Розділ Районування території Фізико-географічне районування icon

Розділ Районування території Фізико-географічне районування


Скачать 45.12 Kb.
НазваниеРозділ Районування території Фізико-географічне районування
Размер45.12 Kb.
ТипДокументы

Розділ 3. Районування території

3.1. Фізико-географічне районування


Рельєф, геологічна будова, клімат, води, грунти, рослинність і тваринний світ території країни перебувають у складному взаємозв'язку, утворюють різноманітні природні комплекси, в розташуванні яких існують чіткі закономірності.


На території України виділяють три фізико-географічні зони (мішаних лісів, лісостепову, степову) і дві області (Кримські гори і Українські Карпати).


3.1.1. Зона мішаних лісів.

Зона мішаних лісів займає північну частину України і збігається з південною межею Поліської низовини, тому її також називають Поліссям.


Південна межа зони проходить приблизно на лінії Володимир-Волинський - Луцьк - Рівне - Ковель - Славута - Берестечко - - Кременець - Шепетівка - Житомир - Корнин - Київ - Ніжин - Батурин - Кролевець - Глухів. Полісся займає 19% території України.


За рельєфом Полісся - рівнина, основну частину зони займає Поліська низовина. Заболоченість - характерна риса території зони.

Клімат зони помірно-континентальний. Переважають західні і північно-західні вологі вітри. Влітку вони зменшують спеку, а взимку - холод. Середня температура січня від -4° на заході до -8° на сході, а липня відповідно - від +17° до +19°. Середньорічна температура +6°..+7°. Кількість опадів становить 550...700 мм.

притоки Прип’яті і Дніпра: Стир, Горинь, Уборть, Уж, Снов, Десна. Великі площі вкриті мішаними і хвойними лісами, а в місцях, де нема лісів, розвивається трав’яна рослинність боліт і лук.

Природні ліси вкривають близько 25% території зони. Загальний ландшафт зони мальовничий: ліси змінюються луками, піщані вали і горби з сосновим лісом - широкими річковими долинами.

У зоні мішаних лісів у 1968 р. утворено Поліський заповідник (Житомирська область) загальною площею 20097 га, з них 17087 га вкрито лісами, переважно сосновими і березовими.


Шацький природний національний парк розташований у північно-західній частині Волинської області і займає площу 32500 га. Основна мета утворення у 1983 р. національного парку – збереження унікальних природних комплексів Шацьких озер, проведення наукових досліджень, раціональне використання багатих рекреаційних ресурсів, підтримання екологічного балансу в регіоні, пропаганда природоохоронних знань.

У зоні Полісся обробляється близько 35% земельних угідь.


^ 3.1.2. Лісостепова зона


Лісостепова зона займає близько 34% території України і простягається від Передкарпаття до Середньоросійської височини.


Північна межа лісостепу збігається з південним краєм зони мішаних лісів, а південна - в місцях зміни глибоких чорноземів звичайними. Вона проходить в районі Красних Окнів, Кривого Озера, Піщаного броду, Кіровограда, Кременчука, Краснограда, Тореза, Вовчанська.

Поверхня зони, особливо у Придніпров'ї і східній частині Придніпровської височини, розчленована глибокими долинами річок, ярами і балками, по берегах яких на поверхню часто виходять граніти, іноді - вапняки й пісковики


Клімат зони помірно-континентальний. Середня температура січня на заході -5°, на сході -8°, липня - відповідно від +20° до +21°. Середньорічна температура становить +7°...+8°.

Опадів буває від 600 мм на заході і півночі зони до 450...500 мм на півдні і сході. Це майже стільки, як на Поліссі, але випаровування тут більше, тому й надмірного зволоження немає.

період бездощів'я, що може тривати в західній її частині 20...ЗО, а на сході 50...60 днів.

Ліси лісостепової зони листяні і на Правобережжі в них переважають дуб і граб, на Лівобережжі - дуб і липа.


Канівський заповідник утворений у 1968 р. і займає площу 2000 га переважно на правому березі Дніпра. Рельєф території заповідника характерний підвищеннями (гори Княжа, Мар’їна, Чернеча), розчленованими ярами глибиною 30-40 м і довжиною 2-3 км.


Михайлівська цілина площею 202 га набула заповідного статусу у 1928 р. Тут охороняється єдина в Україні цілинна ділянка лучного степу у лісостеповій зоні.


У Яворівському районі Львівської області у долині річки Верещиці на берегах Янівського ставу у 1984 р. утворено заповідник “Розточчя” площею 2080 га. Більша частина території заповідника вкрита широколистими, хвойними і мішаними лісами, серед яких є деревостани віком 100- 200 років.


На території лісостепу 67% земель займають сільськогосподарські угіддя: тут зосереджено понад 37% орних земель України.

В лісостепу зосереджено близько 70% посівів цукрових буряків і майже половина площі садів країни.


^ 3.1.3. Степова зона


На південь від лісостепу до Кримських гір і берегів Чорного та Азовського морів широкою смугою простяглася степова зона.


займає близько 40% території України. В основному рівнинна поверхня території зони має загальне зниження до морів. Південна частина території рівнини розчленована мало, північна має хвилястий рельєф.


Клімат степової зони - найбільш континентальний на території України. Середня температура січня від 0...-10 /у Криму/ до -7° /на північному сході/, липня відповідно +7,5° /Старобільщина/ до +11° /Ізмаїл/. Опадів /переважно у вигляді злив/ за рік буває від 300 мм у Причорномор’ї до 450 мм на півночі.


Ландшафт зони формується в умовах недостатньої кількості вологи, іноді суховії знижують вологість повітря на 30% і дмуть без перерви 15 днів, швидкість вітру досягає 15 м/сек., а під час пилових бур - 30 м/сек.


Грунти у північній частині степу - звичайні чорноземи, глибина гумусового шару в цих грунтах досягає 1 м. На півдні зони чорноземи переходять у солонцюваті грунти.

під ріллею зайнято близько 75% земель, що становить майже 48% орних земель України. Під зерновими культурами зайнято близько 50% оброблюваних земель.


Для збереження у природному стані степових ділянок, їх рослинності і тваринного світу організовано заповідники: Асканія Нова, Український степовий (Хомутівський степ, Кам'яні могили).


Степовий біосферний заповідник Асканія-Нова утворено у 1898 р., статусу заповідника набув у 1921 р., займає площу 33307 га. Природне ядро заповідника складає 11054 га, охоронна зона – 4800 га, зона регульованої господарської діяльності – 17453 га. Охоронна та господарська зони призначені для досліджень природних та господарських процесів в умовах заповідного режиму та їх змін під впливом господарської діяльності.


^ 3.1.4. Українські Карпати


Фізико-географічна обдасть Українські Карпати розташована на Південному Заході України.


Територіальне займає Карпатські гори, Передкарпаття і Закарпатську низовину.

Найбільшу площу становлять Карпатські гори. Вони складені пісковиками, сланцями, вапняками, мергелями, які порівняно легко вивітрюються, тому вершини гір /за винятком Горган/ округлі. Вершини Горган круті, гостроверхі, підносяться зубчастими піками.


Клімат Карпат дуже вологий, з порівняно низькими річними температурами повітря. Середньорічна температура - +6°.

Карпати - область з найбільшою в Україні щільністю опадів: 800...900 мм у передгір'ях і 1000...1200 мм у верхній частині гір. Перший сніг випадає у жовтні - листопаді.


У Карпатах виділяється 6 вертикальних кліматичних поясів:

передгір"я /до 600 м над рівнем моря/,

низькогір"я /600...1200 м/;

середній гірський /1200...1400 м/;

підверховинний /1400...1500 м/;

верховина /1500...800 м/;

альпійський /1800 м і вище/.


У Карпатах бере початок багато річок, серед них: Стрий, Дністер, Тиса, Прут, Черемош, Надвірнянська і Солотвинська Бистриці. Течія їх стрімка, вони несуть велику кількість уламкового кам'яного матеріалу, який відкладають у своїй нижній течії.

Особливо небезпечні гірські річки під час повені, що підтвердилося під час катастрофічних повеней 1997 р. та 2008 р. у долині Тиси на Закарпатті.


Рослинність змінюється з висотою.

У передгір'ях - мішані ліси, діброви з домішкою бука, граба і ялини, вище від 600 м - букові, ще вище - буково-ялинові.

В середньому гірському поясі /1200...1400 м/ вони змінюються смереково-ялиновими, а у підверховинному - чистими смерековими.

У верхньому поясі гір /1400...1500 м/ росте криволіся з карликової смереки і гірської сосни.

На вершинах гір розташовані альпійські луки /полонини/ з низькорослою травою.


У Івано-Франківській області у 1980 р. утворено Карпатський природний національний парк площею 50300 га. Основна мета його утворення – збереження унікальних для Центральної Європи природних ландшафтів, що відзначаються багатим генофондом, наявністю рідкісних пралісових екосистем і значним рекреаційним потенціалом.


^ 3.1.5. Кримські гори


Кримська гірська фізико-географічна область простяглася вздовж південного узбережжя півострова. На півночі вона межує зі степовою зоною.


Кримські гори складені переважно вапняками, глинистими сланцями, гіпсовиками. Внаслідок вимивання вапняків - основної породи гір - тут дуже поширені карстові форми рельєфу: лійки, западини, печери, іноді з підземними річками й озерами.


Клімат на Південному березі Криму субтропічний з середніми температурами січня +2°...+4°. Річна кількість опадів становить тут 350...550 мм /максимум припадає на зимову пору/. Літо спекотне й посушливе.

Клімат головного пасма гір і передгір"я - помірний. Середня січнева температура -8°...-9°, липнева - до +15°...+16°. Кількість опадів у передгір'ях становить 400...500 мм, на головному пасмі 900...1200 мм.


Рослинність південного берега Криму багата й різноманітна.Поблизу Ялти розташований Нікітський ботанічний сад, де у відкритому грунті ростуть дерева, кущі, трави, квіти з усіх частин світу. Цьому сприяє мікроклімат. Число днів з температурою вище +15° дося­гав тут 140-150 за рік.


Багата природа, теплий клімат, морське узбережжя - Південнний беріг Криму - відомий курортний район


^ 3.2. Етнографічні територіальні відмінності


У процесі історичного формування етнічної території народу, залежно від умов навколишнього середовища, видів господарської діяльності населення у різних регіонах складаються особливості традиційної культури і побуту населення.


Внутрішнє етнографічне районування властиве кожному народові. Наприклад, у німців розрізняють нижньосаксонців, швабів, баварців, у французів бретонців, нормандців, провансальців, у італійців -флорентійці, генуезці, сицілійці, у поляків - мазури, гуралі, краков’яки.


"етнографічна група" - складова частина одного народу

"етнічна група" - частина іншого народу.


В Україні етнічними групами є росіяни, євреї, поляки, чехи, угорці та ін.,

а етнографічними - гуцули, бойки, лемки, поліщуки та ін.


Сьогодні етнографічне районування України переважно базується на її історично-географічному поділі. Виділяють три регіони (Північний, Центрально-Східний, Південно-Західний), які складаються в районів і підрайонів (за О. Шаблієм, Р. Кирчівим).


І. Північний регіон(Українське Полісся) простягається зі Сходу на Захід північною частиною України і межує з Білоруським Поліссям і Поліссям Польщі і Росії. Українське Полісся охоплює північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей. У західній частині до нього іс­торично і етнографічно належить південна смуга Брестської області Білорусії і східна частина Підляшшя Польщі.

Характерною етнографічною ознакою регіону є збереження в побуті і культурі населення архаїчних рис. Житло - дерев’яна хата, крита соломою.

Освоєння ділянок землі між болотами, у долинах рік, на лісових вирубках визначило особливості поліського землеробства, розповсюдженими заняттями були мисливство і рибальство. Багато елементів слав"янcької давнини зберегли поліські народні звичаї, обряди, вірування.


ІІ. Центрально-Східний регіон охоплює велику територію центральної і південно-східної України. В його склад входять три райони: Середнє Подніпров'я, Слобожанщина, Степовий Південь.

1. Середнє Подніпров’я охоплює Черкаську і Більшу частину Полтавської, південну частину Київської і Чернігівської, південно-cхідну Житомирської, південно-західну Сумської, східну Вінницької, північну Кіровоградської і Дніпропетровської областей. Це давній і густо населений регіон України, територія формування українського народу та його культури. Традиційна культура цього району зберегла риси, що беруть початок у східноcлов’янських племен. Основною га­луззю здавна було землеробство з розвинутою агрокультурою.

Житло - обмазана і побілена хата, крита соломою.


2. Слобожанщина (Слобідщина) охоплює східну частину України -Харківську, південно-східну Сумської, східну Полтавської, південно-східну Дніпропетровської, південну Донецької і Луганської областей. Етнографічне їй близькі суміжні південні райони Білгородської і Воронежськоі областей Росії, населені українцями. З часів монгольської навали у ХІІІ ст. ця територія постійно підлягала нападам кримських і ногайських татар. З другої половини ХУІ ст. її заселяли козаки і селяни з інших районів України,


3. Південь України - це степова частина нашої країни, яка з середніх віків була відома під назвою "Дике поле", поскільки тут проживали переважно кочівники.

Район займав територію Запорізької, Херсонської, Одеської, Миколаївської, більшу частину Кіровоградської, Дніпропетровської, Донецької, південь Луганської областей і північний схід Криму. Головною силою українського освоєння "Дикого поля" було козацтво. В господарській діяльності регіону переважали степове землеробство і скотарство. Свої особливості мало народне будівництво, основними матеріалами були камиш, солома, глина і камінь.


ІІІ. Південно-Західний регіон охоплює декілька природно-географічних зон: волинську, подільську, прикарпатську, карпатську-гірську і закарпатську. Історична доля регіону була складною, з ХІІ-ХІУ ст. його територію захоплювали і ділили різні держави. За етнографічними ознаками регіон складається з декількох районів і підрайонів:


1. Волинь займає південну частину Волинської і Рівенської, південно-західну Житомирської, північно-східну Львівської, Північну Тернопільської і Хмельницької областей. На Заході до Волині прилягає лівобережне Побужжя - Східна Холмщина (тепер в Польщі).

Етнографічна Волинь територіальне співпадає з давньоруською історичною областю "Волинська земля" без її північної зони - Західного Полісся. В давнину цей край заселяли праукраїнські племена (дуліби, бужани, волиняни), основним заняттям населення було здавна землеробство. Протягом Х-ХІ ст. тут виникло багато міст, що стимулювало розвиток ремесел і промислів (ткацтво, гончарство, обробка дерева і заліза). Дерев’яні зрубні хати під солом'яними покрівлями.


2. Поділля - район займає територію між південним Бугом і Дністром в його середній течії. Це більша частина Вінницької, Хмельницької, Тернопільської і суміжна частина Чернівецької областей.

"Краса України - Поділля", - писала Леся Українка, маючи на увазі чарівну природу краю, багатство народної культури і мальовничі села з білими хатами на тлі різноманітних форм ландшафту, самобутнє народне мистецтво.


3. Покуття - район охоплює південно-східну частину сучасної Івано-Франківської області, обмеженої з півночі Дністром, а з заходу - його правими притоками Бистрицею і Бистрицею Солотвинською.


4. Опілля - це територія північно-західної частини Подільської височини в межах Львівської, Івано-Франківської і західної частини Тернопільської областей, тобто Перемишлянський, Рогатинський і Бережанський райони. В районі збереглися архаїчні риси традиційної культури, наприклад виготовлення чорної кераміки у селі Гавареччина, колядування на стерні та ін.


5. Гуцульщина - належить до широковідомих етнографічних районів і займає східну частину Українських Карпат, тобто Верховинський і Косівський (без північної смуги), південну частину Надвірнянського і Богородчанського районів Івано-Франківської, суміжні Путильський і Сторожинецький та південну частину Вижницького району Чернівецької та Рахівський Закарпатської області.

Головним у господарстві гуцулів було скотарство з перевагою випасу овець. На цій основі розвинулася культура полонинного госпо­дарства зі своїми типами забудови, особливий характер поселень –

Окреме розташування замкнутих житлово-господарських комплексів – дерев’яних зрубних гражд.


Широко відомі твори гуцульських народних умільців - ткацтво, кераміка, різьба на дереві, вишивка, писанки. Оригінальні твори монументальної архітектури – дерев’яні гуцульські церкви.


6. Бойківщина - суміжний з Гуцульщиною на заході етнографічний район, що займає центральну частину Українських Карпат і південно-західну частину Рожнятівського і Долинського районів Івано-Франківської, Сколівський, Турківський, південну смугу Стрийського, Дрогобицького, Самбірського, більшу частину Старосамбірського районів Львівської, Міжгірського, Воловецького і північну частину Велико-Березнянського районів Закарпатської областей. Бойківські села розташовані у долинах рік і мають здебільшого компактну забудову. Традиційним видом господарства було і є землеробство на схилах гір.

До шедеврів народної української архітектури слід віднести дерев'яні бойківські церкви, а до шедеврів народного мистецтва - ікони ХУ-ХУІІІ ст.


7. Лемківщина - це південно-західний край української етнічної території, до якого на території України належать західні частини Велико-Березнянського і Перечинського районів Закарпатської області. Решта етнографічної території сьогодні знаходиться у Польщі і Словаччині (між ріками Сян, Солінка, Попрад, Дунаєць). Головним ви­дом господарства було землеробство на схилах гір. Характерним типом будівлі є лемківська т. зв. "Довга хата", що об’єднує під одним да­хом всі житлові і господарські приміщення.


8. Закарпаття. Значна частина Закарпаття особливо гірська, є продовженням території трьох етнографічних груп - гуцулів, бойків, лемків. Разом з тим у Закарпатті, у рівнинній частині концентрованими етнічними групами проживають угорці, румуни, словаки, німці, молдавани, цигани. У народній культурі нашарування традицій різних регіонів з інших країн - у формах дерев’яних церков простежуються впливи готичної архітектури.

9. Буковина як етнографічний район охоплює більшу частину Чернівецької області, крім північної смуги. Південна частина Буковини тепер належить до Румунії. Тут збереглися т.зв. марамороські українські дерев’яні церкви

Головним заняттям населення було землеробство. Народна культура буковинців характерна поєднанням корінних українських елементів з нашаруваннями, запозиченим у сусідніх народів (румунів, молдаван).


^ 3.3. Соціально-економічне районування


Залежно від характеру природних умов, особливостей історичного розвитку, засобів і ресурсів, демографічного потенціалу, рівня розвитку і структури господарства на території України виділяються соціально-економіко-географічні регіони.

кожний з регіонів має характерні природні умови, історію заселення розвитку, специфіку господарювання. Кожному регіону властиве характерна тільки йому взаємодія природних та антропогенних чинників, що і визначає традиційні напрями господарювання, особливо сільськогосподарського виробництва. Це обумовлює загальну структуру економіки та спосіб життя населення.


Соціально-економічна регіоналізація території України.


Існували різні схеми регіоналізації. У XIX ст. Україну поділяли на Правобережну, Лівобережну і Південну (М.Драгоманов, С.Рудницький).


Сьогодні - необхідно перейти від історико-географічного чи суто економічного районування до районування соціально-еко­номічного, тобто до виділення cоціально-економічних районів як те­риторіальних одиниць (за О. Шаблієм).


Соціально-економічний район - це великий регіон України, територія якого взаємодіє з найбільшим розташованим на ній населеним пунктом (містом). Таке місто є демографічним, урбаністичним, соціальним, культурним та економічним ядром району, визначає його головні зовнішні функції.


В Україні сформувалися соціально-економічні райони:

Центральний (ядро - Київ),

Західний (Львів), Північно-Східний (Харків),

Східний (Донецьк), Центрально-Східний (Дніпропетровськ – Запоріжжя), Південний (Одеса –Сімферополь).


Перша ознака соціально-економічного району - взаємодія його території з головним ядром - найбільшим за кількістю населення містом. Таким чином, просторові границі району залежать від розташування на території України головних центрів суспільно-економічного життя – найбільших міст.

^ Міст-ядер сім: Київ, Харків, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ, Львів і Запоріжжя.

Вказані міста є соціально-економічними, культурними, адміністративними центрами України, які організовують оточуючі їх поселення /в тому і інші обласні центри/ у специфічні територіальні утворення - соціально-економічні райони.

Друга ознака cоціально-економічного району - формування територіальної соціально-економічної системи, тобто такого просторового поєднання населення, соціальної, економічної та екологічної сфер, у якому завдяки взаємній збаланcованості створюються оптимальні умови для життєдіяльності суспільства.

Основою територіальної соціально-економічної системи є територіально-виробничий комплекс (ТВК). ТВК являє собою раціональне по­єднання галузей і видів діяльності виробничої сфери, яке дає додатковий економічний ефект завдяки зменшенню транспортних затрат, більш повного використання сировинних і енергетичних ресурсів, кооперування виробництва тощо.


Третя ознака соціально-економічного району - спеціалізація в загальнодержавному розподілі та інтеграції праці. З цього виникає, що кожний район є ланкою загальноукраїнського комплексу, а не "окремою" частиною. Район виступає у територіальному розподілі праці внаслідок участі його населення у виробництві товарів і наданні послуг іншим районам чи країнам. В цьому проявляється його зовнішня функція.


Четверта ознака соціально-економічного району - можливість здійснювати в його межах територіальне регулювання і координацію соціальних, економічних і демографічних процесів на субукраїнському, тобто регіональному рівні.


Кожний з шести районів України займає велику територію, в них проживає багатомільйонне населення.

Наприклад, Східний район (Донецька і Луганська області) має біля 8 млн. населення, тобто майже стільки, скільки налічує Австрія (8,06 млн.) і Болгарія (7,9 млн.), Швеція (8,9 млн.).

Східний район належить до наймолодших, він сформувався у другій половині XIX ст. і сьогодні е найбільш урбанізованим та індустріальним. Тут найменше українського населення і багато обрусілих українців та російськомовних мешканців.


Західний район (Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Волинська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька, Хмельницька області) налічує понад 10 млн. населення, що дорівнює кіль­кості населення в Угорщині (10,2 млн.), Греції (10,9 млн.), Чехії (10,3 млн.), Бельгії (10,2 млн,).

Для Західного району характерна порівняно слаба урбанізованість, густа мережа сільського розселення, етнічна однорідність. Разом з тим тут спостерігається значна етнографічна, культурна і релігійна диференціація.

У району давні культурні та цивілізаційні традиції, адже перший університет в Україні відкрито у 1661 р. у Львові, першу залізницю Перемишль - Львів введено в дію у 1861 р.


Серед областей, які складають соціально-економічні райони, виділяють одну центральну і одну або декілька периферійних.


Центральною називається область, у якій знаходиться ядро району, його основний соціально-економічний центр.

До центральних належать Київська, Львівська, Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Одеська області.

Ці області (окрім Дніпропетровської) прилягають до державно­го кордону, що визначає специфіку районів, тобто зміщення головного ядра відносно геометричного центру території району.






Похожие:

Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconРозділ Районування території Фізико-географічне районування
Рельєф, геологічна будова, клімат, води, грунти, рослинність і тваринний світ території країни перебувають у складному взаємозв'язку,...
Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconРозділ розпланування території
Розпланування території це проектна та наукова діяльність, головною метою якої є опрацювання проектної документації для раціональної...
Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconРозділ Розселення Мережі і системи розселення
Розселення означає процес заселення території в ході її господарського освоєння розселення є результатом заселення
Розділ Районування території Фізико-географічне районування icon2. Найдавніші землеробські та скотарські племена на території сучасної України. Трипільська культура
Формування людської цивілізації на території сучасної України в епоху палеоліту-неоліту
Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconЗвіт про виховну роботу студента-практиканта VI курсу 63 групи фізико-математичного факультету кдпу імені Володимира Винниченка Бондаренка Дмитра Сергійовича, що проходив педагогічну практику
Сергійович, був закріплений за 14 групою 1–го курсу фізико-математичного факультету спеціальності «Математика та основи інформатики»....
Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconРозпорядження №15 від 16. 01. 2012р. «Про надання дозволу на розробку детального плану території для будівництва міжрегіональної університетської клініки»
На території Лісопарку планується вирубка лісу на площі 6,8 Га для будівництва Університетської клініки, поблизу вулиць Максимовича,...
Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconЗакон україни про забезпечення прав І свобод громадян на тимчасово окупованій території України
України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною...
Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни "Електричні машини" Розділ "Трансформатори"
Електричні машини”. Розділ “Трансформатори” (для студентів спеціальностей 090601 “Електричні станції”, 090602 “ Електричні системи...
Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconРозклад весняної сесії Фізико-технічного інституту 2012-2013 н р

Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconМетодичні вказівки до виконання лабораторних робіт з дисципліни "Електричні машини" розділ "Асинхронні машини"
Електричні машини”. Розділ “Асинхронні машини” (для студентів спеціальностей 090601 “Електричні станції”, 090602 “Електричні системи...
Розділ Районування території Фізико-географічне районування iconЗміст частина теоретико-методолопчні засади та зміст розвитку мовлення дітей розділ Теоретико-методологІчнІ засади дошкільної лінгводидактики
Розділ Завдання, зміст, засоби, форми, методи і прийоми розвитку мовлення дітей
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы