Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки icon

Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки


Скачать 61.87 Kb.
НазваниеСутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки
Размер61.87 Kb.
ТипДокументы

ПЛАН



  1. Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки.

  2. Завдання реформування економічної системи. Роздержавлення та приватизація як основа ринкових перетворень.

  3. Особливості економічних відносин і різноманітність форм еволюції країн, що розвиваються.



ЛІТЕРАТУРА:

  1. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. – К.: «Вища школа».- 1999. – С.

  2. Мочерний С. В. Економічна теорія.- К.: «Академія».- 1999. – С.

  3. Ніколенко Ю. В. Політекономія. – К.: «ЦУЛ». – 2003. – С.

  4. Панчишин С. Економіка. – К.: «Либідь». – 2004. – С.




  1. Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки.

Сутність перехідної економіки.

У з’ясуванні сутності перехідної економіки слід виходити з того, що проблема перехідних періодів не є новою для економічної науки. Спочатку вона виникає у зв’язку з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Згодом до зазначеної проблеми звертаються представники марксизму у зв’язку з обґрунтуванням теорії переходу від капіталізму до соціалізму.

Одним з перших, хто вказав на необхідність виокремлення перехідного стану суспільства, був французький економіст Сен-Сімон. Він розрізняв два типи епох: органічну (нормально функціонуючу систему) і критичну (перехідну).

За сучасних умов перехідні процеси в суспільстві розглядаються у контексті трьох основних аспектів:

— перехідні процеси у розвинутих капіталістичних країнах;

— перехідні процеси у країнах, що розвиваються;

— перехідні процеси у постсоціалістичних країнах.

Важливо зазначити, що матеріальною основою перехідних станів (а отже, і критеріями їх визначення) є, з одного боку, зміна домінуючого фактора виробництва, з іншого — зміна характеру відносин між людьми. Так, за умов переходу від аграрного до індустріального суспільства змінюється, відповідно, і домінуючий фактор: від землі він переходить до капіталу. У свою чергу особисті, засновані на звичаях (традиціях) відносини аграрного суспільства трансформуються у ринкові, речові відносини, адекватні індустріальному суспільству.

У найбільш загальному вигляді під перехідністю розуміється процес якісних змін в основах того чи іншого суспільства, спрямованих на перехід до нового соціально-економічного ладу.

Така дефініція відображає широкий підхід до визначення перехідності як загальної характерної риси сучасного розвитку людського суспільства.

Головний зміст перехідного періоду — це зміни в економіці. Економіка, таким чином, набуває за умов перехідного періоду особливої якості, вона характеризує своєрідний «проміжний» стан суспільства. Звідси випливає і особливий характер перехідної економіки, який відрізняє її від «звичайних» економік.

^ Риси перехідної економіки.

Своєрідність перехідної економіки більш повно проявляється в її рисах, до яких відносять:

1) особливий характер неврівноваженості перехідної економіки. Річ у тому, що неврівноваженість як елемент розвитку характерна будь-якій економічній системі. Але в усталеній економічній системі неврівноваженість її функціонування є своєрідним засобом досягнення цією системою врівноваженого, стійкого стану. У перехідній же економіці її неврівноваженість має специфічний характер, оскільки переслідує іншу мету. Ця мета полягає не у поверненні економічної системи до попереднього, врівноваженого стану, а навпаки, у посиленні нестійкості існуючої системи, з тим щоб вона згодом поступилась місцем іншій економічній системі;

2) альтернативний характер перехідної економіки. Це означає, що перехідна економіка повинна обов’язково перейти до нового стану, якісно відмінного від попереднього стану економіки. Таким чином, перехідність виключає повернення до тієї економіки, яка передувала перехідній;

3) особливий характер суперечностей у перехідній економіці. Визначальними, домінуючими виступають тут суперечності між новим (прогресивним) і старим (регресивним). Це і визначає особливість існуючих суперечностей: вони не є суперечностями функціонування, а виступають як суперечності розвитку;

4) наявність у перехідній економіці особливих — перехідних економічних форм. Ці форми, відображаючи своєрідний «проміжний» стан економіки, містять у собі відповідний симбіоз, поєднання в собі елементів як старого, так і нового;

5) історичність перехідної економіки. Вона пов’язана як з історичними умовами перехідної економіки (насамперед з певним історичним терміном функціонування перехідної економіки), так і з національними особливостями останньої.

Зміст перехідної економіки вирішальним чином зумовлений її чинниками. Вони можуть бути представлені трьома групами: природно-кліматичні, виробничо-економічні, соціокультурні.

^ Природно-кліматичні фактори пов’язані з природним базисом суспільства: географічним розташуванням країни, забезпеченням природними копалинами, рівнем родючості ґрунтів і т. п. За певних умов природно-кліматичні фактори можуть відігравати важливу (і навіть вирішальну) роль у стимулюванні переходу від одного стану суспільства до іншого.

^ До виробничо-економічних факторів належать засоби виробництва, технологічні досягнення, культурно-технічний рівень головної продуктивної сили — робітника, форми організації виробництва, форми власності і т. д. Як правило, саме виробничо-економічні фактори є водночас і критерієм об’єктивної необхідності переходу від одного стану економіки до іншого, і засобом здійснення цього переходу.

^ Соціокультурні фактори характеризують переважно духовний аспект життєдіяльності людей. Вони взаємопов’язані з виробничо-економічними факторами, взаємовизначають один одного. До соціокультурних факторів належать культура того чи іншого народу, його традиції, ідеологія, релігія тощо.

^ Типи перехідної економіки.

Історії відомі різні типи перехідної економіки. Якщо в основу їх градації покласти такі критерії, як масштаби і характер перехідних процесів, то можна виділити відповідно такі типи перехідної економіки: за масштабами перехідних процесів — локальний і глобальний; за характером перехідних процесів — природно-еволюційний та реформаторсько-еволюційний.

Локальна перехідна економіка дає уявлення про характер перехідних процесів на обмеженому (локалізованому) територіальному просторі — в окремій країні чи певному регіоні. Тому за умови класифікації типів перехідної економіки згідно з її масштабами локальна перехідна економіка є вихідним типом перехідної економіки.

Глобальна перехідна економіка характеризує єдиний процес змін у масштабах усього світового господарства чи у межах певної цивілізації. Відносно до локальної перехідної економіки глобальна є визначальною, оскільки характеризує і визначає глобальні перспективи першої.

^ Природно-еволюційний тип перехідної економіки відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом зазначених вище факторів. Цей тип лежить в основі переходу від одного економічного стану до іншого. Тому даний тип перехідної економіки є основним. Більшою мірою він прийнятний для глобальних перехідних процесів, хоча і локальні перехідні економіки результатом свого розвитку здебільшого зобов’язані природно-еволюційним процесам.

На відміну від природно-еволюційного типу перехідної економіки, який передбачає об’єктивний (незалежний від волі і свідомості) «самоплив» перехідних процесів, реформаторсько-еволюційний тип характеризується певним свідомим регулюванням перехідних процесів з боку суспільства. У даному разі мова йде лише про свідоме використання об’єктивних факторів економічного прогресу. Тому за цього типу перехідної економіки об’єктивну еволюцію можна прискорити. Зазначений тип характерний для локального типу перехідної економіки.


  1. ^ Завдання реформування економічної системи. Роздержавлення та приватизація як основа ринкових перетворень.


Правові, економічні та організаційні засади здійснення приватизації в Україні з метою створення багатоукладної, соціальне орієнтованої, ринкової економіки регламентуються чинним законодавством України.

Правовою основою процесу приватизації в Україні є Конституція України, законодавчі та нормативні акти. Серед основних правових актів, що регулюють цей процес, слід назвати Закони України: "Про приватизацію державного майна" від 4 березня 1992 р., "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 6 березня 1992 р., "Про приватизацію державного житлового фонду" від 16 червня 1992 р., "Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р., "Про приватизаційні папери" від 6 березня 1992р. та ін.

Приватизація державного майна (далі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває в державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до законодавства, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

Приватизація здійснюється на основі таких принципів:

- законності;

- державного регулювання та контролю;

- надання громадянам України пріоритетного права на придбання державного майна;

- надання пільг для придбання державного майна членам трудових колективів підприємств, що приватизуються;

- забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян України у процесі приватизації;

- платності відчуження державного майна;

- пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;

- створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

- безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери;

- додержання антимонопольного законодавства;

- повного, своєчасного й достовірного інформування громадян про порядок приватизації та відомості про об'єкти приватизації;

- врахування особливостей приватизації об'єктів агропромислового комплексу, гірничодобувної промисловості, незавершеного будівництва, невеликих державних підприємств, підприємств із змішаною формою власності та об'єктів науково-технічної сфери.

Ще одним принципом є застосування переважно конкурентних способів у разі:
приватизації невеликих державних підприємств, законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу;
продажу акцій відкритих акціонерних товариств, створених на базі середніх і великих підприємств.

Приватизація акцій (часток, паїв), що перебувають у державній власності, у майні спільних підприємств з іноземними інвестиціями, проводиться відповідно до законодавства та установчих документів спільних підприємств.

Відчуження майна, що є в комунальній власності, регулюється положеннями законів з питань приватизації та здійснюється органами місцевого самоврядування.
До об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:
майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших підрозділів, котрі є єдиними (цілісними) майновими комплексами, якщо в разі їх виокремлення в самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виходять;
об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти;
акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об'єднань.

Приватизації не підлягають об'єкти, що мають загальнодержавне значення. До них відносять майнові комплекси підприємств, їхніх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення, а саме:

об'єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об'єкти права власності українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України;
об'єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей;

об'єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання чи реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв;

об'єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому.

Суб'єктами приватизації є:

державні органи приватизації;

покупці (їх представники);

посередники.

Державну політику у сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

Фонд державного майна України підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Верховній Раді України.

Голова Фонду державного майна України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України за згодою Верховної Ради України.
Державні органи приватизації у межах своєї компетенції здійснюють такі основні повноваження:

змінюють у процесі приватизації організаційну форму підприємств, що перебувають у державній власності;

здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації;

виступають орендодавцем майна, що перебуває в державній власності, згідно з законодавством;

продають майно, що перебуває в державній власності, у процесі його приватизації, в тому числі майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва та колишнє військове майно, що набуло статусу цивільного, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

створюють комісії з приватизації;

затверджують плани приватизації майна, що перебуває в державній власності, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

розробляють проекти державних програм приватизації та подають їх на затвердження Верховній Раді України;

укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів до приватизації та їх продажу;

укладають угоди щодо проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

виступають з боку держави засновником підприємств із змішаною формою власності;

беруть участь у розробленні міжнародних договорів України з питань державної власності та її використання;

здійснюють захист майнових прав державних підприємств, організацій, установ, а також акцій (часток, паїв), що належать державі, на території України та за її кордоном;

контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна, а також здійснюють інші повноваження, передбачені чинним законодавством України.
Державні органи приватизації не мають права втручатися в діяльність підприємств, окрім випадків, передбачених законодавством України та установчими документами цих підприємств.

Продаж майна, що є в комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами; та є їм підпорядкованими, підзвітними й підконтрольними.

Конкурсний продаж акцій за приватизаційні папери здійснюється через національну мережу центрів сертифікатних аукціонів.

Покупцями об'єктів приватизації можуть бути:

громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства;

юридичні особи, зареєстровані на території України, крім передбачених законом;

юридичні особи інших держав.

Для спільної участі в приватизації громадяни можуть створювати господарські товариства, в тому числі з членів трудового колективу, в порядку, встановленому законодавством України.

Господарське товариство членів трудового колективу підприємства, що приватизується, засновується на підставі рішення загальних зборів, у яких брало участь більш як 50% працівників підприємства або їхніх уповноважених представників.

Не можуть бути покупцями:

юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25%;

органи державної влади;

працівники державних органів приватизації (крім випадків використання ними приватизаційних паперів.

юридичні особи, майно яких перебуває в комунальній власності, органи місцевого самоврядування.

Покупці - юридичні особи зобов'язані подати до державного органу приватизації документ про розподіл статутного фонду серед учасників. Відповідальність за достовірність поданого документа покладається на покупця відповідно до законодавства.

Для обслуговування обігу приватизаційних паперів, створення ринку цінних паперів та подальшого його обслуговування, зниження ризику покупців під час розміщення вкладів в об'єкти приватизації створюються довірчі товариства, інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, інші фінансові посередники.
Звернення покупців до послуг посередницьких організацій у придбанні державного майна не є обов'язковим.

Порядок приватизації державного майна передбачає:

опублікування списку об'єктів, що підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

винесення рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви чи під кутом зору завдань Державної програми приватизації та створення комісії з приватизації;

опублікування інформації про винесення рішення про приватизацію об'єкта;

проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

затвердження плану приватизації або плану розміщення акцій відкритих акціонерних товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації, та їх реалізацію.

Приватизація державного майна здійснюється через:

продаж частини державного майна кожному громадянинові України за приватизаційні папери;

продаж об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, у тому числі з виключним застосуванням приватизаційних паперів;

продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

продаж на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства за подання покупцем документів, передбачених чинним законодавством;

викуп майна державного підприємства згідно з альтернативним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом. Приватизація законсервованих об'єктів та об'єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється через: продаж на аукціоні, за конкурсом; викуп.

Приватизація зазначених об'єктів та майна невеликих державних підприємств (об'єктів малої приватизації) здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Державною програмою приватизації.

Кожному громадянинові України надається право на безоплатне придбання частки державного майна на суму одержаного приватизаційного майнового сертифіката.
Працівникам підприємства, майно якого приватизується, надається право на:

першочергове придбання акцій за їхньою номінальною вартістю на суму і за рахунок виданого працівникові приватизаційного майнового сертифіката;

першочергове придбання за рахунок власних коштів акцій за їхньою номінальною вартістю на половину суми виданого працівникові приватизаційного майнового сертифіката.

Господарське товариство, до складу якого ввійшло не менш як 50% працівників підприємства, майно якого приватизується продажем на аукціоні чи за конкурсом, користується пріоритетним правом на придбання цього майна за рівних запропонованих умов купівлі, а також правом на розстрочення платежу на строк не більше одного року з початковим внеском не менше 30% ціни, за яку придбано майно на аукціоні чи за конкурсом.

Спори, що виникають у процесі приватизації, вирішуються судом або арбітражним судом у встановленому порядку відповідно до їхньої компетенції.
За порушення законодавства про приватизацію до винних осіб застосовується кримінальна, адміністративна, дисциплінарна, цивільно-правова відповідальність відповідно до законодавства України.


  1. ^ Особливості економічних відносин і різноманітність форм еволюції країн, що розвиваються.


У традиційному розумінні до країн, що розвиваються, належать молоді, політично незалежні держави, які визволились від колоніальної залежності після Другої світової війни, а також ті країни, які хоча і завоювали державну незалежність раніше, проте з політичної та соціально-економічної точок зору мають багато спільного з країнами першої групи.

У світі налічується понад 130 країн, що розвиваються. Найбільша їх кількість розташована в Африці — понад 50; в Азії та Латинській Америці більше ніж по 30 таких країн.

Сучасне трактування поняття «країна, що розвивається» ґрунтується на інших критеріях. Одним з головних є рівень розвитку товарно-грошових відносин. А тому до країн, що розвиваються, сучасне їх трактування відносить також ряд східноєвропейських та азіатських країн.

Необхідно чітко зрозуміти, що в економіці зазначених країн функціонують дві підсистеми виробничих відносин: неринкова (традиційна) і ринкова. Історичний вектор їх співіснування визначає ринкова підсистема, яка поступово витісняє неринкову.

Особливістю ринкової трансформації економіки країн, що розвиваються, є те, що ринкові перетворення здійснюються за умов співіснування таких укладів та їх перехідних форм, які не були відомі в минулому всім сучасним промислово розвинутим країнам (наприклад, общинний, патріархальний уклади). З іншого боку, формування ринкових відносин відбувається в цих країнах за специфічних умов: загальна техніко-економічна відсталість; специфічне місце в міжнародному поділі праці та ін. (Аналіз конкретно-економічних форм еволюції країн, що розвиваються, див.: Економіка зарубіжних країн / За ред. проф. А. С. Філіпенка. — К., 1996. — С. 89—139.)

^ Особливості перехідної економіки країн, що розвиваються, зумовили необхідність посилення провідної ролі держави. Останнє пояснюється такими аргументами:

необхідністю регулювання діяльності іноземного капіталу з метою його найбільш ефективного використання;

необхідністю протистояння несприятливій для зазначених країн кон’юнктурі світового ринку;

відсутністю в більшості країн національного підґрунтя для здійснення суспільного відтворення;

необхідністю акумуляції коштів для нагромадження і розширеного відтворення;

потребою у максимально можливому оволодінні досягненнями НТП.

Слід наголосити, що на перехідні процеси держава впливає не тільки через систему управління, а й через державний сектор. Від того, чи буде він у подальшому основою розвитку товарних чи нетоварних відносин залежать зміст, характер і загальна перспектива перехідних процесів у цілому.

^ Соціально-економічна еволюція країн, що розвиваються, втілюється в різноманітні форми. У більшості цих країн чільне місце відводиться перетворенням в аграрному секторі економіки. Ці перетворення пов’язані насамперед із здійсненням аграрних реформ. Значна увага приділяється розвиткові індустріалізації, яка передбачає розв’язання не тільки техніко-економічних, але й соціально-економічних проблем. Суттєвого значення набуває проблема структурної перебудови економіки в цілому на основі використання досягнень НТП. Важливим залишається питання підготовки національних кадрів.
^

Соціально-економічні перетворення у постсоціалістичних країнах на шляху до соціально орієнтованої змішаної економіки


Перехідна економіка постсоціалістичних країн належить до її реформаторсько-еволюційного типу. Це передбачає необхідність свідомого регулювання перехідних процесів з боку суспільства. Суспільство вибирає насамперед кінцеву мету трансформації економіки, що здійснюється протягом перехідного періоду. Такою метою є перехід до соціально орієнтованої змішаної економіки.

Термін «змішана економіка» не дістав поки що однозначного трактування. Існує декілька підходів до його визначення, але жоден з них не є вичерпним. Кожен з підходів дає уявлення про певний «зріз» зазначеної категорії, а тому повне визначення поняття «змішана економіка» можна дати лише у вигляді відповідної сукупності «зрізів» сторін, які і становлять змішану економіку.

Одна зі сторін змішаної економіки характеризує її з позицій поєднання різних форм власності. Погляд на змішану економіку з цього боку є найбільш поширеним. З іншого боку, змішану економіку часто визначають і як таку, що поєднує в собі ринковий і державний механізми її регулювання. Змішану економіку розглядають також крізь призму співвідношення економічних і позаекономічних основ у структурі сучасного суспільства. Нарешті, існує погляд на змішану економіку як на поєднання, співіснування капіталу приватного підприємництва і соціальності (наявності соціальних гарантій).

^ Змішаність економіки характеризує не лише наявність різноманітних структурних елементів, але й утворення конкретних форм їх поєднання та існування.

Прогресивні тенденції розвитку української перехідної економіки пов’язані з формуванням соціально орієнтованої змішаної економіки. Соціальну орієнтацію слід розуміти не у вузькому, споживацькому, контексті, а як об’єктивний результат розвитку змішаної економіки. У такому розумінні соціально орієнтована ринкова економіка як різновид змішаної економіки — це:

1) економіка, яка склалась на основі розвинутої ринкової системи відносин;

2) економіка підприємницького типу, розвиток якої поєднується зі свідомим її регулюванням з боку держави;

3) економіка, яка заснована на використанні переважно інтенсивних факторів економічного зростання;

4) економіка, соціальна орієнтація якої випливає з необхідності реалізації трьох попередніх її рис.

Ця характеристика визначає основні напрями формування інституційних і економічних умов переходу до соціально орієнтованої змішаної економіки

Інституційні умови — це умови для функціонування ринкової системи, які створюються шляхом заснування нових правових, економічних, соціальних інститутів, формування нових відносин між ними.

Економічні умови пов’язані, насамперед, зі становленням різних форм власності шляхом здійснення роздержавлення і приватизації, зі становленням і розвитком підприємництва шляхом надання економічної свободи господарюючим суб’єктам. (Докладніше див.: Бузгалин А. В. Переходная экономика. — М., 1994. — С. 97—164, 207—229; Основи економічної теорії: політекономічний аспект. — С. 450—469.)

Перехідній економіці, як і будь-якому процесу, що розвивається, властиві суперечності. Це суперечності не тільки між старим, що відмирає, і новим, що народжується, але й суперечності всередині нового. До останніх можно віднести: суперечність між механізмом ринкового саморегулювання і механізмом регулювання економіки з боку держави; суперечність між орієнтацією, з одного боку, на розвиток підприємницьких (егоїстичних) основ функціонування економіки, а з іншого боку — на її соціальну орієнтацію; суперечність між тенденцією формування відкритої економіки і необхідністю забезпечення економічної незалежності, захисту вітчизняного виробника.
^

Формування сучасних ринкових відносин і ринкової інфраструктури


Об’єктивним змістом перехідної економіки України є формування дійсних (а не формальних) ринкових відносин. Формально елементи цих відносин існували і в плановій економіці. Але зовнішні форми їх існування не були наповнені адекватним змістом.

Перехід до ринкових відносин передбачає насамперед лібералізацію економіки, здійснення якої пов’язане з:

переходом до вільного ціноутворення;

організацією торгівлі на основі використання принципу свободи торгівлі для всіх суб’єктів господарської діяльності;

підпорядкуванням діяльності виробників вимогам ринку.

Зазначені проблеми охоплюють лише внутрішньоекономічну лібералізацію економіки. Але для повноцінного функціонування ринку цього замало. Необхідно здійснити також лібералізацію зовнішньоекономічних зв’язків.

^ Основними її формами є:

ліквідація повного одержавлення зовнішньоекономічних зв’язків;

створення умов для припливу зарубіжних інвестицій;

помірна лібералізація експорту та імпорту (відміна невиправданих обмежень і пільг);

забезпечення конвертабельності національної валюти — гривні.

^ Формування повноцінних ринкових відносин неможливе без створення ринкової інфраструктури — системи економічних і надбудовних закладів (інститутів), які покликані обслуговувати ринковий механізм з метою безперебійного руху товарних і грошових потоків, їх відповідного розподілу в просторі й часі. (Інше бачення суті та складових інфраструктури ринку викладено: Гриценко А., Соболєв В. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова // Економіка України. — 1998. — № 4.)

^ Процес формування ринкової інфраструктури у перехідній економіці має певні особливості, а саме:

багато з інститутів ринкової інфраструктури створюються, як кажуть, на «порожньому місці», тобто без аналогів у минулому (біржі, комерційні банки тощо);

створення цих інститутів не завжди базується на належній правовій основі, що призводить до масових зловживань (один з найяскравіших прикладів — горезвісні фінансові «піраміди»);

новостворені інститути не завжди чітко визначають своє місце у ринковій інфраструктурі, не завжди усвідомлюють і виконують покладені на них функції;

має місце непропорційність у виникненні та розвитку окремих елементів ринкової інфраструктури. Скажімо, бурхливий розвиток мережі комерційних банків не корелюється зі становленням пенсійних фондів;

багато інститутів ринкової інфраструктури діють мляво, висувать як головну мету проблему виживання.

Процес формування ринкових відносин і ринкової інфраструктури супроводжується становленням ринкового і державного механізмів регулювання економіки. Усвідомити особливості та взаємозв’язок цих процесів студентам допоможе узагальнення навчального матеріалу теми 8 «Ринок: сутність, функції та моделі» і теми 15 «Держава та її економічні функції».

^ Особливості ринкової трансформації економіки України можна визначити так:

1) вихідний стан ринкових перетворень — антипод ринку — планова економіка. Тому перехід до ринкових відносин здійснюється шляхом глибоких якісних перетворень попередніх відносин;

2) глобальний характер трансформаційних перетворень. Зміні підлягає все: відносини власності, спосіб розподілу ресурсів, мотивація, цілі і засоби економічного розвитку, елементи надбудови;

3) зростання ролі неекономічних факторів розвитку. Це насамперед стосується правильності вибраного курсу економічних перетворень і засобів їх здійснення;

4) трансформаційний економічний спад, зумовлений значною мірою прорахунками у виборі курсу перетворень і засобів його реалізації;

5) необхідність налагодження принципово інших економічних відносин із країнами колишнього СРСР;

6) складність інтеграції України у світове господарство;

7) затяжна тривалість трансформаційного періоду порівняно з рядом інших постсоціалістичних країн;

8) високий рівень тіньової економіки (понад 50 % ВВП) та засилля олігархічно-кланових структур.
^

Термінологічний словник


Країни, що розвиваються, — країни зі слабо розвинутою економікою, невисоким економічним потенціалом, відсталою технікою і технологією, непрогресивною структурою промисловості та економіки в цілому, які намагаються перебороти бар’єр відсталості і вийти на рівень більш розвинутих країн.

Перехідна економіка — стан економіки, за якого вона переходить від попереднього до нового стану за рахунок здійснення кардинальних реформ економічної системи.

Природно-еволюційний тип перехідної економіки — категорія, яка відображає природну ходу еволюції економічних систем під впливом природно-кліматичних, виробничо-економічних та соціокультурних факторів.

Реформаторсько-еволюційний тип перехідної економіки — категорія, яка відображає трансформацію економічної системи за умови певного свідомого регулювання перехідних процесів з боку суспільства.

Похожие:

Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconСутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки
Завдання реформування економічної системи. Роздержавлення та приватизація як основа ринкових перетворень
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconКонспекти лекцій з навчальної дисципліни «національна економіка» 10. Структурна перебудова національної економіки
Співвідношення, які відбивають взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки в процесі її розвитку, характеризуються...
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconПібк 4 курс За темою 7 «Особливості категорії праця…»
Охарактеризуйте основні цілі та функції праці у християнській (православній) етиці господарювання. Що дасть їх усвідомлення менеджерами...
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconСутність та умови забезпечення конкурентоспроможності національної економіки
У розвиток проблематики конкуренції та конкурентоспроможності значний внесок зробили такі вітчизняні і закордонні вчені: Я. Базилюк,...
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconПерелік питань на Держ. іспит з Економічної теорії для бакалаврів спеціальності «Управління персоналом та економіка праці»
Особливості стартових умов розбудови економіки України, що склались на час отримання державної незалежності
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconМетодичні вказівки до виконання курсового проекту з дисципліни «Економіка підприємств» на тему: Визначення основних показників
Економіка підприємств в теперішній час – це 85% всієї світової економіки. Щоб розвивати ринкові відносини, забезпечувати національну...
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconВ., Полякова О. М. Моральні основи економіки та підприємницької діяльності
Компанієць В. В., Полякова О. М. Моральні основи економіки та підприємницької діяльності: Конспект лекцій: -в 4 -Х частинах. – Харків:...
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconВ., Полякова О. М. Моральні основи економіки та підприємницької діяльності
Компанієць В. В., Полякова О. М. Моральні основи економіки та підприємницької діяльності: Конспект лекцій: -в 4 -Х частинах. – Харків:...
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconВ., Полякова О. М. Моральні основи економіки та підприємницької діяльності
Компанієць В. В., Полякова О. М. Моральні основи економіки та підприємницької діяльності: Конспект лекцій: -в 4 -Х частинах. – Харків:...
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconВ., Полякова О. М. Моральні основи економіки та підприємницької діяльності
Компанієць В. В., Полякова О. М. Моральні основи економіки та підприємницької діяльності: Конспект лекцій: -в 4 -Х частинах. – Харків:...
Сутність і особливості перехідної економіки. Типи перехідної економіки, їх основні ознаки iconТема Правовідносини: поняття, основні ознаки, види
Тема Правовідносини: поняття, основні ознаки, види Поняття, ознаки й види правовідносин
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы