України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ icon

України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ


Скачать 145.65 Kb.
НазваниеУкраїни дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
страница2/4
Размер145.65 Kb.
ТипЛекція
1   2   3   4

4. Існування права приватної комунальної та державної власності на землі с/г призначення.

5. Нормування розмірів ЗСГП

П. 13 розділу X "Перехідні положення" ЗКУ обмежує розмір земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у приватній власності:

"13. На період до І січня 2015 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом."


Проте дане обмеження є тимчасовим, як видається, воно є рудиментом радянського земельного ладу. У сучасних умовах нормування розмірів ЗСГП набуває нового значення, постає задача нормування розмірів земельних ділянок, виходячи не із засад зрівняльного перерозподілу землі, а із економічних та агротехнічних міркувань. При цьому доцільно встановлювати мінімально допустимі розміри земельних ділянок.

Першим прикладом подібного нормування у сучасному законодавстві є встановлення нормативів мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки ФГ, що успадковується (ст. 23 ЗУ "Про фермерське господарство", ПКМ від 10.12.2003 № 1908 "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується"). Нормативи встановлені в залежності від адміністративного утворення (області), у якій знаходиться земельна ділянка. Між тим, на наш погляд, на мінімально допустимий розмір земельної ділянки повинні впливати вид сільськогосподарських угідь, тип ландшафту, кліматичні зони (що не збігаються із кордонами областей), рельєф місцевості тощо. Загалом, схоже, що нормативи просто "взяті зі стелі".


6. Особливий порядок розподілу та перерозподілу ЗСГП

Такий особливий порядок встановлений насамперед для приватизації ЗСГП для ведення ФГ, ОСГ, садівництва.

Також відносно ЗСГП встановлений особливий порядок зміни цільового призначення.


^ 7. Специфічні обов'язки щодо охорони та відновлення родючості ЗСГП

В першу чергу на охорону ЗСГП спрямовані такі заходи з охорони земель, як

  1. обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування,

  2. захист сільськогосподарських угідь від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб,

  3. захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів,

  4. консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь.


^ 8. Особливий режим ЗСГП у зонах затоплення.


Категорії земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розглядаються нами разом, оскільки мають спільні риси у призначенні та правовому режимі через свою особливу цінність.

За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2006 підприємствам, організаціям та установам природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення надано 420,2 тис. га.


Поняття, склад та використання земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення

^ Поняття земель природно-заповідного фонду

Відповідно до ст. 43 ЗКУ, землі природно-заповідного фонду -

"це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. "

Слід звернути увагу, що землі природно-заповідного фонду одночасно можуть бути землями історико-культурного (див. ст. 6 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України"), лісогосподарського призначення, водного фонду тощо.

Відповідно до ст. 44 ЗКУ,

"До складу земель природно заповідного фонду входять природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва)."

Відповідно до ЗКУ правовий режим цих земель складається з трьох видів: а) правовий режим земель природно-заповідного фонду; б) правовий режим водно-болотних угідь, не віднесених до земель водного чи лісового фонду; в) правового режиму земель, у складі яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність.

Правовий режим кожного із об'єктів природно-заповідного фонду, вимоги щодо їх зонування тощо визначаються розділом III (ст.ст. 14-38) ЗУ "Про природно-заповідний фонд України".

До 1991 р. в Україні було створено 15 заповідників та 3 національні природні парки. На 1999 р. в Україні існувало вже 20 заповідників та 9 національних природних парків. У 2001 р. - 16 природних, 4 біосферних заповідника, 11 національних природних парків, 17 ботанічних садів, 7 зоопарків, 19 дендропарків, а також 30 регіональних ландшафтних парків. Щороку створюється більш ніж один заповідник, парк.

^ Особливості правового режиму земель природно-заповідного фонду:

  1. особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. Встановлена заборона будь-якої діяльності, що суперечить цільовому призначенню або може негативно впливати на стан об'єктів природно-заповідного фонду; у більшості випадків земельні ділянки вилучаються із господарського використання, або така діяльність суворо обмежується (зокрема, див. ст.ст. 7, 9 та ін. ЗУ "Про природно-заповідний фонд України");

  2. деякі об'єкти та земельні ділянки, на яких вони розташовані, не підлягають передачі у приватну власність (див. ст. 4 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України", а також положення ст.ст. 83, 84 ЗКУ щодо об'єктів, що не можуть приватизуватися). Але це правило поширюється не на всі землі природно-заповідного фонду. Більшість із них може перебувати у недержавній власності;

  3. встановлений особливий порядок оголошення територій об'єктами природно-заповідного фонду (ст.ст. 51-55 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України");

  4. внутрішнє функціональне зонування земельних ділянок, коли для кожної із зон встановлюється диференційований режим використання, охорони і відтворення (наприклад, відповідно до ст. 18 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" територія біосферного заповідника поділяється на заповідну зону, буферну зону та зону антропогенних ландшафтів). Зонування здійснюється відповідно до положень про конкретні об'єкти природно-заповідного фонду;

  5. встановлення навколо об'єктів природного-заповідного фонду охоронних зон.

  6. встановлений пільговий режим оподаткування: відповідно до п. 1 ст. 12 Закону "Про плату за землю", майже всі об'єкти природно-заповідного фонду, крім мисливських заказників, звільняються від земельного податку;

  7. за порушення правового режиму земель природно заповідного фонду встановлена підвищена відповідальність: у ККУ передбачена кримінальна відповідальність за ст. 252 "Умисне знищеня або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду", вчинення злочину на території природно-заповідного фонду с кваліфікуючою ознакою складу злочину "Порушення правил охорони надр" (ст. 240 ККУ) та конститутивною ознакою складів злочину "Незаконна порубка лісу" (ст. 246) та "Незаконне полювання" (ст. 248).

Ч. 1 ст. 46 ЗКУ визначає землі "іншого природоохоронного призначення" дуже нечітко:

"До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність."

На наш погляд, до таких земель слід віднести охоронні зони, що встановлюються навколо об'єктів природно-заповідного фонду.

Ст. 55 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України" передбачає можливість резервування цінних природних територій для наступного заповідання із встановленням їх спеціального режиму. Ці території не можна віднести до земель природно-заповідного фонду, проте вони мають специфічний природоохоронний режим, що дозволяє віднести території, що резервуються, до земель іншого природоохоронного призначення.

Н.Р. Малишева відносить до земель природоохоронного призначення також водоохоронні зони, прибережні захисні смуги та смуги відведення

В перспективі велике значення для виконання природоохоронних завдань матиме створювана в Україні екологічна мережа (екомережа). Відповідно, включені до її складу землі, що не належать до земель природно-заповідного фонду, можна розглядати як землі іншого природоохоронного призначення.

"екомережа - єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні;" ст. З ЗУ "Про екологічну мережу",


Поняття земель оздоровчого призначення

Відповідно до ст. 47 ЗКУ,

"До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей."

Дане визначення слід розуміти звужено, адже "природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань і лікування людей", у тій чи іншій мірі має переважна більшість земель. Землями ж оздоровчого призначення на сьогодні все-таки прийнято вважати лише ті, які в установленому порядку оголошені курортами (це випливає із визначення курорту, вміщеного у ст. 1 ЗУ "Про курорти").

За офіційними даними Держкомзему України, станом на 01.01.2005 площа земель оздоровчого призначення в Україні становила лише 31,9 тис. гектарів.

Склад:

Межі курортів одночасно є межами округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту (ч.ч. 1, 2 ст. 28 ЗУ "Про курорти":

"Округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони."

Територія таких округів поділяється на зони (ст. 30 ЗУ "Про курорти"):

"Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спостережень). Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою."

Для кожної із зон встановлений особливий правовий режим (ст.ст. 31-33 ЗУ "Про курорти"). Межі зон визначаються у рішенні про оголошення природної території курортом (див., наприклад, ЗУ "Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення" від 11.01.2005).

Ст. 4 ЗУ "Про курорти" передбачає поділ курортів на курорти державного та місцевого значення, що впливає на правовий режим відповідних земель.


^ Особливості правового режиму земель оздоровчого призначення

До таких особливостей можна віднести:

1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель (ч. 1 ст. 48 ЗКУ). Більш детальний перелік обмежень та заборон вміщений у ст.ст. 31-33 ЗУ "Про курорти", які визначають правовий режим різних зон округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту.

2. Особливий порядок оголошення місцевостей курортами (ст. ст. 7-11 ЗУ "Про курорти"). Рішення про оголошення місцевості курортом приймає ВРУ за поданням КМУ (щодо курортних територій державного значення) або ради обласного рівня, Верховна Рада АР Крим за поданням державних адміністрацій обласного рівня, Ради Міністрів АР Крим. Оголошенню передує достатньо складна процедура, що включає подання клопотання, його розгляд, погодження та експертизу;

  1. Обмеження на приватизацію санаторно-курортних закладів, а отже, і земельних ділянок, на яких такі заклади розташовані (ст. 26 ЗУ "Про курорти", ст.ст. 83-84 ЗКУ);

  2. Зонування території курортів.

Поняття, склад та особливості правового режиму земель рекреаційного призначення


Поняття та склад земель рекреаційного призначення

Відповідно до ст. 50 ЗКУ,

"До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів."


На нашу думку, це положення кодексу слід розуміти звужено, витлумачивши його в сукупності із ст. 51 ЗКУ, що визначає склад земель рекреаційного призначення:

"До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації."


У законодавстві (ч. 1 ст. 63 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища") вживається термін "рекреаційні зони", що за своїм змістом майже співпадає із терміном "землі рекреаційного призначення":

"Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму".

За даними Держкомзему України, станом на 01.01.2005 в Україні
площа земель рекреаційного призначення становила 104,6 тис. га. Водночас, незрозуміло, за якими критеріями виділена ця цифра, тому що лише пляжі на узбережжі Чорного та Азовського морів (довжина 2870 км) займають близько 116 тис. га. Майже 1,5 млн. га рекреаційних територій радіаційно-забруднені (у межах Київської, Житомирської та Рівненської областей).

Особливості правового режиму земель рекреаційного призначення

1. Особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх ні призначенням, а також негативно впиливає або може вплинути на природний стан цих земель (ч. 2 ст. 52 ЗКУ, ч. 2 ст. 63 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища"), зміну природного ландшафту та проведення інших дій, що суперечить використанню цих зон за цільовим призначенням (ч. 2 ст. 63 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища").

2. Додаткові обмеження на використання земель рекреаційного призначення. У чинному законодавстві можна віднайти фрагментарні розпорошені норми, які встановлюють додаткові обмеження на використання земель рекреаційного призначення з метою їх підвищеної охорони. Так, ст. 13 ЗУ "Про пестициди та агрохімікати" забороняє застосування на цих землях пестицидів, ч. 2 ст. 45 ЗУ "Про нафту і газ" вимагає проведення обов'язкової екологічної експертизи проектів проведення геологорозвідувальних робіт на землях рекреаційного призначення тощо;

3. Особливий порядок зміни цільового призначення земель рекреаційного призначення. Відповідно до ч. 9 ст. 149 ЗКУ, вилучення земель рекреаційного призначення із складу земель державної власності, що перебувають у постійному користуванні, здійснюється за рішенням КМУ.


Поняття, склад та особливості правового режиму земель історико-культурного призначення


Поняття та склад земель історико-культурного призначення

ЗКУ визначає поняття земель історико-культурного призначення через їх склад. Згідно зі ст. 53 ЗКУ,

"1. До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні
парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані
з історичними подіями;


б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного
шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;


в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова."

Розширюють поняття земель історико-культурного призначення за рахунок включення до них охоронних зон положення ч. 1 ст. 34 ЗУ "Про охорону культурної спадщини":"Території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації. "

Слід мати на увазі, що, відповідно до ст. 13 ЗУ "Про охорону культурної спадщини", "статус пам'ятки" об'єкт культурної спадщини отримує лише після його занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Узагальнюючи наведені положення, на наш погляд, землі історико-культурного призначення можна визначити як земельні ділянки, на яких розташовані визначені законом об'єкти, які включені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а також їх охоронні зони.

За даними Держкомзему України, землі історико-культурного призначення займають 43,7 тис. га, на яких під охороною держави перебуває понад 140 тис. об'єктів нерухомих пам'яток культурної спадщини.

Особливості правового режиму земель історико-культурного призначення:

1) особливості, що безпосередньо випливають із цільового призначення. Хоча пряма вказівка на це у законодавстві відсутня, на землях історико-культурного призначення категорично забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Це з необхідністю випливає із принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (ст.ст. 91, 96 ЗКУ);

  1. законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення. Ст. 35 Закону "Про охорону культурної спадщини" передбачає необхідність отримання спеціального дозволу для проведення певних видів робіт;

  2. хоча, згідно із ч. 1 ст. 54 ЗКУ, землі історико-культурного призначення "можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, слід пам'ятати, що режим земель під відповідними пам'ятками визначається режимом самої пам'ятки. Перелік пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, визначений ЗУ "Про Перелік пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації". Заборона приватизації пам'ятки унеможливлює і передачу у приватну власність відповідних земель. Обмеження на передачу земель історико-культурного призначення у комунальну та приватну власність встановлені також ст.ст. 83 та 84 ЗКУ;

  3. передбачений обов'язок укладення охоронного договору між власником або землекористувачем земельної ділянки та відповідним органом охорони культурної спадщини (от. 23 ЗУ "Про охорону культурної спадщини"; див. також ПКМ "Про затвердження Порядку укладання охоронних договорів на пам'ятки культурної спадщини" від 28.12.2001 № 1768);

  1. відповідно до сі. 20 ЗУ "Про охорону культурної спадщини" центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини має право привілеєвої купівлі пам'ятки культурної спадщини національного значення в разі її продажу власником. Беручи до уваги положення ст. 120 ЗКУ та ст. 377 ЦКУ, таке право поширюється і на відповідну земельну ділянку;

  2. частина об'єктів культурної спадщини (заповідники, музеї-за-повідники) одночасно є об'єктами природно-заповідного фонду, тобто мають складний правовий режим.

  3. встановлений особливий порядок віднесення земель до даної категорії (див. ст.ст. 13-15, 33 ЗУ "Про охорону культурної спадщини"). Зокрема, передбачена процедура державної реєстрації об'єктів культурної спадщини. Порядок створення музеїв регламентується ст. 7 ЗУ "Про музеї та музейну справу";

  4. здійснюється зонування прилеглих територій навколо окремих об'єктів з метою їх захисту та збереження традиційного середовища розташування (ст. 32 Закону "Про охорону культурної спадщини"). Встановлюються охоронні зони, зони регулювання забудови, зони ландшафту, що охороняються, зони охорони археологічного культурного шару.


Законодавство також передбачає спеціальні положення про зонування території самих об'єктів історико-культурної спадщини - зокрема, музеїв: відповідно до ст. 11 ЗУ "Про музеї та музейну справу",

"На території, відведеній для музею, забороняється діяльність, що суперечить його функціональному призначенню або може негативно впливати на стан зберігання музейного зібрання, а також інша діяльність, яка є несумісною з діяльністю музею як закладу культури. На цій території згідно з статутом музею може бути виділено зони: заповідна - для зберігання і охорони найбільш цінних історико-культурних комплексів і окремих об'єктів; експозиційна - для стаціонарного демонстрування великогабаритних музейних предметів і використання в культурно-пізнавальних цілях; наукова - для проведення науково-дослідної роботи; рекреаційна - для відпочинку та обслуговування відвідувачів музею; господарська - для розміщення допоміжних господарських об'єктів."

10) Встановлена підвищена відповідальність за порушення правового режиму земель історико-культурного призначення. Ст. 298
ККУ передбачає склад злочину
"Знищення, руйнування або пошкодження пам'яток - об'єктів культурної спадщини та самовільне проведення пошукових робіт на археологічній пам'ятці.


Поняття, склад та правові форми використання земель лісового фонду


Поняття земель лісогосподарського призначення

Згідно із ч. 1 ст. 55 ЗКУ,

"1. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства."

Дещо більш детальне визначення земель лісогосподарського призначення наведено у ч. 1 ст. 5 ЛКУ:

"До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства."

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЛКУ, землі лісогосподарського призначення складаються з лісових та нелісових земель.

На лісових землях розташовані лісові ділянки, поняття яких наведене у ст. 1 ЛКУ:

"Лісова ділянка - ділянка лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього Кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення Ті у землекористувача або власника землі.

Лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами. "

Для режиму лісових земель важливим є режим лісів, що на них находяться.

Склад нелісових земель визначений безпосередньо ч. 1 ст. 5 ЛКУ: це землі,

"зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства."

ч. 2 ст. 55 ЗКУ передбачає правило, за яким

"До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

(Пункт "б" частини другої статті 55 виключено на підставі Закону N3404-IVeid 08.02.2006)

в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках."

Правовий режим нелісових зелених тсаджень та земельних ділянок під ними визначається ЗУ "Про рослинний світ", ЗУ "Про благоустрій населених пунктів", Наказом Мінбуду України від 10.04.2006 № 105 "Про затвердження Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України" та ін. нормативно-правовими актами.

1   2   3   4

Похожие:

України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconДніпропетровський державний університет внутрішніх справ

України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconУкраїни дніпропетровський державний університет внутрішніх справ
...
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconПрограма навчальної дисципліни історія україни
України. Програма навчальної дисципліни / Укладач: заруба в. М. доктор історичних наук, професор. – Дніпропетровськ: Дніпропетровський...
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ факультет з підготовки фахівців міліції громадської безпеки Кафедра адміністративної діяльності органів внутрішніх справ
Програма навчальної практики та методичні рекомендації для курсантів 3 курсів Харківського національного університету внутрішніх...
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconМіністерство освіти І науки україни міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ імені е. О. Дідоренка затверджую
Розробник: Є. О. Несвіт, старший викладач кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності лдувс ім. Е. О. Дідоренка,...
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра загальноправових дисциплін
Розробники: Юшкевич О. Г., Харків, Харківський національний університет внутрішніх справ, 2013
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ Навчально-науковий інститут підготовки фахівців кримінальної міліції
Рекомендовано Методичною радою Харківського національного університету внутрішніх справ (протокол № від )
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconМіністерство внутрішніх справ України Харківський національний університет внутрішніх справ Кафедра конституційного та міжнародного права навчально-методичний комплекс з дисципліни “Міжнародне право”
Овс харківського національного університету внутрішніх справ, професор, д ю н., О. П. Рябченко
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни міністерство внутрішніх справ україни луганський державний університет внутрішніх справ імені е. О. Дідоренка кафедра кримінального процесу та правосуддя
Робоча програма навчальної дисципліни «Кримінальний процес» для студентів, курсантів, слухачів за напрямом підготовки/спеціальністю...
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconМвс україни харківський національний університет внутрішніх справ навчально-науковий інститут права та масових комунікації Кафедра адміністративного, фінансового та інформаційного права
Робоча навчальна програма з дисципліни «Нотаріат України» для денної та заочної форм навчання. Харків: Харківський національний університет...
України дніпропетровський державний університет внутрішніх справ iconМіністерство внутрішніх справ україни харківський національний університет внутрішніх справ Факультет права та масових комунікацій Кафедра кримінально-правових дисциплін затверджую
Тема: Кримінально-правова характеристика злочинів в сфері кредитно-фінансової, банківської та бюджетної систем України
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы