Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" icon

Навчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"


НазваниеНавчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
страница6/16
Размер1.08 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
2 Стан фінансового забезпечення інноваційного розвитку підприємств України


Українська економіка в період фінансово-економічної кризи гостро відчула негативні наслідки фактичної відсутності реформ у науково-технологічній сфері та відсутності сприятливого інноваційного середовища для підвищення конкурентоспроможності реального сектору і продуктивної зайнятості. Криза виявила як структурні деформації української економіки, так і неготовність науково-інноваційної системи до швидкого впровадження науково-технічної продукції в промисловості, енергетиці, ЖКГ - галузях, де потенційні втрати від використання застарілих технологій особливо значні.

Загальний обсяг витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у 1995 - 2009 роках зріс більш ніж у 10 разів, а у структурі зросла питома вага держбюджету – з 37,6% до 43,4%, власних коштів – з 2,2% до 8%, замовників-іноземних держав – з 15,6% до 22,4%, натомість знизилася питома вага коштів вітчизняних замовників – з 35,8% до 23,9% (див. табл. 4.2).


Таблиця 4.2 – Джерела фінансування наукових та науково-технічних робіт


Джерела фінансування

1995

2000

2005

2008

2009

Млн. грн

%

Млн. грн

%

Млн. грн

%

Млн. грн

%

Млн. грн

%

Всього

652,0

100

2046,3

100

5160,4

100

8024,8

100

7822,2

100

  • держбюджету

244,9

37,6

614,5

30,0

1711,2

33,2

3909,8

48,7

3398,6

43,4

  • місцевих бюджетів









26,5

0,5

39,9

0,5

30,6

0,4

  • позабюджетних фондів

53,9

8,3

18,6

0,9

24,9

0,5

38,1

0,5

40,8

0,5

  • власних коштів

14,6

2,2

61,3

3,0

338,5

6,6

592,5

7,4

629,4

8,0

  • коштів замовників































підприємств, організацій України

233,4

35,8

785,8

38,4

1680,1

32,5

2072,2

25,8

1870,8

23,9

іноземних держав

101,9

15,6

477,0

23,3

1258,0

24,4

1255,0

15,6

1743,4

22,4

  • інших джерел

3,3

0,5

89,1

4,4

121,2

2,3

117,3

1,5

108,6

1,4


Отже, останнім часом в Україні невпинно зростає питома вага фінансування наукових та науково-технічних робіт за рахунок коштів іноземних замовників. В 2005 р. вперше за обсягами та часткою в загальному фінансуванні іноземне фінансування було більшим, ніж фінансування із державного бюджету за розділом „Фундаментальні дослідження і сприяння науково-технічному прогресу”. За часткою іноземного фінансування в сумарних витратах на науку, Україна випередила Росію (17,1%), Великобританію – лідера по частці іноземного фінансування серед розвинених країн Заходу (16,8%) і всі східноєвропейські країни, де частка іноземного фінансування варіює в межах від 1,5% до 5%. За даними опитувань російських вчених, в успішно працюючих інститутах не менше 25% бюджету складають іноземні кошти. Але фактично об’єм іноземного фінансування вітчизняної науки ще вищий, оскільки в силу особливостей статистичного обліку цей показник занижений приблизно на 20-30%.

Повна виважена оцінка вказаного феномена потребує ґрунтовних відповідей на питання: за якими науково-технічними напрямами виконуються фінансовані зарубіжними замовниками НДДКР, як збігається ця тематика із національними науковими і науково-технічними (й інноваційними) пріоритетами, як це змінює існуючу структуру науково-технічного потенціалу і впливає на його майбутню структуру. Безперечно, залучення зарубіжного фінансування дає можливість забезпечувати виживання наукових установ, оснащення їх сучасним обладнанням, підтримки рівня життя науковців. Проте водночас слід пам’ятати, що вивезення інтелектуального продукту за кордон на ранній стадії інноваційного процесу веде до втрати синергетичного ефекту інновації. Де-факто відбувається “приватизація” результату діяльності наукового колективу, основи для отримання якого, як правило, було створено за допомогою бюджетного фінансування. Особливо небезпечним видається поширення форм “неформального” фінансування наукових розробок через готівкові гранти чи оплату зарубіжних поїздок науковців, що може, за нинішньої неврегульованості вітчизняної системи захисту інтелектуальної власності, вести до прямої некомпенсованої втрати національного інтелектуального продукту. В такому разі може йтися про безпосередню “приватизацію” наукового результату окремою особою чи групою осіб. Вельми показово, зокрема, що на тлі значного збільшення обсягів іноземного фінансування зменшуються обсяги експорту науково-дослідних і дослідно-конструкторських послуг. Так, в 2005 році експорт становив 39,3 млн. дол. США (складає 76,0% від обсягів 2002 р.), імпорт – 10,4 млн. дол. США (складає 142,5% від обсягів 2002 року).

Але наведені в табл. 4.1 абсолютні значення сум витрат на наукові та науково-технічні роботи не дають повної характеристики. Тому в багатьох країнах світу цільові орієнтири витрат на науку визначаються як частка від ВВП (наукоємність ВВП).

За роки реформ частка ВВП, яка витрачалася на НДДКР, скоротилася більш ніж удвічі. За підрахунками експертів, наукоємність ВВП дорівнювала в СРСР: у 1950 р. – 0,99%; 1955 р. – 1,38%; 1960 р. – 1,77%; 1965 р. – 2,30%; 1970 р. – 2,49%; 1975 р. – 2,91%; 1980 р. – 3,00%, 1985 р. – 3,11%; 1990 р. – 2,89%; в Україні: 1996 р. – 1,36%; 1997 р. – 1,35%; 1998 р. – 1,31%, 1999 р.- 0,99%; 2000 р. – 1,14%; 2001 р. – 0,99%; 2002 р. – 1,13%.

У період 2003-2007 наукоємність ВВП в Україні становила: 2003 р. – 1,24%, 2004 р. – 1,19%, 2005 р. – 1,13%, 2006 р. – 1,0%, у 2007 р. – 0,93%, у 2009 р. – 0,86% (у тому числі з держбюджету 0,37 %).

Отже, в останні роки рівень НДДКР в Україні впритул наблизився до рівня видатків СРСР початку 50-х років.

Особливо небезпечно такий рівень науково-технічної діяльності в Україні виглядає на тлі намірів щодо європейської інтеграції. Адже, наприклад, на лісабонському самміті 2000 р. глави країн ЄС домовилися про проведення в науково-технічній сфері спільної політики з метою наздогнати США і зробити Євросоюз економікою, яка динамічно розвивається. Згідно домовленості, сукупні витрати на НДДКР у ЄС мають вирости до 3% від ВВП співтовариства.

Для порівняння, в останні роки середнє значення цього показника для Європейського Союзу становило 1,84%, в основних конкурентів ЄС таких, як Японія та Сполучені Штати, наукоємність ВВП була вищою та складала 3,39% і 2,68% відповідно у 2007 році. У більшості країн СНД питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у валовому внутрішньому продукті складала менш 1%, і тільки у Російської Федерації цей показник дорівнював у 2008 році 1,2%.

Тепер розглянемо, за рахунок яких джерел фінансується інноваційна діяльність промислових підприємств в Україні (див. табл. 4.3).


Таблиця 4.3 – Джерела фінансування інноваційної діяльності в Україні


Джерела

фінансування

2000

2005

2008

2009

Млн. грн

%

Млн. грн

%

Млн. грн

%

Млн. грн

%

^ Всього, у т.ч.

за рахунок коштів

1757,1

100

5751,6

100

11994,2

100

7950,0

100,0

  • власних коштів

1399,3

79,6

5045,4

87,7

7264,0

60,6

5169,4

65,0

  • держбюджету

7,7

0,4

28,1

0,5

337,0

2,8

127,0

1,6

  • місцевих бюджетів

1,8

0,1

14,9

0,3

15,8

0,1

7,4

0,1

  • позабюджетних фондів

33,3

1,9

0,2

-

-

-

1,7

-

  • вітчизняних інвесторів

49,6

2,8

79,6

1,4

169,4

1,4

31,0

0,4

  • іноземних інвесторів

133,1

7,6

157,9

2,7

115,4

1,0

1512,9

19,0

  • кредитів

110,0

6,3

409,7

7,1

4045,0

33,7

941,5

11,8

  • інших джерел

22,4

1,3

15,7

0,3

47,7

0,4

158,9

2,1


За 10 років загальний обсяг фінансування зріс у 4,5 рази, при цьому відбулися значні зміни у його структурі. Так, питома вага власних коштів підприємств залишається найбільшою, але зменшилася з 79,6% до 65%. Питома вага держбюджетних коштів залишається мізерною, хоча і зросла у 4 рази (з 0,4% до 1,6%). Негативна тенденція послаблення зацікавленості вітчизняних інвесторів і посилення – закордонних – така ж, як і у фінансуванні наукових та науково-технічних робіт. Питома вага коштів вітчизняних інвесторів скоротилася з 2,8% у 2000 році до 0,4% у 2009 році, тобто, у 7 разів, а закордонних – зросла з 7,6% до 19%, тобто, у 2,5 рази. Натомість можна відмітити пожвавлення у кредитуванні інноваційних проектів – питома вага кредитів у фінансуванні склала 11,8% у 2009 році, що порівняно з 2000 роком більше майже у 2 рази.

Як досить перспективний засіб підтримки наукової та інноваційної діяльності слід розглядати комплекс податкових та інших пільг, які надаються виконавцям відповідних робіт. Кошти, які залишаються у них внаслідок цього, є, фактично, коштами державного бюджету, які цільовим призначенням залишаються в розпорядженні зазначених суб’єктів. За таких умов принципово важливим є запровадження вірних критеріїв та дієздатної системи контролю, які б забезпечили дійсно цільове використання цих коштів на розвиток наукової та інноваційної діяльності.

Основні пільги у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності визначені Законами України „Про плату за землю”, „Про податок на додану вартість”, „Про оподаткування прибутку підприємств”, „Про інноваційну діяльність”, „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”. Перші три закони поширюються на більшість суб’єктів наукової та науково-технічної діяльності, а норми щодо пільг з оподаткування, передбачені Законом України „Про інноваційну діяльність”, з 1 січня 2003 року поширюватимуться на суб’єктів інноваційної діяльності, інноваційні проекти яких будуть відповідним чином зареєстровані центральним органом виконавчої влади з питань інноваційної діяльності. Закон „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”поширюється лише на зареєстровані технологічні парки.

Основні пільги, згідно з чинним законодавством, наведені на рис. 3.6.

Ці пільги дещо поліпшують ситуацію у науковій та інноваційній сфері. Зокрема, за інформацією державної податкової адміністрації, обсяги недонадходжень до Державного бюджету по всіх видах пільг за статтею „наука і наукове обслуговування” у 2004 р. склали 487 млн. грн, у 2005 р. – 485,5 млн. грн. За підрахунками, оприлюдненими Кабінетом міністрів України, загальна „вартість” пільг, наданих згідно вищенаведеного списку (крім прискореної амортизації), має становити у 2006 р. 468,0 млн. грн, у 2007 – 480,4 млн. грн. Проте звертає на себе увагу той факт, що із зазначеної суми 311,4 та 306,4 млн. грн (понад 65%) відповідно припадає на бюджетні втрати від звільнення від земельного податку закладів культури, науки, освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту. Вельми імовірним видається припущення, що частка власне наукових та інноваційних організацій у цьому переліку досить незначна. Отже, реальний обсяг підтримки інноваційної сфери через механізми пільгового оподаткування переоцінювати не варто.

В контексті фінансування інноваційної діяльності в Україні окремої уваги заслуговує питання розвитку венчурного капіталу. Відомо, що, зокрема, в країнах Європи та США венчурний капітал є одним з важливих інструментів фінансування науково-дослідних робіт та розвитку високих технологій, підтримки малого та середнього бізнесу. На жаль, роль венчурного капіталу у зазначених галузях в Україні залишається незначною.

Слово “венчур” (від англ. venture) означає ризик, що лежить в основі поняття „венчурний капітал”. Якщо підприємець має унікальну ідею, яка вже втілена у вигляді продукту або послуги й має значний ринковий потенціал, венчурний інвестор може вкласти необхідну суму в проект у розрахунку отримати великий прибуток. Звичайно, у цьому випадку інвестор поділяє з підприємцем ризик, пов’язаний з відсутністю досвіду активної реалізації продукту або послуги. Як правило, венчурний капітал інвестується в проекти, в яких немає шансу на одержання фінансування від кредитних установ. Венчурний інвестор вкладає кошти в досить велику кількість не пов’язаних між собою проектів у різноманітних сферах діяльності, тим самим диверсифікуючи свої внески з метою зниження загального ризику.

Венчурний бізнес виконує роль посередника між потенційним інвестором та підприємством, яке потребує стартового капіталу чи інвестицій для реалізації нового проекту. Інвесторами – акціонерами венчурного фонду у такому разі можуть бути корпорації, пенсійні фонди, страхові компанії, приватні особи, банки. Венчурний інвестор приходить на тривалий термін, зацікавлений в одержанні контролю над об’єктом інвестиції, прагне підвищити його ринкову ціну за рахунок позитивних економічних дій (раціоналізація структури і керування, упровадження технологічних інновацій, реінвестування прибутку). Використовуючи кошти інвесторів, венчурний фонд, по-перше, купує пакет акцій компанії (підприємства) розміром від 25% до 40%, по-друге, через деякий час надає цій компанії інвестиційний кредит. Очікується, що за 3-7 років вартість компанії суттєво збільшиться завдяки впровадженню у виробництво та реалізації нових видів продукції, зокрема високотехнологічних. Венчурний фонд продає пакет акцій, який перебував у його власності, і розподіляє прибуток від продажу між акціонерами.

Позитивним аспектом діяльності венчурних компаній є те, що вони, на відміну від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких часто виступають ТНК, не приводять, як правило, до підпорядкування економіки країни інтересам гігантів світового бізнесу. Важливим позитивним чинником є й те, що діяльність венчурних фондів веде до впровадження на придбаних або контрольованих підприємствах інноваційних виробничих, управлінських, маркетингових технологій, формування прошарку національних кадрів, які готові до сприйняття інновацій.

Умовами успішної реалізації проектів венчурного інвестора є: наявність ринків та галузей, що швидко розвиваються (що залежить від зростання економіки в цілому); перспективи розвитку окремої компанії; наявність кваліфікованого менеджменту компанії, який зможе ефективно використати інвестиції та підвищити вартість компанії; достатній рівень розвитку фондового ринку, що дозволить об’єктивно оцінити поточну вартість компанії, тобто створить сприятливі умови для вигідного продажу венчурним інвестором пакету акцій компанії, яка виступала об’єктом інвестування.

Порядок створення та діяльності венчурних фондів в Україні встановлено Законом України „Про інститути спільного інвестування”, який набув чинності 15 березня 2001 року. Крім того, Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку визначено порядок реєстрації випуску акцій з метою здійснення спільного інвестування та інвестиційних сертифікатів венчурного фонду. Незважаючи на це, Указом Президента України від 25 березня 2002 року було знову поставлене питання про розробку законопроекту „Про основні засади формування та регулювання ринку венчурного капіталу в Україні”, що свідчить про визнання неефективності наявних правових інструментів. Зокрема, відкритим залишається питання про стимулювання розвитку венчурного капіталу, заохочення потенційних інвесторів до участі у ньому.

За оцінками Мінекономіки, обсяг ринку венчурного капіталу в Україні становить приблизно 400 млн. доларів США. Найбільшими фондами є: Western NIS Enterprise Fund (капітал у розмірі 150 млн. доларів США, виділений урядом Сполучених Штатів Америки), пріоритетними галузями для інвестицій якого є харчова промисловість, сільське господарство, виробництво будівельних матеріалів, фінансові організації; та Sigma Blazer (капітал 100 млн. доларів США).

Об’єктами інвестицій фонду “Baring Vostok Capital Partners” свого часу були оператор мобільного зв’язку “Golden Telecom” та пивзавод “Рогань”, але фонд вже продав свої частки акцій у цих компаніях. Фонд прямих інвестицій “Україна” за 10 років діяльності в Україні інвестував понад 22,5 млн. доларів США (50% свого капіталу) у більш як 30 українських підприємств, які займаються виробництвом товарів широкого вжитку та послуг на внутрішньому ринку.

Слід зазначити, що термін реалізації багатьох проектів, що фінансуються венчурними фондами в Україні, ще не закінчився, тому оцінювати результати діяльності цього сектора в цілому у даний час недоцільно. Проте перелік інвестицій венчурних фондів в Україні свідчить, що інноваційна діяльність протягом останніх років не є об’єктом їхньої першочергової зацікавленості.

3 Особливості фінансування інноваційної діяльності на залізничному

транспорті


Результат інноваційної діяльності залежить від фінансового забезпечення інновацій. Наявність грошових коштів, які спрямовуються на інновації, є необхідною умовою розвитку таких процесів, що, в свою чергу, підвищує науково-технічний потенціал галузі; технічний рівень рухомого складу та об’єктів інфраструктури і, тим самим, технічні та технологічні можливості залізниць з надання конкурентоспроможних транспортних послуг.

Система фінансування інновацій повинна базуватись на таких принципах: чітке спрямування грошових коштів на головні напрямки інноваційної діяльності; універсальність та множина джерел фінансування (в тому числі нетрадиційних); достатність (забезпеченість) фінансових ресурсів для всіх пріоритетних напрямків інноваційної діяльності; гнучкість та мобільність грошових потоків як за обсягами фінансування, так і за термінами; прозорість (контрольованість) грошових потоків на всіх напрямках інноваційної діяльності.

^ Система фінансування інновацій на залізничному транспорті має свою специфіку, яка визначається особливістю проектів, що характеризуються значною капіталоємністю, тривалістю очікування результатів, трудомісткістю відтворення основних фондів та ін.

Фінансування проектів у необхідних обсягах покликано забезпечити сталий інноваційний розвиток залізничного транспорту, нарощення науково-технічного потенціалу галузі з метою підвищення конкурентоспроможності залізниць на ринку транспортних послуг. Для налагодження чіткої системи фінансування необхідно визначати основні джерела фінансування або їх сукупність, розробити механізм акумуляції грошових надходжень та раціональні методи інвестування інноваційних проектів, а також механізм контролю за використанням коштів та оцінку його ефективності.

Інвестиційна діяльність залізниць повинна підтримуватися і з боку держави шляхом прямого фінансування інновацій з державного та місцевих бюджетів. Джерелами розробки інновацій поряд з традиційними можуть виступати також нетрадиційні: інвестиційна підтримка фінансово-промислових груп, податкове кредитування та інше (див. рисунок 4.3).

Перспективним джерелом коштів може бути взаємне інвестування за участю широких верств населення, а також інвестиції зарубіжних партнерів, для чого слід розвивати на залізничному транспорті мережу спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів, належну інфраструктуру ринку цінних паперів та інші заходи з метою створення привабливого клімату для реального та фінансового інвестування.

Фінансування інноваційної діяльності є досить складним механізмом, який постійно розвивається і удосконалюється. В умовах планової економіки фінансування інновацій здійснюється за рахунок бюджету, цільових фондів і власних коштів підприємств.

В умовах ринкової економіки кількість джерел фінансування інновацій суттєво збільшилась, серед яких основними можна вважати:

- бюджетні асигнування (державні та місцеві);




Рисунок 4.3 – Інвестиційне забезпечення інноваційного процесу залізничного транспорту


- кошти спеціальних позабюджетних фондів;

- власні кошти підприємств (прибуток, амортизаційні відрахування);

- кредитні ресурси державних інвестиційних банків;

- фінансові ресурси спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів – інвестиційних фондів та компаній, фінансових компаній, інвестиційних відділів комерційних банків, страхових компаній, пенсійних фондів та ін.;

- іноземні інвестиції промислових та комерційних фірм.

Однак фінансова забезпеченість інновацій на залізничному транспорті недостатня і гальмує інноваційний процес. Для його інтенсифікації необхідно застосувати ряд заходів, які зацікавлюють інвесторів в фінансуванні інновацій, та надати ряд пільг підприємствам, які б стимулювали інноваційну діяльність (див. рисунок 4.4).





Рисунок 4.4 – Методи стимулювання інвестицій в інноваційну діяльність залізниць


Обсяг необхідних фінансових ресурсів для реалізації інноваційних проектів визначається за кошторисом, який складається для кожного з них як поетапно, так і з розподілом за роками та кварталами. Це дає змогу визначити загальну величину коштів для всього проекту.

Узагальнюючим документом фінансового забезпечення інновацій є фінансовий план, де відбиваються грошові доходи та витрати. Фінансовий план підприємства складається з чотирьох самостійних розділів.

В першому ведеться облік доходів та надходження коштів; включаються всі фінансові ресурси підприємства, крім тих, які одержані від банків та держави. До складу показників входять прибуток: виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт; впровадження нових технологій; від інвестиційної діяльності, а також амортизаційні відрахування.

В другому розділі фінансового плану вказуються напрямки використання фінансових ресурсів, наприклад, на створення нових основних фондів, на наукові дослідження та інші витрати; враховуються витрати на капітальні вкладення, відрахування в різні фонди тощо.

Третій включає кредитні відносини підприємств з банківськими установами; враховуються всі види кредитів, які одержані підприємством, їх повернення, виплата відсотків за користування кредитом.

В четвертому розділі відбиваються взаємовідносини підприємства з бюджетом та позабюджетними фондами; складається дохідна та витратна частини: у витратній фіксуються податкові платежі в бюджет та позабюджетні фонди, а в дохідній – грошові надходження на відновлення виробництва. Фінансове планування діяльності повинно постійно орієнтуватись на запити та умови фінансування проектів, забезпечуючи мобільність потоків грошових коштів відповідно до потреб інноваційного підприємства.

Контроль є важливим елементом в системі фінансування інновацій і має забезпечити раціональність використання всіх видів ресурсів, своєчасність проведення фінансових операцій, доцільність залучення окремих підрядних організацій та інших учасників інноваційного процесу.


4 Використання лізингу як методу довгострокового фінансування інновацій


Одним з інструментів кредитування різних операцій з купівлі машин, обладнання та інших товарів є лізинг. Це особливий вид оренди. Його застосовують передусім для швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагає придбання дорогого обладнання.

Лізинг – довготермінова оренда машин, обладнання, транспортних засобів, виробничих споруд тощо на підставі договору між орендодавцем і орендарем, що передбачає можливість їх викупу орендарем.

Отже, лізинг є одним із способів ефективної інвестиційної діяльності, коли компанія, що має вільні фінансові кошти, може брати участь у фінансуванні підприємницьких проектів інших фірм (найчастіше малих та середніх), які не мають необхідних коштів для повномасштабного фінансування цих проектів.

Лізингова (орендна) операція визначається як господарча операція суб’єкта підприємницької діяльності (орендодавця), що передбачає передавання права користування матеріальними цінностями іншому суб’єкту підприємницької діяльності (орендарю) на платній основі та на визначений термін. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендодавцем і враховується на його балансі.

Об’єктами лізингу є рухоме і нерухоме майно, що належить за чинним класифікатором до основних засобів, крім майна, забороненого до вільного продажу на ринку.

За схемою лізингу беруть у довгострокову оренду переважно сучасне устаткування, діагностичну апаратуру, контрольно-вимірювальні прилади, цілісні технологічні комплекси та лінії, міні-заводи „під ключ”, медичне устаткування, сільськогосподарську техніку тощо. По закінченні терміну лізингового договору і виплати орендарем повної вартості майна й визначених відсотків це майно стає його власністю або, якщо це обумовлено умовами договору, повертається лізингодавцю.

Суб’єктами лізингу є юридичні особи, що беруть участь у лізинговій операції. До них відносять: лізингодавця – юридичну особу (найчастіше спеціально створену з цією метою лізингову компанію), що передає в лізинг за договором спеціально придбане для цього майно; лізингоодержувача – юридичну особу, що отримує за договором майно в тимчасове користування.

Особливості лізингових угод і операцій наведено в таблиці 4.4.


Таблиця 4.4 – Особливості лізингу

Риси лізингу

Характеристики

Лізинг як форма фінансування

Є проміжною формою між кредитуванням і прямим інвестуванням

Лізинг як комплекс відносин

Є тристороннім комплексом відносин: лізингова компанія, що купує у виробника обладнання за вказівкою споживача, а потім здає споживачу в оренду. Можуть бути задіяні чотири юридичні особи: виробник, лізингова компанія, орендар, банк

Відмінність лізингу від банківських та кредитних

операцій

Відрізняється правом власності лізингової компанії на інвестиційний об’єкт. Рефінансування лізингових операцій на основі кредитів або часткової участі в капіталі

Потреби, що їх

задовольняє лізинг

Поєднує і задовольняє дві потреби: техніко-технологічне оновлення виробництва, кредитно-фінансове обслуговування підприємств

Лізинг і оренда

Лізинг є одним з інструментів фінансування різних операцій з поставки машин, обладнання та інших товарів, збуту готової продукції, тобто особливим видом оренди

Лізинг як форма кредиту

Особлива форма матеріального кредиту і послуга надання рухомого та нерухомого майна у користування

Лізинг як договір особливого виду

Поєднує елементи двох типів договорів: орендного і договору про надання кредиту. Клієнт вносить протягом обумовленого терміну щомісячні внески у фінансуючий заклад, який для забезпечення погашення кредиту зберігає і фінансує об’єкт. Позик овець стає власником взятого у лізинг об’єкта по закінченні терміну дії договору

Особливості

оплати лізингу

На відміну від орендатора клієнт сплачує лізинговій фірмі не щомісячну орендну плату, а повну суму амортизаційних відрахувань

Термін лізингу

Зафіксований у договорі і не підлягає зміні термін, протягом якого обидві сторони мають гарантований правовий статус


З огляду на термін та повноту окупності витрат лізингодавця всі лізингові операції поділяють на оперативний лізинг і фінансовий:

- оперативний лізинг – лізинг з неповною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна, яке здають у лізинг, скуповуються лише частково за рахунок першого терміну оренди; по закінченні його майно передається іншому клієнту. При цьому ризик псування чи втрати майна лежить здебільшого на лізингодавцеві;

- фінансовий лізинг – лізинг з повною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна, яке здають у лізинг, скуповуються повністю за перший термін оренди; сума орендної плати достатня для повної амортизації майна і забезпечує фіксований прибуток лізингодавцеві.

Особливостями фінансового лізингу є:

- участь третьої сторони – виробника чи постачальника об’єкта лізингової угоди;

- об’єктом лізингу є, як правило, нове обладнання, цілеспрямовано придбане для потреб лізингоодержувача;

- висока вартість об’єктів лізингових угод;

- тривалість лізингової угоди наближена до терміну служби об’єкта угоди;

- технічне обслуговування устаткування здійснюється підприємством-постачальником або лізингоодержувачем.

З економічного погляду для учасників лізингової угоди кращим є фінансовий лізинг. Однак часто використовують оперативний лізинг, який є зручним за умов, коли фірма, що взяла в оренду обладнання, не цілком впевнена в успішності свого проекту і тому укладає угоду на короткий строк з наміром повернути обладнання, якщо потреби в ньому не буде.

Фінансовий лізинг здійснюють на різних умовах: з обслуговуванням, леверидж-лізинг, лізинг „у пакеті”.

^ Лізинг з обслуговуванням – це угода, яка передбачає виконання лізингодавцем низки додаткових послуг, пов’язаних з утриманням і обслуговуванням майна. Леверидж-лізингом є угода, за якою велику частку (за вартістю) майна, що здається в оренду, лізингодавець бере у третьої сторони. Лізинг „у пакеті” – це система, за якою лізингоодержувачу надається технологічний комплекс, за якого будинки і споруди він купляє в кредит, а обладнання бере за договором оренди.

Лізинг створює переваги усім сторонам, що беруть участь в лізинговій угоді. Для лізингодавця він є одним із способів ефективного вкладення капіталу, ризик втрати якого невисокий, оскільки обладнання перебуває на балансі лізингодавця протягом усього терміну дії договору оренди. Для виробника (машинобудівних заводів) лізинг сприяє розширенню ринків і обсягів збуту продукції.

Переваги лізингу для лізингоодержувача полягають у тому, що:

- за наявності рентабельного проекту підприємець-початківець має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без великих одноразових витрат, які на першому етапі покриває лізингова компанія (однією із форм їх наступного повернення може бути продаж продукції, виготовленої на обладнанні, взятому на умовах лізингу);

- лізингові платежі відносять на собівартість продукції (послуг), що дає змогу зменшити базу оподаткування і податкові платежі;

- фінансовий лізинг (на відміну від інших його форм) характеризується тим, що термін оренди дуже близький до терміну служби устаткування, що сприяє швидшому технічному оновленню виробництва.

Найважливішими факторами, які слід брати до уваги при визначенні конкретних термінів лізингових договорів, є:

- термін служби устаткування, обумовлений його техніко-економічними характеристиками;

- норми амортизаційних відрахувань, а також порядок їхньої індексації, що визначається законодавче;

- поява продуктивнішої техніки;

- кон’юнктура ринку позичкових капіталів і тенденції її розвитку.

Сучасні лізингові фірми дають орендарю право вибору постачальника необхідного йому устаткування, розміщення замовлення і приймання об’єкта угоди, що дає йому змогу вибрати найсучасніше обладнання і бути впевненим у його високих експлуатаційних характеристиках. Технічне обслуговування і ремонт цього устаткування залежно від умов договору здійснює підприємство-виробник або сам орендар (лізингоодержувач).

Розміри лізингових платежів завжди повинні бути обґрунтованими і прийнятними для обох сторін.

До основних елементів лізингового платежу належать:

- амортизація;

- плата за фінансові ресурси, залучені лізингодавцем для здійснення угоди;

- лізингова маржа – 1-3% (дохід лізингодавця за надані ним послуги);

- ризикова премія, величина якої залежить від видів і ступеня ризику, що несе за даним договором лізингодавець.

Розвиток лізингу в країні залежить від прийнятності умов оплати лізингового договору для лізингоотримувача. Сучасний ринок лізингових послуг – один з найдинамічніших. У США, наприклад, частка лізингу становить 25-30% загальної суми капітальних вкладень у машини й устаткування.

Лізинг може знайти широке використання і в Україні, оскільки для цього є певні умови:

- скорочення обсягів ліквідних коштів, спричинене труднощами на ринку грошей;

- незначний прибуток підприємств, що обмежує можливості фінансування розвитку виробництва за рахунок власних коштів;

- сприяння розвиткові лізингових операцій з боку урядових структур в інтересах стимулювання інноваційного розвитку економіки.

Лізинг розширює можливості залучення вільних коштів компаній у фінансування підприємницьких проектів інших фірм. Завдяки різноманітності його форм підприємці можуть обирати для себе найприйнятніший варіант фінансування освоєння технічних новацій.

^ Тестові завдання до теми 4


1 Планування інноваційних процесів передбачає:

а) визначення обсягу коштів, необхідних для здійснення усіх видів інноваційної діяльності та оцінювання можливості підприємства акумулювати їх у тих часових межах, які відповідають життєвому циклу інновації

б) вибір ефективних форм фінансування інноваційних програм і проектів забезпечує високу економічну віддачу інноватору та інвестору

в) визначення терміну повернення вкладених коштів

г) визначення загальної ефективності вкладення коштів до певного інноваційного процесу

^ 2 Суб’єктами фінансування інноваційних процесів можуть бути:

а) суб’єкти інноваційної діяльності

б) установи, які займаються розробкою інноваційної продукції

в) самостійні підприємства, інноваційні фонди, банківські установи, інтегровані фінансово-промислові структури, територіальні органи управління, а також приватні особи

г) підприємства, що займаються впровадженням інновацій у виробничий процес

^ 3 Система фінансування інноваційної діяльності на рівні держави покликана забезпечити вирішення таких завдань:

а) створення необхідних передумов для швидкого й ефективного впровадження технічних новинок в усі ланки господарського комплексу країни, забезпечення її структурно-технологічної перебудови; збереження і розвиток стратегічного науково-технічного потенціалу в пріоритетних напрямах економічної діяльності; створення необхідних матеріальних умов для збереження і розвитку наукового потенціалу країни, запобігання відпливу наукових кадрів за кордон

б) визначення обсягу коштів, необхідних для здійснення усіх видів інноваційної діяльності та оцінювання можливості підприємства акумулювати їх у тих часових межах, які відповідають життєвому циклу інновації

в) вибір ефективних форм фінансування інноваційних програм і проектів забезпечує високу економічну віддачу інноватору та інвестору

г) визначення терміну повернення вкладених коштів

^ 4 Фінансова політика кожного підприємства має відповідати таким вимогам:

а) підприємство повинно фінансувати пошуково-дослідницькі роботи, спрямовані на створення і впровадження новацій, що забезпечать його розвиток разом із основною діяльністю

б) повинна бути дещо відокремленою, що виявляється у формуванні фінансової субстратегії щодо фінансування інноваційних програм і проектів

в) бути узгодженою зі стратегією розвитку організації; забезпечувати гнучкість підприємства, його здатність до перерозподілу фінансових потоків згідно з визначеними цілями; забезпечувати фінансову стабільність організації; бути здатною до акумулювання фінансових ресурсів та їх ефективного використання

г) передбачати залучення інвестицій у ті інноваційні програми і проекти, які забезпечують високу фінансову віддачу

^ 5 Інноваційна програма – це:

а) програма інноваційної діяльності, яка спрямована на досягнення цілей розвитку і передбачає участь у її реалізації різних юридичних і фізичних осіб (в т. ч. іноземних), а також держави і міжнародних організацій

б) програма організації фінансування, в тому числі: оцінювання можливих форм фінансування і вибір такої, що відповідає вимогам інноватора; визначення організацій-інвесторів і структури джерел фінансування; контроль виконання плану й умов фінансування

в) програма вивчення доцільності інноваційної діяльності (за витратами і запланованим прибутком з урахуванням можливих ризиків)

г) довготермінові вкладення капіталу в різні сфери діяльності з метою отримання прибутку

^ 6 Прямі інвестиції використовуються безпосередньо для:

а) придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск; модернізацію діючого устаткування; будівництво і реконструкцію будівель і споруд; технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування; нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування

б) вкладення в об’єкти, які пов’язані територіальне і функціонально з інноваційним об’єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під’їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура)

в) забезпечення та супроводження проекту (матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп’ютери і різноманітні прилади), необхідні для проведення перед проектних досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної діяльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства)

г) реалізації інноваційного проекту (інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти)

^ 7 Супутні інвестиції – це:

а) нові та додаткові запаси основних і допоміжних матеріалів; нові та додаткові запаси готової продукції; збільшення рахунків дебіторів

б) вкладення в об’єкти, які пов’язані територіальне і функціонально з інноваційним об’єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під’їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соціальна інфраструктура)

в) придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск; модернізацію діючого устаткування; будівництво і реконструкцію будівель і споруд; технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування; нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування

г) забезпечення та супроводження проекту (матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп’ютери і різноманітні прилади), необхідні для проведення перед проектних досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної діяльності НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення підприємства)

^ 8 До власних фінансових коштів відносяться:

а) емісія акцій, доброчинні внески

б) кредити, безвідсоткові позики, розміщення облігацій

в) грошова частка внесків власників підприємства (статутні фонди), мобілізація внутрішніх активів, накопичення, що утворені в результаті господарської діяльності

г) дольова участь, заснування спільних підприємств

^ 9 До позикових фінансових коштів відносяться:

а) кредити, безвідсоткові позики, розміщення облігацій, дольова участь, заснування спільних підприємств

б) емісія акцій, доброчинні внески

в) грошова частка внесків власників підприємства (статутні фонди), мобілізація внутрішніх активів, накопичення, що утворені в результаті господарської діяльності

г) прибуток, амортизаційні відрахування

^ 10 До залучених фінансових коштів відносяться:

а) грошова частка внесків власників підприємства (статутні фонди), мобілізація внутрішніх активів, накопичення, що утворені в результаті господарської діяльності

б) кредити, безвідсоткові позики, розміщення облігацій, дольова участь, заснування спільних підприємств

в) прибуток, амортизаційні відрахування

г) емісія акцій, доброчинні внески

11 Форфейтинг – це:

а) фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський

б) довгострокова оренда машин та обладнання

в) фінансова схема залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність

г) довгостроковий комерційний кредит, що надається на термін реалізації інноваційного проекту

12 Лізинг – це:

а) довгостроковий комерційний кредит, що надається на термін реалізації інноваційного проекту

б) фінансова схема залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність

в) довгострокова оренда машин та обладнання

г) фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський

13 Франчайзинг – це:

а) довгострокова оренда машин та обладнання

б) фінансова схема залучення інвестиційних ресурсів в інноваційну діяльність

в) довгостроковий комерційний кредит, що надається на термін реалізації інноваційного проекту

г) фінансова операція, що перетворює комерційний кредит на банківський

^ 14 Оперативний лізинг – це:

а) довгострокова оренда машин та обладнання

б) довгостроковий комерційний кредит, що надається на термін реалізації інноваційного проекту

в) лізинг з повною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна, яке здають у лізинг, скуповуються повністю за перший термін оренди; сума орендної плати достатня для повної амортизації майна і забезпечує фіксований прибуток лізингодавцеві

г) лізинг з неповною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна, яке здають у лізинг, скуповуються лише частково за рахунок першого терміну оренди; по закінченні його майно передається іншому клієнту

^ 15 Фінансовий лізинг – це:

а) довгостроковий комерційний кредит, що надається на термін реалізації інноваційного проекту

б) лізинг з повною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна, яке здають у лізинг, скуповуються повністю за перший термін оренди; сума орендної плати достатня для повної амортизації майна і забезпечує фіксований прибуток лізингодавцеві

в) лізинг з неповною окупністю, за якого витрати лізингодавця, пов’язані з придбанням майна, яке здають у лізинг, скуповуються лише частково за рахунок першого терміну оренди; по закінченні його майно передається іншому клієнту

г) довгострокова оренда машин та обладнання.


Література

Закони: 1 – 3, 6, 7

Основна: 2, 3, 6

Додаткова: 2 – 13

Модуль 2

Інноваційні стратегії та ефективність


Тема 5 Інноваційні стратегії підприємств


1 Стратегії в сфері масового виробництва

2 Різновиди й інноваційна роль спеціалізованих фірм
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Похожие:

Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconНавчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Рекомендовано до друку вченою радою Української державної академії залізничного транспорту (протокол №. від року)
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дисципліни „Економіка І організація інноваційної діяльності. Х.: Укрдазт, 2004. 28 с
Навчально-методичного забезпечення дисципліни Економіка і організація інноваційної діяльності
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconПрограма курсу І завдання до самостійної роботи з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Програму та завдання розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до практичних занять та самостійної роботи з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Методичні вказівки розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дісципліни " Економіка І організація інноваційної діяльності" для студентів напрямку
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри «Економіка, організація і управління підприємством»...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дісципліни " Економіка І організація інноваційної діяльності" для студентів напрямку
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри «Економіка, організація і управління підприємством»...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconПротокол №1 Рекомендуються для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" спеціальності "Економіка підприємства" всіх форм навчання
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до підготовки І проведення комплексного державного іспиту за фахом „Економіка підприємства
Економіка підприємства” (для студентів 4 курсу денної форми навчання бакалаврів за напрямом 050100 „Економіка І підприємництво”,...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы