Програма навчальної дисципліни «методика викладання фахових дисциплін»

• 
  сутність, структуру та особливості процесу навчання у вищій школі;
  
• 
  сучасні моделі, організаційно-методичні форми навчання студентів;
  
• 
  методи науково-педагогічних досліджень у вищій школі;
  
• 
  культуру, техніку, риторичні аспекти педагогічного мовлення;
  
• 
  розвиток позитивних міжособистісних стосунків у студентській групі;
  
• 
  технологію тренінгу спілкування, сенситивності, розвитку креативності;
  

• 
  розвивати мотивацію студентів до змісту навчального матеріалу;
  
• 
  сприймати та розуміти поведінку студентів;
  
• 
  застосовувати позитивні рівні спілкування;
  
• 
  застосовувати інтерактивні методи, тренінгові технології, форми навчально-пізнавальної діяльності студентів (мозкової атаки, дискусії, діалогу, “кейс”- методу, рольової гри, методу проектів, групової взаємодії тощо).
  

• 
  встановлює контакт з аудиторією: вибір пластичної пози, доброзичливої міміки, жестів відкритості до аудиторії, середнього рівня мускульної мобілізації; позбуття просторових, термінологічних бар’єрів; показ особистого позитивного психо-емоційного стану і готовності до взаємодії; встановлення позиції “Ми”;
  
• 
  налагоджує зв’язок з пройденим навчальним матеріалом і новою інформацією, визначає її місце у системі тем, розділів навчального курсу; прогнозує її подальший розгляд;
  
• 
  повідомляє тему лекції, створює у студентів позитивну установку на її вивчення;
  
• 
  визначає основні питання, що будуть розглядатися під час лекції; повідомляє і дає коротку характеристику основної рекомендованої літератури;
  
• 
  захоплює увагу студентів шляхом творчого поєднання різноманітних методичних прийомів: коротка емоційна розповідь про реальні події, історії з власного життя, цікаві факти тощо; виявлення новизни навчальної інформації (показ таких сторін, що перевищує очікування студентів); демонструє власний інтерес до теми, переживань, думок.
  

• 
  поставити питання на яке немає готової відповіді, але яке загострює увагу;
  
• 
  запросити студентів до повідомлення своїх міркувань щодо конкретних ідей;
  
• 
  зробити екскурс в історію розвитку явищ, понять, що розглядаються на лекції;
  
• 
  шляхом методу “мозкової атаки” стимулювати студентів до обміну, ідеями щодо визначеної викладачем проблеми.
  

• 
  у процесі організації сприймання студентів спрямовує розвиток їхніх уявлень на виокремлення суттєвих (критеріальних) ознак явища, поняття;
  
• 
  постійно дбає про адекватне розуміння слухачами навчальної інформації шляхом пояснення, інтерпретації суттєвих ознак явища, розгляду їх у різних виявах, поєднуючи методи, прийоми формування мислительних дій студентів (аналізу, синтезу, індукції, дедукції, аналогії, порівняння, розрізнення, узагальнення тощо);
  
• 
  постійно контролює рівень розуміння, осмислення студентами навчального матеріалу шляхом візуального контакту з аудиторією, постановки питань: “Ваша думка?”, “А чому…?”, “Що краще…?”;
  
• 
  у процесі висвітлення кожного питання розмірковує разом зі студентами про його об’єктивну і суб’єктивну значущість, зв’язок з професійною і практичною діяльністю;
  
• 
  визначає різні альтернативні підходи, теорії розгляду понять, явищ, спонукає студентів до самостійної оцінки, вибору цих підходів;
  
• 
  слідкує за логікою власного викладу, обґрунтування положень, міркування, мовлення; застосовує різні методи логічної побудови змісту навчальної інформації (індукції, дедукції), проте дбає про системність, послідовність, наступність у висвітленні; кожне положення аргументує, підтверджує;
  
• 
  стимулює активне слухання та участь студентів в оволодінні знаннями, залучає їх до обговорення теоретичних положень, ідей, актуалізації власного життєвого досвіду;
  
• 
  постійно підтримує психологічно-комфортну атмосферу під час лекції, контакт зі студентами: уникає жорсткого контролю, проте підтримує порядок; відгукується на висловлення студентів, їхні питання; показує розуміння внутрішнього стану студентів;
  
• 
  постійно підтримує і розвиває інтерес студентів до навчального матеріалу, позитивну мотивацію процесу пізнання, пошуку.
  

• 
  навчальну (поглиблення, конкретизацію, систематизацію знань, засвоєних під час лекційних занять та у процесі самостійної підготовки до семінару);
  
• 
  розвивальну (розвиток логічного мислення студентів, набуття ними умінь працювати з різними літературними джерелами, формування умінь і навичок аналізу фактів, явищ, проблем тощо);
  
• 
  виховну (патріотичне виховання, виховання економічної, екологічної культури і мислення, прищеплення інтересу до вивчення конкретної дисципліни та до фаху, формування потреби здорового способу життя тощо);
  
• 
  діагностично-корекційну (контроль за якістю засвоєння студентами навчального матеріалу, виявлення прогалин його засвоєнні та їх подолання) та ін.
  

3. 
   у методиці проведення семінарських занять є певні особливості, зумовлені логікою викладання конкретної дисципліни;
   
4. 
   необхідно забезпечити високий рівень мотивації (вивчення теми слід розпочинати із з’ясування її значення для засвоєння даної чи інших дисциплін, у майбутній професійній діяльності тощо);
   
5. 
   дотримання принципу професійної спрямованості та здійснення різнорівневих міжпредметних зв’язків з іншими дисциплінами, практичним навчанням забезпечує формування єдиної системи знань умінь та навичок студентів;
   
6. 
   важливим є також формування професійної культури і мислення;
   
7. 
   у процесі проведення семінарського заняття необхідно забезпечувати органічну єдність теоретичного і дослідницько-експериментального пізнання;
   
8. 
   семінарські заняття мають гармонійно поєднуватися з лекційними, практичними і лабораторними заняттями та самостійної роботою студентів.
   

• 
  конфлікт створюють люди (сторони і учасники);
  
• 
  у конфлікті важлива не сама проблема, а хто і як дивиться на неї, оскільки люди по-різному дивляться на одну і ту саму ситуацію;
  
• 
  конфлікт – це завжди протилежність цілей, позицій, думок, інтересів, що спричинили відповідні наслідки.
  

• 
  максимальна кількість балів при оцінюванні знань студентів з дисципліни, яка завершується екзаменом, становить за поточну успішність 50 балів, на екзамені – 50 балів;
  
• 
  при оформленні документів за екзаменаційну сесію використовується таблиця відповідності оцінювання знань студентів за різними системами.
  

1. 
   Закон України "Про вищу освіту" // Держава і право. – 2002. – № 43.
   
2. 
   Закон України "Про освіту" // Голос України. – 1996. – 25 квітня.
   
3. 
   Національна доктрина розвитку освіти // Освіта України. – 2002. – 23 квітня.
   
4. 
   Алексюк А. М. Педагогіка вищої школи. Історія. Теорія. Курс лекцій: модульне навчання. – К., 1993.
   
5. 
   Бойко А.М., Бардінова В.Д., Гриньова М.В., Пащенко В.О. та ін. Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник/ За заг. Ред. А.М. Бойко. – К., 2004.
   
6. 
   Васянович Г.П. Педагогіка вищої школи. Навч.- метод. посібн. – Львів, 2000.
   
7. 
   Галузинський В.М., Євтух М.Б. Основи педагогіки і психології вищої школи.– К., 1995.
   
8. 
   Кузьмінський А.І. Підагогіка вищої школи.: Навч. посіб. – К., 2005.
   
9. 
   Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник. – Одеса: ПДПУ імені К.Д. Ушинського, 2002.
   
10. 
    Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Навч. посіб. – К., 2006.
    
11. 
    Шейко В.М., Кушнаренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. – К., 2006.
    

1. 
   Андрущенко В. Основні тенденції розвитку вищої освіти на ру­бежі століть //Вища освіта України. – 2001. – № 1. – С 11–17.
   
2. 
   Безпалько В.П. Слагаемые педагогической технологии. – М., 1989.
   
3. 
   Белухин Д.А. Основы личностно ориентированной педагогики. – М.- Воронеж, 1996.
   
4. 
   Вишневський О. Теоретичні основи педагогіки. – Дрогобич, 2001.
   
5. 
   Вишневський О. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник. – Дрогобич, 2003.
   
6. 
   Ващенко Г. Вибрані педагогічні твори. – Л., 1997.
   
7. 
   Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава, 1993.
   
8. 
   Ващенко Г. Загальні методи навчання. – К., 1997.
   
9. 
   Вища освіта України. Теоретичний та науково-методичний часопис. – Додаток 3, том V(12). – Тематичний випуск «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору». – К., 2008.
   
10. 
    Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. – К., 1995.
    
11. 
    Джуринский А.Н. Развитие образования в современном мире.– М.,1999.
    
12. 
    Корсак К. Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів.– К., 1997.
    
13. 
    Кошманова Т.С. Розвиток педагогічної освіти у США (1960-1998 рр). – Львів, 2000.
    
14. 
    Крутецкий В.А. Основы педагогической психологии. – М., 1972.
    
15. 
    Кремінь В.Г. Вища освіта і наука – преорітетні сфер розвитку суспільства у ХХІ столітті // Вища школа. – 2002. – № 4-5. – С.3-33.
    
16. 
    Кремень В.Г. Філософія освіти XXI століття // Освіта Украї­ни. – 2002. – 28 грудня
    
17. 
    Куржуев А. Начинающему аспиранту. Избранные фрагменты методологии и истории педагогики. – М., 1999.
    
18. 
    Левитес Д.Г. Практика обучения. Современные образовательные технологии. – М., 1998.
    
19. 
    Лозинська Н.Б. Адаптація студентів до навчання в університету та випускників до педагогічної діяльності. – Львів, 2008.
    
20. 
    Мещанінов О.П. Сучасні моделі розвитку університетської освіти в Україні. Монографія. – Миколаїв, 2005.
    
21. 
    Педагогика и психология высшей школы. – Ростов- на - Дону, 1998.
    
22. 
    Педагогіка для громадянського суспільства // під ред. Кошманової Т.С., Брайнс .– Львів, 2005.
    
23. 
    Попков В., Куржуев А. Избранные проблемы педагогического исследования. – М., 1999.
    
24. 
    Психологія педагогічної діяльності та управління. – Рівне, 2001.
    
25. 
    Пєхота О.М. Освітні технології. – К., 2001.
    
26. 
    П’ятакова Г.П. Технологія інтерактивного навчання у вищій школі. Навчально - метод. посібник. – Львів, 2008.
    
27. 
    П’ятакова Г.П., Глотов О.Л. Інтерактивні методики та специфіка їх застосування у вищій школі. – Тернопіль, 2002.
    
28. 
    П’ятакова Г.П., Заячківська Н.М. Сучасні педагогічні технології та методика їх застосування у вищій школі. – Львів, 2003.
    
29. 
    Столяренко Л.Д., Самыгин П.К. Психология и педагогика в вопросах и ответах. – М.,1999.
    
30. 
    Філософія освіти ХХІ століття: проблеми і перспективи: Методол. семінар, 22 листопада 2000 р. Зб. наук. праць. Вип. 3 / За заг. ред. В. Андрущенка. – К.: Знання, 2000. – 520 с.
    
31. 
    Черниченко В.И. Дидактика высшей школы. – М, 2002.
    

1. 
   Традиційні технології навчання та їхнє місце у сучасній вищій школі.
   
2. 
   Інноваційні технології навчання: пошуки, проблеми, перспективи, структурні складові технології навчання в контексті взаємодії викладача і студента на заняттях з економічних дисциплін.
   
3. 
   Інтерактивна технологія навчання. Особливості методики застосування форм міжособистісної взаємодії на заняттях у ВНЗ.
   
4. 
   Навчання як систематичне дослідження, “синектика”, дискусії, рольові ігри як моделі навчання.
   
5. 
   Методи проектів, портфоліо, “кейс”-метод, “снігова куля”.
   
6. 
   Типи практично-семінарських занять за інтерактивною методикою.
   

Література:

• 
  Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України. – К., 1998 .
  
• 
  Педагогіка вищої школи. Навчальний посібник. – Одеса: ПДПУ імені К.Д. Ушинського, 2002.
  
• 
  Пєхота О.М. Освітні технології. – К., 2001.
  
• 
  П’ятакова Г.П. Технологія інтерактивного навчання у вищій школі. Навчально - метод. посібник. – Львів, 2008.
  
• 
  П’ятакова Г.П., Заячківська Н.М. Сучасні педагогічні технології та методика їх застосування у вищій школі. – Львів, 2003.
  
• 
  Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи: Пос. – К., 2006.