Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" icon

Навчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"


НазваниеНавчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
страница9/16
Размер1.08 Mb.
ТипНавчальний посібник
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

Основні напрямки науково-технічної політики компанії, вперше сформульовані в вигляді системного документа «Біла книга ВАТ «РЖД», є інноваційною основною діяльності компанії на перспективу до 2015 року, їх вісім:


  • система управління перевізним процесом і транспортна логістика;

  • інфраструктура;

  • рухомий склад;

  • система управління і забезпечення безпеки руху поїздів;

  • підвищення надійності роботи і збільшення експлуатаційного ресурсу технічних засобів;

  • високошвидкісний рух;

  • корпоративна системи управління якістю;

  • підвищення економічної ефективності основної діяльності.

Важливим етапом стало розроблення у 2009 р. Концепції єдиної технічної політики холдинга «РЖД», в якій визначена структура управління інноваційною діяльністю.

^ Тестові питання


1. Назвіть тип підприємства у сфері крупносерійного виробництва:

а) патієнт;

б) віолент;

в) експлерент;

г) “слон”.

^ 2. Назвіть тип підприємства, яке займається спеціалізованим виробництвом:

а) “миша”;

б) ”лисиця”;

в) “лев”;

г) “слон”.

3. Виберіть риси, властиві підприємствам-віолентам (два варіанти відповіді):

а) великі розміри; великий асортимент продукції;

б) спеціалізоване виробництво;

в) низькі ціни на продукцію; багато філіалів та дочірніх підприємств;

г) середня якість продукції; обмежена сфера діяльності.

^ 4. Найбільш динамічний розвиток властивий віоленту на еволюційному етапі ...

а) «могутнього слона»;

б) «гордого лева»;

в) «бегемота».

5. У чому полягає перевага «гордих левів» - віолентів певного еволюційного етапу?

а) підвищена стабільність, повільний розвиток;

б) концентрація на вузькому, але масовому і перспективному асортименті товарів; створення могутніх науково – дослідницьких структур;

в) створення і впровадження проривних інновацій першими на ринку; значна диверсифіковність діяльності, проникнення в суміжні галузі і підгалузі.

^ 6. Назвіть причини перетворення «могутнього слона» на „неповороткого бегемота” (два варіанти відповіді):

а) нездатність керівництва адекватно і швидко реагувати на ринкові зміни і переналадити виробництво;

б) занадто широка диверсифікація;

в) дуже великі витрати на НДДКР.

^ 7. Патієнтна стратегія передбачає (два варіанти відповіді):

а) ставку на диференціацію продукту;

б) ставку на випуск якісної масової продукції;

в) максимальне зосередження зусиль на вузькому сегменті ринку;

г) завдання першого удару на ринці по конкурентах.

^ 8. Перерахуєте небезпеки, яким піддається фірма – патієнт (два варіанти відповіді):

а) можливість поглинання фірмою – віолентом;

б) можливість скорочення або знищення ніші;

в) можливість занадто широкої диверсифікації.

^ 9. Назвіть тип підприємства, що здійснює піонерні інноваційні розробки на свій страх і ризик:

а) патієнт;

б) віолент;

в) експлерент;

г) комутант.

  1. Інноваційна роль фірм-експлерентів полягає в:

а) отриманні нових, революційних знань;

б) виведенні на ринок нових товарів та задоволенні нових ринкових потреб;

в) задоволенні потреб ринку.

^ 11. Головне завдання фірми – експлерента:

а) розробити нову ідею;

б) підготовка конкурентоздатного нового товару;

в) сприяння НТП.

12. Що найчастіше відбувається з фірмою – експлерентом після створення його нового, конкурентоздатного продукту

а) фірма отримує величезні прибутки;

б) фірма налагоджує масове виробництво нового товару;

в) фірму поглинає фірма – віолент

^ 13. Назвіть тип підприємства у сфері дрібного неспеціалізованого бізнесу:

а) коммутант;

б) патієнт;

в) віолент;

г) експлерент.

14. Роль фірм-комутантів в економіці та інноваційному процесі полягає у (два варіанти відповіді):

а) виробництві майже 1\2 валового національного продукту;

б) задоволенні локальних потреб;

в) сприянні розповсюдженню нововведень;

г) створенні дрібних, покращуючих нововведень.

^ 15. Назвіть переваги фірми-комутанта перед фірмой-віолентом або патієнтом (дві правильних відповіді):

а) більші розміри;

б) економія коштів на НДДКР;

в) більш висока якість виготовленої продукції;

г) більша здатність до адаптації.


Література


Закони: 1 - 3

Основна: 3, 5, 6, 8 - 14

Додаткова: 2 – 13, 21, 24

^ Тема 6 Організаційні форми інноваційної діяльності


План


  1. Вибір організаційних форм для реалізації певних типів

інноваційних стратегій

2 Формування інноваційних підрозділів

3 Форми малого інноваційного підприємництва

4 Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Альянси, консорціуми і спільні підприємства

5 Парки і технополіси, їхня роль у створенні інновацій

6 Організаційні форми інноваційної діяльності на залізничному

транспорті


  1. ^ Вибір організаційних форм для реалізації певних типів

інноваційних стратегій


Організаційні форми реалізації інновацій у межах імітаційної стратегії. Передбачають створення організа­ційних умов для впровадження нових виробів і техноло­гій, які не є результатами власних розроблень і можуть за­лучатися шляхом придбання інновацій, ліцензій, підприємств-інноваторів, імітації інновації.

^ Придбання інновацій. Йдеться про нові види техніки чи технології на ринку інновацій. Інновація при цьому розглядається як ринковий товар, який можна купити. Менеджер з інновацій є покупцем, діяльність якого спря­мована на оцінювання інноваційних пропозицій, перевір­ку можливостей їх застосування на власному підприємстві (за необхідності — пошук альтернативних продавців) і на обговорення умов контракту придбання. Така робота може бути виконана в межах будь-якої організаційної структу-ри (в тому числі механістичного типу) за участю фахівців виробничого, фінансового відділів, відділу маркетингу та матеріально-технічного забезпечення.

^ Придбання ліцензій. Зміст інноваційної діяльності у цьому разі аналогічний описаному вище, хоча йдеться не про придбання готової інновації, а про право на викорис­тання нової технології чи на виготовлення нового виробу, патент на які належить третій особі. Придбання ліцензій дає змогу відмовитись від проведення власних досліджень і розроблень, а сконцентрувати увагу на пристосуванні одержаної за ліцензією технології (наприклад, технології обслуговування клієнтів у ресторанах швидкого харчуван­ня) до умов діяльності підприємства або для виготовлення певної продукції та її збуту.

^ Придбання підприємства-інноватора (як правило, не­великого). Є найрадикальнішим способом придбання інно­вацій, що використовується великими підприємствами з потужним капіталом, які таким придбанням намагаються відгородити своє поточне налагоджене виробництво від но­вацій. Інновація залишається ізольованою в особливих правових і економічних межах і тим самим не перешкоджає функціонуванню поточного виробництва. Якщо інновація не приводить до успіху, куплене підприємство може бути знову проданим. Репутація основного підприємства від цьо­го не постраждає.

У таких випадках управління інноваційною діяльністю полягає у знаходженні дрібних підприємств-інноваторів, які могли б стати об'єктами придбання; перевірці цінності розроблених ними інновацій і оцінюванні економічних ре­зультатів їх використання в умовах великосерійного вироб-ництва. Крім того, важливим завданням є формування та­ких організаційних відносин з придбаним підприємством, які забезпечили б його мобільність і здатність до продуку­вання інновацій. Це передбачає збереження цілісності його організаційної структури, яка органічно вливається у структуру материнської компанії як відокремлений підроз­діл — філія. Якщо інновація виявиться вдалою, то підпри­ємство може реалізувати і наступальну стратегію.

Імітація інновацій. Є прийнятним варіантом дій у тих випадках, коли не порушуються юридичні права захисту інновацій. Стратегія імітатора полягає у пошуку придат­них для імітації виробів або технологічних процесів, зна­ходженні легальних шляхів обходу патентів та якомога швидшого освоєння новинки.

Особливою формою імітаційної стратегії є стратегія «швидкий другий». її суть полягає у створенні потужних конструкторських відділів, спроможних у максимально стислі терміни здійснити імітацію незахищеного патентом вдалого виробу конкурента. Ще однією умовою успіху стратегії «швидкий другий» є наявність потужної системи збуту, яка в змозі швидше і ефективніше проникнути на ринок, ніж інноватор. Як правило, інвестиції, спрямовані на розроблення і збут, мають бути дуже великими. З огля­ду на це таку стратегію можуть реалізувати тільки великі підприємства з потужним фінансовим потенціалом. Якщо ці підприємства приділяють велику увагу питанням якос­ті, то вони вибирають стратегію «швидкого і кращого дру­гого», тобто свідомо прагнуть досягти явних переваг над інноватором щодо якості виробів.

Реалізація такої стратегії найчастіше здійснюється в межах функціональної чи лінійно-функціональної органі­заційної структури, які мають значні переваги у тих функ­ціональних сферах, які відповідають особливостям вибра­ної стратегії: проектно-конструкторські відділи забезпечу­ють знаходження досконаліших конструктивних рішень; фінансові — вміють акумулювати необхідні фінансові ре­сурси для широкомасштабного виробництва нового про­дукту; маркетингові — розробляють ефективну стратегію його просування і збуту.

Організаційні форми реалізації інновацій у межах захисної стратегії. Передбачають ство­рення організаційних і мотивуючих умов для постійного вдосконалення існуючого виробничого процесу (наприк­лад, японські гуртки якості), надання матеріально-техніч­них і фінансових ресурсів для розроблення інновацій окремими працівниками поза планами підприємства (внутріш­нє підприємництво або ж бутлегерство) чи розроблення ін­новацій спільно з іншими підприємствами з метою їх вико­ристання усіма учасниками (замовлення на конкретні дос­лідження та здійснення колективних досліджень).

^ Гуртки якості. Є поширеною організаційною формою залучення рядових робітників до здійснення інноваційної діяльності через раціоналізаторство. Вона ґрунтується на усвідомленні усіма працівниками фірми важливості висо­коякісної роботи для забезпечення міцних конкурентних позицій фірми. Це передбачає не лише дотримання ними усіх вимог встановлених стандартів на кожній операції, а й внесення пропозицій щодо їх поліпшення. Постійне вдоско­налення дає змогу фірмі досягати високої якості в усіх сфе­рах діяльності, поліпшувати роботу всіх своїх ланок.

Найважливішою умовою для постійних удосконалень з ініціативи працівників є створення атмосфери довіри. Для цього необхідні добре розвинуті та відкриті формальні ка­нали зв'язку між усіма рівнями ієрархії, щоб будь-яку проблему вирішувати через ці канали. Майстрам та інже­нерно-технічним працівникам слід прислухатися до про­позицій робітників і вдосконалювати продукт разом з ни­ми. Коли робітник звертає увагу майстра на якусь пробле­му, той повинен заохотити працівника запропонувати ідею, щоб відтак обговорити її на засіданні гуртка якості. Гуртки якості працюють 1—2 рази на місяць і чітко орієн­туються на розв'язання конкретних проблем, для чого чле­ни гуртків заздалегідь отримують необхідну інформацію.

Робота гуртків якості може органічно вписуватися у будь-яку організаційну структуру управління. Вона підви­щує сприйнятливість фірми до інновацій, оскільки праців­ники підготовлені до інноваційних змін усією практикою своєї роботи. Обов'язковою умовою ефективності гуртків якості є наявність продуманої системи мотивації за іннова­ційні пропозиції.

^ Ризикові підрозділи компаній. Це невеликі автономно керовані спеціалізовані підрозділи, які створюються вели­кими корпораціями з метою освоєння новітніх технологій. Фінансування їх діяльності здійснюється за підрозділами ризикового фінансування, що входять до складу корпора­ції.

^ Внутрішнє підприємництво. Є різновидом ризикових підрозділів. Сутність цієї організаційної форми управ­ління інноваційною діяльністю полягає в наданні праців­нику, який має перспективну ідею щодо нового товару, можливості використання ресурсів підприємства для її ре­алізації. Однак на відміну від ризикових підрозділів така форма підприємництва доповнюється мотиваційним ме­ханізмом, який передбачає спільну відповідальність фір­ми і автора інновації за результати її реалізації через роз­поділ між ними можливого ризику і можливих прибутків. Тому обов'язковою умовою внутріфірмового підприємниц­тва є вкладення власних коштів інноватора в реалізацію ідеї (як правило, у вигляді вільних грошових коштів для формування оборотного капіталу), які у разі невдачі він втрачає. Участь у ризику передбачає вищу міру відпові­дальності та активніші дії працівника, який очолює цю структуру, щодо обґрунтування ніші ринку для нового то­вару, вивчення специфічних вимог споживачів тощо. У разі успіху інновації прибутки також розподіляються за­лежно від співвідношення коштів автора бізнес-ідеї і фір­ми на час започаткування внутрішнього підприємницько­го проекту.

Аналогічний механізм організаційного розвитку може бути застосований на будь-якому великому підприємстві. Він дає змогу ефективно реалізувати інноваційні стратегії і швидко реагувати на запити ринку, технологічні та про­дуктові нововведення.

Бутлегерство. Це підпільне, контрабандне винахід­ництво, потаємна робота над позаплановими проектами. Використовується як зручна форма здійснення інновацій­ної діяльності в умовах обмежених фінансових коштів фір­ми. Автор перспективної, на його думку, ідеї, яка, проте, не увійшла в плани та інноваційні програми підприємства через незавершеність, працює над нею у позаурочний час, використовуючи при цьому обладнання та матеріали фір­ми. Керівництво, вдаючи, що не помічає цього, тим самим створює умови, за яких інтелектуальний потенціал пра­цює як на задоволення особистих амбіційних планів, так і на фірму. Тут спрацьовує мотиваційний механізм особливо­го ґатунку, спрямований не стільки на отримання матері­альної винагороди, скільки на задоволення потреби автора ідеї у визнанні. Тому він прагне якнайшвидше завершити розробку і довести всім свою правоту щодо її комерційної привабливості.

Така форма підпільного винахідництва досить пошире­на, особливо на великих підприємствах. Підраховано, що у США, де особливо актуалізована потреба визнання та ус­піху, працівники багатьох фірм 15-20% свого часу пра­цюють понадурочно саме над реалізацією власних проек­тів, що дає змогу економити компаніям значні кошти на пошуково-прикладні дослідження.

^ Дослідження на замовлення (за договором). Передба­чає замовлення іншому підприємству (як правило, невеликій наукомісткій фірмі) або окремому спеціалістові зі сто­рони виконання від імені і за рахунок замовника (яким є велика фірма) досліджень або конструкторських розробок. Як правило, така форма інноваційної діяльності може бу­ти реалізована в межах механістичної структури; форму­вання замовлення на розроблення нового продукту здійс­нюється за безпосередньої участі відділів маркетингу та виробничого. Організація інноваційної діяльності замов­ника полягає у складанні замовлення на проведення до­сліджень (виданні інструкції з описом потрібних властивос­тей інновації); виборі дослідницьких фірм для виконання замовлення; оцінюванні їх пропозицій; узгодженні форм підсумкової документації та презентації; визначенні тер­мінів виконання роботи; здійсненні контрольних заходів щодо проведення досліджень.

^ Колективні дослідження. Є зручною організаційною формою для підприємств, що не мають матеріальних, фі­нансових та інтелектуальних ресурсів, необхідних для са­мостійного здійснення інновацій, однак можуть залуча­тись до інноваційного процесу, кооперуючись з іншими підприємствами, наприклад включаючись у роботу клас­терів за функціональною чи галузевою ознакою.

Новою формою інноваційних конгломератів є моделі регіональних науково-технологічних центрів (РНТЦ), у межах яких за територіальним принципом зібрані підпри­ємства з різною спеціалізацією.

Організація інноваційної діяльності підприємства в межах певної об'єднаної галузевої чи регіональної струк­тури полягає в ініціюванні створення такої структури, вирішенні конфліктів, які можуть виникнути всередині неї; у забезпеченні всіх учасників замовленнями; запобі­ганні розбіжностям і неузгодженостям у здійснюваних дос­лідженнях.

Організаційні форми реалізації інновацій у межах наступальної стратегії. Наступальна інноваційна стра­тегія передбачає наявність в організаційній структурі підприємства власних відокремлених підрозділів, які займаються дослідженнями та розробками. Як правило, її використовують великі підприємства (концерни, ТНК) з різними організаційними формами управління інновація­ми.

У великих компаніях — це дивізійна організаційна структура та організаційні структури органічного типу: матричні, проектно-цільові, мережеві. Малі фірми (вен­чурні) також можуть використовувати наступальну страте­гію шляхом формування активної інноваційної політики (підприємство, орієнтоване на інновації). У цьому разі ор­ганізаційна форма управління інноваціями матиме також проектно-цільовий характер, однак сам підхід до організа­ції інноваційної діяльності буде іншим, оскільки у венчур­них фірмах реалізація інновації є основою бізнесу.

Отже, управління реалізацією інновацій може мати різну організаційну форму. Вибір її залежить від багатьох чинників, серед яких вирішальне значення мають розміри підприємства, його ринкова і технологічна позиції, фінан­сові можливості, інноваційна стратегія. Незважаючи на відмінності, притаманні різним організаційним формам, вони спрямовані на віднайдення гнучких організаційних механізмів, що забезпечують розвиток підприємства на ос­нові створення і використання інновацій, які знаходять комерційне застосування.


^ 2 Формування інноваційних підрозділів


Ризикові підрозділи компаній створюються великими корпораціями з метою освоєння новітніх технологій і являють собою невеликі автономно керовані і спеціалізовані виробництва. Принципове значення має той факт, що кошти для їхнього створення виділяються корпоративними підрозділами так званого ризикового фінансування, які мають власний бюджет.

Перший внутріфірмовий ризиковий підрозділ японської фірми Hitachi з'явився в 1983 р. Він створив графобудівник. Президент фірми Hitachi регулярно використовував всі переваги внутріфірмових ризикових підрозділів для розробки самих передових технічних товарів.

На фірмі Sharp ризикові підрозділи мають свою специфіку утворення і функціонування. З 5-ти тис. працівників було обрано 300 дослідників, що були розбиті на підгрупи по 10 чол. Керівник кожної підгрупи мав право вільного підбора людей, і ніхто з членів ради директорів або завідувачів відділами не міг перешкодити його виборові.

На провідних фірмах світу вчені й інженери працюють над новими ідеями на своїх робочих місцях, одержуючи винагороду в межах посадового окладу. Вони можуть висунути принципово нову ідею. У випадку підтримки нововведення формується група по створенню і реалізації пробної партії нової продукції. Коли продукт виходить на ринок, інженер-новатор одержує статус «інженера по продукту». Якщо ж обсяг реалізації досягає 1 млн дол. у рік, то нововведення попадає в розряд освоєної продукції і статус підрозділу і його керівництво знову змінюється. При досягненні обсягу реалізації 5 млн дол. знову відбувається перетворення, а керівник стає «керуючим по продукту». Якщо рівень продажів перевищить 20 млн дол., утворює незалежний відділ для виробництва і збуту під відповідну продуктову лінію. Якщо ж досягається рівень у 75 млн дол., формується самостійне господарське відділення із відповідним статусом його керівників.

Незважаючи на певну умовність даної схеми, вона дає загальне уявлення про механізм створення інноваційних підрозділів в межах існуючих компаній, без яких важко ефективно реалізовувати інноваційні стратегії і швидко реагувати на запити ринку, технологічні і продуктові нововведення.


^ 3 Форми малого інноваційного підприємництва


Мале інноваційне підприємництво пов'язане з процесами формування нових фірм у рамках старих компаній, створенням і функціонуванням ризикових фірм, розробкою і реалізацією інкубаторних програм. Фірми-інкубатори є однією з організованих форм активізації інноваційної діяльності.


^ 3.1 Нові фірми в рамках старих компаній


Нові фірми в рамках старих компаній являють собою прогресивний метод утворення молодих компаній. Якщо в 1970-і на початку 1980-х років нові компанії створювалися в основному інженерами і вченими, що ішли з фірм, то в даний час має поширення інший підхід. Корпорації самі субсидують організацію нових фірм для того щоб запобігти відходу ведучих працівників, яких заманюють вкладники ризикового капіталу. У пошуках таланту вони ж дозволяють залучити на роботу у свою корпорацію фахівців з інших фірм.

Звичайний спосіб дії компаній полягає в прийнятті на себе усіх фінансових питань молодих фірм, що дозволяє материнської компанії стати власником щонайменше 80% нової фірми (усе - у руках співробітників-засновників). У бухгалтерських книгах нова внутрішня фірма числиться як філія, але фактично є окремою компанією зі своєю радою директорів. Однак збитки від діяльності останньої в початковому періоді її розвитку доводиться вносити в бухгалтерські книги материнської компанії. У той же час компанія, що субсидіює, не може одержати 100% прибутків фірми-новачка, тому що остання не належить їй цілком.

Щоб обійти зазначену проблему, деякі компанії, що організували усередині своєї структури нову фірму, роблять її своєю повною власністю. У подібному варіанті співробітники - засновники молодої фірми звичайно одержують право придбання протягом ряду років акцій за пільговою ціною.

Після закінчення декількох років материнська компанія - власник контрольного пакета акцій одержує можливість викуповувати акції, що належать співробітникам-засновникам, які отримають доходи від приросту капіталу.


^ 3.2 Венчурні фірми - ризикофірми


Ризикофірма являє собою організацію, створювану для реалізації інноваційного проекту, пов'язаного зі значним ризиком. Інакше їх називають малими інноваційними підприємствами (МІП).

Останнім часом виросло значення МІП в інноваційній сфері, що мають вищі показники ефективності дослідницького процесу. З 58 найбільших винаходів XX століття (Америка і Західна Європа) не менше 46 належить одинакам, дрібним фірмам, людям, що не добилися визнання в крупних організаціях, новаторам з солідних фірм (але іншого профілю).

Створення ризикофірми відбувається в такий спосіб. Група ентузіастів-винахідників, що володіють оригінальною ідеєю в області нової технології або виробництва нової продукції, але не мають засобів для виробництва, вступає в контакт з одним або декількома інвесторами (венчурними фондами). Цей контакт здійснюється через посередника: керівника дрібного підприємства, що повинний бути компетентний не тільки в науково-технічній сфері діяльності, але й в галузі виробництва і реалізації продукції. Як керівник майбутньої ризикофірми він забезпечує часткове фінансування проекту і у той же час безпосередньо керує кількома напрямками діяльності протягом 3—7 років, аж до того моменту, коли ризикофірма передає через продаж акцій ведення справ більш могутньому фінансово-виробничому угрупованню, якщо досягнутий рівень розвитку вимагає розширення масштабів виробництва. Крупні підприємства використовують малі фірми для піонерних робіт, а власті підтримують цей процес системою спеціальних пільг. У інноваційній сфері використовуються, з одного боку, гнучкість і ініціативність (ентузіазм) МІП, а з іншої - фінансові і виробничі можливості крупних підприємств.

Переваги МП - гнучкість, здатність швидко пристосовуватися до нових вимог, що висуваються НТП. Це особливо важливо в умовах поглиблення спеціалізації і диверсифікації виробництва, розширення номенклатури продукції, що випускається, індивідуалізації виробництва і попиту. МІП освоюють випуск дрібносерійної, унікальної продукції.

Невеликі масштаби випуску продукції роблять процес технічного вдосконалення виробництва практично єдиним шляхом виживання МІП.

Слід також відзначити, що характерними рисами малих фірм є вузька спеціалізація (на 1- 2 видах продукції), наявність значної частки висококваліфікованих фахівців в структурі зайнятих і висока частка витрат на НДДКР. Наприклад, в електронній промисловості США малі фірми з чисельністю до 100 чоловік складають близько 90%.

Ентузіазм новаторів і готовність бізнесу під їх ідеї ризикнути капіталом дають часто вражаючі результати. За оцінками економістів, у 15% випадків ризикокапітал цілком губиться; 25% ризикофірм несуть збитки протягом більш тривалого часу, ніж передбачалося спочатку; 30% ризикофірм дають досить скромний прибуток, але в 30% випадків успіх дозволяє протягом всього декількох років багаторазово перекрити прибутком усі вкладені кошти. У 1986 -1993 рр. доходи фондів ризикового капіталу в США в середньому в 10—20 разів перевищували суму вкладеного капіталу.

МІП мають вищі показники ефективності НДР. Зокрема, відношення числа нововведень до чисельності наукового персоналу в них вище в 4 рази, чим у великих організаціях, а число нововведень на 1 долар витрат на НДР - в 24 рази.

Український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від зарубіжних ринків. По-перше, відрізняється сфера вкладення венчурного капіталу - найпривабливішими сферами в Україні є будівніцтво, переробка сільгосппродукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. В той час, як на Заході і в США, це інвестиції в інновації.

По-друге, практично немає стартових вкладень і вкладень в інновації, в Україні це переважно інвестиції в розвиток компаній.

По-третє, учасниками фондів (тобто венчурними інвесторами) можуть бути тільки юридичні особи. Ні приватні особи, ні пенсійні фонди, ні страхові компанії не можуть вкладати кошти до венчурного фонду.

Ринок венчурного інвестування в Україні почав розвиватися зовсім недавно (на початку 90-х років). На сьогоднішній день розвиток венчурної індустрії в Україні стримується слабкою законодавчою базою, нерозвиненістю фондового ринку, непрозорістю фінансової діяльності компаній, відсутністю гарантій для інвестора.

Відомо також, що малим компаніям достатньо складно отримати необхідне фінансування на прийнятних умовах, оскільки інвестори вважають за краще мати справу великими і вже стабільними, закріпленими на ринку компаніями. Приватні інвестори не дуже охоче фінансують молоді високотехнологічні компанії, оскільки це пов'язано з підвищеним ризиком.

Форми державних інструментів, шо використовуються для стимулювання венчурного інвестування, можуть бути згруповані таким чином.

1. ^ Пряме надання капіталу венчурним фондам або малим підприємствам (капітал надається у вигляді прямих інвестицій або кредитів під низькі відсотки). Приклади: Бельгії Investment Company for Flanders (GIMV) (прямі державні інвестиції): Данія - VaekstFond (Business Development Finance) Loan Programme (державний кредит).

2. ^ Фінансові пільги для інвестування до венчурних фондів або малих підприємств:

- податкові пільги або звільнення від оподаткування; приклад - Великобританії Enterprise Investment Scheme and Venture Capital Trusts;

- державні гарантії за кредитами венчурним фондам або новим малим компаніям: приклад - Франція - Societe Francaise de Garautie ties Fuiancemeuis des Peliles el Moyeimes Enterprises (SOFARIS):

- гарантування вкладень в акціонерний капітал: приклад - Фінляндця - Finnish Guarantee Board.

3. ^ Правила, що визначають коло інвесторів, яким дозволяється вкладати кошти до венчурних фондів (наприклад, у певних розмірах чи співвідношеннях - пенсійним фондам і страховим компаніям). Приклад - США - зміни, внесені до Закону про гарантоване пенсійне забезпечення.

Кожен з цих інструментів може бути частково або повністю застосований в наших умовах.


3.3 Бізнес-інкубатори


Під фірмою-інкубатором розуміють організацію, створювану місцевими органами влади або великими компаніями з метою вирощування нових компаній. Головна перевага бізнес-інкубатора для починаючих підприємців, що найчастіше відчувають фінансові труднощі, полягяє в тому, що інкубатори надають їм «дах над головою» на пільгових умовах, за цінами нижчими від ринкових (принаймні, спочатку), а також консультаційні та інші послуги.

Для повноцінної діяльності бізнес-інкубатор повинен мати необхідні приміщення (виходячи з закордонного досвіду — 1000-2000 кв. м), матеріально-технічну базу (офісна техніка, Інтернет, навчальні класи, конференц-зал, бібліотека), кваліфікований штат, а також консультантів і викладачів, що працюють, як правило, на контрактній основі.

Концепція бізнес-інкубатора передбачає ротацію фірм-клієнтів, тому в інкубаторі, як правило, не повинне бути довгострокових або передчасних договорів про оренду приміщення. Термін їх «життя» в інкубаторі складає від 2 до 5 років. Якщо підприємство за цей час зміцніє, то йому варто знайти собі приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми.

Для починаючих підприємств важливим є питання про величину орендної плати. У перший рік оренди вона повинна бути сприятливою для підприємця. Поступово, протягом декількох років її збільшують до відповідної ринкової ціни. Орендна плата в бізнесі-інкубаторі, як правило, містить у собі також оплату за:

  • надання комунальних і комунікаційних послуг (включаючи Інтернет);

  • надання сучасного офісного устаткування і копіювальної техніки;

  • консультації, посередницьку діяльність і послуги з боку менеджменту бізнесу-інкубатора.

Добір клієнтів у бізнес-інкубатор повинний проводиться на конкурсній основі. При цьому претендент повинний обґрунтувати, що його проект має реальні шанси на успіх і є конкурентноздатним, а сам він відповідає вимогам до керівника інноваційного підприємства (рівень освіти, досвід роботи тощо.

Існують фірми-інкубатори трьох типів.

^ Перший тип - безприбуткові. Вони самі численні. Стягнута ними орендна плата з фірм-орендарів від 15 до 50% нижче середнього рівня. Безприбуткові фірми-інкубатори субсидіюються місцевими організаціями, зацікавленими в створенні робочих місць і економічному розвитку регіону. Орендарями можуть бути промислові фірми, дослідницькі, конструкторські та сервісні організації.

^ Фірми-інкубатори другого типу - прибуткові. Це приватні організації, загальна кількість яких постійно збільшується. На відміну від безприбуткові фірми-інкубатори другого типу, як правило, не пропонують знижених тарифів на послуги, але вони дозволяють орендарям, надаючи їм широкий спектр послуг, платити тільки за ті, котрими орендар фактично скористався.

Інкубатори третього типу формуються як філії вищих навчальних закладів. Вони надають найбільш ефективну допомогу компаніям, що збираються здійснювати розробку і випуск технологічно складних виробів. Орендна плата може бути досить високою, але вона включає можливість користуватися інститутськими лабораторіями, технічним обслуговуванням, обчислювальною технікою, бібліотекою, мати контакти з викладачами.

Потреба в бізнес-інкубуванні зумовлена соціально-економічною природою малого підприємництва: протягом трьох років роботи виживає лише 14–30% новостворених малих підприємств. Тоді як у бізнес-інкубаторі ця чисельність значно зростає і становить 85–86%.

Бізнес-інкубатори визнані одним з найбільш результативних елементів підтримки підприємництва у світі, вони знижують кількість невдач у бізнесі до 20%. Вони виявилися настільки вдалою формою підтримки нового підприємництва, що за останні роки їхнє число продовжує стрімко рости не тільки в США, але й в інших країнах світу. Усього у світі нараховується вже більш 2000 самостійно діючих бізнесів-інкубаторів. Після США, найбільше поширення вони одержали в Західній Європі.

^ Перша асоціація бізнес-інкубаторів була створена у США в 1985 році. На сьогоднішній день вона залишається найбільшою і нараховує близько 800 членів з різних країн світу. Подібні асоціації давно діють практично у всіх країнах Західної Європи. У Польську асоціацію інкубаторів і технопарків входить близько 90 членів, серед яких 40 — безпосередньо бізнес-інкубатори.

У Росії перше таке об’єднання було створено в 1990 році (асоціація «Технопарк»). Перші бізнес-інкубатори в Росії створювалися в рамках програм міжнародної допомоги. У 1996 році за рішенням 22 засновників — бізнес-інкубаторів з регіонів Росії та інших структур (програми яких орієнтовані на розвиток бізнесів-інкубаторів) було створено Некомерційне партнерство «Національна співдружність бізнесів-інкубаторів» (НСБИ).

В даний час у Росії функціонують більш 70 бізнес-інкубаторів. У середньому кожний з них надає підтримку 15-20 підприємствам з середньою чисельністю працюючих 7-12 чоловік. Серед них є бізнес-інкубатори класичного типу, що поєднує під своїм дахом підприємства самого різного профілю: від автосервісу до кондитерської і спеціалізовані — для розвитку в регіоні слабкого сектора бізнесу (є швейні, медичні, сільськогосподарські бізнес-інкубатори). Особливе місце займають технологічні бізнес-інкубатори, орієнтовані на розвиток науково-технічних фірм.

Крім того, все активніше створюються бізнес-інкубатори, орієнтовані на соціальну адаптацію незахищених шарів населення. У цьому випадку перевага при прийомі до інкубатора віддається фірмам, співробітники яких представляють, наприклад, етнічні меншості, або сільських жителів, або жінок. З 1998 року при фінансовій підтримці Фонду Сороса в 5-ти областях Росії (Смоленській, Московській, Калінінградській, Нижегородській, Астраханській) була реалізована програма «Соціальна адаптація кадрових військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку» (САВ), що припускає створення бізнес-інкубаторів для підтримки підприємницької ініціативи колишніх військових.

^ В Україні, так само як і в Росії, створення перших бізнес-інкубаторів стимулювалося міжнародною фінансовою допомогою. Так наприкінці 90-х років Агентство міжнародного розвитку США (USAID) фінансувало виконання Програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні (BID). У рамках цієї програми були створені технологічний бізнес-інкубатор «Харківські технології», бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати, бізнес-інкубатор Об’єднаного профкому Чорнобильської АЕС у м. Славутичі й ін.

Головною метою створення бізнес-інкубатора в Славутичі було забезпечення робітниками місцями звільнених службовців Чорнобильської станції. Він розміщений на території спеціальної економічної зони «Славутич». У керування інкубатору переданий інженерно-лабораторний комплекс загальною площею 3500 кв. м і прилягаюча до комплексу територія. Основна сфера діяльності - виготовлення приладів контролю рівня забруднення навколишнього середовища.

Бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати — центр, що поєднує підприємства, державні органи і громадські організації, зацікавлені в підтримці розвитку малого бізнесу в регіоні. Він надає починаючим підприємцям комплекс послуг, необхідний для успішного становлення і розвитку малого підприємства:

  • навчання по програмах менеджменту, маркетингу, фінансової діяльності і бізнесу-планування малого підприємства;

  • допомога в створенні бізнес-планів;

  • маркетингові дослідження конкурентноздатності продукту і методів його просування на ринок;

  • консультування з усіх питань діяльності підприємства;

  • оренду приміщень;

  • офісні послуги;

  • сприяння у фінансуванні проектів.

При цьому договір про оренду приміщень укладається на термін не більш 3 років з можливістю продовження його ще на 2 роки. Орендна плата в перший рік складає всего 50-60% ринкової ціни. Протягом наступного років вона поступово збільшується до відповідної ринкової ціни. Причому для підприємств сфери обслуговування орендна плата може бути трохи вище, ніж для виробників.

У 1998 році було створено перше об’єднання українських бізнес-інкубаторів — Асоціація Українських бізнес-інкубаторів і інноваційних центрів (УАБІІЦ). Членами Асоціація є 100 фізичних і 60 юридичних осіб. Переважно це керівники бізнес-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва й інших громадські організації. У той же час членами Асоціації є успішні підприємці, науковці, українські і закордонні консультанти.

На теперішній час в Україні, за даними Держпідприємництва, зареєстровано понад 70 бізнес-інкубаторів. За даними ж нещодавно проведеного УАБІІЦ моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхня чисельність виявилася значно меншою і складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів, які реально працюють. Серед них Білоцерківський, Славутицький, Хмельницький, Сімферопольський, Львівський, Полтавський, Івано-Франківський бізнес-інкубатори. Така ситуація спричинена, насамперед, досі законодавчо не визначеним поняттям бізнес-інкубатора. У Господарському кодексі України взагалі не згадується такої організації, як бізнес-інкубатор.

Практично у всіх країнах світу інкубатори користуються підтримкою держави, що виконує фінансування програм по розвитку малих форм підприємництва, особливо в науково-технічній сфері.

Але говорити про зрілі форми українських бізнес-інкубаторів ще не приходиться. Незважаючи на офіційну державну підтримку (наприклад, розпорядження Кабінету міністрів 2001 року про всебічну підтримку місцевою владою діючих і існуючих бізнес-інкубаторів) ця ідея ще не знайшла широкого застосування і належного розвитку.


^ 4 Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах. Альянси, консорціуми і спільні підприємства


4.1 Міжфірмова науково-технічна кооперація в інноваційних процесах


З 70—80-х років 20-го століття у технічно розвинутих країнах почали активно поширюватися різні форми спільно проведення науково-дослідних робіт, спрямованих переважно на забезпечення великих технологічних проривів. Рішення таких задач вимагає організації складних програм НДДКР і значних фінансових, матеріально-технічних, і людських ресурсів.

Історично першою формою науково-технічної кооперації в США стали дослідницькі інститути, переважно галузевого профілю, створювані за програмно-цільовим принципом. Їхньою відмінною рисою є відмовлення від проведення робіт власними силами і залучення на контрактній основі зовнішніх виконувачів, у тому числі промислових фірм.

Кілька великих корпорацій однієї галузі, зацікавлених в спільному проведенні визначених етапів інноваційних процесів (у першу чергу НДДКР), організують на паях інститут, визначають довгострокову програму його досліджень, створюють орган керування. У такий спосіб були створені Дослідницький інститут електроенергетики, Дослідницький інститут сонячної енергетики та інші.

Інститути організуються на відрахування від продажів зацікавленими корпораціями, причому багато хто з них через недостатній власний науково-технічний потенціал ніколи до цього не займалися НДДКР. Штат працівників цих інститутів відносно невеликий. Його персонал (вчені й інженери, професійні керуючі, фахівці в області фінансів) зосереджує основні зусилля на керуванні діяльністю виконавців, організації конкурсів серед потенційних виконавців і на експертизі. У меншому ступені вони займаються проведенням НДДКР власними силами. Інститути являють собою певний грошовий фонд, з якого видаються засоби під цільові проекти зовнішнім виконавцям. Завдяки цільовому характерові субсидування НДІ можуть охопити величезну масу фахівців, що недоступно окремій корпорації.


4.2 Альянси, консорціуми і спільні підприємства як форма

міжфірмового інноваційного співробітництва


Кінець 80-х і 90-і роки характеризуються швидким ростом кооперації у вигляді міжфірмових угод про НДДКР, націлених на рішення довгострокових інноваційно-комерційних задач глобального поширення нових технологій. Організаційною формою цього процесу стали науково-технічні альянси.

^ Науково-технічним альянсом прийнято називати стійке об'єднання декількох фірм різних розмірів між собою і/або з  університетами, державними лабораторіями на основі угоди про  сумісне фінансування НДДКР, розробку або модернізацію продукції.

^ Науково-технічні альянси підрозділяють на:

- науково-дослідні, створювані для реалізації наукового проекту;

- науково-виробничі - для розробки і виробництва нової продукції.

Якщо в такому співробітництві беруть участь партнери з різних країн, то альянси стають міжнародними. Створюючи технологію поза твердими національними межами, альянси знижують вплив і число страхових факторів, ризиків, обмеженості ресурсів, твердості державного регулювання.

Учасники альянсу вносять свої внески у вигляді інтелектуальних, матеріальних і інших ресурсів, а після досягнення результатів отримають за згодою свою частку інтелектуальної власності. Альянси займають проміжну ступінь між неформальною кооперацією і повним злиттям. Керування здійснюється або одним з ведучих членів, або спеціально призначеним координаційним комітетом.

Розрізняють горизонтальні (фірми однієї галузі) і вертикальні (фірми різних галузей) науково-технічні альянси. ^ Один з парадоксів формування альянсів полягає в розширенні, співробітництва корпорацій одночасно з жорсткістю їхньої конкуренції між собою.

Найбільш великі альянси впливають на технічний рівень ключової галузі. Так, у 1992 р. відомі корпорації ^ IBM, Siemens і Toshiba створили альянс для розробки суперчипа комп'ютерної пам'яті, вклавши 1 млрд. дол.

Альянси з'явилися й у Росії. У 1995 р. компанії Hewlet Packard, Oracle, LVS і Cognitive Technologies оголосили про початок реалізації спільного проекту «Електронний архів» по створенню систем керування електронними документами. Фірма Cognitive Technologies поставляє системи розпізнавання текстів (одні з кращих у Росії), розроблені за участю фахівців Інституту російської мови; фірма Oracle — технології керування базами даних; фірма Hewlett-Packard — повний набір устаткування для створення і підтримки електронного архіву, а фірма LVS виступає як збирач, наладчик, творець кінцевої системи, що йде безпосередньо клієнтові.

Інтернаціоналізація інноваційних проектів являє собою позитивну тенденцію, тому що в результаті виграють усі. Потенційний виграш визначається новими можливостями для інновацій, швидким і широким поширенням передових технологій, більш раціональним розміщенням ресурсів, створенням більш сприятливого інвестиційного клімату.

Консорціум являє собою добровільне об'єднання організацій для рішення конкретної задачі, реалізації програми, здійснення великого проекту. До нього можуть входити підприємства й організації різних форм власності, профілю і розміру. Учасники консорціуму зберігають свою повну господарську самостійність і підкоряються спільно обраному виконавчому органові в тій частині діяльності, яка стосується цілей консорціуму. Після виконання поставленої задачі консорціум розпускається.

У рамках консорціуму для їхніх учасників стало можливим:

- виконання досліджень, які не можна було проводити самостійно через значні витрати і ризик;

- розподіл витрат на виконання НДДКР між декількома фірмами-учасниками;

- об'єднання фірмами-учасниками дефіцитних трудових і матеріальних ресурсів для виконання НДДКР.

^ Міжнародне спільне підприємство (СП) може бути визначене як форма міжфірмового співробітництва в розробці, виробництві або маркетингу продукту, що перетинає національні межі і припускає значний і тривалий внесок партнерів у вигляді капіталу, технології або інших активів. У багатьох випадках відповідальність у керуванні розділена між фірмами-партнерами.

За даними статистики, 55% угод про кооперації - це угоди про створення СП. Близько 40% промислових компаній США з обсягом продажу понад 100 млн дол. беруть участь у створенні одного або декількох СП. У цій формі організовано близько 40% закордонних філій американських і англійських міжнародних монополій, понад 50% закордонних західногерманских і італійських філій, 70% французьких і майже 90% японських.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

Похожие:

Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconНавчальний посібник з дисципліни " економіка І організація інноваційної діяльності " для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Рекомендовано до друку вченою радою Української державної академії залізничного транспорту (протокол №. від року)
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дисципліни „Економіка І організація інноваційної діяльності. Х.: Укрдазт, 2004. 28 с
Навчально-методичного забезпечення дисципліни Економіка і організація інноваційної діяльності
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconПрограма курсу І завдання до самостійної роботи з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Програму та завдання розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconКонспект лекцій з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Конспект лекцій розглянутий та рекомендований до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством” вересня...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до практичних занять та самостійної роботи з дисципліни " потенціал І розвиток підприємства" для студентів спеціальності „Економіка підприємства"
Методичні вказівки розглянуто та рекомендовано до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дісципліни " Економіка І організація інноваційної діяльності" для студентів напрямку
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри «Економіка, організація і управління підприємством»...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до контрольної роботи з дісципліни " Економіка І організація інноваційної діяльності" для студентів напрямку
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри «Економіка, організація і управління підприємством»...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconПротокол №1 Рекомендуються для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня "бакалавр" спеціальності "Економіка підприємства" всіх форм навчання
Методичні вказівки розглянуті та рекомендовані до друку на засіданні кафедри “Економіка, організація і управління підприємством”...
Навчальний посібник з дисципліни \" економіка І організація інноваційної діяльності \" для студентів спеціальності „Економіка підприємства\" iconМетодичні вказівки до підготовки І проведення комплексного державного іспиту за фахом „Економіка підприємства
Економіка підприємства” (для студентів 4 курсу денної форми навчання бакалаврів за напрямом 050100 „Економіка І підприємництво”,...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы