України у міжнародній системі спеціалізованих установ ООН // Право України. – 2004. - № 11. – С. 125 – 128.


ТЕМА № 6 ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ (2 год.)

План:

  1. Поняття й підстави міжнародно-правової відповідальності.

  2. Види й форми міжнародно-правової відповідальності. Матеріальна й нематеріальна (політична) відповідальність. Форми відшкодування: реституції, репарації, субституції та ін.

  3. Відповідальність держав у міжнародному праві.

  4. Підстави відповідальності фізичних осіб в міжнародному праві.


^ МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

В межах даної теми слід розкрити зміст відповідальності держав і фізичних осіб і показати роль цього важливого міжнародно-правового інституту в забезпеченні стабільності функціонування міжнародних відносин.

Розпочати відповідь на перше питання варто з визначення відповідальності, як важливого інституту міжнародного права. При цьому зазначаючи, що у справі підтримки міжнародного правопорядку інститут міжнародно-правової відповідальності відіграє значну роль і є необхідним юридичним засобом забезпечення дотримання норм права, засобом відновлення порушених міжнародних відносин. До підстав міжнародно-правової відповідальності слід назвати порушення міжнародного зобов’язання, тобто вчинення міжнародного правопорушення. Виходячи із вітчизняної доктрини міжнародного права міжнародні правопорушення доцільно розмежувати на міжнародні злочини і злочини міжнародного характеру. В межах цього питання потрібно дати характеристику цих міжнародних правопорушень, а також вказати на їх відмінні ознаки за об’єктом посягання і ступенем їх суспільної небезпеки.

Відповідаючи на друге питання слід зауважити, що міжнародно-правова відповідальність реалізується в конкретних видах (загальний зміст, юридичний характер наслідків за вчинення міжнародного правопорушення) і формах (способи реалізації відповідальності в межах конкретного виду відповідальності). Розрізняють два види відповідальності: політичну і матеріальну. Саме від специфіки міжнародного правопорушення залежить, який вид відповідальності буде застосований. В рамках політичного виду відповідальності варто виділити і охарактеризувати такі форми: репресалії, реторсії, сатисфакції і санкції. Сутністю матеріальної відповідальності слід назвати повну або часткову компенсацію завданих матеріальних збитків. При цьому вказати на форми матеріальної відповідальності: репарації, реституції і субституції. В межах даного питання важливо розглянути питання щодо підстав звільнення від міжнародно-правової відповідальності.

Висвітлюючи третє питання потрібно підкреслити, що суб’єктом відповідальності в міжнародному праві, як правило, виступає держава. При цьому держава розглядається як єдине ціле незалежно від того, який орган держави вчинив правопорушення. Держава відповідає за всі свої органи, так само як і за діяння посадових та інших уповноважених осіб. Особливу увагу слід звернути на положення Проекту статей щодо відповідальності держав 2001 року, що визначає кваліфікаційні умови за яких поведінка будь-якого органу, особи або установи повинна розглядатися діяння самої держави відповідно до міжнародного права.

Завершуючи роботу над темою необхідно звернутися до питання відповідальності фізичних осіб, що займає особливе місце в міжнародному праві. Важливо вказати, що індивідуальну відповідальність передбачають деякі міжнародні конвенції, Статути створених міжнародних трибуналів щодо Югославії і Руанди і положення Статуту Міжнародного кримінального суду. Особливу увагу слід звернути на діяльність Міжнародного кримінального суду, проблеми співвідношення положень Статуту та національного законодавства України, зокрема Конституції України.


^ ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

    1. Абдулаев М.И. Международно-правовая ответственность за нарушения прав и свобод человека // Право и образование. – 2004. - № 4. – С. 54 – 63.

    2. Антонович М. Міжнародне публічне право: Навчальний. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Вид. Дім “КМ Академія”, “Алерта”, 2003.

    3. Баймуратов М. О. Міжнародне право: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006.

    4. Блищенко И.П., Фисенко И.В. Международный уголовный суд. - М.: Закон и право. ЮНИТИ, 1998.

    5. Висновок Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Президента України про надання висновку щодо відповідності Конституції України Римського Статуту Міжнародного кримінального суду // Вісник Конституційного Суду України. - 2000. - № 4. - С. 35 - 44.

    6. Грищенко К. Міжнародний кримінальний суд - універсальний механізм міжнародного карного правосуддя // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4 . - С. 9 – 13.

    7. Дремина Н. Международный уголовный суд: проблемы юрисдикции // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 76 – 87.

    8. Зелинская Н. Международное преступление как основание международной уголовной ответственности индивидов // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 93 – 99.

    9. Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волстер Клувер, 2004.

    10. Іващенко В. Проблеми відповідальності за міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру // Юридичний журнал. - 2005. - № 6. - С. 44 - 48.

    11. Кибальник А. Ответственность в международном уголовном праве // Уголовное право. - 2003. - № 2. - С. 39 - 41.

    12. Колосов Ю.М. Ответственность государств и индивидов за нарушение норм международного гуманитарного права. // Международное гуманитарное право. Актуальные проблемы. Труды академии управления. – М., - 2000. – С. 59 – 65.

    13. Коротков И. Международный уголовный суд - современный этап деятельности // Юридическая практика. - 2002. - №39. - С. 11.

    14. Касинюк О. Проблемні аспекти юрисдикції Міжнародного кримінального суду // Право України. - 2005. - № 3. - С. 144 – 147.

    15. Малиновский А. Международный уголовный суд исключений не предусматривает. Подписание и последующая ратификация Украиной Римского Устава Международного уголовного суда – показатель готовности Украины к международному сотрудничеству // Юридическая практика. – 2001. - № 48. – С. 12.

    16. Мацко А. Международный уголовный суд // Персонал. - 2002. - №8. – С. 12 - 16.

    17. Мацько А. Міжнародний кримінальний суд (створення та напрям діяльності) // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 70 – 75.

    18. Мацько А.С. Міжнародне право: Навчальний посібник. – К.: Міжрегіональна академія управління персоналом, 2002.

    19. Миронова В.О. Класифікація злочинів проти миру і безпеки людства // Вісник національного університету внутрішніх справ. – Харків: Вид-во національного університету внутрішніх справ. – 2004. - № 25. – С. 166 – 170.

    20. Международное уголовное право / И.П. Блищенко, Р.А. Каламкарян, И.И. Карпец и др. – М.: Наука, 1995.

    21. Международное право: Учебник / Отв. ред. Ю.М. Колосов, В.И. Кузнецов. – М.: Международные отношения, 1999.

    22. Международное право: Учебник для вузов / Г.В. Игнатенко, В.Я. Суворова, О.И. Туинов и др. Под ред. Г.В. Игнатенко. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Высшая школа, 1999.

    23. Международное право: Учебник /Отв. ред. Ю.М. Колосов, Э.С. Кривчиков. – М.: Международные отношения, 2000.

    24. О Международном уголовном суде // Зарубежное военное обозрение. – 2001. - № 10. – С. 59 – 60.

    25. Палеев М. Организация Объединенных Наций создает Международный уголовный суд // Российская юстиция. – 1997. - № 1. – С. 40 – 43.

    26. Проект статей щодо відповідальності держав 2001 року. Міжнародне право в документах / За заг. ред. М.В. Буроменського. – Х.: Вид-во Національного університету внутрішніх справ, 2003.

    27. Панов В.П. Международное уголовное право: Учебное пособие. - М.: ИНФРА-М, 1997.

    28. Семенов В., Маєвська А. Становлення Міжнародного кримінального суду // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 64 – 69.

    29. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес». – 2006.

    30. Тимченко Л.А., Тимченко Л.Д. Международное право: Практикум. – Ирпень: Вид-во Академии ГНС Украины, 2002.

    31. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – М.: Т-во “Знання”, 2000.

    32. Ярмиш О., Сироїд Т. Реалізація універсальної юрисдикції Міжнародного кримінального суду // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 57 – 60.


Тема № 7 ^ ПРАВА ЛЮДИНИ У МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ

(2 год.)

План:

  1. Розвиток інституту прав людини в міжнародному праві.

  2. Основні джерела міжнародного права прав людини.

  3. Міжнародно-правовий захист прав людини.

  4. Міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини.

  5. Універсальні міжнародні міжурядові організації із захисту прав людини.

  6. Регіональні міжнародні міжурядові організації із захисту прав людини (Рада Європи, ОБСЄ, СНД).

  7. Законодавство України та міжнародні договори в галузі захисту прав людини. Міжнародні та внутрішньодержавні процедури і правила захисту прав людини.


^ Методичні рекомендації

Розкриваючи дану тему, потрібно зазначити, що права людини це одна з провідних галузей сучасного міжнародного права, яка складається з принципів і норм, що закріплюють основні та похідні права людини, тим самим визначає стандарти демократії у міжнародній та внутрішньодержавній правових системах. Особливість міжнародного права сьогодні полягає у тому, що воно не тільки закріплює комплекс нормативних актів, що закріплюють права людини, а ще і гарантує їхнє дотримання і виконання. Іншими словами на сучасному етапі міждержавне співробітництво в галузі прав людини складається з трьох елементів: 1) розробка і прийняття універсальних стандартів з прав людини; 2) імплементація вказаних стандартів у національні правові системи та внутрішньодержавне забезпечення цих стандартів; 3) створення контролюючих міжнародних механізмів та процедур захисту прав людини.

Розглядаючи перше питання про розвиток інституту прав людини в міжнародному праві слід звернути увагу на такі аспекти: по-перше – спробувати визначити період виникнення власне галузі прав людини у міжнародному праві, для цього виділити основні етапи становлення цієї галузі та визначити соціально-культурні і правові чинники цього процесу; по-друге – вказати на основні етапи трансформації та розвитку галузі прав людини від моменту її виникнення до теперішнього часу, для чого згадати концепції визначення поколінь прав людини, а також розкрити зміст та сутність „Хартії (біль) прав людини” та прослідити історію її створення; по-третє – проаналізувати сучасний стан розвитку галузі прав людини та виділити сучасні тенденції цього процесу.

Визначаючи основні джерела прав людини як галузі міжнародного права необхідно звернути увагу на можливість класифікації цих джерел за різноманітними підставами (універсальні та партикулярні, загальні та спеціальні, багатосторонні та двосторонні і т.д.). Водночас варто проаналізувати зміст та юридичну природу таких джерел прав людини, як Загальна декларація прав людини 1948 року, Пакт про громадянські та політичні права 1966 року, Пакт про економічні, соціальні та культурні права 1966 року та інші.

Відповідаючи на третє питання про міжнародно-правовий захист прав людини, потрібно визначитися з тим, що означає цей термін, з якими основоположними ідеями міжнародного права він пов’язаний, за рахунок чого здійснюється міжнародно-правовий захист прав людини. В межах цього питання необхідно розглянути міжнародно-правовий механізм захисту прав та свобод людини, визначити основні організаційно-правові форми реалізації цього механізму та вказати на їхні правові підстави.

Розкриваючи четверте питання про механізм захисту прав людини на міжнародному рівні варто з’ясувати повноваження склад та процедуру функціонування як універсальних міжнародних міжурядових організацій із захисту прав людини (наприклад, Комісія ООН з прав людини, Комітет з прав людини, Комітет проти катувань та ін.), так і регіональних організацій і посадових осіб (наприклад, Європейський суд з прав людини, Європейський комітет із запобігання катуванням та нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню, Уповноважений ОБСЄ з прав людини та ін.).

Наприкінці розгляду теми необхідно проаналізувати законодавство України з точки зору його відповідності універсальним і регіональним міжнародно-правовим нормам із захисту прав людини. При цьому слід звернути увагу на можливості, які мають громадяни України та особи без громадянства, що постійно і на законних підставах проживають на території нашої держави у сфері звернення до міжнародних органів та посадових осіб з метою поновлення їхніх порушених прав. В якості додаткового завдання пропонується сформулювати та обґрунтувати шляхи подальшого вдосконалення національного законодавства України у сфері захисту прав та основних свобод людини і громадянина.


^ ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Загальна декларація прав і свобод людини 10 грудня 1948 року. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С. 18-23.

  2. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод 1950 г. // Международно-правовые акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА · М, 2000. – С.539-569.

  3. Конвенция Содружества Независимых Государств о правах и основных свободах человека 1995 г. // Там же. – С. 711-719.

  4. Американская конвенция о правах человека 1969 г. // Международно-правовые акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА · М, 2000. – С.720-747.

  5. Конвенція про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього 1948 р. // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – Київ: Юрінформ, 1992.- С.62-66.

  6. Конвенція проти катувань та інших жорстких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання 1984 р. // Там само. – С.92-108.

  7. Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок 1952 р. //Там само, С109-122.

  8. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування. Пер. з англ. – К.: “АртЕк”, 1997.

  9. Карташкин В.А. Права человека в международном и внутригосударственном праве. – М.: Институт государства и права РАН, 1998.

  10. Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.

  11. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 2000.

  12. Международная защита прав человека / Составитель и автор комментариев М.В. Буроменский. – Харьков: ООО "Синтекс, ЛТД", 1998.

  13. Мюллерсон Р.А. Права человека: идеи, нормы, реальность. – М.: Юридическая литература, 1991.

  14. Права человека. Учебник для вузов / Под общей ред. Е.А. Лукашевой. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999.

  15. Права человека и предварительное заключение: Сборник международных стандартов, касающихся предварительного заключения. – Харьков: ”Консум”, 1997.

  16. Права человека. Сборник международных договоров. – Нью-Йорк: Издательство ООН, 1983.

  17. Сироїд Т.Л. Міжнародні стандарти діяльності поліції та права людини // Інформаційний бюлетень обміну досвідом МВС. - 2003 - №148 .- С. 36 - 39.

  18. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.

  19. Фуркало В.В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. – К.: Наук. Думка, 1986.

  20. Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. / Пер. з франц. – К.: “АртЕк”, 1998.

  21. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.

  22. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – М.: Издательство “НИМП”, 1999.



Тема № 8 МІЖНАРОДНЕ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО (2 год.)

План:

    1. Міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру: види та форми відповідальності за них.

    2. Основні організаційно-правові форми боротьби з міжнародною злочинністю.

    3. Правове регулювання інституту видачі в міжнародному праві.

    4. Міжнародний кримінальний суд: компетенція та порядок роботи.


^ Методичні рекомендації

Розкриваючи дане питання необхідно вказати на те, що сьогодні, нажаль, актуальним є твердження про те, що проблема злочинності має інтернаціональний (міжнародний) характер, активно розвивається тенденція виходу загально-кримінальних злочинів за межі окремих держав – на міжнародний рівень, тим самим збільшується чисельність міжнародних злочинів і злочинів міжнародного характеру. Ефективна боротьба з ними можлива тільки шляхом об’єднання зусиль національних правоохоронних органів більшості держав, та спільної розробки правового механізму, який дозволив би реально застосовувати принципи міжнародної співпраці у боротьбі зі злочинністю, підтримувати правопорядок, захищати права та законні інтереси суб’єктів міжнародного права. Зазначені дії вже почали реалізовуватися в межах відносно молодої галузі міжнародного права – міжнародному кримінальному праві.

При розгляді першого питання теми слід з’ясувати, які підходи до розуміння терміну „міжнародна злочинність” існують у сучасному міжнародному кримінальному праві, визначити основні категорії злочинів, що підпадають під дію норм міжнародного кримінального права та критерії їхнього відмежування одне від одного. В межах відповіді на це питання обов’язково надати визначення термінів „міжнародний злочин”, „злочин міжнародного характеру” та „міжнародний делікт”, та провести порівняльний аналіз їхнього змісту. Також необхідно з’ясувати, які види та форми відповідальності застосовуються у міжнародному кримінальному праві до суб’єктів, винних у вчиненні міжнародних злочинів та злочинів міжнародного характеру, а також кому і на якій підставі належить право притягувати до відповідальності винних.

Відповідаючи на друге питання про основні організаційно-правові форми боротьби із міжнародною злочинністю, перш за все, потрібно з’ясувати сутність терміну „організаційно-правова форма”. Водночас слід вказати на основні різновиди форм боротьби із міжнародною злочинністю, їхніх суб’єктів та нормативно-правові джерела, що регулюють вказану діяльність у тій чи іншій формі. Необхідно звернути увагу на те, яким чином вибір конкретної організаційно-правової форми боротьби залежить від різновиду злочину. В межах даної теми треба ознайомитися з договорами, укладеними Україною з іншими державами про надання правової допомоги у кримінальних справах та визначити позицію України в питанні подальшого розвитку міжнародно-правового співробітництва у цій сфері.

Розглядаючи третє питання щодо правового регулювання інституту видачі в міжнародному праві доцільно визначити сутність терміну „екстрадиція”, а також згадати історію його виникнення. При цьому, необхідно визначити відмінності між термінами „видача” та „передача” злочинця. Разом з цим потрібно вказати на основні джерела нормативно-правового регулювання процедури екстрадиції, визначити правову підставу та процедуру видачі.

Наприкінці розгляду теми необхідно приділити увагу питанню щодо діяльності Міжнародного кримінального суду, а саме, з’ясувати що це за судова інстанція, яка історія його створення, на підставі яких міжнародно-правових документів він функціонує. Також потрібно визначити структуру Міжнародного кримінального суду, його компетенцію та юрисдикцію, а також порядок роботи, у тому числі порядок прийняття рішень по певним категоріям злочинів.


^ ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Гаазька конвенція про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден 1970 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Хрінком, 1996. – С. 343 – 351.

  2. Монреальська конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Хрінком, 1996. – С. 351 – 360.

  3. Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 364 – 376.

  4. Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього 1973 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 118 – 126.

  5. Європейська конвенція про видачу злочинців 1957 року. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба зі злочинністю та взаємна правова допомога (книга перша) / Збірник документів (українською і російською мовами). – Київ: Юрінком, 1996. – С. 1116 – 1131.

  6. Проект Кодексу злочинів проти миру та безпеки людства 1996 року. Україна у міжнародно-правових відносинах. Кн. 2. Правова охорона культурних цінностей / Відп. ред.: акад.. НАН України Ю.С. Шемшученко та д-р юрид. наук В.І. Акуленко. –К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 53 – 54.

  7. Устав Международного трибунала для преследования лиц, ответственных за серьезные нарушения международного гуманитарного права, совершенные на территории бывшей Югославии // Международное уголовно-процессуальное право: Документы и комментарии. / Составитель Т.Л Сыроед. – Харьков: ООО «ПРОМЕТЕЙ-ПРЕС», 2007. – С. 83-95.

  8. Устав Международного трибунала по Руанде // Там же, С. 99-111.

  9. Римский статут Международного уголовного суда // Там же, С.145-242.

  10. Устав международной организации уголовной полиции 1956 року. Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 3. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – С. 99 – 108.

  11. Постанова Кабінету Міністрів України № 220 «Про Національне центральне бюро Інтерполу» від 25 березня 1993 року // Збірник Постанов України. - 1994. - № 2. - С. 114.

  12. «Положення про Національне центральне бюро Інтерполу» затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року № 220 // Юридичний вісник України. - 1999. - № 41 (225) 14 - 20 жовтня. - С. 9.

  13. Бандурка О.М. Інтерпол: Міжнародна організація кримінальної поліції: Науково-практичний посібник. - Харків: Державне спеціалізоване видавництво «Основа», 2003.

  14. Бельсон Я.М. Интерпол в борьбе с уголовной преступностью. – М.: Наука, 1989.

  15. Биленчук П.Д., Еркенов С.Е, Кофанов А.В. Транснациональная преступность: состояние и трансформация: Учебное пособие / Под ред. акад. П.Д. Биленчука. – К.: Атика, 1999.

  16. Блищенко И.П., Фисенко И.П. Международный уголовный суд. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998.

  17. Зелинская Н. Международное преступление как основание международной уголовной ответственности индивидов // Український часопис міжнародного права. - 2003. - № 4. - С. 93 – 99.

  18. Іващенко В. Проблеми відповідальності за міжнародні злочини та злочини міжнародного характеру // Юридичний журнал. - 2005. - № 6. - С. 44 - 48.

  19. Кибальник А. Ответственность в международном уголовном праве // Уголовное право. - 2003. - № 2. - С. 39 - 41.

  20. Лукашук И.И., Наумов А.В. Международное уголовное право: Учебник. – М.: Спарк, 1999.

  21. Лукашук И.И., Наумов А.В. Выдача обвиняемых и осужденных в международном уголовном праве: Учебно-практическое пособие. – М.: Российский Юридический Издательский Дом, 1998.

  22. Лукашук И.И. Право международной ответственности. – М.: Волстер Клувер, 2004

  23. Мацко А. Правові та організаційні аспекти діяльності Інтерполу в Україні // Право України. - 2001. - № 9. - С. 96 - 99.

  24. Мацко А. Правові та організаційні аспекти діяльності Інтерполу в Україні // Право України. - 2001. - № 9. - С. 96 - 99.

  25. Международное уголовное право: Учебное пособие. - 2-е изд. / И.П. Блищенко, Р.А. Каламкарян, И.И. Карпец и др. / Под ред. В.Н. Кудрявцева. Российская Академия Наук. Институт государства и права. - М.: Наука, 1999.

  26. Овчинский В.С. Интерпол (в вопросах и ответах). - М.: Инфра - М, 2001.

  27. Панов В.П. Международное уголовное право: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1997.

  28. Радецький В. Інтерпол не знає кордонів // Закон і бізнес. - 1997. - № 17 (283) 23 квітня. - С. 3.

  29. Радионов К.С. Интерпол: миф и действительность. - М.: Международные отношения, 1986.

  30. Уголовная юстиция: проблемы международного сотрудничества. Международный научно-исследовательский проект / Российская Академия Наук. Институт государства и права. - М.: БЕК, 1995.

  31. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.

  32. Цимбал П. Україна у складі Інтерполу в боротьбі з міжнародною злочинністю // Науковий вісник: Збірник наукових праць. - К.: Видавництво Українського фінансово-економічного інституту. - 1999. - № 2 (5). - С. 158 - 164.

  33. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.

  34. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – М.: Издательство “НИМП”, 1999.



Тема № 9 ПРАВО ЗБРОЙНИХ КОНФЛІКТІВ (2 год.)

План

  1. Джерела права, що діє в умовах збройних конфліктів.

  2. Правові наслідки початку збройних конфліктів.

  3. Статус поранених та хворих осіб, які зазнали корабельну аварію.

  4. Правовий режим військовополонених. Найманці. Військові злочини.

  5. Розпізнавальні знаки цивільної оборони, культурних цінностей, медичних установ, небезпечних об’єктів.

  6. Неміжнародні військові конфлікти.

  7. Закінчення стану війни, його правові наслідки.


^ Методичні рекомендації

Розкриваючи дану тему насамперед необхідно відмітити, що конфліктні ситуації із застосуванням зброї (незалежно від того чи називають їх війною, чи ні), нажаль, досі є частиною міжнародних відносин. До таких конфліктних ситуацій застосовують термін “збройний конфлікт”, а сукупність норм міжнародного права, що стосуються цих ситуацій називають правом збройних конфліктів, або правом, що діє в умовах збройних конфліктів.

Розкриваючи перше питання про джерела права, що діє в умовах збройних конфліктів слід, перш за все, засвоїти, що вони складаються з двох великих груп, які регулюють відносини у двох відносно самостійних напрямках. Перший напрямок – полягає у регламентації прав та обов’язків сторін конфлікту у сфері вибору засобів проведення військових операцій (так зване „Гаазьке право”). Другий напрямок – полягає в захисті інтересів осіб, які не беруть безпосередньої участі у бойових діях (так зване „Женевське право”). Отже, під час відповіді на це питання слід визначитися із тим, які саме нормативні акти регулюють кожний із зазначених напрямків, та яким чином вони реалізують покладене на них завдання.

Розглядаючи друге питання про правові наслідки початку збройних конфліктів, перш за все, потрібно визначитися із змістом терміну „збройний конфлікт”, за допомогою низки критеріїв, навчитися розрізняти міжнародні збройні конфлікти та збройні конфлікти неміжнародного характеру, а також визначити співвідношення між термінами „збройний конфлікт” та „війна”. В межах цього питання необхідно визначитися із поняттями „оголошення війни” та „початок військових дій”, „театр війни” та „театр військових дій”, „ультиматум”, „агресивна війна”, „воююча сторона” та „нейтралітет”. Відповідаючи на це питання потрібно пояснити, яким чином початок війни відображається на зовнішніх зносинах між державами учасницями збройного конфлікту, що відбувається із власністю держави-супротивника та її громадянами, а також які зміни відбуваються у правовому полі взаємодії конфліктуючих сторін.

Розкриваючи третє питання про статус поранених та хворих осіб, які зазнали корабельну аварію слід з’ясувати чим саме визначається статус цих осіб. Визначивши загальні особливості статусу зазначеної категорії осіб потрібно вказати на конкретні міжнародно-правові акти, що визначають їхній обсяг прав, свобод та обов’язків. При цьому, необхідно відмітити якими правами та обов’язками по відношенню до поранених та хворих осіб, які зазнали корабельну аварію, наділені представники воюючих сторін та нейтральних держав.

Розглядаючи правовий режим військовополонених слід так само згадати міжнародно-правові акти, що визначають їхній обсяг прав, свобод та обов’язків та правила поводження з ними з боку їхніх утримувачів та нейтральних сторін. В межах цього питання варто дати визначення терміну „найманець” і вказати, хто з учасників збройних конфліктів підпадає під це визначення, яке місце такі особи займають серед учасників збройних конфліктів, з’ясувати ставлення доктрини міжнародного права до цієї категорії осіб. Крім того, потрібно дати визначення терміну „військові злочини” і надати перелік таких злочинів.

Відповідаючи на п’яте питання щодо розпізнавальних знаків цивільної оборони, культурних цінностей, медичних установ та небезпечних об’єктів, слід, перш за все, надати визначення термінів „цивільна оборона”, „культурні цінності”, „медичні установи”, „небезпечні об’єкти” згідно із міжнародно-правовими нормами і з’ясувати правила їхнього використання. Наступним кроком буде відображення конкретних розпізнавальних знаків (якщо немає можливості намалювати, то можна надати детальний словесний опис).

Розкриваючи шосте питання про неміжнародні військові конфлікти необхідно вказати на притаманні риси, що відрізняють їх від міжнародних; назвати форми таких конфліктів, їхні можливі сторони, а також міжнародно-правові акти, що регламентують дії сторін у неміжнародних збройних конфліктах.

Відповідаючи на сьоме питання про закінчення стану війни та його правові наслідки доцільно перш за все визначити відмінності між закінченням стану війни та закінченням військових дій. При цьому, потрібно визначити форми закінчення військових дій та навести приклади традиційних і нетрадиційних форм закінчення війни.


^ ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 2. - М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999.

  2. Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 2000.

  3. Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М., 1995.

  4. Баймуратов М.А. Международное право. – Х.: “Одиссей”, 2000.

  5. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.

  6. Ильин Ю.Д. Международное право и война в наши дни… // Московский журнал международного права. – 1996. – № 1.

  7. Кукушкина А. Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 102 – 108.

  8. Лукашук И.И. Международное право. Общая и Особенная часть. Учебник. – М.: Издательство БЕК, 1996.

  9. Международная правосубъектность: Вопросы теории. – М.: Юрид. лит., 1971.

  10. Международная защита прав человека / Составитель и автор комментариев М.В. Буроменский. – Харьков: ООО "Синтекс, ЛТД", 1998.

  11. Международное гуманитарное право / Под общей ред В.Ю. Калугина. – Мн.: “Тесей”, 1999.

  12. Пустогаров В.В. Международное гуманитарное право. – М.: ИГПРАН, 1997.

  13. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.

  14. Тиунов О.И. Международное гуманитарное право. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа Норма – ИНФРА-М, 1999.

  15. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999.

  16. Тускоз Жан. Міжнародне право: Підручник. / Пер. з франц. – К.: “АртЕк”, 1998.

  17. Фуркало В.В. Международно-правовая защита гражданского населения в условиях вооруженных конфликтов. – К.: Наук. Думка, 1986

  18. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.

  19. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – М.: Издательство “НИМП”, 1999.



Тема № 10 ПРАВО МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ (2 год.)

План:

    1. Поняття права міжнародної безпеки.

    2. Характеристика універсальної міжнародної безпеки.

    3. Регіональна безпека.

    4. Мирні засоби вирішення міжнародних суперечок.


Методичні рекомендації

Розкриваючи дану тему насамперед потрібно вказати на те, що протягом усієї історії людства існувала практика забезпечення безпеки одних народів за рахунок безпеки інших. Нерідко ця тенденція призводила до виникнення війн та збройних конфліктів, які спустошували всі сторони конфлікту. Одночасно з цією тенденцією реалізовувалися спроби пошуку безконфліктного (мирного) забезпечення розвитку цивілізації та її безпеки. Значну роль у цьому процесі відіграє саме міжнародне право, в рамках якого виникла концепція міжнародної безпеки, тобто комплексу заходів по встановленню, підтриманню та поновленню, у разі порушення, мирних відносин серед членів міжнародного співтовариства на засадах рівності та справедливості.

Розглядаючи перше питання теми слід звернути увагу на визначення поняття „міжнародна безпека”, розглянути основні елементи цього поняття, а також історичні і сучасні тенденції розвитку концепції міжнародної безпеки. Одночасно потрібно з’ясувати значення термінів „колективна безпека” та „національна безпека” і їхнє співвідношення з поняттям „міжнародна безпека”. З’ясувавши значення ключових термінів даної теми необхідно з’ясувати, що сьогодні розуміють під правом міжнародної безпеки, які елементи складають право міжнародної безпеки, які джерела формують це право. Наприкінці розгляду цього питання доцільно визначити роль права міжнародної безпеки як галузі міжнародного права запобіганні війн та збройним конфліктам.

Характеризуючи універсальну міжнародну безпеку потрібно з’ясувати, перш за все, що розуміють під терміном „універсальна міжнародна безпека”, визначити організаційно-правові форми досягнення стану універсальної міжнародної безпеки та розглянути роль окремих суб’єктів та їхніх груп у реалізації концепції універсальної міжнародної безпеки. Необхідно також розглянути загальні принципи забезпечення універсальної міжнародної безпеки. Окрему увагу, при відповіді на це питання, слід приділити ролі Організації Об’єднаних Націй та її основних органів у забезпеченні універсальної міжнародної безпеки.

На прикладі та за аналогією питання про універсальну міжнародну безпеку необхідно розкрити питання про регіональну безпеку, відповідно спираючись на діяльність регіональних міжнародних організацій та їхніх держав-учасниць у цьому напрямку.

Відповідаючи на четверте питання про мирні засоби вирішення міжнародних суперечок потрібно з’ясувати значення термінів „міжнародна суперечка”, „мирне вирішення суперечок” та „сторони суперечки”. Розглядаючи дане питання слід звернути увагу на роль дипломатії для мирного вирішення міжнародних суперечок. Наприкінці відповіді варто розглянути роль і значення переговорів, обслідувань, примирень, посередництва, добрих послуг, міжнародного арбітражу, Міжнародного Суду ООН, а також можливості окремих міжнародних організацій (по відношенню до їхніх учасників) щодо мирного врегулювання міжнародних суперечок.


^ ПЕРЕЛІК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Действующее международное право. В 3-х томах. Составители Ю.М. Колосов и Э.С. Кривчикова. Том 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999.

  2. Конвенция о законах и обычаях сухопутной войны 1907 г. // Там же, С. 575-586.

  3. Конвенция о запрещении разработки, производства, накопления и применения химического оружия и о его уничтожении 1993 г. //Там же, С. 441 – 477.

  4. Договор о всеобъемлющем запрещении ядерных испытаний 1996 г. // Там же, С. 338 – 398.

  5. Анцилотти Д. Курс международного права. - М.: Издательство иностранной литературы, 1961г.

  6. Арцибасов И.Н., Егоров С.А. Вооруженный конфликт: право, политика, дипломатия. – М., 1995.

  7. Баймуратов М.О. Міжнародне право: Підручник. – Суми: ВТД «Університетська книга»; Одеса: «Астропринт», 2006.

  8. Баймуратов М.А. Международное право. – Х.: “Одиссей”, 2000.

  9. Додонов В.Н., Панов В.П., Румянцев О.Г. Международное право. Словарь-справочник / Под общей ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. – М.: ИНФРА-М, 1997.

  10. Кукушкина А. Действие норм международного права в период вооруженных конфликтов // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 102 – 108.

  11. Мелков Г.М. Международное право в период вооруженных конфликтов. – М, 1986.

  12. Сироїд Т.Л. Міжнародне публічне право: Навчальний посібник. – Вид. 2-е, доп. й перероб. – Х.: ТОВ «Прометей-Прес», 2006.

  13. Тимченко Л.Д. Международное право: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 1999.

  14. Тункин Г.И. Теория международного права. – М.: Международные отношения, 1970.



^
Міністерство внутрішніх справ України

Харківський національний університет внутрішніх справ


Кафедра конституційного та міжнародного права


1   2   3   4   5   6   7   8

Похожие:

Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМіністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право”
Овс харківського національного університету внутрішніх справ, професор, д ю н., О. П. Рябченко
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та масових комунікацій кафедра
Навчально-методичні матеріали до семінарських занять з дисципліни «Аграрне право» для студентів за напрямом підготовки (спеціальністю)...
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра загальноправових дисциплін
Розробники: Юшкевич О. Г., Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2013
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ факультет з підготовки фахівців міліції громадської безпеки Кафедра адміністративної діяльності органів внутрішніх справ
Програма навчальної практики та методичні рекомендації для курсантів 3 курсів Харківського національного університету внутрішніх...
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМвс україни харківський національний університет внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та масових комунікації Кафедра адміністративного, фінансового та інформаційного права
Робоча навчальна програма з дисципліни «Нотаріат України» для денної та заочної форм навчання. Харків: Харківський національний університет...
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра загальноправових дисциплін навчально-методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни
Україні для студентів та слухачів факультету права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ...
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра загальноправових дисциплін навчально-методичні матеріали до семінарських занять з дисципліни
Сікорський О. П. старший викладач кафедри Правознавства Гуманітарного інституту Національного університету кораблебудування ім адмірала...
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ Навчально-науковий інститут підготовки фахівців кримінальної міліції
Рекомендовано Методичною радою Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № від )
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМвс україни харківський національний університет внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та масових комунікації Кафедра адміністративного, фінансового та інформаційного права робоча навчальна програма з дисципліни адвокатура україни галузь знань
Робоча навчальна програма з дисципліни «Адвокатура України» для денної та заочної форм навчання. Харків: Харківський національний...
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconХарківський національний університет внутрішніх справ Навчально-науковий інститут права і масових комунікацій
Методичні рекомендації для підготовки до семінарських занять з дисципліни „Нотаріат України” для студентів денної форми навчання....
Міністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право” iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра загальноправових дисциплін з навчальної дисципліни
Сікорський О. П. старший викладач кафедри Правознавства Гуманітарного інституту Національного університету кораблебудування ім адмірала...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы