Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" icon

Навчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"


НазваниеНавчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
страница5/16
Размер1.08 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Тема 4 Формування системи фінансового забезпечення інноваційного розвитку промислового виробництва та залізничного транспорту


1 Характеристика методів та видів джерел фінансування інноваційної діяльності

2 Стан фінансового забезпечення інноваційного розвитку підприємств в Україні

3 Особливості фінансування інноваційної діяльності на залізничному транспорті

4 Використання лізингу як методу довгострокового фінансування інновацій


1 Характеристика методів та видів джерел фінансування інноваційної

діяльності


Фінансування інноваційної діяльності визначає успіх чи невдачу інноваційних програм і проектів. Здатність підприємства-інноватора акумулювати достатньо коштів для реалізації інноваційних задумів впливає на швидкість виведення інновації на ринок, а отже – на її комерційний успіх. Однак не кожна підприємницька структура має достатньо власних коштів для цього, що зумовлює пошук інших джерел їх надходження. Інвестиції, залучені зрізних джерел, мають різну ціну. На їх вартість впливають, зокрема, організаційна форма фінансування і тривалість інвестиційного періоду. Вибір ефективних форм фінансування інноваційних програм і проектів забезпечує високу економічну віддачу інноватору та інвестору.

Планування інноваційних процесів передбачає визначення обсягу коштів, необхідних для здійснення усіх видів інноваційної діяльності та оцінювання можливості підприємства акумулювати їх у тих часових межах, які відповідають життєвому циклу інновації.

Інноваційна діяльність сьогодні потребує значних витрат, що обумовлено великою наукомісткістю інноваційних продуктів. Навіть великі корпорації не завжди мають достатньо коштів, щоб самостійно фінансувати створення та впровадження нового продукту. Тому кожне підприємство, зважаючи на свої можливості, повинно розробляти оптимальну стратегію фінансування інноваційної діяльності. Це передбачає належне економічне обґрунтування інноваційних програм та проектів, визначення джерел і суб’єктів їх фінансування та своєчасне забезпечення надходжень коштів протягом періоду їх реалізації.

Суб’єктами фінансування інноваційних процесів можуть бути самостійні підприємства, інноваційні фонди, банківські установи, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, а також приватні особи. Усі вони певною мірою беруть участь у відтворювальному процесі та формують кінцевий суспільний продукт, отже, зацікавлені в науково-технічному розвитку, який безпосередньо визначає розвиток соціально-економічний.

Створення ефективної системи фінансування інноваційних процесів є важливим і актуальним завданням держави загалом. Однак способи та методи його вирішення мають істотні відмінності на державному рівні управління та на рівні окремих підприємств.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні держави покликана забезпечити вирішення таких завдань:

- створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки господарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови;

- збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах економічної діяльності;

- створення необхідних матеріальних умов для збереження і розвитку наукового потенціалу країни, запобігання відпливу наукових кадрів за кордон.

Ці завдання можуть вирішуватися шляхом прямого бюджетного фінансування, надання грантів недержавними організаціями та фондами, через створення інституційно-правових умов, за яких заохочувалося б фінансування науково-дослідних робіт комерційними структурами.

Система фінансування інноваційної діяльності на рівні окремих суб’єктів підприємницької діяльності націлена передусім на фінансування інноваційних проектів, що забезпечують зміцнення конкурентних позицій підприємств.

Фінанси будь-якого підприємства охоплюють грошові відносини: з іншими організаціями (оплата постачання сировини, товарів, інших матеріальних цінностей, реалізація продукції, отримання кредитів, вкладення капіталу тощо); із засновниками (розподіл прибутку); з трудовим колективом (оплата праці, розподіл доходів і прибутку, виплата дивідендів з акцій, відсотків з облігацій тощо); з державними органами управління (сплата податків).

У межах цих відносин забезпечується і реалізація інноваційних програм і проектів. Однак інноваційна діяльність „відтягує” на себе ресурси, необхідні для виконання запланованих робіт з випуску основної продукції, що створює ситуацію протидії з боку відповідних служб і потребує втручання вищого менеджменту для узгодження та оптимізації структури фінансових витрат підприємства, розроблення ефективної фінансової політики.

Фінансова політика кожного підприємства має відповідати таким вимогам: бути узгодженою зі стратегією розвитку організації; забезпечувати гнучкість підприємства, його здатність до перерозподілу фінансових потоків згідно з визначеними цілями; забезпечувати фінансову стабільність організації; бути здатною до акумулювання фінансових ресурсів та їх ефективного використання.

Такі підходи до формування фінансової політики дають змогу підприємству фінансувати пошуково-дослідницькі роботи, спрямовані на створення і впровадження новацій, що забезпечать його розвиток разом із основною діяльністю. Водночас система фінансування інноваційної діяльності повинна бути дещо відокремленою, що виявляється у формуванні фінансової субстратегії щодо фінансування інноваційних програм і проектів.

Вихідними принципами, на основі і з урахуванням яких слід вибудовувати систему фінансування інновацій, є:

- чітка цільова орієнтація, що сприяє швидкому й ефективному впровадженню інновацій;

- логічність, економічна обґрунтованість і юридична захищеність прийомів і механізмів залучення інвестицій;

- множинність джерел фінансування;

- комплексність і гнучкість, що передбачає здатність одночасно фінансувати заплановані технічні та технологічні нововведення, ефективно перерозподіляючи грошові потоки.

Впровадження інновацій, як і фінансовий менеджмент, має на меті підвищення результативності та ефективності господарювання. Отже, ефективне управління фінансами безпосередньо стосується і фінансування інноваційної діяльності, передбачаючи залучення інвестицій у ті інноваційні програми і проекти, які забезпечують високу фінансову віддачу.

Інвестиції – довготермінові вкладення капіталу в різні сфери діяльності з метою отримання прибутку.

Інвестиції в інноваційну діяльність підприємства передбачають такий рівень їх прибутковості, який би був не меншим, ніж віддача від вкладення вільних фінансових коштів на депозити. Інвестування інноваційної діяльності здійснюється на основі розроблених інноваційних програм або проектів.

Інноваційна програма – програма інноваційної діяльності, яка спрямована на досягнення цілей розвитку і передбачає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб (в т. ч. іноземних), а також держави і міжнародних організацій.

Фінансування програми інноваційної діяльності слід здійснювати з дотриманням таких вимог:

- динаміка інвестування повинна забезпечувати реалізацію програми відповідно до встановлених термінів;

- зниження витрат фінансових коштів і ризику програми повинне забезпечуватися передусім відповідною структурою і джерелами фінансування.

Фінансування програми передбачає (див. рисунок 4.1):

- вивчення доцільності інноваційної програми (за витратами і запланованим прибутком з урахуванням можливих ризиків);

- розроблення плану реалізації програми;

- організацію фінансування, в тому числі: оцінювання можливих форм фінансування і вибір такої, що відповідає вимогам інноватора; визначення організацій-інвесторів і структури джерел фінансування; контроль виконання плану й умов фінансування.





Рисунок 4.1 – Фінансування інноваційної програми


Фінансування інноваційних програм здійснюють шляхом самофінансування або з використанням позичкових і залучених засобів. З огляду на це система фінансування інноваційних програм охоплює такі елементи: джерела фінансування; організаційні форми (механізм) фінансування.

Інвестування інноваційних процесів є ризикованою справою, однак у разі успіху віддача від інвестицій значно більша, ніж від поточної діяльності. Як правило, компанії прагнуть фінансувати ті проекти, які мають значний потенціал ефективності і забезпечать їм високі прибутки. Йдеться про інновації науково-технічної, організаційної, економічної, соціальної сфер. Економічні результати їх реалізації залежать передусім від характеристик самої інновації, однак велике значення для успішної реалізації інноваційного проекту мають умови залучення фінансових ресурсів, а отже, джерела фінансування.

Інвестиції для фінансування інноваційних програм поділяють на три групи: прямі, супутні, фінансування науково-дослідних робіт.

Прямі інвестиції використовуються безпосередньо для реалізації інноваційного проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.

Інвестиції в основні засоби включають: придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск; модернізацію діючого устаткування; будівництво і реконструкцію будівель і споруд; технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування; нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування.

Інвестиції в оборотні кошти забезпечують: нові та додаткові запаси основних і допоміжних матеріалів; нові та додаткові запаси готової продукції; збільшення рахунків дебіторів.

Необхідність таких інвестицій обумовлена тим, що при збільшенні обсягу виробництва товарів автоматично збільшуються товарно-матеріальні запаси сировини, комплектуючих і готової продукції. Крім того, через підвищення обсягу виробництва і продажу збільшується дебіторська заборгованість підприємства. Усе це – активні статті балансу, і їх позитивне збільшення має бути додатково профінансовано.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов’язані з придбанням нової технології (патенту чи ліцензії) і торгової марки.

Супутні інвестиції – це вкладення в об’єкти, які пов’язані територіальне і функціонально з інноваційним об’єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під’їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура).

Інвестиції в НДР забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп’ютери і різноманітні прилади), необхідні для проведення перед проектних досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної діяльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства.

Плануючи інноваційну діяльність, слід визначити загальний обсяг інвестицій для реалізації інноваційного проекту чи програми. Його величина обумовлює комерційну вигідність інновації і має бути врахована при обґрунтуванні рішення щодо її реалізації.

Загальний обсяг інвестицій – це сума всіх інвестиційних витрат: прямих і супутніх інвестицій, інвестицій в НДР.

Джерелами фінансових ресурсів підприємства можуть бути:

- власні фінансові кошти і внутрішньогосподарські резерви;

- позикові фінансові кошти;

- залучені фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб;

- кошти, що перебувають у централізованому володінні об’єднань підприємств;

- кошти позабюджетних фондів;

- кошти Державного бюджету;

- кошти іноземних інвесторів.

На рисунку 4.2 подано сукупність джерел фінансування інноваційної діяльності вітчизняних підприємств.





Рисунок 4.2 – Джерела фінансування інноваційних програм та проектів


Власні фінансові кошти підприємства використовуються найчастіше для фінансування невеликих за обсягами робіт інноваційних проектів чи програм (наприклад, впровадження системи стандартів якості, модернізація деяких видів устаткування, модифікація продукції тощо). Серед них виокремлюють наступні.

^ 1 Прибуток і амортизаційні відрахування. Як правило, статутом підприємства передбачено відрахування у фонд розвитку виробництва частини прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів і формування резервного фонду. Засоби фонду розвитку можна використовувати на оновлення і розширення виробництва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм, освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів та на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної бази підприємства.

Розмір накопичень, отриманих в результаті господарської діяльності, насамперед залежить від того, наскільки ефективним є управління підприємством та організація його роботи.

Однак на нього істотно впливають і чинники зовнішнього оточення – економічного, політичного, інституційного тощо. Наприклад, нині вітчизняні підприємства не мають реальної можливості нагромадження власних ресурсів, як через недосконалість чинної податкової системи, так і через гіперінфляцію 90-х років, яка спричинила втрату (знецінення) їх амортизаційних фондів і оборотних коштів. У багатьох підприємств не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку наявних обсягів виробництва, не кажучи вже про технічне переоснащення. Крім того, спад виробництва призвів до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Отже, такі джерела фінансування є недостатніми для реалізації дорогих інноваційних проектів.

^ 2 Мобілізація внутрішніх активів. Це джерело заявляється у процесі підготовки проекту (будівництва чи реконструкції, встановлення обладнання). Їх оцінюють за формулою


, (4.1)


де – очікувані оборотні активи на початок планового періоду;

– планова потреба в оборотних активах за період;

– зміна кредиторської заборгованості протягом року.


Фінансовий механізм мобілізації полягає в тому, що частина оборотних активів підприємства вилучається із основної діяльності, оскільки ця діяльність уповільнюється через капітальне будівництво, і витрачається на фінансування цього капітального будівництва.

^ 3 Грошова частина внесків власників підприємства включає додаткові внески у статутні фонди власників підприємства, які можуть використовуватися для реалізації проекту розвитку тих підприємств, чия організаційно-правова форма дозволяє їх залучати (пайові внески членів господарського товариства у статутний фонд).

Залучені фінансові кошти є способом збільшення власного капіталу, оскільки не повертаються особам, що їх надали. Формами залучення коштів є емісія акцій, доброчинні внески спонсорів.

^ Емісія акцій – це спосіб залучення інвестицій через додатковий випуск акцій підприємства. Використовується за наявності в організації потужного науково-технічного потенціалу і доступний лише підприємствам, що мають організаційно-правову форму закритих чи відкритих акціонерних товариств. Поширений в економічно розвинутих країнах. В Україні непопулярний, зокрема через нерозвинутість фондового ринку. На відміну від інших джерел власних коштів це джерело є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди. Недостатній розмір дивідендів може призвести до того, що додатковий випуск акції для фінансування інноваційного проекту не буде розміщений. Отже, всі обставини, пов’язані з додатковою емісією акцій, повинні бути ретельно проаналізовані та зважені.

До вторинної емісії акцій найчастіше вдаються за необхідності:

- фінансування перспективних інноваційних проектів;

- розвитку матеріально-технічної бази підприємства і створення оптимальних умов для роботи його структурних підрозділів;

- фінансування перспективних пошукових досліджень, які здійснюють наукові і конструкторські підрозділи підприємства;

- поповнення оборотних коштів, які використовують в основних і допоміжних сферах діяльності підприємства;

- підтримання фінансової стабільності підприємства й отримання банківських кредитів тощо.

Важливо, щоб кошти, отримані в процесі розміщення акцій нового випуску, використовувалися ефективно і дали змогу розв’язати ті завдання, заради яких здійснювалася емісія, збільшивши віддачу на капітал і розмір дивідендів на одну акцію. Слід мати на увазі, що розмір емісії не повинен загрожувати акціонерам втратою контрольного пакета акцій, оскільки нові власники підприємства можуть відмовитися від реалізації того проекту, заради якого здійснювалася емісія. Отже, обсяг випуску акцій, що дають можливість брати участь в управлінні (звичайні акції), коло їхніх потенційних покупців, а також пов’язана з цим проблема визначення номіналу акцій повинні бути ретельно продуманими.

^ Доброчинні внески сторонніх осіб (спонсорів) формуються у тому разі, коли інноваційний проект має суттєву соціальну спрямованість і викликає інтерес у суспільства, що дає змогу консолідувати частину коштів для його реалізації у формі доброчинних внесків юридичних та фізичних осіб.

Позикові фінансові кошти передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати. Їх джерелами є кошти бюджетів, позабюджетних фондів, комерційні та інші кредити, іноземні інвестиції.

^ До коштів бюджетів відносять кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. За їх рахунок фінансують цільові комплексні програми, фундаментальні та окремі прикладні дослідження, що мають важливе значення для країни і здійснюються переважно спеціалізованими науково-дослідницькими організаціями. Бюджетне фінансування інноваційних проектів передбачає належне обґрунтування бізнес-ідеї та її високу оцінку конкурсною комісією у формі безвідсоткових чи пільгових позик.

^ Позабюджетні фонди фінансування НДДКР і підтримки інновацій використовують з метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регіональних науково-технічних проектів, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції. Такі фонди можуть бути створені в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах концернів, холдингів, ФПГ.

^ Довгострокові кредити є найпоширенішими джерелами фінансування інноваційних проектів. Серед них виділяють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні – лізинг, форфейтинг та франчайзинг), які надаються вітчизняними та іноземними юридичними особами під боргові зобов’язання.

^ 1 Довгостроковий комерційний кредит надається на термін реалізації інноваційного проекту. Умови кредитування узгоджуються безпосередньо між банком і підприємством-позичальником (суб’єктом кредитування), на що значною мірою впливає перспективність і комерційна привабливість проекту, яку банк аналізує у процесі ознайомлення з бізнес-планом його реалізації, а також фінансовий стан і ділова репутація позичальника.

2 Лізинг – це довгострокова оренда машин та обладнання. Дає змогу зменшити розмір початкових інвестицій у створенні виробничих підприємств чи диверсифікації виробництва.

3 Форфейтинг – фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський. Може використовуватися для акумулювання фінансових коштів у процесі реалізації інноваційного проекту, якщо в інвестора бракує коштів для інновацій. Терміни погашення векселів, які при цьому підписує інвестор, рівномірно розподілені у часі, що дає змогу отримати відстрочку по платежах і гарантії банку щодо їх забезпечення.

4 Франчайзинг є найповнішою фінансовою схемою залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність. Передбачає тиражування інновацій завдяки залученню великого капіталу. Окрім фінансових коштів за договором франшизи, інноваторові можуть бути передані нематеріальні активи (технології, ноу-хау), торговельний знак, імідж фірми тощо. Франчайзинг поєднує переваги кредиту і лізингу.

Іноземні прямі інвестиції залучаються переважно для реалізації масштабних проектів, пов’язаних з технологічним оновленням виробництва, реорганізацією та диверсифікацією діяльності тощо. Вони можуть радикально поліпшити конкурентні позиції підприємства завдяки впровадженню сучасних технологій (в ефективному використанні яких зацікавлені іноземні партнери). В Україні їх залучають у приватизаційні процеси. Поширенішим є спільне інвестування інноваційних проектів вітчизняними та іноземними інвесторами на правах дольової участі (спільне підприємство). Однак обсяги залучення іноземних інвестицій в Україні нині недостатні, що зумовлено несприятливим інвестиційним кліматом і невисокою привабливістю більшості вітчизняних підприємств для іноземних інвесторів.

Інвестиційними інструментами є облігації. Вони відрізняються від акцій тим, що:

- за ними здійснюється фіксована виплата відсотків (інколи відсоткова ставка може мати плаваючий характер);

- вони мають фіксований термін дії;

- за ними виплачується основна сума при погашенні;

- за ними діє переважна вимога стосовно активів за невиконання зобов’язань.

В Україні випуск облігацій – надзвичайно рідкісне явище і дуже дороге: необхідно виплачувати високі відсотки для покриття ризиків інвесторів. Водночас у розвинутих країнах облігації є поширеним джерелом залучення капіталу, яке з успіхом використовується в економічних умовах з відносно низькими відсотковими ставками.

Організації, стаючи учасниками інноваційного процесу на певному його етапі, зіставляють вигоди, які вони можуть отримати, і витрати. При цьому слід обміркувати, які джерела фінансування використовувати і на яких умовах. Результати, які можуть отримати організації на різних етапах інноваційного процесу, та необхідні джерела фінансування інноваційної діяльності наведено у таблиці 4.1.

Отже, підприємство може використовувати різні джерела фінансування для реалізації інноваційних проектів. Кожне з них має свої переваги і недоліки, тому прийняття рішень щодо їх вибору повинно ретельно обґрунтовуватися.

Таблиця 4.1 – Результати інноваційної діяльності організацій і джерела її фінансування на різних етапах інноваційного процесу


Характеристики

Етапи інноваційного процесу

Фундаментальні дослідження

Прикладні дослідження

Конструкторські й експериментальні розробки

Комерціалізація новинки та її дифузія

Зміст

інноваційної діяльності

Генерація ідей, обґрунтування та експериментальна перевірка їх здатності задовольняти суспільні

потреби

Визначення кількісних характеристик нового продукту, вибір чи розроблення технології виготовлення

Створення дослідних зразків нової продукції, коректування та доробка технічної документації, розроблення стандартів і технічних умов

Дослідження ринку, розроблення маркетингових програм, організація виробництва і продажу новинки, обґрунтування доцільності продажу ліцензії на випуск нового продукту іншим

підприємствам

Джерела

фінансування

Державний

бюджет, у тому числі за програмами науково-технічного

розвитку

Державний бюджет, кошти замовників, інноваційних фондів, технопарків,

технополісів

Власні кошти підприємств, кошти замовників (гранти), у виняткових випадках – кошти державного бюджету

Власні кошти підприємницьких структур, емісія цінних паперів, банківські кредити, залучення коштів фірм-партнерів

Рівень ризику

Дуже високий

Високий

Середній

Середній

Очікувана

віддача

Комерційна вигода відсутня, але у випадку позитивних результатів зростає вірогідність фінансування наступних робіт

У випадку позитивних результатів збільшуються обсяги фінансування науково-дослідних робіт

У випадку позитивних результатів збільшуються обсяги фінансування дослідно-конструкторських робіт

Дохід від реалізації нового продукту на ринку чи від продажу ліцензії на новий продукт


Одним із найбільш вагомих показників, які аналізуються при з’ясуванні результатів діяльності національного науково-технічного комплексу за певний період, є показник обсягу виконаних з початку звітного періоду науково-технічних робіт. Відсоток у ВВП обсягів виконаних науковими організаціями країни власними силами науково-технічних робіт становить показник наукоємності валового внутрішнього продукту. В останні роки цей показник постійно знижується, і в 2005 р. становив 1,14%. Це у 2-2,5 разу менше, ніж у провідних країнах світу (наприкінці 90-х років у США наукоємність ВВП становила 2,63%, Японії – 2,80, Франції – 2,25%). Водночас витрати на наукові та науково-технічні роботи в Україні в розрахунку на одного виконавця (13,5 тис. грн у 2004 р.) у 50-80 разів нижчі, ніж у зазначених країнах.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Похожие:

Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconНавчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Рекомендовано до друку вченою радою Української державної академії залізничного транспорту (протокол №. від року)
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дисципліни „Економіка І організація інноваційної діяльності. Х.: Укрдазт, 2004. 28 с
Навчально-методичного забезпечення дисципліни Економіка і організація інноваційної діяльності
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconПрограма курсу І завдання до самостійної роботи з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Програму та завдання розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до практичних занять та самостійної роботи з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Методичні вказівки розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дісципліни " Економіка І організація інноваційної діяльності" для студентів напрямку
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри «Економіка, організація і управління підприємством»...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дісципліни " Економіка І організація інноваційної діяльності" для студентів напрямку
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри «Економіка, організація і управління підприємством»...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconПротокол №1 Рекомендуються для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" спеціальності "Економіка підприємства" всіх форм навчання
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до підготовки І проведення комплексного державного іспиту за фахом „Економіка підприємства
Економіка підприємства” (для студентів 4 курсу денної форми навчання бакалаврів за напрямом 050100 „Економіка І підприємництво”,...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы