Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст icon

Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст


Скачать 102.63 Kb.
НазваниеТема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст
Размер102.63 Kb.
ТипДокументы

Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч.ХХ ст


ІІ курс ООБМУ


Спеціальності : Лікувальна справа , акушерська справа

Кількість навчальних годин 2


Навчальна мета : навчити студентів формулювати самостійні оціночні судження про події в Наддніпрянській Україні.

Знати : про соціально-економічне становище, про політичне та культурне становище Наддніпрянської України в XIX - поч.. XX ст.., про розвиток національно-визвольного руху, його форми і наслідки.

Вміти : опираючись на історичні факти, доводити наявність національно-визвольного руху, вміти визначати та аналізувати соціально-економічні, політичні та культурні особливості земель, довести наявність в господарстві цих земель нового соціально-економічного укладу.

^ Міжпредметна інтеграція : Всесвітня історія , історя медицини


План і організаційна структура заняття



пп


Основні етапи заняття,їх функції та зміст


Час в

%

1

2

3



І. Підготовчий етап 5%

- Організація заняття

- Визначення навчальних цілей та мотивація

ІІ. Основний етап 80%

План лекції

1 Криза кріпосництва. Соціально-економічний розвиток у пореформений період.

  1. Суспільно-політичне життя в Росії кінця ХІХ поч ХХ ст.

  2. Українські землі в роки І світової війні


ІІІ. Заключний етап 15%

-підведення підсумків заняття,відповіді на запитання студентів

-завдання для самостійної роботи


Теми рефератів

  1. Феномен Т.Г.Шевченка в історії України.

  2. Селянська реформа 1861 р. в Україні.

  3. Основні революційні події на Україні в 1905-1907 рр.

  4. Українські партії в умовах Першої Світової війни.



Рекомендована література

  1. Алексєєв Ю.М. Історія України. - К., 1994.

  2. Багатопартійна українська держава на початку XX ст.. : програмні документи перших українських політичних партій. - К., 1992.

  3. Донців Д. Дух нашої давнини. - Дрогобич, 1991.

  4. Гунчак Т. Україна : перша половина XX ст.. - К., 1993

  5. Зайцев П. Життя Тараса Шевченка. - К., 1994.

  6. Кирило-Мефодіївське товариство. -К., 1990.

  7. Рибалка І.К. Історія України. - К., 1991.

  8. Сас П.М. Політична культура українського суспільства. - К., 1998.

  9. Сарбей В.Т. Історія України XX ст.. - К., 1994.




  1. Скоблик В.П. Історія України-Русі. - К., 1998.

  2. Толочко П.П. Від Русі до України. - К., 1997.

  3. Шевченко і українська національна культура. - Львів, 1990.



13 Український національний рух напередодні Першої світової війни


Викладач В.П.Пензін


Друга половина XIX ст. в історії Російської імперії позначена різноманітними подіями. Наприкінці 50-х років XIX ст. внаслідок кризи феодально-кріпосницької системи господарювання, поразки Росії у Кримській війні (1853-1856 рр.) царський уряд, щоб уникнути революції, почав здійснювати соціально-економічні та політичні реформи. Тут належність Україні певних територій встановлювалася першим у Росії переписом населення (1897 р.) у дев'яти українських губерніях. У другій половині XIX ст. чисельність населення збільшилась з 13,4 до 23,4 млн. Зокрема українців налічувалося 17 млн.

На початку 60-х років царський уряд здійснив "визволення селян" згори: 19 лютого 1861 р. цар Олександр II підписав маніфест про реформу. Водночас з маніфестом були затверджені окремі положення і додаткові правила. Законодавчі акти 19 лютого 1861 р. проголошували скасування кріпосного права, надаючи селянам і дворовим людям права "вільних сільських обивателів як особисті, так і майнові". Селяни-кріпаки перестали бути власністю поміщиків. Вони могли вільно торгувати, відкривати промислові та ремісничі підприємства, торговельні заклади, записуватися в цехи, купувати і збувати рухоме й нерухоме майно, без дозволу поміщиків одружуватися, віддавати дітей до навчальних закладів. Поміщики за встановлені повинності — роботою або грішми — змушені були надати селянам у постійне користування "садибну осілість" і повний наділ польової землі та інших угідь. Селяни залишалися тимчасово (на невизначений час) зобов'язаними. Тільки з 1 січня 1883 р. селяни в обов'язковому порядку мали викуповувати польові наділи.

Оскільки в переважній більшості повітів України земля була високої якості, тут встановлювалися менші порівняно з іншими районами Росії норми селянського землеволодіння (від 3 до 6,5 десятини на ревізьку душу в південних губерніях і від 3 до 4,5 десятини у лівобережних). Поміщикам надавалися широкі можливості зменшувати площі селянських земель, надавати їм неповні душові наділи. У селах Лівобережжя і Півдня було відрізано близько 1 млн десятин, або 15 % загальної площі землекористування. Із загальної кількості 2,5 млн ревізьких душ колишніх поміщицьких селян в Україні 220 тис. (із сім'ями — 440 тис. осіб) були зовсім позбавлено землі. Майже 100 тис. одержали наділи до 1 десятини на ревізьку душу. Наділи, менші за 5 десятин, тобто менші за прожитковий мінімум, одержали 94 % ревізьких душ. До того ж поміщики залишали собі найкращі землі, а селянам віддавали найгірші, позбавляли селян випасів, водопоїв, луків, лісів та інших угідь. Інтересам поміщиків відповідала також закупівельна операція, яку здійснював царський уряд. Загалом селяни повинні були внести закупівельних платежів на суму, що приблизно в чотири рази перевищувала тогочасну ринкову вартість землі.

Для державних селян (50 % селянства України — 2,2 млн ревізьких душ) умови реформи були сприятливіші. Вони одержали майже вдвічі більші земельні наділи, ніж поміщицькі селяни, а викупні платежі вносили менші. Хоча реформу 1861 р. було здійснено в інтересах поміщиків, вона сприяла розвитку капіталізму в Україні. Селянська реформа була першою серед низки інших реформ. У 1862 р. було здійснено реформу фінансового господарства держави й управління фінансами зосереджено в руках міністра фінансів. Того ж року розпочато військову реформу: переозброєно армію, вдосконалено постачання, управління. Військову реформу було завершено в 1874 р. запровадженням загальної військової повинності для чоловіків віком 21 рік. Реченець військової служби зменшено з 25 до 6 років. У 1864 р. здійснено судову реформу. Було встановлено триступеневий суд: мирові, суди, що їх обирало населення, та державні (окружний суд і судова палата). Державний суд поділявся на цивільний і кримінальний. Судові засідання були відкриті, і в них брали участь сторони, прокурор та захисники. У 1864 р. було впроваджено земське самоуправління, що охоплювало все економічне та культурне життя губерній. У ньому брало участь населення, що мало земельну власність: дворянство, духовенство, міщанство та селяни.

Останньою реформою була міська (1870 р.). У містах встановлювалися міські ради — "думи", членів яких обирало населення, котре платило податки. Виконавчим органом була управа, очолювана міським головою. Усі зазначені реформи впроваджувались і в Україні, однак земства в 1864 р. були засновані тільки на Лівобережній та Південній Україні. На Правобережжі, яке тільки-но пережило польське повстання, земство поширилося в 1911 р., що негативно позначилося на освіті й економіці, а головне — на національній свідомості населення правобережних губерній. Незважаючи на серйозні недоліки, реформи 60-70-х років XIX ст. у царській Росії в цілому сприяли розвиткові капіталізму в імперії. Так, в Україні в 1869 р. налічувалося 3712 фабрик і заводів, а в 1990 р. — 5301.

На розвиток продуктивних сил в України безпосередньо впливав транспорт, зокрема залізничний. У частині України, що входила до складу Росії, перші залізничні колії було прокладено в 1866-1871 рр. між Одесою і Балтою для прискорення транспортування збіжжя. За 70-ті роки XIX ст., що стали піком у прокладанні залізниць в Україні, вони сполучали всі головні українські міста і, що найважливіше, поєднали Україну з Москвою — центром імперського ринку. На кінець XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1/5 залізничної мережі Росії. Велике значення для подальшого економічного піднесення України мав розвиток морського торговельного флоту. Найбільшим портом на півдні України стала Одеса. Важливе значення для розвитку важкої промисловості України мала розробка багатющих покладів криворізької залізної руди. Наприкінці XIX ст. на Україну припадало 57 % видобутку залізної руди в Росії.

У певний спосіб на розвиток промисловості в Україні впливав іноземний капітал, приплив якого помітно посилився з 80-х років XIX ст. Особливо великий потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув в гірничу промисловість. У порефор-мений період швидко збільшувалося індустріальне населення, створювалися нові промислові центри. На 1897 р. міське населення України становило близько 13 % загальної чисельності населення.

Землеробство України дедалі більшою мірою втягувалося в товарний оборот, поступово перетворюючись на капіталістичне. Протягом 1863-1902 рр. у ринковий оборот в Україні надійшло понад 25,6 млн десятин приватновласницької землі. Південь України став основним районом виробництва товарного зерна; правобережні губернії спеціалізувалися на виробництві пшениці й цукру, лівобережні — на виробництві зерна, тютюну і частково цукру. Капіталізм поступово втягував у свою сферу тваринництво та інші галузі сільського господарства України.

Незважаючи на колоніальну політику царизму щодо економічного розвитку в Російській імперії, Україна посідала в ній одне з перших місць. Вона випередила інші райони за видобутком вугілля, виплавленням чавуну, обсягами виробництва цукру. Україна належала до окраїн царської Росії, які у промисловому розумінні мало чим відрізнялися від центру імперії, хоч її економіка мала досить однобокий характер.


2 Робітничий і селянський рух в Україні в пореформений період розвивався, збагачувався досвідом, набирав дедалі організованішого та цілеспрямованішого характеру. Спрямований проти соціального гноблення трудового народу, цей рух, однак, не приділяв належної уваги вирішенню національного питання.

Царизм у найгрубіших формах здійснював політику національно-колоніального гноблення України, не визнавав існування українського народу, придушував його культуру. Так, у липні 1863 р. міністр внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських національних, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Друкувати "малороссийским наречием" дозволялося лише художні твори. П. Валуєв заявив, що української мови "ніколи не було, нема і бути не може". Тим же роком датується розпорядження царя, яке категорично забороняло видавати українською мовою книги "учбові і взагалі призначені для початкового читання народу". Дозволялося друкувати, та й то після суворої цензури, лише окремі твори так званого красного письменства.

Ще реакційнішим і ганебнішим був Емський указ царя Олександра II. Таку назву указ дістав у зв'язку з німецьким містечком Емс, де відпочивав цар під час підписання цього указу — 18 травня 1876 р. Емський указ був спрямований проти української мови як найважливішого фактора розвитку української культури. Цим указом суворо заборонялося ввозити в межі імперії, без спеціального на те дозволу головного управління у справах друку, книги та брошури, видані за кордоном українською мовою. Заборонялися також театральні вистави українською мовою та друкування текстів до музичних творів. Щоправда, театральні вистави українською мовою були дозволені в 1881 р., але при цьому висловлювалося стільки застережень і обмежень, що від дозволу по суті нічого не залишалося.

Колонізаторська політика царського уряду яскраво виявилась і в його ставленні до народної освіти. Було заборонено викладання в школах українською мовою, що вело до суцільної неписьменності. Тяжке економічне становище, політичне безправ'я, національне гноблення викликали посилення національно-визвольного руху в різних регіонах імперії, зокрема в Україні. Тут виникли дві течії — ліберальна і революційно-демократична.

Ідеологами ліберальної течії в національному русі в Україні були представники української інтелігенції, які перебували в опозиції до царизму і сприяли розвиткові української мови, школи, театру та інших сфер культури. Піонери українського руху — звільнені із заслання М. Костомаров, В. Білозерський, згодом Т. Шевченко, а ще трохи пізніше П. Куліш — згуртували навколо себе понад десяток молодих українців, утворивши в Петербурзі спілку "Громада". Аналогічні спілки української інтелігенції, створені згодом у багатьох містах України — Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі та ін., — відіграли позитивну роль в українському національно-визвольному русі. Ідеї громадівців відбивались на сторінках громадсько-політичного щомісячника "Основа", що видавався у Петербурзі протягом 1861-1862 рр. Першочерговою турботою громадівців було поліпшення долі українців, і особливо селянства. Усі, за винятком Т. Шевченка, погодились, що у своїй діяльності "Громада" має бути аполітичною і зосереджуватися на просвітництві мас. М. Костомаров і П.Куліш настійливо обстоювали обмеження діяльності лише цариною культури, уникаючи радикалізму, що викликав би гнів властей.

На початку 60-х років XIX ст. у середовищі студентів, що походили з польської та спольщеної шляхти Правобережжя, виник рух так званих хлопоманів, котрі страждали від докорів сумління через те, що їхній клас століттями гнобив селян, і вирішили зблизитися з народом. Провідником цього руху був В. Антонович, який говорив українською мовою, носив українське вбрання і дотримувався українських звичаїв.

Певну позитивну роботу щодо розвитку української культури виконували громадівці й у 70-х роках. Так, гурток київської інтелігенції, що іменувався "Старою громадою", і далі видавав різну літературу українською мовою. Проте через ганебний Емський царський указ гурток був заборонений, а співробітники репресовані. Лише через кілька років після цього царського погрому "Громада" таємно відновила свою діяльність. У роботі київської організації активну участь брав відомий публіцист, історик, фольклорист М. Драгоманов (1841-1895). Він, основоположник політичної науки в Україні, став "батьком" українського соціалістичного руху.

У 1878 р. у Женеві М. Драгоманов організував видання журналу під назвою "Громада", де друкувалися матеріали про гнобительську суть царизму, тяжке становище селянства, селянські та робітничі виступи, народницький рух. Багато уваги приділялося культурно-освітній діяльності та національному рухові в Україні.

У 70-ті роки в Києві, Одесі, Харкові, Чернігові створюються гуртки революційних народників. Так, восени 1873 р. у Києві виник гурток "Київська комуна", до якого входили представники різночинної інтелігенції, а також студенти Київського університету. Учасники цього та інших гуртків вели революційну пропаганду. "Земля і воля народові!" — таким було їхнє основне гасло. Засобом втілення цього гасла в життя народники вважали повсюдну організацію масових селянських повстань, переростання їх у революцію. Перелом у народницький рух внесло "ходіння в народ", яке з 1874 р. набрало масового характеру. Група народників, наприклад, оселилась у Чигиринському повіті на Київщині. Коли пропагандистська робота не дала бажаних результатів, вони зробили спробу підняти селянське повстання. З цією метою народники використали бунтарські настрої селян, які покладали всі надії у вирішенні земельного питання на "доброго царя". Я. Стефанович видав себе за царського комісара і з допомогою Л. Дейча та І. Бохановського створив нелегальну селянську організацію "Таємна дружина", учасники якої в означений час мали виступити проти царських чиновників та дворян. Проте у вересні 1877 р. "чигиринську змову" було розкрито, майже тисячу людей заарештовано. Організаторам руху загрожувала смертна кара, але їм вдалося втекти з в'язниці й виїхати за кордон.

Отже, народники не змогли ані підняти селян на революцію, ані повалити царизм, вони були не здатні очолити селянський рух. Наприкінці 80-х років гуртки народників на місцях припинили свою діяльність, багато їх учасників було заарештовано.

В Україні дедалі більшого розмаху набувала класова боротьба робітників. У 1875 р. в Одесі виникла політична організація "Південноросійський союз робітників", члени якої керували страйками робітників в Одесі. У грудні 1875 р. царський уряд розгромив "Союз", його керівник Є. Заславський був засуджений на 10 років каторги і помер у в'язниці. Були засуджені також його соратники.

Виступи робітників посилились у 80-ті роки під впливом значного поширення робітничого руху в центральних губерніях Росії. У 1885 р. вперше в історії робітничого руху в Україні під червоним прапором відбувся страйк робітників залізничних майстерень м. Олександрівська (тепер Запоріжжя), які змусили капіталістів піти на поступки. У 1895 р. під керівництвом В. Ульянова в Петербурзі було створено "Союз боротьби за визволення робітничого класу", який вперше в Росії почав поєднувати соціалізм з робітничим рухом. Під впливом цієї організації такі союзи створювались і в Україні. Так, у Катеринославі таку організацію в 1897 р. створив робітник І. Бабушкін — колишній учасник петербурзького "Союзу боротьби", того ж року об'єдналися в "Союз боротьби" соціал-демократичні гуртки і групи Києва на чолі з Б. Ейдельманом, В. Крижанівською і П. Тучапським. Серед делегатів І з'їзду Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), що відбувся в 1898 р. в Мінську, були й представники "Союзу боротьби" Києва та Катеринослава. Наприкінці 80-х років серед молодого покоління інтелігенції посилилося прагнення вивести українство на ширший шлях національного розвитку й надати йому політичного звучання. Першою такою організацією в 90-х роках стало "Братство тарасівців", організоване в 1891 р. студентами Харкова. До визначальних завдань вони зараховували вирішення економічних питань, справедливо вважаючи, що лише матеріально забезпечений народ здатен дбати про національно-освітні справи. У травні 1893 р. братство припинило існувати в результаті арештів.

Таким чином, у пореформений період в Україні завершувався промисловий переворот, який характеризувався переходом від мануфактур до великих фабрик і заводів, оснащених машинами, високою концентрацією виробництва і робітників. Сільське господарство дедалі інтенсивніше еволюціонувало капіталістичним шляхом. Загострювалися соціальні суперечності. Залишки кріпосництва, нерозв'язаність аграрного питання стали причинами незгасаючої боротьби у пореформеному українському селі. Широкого розмаху набувала боротьба пролетаріату. Поширювався національно-визвольний рух, де виразно виявилися дві тенденції — ліберальна та революційно-демократична. В умовах розвитку буржуазних відносин на етнічній території України дедалі помітнішою ставала спільність економічного життя, пожвавилися, міцнішали торговельно-економічні зв'язки, які об'єднували окремі регіони в одне ціле, що було найголовнішою передумовою формування капіталістичної української нації. Період становлення капіталістичної української нації припадає на другу половину XIX — перші десятиріччя XX ст. Проте цей процес остаточно так і не був завершений. На заваді стали російсько-австро-угорські кордони: вони поділяли українську націю на дві великі компактні частини, які розвивалися все-таки у певній ізоляції одна від одної.

На межі XIX і XX ст. в Україні назрівала революційна ситуація, яка згодом переросла в могутні соціальні потрясіння.

3 .Українські землі в роки Першої світової війни.

Боротьба за територіальний перерозподіл світу привела до Першої світової війни (1914-1918 рр.). У війні взяло участь 38 країн. 10 млн. людей було вбито, 20 млн. поранено. Війна принесла великі матеріальні збитки. Українські землі не лишились осторонь цієї трагедії. Вони стали центром зазіхань ворогуючих сторін: Австро-Угорщини, Німеччини та Росії. До російської армії було мобілізовано 3.5 млн. українців, до австро-угорської – 250 тис. Українці вбивали один одного за інтереси чужих імперій, а національна справа гинула.

З початком війни українські політики утворили у Львові Головну Українську Раду – міжпартійний блок із метою підтримки Австро-Угорщини у її боротьбі з Росією. Декларацією Ради 1915р. передбачалось створення самостійної Української держави з земель, які входили до складу Російської імперії, а із земель у складі Австро-Угорщини планувалось утворити автономну область. Рада сформувала легіон Українських січових стрільців (2,5 тис.), який взяв активну участь у воєнних діях в районі Стрия, на перевалах Карпат, на Поділлі, прославився у боях із російською армією.

Одночасно із створенням Головної Української Ради група емігрантів із східних земель (Д.Донцов, В.Дорошенко, М.Меленевський та ін.) заснували у Львові в 1914 р. Союз визволення України (СВУ), який ставив за мету створення української держави з конституційним монархом — гетьманом. СВУ вважав доцільним співробітництво з Німеччиною й Австро-Угорщиною для досягнення цієї мети.

На Наддніпрянщині члени Товариства українських поступовців закликали українців на захист Російської держави. Члени українських соціал-демократів на чолі з В.Винниченком засудили війну. Москвофіли західноукраїнських земель утворили з початком війни в еміграції у Києві “Карпато-русский освободительный комитет”, який закликав галичан зустрічати російську армію як визволительку.

На окупованій території західноукраїнських земель українці зазнавали репресій, переслідувань, великої руйнації. Край перетворився в руїну.

Війна ще більше загострила політичну та економічну кризу, соціальне невдоволення мас, що неминуче вело до революції. У Російській імперії демократична революція відбулася у лютому 1917р., а в Австро-Угорщині – восени 1918р.


1. У 1861 р. по всій території Російської імперії було відмінено кріпосництво. Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами :

а) прусським, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких
землеволодінь до капіталістичних способів господарювання, цей шлях
переважав на Правобережжі.

б) американським, при якому йшов процес утворення фермерських
індивідуальних господарств, які використовували найману працю і постачали
продукцію на ринок, таки господарства переважали на Півдні.

Наддніпрянська Україна була одним з найбільш розвинутих аграрних та індустріальних районів Росії.

В умовах розвитку капіталізму йшов процес розшарування селян. Майже половина селян по всій Україні були бідняками - як наслідок, зростала соціальна напруженість.

Зростання чисельності населення загострило проблему малоземелля, як наслідок - масова еміграція українців за кордон. Капіталізація економіки обумовило зростання робітничого класу та буржуазії. Особливістю цих класів була їх багато національність. Серед кваліфікованих робітників переважали росіяни та поляки, у торгівлі - євреї.

Таким чином, українська нація формувалась як аграрна нація. Це пояснювалось політикою російського царизму.

У Росії з 1906 по 1911 рр. з ініціативи Столипіна здійснюється аграрна реформа, яка передбачала:

а) знищення общинного землекористування і перетворення селян на
індивідуальних власників землі - фермерів ;

б) ліквідація аграрної перенаселеності європейської частини країни шляхом
переселення селян у східні райони Росії.

У другій половині ХГХ ст. в суспільно-політичному русі діяло три напрямки :

а) москвофіли - реакційний, представники якого не визнавали існування
українського народу та його мови, пропагували ідею єдиної народності від
Карпат до Камчатки.

б) народовці - національний напрямок, який спрямовувався на служіння
українському народу. Головною метою народовців був розвиток української
мови та культури, підвищення культурно-освітнього рівня і національної
самосвідомості українського народу.

в) ^ Радикальний напрямок - виник під впливом ідей М. Драгоманова.
Радикали виступали за утворення незалежної України, пропагували
революційні методи боротьби, закликали до політичної діяльності широкі
народні маси.

ХГХ ст. стало періодом справжнього національного відродження : зросла національна свідомість українців, значних успіхів досягла українська культура. Національно-визвольний рух пройшов шлях від культурно-просвітницького до політичного етапу, висунувши гасло незалежності.

2. Значним поштовхом до розгортання визвольного руху стала революція 1848-1849 рр., яка охопила всю Австрійську імперію. Центром революційних подій на Західній Україні був Львів. Тут у травні 1848 р. українська інтелігенція та уніатське духовенство створили першу в Західній Україні політичну організацію - Головну Руську Раду на чолі з Якимовичем. Рада вимагала утворення української автономії в Східній Галичині, що призвело до конфлікту з поляками, які не хотіли визнавати за українцями права на цей регіон, вважаючи Галичину своєю. Для сприяння розвитку української культури Рада утворила культурно-освітню організацію - „Галицько-Руська матиця". Характерною особливістю національного відродження в Галичині була політизація, що виявилася в поєднанні як суто національних, так і політичних вимог, створенні нових організацій, діяльність яких спрямовувалась на задоволення національно-політичних потреб українців. Підсумки революції:

а) ліквідація в Австрійській імперії кріпосного права, проголошення
конституційного правління та громадських прав.

б) було покладено початок політичної боротьби населення Західної України
за своє національне та соціальне визволення.

На початку XX ст. у Західній Україні національних рух розвивався в досить сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Наддніпрянщині.

а) активізувалася діяльність політичних ііартій ;

б) діяли українські школи, культурно-освітні організації;

в) зростала кількість українських представників у центральному парламенті
та крайових сеймах;

г) широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне
відродження селянства.


Тема : Надднепрянская Украина в ХІХ нач.ХХ в.


ІІ курс ООБМУ


Специальности : Лечебное дело, акушерское дело

^ Количество учебных часов 2


Учебная цель : научить студентов формулировать самостоятельные оценочные суждения о событиях в Украине Надднепрянщины.

Знать : о социально-экономическом положении, о политическом и культурном положении Украины Надднепрянщины в XIX - поч.. XX ст.., о развитии национально-освободительного движения, его формы, и последствиях.

Уметь : опираясь на исторические факты, доводить наличие национально-освободительного движения, уметь определять и анализировать социально-экономические, политические и культурные особенности земель, довести наличие в хозяйстве этих земель нового социально-экономического уклада.

^ Межпредметная интеграция : Всемирная история, історя медицины


План и организационная структура занятия



пп



Основные этапы занятия, их функции, и содержание


Время в

%

1

2

3



^ И. Подготовительный этап 5%

- Организация занятия

- Определение учебных целей и мотивация

ІІ. Основной этап 80%

План лекции

1 Кризис крепостничества. Социально-экономическое развитие в пореформенный период.

  1. Общественно-политическая жизнь в России конца ХІХ нач| ХХ ст.

  2. Украинские земли в годы І мировой войны


ІІІ. Заключительный этап 15%

-подведение итогов занятия, ответы на вопросы студентов

-задание|задача| для самостоятельной работы


Темы рефератов

  1. Феномен Т.Г.Шевченко в истории Украины.

  2. Крестьянская|селянская| реформа в 1861 г. в Украине.

  3. Основные революционные события на Украине в 1905-1907 гг.

  4. Украинские партии в условиях Первой Мировой войны.



литература

  1. Алексеев ю.М. История Украины. - К., 1994.

  2. Многопартийное украинское государство в начале XX ст.. : программные документы первых украинских политических партий. - К., 1992.

  3. Донцев|дончака| Д. Дух нашей давности. - Дрогобыч, 1991.

  4. Гунчак Т. Украина : первая половина XX ст.. - К., 1993

  5. Зайцев П. Жизнь Тараса Шевченко. - К., 1994.

  6. Кирилл-Мефодиивске общество|товарищество|. -К|., 1990.

  7. Рибалка и.К. История Украины. - К., 1991.

  8. Сас П.М. Политическая культура украинского общества. - К., 1998.

  9. Сарбей в.Т. История Украины XX ст.. - К., 1994.




  1. Скоблик в.П. История Украины-Руси. - К., 1998.

  2. Толочко п.П. От Руси к Украине. - К., 1997.

  3. Шевченко и украинская национальная культура. - Львов, 1990.



13 Український національний рух напередодні Першої світової війни


Преподаватель В.П.Пензин


Вторая половина XIX ст. в истории Российской|русской| империи обозначена разнообразными|многообразными| событиями. В конце 50-х годов XIX ст. в результате|вследствие| кризиса феодально-крепостнической системы ведения хозяйства, поражения России, в Крымской войне (1853-1856 гг.) царское|царь-колокол| правительство, во избежание революции, начало осуществлять|свершать| социально-экономические и политические реформы. Здесь принадлежность Украине определенных территорий устанавливалась первой в России переписью населения (в 1897 г.) в девяти украинских губерниях. Во второй половине XIX ст. численность населения увеличилась с 13,4 до 23,4 млн. В частности украинцев насчитывалось 17 млн.

В начале 60-х годов царское|царь-колокол| правительство осуществило "освобождение крестьян|селянина|" сверху: 19 февраля в 1861 г. царь|царь-колокол| Александр II подписал манифест о реформе. В то же время|одновременно| с манифестом были утверждены отдельные положения и дополнительные правила. Законодательные акты 19 февраля в 1861 г. провозглашали отмены крепостной права, предоставляя крестьянам|селянину| и дворовым людям права "свободных сельских обывателей как личные, так и имущественные". Крестьяне|селянин|-крепостные перестали быть собственностью помещиков. Они могли свободно торговать, открывать промышленные и ремесленные предприятия, торговые заведения, записываться в цеха, покупать и сбывать движимое и недвижимое имущество, без разрешения помещиков жениться, отдавать детей в учебные заведения. Помещики за установленные повинности — работой или деньгами — вынуждены были предоставить крестьянам|селянину| в постоянное пользование|использование| "усадебную оседлость" и полный надел полевой земли и других угодий. Крестьяне|селянин| оставались временно (на неопределенное время) обязанными. Только с 1 января в 1883 г. крестьяне|селянин| в обязательном порядке должны были выкупать полевые наделы.

Поскольку в подавляющем большинстве уездов Украины земля была высокого качества, здесь устанавливались меньшие в сравнении с|сравнительно с| другими районами России нормы крестьянского|селянского| землевладения (от 3 до 6,5 десятины на ревізьку| душу в южных губерниях и от 3 до 4,5 десятины в левобережных). Помещикам предоставлялись широкие возможности уменьшать площади крестьянских|селянских| земель, предоставлять им неполные душевые надели. В селах Левобережья и Юга было отрезано около|порядка| 1 млн десятин|, или 15 % общей площади землепользования. Из общего количества 2,5 млн ревізьких| душ прежних|бывших| помещицких крестьян|селянина| в Украине 220 тыс. (с семьями — 440 тыс. лиц|личности|) были совсем лишены земли. Почти 100 тыс. получили наделы до 1 десятины на ревізьку| душу. Надели, более малые за 5 десятин|, то есть меньше прожиточного минимума, получили 94 % ревізьких| душ. К тому же помещики оставляли себе наилучшие земли, а крестьянам|селянину| отдавали наихудшие, лишали крестьян|селянина| выпасов, водопоев, луків|, лесов и других угодий. Интересам помещиков отвечала также закупочная операция, которую|какую| осуществляло|свершает| царское|царь-колокол| правительство. В целом крестьяне|селянин| должны были внести закупочных платежей на сумму, что приблизительно|примерно| в четыре раза превышала тогдашнюю рыночную стоимость земли.

Для государственных крестьян|селянина| (50 % крестьянства|селянство| Украины — 2,2 млн ревізьких| душ) условия реформы были более благоприятны. Они получили почти вдвое большие земельные наделы, чем помещицкие крестьяне|селянин|, а выкупные платежи вносили более малые. Хотя реформа в 1861 г. была осуществлена в интересах помещиков, она содействовала развитию капитализма в Украине. Крестьянская|селянская| реформа была первой среди ряда|вереницы| других реформ. В 1862 г. была осуществлена реформа финансового хозяйства государства и управления финансами сосредоточенно в руках министра финансов. Того же года начата военная|войсковая| реформа: перевооруженно|перевооружает| армию, усовершенствовано снабжение|поставка|, управление. Военная|войсковая| реформа была завершена в 1874 г. внедрением|вводит| общей военной|войсковой| повинности для мужчин|мужа| возрастом|веком| 21 год. Реченець военной|войсковой| службы уменьшено с 25 до 6 годов. В 1864 г. осуществлена судебная реформа. Был установлен триступеневий| суд: мировые, суды, что их избирало население, и государственные (окружной суд и судебная палата). Государственный суд разделялся на гражданский и криминальный|уголовный|. Судебные заседания были открыты, и в них принимали участие стороны, прокурор и защитники|ограждающий|. В 1864 г. было внедрено земское самоуправление, которое охватывало|охватывающий| всю экономическую|экономичную| и культурную жизнь губерний. В нем принимало участие население, что мало земельную собственность: дворянство, духовенство, мещанство и крестьяне|селянин|.

Последней реформой была городской (в 1870 г.). В городах устанавливались городские советы — "думы", членов которых|каких| избирало население, которое платило налоги. Исполнительным органом была управа, возглавляемая городским председателем. Все отмеченные реформы внедрялись и в Украине, однако земства в 1864 г. были основаны только на Левобережной и Южной Украине. На Правобережье, которое|какое| едва лишь пережило|переживает| польское восстание, земство распространилось|ширит| в 1911 г., что негативно отразилось|обозначается| на образовании и экономике, а главное|головное| — на национальном сознании|осмысленности| населения правобережных губерний. Невзирая на|несмотря на| серьезные недостатки|недостаток|, реформы 60-70-х годов XIX ст. в царской|царь-колокол| России в целом содействовали развитию капитализма в империи. Да, в Украине в 1869 г. насчитывалось 3712 фабрик и заводов, а в 1990 г. — 5301.

На развитие производительных сил у Украины непосредственно влиял транспорт, в частности железнодорожный. В части Украины, которая входила в состав России, первые железнодорожные пути были проложены в 1866-1871 гг. между Одессой и Балтой для ускорения транспортировки хлеба|пожитков|. За 70-ые годы XIX ст., которые стали пиком в прокладке железных дорог в Украине, они соединяли|сопрягающий| все главные|головные| украинские города и, что важнейшее, соединили Украину с Москвой — центром имперского рынка. На конец XIX ст. длина железных дорог в Украине составляла 1/5 железнодорожной сети России. Большое|великое| значение для последующего экономического взлета Украины имело развитие морского торгового флота. Наибольшим портом на юге Украины стала Одесса. Важно значение для развития тяжелой|трудной| промышленности Украины имела разработка богатейших залежей криворожской железной руды. В конце XIX ст. на Украину приходилось|приникает| 57 % добыче железной руды в России.

В определенный способ на развитие промышленности в Украине влиял иностранный капитал, приплыл которого|какого| заметно усилился с 80-х годов XIX ст. Особенно|в особенности| большой|великий| поток бельгийских, французских, английских и американских капиталов хлынул в горную промышленность. В порефор-мений| период быстро увеличивалось индустриальное население, создавались новые промышленные центры. На 1897 г. городское население Украины составляло около|порядка| 13 % общей численности населения.

Земледелие Украины все в большей степени втягивалось в товарный оборот, постепенно превращаясь в капиталистическое. В течение|на протяжении| 1863-1902 гг. в рыночный оборот в Украине поступило свыше 25,6 млн десятин| частновладельческой|частнособственнической| земли. Юг Украины стал основным районом производства товарного зерна; правобережные губернии специализировались на производстве пшеницы и сахара, левобережные — на производстве зерна, табака и частично|отчасти| сахара. Капитализм постепенно втягивал в свою сферу животноводство и другие отрасли сельского хозяйства Украины.

Невзирая на|несмотря на| колониальную политику царизма относительно|касательно| экономического|экономичного| развития в Российской|русской| империи, Украина занимала|уселась| в ней одно из первых мест. Она опередила другие районы за добычей угля, выплавлением чугуна, объемами производства сахара. Украина принадлежала к окраинам царской|царь-колокол| России, которые|какие| в промышленном понимании мало чем отличались от центра империи, хоть ее экономика имела достаточно однобокий характер.


2 Рабочее и крестьянское|селянское| движение в Украине в пореформенный период развивалось, обогащалось опытом, набирало все організованішого| и цілеспрямованішого| характеру. Направленный против|супротив| социального притеснения трудового народа, это движение, однако, не уделяло надлежащего|подобающего| внимания решению национального вопроса.

Царизм в самых грубых формах|форме| осуществлял|свершает| политику национально колониального притеснения Украины, не признавал существования украинского народа, подавлял|придушивает| его культуру. Да, в июле в 1863 г. министр внутренних дел Российской|русской| империи П. Валуев выдал|издает| тайный циркуляр о запрещении украинских национальных, религиозных и особенно|в особенности| педагогических публикаций. Печатать|распечатывать| "Малороссийским наречием|" позволялось лишь|только| художественные произведения|сочинение|. П. Валуев заявил, что украинского языка|речи| "никогда не было, нет и быть не может". Тем же годом датируется распоряжение царя|царь-колокола|, которое|какое| категорически|категорично| запрещало выдавать|издавать| украинским языком|речью| книги "учебные и вообще предназначенные для начального|первоначального| чтения народа". Позволялось печатать|распечатывать|, да и то после суровой|строгой| цензуры, лишь|только| отдельные произведения|сочинение| так называемого красного писательства.

Еще более реакционным и более позорным был Емский указ царя|царь-колокола| Александра II. Такое название указ достал|заполучает| в связи с немецким местечком|городком| Емс, где отдыхал царь|царь-колокол| во время подписания этого указа — 18 мая в 1876 г. Емский указ был направлен против|супротив| украинского языка|речи| как важнейшего фактора развития украинской культуры. Этим указом сурово|строгий| запрещалось ввозить в пределы империи, без специального на то разрешению главного|головного| управления по делам печати, книги и брошюры, выданные|издает| за рубежом|за границей| украинским языком|речью|. Запрещались также театральные представления украинским языком|речью| и печатание текстов к|до| музыкальным произведениям|сочинению|. Правда, театральные представления украинским языком|речью| были разрешены в 1881 г., но при этом высказывалось|изъясняется| столько предостережений и ограничений, что от разрешения в сущности|по существу| ничего не оставалось.

Колонизаторская политика царского|царь-колокол| правительства ярко оказалась и в его отношении к народному образованию. Было запрещено|запретный| преподавание|выкладывание| в школах украинским языком|речью|, что вело к|до| сплошной неграмотности|необразованности|. Тяжелое экономическое|экономичное| положение, политическое бесправие, национальное притеснение, вызывали усиление национально-освободительного движения в разных|различных| регионах империи, в частности в Украине. Здесь возникли два течения — либеральная и революционно демократическая.

Идеологами либерального течения в национальном движении в Украине были представители украинской интеллигенции, которые|какие| находились|перебывают| в оппозиции к|до| царизму и содействовали развитию украинского языка|речи|, школы, театра и других сфер культуры. Пионеры|пионер| украинского движения — освобожденные из ссылки М. Костомаров, В. Билозерский, впоследствии Т. Шевченко, а еще немного позже П. Кулиш — сплотили вокруг себя свыше десятка молодых украинцев, образовав в Петербурге союз "Общество|община|". Аналогичные союзы украинской интеллигенции, созданные впоследствии во многих городах Украины — Киеве, Полтаве, Чернигове, Харькове, Одессе но|да| др., — сыграли позитивную|положительную| роль в украинском национально-освободительном движении. Идеи громадівців| отражались|отбиваются| на страницах общественно-политического ежемесячника "Основа|основание|", что выдавался|издается| в Петербурге в течение|на протяжении| 1861-1862 гг. Первоочередным беспокойством громадівців| было улучшение судьбы|доли| украинцев, и особенно|в особенности| крестьянства|селянство|. Все, за исключением Т. Шевченко, согласились, что в своей деятельности "Общество|община|" должно быть аполитичным и сосредоточиваться|сосредотачивающий| на просветительском масс. М. Костомаров и П.Кулиш настойчиво отстаивали ограничение деятельности лишь|только| областью культуры, избегая радикализма, который вызывал бы|б| гнев властей.

В начале 60-х годов XIX ст. в среде студентов, которые происходили из польской и спольщеної| шляхты Правобережья, возникло движение так называемых хлопоманів|, которые страдали от упреков совести из-за того, что их класс веками|столетием| притеснял крестьян|селянина|, и решили сближаться с народом. Проводником этого движения был В. Антонович, который|какой| говорил украинским языком|речью|, носил украинский наряд и придерживался украинских обычаев.

Определенную позитивную|положительную| работу относительно|касательно| развития украинской культуры выполняли|исполняют| громадівці| и в 70-х годах. Да, кружок киевской интеллигенции, который именовался|именующий| "Старым обществом|общиной|", и дальше выдавал|издает| разную|различную| литературу украинским языком|речью|. Однако через|из-за| позорный Емский царский|царь-колокол| указ кружок был запрещен|запретный|, а сотрудники репрессированы. Лишь|только| через|из-за| несколько лет после этого царского|царь-колокол| погрома "Общество|община|" тайно|секретно| возобновило|восстановило| свою деятельность. В работе киевской организации активное участие принимал известный публицист, историк, фольклорист М. Драгоманов (1841-1895). Он, основоположник политической науки в Украине, стал "отцом|родителем|" украинского социалистического движения.

В 1878 г. в Женеве М. Драгоманов организовал издание журнала под названием "Общество|община|", где печатались|распечатывают| материалы об угнетательской сути|сущности| царизма, тяжелом положении крестьянства|селянства|, крестьянских|селянских| и рабочих выступлениях|выступе|, народническом движении. Много|богато| внимания уделялось культурно-образовательной|культурно-просветительной| деятельности и национальному двигательные в Украине.

В 70-ые годы в Киеве, Одессе, Харькове, Чернигове создаются кружки революционных народников. Да, осенью в 1873 г. в Киеве возник кружок "Киевская коммуна", в|до| которое|какое| входили представители різночинної| интеллигенции, а также студенты Киевского университета. Участники этого и других кружков вели революционную пропаганду. "Земля и воля народу!" — таким был их основной лозунг. Средством воплощения этого лозунга в жизнь народники считали повсеместную организацию массовых крестьянских|селянских| восстаний, перерастания|перерастающий| их, в революцию. Перелом в народническое движение внесло "хождение в народ", которое|какое| из|с| 1874 г. набрало массового характера. Группа народников, например, поселилась в уезде Чигирина на Киевщине. Когда пропагандистская работа не дала желаемые|желанные| результаты, они сделали|совершили| попытку поднять крестьянское|селянское| восстание. С этой целью народники использовали бунтарские настроения крестьян|селянина|, которые|какие| возлагали все надежды в решении земельного вопроса на "хорошего|доброго| царя|царь-колокола|". Я. Стефанович выдал|издает| себя за царского|царь-колокол| комиссара и с помощью Л. Дейча и И. Бохановского создал нелегальную крестьянскую|селянскую| организацию "Тайная жена|дружина|", участники которой|какой| в отмеченное время должны были выступить против|супротив| царских|царь-колокол| чиновников и дворян. Однако в сентябре в 1877 г. "заговор Чигирина" был раскрыт, почти тысяча людей арестована. Организаторам движения угрожало|грозит| смертное наказание, но им прибегли|удаются| убежать из тюрьмы и выехать за границу.

Следовательно|итак|, народники не смогли ни поднять крестьян|селянина| на революцию, ни свалить|свергнуть| царизм, они были не способны возглавить крестьянское|селянское| движение. В конце 80-х годов кружки народников на местах прекратили свою деятельность, много|богато| их участники были арестованы.

В Украине все большего размаха приобретала классовая борьба рабочих. В 1875 г. в Одессе возникла политическая организация "Южнорусский союз рабочих", члены которой|какой| руководили забастовками|стачкой| рабочих в Одессе. В грудных в 1875 г. царское|царь-колокол| правительство разгромило "Союз", его руководитель Е. Заславский был осужден|осужденный| на 10 лет каторги и умер в тюрьме. Были осуждены|осужденный| также его соратники.

Выступления|выступ| рабочих усилились в 80-ые годы под воздействием значительного распространения рабочего движения в центральных губерниях России. В 1885 г. впервые в истории рабочего движения в Украине под красным|червонным| флагом|знаменем| состоялась забастовка|стачка| рабочих железнодорожных мастерских м. Олександривска (теперь Запорожье), которые|какие| заставили|вынудили| капиталистов пойти|уйти| на уступки. В 1895 г. под руководством В. Ульянова в Петербурге был создан "Союз борьбы за освобождение рабочего класса", который|какой| впервые в России начал совмещать|сочетать| социализм с рабочим движением. Под воздействием этой организации такие союзы создавались и в Украине. Да, в Катеринослави такую организацию в 1897 г. создал рабочий И. Бабушкин — прежний|бывший| участник петербуржского "Союза борьбы", того же года объединились в "Союз борьбы" социал-демократические кружки и группы Киева Бы|б| во главе с|в главе с|. Ейдельманом, В. Крижанивской и П. Тучапским. Среди делегатов И съезда Российской|русской| социал-демократической рабочей партии (РСДРП), который состоялся в 1898 г. в Минске, были и представители "Союза борьбы" Киева и Катеринослава. В конце 80-х годов среди молодого поколения интеллигенции усилилось стремление вывести українство| на более широкий путь национального развития и предоставить ему политического звучания. Первой такой организацией в 90-х годах стало "Братство тарасівців|", организованное в 1891 г. студентами Харькова. К|до| определяющим|определительным| заданиям|задаче| они засчитывали|зачисляют| решение экономических|экономичных| вопросов, справедливо считая, что лишь|только| материально обеспечен народ способный заботиться о национально образовательных делах. В мае в 1893 г. братство прекратило существовать в результате арестов.

Таким образом, в пореформенный период в Украине завершался промышленный переворот, который|какой| характеризовался переходом|перехождением| от мануфактур| к|до| большим|великим| фабрикам и заводам, оснащенным машинами, высокой концентрацией производства и рабочих. Сельское хозяйство все интенсивнее эволюционировало капиталистическим путем. Заострялись|обостряют| социальные противоречия|противоречивость|. Остатки крепостничества, нерозв'язаність| аграрного вопроса стали причинами незатухающей борьбы в пореформенном украинском селе. Широкий размах приобретала борьба пролетариата. Распространялось|ширит| национально-освободительное движение, где выразительно выявились две тенденции — либеральная и революционно демократическая. В условиях развития буржуазных отношений на этнической территории Украины все заметнее становилась|стает| общность экономической|экономичной| жизни, оживились, крепчали торгово-экономические связки, которые|какие| объединяли отдельные регионы в одно целое, что было самой главной предпосылкой формирования капиталистической украинской нации. Период становления капиталистической украинской нации приходится|приникает| на вторую половину XIX — первые десятилетия XX ст. Однако этот процесс окончательно так и не был завершен. На пути стали російсько-австро-угорські| границы: они разделяли украинскую нацию на две больших|великих| компактных части, которые|какие| развивались все-таки в определенной изоляции одна от другой.

На грани XIX и XX ст. в Украине назревала революционная ситуация, которая|какая| впоследствии переросла в могучие|мощные| социальные потрясения.

3 .Украинские земли в годы Первой мировой войны.

Борьба за территориальное перераспределение мира привела к|до| Первой мировой войне (1914-1918 гг.). В войне приняло участие 38 стран|страна-участницы|. 10 млн. людей было убито, 20 млн. ранено. Война принесла большие|великие| материальные убытки. Украинские земли не остались в стороне этой трагедии. Они стали центром посягательств враждующих сторон: Австро-Угорщини|, Германии и России. К|до| российской|русской| армии было мобилизовано 3.5 млн. украинцев, к|до| австро-венгерской – 250 тыс. Украинцы убивали друг друга за интересы чужих империй, а национальное дело погибало.

С началом войны украинские политики образовали во Львове Главный|головной| Украинский Совет – межпартийный блок с целью поддержки Австро-Угорщини| в ее борьбе с Россией. Декларацией Совета 1915р|. предусматривалось создание самостоятельного Украинского государства из|с| земель, которые|какие| входили в состав Российской|русской| империи, а из земель в составе Австро-Угорщини| планировалось образовать автономную область. Совет сформировал|формующий| легион Украинских сечевых стрелков|стрельца| (2,5 тыс.), который|какой| активно участвовал в военных действиях в районе Стрыя, на перевалах|перевале| Карпат, на Подилли, прославился в боях с российской|русской| армией.

Одновременно с созданием Главного Украинского Совета группа эмигрантов из восточных земель (Д.Донцов, В.Дорошенко, М.Меленевский но др.) учредили во Львове в 1914 г. Союз освобождения Украины (СВУ), который ставил за цель создание украинского государства с конституционным монархом — гетманом. СВУ считал целесообразным сотрудничество с Германией и Австро-Угорщиною для достижения этой цели.

На Надднепрянщине члены Общества|товарищества| украинских поступовців| призывали украинцев на защиту Российского|русского| государства. Члены украинских социал-демократов во главе с|в главе с| В.Винниченком осудили войну. Москвофили западноукраинских земель образовали с началом войны в эмиграции в Киеве “Карпато-русский освободительный| комитет|”, который|какой| призывал галичан встречать российскую|русскую| армию как освободительницу.

На оккупированной территории западноукраинских земель украинцы испытывали репрессии, преследования, большое|великое| разрушение. Край превратился в руину.

Война еще больше заострила политический и экономический кризис, социальное недовольство масс, что неминуемо вело к революции. В Российской империи демократическая революция состоялась в феврале 1917р., а в Австро-Угорщині – осенью 1918р.


1. В 1861 г. по всей территории Российской|русской| империи было отменено крепостничество. Капитализация сельского хозяйства шла|уходит| двумя путями :

а) прусским, при котором происходил медленный переход помещицких
землевладений к капиталистическим способам ведения хозяйства, этот путь
преобладал на Правобережье.

б) американским, при котором шел процесс образования фермерских
индивидуальных хозяйств, которые использовали наемный труд и поставляли
продукцию на рынок, таки хозяйства преобладали на Юге.

Украина Надднепрянщины была одним из наиболее развитых аграрных и индустриальных районов России.

В условиях развития капитализма шел|уходит| процесс расслоения крестьян|селянина|. Почти половина крестьян|селянина| по всей Украине были бедняками - как следствие, росла|вырастает| социальная напряженность.

Рост численности населения заострил|обостряет| проблему малоземелья, как следствие - массовая эмиграция украинцев за границу. Капитализация экономики обусловило рост рабочего класса и буржуазии. Особенностью этих классов была их много|богато| национальность. Среди квалифицированных рабочих преобладали россияне|русский| и поляки, в торговле - еврее.

Таким образом, украинская нация формировалась|формующий| как аграрная нация. Это объяснялось политикой российского|русского| царизма.

В России с 1906 по 1911 гг. по инициативе Столипина осуществляется аграрная реформа, которая|какая| предусматривала:

а) уничтожение общинного землепользования и превращение|преобразование| крестьян|селянина| на
індивідуальних| владельцев|собственника| земли - фермеров ;

б) ликвидация аграрной перенаселенности европейской части страны|страна-участницы| шляхом
переселення| крестьян|селянина| в восточные районы России.

Во второй половине ХГХ ст. в общественно-политическом движении действовали три направления :

а) москвофіли - реакционный, представители которого не признавали существования
украинского народа и его языка, пропагандировали идею единственной народности от
Карпат к Камчатке.

б) народники - национальное направление, которое направлялось на служение
украинскому народу. Главной целью народников было развитие украинского
языка и культуры, повышения культурно-образовательного уровня и национального
самосознания украинского народа.

в) ^ Радикальное направление - возник под воздействием идей М. Драгоманова.
Радикалы выступали за образование независимой Украины, пропагандировали
революционные методы борьбы, призывали к политической деятельности широкие
народные массы.

ХГХ ст. стало периодом настоящего|подлинного| национального возрождения : выросло национальное сознание|осмысленность| украинцев, значительных успехов, достигла украинская культура. Национально-освободительное движение прошло путь от культурно просветительского к|до| политическому этапу, выдвинув лозунг независимости.

2. Значительным толчком к|до| развертыванию|разворачиванию| освободительного движения стала революция 1848-1849 гг., которая|какая| охватила всю Австрийскую империю. Центром революционных событий на Западной Украине был Львов. Здесь в мае в 1848 г. украинская интеллигенция и униатское духовенство создали первую в Западной Украине политическую организацию - Главный|головной| Русский Совет во главе с|в главе с| Якимовичем. Совет требовал образования украинской автономии в Восточной Галичине, что привело к|до| конфликту с поляками, которые|какие| не хотели признавать за украинцами право на этот регион, считая Галичину своей. Для содействия развитию украинской культуры Совет образовал культурно-образовательную|культурно-просветительную| организацию - „Галицко-руска матиця|". Характерной особенностью национального возрождения в Галичине было политизирование, которое оказалось в сочетании как сугубо национальных, так и политических требований|востребования|, создании новых организаций, деятельность которых|каких| направлялась|устремляет| на удовлетворение национально политических потребностей украинцев. Итоги революции:

а) ликвидация в Австрийской империи крепостного права, провозглашение
конституційного| правления и общественных прав.

б) было положено начало политической борьбы населения Западной Украини
за свое национальное и социальное освобождение.

В начале XX ст. в Западной Украине национальных движение развивалось в достаточно благоприятных условиях и имело значительно больше достижений, чем в Надднепрянщине.

а) активизировалась деятельность политических ііартій| ;

б) действовали украинские школы, культурно-образовательные|культурно-просветительные| организации;

в) росли|вырастают| количество украинских представителей в центральном парламенті
та| краевых сеймах;

г) широкий размах приобрело кооперативное движение, направленное на економічне
возрождение| крестьянства|селянство|.

Похожие:

Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconТема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст
Навчальна мета : навчити студентів формулювати самостійні оціночні судження про події в Наддніпрянській Україні
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconТема 7 україна в першій половині XIX ст
Модуль №3 Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської монархій (XIX – поч. XX ст.)
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconТема: Проголошення соціології як позитивної науки про суспільство. Cоціологічні концепції ХІХ ст
Соціологія Огюста Конта: завдання науки, соціальна статика і соціальна динаміка. Формування принципів соціологічного методу
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconТема : Україна в період Другої Світової війни 1939-1945 рр
Навчальна мета : Визначити історичну роль Перемоги над фашизмом в Великій вітчизняній війні
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconEuropean Village in Kyiv: Call for volunteers! European Youth Parliament – Ukraine (EYP - Ukraine) is happy to announce call for volunteers for the European Village in June, during EURO 2012! EYP has always been supporting major events dedicated to intercultural exchange and European integration an
Україна (ємп – Україна) з радістю оголошує набір волонтерів для Європейського Містечка в червні, під час Євро 2012! ємп – Україна...
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconТема : Україна в післявоєнний період 1945-1991 рр
Навчальна мета : – охарактеризувати системну кризу радянського суспільства, зв’язки між цими процесами та особливостями політичного...
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconЗатверджую” Начальник кафедри с та гд майор с ц. з. Р. В. Лаврецький “ ” 2009 р. План семінарського заняття з історії України Тема „Радянська Україна у 1930-ті: політика великого террору”
Бойко О. Історія України. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 2002
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconУчебно-методическое пособие для студентов неэкономических специальностей очной и заочной форм обучения Бргу им. А. С. Пушкина
Каверина Е. И. – тема 10; асистент Коновалюк Р. А. – тема 6, 8; ассистент Макарук Д. Г. – тема 13. 4; 13. 5; 13. 6; 13,7; ст препод....
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconКонтрольні питання
Станова структура, національний склад, релігійні особливості населення Російської імперії у ХІХ ст
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconТема україна на міжнародному ринку товарів
Заходи поточного та стратегічного характеру, які слід ужити для вдосконалення структури експорту України з метою суттєвого підвищення...
Тема : Наддніпрянська Україна в ХІХ поч. ХХ ст iconТема : Україна – суверенна,незалежна держава
Навчальна мета : – охарактеризувати внутрішньополітичне та соціально-еко­но­мічне становище України в 90-ті роки – на початку ХХІ...
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы