Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції icon

Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції


Скачать 67.66 Kb.
НазваниеЗакон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції
Размер67.66 Kb.
ТипЗакон




ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВ В УКРАЇНІ

Семінарсько-практичне заняття №3

План

  1. Закон про мови в Українській РСР - нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні.

  2. Конституція України про функціонування та розвиток мов в

Україні.

  1. Державна мова та її функції.

  2. Функції мови у суспільстві.


Рекомендована література:

1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради Укра­їни 28 червня 1996 р. - К., 1996. (Статті 10, 11, 12, 24, 34, 53, 103, 127, 148).

2. Закон про мови в Українській РСР - від 28 жовтня 1989 р.

3. Державна програма розвитку і функціонування української мови на 2004 - 2010 pp. / Затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1546 від 2 жовтня 2003 р.

4. Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. // Про застосування української мови. - № 10-рп/99.

5. Міжнародна поліцейська енциклопедія. Т. 1. - К., 2003. - С 157.

6. Гуць М.В., Олійник І. Г., Ющук І. П. Українська мова у професійно­му спілкуванні. - К., 2004.


Відродження України неможливе без духовного відродження нації, а духовний прогрес народу неможливий без глибокого пізнання та осво­єння народної моралі, культури мовлення. Лінгвісти стверджують, що ми не лише говоримо якоюсь мовою, ми думаємо, ковзаючи вже про­кладеною колією, на яку ставить нас мовна доля. Через мову, її вивчення людина пізнає нові й нові явища дійсності.

Людям мова потрібна для того, щоб обмінюватись інформацією, пе­редавати досвід поколінь, фіксувати правові норми, вести діловодство, розвивати культуру. Отже, мова охоплює усі сфери суспільного життя: право, освіту, науку, мистецтво тощо. Збагачення мови є однією зі сталих ознак її розвитку, саме тому мова більше набуває, ніж втрачає.

Українська мова має багату історію, містить багато трагічних сторі­нок, їй довелося пережити страшні тортури. Але ні Люблінська унія, ні Андрусівська угода, ні укази Петра і Катерини, ні Валуєвський цирку­ляр, ні Емський указ не змогли її знищити.

У світі українську мову знають і шанують, захоплюються її мелодій­ністю, фонетичною розкішшю, лексичним і фразеологічним багатством, величезними словотворчими можливостями.

На конкурсі мов, який проходив у Парижі в 1934 p., вона посіла тре­тє місце після французької та перської мов. Згодом проводилися й інші конкурси, де українська мова посіла друге місце після італійської.

Нині, коли знищені кайдани тоталітарного режиму та ідеологічного терору, відродився інтерес до історії України, до походження і розвитку сучасної української мови.

Історична доля українського народу докорінно змінилася з утворен­ням на руїнах СРСР суверенних держав, зокрема й незалежної Украї­ни.

Яким чином, що спонукало до цього, які правові акти послужили підставою, про все це детальніше можна довідатись при розгляді питань лекції, тема якої «Правові засади функціонування мов в Україні».


^ 1. Закон про мови в Українській РСР - нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні

У нашій країні мовною регламентацією тією чи іншою мірою охо­плено чимало сфер суспільної діяльності. Це і зумовило 28 жовтня 1989 р. прийняття Закону про мови в Українській РСР, коли під тиском національно-демократичних сил тодішня влада пішла на законодавче за­кріплення статусу державної за українською мовою й оголосила україн­ську мову державною і мовою національного спілкування у межах Украї­ни. Цей документ тривалий час серйозно обговорювався всіма зацікавле­ними сторонами і був введений у дію з 1 січня 1990 р. Закон затверджує соціальне призначення української мови як державної (ч. З преамбули). Він став ще одним підтвердженням толерантного, виваженого ставлення в Україні до національних меншин та їх культурних потреб.

За цим Законом усі національні меншини в Україні одержали право на створення шкіл з навчанням рідною мовою (досі таке право мали лише росіяни), на утворення національно-культурних товариств, земляцтв, а також інші форми національного життя. Крім цього, у місцях компактно­го проживання національних меншин їхні мови визнано як офіційні у міс­цевих органах самоврядування, виконавчих і виробничих структурах.

Національне питання і мовне зокрема були вирішені у нашій держа­ві з дотриманням усіх вимог міжнародного права. Лише після проголо­шення незалежності почалися реальні зрушення на шляху повернення української мови до закладів освіти, науки, у діловодство, справочинство, побут людей.

Держава, з одного боку, зобов'язується забезпечити «всебічний роз­виток і функціонування української мови в усіх сферах державного жит­тя», а з іншого - створити необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей у республіці». У приватне, особисте життя громадян держава не втручається. «Вибір мови міжособового спілку­вання є невід'ємним правом самих громадян».

Громадяни мають право звертатися до державних органів, установ та організацій державною або іншою мовою, прийнятною для сторін (ст. 5).

Варто зазначити, що саме Закон про мови став одним із перших ре­альних кроків на шляху становлення державного суверенітету України. Проголошення України незалежною державою зумовило повернення національної мови у структуру офіційного та неофіційного спілкуван­ня. За цим Законом (ст. 3) Україна створює необхідні умови для розви­тку і використання мов інших національностей при офіційному статусі української мови.

Сьогодні Закон про мови неспроможний забезпечити обов'язкове використання української мови на всій території України, а його окремі постулати входять у суперечність з Основним Законом. Отже, повно­цінно діяти він не може, хоча, власне, не діяв і раніше - його просто про­ігнорувала тодішня владна партноменклатура.

Сам Закон має ряд серйозних прорахунків: від регулювання вико­ристання офіційної мови у діяльності державних органів до мови науки, освіти, реклами тощо. Ці прорахунки можна усунути шляхом прийнят­тя нового закону, в якому було б враховано досвід європейських держав щодо розв'язання аналогічних мовних проблем.

Так, згідно із Законом про мови службові особи державних органів, установ та організацій повинні володіти українською мовою. Щодо ст. З Закону про мови в роботі державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей, можуть використовуватись нарівні з українською і їхні національні мови. У разі, коли громадяни іншої національності, які становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не воло­діють у належному обсязі національною мовою або коли у межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення даної місцевості, у роботі названих органів і організацій може використовуватись українська мова або мова, прийнятна для всього на­селення. Офіційне тлумачення зазначених положень Закону про мови дається у ст. З Декларації прав національностей України. У ній зазна­чається: «У регіонах, де проживає компактно кілька національних груп, нарівні з державною українською мовою може функціонувати мова, прийнята для всього населення даної місцевості».

Проте, слід зазначити, що досить непослідовно у ст. 6 Закону про мови закріплено обов'язок службових осіб володіти мовами роботи ор­ганів і організацій. Згідно з ч. 1 цієї статті службові особи повинні воло­діти українською і російською мовами, а в разі необхідності - й іншою національною мовою в обсязі, необхідному для виконання службових обов'язків. Але вже у ч. 2 цієї статті вказується, що «незнання громадя­нином української або російської мови не є підставою для відмови йому в прийнятті на роботу. Після прийняття на роботу службова особа по­винна володіти мовою роботи органу чи організації в обсязі, необхідно­му для виконання службових обов'язків».

Однак законодавство не встановило терміну вивчення мови після прийняття службової особи на роботу. Тому в ч. 2 ст. 6 Закону фактич­но зводиться нанівець вимога, викладена у ч. 1 цієї статті. До того ж у законодавстві не встановлено «обсяг знання мови, необхідний для ви­конання службових обов'язків» і хто його має визначити, а також ви­падки, коли виникає необхідність «оволодіння іншою національною мовою».

Зокрема, проблему ускладнює зміст ст. 18 Закону про мови, відпо­відно до якої судочинство в Україні може здійснюватись національною мовою більшості населення тієї чи іншої місцевості, а в разі, передбаче­ному ч. З ст. З, мовою, прийнятою для населення даної місцевості.

Якщо зіслатись до статей Кримінально-процесуального чи Цивіль­ного процесуального кодексів України, керуючись Законом про мови, то слід зазначити, що ускладнює проблему і зміст ч. 1 ст. 19 Кримінально-процесуального кодексу України, яка передбачає, що судочинство про­вадиться українською мовою або мовою більшості населення даної міс­цевості.

Особам, які беруть участь у справі і не володіють мовою, якою про­вадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати пока­зання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати у суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Виходячи зі ст. 9 Цивільного процесуального кодексу України, судо­чинство провадиться українською мовою або мовою більшості населен­ня даної місцевості.

Звичайно, цей Кодекс має ті самі вимоги, що й попередній, і судові документи, відповідно до встановленого Законом порядку, вручаються особам, які беруть участь у справі, у перекладі їх рідною мовою чи ін­шою, якою вони володіють.

У Законі України «Про державну службу», зокрема, у ст. 10, присвя­ченій основним обов'язкам державних службовців, про обов'язок служ­бової особи володіти мовою роботи органу взагалі не згадується.

Відповідно до ст. 4 Закону про мови, мовами міжнародного спілку­вання визнані українська, російська та інші мови.

Вважаємо, що під іншими можна розуміти будь-які поширені у сві­ті іноземні мови. Серед них можна вирізнити офіційні мови ООН (ан­глійську, французьку, іспанську, китайську, арабську, російську) та робочі мови ООН (англійську, французьку та російську). Оскільки Україна є членом не лише такої міжнародної організації, як ООН, а й інших все­світніх та регіональних організацій, то держава має сприяти вивченню громадянами України й інших мов міжнародного спілкування.

Статтею 8 Закону про мови передбачено, що публічне приниження або неповага, умисне викривлення української або інших мов в офіцій­них документах і текстах, створення перепон чи обмежень у користу­ванні ними, проповідування ворожнечі на мовному грунті спричиняють відповідальність, встановлену законом. Проте прямо ні в КПК України, ні в КУпАП, ні в інших законах України відповідальність за зазначені діяння не встановлена, та з плином часу процес розв'язання мовного пи­тання загальмувався, перейшовши здебільшого у площину політично­го протистояння. У багатьох регіонах України панівне місце займає не Українська мова професійного спрямування українська мова і Закон не передбачає жодних реальних засобів зміни такої ситуації.

Стаття 25 та ч. З ст. 27 Закону про мови фактично зумовлюють низь­кий рівень знання української мови, тоді як знання державної мови є не тільки повагою до держави, в якій живеш, а й однією з характеристик культурної, освіченої людини.

Зважаючи на напружений стан з виконання Закону про мови, вихо­дячи з принципово нової суспільно-політичної ситуації, що склалася в Україні після проголошення її державної незалежності, з метою забезпе­чення повноти національно-освітніх запитів як українського, так і всіх народів нашої багатонаціональної держави та створення гарантованих умов для того, щоб статті Закону, які стосуються освіти, були повніс­тю виконані у передбачені законом терміни, з вересня 1992 р. здійснено заходи щодо забезпечення викладання українознавчих предметів тими спеціалістами, які мають базову освіту з цих предметів.


^ 2. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні

28 червня 1996 р. на V сесії Верховної Ради України було прийня­то Основний Закон - Конституцію України, за яким статус державної мови надано українській мові.

Положення про українську мову як державну міститься у розділі 1 «Загальні засади» Конституції України, який закріплює основи консти­туційного ладу в Україні. Поняття державної мови є складовою ширшого за змістом та обсягом конституційного поняття «конституційний лад». Іншою його складовою є, зокрема, поняття державних символів. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові. Однак, за ситуації, яка склалася в Україні, проголосити україн­ську мову державною виявилось недостатнім. Гострою є проблема визна­чення поняття «державна мова», законодавче регулювання її використан­ня. Будучи проголошеною державною, українська мова не стала у бага­тьох випадках мовою офіційного користування. Історично склалося так, що кожна нація має офіційною мовою (мовою державних установ, освіти, культури тощо) свою національну мову. Це цілком природне явище. Тоді піклування про захист і розвиток офіційної мови лягає на плечі держави.

Важливим кроком на шляху утвердження української мови як дер­жавної стала ст. 10 Конституції України. Важливість цієї статті полягає У тому що вона дає чітку орієнтацію суспільству (організаціям, установам, громадським товариствам тощо) у розв'язанні мовних проблем та напряму мовного будівництва. Частина 2 цієї статті розкриває зміст тер­міна «державна мова», всебічний розвиток і функціонування якої в усіх сферах суспільного життя і на всій території України забезпечується державою. Забезпечення функціонування української мови мало б здій­снюватися законодавчими (закони України, нормативні акти), економіч­ними (обов'язкове державне фінансування), державно-ідеологічними та іншими засобами.

Частина 3 ст. 10 унормовує використання в Україні російської мови та мов національних меншин і визначає співвідношення у зобов'язаннях держави щодо забезпечення функціонування української мови як дер­жавної та російської і мов інших національних меншин, визначаючи, що Україна гарантує, тобто створює відповідні умови для реалізації мовних потреб росіян та інших національних меншин. Ця сама частина виділяє російську мову як мову найчисленнішої національної меншини.

Створюючи відповідні умови, забезпечуючи виконання заходів, дер­жава повинна дотримуватись міжнародних вимог щодо забезпечення прав національних меншин. Водночас особи, які належать до національ­них меншин, зобов'язані інтегруватися в більш широке суспільство дер­жави через належне володіння державною мовою та охорона і розвиток національних мов або мов меншин не повинні перешкоджати офіційним мовам і необхідності вивчати їх.

Частина 4 статті регулює сприяння держави у вивченні мов міжна­родного спілкування - найпоширеніших у світі і закріплених у міжна­родному праві офіційних і робочих груп ООН.

Отже, аналіз ст. 10 Конституції України дає підстави стверджувати, що вона гарантує забезпечення рівноправних відносин та тісної взаємо­дії різних етносів, які проживають в Україні, підтримання атмосфери толерантності, довіри і поваги у взаєминах між ними.

Держава сприяє розвиткові мовної самобутності всіх корінних наро­дів і національних меншин України (ст. 11 Конституції України). Отже, положення української Конституції, що стосуються основоположних за­сад правового статусу національних меншин, виходять із демократичної концепції національно-культурного (або етнічного) плюралізму. При­чому, Україна не просто визнає право на існування національних мен­шин і не перешкоджає їх вільному розвиткові, а й бере на себе відповідні зобов'язання сприяти реалізації їх національно-культурній автономії, окремо наголосивши на гарантіях вільного розвитку мов національних меншин.

Не менш важлива і стаття 12 Конституції, в якій зазначено:

«Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави».

Стаття набуває особливого значення, якщо враховувати, що близь­ко 38 млн. українців проживають в Україні, становлять у ній титульний етнос. Проте багато наших співвітчизників у різний час і з різних при­чин оселилися поза межами України в її сучасних кордонах. Ця частина українців тепер становить українську діаспору.

Частина 5 ст. 53 Конституції України містить положення, згідно з яким громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства. Фактично це означає, що в одних ви­падках може здійснюватися навчання мовою національної меншини, а в інших - мова національної меншини може вивчатися як окрема дисци­пліна. Причому, і навчання, і вивчення мови може здійснюватися у будь-яких державних або комунальних закладах. Проте, якщо такі заклади відсутні, то ні держава, ні органи місцевого самоврядування взагалі не зобов'язані їх створювати. Визнання права навчатися мовою національ­ної меншини чи вивчати цю мову в такій правовій конструкції означає лише те, що держава зобов'язується не перешкоджати навчанню чи ви­вченню будь-яких мов і не дозволяє створювати такі перешкоди іншим суб'єктам правових відносин.

Посилаючись на викладене вище і беручи за основу ч. 1 ст. 10 Кон­ституції України, треба розуміти, що українська мова, як державна, є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здій­сненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

Отже, положення Конституції України, які стосуються основополож­них засад правового статусу національних меншин, виходять з демокра­тичної концепції національно-культурного (або етнічного) плюралізму.

У Законі про мови, який до цього часу називається «Про мови в Українській РСР», держава, з одного боку, бере на себе зобов'язання забезпечити всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя, а з іншого - створити необхідні умови для розвитку і використання мов інших національностей у республіці. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до ст. 53 Конституції України, гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закла­дах або через національні культурні товариства.

Порядок застосування мов згідно з п. 4 частини першої ст. 92 Кон­ституції України визначається виключно законами України.

Володіння українською мовою є однією з обов'язкових умов для того, щоб обіймати відповідні посади (статті 103, 127, 148 Конституції України).

На зазначеній вище конституційно-правовій основі вирішується проб­лема щодо застосування мов національних меншин України. Гарантування національним меншинам України права на вільний розвиток, використан­ня і захист їх мов відповідає змістові міжнародних договорів України.

Аналіз процесу утвердження української мови як державної в Укра­їні свідчить, що цей процес багато в чому гальмується через відсутність дійових механізмів забезпечення реалізації відповідного законодавства. Щодо забезпечення мовних прав своїх громадян Україна належить до найдемократичніших держав світу. Конституція України заклала під­валини мовної політики нашої держави. Проте положення статей 10 і 11 Основного Закону залишаються декларацією, бо належним чином не підкріплені механізмом реалізації.

Характеризуючи у цілому законодавство України у мовній сфері, варто визначити головними такі його риси:

1. Відсутність адекватного до сучасних реалій комплексного Закону про мови. Як наслідок, зберігається простір для різночитання, суттєво звужується простір для формування державної політики.

2. Відсутність конкретних механізмів забезпечення положень зако­нодавства.

Певні риси характеризують мовне законодавство, а відтак і всю мов­ну політику як нечітку та несистемну.

Сьогодні у правовому полі існує тенденція керуватися положення­ми Конституції України, Державною програмою розвитку і функціону­вання української мови на 2004 - 2010 pp., Офіційним тлумаченням ст. 10 Конституції України, зробленим Конституційним Судом 14 грудня 1999 р. Саме так, адже основні завдання, накреслені у ст. 10 Конститу­ції України, спрямовані, насамперед, на забезпечення функціонування української мови як державної в Україні.

Отже, розв'язання проблеми функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя - справа державна. Багато чого треба зробити в державі, щоб українська мова посіла належне їй місце і сповна виконувала свої функції. 72

Для того, щоб зріс авторитет і зміцніли позиції української мови як державної в Україні, її носіями має стати якомога більша кількість осві­чених людей, а сприяти цьому якнайактивніше має держава. Вона має дбати про те, щоб її члени користувалися мовою як особливим знаряд­дям саморозвитку.

Аналізуючи сучасний стан впровадження державної мови у навчальному процесі, треба зазначити, що особлива увага приділяється тим факторам, які можуть сприяти прискоренню процесів упроваджен­ня державної мови при підготовці висококваліфікованих фахівців праводілової сфери. Серед них:

1) створення державомовного середовища;

2) активізація роботи для забезпечення слухачів сучасною державо-мовною, спеціальною та довідковою літературою;

3) регулярне проведення постійно діючих конференцій, семінарів, симпозіумів з питань удосконалення підходів та підвищення ефективності процесів упровадження державної мови у навчаль­ному процесі.

Сьогодні існує нагальна потреба у прийнятті нового Закону про мови, який би забезпечив вільний розвиток і захист мов усіх корінних народів національних меншин України, пом'якшити історичні обра­зи, виправити нагромаджені деформації та перекоси, узгодити проти­лежні інтереси та подолати мовчазне мовне протистояння. У новому Законі слід чітко встановити поняття державної мови, визначити по­рядок одночасного функціонування двох мов, виходячи з принципу толерантності, взаємоповаги та взаєморозуміння. Необхідно чіткіше визначити обов'язки посадових осіб, а також усунути суперечності як між різними частинами Закону про мови, так і між різними норматив­ними актами.


^ 3. Державна мова та її функції

Українською мовою розмовляє близько 40 мільйонів осіб і звучить вона майже однаково в усій Україні, а також за ЇЇ межами, де є українці. За кількістю тих, хто користується українською мовою, вона стоїть при­близно на 15 - 20 місці у світі.

При поліетнічності населення країни, і, відповідно, наявності у ній дво- чи багатомовності завжди виникає проблема співіснування мов різних етносів не тільки, і власне, не стільки на побутовому, скільки на офіційно-державному рівні.

Виходячи з історичних та мовно-культурних особливостей форму­вання етнічного складу населення України, де кількісну перевагу на всій території, крім Криму, мають українці, роль державної і тим самим офі­ційної мови в Україні має виконувати одна мова - українська. Крім того, це є виправданим, оскільки статус державної забезпечує українській мові можливість поступово розширити сфери функціонування.

Сучасна українська літературна мова має закріплений у Законі про мови і в Конституції України правовий статус державної. Вона є високо-розвиненою, кодифікованою і стилістично диференційованою літератур­ною мовою, конкурентоспроможною в європейському мовному просторі.

У ст. 10 Конституції України зазначається, що державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує функціонування україн­ської мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

Водночас у ній наголошується, що в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних мен­шин. Це зобов'язання, яке бере на себе Україна, є важливим і актуаль­ним, особливо з огляду на всю нашу попередню історію.

Виходячи з вищесказаного та опираючись на тлумачення у словни­ку, державна мова - один із символів держави, обов'язкових чи факуль­тативних, за допомогою яких людина ідентифікує себе як людина; це мова корінної більшості населення, яке стало державотворчою нацією, і функціонує в усіх сферах державної діяльності.

За Конституцією України, державна мова - це мова, за якою за­кріплено правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя, яка виконує функції не лише у внутрішній організації держави, а й у міжнародних стосунках. Іноді замість терміна державна мова вживають термін мова офіційна.

Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, до­кументації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом.

^ Державна мова як спільна для всіх громадян виконує у суспільстві ряд надзвичайно важливих функцій, зокрема:

а) інтеграційну - об'єднує людей, створює в них відчуття групової ідентичності і, отже, сприяє перетворенню населення у суспільство;

б) організаційну - виступає засобом мобілізації зусиль, адекватного передавання волі від одних структур суспільства до інших;

в) інформаційну — забезпечує здатність підтримувати і відтворюва­ти високу інтенсивність внутрішніх зв'язків, якими крізь час і простір поширюються інтелектуальні и моральні імпульси, що пронизують усе суспільство;

г) регулятивну - регулює стосунки між людьми у державі;

д) суспільно-виховну — через мову утверджуються певні моральні цінності у суспільстві;

ж) завдяки вирівнювальній функції мовні знання стають набутком широкого кола людей тощо.

Держава забезпечує можливості для вивчення державної мови у до­шкільних установах, загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих закладах освіти. Закон передбачає право громадян на вільний ви­бір мови навчання і спілкування. В Україні вживаються заходи для роз­витку української мови та мов інших національностей, які проживають на території країни.

Отже, вважаємо, що сучасна мовна ситуація у нашій державі починає відновлюватись, незважаючи на те, що XX ст. для неї було надзвичайно важким. Війни, репресії, насильне переселення людей, - усе це підірвало со­ціальну основу літературної української мови. Порушились взаємозв'язок і здібність взаємовпливу розмовної народної і літературної мови.

У нинішній складній ситуації державна мовна політика має поєдну­вати цілеспрямованість і рішучість із розсудливістю, тактовністю і на­віть обережністю у засобах. Цей підхід полягає у поступовому створенні об'єктивних обставин, які робитимуть українську мову потрібною і пре­стижною для всіх, а українську культуру - привабливою і конкуренто­спроможною на всіх рівнях. Зробити це непросто, з огляду на глибину зрусифікованості українського суспільства та могутню дію стихії даль­шої русифікації.

Отже, спільна для всього суспільства мова дає змогу сконцентру­вати весь його інтелектуальний потенціал і таким чином у процесі іс­торичного розвитку врешті-решт переростає в могутню рушійну силу суспільного прогресу. Якщо українська мова функціонуватиме як мова повноправного державного народу, задовольнятиме всі потреби суспіль­ного життя - зникнуть непорозуміння, напруження, її поважатимуть як у державі, так і за її межами.


^ 4. Функції мови у суспільстві

Жодне суспільство, на якому б рівні розвитку воно не перебувало, не може існувати без мови. Це стосується всіх народів, усіх шарів і про­шарків суспільства і кожної окремої людини. Обслуговуючи потреби суспільства, мова, як явище суспільне, виконує ряд функцій, життєво важливих для цього суспільства, окремих груп і кожної людини, серед яких варто назвати такі:

^ 1. Комунікативна - функція спілкування. Сутність її полягає у тому, що мова використовується для інформаційного зв'язку між чле­нами суспільства. Ця функція є життєво необхідною як для суспільства, так і для самої мови: мова, якою не спілкуються, стає мертвою; народ, який втрачає свою мову, зникає.

Спілкування - це процес задоволення однієї з найваж­ливіших суспільних потреб, а саме потреби однієї людини в іншій. Це не просто міжособистісний, а соціальний процес. Спілкування - най­важливіша функція мови. їй так чи інакше підпорядковані всі інші функції. Для повноцінного функціонування мови і її розвитку вона ви­користовується в усіх сферах комунікації. Отже, перша і головна функ­ція мови - комунікативна.

^ 2. Номінативна або функція називання. Усе пізнане людиною (пред­мети, явища, якості, властивості, процеси, закономірності та поняття про них) одержують назву і так під цією назвою існують у житті і в сві­домості мовців. Назва вирізняє предмет з безлічі інших. Мовну назву одержують не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, ви­гадані. Ця система специфічна.

Завдяки цій функції мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і світовідчуван­ня. Мовці намагаються в усіх сферах спілкування творити назви своєю мовою. Якщо ж своїх мов не творять, то змушені запозичувати їх з інших мов і перекладати, калькувати або просто в незміненому вигляді засво­ювати чужі назви. Немає у світі мов, які б не запозичували назви з ін­ших мов. Але якщо запозичень занадто багато і процес цей інтенсивний, виникає загроза втратити самобутність своєї мови. Тому варто макси­мально користуватись існуючими назвами або творити нові з матеріалу власної мови, а до запозичень вдаватися лише у разі потреби.

^ 3. Експресивна або виражальна функція полягає у тому, що мова є універсальним засобом вираження внутрішнього світу. Вона дає мож­ливість перетворити внутрішнє, суб'єктивне у зовнішнє, об'єктивне, доступне для сприйняття. «Говори - і я тебе побачу», - стверджували мудреці античності. Кожна людина - це неповторний світ, сформований у її свідомості, у сферах інтелекту, емоцій, волі. Але цей світ прихований від інших людей, і тільки мова дає можливість розкрити його для інших, вплинути силою своїх переконань чи почуттів на інших людей.

^ 4. Ідентифікаційна функція. Мова є засобом спілкування лише для тих, хто її знає. Для тих, хто її не знає, вона є засобом роз'єднання, відо­кремлення своїх від чужих. Спілкуватися за допомогою будь-якої мови можуть лише носії цієї мови. Тільки для них вона є засобом ідентифіка­ції, ототожнення у межах певної спільноти. Ця ідентифікація виявля­ється і в часовому, і в просторовому вимірах.

Цю функцію можна назвати об'єднуючою. Належність до певного народу, його культури зумовлюється етнічно, тобто походженням. Але це не завжди так. Є багато людей не українського походження, які ста­ли українцями по духу, бо сприйняли з українською мовою українську культуру, весь світ українства, і наша земля була і є їм рідною.

^ 5. Гносеологічна функція або пізнавальна. Мова є засобом пізнання світу. Людина, на відміну від тварини, користується не тільки індивіду­альним досвідом, а й усім тим, чого досягли її попередники та сучас­ники, тобто суспільним досвідом. Вона має два види пам'яті: емоційну і логічну.

Перша формується на початкових стадіях розвитку індивіда, фор­мування другої завершується на сьомому році життя - тоді, коли за­вершується мовне формування людини, що свідчить про їх тісний взаємозв'язок. Людині ніколи не треба починати пізнання світу «з нуля». Досвід суспільства закодовано і зафіксовано у мові, в її словнику, у тек­стах. Пізнаючи мову, людина пізнає світ, причому світ у баченні саме цієї мовної спільноти. Гносеологічна функція мови полягає не тільки у накопиченні досвіду суспільства. Мова є засобом мислення, формою іс­нування думки.

^ 6. Мислетворча або когнітивна функція полягає у тому, що мова є засобом формування думки - людина мислить у мовних формах. Є мис­лення конкретне і абстрактне. Суто людське мислення понятійне, - це оперування поняттями, які позначені словами і які не могли б без слів існувати. Крім того, у процесі мислення ці поняття зіставляються, запе­речуються, протиставляються тощо, для чого у мові існують спеціальні засоби. Тому мислити - означає оперувати поняттями у мовній формі, у мовному вираженні.

^ 7. Естетична функція. Мова є знаряддям і водночас матеріалом ство­рення культурних цінностей. Вона - першоелемент культури. Фольклор, художня література, театр, пісня - усе це дає підстави стверджувати, що мова - становий хребет культури, її храм. У живому мовленні мова ви­конує, в основному, функцію спілкування, комунікації. У художньому творі головне призначення мови - образотворення. Адже за допомо­гою мовних образів художнього твору відбувається акт «спілкування» митця з читачем, слухачем. Ключем до образної структури твору, його ідейно-естетичного потенціалу є мова тексту. Що краще знаємо мову, то повніше розкриваються перед нами глибини твору.

Справжнє оволодіння мовою йде від літературної мови до мови ху­дожньої літератури. Крім того, мові властиві закони милозвучності, до­тримання норм літературної мови. Це, а також досконала організація мовного матеріалу в процесі спілкування може бути джерелом естетич­ної насолоди, сприяють розвиткові високого естетичного смаку, що най­виразніше проявляється при сприйнятті ораторського та художнього, зокрема поетичного мовлення.

^ 8. Культуроносна функція. Мова - носій культури. Культура кож­ного народу зафіксована в його мові. Пізнання народу, його культури, його ментальності іншими народами може бути поверховим і глибин­ним, всебічним. Для глибинного пізнання народу необхідне знання його мови. У цьому випадку мова виконує функцію каналу зв'язку між наро­дами. Пропагуючи свою мову у світі, ми пропагуємо власну культуру, її надбання, збагачуючи світову культуру.

Культуроносна функція постійно і виразно проявляється переду­сім у суспільстві носіїв цієї мови: через мову відбувається засвоєння кожною людиною культури свого народу й естафета духовних ціннос­тей від покоління до покоління. Чим повніше, повнокровніше функціо­нує в суспільстві мова, тим надійніший цей духовний зв'язок поколінь, тим багатша духовність кожного наступного з них. І навпаки: будь-які мовні утиски руйнують цей зв'язок, збіднюють культуру народу, а тому боротьба за повноправність своєї мови - це водночас боротьба за рідну культуру.

Культуроносна функція мови реалізується й на особистісному рів­ні. Людина, пізнаючи мову свого народу, прилучається до джерел непо­вторної духовної нації, з часом стає її носієм і навіть творцем. Це право й обов'язок кожного і водночас усіх - надійний показник реального, а не лише декларованого патріотизму. Не може вважатися патріотом той, хто зі страху, для вигоди чи внаслідок невігластва ігнорує мову і куль­туру своєї нації або навіть свідомо зрікається її сам і відриває від неї своїх дітей.

^ 9. Самовиражальна функція. Справжньої духовної культури не може бути без цієї функції. Мова служить для того, щоб думати. (Співа­ємо для душі, а не для спілкування).


Отже, вирізнено найголовніші функції мови, усвідомлення яких суттєво впливає на ставлення до мови, глибину і повноту її вивчення та використання.


Висновки

В Україні державною мовою може бути і є такою тільки одна мова -українська. Адже та чи інша нація виборює державність насамперед для того, щоб створити умови, необхідні для збереження й вільного розвитку власних традицій, власної етнічної, культурної і духовної самобутності, а отже, якомога повніше розкрити й реалізувати свої творчі можливості заради власної і вселюдської користі. А все це можливе лише за умови повнокровного функціонування національної мови.

Українською мовою в Україні вільно володіють близько 80 відсотків громадян, розуміють її практично всі. В Україні є велика оригінальна і перекладна література українською мовою (тільки ж або не видана, або тиражі її мізерні), укладено різноманітні словники української мови, до­сконало опрацьована її граматика, достатньо розвинені засоби масової інформації українською мовою, в основному сформована наукова тер­мінологія, випрацювані засоби ділового мовлення, українською мовою ведеться навчання, є інтелектуальні сили, здатні повністю забезпечити потреби суспільства у навчальній, науковій і технічній літературі укра­їнською мовою.

Отже, мова - це дзеркало національної ментальності, важливий чин­ник консолідації держави, об'єднання громадян у державі для забезпе­чення їх економічного, політичного, правового та культурного життя.


Похожие:

Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconЗакон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconПитання до іспиту з української мови за професійним спямуванням
Українська мова – державна мова України. Українська мова серед мов народів світу
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconНа сьогодні можна користуватися «Індивідуальними комплектами для підготовки до зно-2012» з української мови І літератури, історії України, іноземних мов, російської мови, математики, фізики, біології, географії та хімії
Зно, які не відповідають нормативам та вимогам, а також подають неправдиву інформацію про зно-2012 з посиланням на Міністерство освіти...
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconЗакон україни про засади державної мовної політики
Відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії...
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconЗакон україни про засади державної мовної політики
Відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії...
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconЗакон україни «про засади державної мовної політики»
Відповідно до положень Конституції України, Декларації прав національностей, Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії...
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconПитання 7 Мова і думка
У зверненні до носіїв укр мови М. Рильський писав: «Мова — втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо...
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconКодекс "Про права, за якими судиться малоросійський народ " (1743-1748)
Конституція України – правова основа і джерело розвитку кримінально-виконавчого права України
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconПитання до іспиту
Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconПитання до іспиту
Державотворча роль мови. Мова як засіб пізнання, мислення, спілкування. Функції мови. Стилі і типи мовлення
Закон про мови в Українській рср нормативно-правова основа утвердження української мови як державної в Україні. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. Державна мова та її функції iconСемінарські заняття з української мови Сарненський педагогічний коледж Рівненського державного гуманітарного університету Семінарські заняття з української мови Сарни 2012 Семінарські заняття з української мови.
Семінарські заняття з української мови. Матеріали по підготовці та проведенню семінарських занять. Сарни, 2012. 77 с
Вы можете разместить ссылку на наш сайт:
Документы


При копировании материала укажите ссылку ©ignorik.ru 2015

контакты
Документы