Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України icon

Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України


Скачать 122.24 Kb.
НазваниеР. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України
страница1/3
Размер122.24 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3

Затверджую”

Начальник кафедри С і ГД

майор с.ц.з.

Р.В.Лаврецький

___” _________ 2009 р.


План

семінарського заняття з історії України

Тема № 1.2. Українські землі в стародавні часи. Східні слов’яни у VI-IX ст.


План.

1. Скіфо-сарматська доба.

2. Античні міста Північного Причорномор’я.

3. Східні слов’яни в І тис. н.е.

3.1. Етногенез слов’ян.

3.2. Господарський та суспільний розвиток східних слов’ян у VI-IX ст.

3.3. Релігійні вірування східних слов’ян.


Рекомендовані теми рефератів

  1. Військове мистецтво скіфів та сарматів.

  2. Звичаї та релігійні вірування скіфів на основі повідомлень Геродота.

  3. Розвиток господарства та торгівлі в античних містах-державах Північного Причорномор’я.

  4. Анти.

  5. Система міфології східних слов’ян.



^

Тези відповіді


1. У І тис. до н.е. на сучасних українських землях розпочинається нова доба в історії людства – залізний вік. Бере старт так зване велике переселення народів, коли цілі групи племен під впливом демографічного вибуху рухалися зі сходу Євразії на захід. На зміну осілим скотарям-землеробам, які мешкали у степах в попередню епоху, прийшли численні кочові племена. Вони вміли обробляти залізо, виготовляти міцну зброю. Основу господарства у них складало кочове скотарство.

Першими на історичній арені в степах України з’явились войовничі племена кіммерійців. Історичні пам’ятки цих племен IX – першої половини VII ст. до н.е. знайдено на просторах від Волги до Дунаю. Їхня мова, ймовірно, була іранського походження. Займалися ці племена кочовим скотарством. Озброєння кіммерійського воїна складалось з лука, кинджала або меча та списа. Постійний натиск кіммерійців відчували й землеробські племена так званої чорноліської культури (IX-VIII ст. до н.е.), що мешкали північніше. У лісостепу вони створили перші добре укріплені городища. Подальший розвиток кіммерійського суспільства був обірваний навалою скіфів.

Науковці доводять, що скіфи (або, як вони себе називали, сколоти) прийшли з Північного Ірану, розселилися в VII ст. до н.е. на просторах степів Північного Причорномор’я: від Дунаю (Істру) до Дону (Танаїсу) і приблизно на 600-700 км у глиб краю. Скіфи не становили єдиного народу. За свідченням грецького історика Геродота, Скіфію населяли кочові й осілі племена. Поблизу давньогрецького міста Ольвія жили калліпіди, або, як їх ще називали, елліно-скіфи, північніше від них – аллазони. Ще далі на північ проживали скіфи-орачі, на схід від них – скіфи-землероби, котрих ще називали борисфенітами. В степах на схід від Борисфена-Дніпра розташовувались скіфи-кочовики, а на берегах Меотіди (Азовського моря) та в степовому Криму кочували царські скіфи.

Північно-причорноморська Скіфія досягла свого розквіту в IV ст. до н. е., в час правління царя Атея, який успішно вів війни з батьком Олександра Македонського – Філіппом ІІ. Успіхи скіфів у військовій справі можна пояснити наявністю у них найдосконалішої для тієї доби зброї, військового спорядження та тактики бою.

Про войовничість скіфів свідчить факт існування у лісостепу великих укріплених поселень, городищ (Каратульське – понад 6000 га, Більське – понад 4000 га, Трахтемирівське – понад 500 га та ін). Лісостепові племена займались орним землеробством та скотарством, садівництвом, промислами та ремеслами (металургією).

Майнове та соціальне розшарування у скіфів найбільш помітним було у кочових племен. На південноукраїнських територіях, в районі нижньої течії Дніпра, розташовані численні кургани скіфських царів, в яких ховали володарів. У похованнях знайдено чимало унікальних ювелірних виробів із золота та срібла. Скіфське образотворче мистецтво мало зооморфний характер (так званий звіриний стиль), а монументальне мистецтво було представлене антропоморфними стелами.

Релігія скіфів була політеїстичною. У них існував ряд жорстоких звичаїв, спрямованих на виховання нещадності до ворогів.

Скіфська держава досягла найвищого розвитку в IV ст. до н.е. Кінець пануванню скіфів у Північному Причорномор’ї поклали в ІІІ ст. до н.е. племена сарматів. Певний час Мала Скіфія, столицею якої був Неаполь, ще існувала в степах Криму.

Сармати займали широкі простори – від прикаспійських степів до Паннонії. Вони активно впливали на події в античному світі, що поступово відживав, та у ранньослов’янському, що тільки-но народжувався.

Сформувавшись у заволзьких степах на межі ІІІ-ІІ ст. до н.е., сарматські племена язигів, роксоланів, аорсів, аланів хвилями пересуваючись на захід захоплювали все нові території. Агресивність і войовничість сарматів завдала чимало шкоди античним містам-державам, ранньослов’янському населенню зарубинецької культури. Найбільшого розквіту сарматське суспільство досягло в І ст. н.е. Вже в ІІІ ст. н.е. частина сарматського населення увійшла до черняхівської культури.

Суспільний розвиток сарматів перебував на стадії розкладу первісного ладу, формування приватної власності та майнового розшарування. У господарському відношенні сармати майже не відрізнялись від скіфів, тобто були кочовими скотарями. За житло їм служили кибитки. У військовому відношенні найбільш безпечною для ворогів була сарматська кіннота. Близько 600 років сармати наводили жах на античний світ, але в ІІІ ст н.е. їхньому володарюванню в українських степах настав кінець. Спершу нищівного удару їм завдали готи, що просунулись з Північного Заходу, а в другій половині IV ст. їх добили гуни.

2. На розвиток населення Північного Причорномор’я значною мірою вплинули грецькі колонії, які виникають на берегах Понта Евксінського та Меотіди (Чорного й Азовського морів) починаючи з середини VII ст. до н.е. Колонізація цього регіону була зумовлена розвитком торгівлі, пошуками нових джерел сировини (передусім металу та зерна), воєнно-політичними конфліктами. Грецька колонізація мала мирний характер.

Найпершими грецькими колоніями була Істрія в Подунав’ї, Борисфен (на сучасному острові Березань). Пізніше формуються декілька центрів: Ольвія на Дніпровсько-Бузькому лимані, Боспор Кіммерійський з головним осередком у Пантікапеї (сучасна Керч), Херсонес (поблизу Севастополя), Тіра (сучасний Білгород-Дністровський), Феодосія (сучасне одноіменне місто), Фанагорія (на Таманському півострові) та ін. Дані античні рабовласницькі держави (поліси) існували упродовж майже тисячі років.

На першому етапі свого існування (VII – І ст. до н.е.) міста держави були незалежними, на другому (І ст. до н.е. – ІІІ ст. н.е.) – підкорялися Риму.

Основою господарського розвитку грецьких колоній була торгівля з місцевим населенням та землеробство. Збуваючи надлишки зерна, продуктів скотарства і рабів-полонених кочовики отримували у греків вино, предмети розкоші, ремісничі вироби. Крім вирощування зерна жителі давньогрецьких колоній займались виноградарством, садівництвом, скотарством, рибним промислом. Значні успіхи спостерігались в ремеслі: металообробці, ткацтві, склоробстві, гончарстві та ін. Розвитку торгівлі сприяло карбування власної монети.

Політичний устрій північнопричорноморських держав суттєво різнився. Ольвія та Херсонес були демократичними республіками, Пантікапей до утворення Боспорського царства – аристократичою республікою, Боспорське царство – монархією. Влада належала рабовласникам, хоча в певних акціях брало участь усе вільне населення. Раби були позбавлені будь-яких прав. Крім громадян і рабів, існувало багато категорій вільного і залежного або напівзалежного населення. До громади також належали жінки та всі не греки. Поступово в причорноморських містах збільшувалась кількість місцевого населення – скіфів, сарматів, черняхівців.

Значний вплив на розвиток культури причорноморських міст-полісів справляло етнічне середовище, з яким вони взаємодіяли. Проте, вирішальна роль належала надбанням грецької культури. У колоніях була поширена грамотність, велика увага приділялась освіті, фізичному визованню. Розвивались та пропагувались наука (історія, філософія, медицина), театр, музика, література, мистецтво. Релігія була грецькою, згодом римською. Наприкінці існування в північнопонтійських містах поширення набуло християнство.

Взаємовпливи античних північнопричорноморських міст-держав прискорили розпад родоплемінних відносин у скіфів, сарматів, інших народів цього регіону. Місцеве населення запозичило у грецьких колоністів передові технології землероства, ремесла, кращі зразки архітектури, мистецтва, військової справи. Під впливом античних держав у тутешніх племен формувалася власна державність.

3.1. Питання про походження (етногенез) та місце початкового проживання слов’ян у історичній літературі є одним з найдискусійніших. З цього приводу існує декілька теорій. Перша, висловлена ще літописцем Нестром, прабатьківщиною слов’ян називає землі прилеглі до річки Дунай. Інша версія пов’язує її з межиріччям Вісли та Одеру. Згідно з третьою, давні слов’яни проживали на землях між Дніпром та Віслою. А за четвертою – між Дніпром і Одером.

На історичній арені слов’яни з’явилися на межі ІІ-І тис. до н.е. Це підтверджують археологічні знахідки. Саме в цей час слов’яни виділились з індоєвропейської спільноти. Упродовж ІІ-І тис. до н.е. праслов’яни ймовірно займали різні території, переміщувались на теренах між Одером і Дніпром.

У перших століттях нової ери слов’яни займали вже досить значні території й займали одне з чільних місць серед інших утворень. Перші письмові згадки про слов’ян зустрічаються у творах римських авторів І-ІІ ст. н.е.: Плінія Старшого, Корнелія Тацита, Клавдія Птоломея. Вони називали їх венедами або венетами, що розселялися на берегах Вісли і на південному узбережжі Балтійського моря у сусідстві з германцями і сарматами. Археологічні знахідки, що відповідають відомостям про венедів на території України відносяться до зарубинецької культури. Ця спільнота проживала у Середньому Подніпров’ї та Поліссі на рубежі ІІІ-ІІ ст. до н.е. – І ст. н.е. У другій половині І ст. зарубенецькі племена зазнали тиску сарматів, тому були змушені відійти в безпечніші північні райони. В ІІ-IV ст. германські племена готів поклали кінець венедській, або зарубенецькій культурі. Частина племен втекла на схід і Подніпров’я та на південь у Подністров’я і взяли участь у формуванні київської культури та пізньозарубенецької групи пам’яток.

У ІІ ст. н.е. на зміну зарубинецькій культурі приходить черняхівська. Крім ранніх слов’ян до ціїє археологічної культури входили скіфо-сарматські, фракійські та германські угрупування. На формування східного слов’янства безпосередній вплив мало населення північної частини черняхівської культури. Завдяки більш досконалим формам землеробства та близькості міст-держав Північного Причорномор’я черняхівці досягли більш високого ступеня розвитку. Значний вплив на розвиток слов’ян у цей період мала римська цивілізація. Занепад черняхівських племен припав на кінець ІV - середину V ст., і був пов’язаний з навалою гунів.

З початком Великого переселення народів (ІІ-VII ст.) слов’яни виступають вже самостійною етнічною спільністю. Готський військово-політичний союз на деякий час підкорив слов’янське населення – антів. 375 р. готів перемогли гуни, які створили могутню державу між Доном і Карпатами. Після її розпаду в середині V ст. почалося розселення слов’ян на північний схід, південь і південний захід. Слов’яни разом з іншими народами почали регулярно нападати на візантійські землі. З VI ст. про слов’ян згадують візантійські історики: Йордан, Прокопій Кесарійський, Маврикій Стратег, Іоанн Ефеський, Менандр та ін. Наприклад, істоик Йордан повідомляв, що цей народ походить від одного кореня і відомий під трьома назвами: венетів, антів і склавінів.

На думку більшості науковців зародження праукраїнського етносу розпочалось одночасно з розселенням антів і склавінів. Українці прямі спадкоємці склавинів і частково антів. Сучасна наука фіксує п’ять археологічних культур східнослов’янських племен другої половини І тис.: корчакської, пеньківської, колочинської, лука-райковецької та волинцевсько-роменської. Представники двох останніх (поляни, древляни, сіверяни, уличі, хорвати, волиняни або бужани) дожили до часів Київської Русі. У східних слов’ян напередодні утворення Київської Русі існувало 14 союзів племен. Племена полян заселяли сучасні Київщину і Канівщину, древлян – Східну Волинь, сіверян – Лівобережжя Дніпра, уличі – Південне Подніпров’я і Побужжя, хорвати – Прикарпаття і Закарпаття, дуліби та волиняни (бужани) – Західну Україну, вятичі – басейн річки Оки, дреговичі – регіон між Прип’яттю і Західною Двіною, кривичі – Верхів’я Дніпра, Західної Двіни і Волги, ільменські словени – район Новгородщини.

3.2. Основу господарства східних слов’ян в І тис. н.е. становило землеробство. На Поліссі переважало підсічне землеробство, на решті територій – орне. Поступово двопілля витісняло перелогову систему землекористування. Значно удосконалились залізні знаряддя для обробітку землі (з’явились залізні плугі, наральники, коси, серпи). Зростають врожаї. Збільшився асортимент вирощуваних злакових культур (пшениця, жито, ячмінь, овес). Розвивалось скотарство, головним чином, вирощування свиней та великої рогатої худоби. Не втрачало важливості рибальство, полювання, бортництво, збиральництво.

Власність на землю була родовою. Протягом другої половини І тис. н.е. відбувається процес поступового відходу від родової общини до сусідської, в якій би провідну роль відігравала мала сім’я (батьки і діти).

У IV-IX ст. у східних слов’ян набувають поширення різні ремесла: металургія, металообробка, гончарство, ткацтво, обробка каменя та дерева, вичинення шкір тощо.

Обмін переважно мав натуральний характер. Проте, розвиток торгівлі спонукав появу у слов’ян античних срібних грошей, майнове розшарування. Якісні зрушення у розвитку ремесла активізували внутрішню торгівлю. Для міжобщинного обміну використовувались гради – укріплені поселення, які були прототипами слов’янських міст. Позитивні зрушення у ремеслі та сільському господарстві сприяли не тільки внутрішньому обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі з Болгарією, Візантією, Хозарією та іншими країнами.

Суспільний лад у східних слов’ян у І тис. н.е. перебував на стадії переходу від первісно-родового до станового суспільства. Реальна влада всередині племені належала племінним зборам. З часом все більшого впливу набувають старійшини, знать, князі. Соціальному розшаруванню активно сприяли військові походи, в яких дружина збагачувалась, приводила рабів. Початково рабство у слов’ян було тимчасовим. За деякий час невільник перетворювався на вільного общинника. Регулярність походів на багаті сусідні держави зумовила появу постійної військової дружини, яка була опорою старійшин та військових воєнноначальників (князів).

Розширення торгівлі, військові набіги на сусідні держави збагачували родову знать, сприяли розпаду первісних відносин. Водночас актуальним ставало питання про захист торгівельних шляхів та створення власної державності. У третій чверті І тис. н.е. формуються союзи племен, центрами яких стають укріплені гради. Найбільшими серед них були Київ, Чернігів, Зимно на Волині, Пастирське на Черкащині, Битиця на Пслі. У межах союзів племен налагоджуються тісніші зв’язки, нівелюється вузькоплемінна відокремленість. Суспільство входить у нову фазу розвитку, так звану “військову демократію” або “вождизм”, коли більшість населення відсторонювалась від управління та розподілу. Роль народних зборів поступово занепадає, натомість набирає силу князівська влада (на початках виборна). Князь робить опору на дружину – корпорацію професійних воїнів, яка стає апаратом примусу і основою державного апарату.

3.3. Релігійні уявлення східних слов’ян у дохристиянський період були язичницькими. Для язичництва характерні: віра у багатьох богів та потойбічний світ, існування культу предків, обожнення сил природи, звірів, дерева, каміння. Значний вплив на розвиток релігійних вірувань давніх слов’ян мали релігії сусідніх народів, зокрема кочовиків, греків, римлян.

Верховним божеством у язичницькому пантеоні вважався Перун – бог грому і блискавки. Серед інших, найбільш шанованих божеств, учені виділяють Дажбога і Сварога – богів повітря і сонця, дарителів земних благ, Велеса – бога худоби, Стрибога – бога вітру, Ладу – богиню кохання, Род і Рожаницю – богів родючості.

Для проведення релігійних обрядів та вшанування божеств слов’яни використовували спеціальні культові споруди: храми, капища і требища. У подібних спорудах або під відкритим небом стояли язичницькі божества з каменю чи дерева (кумири або ідоли). Для вшановування богів на спеціальних жертовниках приносились безкровні чи кровні жертви. Особливою пошаною оточували померлих предків, представників роду.

Свята мали циклічний характер. Вони супроводжувались різними “ігрищами” – іграми, танцями під пісні і музику. Усі визначні події в природі, житті людини і суспільства відзначались у східних слов’ян певними обрядами, які можна умовно розділити на цикли сімейних, календарних та трудових обрядів. Обряди та магічні ритуали займали дуже важливе місце у житті давніх слов’ян. Вони були часткою їх світосприйняття та самовираження, засобом захисту від злих сил природи, забезпечення здоров’я і добробуту.

У східних слов’ян набув поширення поховальний обряд у вигляді кремації покійника на вогнищі з подальшим насипом над незгорілими рештками кургану. В залежності від соціального і майнового стану покійника у потойбічний світ супроводжували різні речі, зброя іноді кінь чи наложниця.

^ Рекомендований список джерел та літератури:

Джерела:

Геродот із Галікарнасу. Скіфія. Найдавніший опис України з V cт. перед Христом / Передмова Ю.М. Хорунжого, текст М.Ф. Слабошпицького. Київ, 1992.

Геродот. Історії в дев’яти книгах / Переклад, передмова та примітки А.О. Білецького. Київ, 1993.

Древняя Русь в свете зарубежных источников / Под ред. Е.А. Мельниковой. Ч. 1. Античные источники. Москва, 1999.

Дьяконов А. Известия Иоанна Эфесского и сирийских хроник о славянах VI-VII вв. // Вестник древней истории. № 1. 1946.

Иордан. О происхождении и деяниях гетов / Вступительная статья, перевод, комментарии. Е.И. Скржинской. Москва, 1960.

Повість минулих літ // Літопис руський. За Іпатським списком. Київ, 1989.

Прокопий из Кесарии. Война с готами / Перевод С.П. Кондратьева. Москва, 1950.

Скифы. Хрестоматия / Сост., введение, комент. Т.М. Кузнецовой. Москва, 1992.

Симокатта Феофилакт. История / Перевод С.П. Кондратьева. Москва, 1957.

Тацит Корнелий. Сочинения. Т. 1. Ленинград, 1969.

Хрестоматія з історії України для студентів вузів. Київ, 1993.


Література:

Артамонов М.И. Киммерийцы и скифы (от появления на исторической арене до конца IV в. до н.э.). Ленинград, 1974.

Алексеева Т.И. Этногенез восточных славян. Москва, 1973.

Археологія УРСР. Т.2. Київ, 1971; Т. 3. Київ, 1975.

Брайчевський М.Ю. Біля джерел слов’янської державності. Київ, 1964.

Брайчевський М.Ю. Походження Русі. Київ, 1968.

Гаврилюк Н.А. Домашнее производство и быт степных скифов. Киев, 1989.

Граков Б.М. Скіфи. Київ, 1947.

Кісь. Я.П. Етногенез слов’ян. Львів, 1985.

Павленко Ю.В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. Київ, 1990.

Пачкова С.П. Господарство східних слов’ян на рубежі нашої ери. Київ, 1974.

Петров В.П. Етногенез слов’ян. Київ, 1972.

Полин С.В. От Скифии до Сарматии. Киев, 1992.

Рыбаков Б.А. Геродотова Скифия. Москва, 1979.

Рыбаков Б.А. Язычество древних славян. Москва, 1981.

Скрыжинская М.В. Древнегреческий фольклор и литература в Северном Причерноморье. Киев, 1991.

Сміленко А.Т. Слов’яни та їх сусіди в степовому Подніпров”ї (II-ХIII cт.) Київ, 1975.

Смирнов А.П. Скифы. Москва, 1966.

Толочко П.П., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. Давня історія України. У 2-х книгах / Під ред. П.Толочка. Кн. 1. Київ, 1994.; Кн. 2. Київ, 1995.

Трубачев О.Н. Этногенез и культура древнейших славян. Москва, 1991.

Чмыхов Н.А. Источники язычества Руси. Киев, 1990.


Документи і матеріали


Повідомлення давньогрецького історика Геродота про кіммерійців

11. … із кочовиками скіфами, що мешкали в Азії, воювали і завдали їм чимало прикростей массагети, і через це скіфи перейшли за ріку Аракс і прибули в Кіммерію (бо країна, де тепер живуть скіфи, кажуть, що за давніх часів була кіммерійською). Кіммерійці, коли побачили, що проти них виступило велике військо, почали радитися, що їм робити. Тут їхні думки поділилися надвоє, і кожна сторона наполягала на своїй думці. І найдостойнішою була думка царів, а думка більшості зводилася до того, що їм вигідніше віддалитися, ніж залишившися, наражатися на небезпеку і чинити опір численним ворогам. Але думка царів була воювати до останнього з ворогами, обороняючи свою країну. Хоч як там було, ні більшість не хотіла послухати царів, ні царі більшості. Отже, перші вирішили без бою покинути країну загарбникам і тікати від них, а царі вирішили краще бути вбитими і похованими на батьківщині, але не тікати з більшістю, згадавши, як їм було добре тут і які муки спіткають їх, якщо вони втечуть разом з більшістю. Скоро вони прийняли таке рішення: вони розділилися, обидві їхні частини стали рівними в числі і вони почали битися між собою. І всіх, що в битві було вбито, кіммерійці поховали поблизу ріки Тірасу (і їхні могили ще можна там бачити). Там їх поховали, і після того вони покинули країну. Згодом прийшли скіфи, знайшли країну незалюдненою і зайняли її.

12. Ще й тепер у Скіфії існують кіммерійські фортеці, кіммерійські переправи, є також і країна, що називається Кіммерією, є і так званий Кіммерійський Боспор. Здається, кіммерійці, втікаючи від скіфів в Азію, оселилися на півострові, де тепер розташовано еллінське місто Сінопа.

Геродот. Історії в дев’яти книгах / Переклад, передмова та примітки А. О. Білецького. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 182-183.


Повідомлення давньогрецького історика Геродота про скіфів

6. Отже. як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем’я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катіарами і траспіями і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами1, а всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім’ям їхнього царя. Назву скіфи їм дали елліни2.

17. Від гавані борісфенітів3 (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії), від неї і далі перший народ, котрий можна зустріти, це калліппіди4, які є напів елліни і напів скіфи, над ними є інший народ, що називається алізонами5. Вони і калліппіди взагалі мають такий спосіб життя, як і скіфи, але сіють і їдять пшеницю, цибулю та часник і сочевицю та просо. Над алізонами живуть скіфи оратаї, які сіють пшеницю не для їжи, а на продаж6. Ще далі над ними живуть неври, а далі на північ від неврів, наскільки я знаю, є незалюднена країна. Оці народності живуть уздовж ріки Гіппаніс на заході від Борисфена.

18. Якщо перейти Борисфен, ідучи від моря то спершу буде Гілея7, і якщо йти ще вище, там живуть скіфи-землероби, яких елліни, що живуть уздовж ріки Гіпанія, називають борисфенітами, а самих себе ті елліни називають ольвіополітами8. Отже, ці скіфи-землероби живуть на ході на відстані трьох днів шляху, і до ріки, що називається Пантікап9, на півночі на відстані, якщо пливти одинадцять днів, там джерела Борисфена. Далі країна, що над ними, це пустеля великих розмірів. За пустелею мешкають андрофаги10, які є окремою народністю, яка не належить до скіфів. А далі за ними вже справжня пустеля і, наскільки я знаю, там нема іншого народу.

19. На схід від цих скіфів-землеробів, якщо перейти ріку Пантікап, у тій країні мешкають кочовики також скіфи, які нічого не сіють і не обробляють землі. Вся ця країна позбавлена дерев, за винятком Гілеї. Ці кочовики живуть на схід на відстані чотирнадцяти днів шляху і доходять до річки Герра11.

20. За Герром простягається країна, що називається царською12 і скіфи, які в ній живуть, найхоробріші та найчисленніші і вони вважають інших скіфів своїми невільниками. Вони на півдні сягають аж до Тавріки, а на схід — до рову, що як я сказав, прокопали народжені від сліпих, і до гавані на Меотідському озері, що називається Кремни. Деякі інші частини їхньої землі доходять до ріки Танаіда13. Вище на північ від царських скіфів мешкають меланхлайни14, це вже інша народ­ність, не скіфська. Вище від меланхленів, наскільки я знаю, є болота і незалюднена країна.

21. Якщо перейти ріку Танаїд, там уже не Скіфія, але перша її частина належить савроматам15, які живуть у країні, що починається від затоки Меотідського озера і простягається на північ на відстань п’ятнадцяти днів шляху, і вся ця країна позбавлена дерев і диких, і культурних. Над ними живуть будіни16 в країні, що вся заросла різними деревами.

46. На берегах Понту Евксіну17, куди готувався вирушити в похід Дарій живуть порівняно до всіх інших країн найменш освічені народи, за винятком скіфів. Бо серед племен у припонтійських краях ми не можемо назвати жодного, що було б відоме своєю мудрістю, і не знаємо нікого, хто б уславився своїм розумом, крім скіфської народності і Анахарсія. Скіфське плем’я дуже розумно винайшло щось, чого нема в інших, вельми важливе для життя людей, наскільки я розумію. Що ж до всього іншого, то я їм не заздрю. Це найважливіше, що вони винайшли, а саме, що ніхто з тих, які нападали на них, не врятувався, і ще, коли вони не хочуть, щоб їх знайшли завойовники, скіфів неможливо зустріти. І справді люди, що не мають ні міст, ні фортець, але кочують, будучи вершниками і лучниками, які не займаються землеробством, а скотарством, житла яких на возах, як можуть такі люди бути переможеними, як можна до них наблизитися?

47. Їхня країна рівнинна і рясніє травою і зрошується водою багатьох річок, яких стільки, скільки каналів у Єгипті. Я назову тепер ті з них, які найбільш відомі і судноплавні від самих своїх джерел. Це Істр, що має п’ять гирлів, а потім Тірас, Гіпаній, Борисфен, Пантікап, Гіпакірій, Герр і Танаід.

48. Істр серед усіх відомих мені річок найбільша ріка і вода і в ньому однакова і взимку, і влітку. Це перша з заходу ріка Скіфії і через те, що в неї вливаються інші річки, вона стає дуже великою.

53. Четверта ріка — це Борісфен.. Вона найбільша серед них після Істру і, на мою думку, вона найбільш корисна для людей не лише серед інших рік Скіфії, але і взагалі всіх інших, крім єгипетського Нілу, бо ним не можна зрівняти жодну іншу ріку. Отже, серед інших рік Борисфен найбільш корисний людям, бо навколо нього найкращі і найбільш поживні пасовища для худоби і дуже багато в ньому риби, приємної на мак, і вода в ньому дуже чиста, порівняно до інших із каламутною здою і ниви навколо нього чудові, а там, де не засіяно, виростає висока трава. А в його гирлі відкладається багато солі. І великі риби в ньому без колючих кісток, що їх називають антакаями. Для харчування ця ріка дає ще і багато чого іншого, гідного всякої уваги.

Через сорок днів плавання до місцевості, яка називається Герр, відомо, що він тече з півночі, але звідти вище ніхто не може сказати, якими країнами він протікає. Однак встановлено, що тече він через устелю, доки не досягає країни скіфів-землеробів. Справді, ці скіфи живуть на його берегах на відстані десяти днів плавання. Лише про джерела цієї ріки і Нілу я не можу сказати, де вони є, й гадаю, що і ніхто інший з еллінів не може цього сказати. Там, де Борісфен наближується до моря, з ним з’єднується Гіпаній, що вливається в те саме мілководдя. Вузька смуга суходолу, що утворюється між цими ріками, називаєть­ся мисом Гіпполая і на ньому побудовано святилище Деметри. А за святилищем на березі Гіпанія живуть борісфеніти.

59. Отже, все найважливіше скіфи мають у повному достатку. Що ж до іншого, то звичаї в них такі. Богів вони шанують лише таких: найбільш за всіх — Гестію, потім Зевса і Гею, яку вважають за дружину Зевса. Після цих — Аполлона. Афродіту, Уранію і Арея. Цих богів шанують усі скіфи, а ті, що називають їх царськими скіфами, приносять жертви ще й Посейдонові. Скіфською мовою Гестія називається Табіті, Зевс, дуже правильно на мою думку, називається Папай. Гея називається Апі, Аполлон — Ойтосір, Афродіта Уранія — Аргімпаса, а Посейдон — Тагімасад. Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджу­ють, за винятком Арея: для нього вони це роблять.

61. Оскільки в скіфській землі не вистачає дров, то тамтешні меш­канці вигадали ось що, щоб варити м’ясо. Коли вони остаточно обдеруть шкуру тварини, знімуть м’ясо з кісток, потім, якщо вони мають казани18, а тамтешні казани дуже нагадують лесбоські кратери, лише вони далеко більші за них, кидають в них м’ясо і після цього розпалюють під казаном кістки жертовних тварин і варять м’ясо. Але коли вони не мають казанів. то закладають усе м’ясо в шлунки тварин, наливають туди води і під шлунками запалюють кістки. Вони горять дуже добре, а в шлунках уміщується все м’ясо без кісток. І в такий спосіб сам бугай варить своє м’ясо, а також і всі інші тварини кожна варить своє м’ясо. Коли звариться м’ясо, тоді той, що приносить жертву, як присвяту богові, кидає перед собою якусь частину м’яса і тельбухи. Приносять вони в жертву й інших тварин і переважно коней .

64. Щодо їхніх звичаїв на війні, то встановлено таке: першого ворога, якого вб’є скіф, він п’є його кров, а скількох інших він ще вб’є в битві, то приносить до царя їхні відтяті голови. За кожну голову йому дозволяється одержати щось із трофеїв, а якщо не принесе голови, це йому не дозволяється. Ось як скіф здирає шкіру з голови ворога: він надрізує шкіру навколо голови там, де вуха, бере голову, трусить її, щоб відокремити від черепа, потім бере бичаче ребро і розгладжує шкіру. Після цього він використовує її як рушник і для вуздечки свого коня, на якому він їздить, вішає її і пишається нею. Бо той, у кого більше таких рушників, уважається за найвідважнішого воїна. Багато хто з них з шкіри ворогів шиють собі плащі і носять їх як шкіряний одяг. Багато із них із шкіри мертвих ворогів, здертої з правиці з нігтями, роблять собі чохли для сагайдаків. Адже людська шкіра досить щільна і блискуча мабуть від усіх інших вирізняється своїм блиском і білим кольором. Багато хто здирає шкіру з усієї людини, натягає її на дерев’яну раму і возить її з собою, гарцюючи на коні.

^ Геродот. Історії в дев’яти книгах / Переклад, передмова та примітки А.О. Білецького. – К.: Наукова думка, 1993.


Повідомлення давньогрецького історика Геродота про сарматів

110. Про савроматів розповідать таке. Коли елліни билися з амазонками19 (а амазонок називають ойорпата, а ця назва означає грецькою мовою чоловіковбивці, бо ойор – це їхньою мовою чоловік, а пата – вбивати), тоді, кажуть, елліни після перемоги на Термодонті відпливли на своїх кораблях із усіма полонянками, яких вони захопили, але на морі амазонки, напавши на чоловіків, зарізали їх. Проте амазонки не вміли поводитися з кораблями, не знали, як користуватися ні кермом, ні вітрилами, ні весліми. Коли вони зарізали чоловіків, вони віддалися на силу хвиль і вітру. І так вони прибули на Меотідське озеро до Кремнів. А Кремни розташовані на землі вільних скіфів. Там амазонки, зійшовши з кораблів, пішли далі в глиб країни. Спершу, знайшовши там стайню коней, вони захопили їх і почали на конях грабувати скіфські господарства..

111.Скіфи не могли зрозуміти, що це таке: вони не знали їхньої мови, не бачили такого одягу, не знали, що це за плем’я. Вони були здивовані, звідки ті прибули, і спочатку вважали їх за чоловіків у юному віці, і почали з ними битися. Після битви, підібравши трупи, вони довідалися, що то були жінки. Порадившись, вони вирішили більше ні в який спосіб не вбивати їх, але послати до них своїх юнаків у такому числі, скільки було там жінок. Вони наказалиїм отаборитися поблизу них і робити все те, що ті роблять.Так вирішили скіфи, бажаючи мати дітей від амазонок.

112. Пішли туди юнаки і робили, як їм було доручено. Отже, коли амазонки зрозуміли, що юнаки прийшли не для того, щоб їм шкодити, вони перестали звертати на них увагу.Так із дня на день один табір наближався до іншого. Юнаки, як і амазонки, не мали з собою нічого іншого, крім зброї та своїх коней. І вони жили так само, як і ті, їздили на полювання і робили наскоки.

114. Потім вони об’єднали обидва табори і почали жити разом… Що ж до мови, то чоловіки не спромоглися вивчити мову жінок, але жінки швидко засвоїли мову чоловіків. Коли стало можливим взаємопорозуміння між ними, чоловіки сказали амзонкам: “У нас є батьки, є в нас і своє майно. Отже, досить нам цього життя. Нумо повернімося і житимемо з усіма іншими. Ми візьмемо вас із собою як наших дружин, а не якихось там інших”. Але амазонки ось що відповіли на це: ”Ми не можемо жити з вашими жінками, бо в нас і в них різні звичаї. Адже ми стріляємо з луків і кидаємо дротики, їздимо верхи, не знаємо жіночих робіт. А ваші жінки нічого того не вміють робити, про що ми сказали, але живуть там на возах і займаються жіночими справами і на полювання не ходять і взагалі не ходять нікуди. Отже, ми не зможемо з ними затоваришувати. А якщо ви хочете мати нас своїми дружинами і бути чесними людьми, ідіть до ваших батьків і візьміть належну вам частину майна, і тоді ми будемо жити з вами окремо від них.

115. Юнаки послухалися їх і так зробили. Але коли вони взяли частину свого майна і повернулися до амазонок, жінки сказали їм: “Ми занепокоєні і нас охоплює страх, якщо ми житимемо в цій країні, по-перше, тому, що ми спричинилися до того, що ваші батьки втратили вас, а по-друге, тому, що ми завдали стільки шкоди вашій країні. Якщо ви вважаєте нас достойними бути вашими жінками, хай ми всі зробимо таке: від'’демо з цієї країни, переїдемо за ріку Танаїд20 і там оселемося”.

116. Юнаки і на це погодилися. Вони перейшли річку Танаїд і пройшли ще на відстань трьох днів шляху на північ від Маєтідського озера. Коли вони прибули в край, де вони й тепер мешкають, там і оселилися. І відтоді і дотепер жінки савроматів живуть, як і за давніх часів, тобто і на полювання їздять увесь час верхи і разом із своїми чоловіками, і без них, і на війну ходять, і одягаються так, як чоловіки.

117. Савромати21 розмовляють скіфською мовою, але розмовляють нею з давніх часів погано, бо амазонки не навчилися їй як слід. Що ж до шлюбів, то ось у них як встановлено: жодна дівчина не виходить заміж, поки вона не вб’є якогось ворога. Буває так, що деякі з них помирають неодружені, якщо їм не довелося виконати це за звичаєм.

Геродот. Історії.... – С. 205-206.


Повідомлення римського історика Йосифа Флавія про сарматів.


До римлян дійшла звістка про скіфську зухвалість. Ті зі скіфів, що звуться сарматами, у великій кількості потай переправилися через Дунай у Місію22 і потім кинувшись з великою силою, внаслідок цілковитою несподіваності нападу, забивають багатьох римлян, які стоять гарнізоном, і вбивають консульського легата Фонтея Агріппу, що виступив їм на зустріч і хоробро бився; вони пролетіли по всій переможеній країні, вивозячи й виносячи все, що здибали…


Повідомлення античного географа Страбона про грецькі колонії на узбережжі Чорного моря.


Великий Херсонес і виглядом, і розміром подібний до Пелопоннесу; ним володіють боспорські володарі після того, як він увесь дуже постраждав від безперервних війн. Раніше боспорські тирани володіли лише невеличким краєм при гирлі Меотіди і при Пантікапеї до Феодосії, а найбільшу частину країни… займало скіфське плем’я таврів. Вся ця країна… звалася Малою Скіфією. Через безліч переселенців, які переправлялися сюди з-за Тіру й Істра і заселяли цю країну… Щодо Херсонесу, то, за винятком гірської частини на морському березі до Феодосії, вся інша його частина становить рівнину з добрим грунтом і надзвичайно багату на хліб; земля, зорана абияк будь-яким орачем, дає врожай сам-тридцять23… І в давні часи звідси вивозили хліб до еллінів, подібно до того, як солону рибу з Меотіди…

  1   2   3

Похожие:

Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconР. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України
Розвиток господарства та торгівлі в античних містах-державах Північного Причорномор’я
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconР. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України Тема №2
Козацько-селянські повстання кінця XVI ст під проводом К. Косинського та С. Наливайка
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconР. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України
Зовнішня політика України в умовах глобалізації 1991-2003. Анотована історична хроніка міжнародних відносин. / Відп ред. С. В. Віднянський...
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconЗатверджую” Начальник кафедри с та гд майор с ц. з. Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України Тема „Радянська Україна у 1930-ті: політика великого террору”
Бойко О. Історія України. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2002
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconР. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України Тема №6
Сімнадцяте та вісімнадцяте століття в історії української культури називають “епохою бароко”. Цей запозичений із Заходу культурний...
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconР. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України Тема №4. Руїна” План
Не було єдності й у середовищі козацької старшини, якою успішно маніпулювали могутні сусіди України, точилася внутрішня прихована...
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconР. В. Лаврецький “ ” 2011 р. План семінарського заняття з історії України
Особливо ця тенденція посилилась з приходом до влади в Німеччині Гітлера та нацистської партії. Було створено два спеціальні бюро...
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconПрограма державного іспиту з історії для студентів окр 020302 «бакалавр історії» вступ. Історія України: основні теоретичні проблеми
Предмет і завдання курсу історії України. Історія України як складова частина загальносвітової історії. Місце вітчизняної історії...
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconПитання до іспиту з історії України Вступ. Предмет української історії
Проаналізуйте теорії періодизації історії України та історичну схему М. Грушевського
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconПлани семінарських занять з курсу «управління якістю» План семінарського заняття 1
Досвід управління якістю в сша, Японії, країнах Европи: особливості, переваги та недоліки
Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України iconТема: „Найдавніші часи в історії України. Східні слов'яни. Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу
Навчальна мета: навчити студентів формулювати самостійні оціночні судження про події найдавніших часів історії України
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы